Сон літньої ночі

Мені взагалі не сняться сни. І все своє свідоме життя я вважав, що це ознака здорової психіки. Але нещодавно це змінилося.

Схоже, пора мені у відпустку. Так сказав психолог. Я почав бачити не просто якісь чорно-білі уривки. Я почав бачити сни - кольорові, з деталями. А це вже дзвіночок - психіка махає білим прапором.

Так от, минулої ночі наснився мені сон - яскравий, як реклама прального порошку, і водночас моторошний - ніби трейлер до нової частини "Чужого".

Поки свіжі спогади - хочу поділитися з вами. Але відразу хочу зазначити, що все написане - це сатиричний переказ мого сну, тобто плід моєї запаленої підсвідомості, де всі події, імена, збіги та установи випадкові, а ілюстрації створені мною за допомогою генеративного штучного інтелекту.

Занесло мене, значить, на кордон Дніпропетровської та Кіровоградської областей. Їду трасою десь у районі Жовтих Вод. Навколо кучугури, ями, асфальт місцями трапляється рідше, ніж хороші новини. Той ще квест, одним словом. Кажуть, дорогу тут востаннє ремонтували, коли Потьомкін їхав у тодішній Єлисаветград, - і то тільки до половини.

Раптово шлагбаум перекрив дорогу - це був Жовтянський залізничний переїзд. Тут почалася справжня стівенкінгівщина. Пейзаж - ніби з фільму: руїни, бур'ян, що ворушиться без вітру, і відчуття, що от-от з-за терикона вискочить лангольєр.

Я вийшов із машини подихати свіжим повітрям. Несподівано відчув якийсь сторонній запах, що нагадує сірку, від якого в мене задерло в горлі й защипало в очах. Повз прогримів товарний поїзд із цистернами сірчаної кислоти.

Дивно це, подумав я, сідаючи в машину. Завів мотор і продовжив шлях. Але, не проїхавши й 500 метрів, машина захлинулася в уламках якоїсь підозріло білої породи. Якийсь рудимент радянської цивілізації. Довелося вилазити.

Стою, значить, посеред цього постапокаліпсису і думаю: оце я попав...

Праворуч від роздоріжжя виднілися непоказні будови і я пішов у напрямку до них. На диво, двері виявилися пластиково-сучасними. І красувалося на них ось таке оголошення:

Невже це зоопарк, подумав я, озираючись на всі боки. Ні, це всього лише територія Східного гірничо-збагачувального комбінату, на якому виробляють урановий концентрат. Але "тварини", як ви зрозумієте з написаного нижче, тут водяться ще ті ...

Що це взагалі таке? Чим тут годують людей, якщо навіть собаки відвертають ніс і прямують філософствувати на захід сонця?

Зазирну я в їдальню і сам усе дізнаюся...

Співробітників підприємства тут годують комплексними обідами, які обов'язково повинні включати кисломолочні продукти. На думку розробників меню, молоко або кефір органічно вписується в будь-який комплексний обід, незалежно від того, чи входить до його складу капуста, буряк або солоні огірки.

"Комплекс" складається з "рідкої суміші" (суп, молоко, кисіль) і "твердої" (каша, котлета, яйце, варене в шкаралупі, здобна булка, хліб). Ну ось приблизно такий вигляд мають ці апетитні страви. Ще трохи - і вони почнуть дивитися на тебе у відповідь.

Каша, що плаває в машинній оливі, - класика жанру, але диявол у деталях - неочищене яйце (для поповнення кальцію); обрізана "по-радянськи" паперова коробка для солі, мабуть, має викликати почуття глибокої ностальгії й розчулення. Набір найпростішого приладдя для спецій коштує близько 20 грн., але "ніт", нічого зайвого не повинно входити в прорахунки харчоблоку.

Усе має бути строго і гармонійно, адже тут люди не їдять, а "отримують лікувально-профілактичне харчування", на яке, між іншим, виділяються гроші.

У нормальному розумінні лікувально-профілактичним харчуванням називають спеціальні раціони, призначені окремим категоріям працівників для запобігання нанесенню шкоди їхньому здоров'ю під впливом шкідливих виробничих факторів.

На підприємстві зайнято понад 3000 осіб, при цьому близько 2000 працівників піддаються прямому впливу іонізуючого випромінювання. Шкідливі виробничі фактори різноманітні, що провокує широкий спектр різних професійних захворювань.

Почім же "гастрономічна терапія" на Східному ГЗК?

Ось тут починається найцікавіше. Вартість комплексної суміші становить приблизно 150 грн. "Як, - здивуєтеся ви, - адже на такі гроші в тій же "Пузатій хаті" можна нормально пообідати!" І будете абсолютно праві.

А ось і розцінки їдальні ГЗК - зверніть увагу: вартість самих продуктів становить лише третину від ціни. Решта дві третини - це, так би мовити, "обслуговування". Тобто та сама "маржа", про яку хтось дуже вдало домовився з обслуговуючою компанією. У підсумку вартість доставки пакета молока перевищує ціну самого молока!

Прибуток - за межею гастрономічних фантазій!

Перетравлювати "лікувально-профілактичне харчування" допомагає не лише міцний шлунок, а й відповідний інтер'єр "затишок руїн". Бруд, розруха і грибок організований часом і схвалений керівництвом.

Сходи в стилі Титаніка. Стіни, в принципі, теж уже почали готуватися до підводного життя. Кондиціонер над грибком, мабуть, для швидшого потрапляння бактерій у легені.

Далі мій маршрут пролягав до душових, де стиль інтер'єру був гармонійно продовжений і нібито запитував: "А ти точно хочеш змити з себе все це ... чи вже пізно?". Стіни традиційно шепотіли грибком, плитка трималася з поваги до гравітації, а вода текла з таким звуком, ніби це її останні краплі на цьому світі.

Від побаченого у мене просто зірвало дах. Але реально дах зірвало не у мене, а в одного з цехів гідрометалургійного заводу.

А ось і сірчанокислотний цех поблизу. Люди мені сказали, що в ремонт тут вбухали аж 80 млн. грн. Відразу видно - зроблено на совість.

Зайшов я всередину - і тут мене накрило: робітники, форма, атмосфера - чиста Англія часів промислової революції. У якийсь момент мені навіть здалося, що поруч пройшов привид шахтаря з 1908 року, махнув рукою і запитав: "Ну що, друже, теж за розподілом?".

У наш час тут теж каски носять від безвиході, а не з техніки безпеки. Утім, як і маски. Адже, як не крути, радіоактивне випромінювання - не вітамін D, і правила охорони праці нібито передбачають їхнє обов'язкове використання.

Згідно з нормами, це мають бути маски класу FFP3 - саме вони забезпечують захист від канцерогенних радіонуклідів.

Ось марка респіратора FFP-3. Ціна - 15 грн.

Нормативні документи обґрунтовують використання таких респіраторів у роботі з оксидом урану:

Але, судячи з вигляду робітників, керівництво Східного ГЗК вирішило "не балувати" робітників надмірностями та не заморочуватися "по дрібницях", тому "оптимізувавши витрати", закупило майже 80 тис. штук ось такого "захисту":

А це марка респіратора FFP-1. Ціна - 12 грн. Відчуйте різницю.

Можливо, від пилу і вірусів цієї пов'язки буде достатньо, але для роботи з токсичними речовинами точно ні:

Зате яка "економія", аж 200 тис. грн. Респіратори FFP-3 виявилася "не по кишені" для "Східного ГЗК, який довго і нудно банкрутує".

Але, як незабаром з'ясувалося, банкрутують на підприємстві далеко не всі. У деяких персонажів - особливо тих, хто вище кар'єрними сходами, з фінансами все було, є і, судячи з усього, буде чудово.

Переконався я в цьому випадково, заглянувши в бухгалтерію, де відомість про зарплати топменеджерів необачно лежала на видноті, як трофей для допитливих.

Якщо підійти до питання, так би мовити, диференційовано, то в зоні "плюс" красувалися директор, його вузьке коло і контрагенти, які зрослися з підприємством, як мох із бетонною плитою. А ось у зоні "мінус" - увесь інший люд: шахтарі, апаратники, ті, хто реально піддається радіоактивному опроміненню, дихає парами й чекає "можливі післязавтра" на свої мінімальні зарплати.

Але інформація про зарплати дирекції - табу для рядових робітників. Коли реальність тріщить по швах, профспілка пропонує розминку зі штангою як розв'язання системних проблем.

Вирощені на молоці здоровані завзято тягають гирі та беруть участь у спартакіадах.

На профспілковому стенді я побачив ось такий мотиваційний пресреліз.

Після засідання Президії Атомпрофспілки, вчора відбулася нарада у голови СООП О. Сорокіна , стосовно організації участі членів Атомпрофспілки від СООП у ХХХІ Всеукраїнських змаганнях колективів фізкультури Атомпрофспілки. Змагання відбудуться з 13 по 17 червня 2025 року у спортивному комплексі у с. Баяни Чернівецької обл. (18 км. від Чернівців). Від СООП запрошуються максимально 21 учасник. Кількість учасників у програмних видах спорту 1 Волейбол 8 чол. 2 Гирьовий спорт 4 чол. 3 Легка атлетика 4 (2 чоловіка та 2 жінки) 4 Міні-футбол 9 чол. 5 Теніс настільний 2 чол. (1 чоловік та 1 жінка) 6 Шахи 2 чол. (1 чоловік та 1 жінка) 7 Шашки 2 чол. (1 чоловік та 1 жінка) Кожен спортсмен може брати участь у двох видах спорту, дотримуючись розкладу змагань. Умови по порядку змагання викладали раніше у Проекті Регламенту. Атомпрофспілка компенсує проживання і харчування спортсменів, проїзд та "добові" за рахунок бюджету нашої профорганізації. Виходячи з останнього загальна концепція формування нашої команди така: - Всі спортсмени від нас– тільки члени Атомпрофспілки. ГОЛОВНЕ НЕ ПЕРЕМОГА, А УЧАСТЬ; - Відбір бажаючих покладається на голів профорганізацій підрозділів, у т.ч. і з шахтарських майданчиків та Дніпродзержинського хімічного заводу, прохання проінформувати колективи на всіх рівнях. Бажаючі прийняти участь повинні пройти медогляд та будуть профспілкою застраховані на час змагань.

І тут уже почався чистісінький сюр - такий, що навіть Сальвадор Далі пошкрябав би потилицю і тихо вийшов. Стою я, значить, кліпаю очима, а назустріч іде не хто інший, як ... Сорокін. Той самий. Колишній директор, ім'я якого давно стало синонімом чогось липкого, каламутного і з дуже дорогою краваткою.

Але ж начебто ще недавно - 2017 року - його з тріском усунули від керівництва Східним ГЗК за підозрою в розкраданні підприємства на 17 мільйонів доларів.

Але, як з'ясувалося, Сорокін виявився не простим управлінцем, а справжнім Феніксом корпоративного масштабу. Трохи пересидів, перечекав, поки буря вщухне, і - бац! - знову злетів, цього разу в крісло голови профспілкової організації Східного ГЗК.

Ну а хто ще, як не він, повинен професійно і з фантазією пиляти профспілковий бюджет? Люди-то он, гирі тягають, а людина працює. І, треба зауважити, з колишнім розмахом.

Від вічного грибка, цвілі й усвідомленої розрухи починається легка ломка. Душа вимагає знайти хоч щось чисте, точне, строге - ну, хоча б таке, що не чіпляє саме по собі.

І ось воно - лабораторія. Світоч порядку, храм науки ... принаймні, в теорії. Насправді ж тут панує вишуканий симбіоз стилю "як має бути" і "як воно є насправді". Переді мною, як на прилавку у господині роздвоєної особистості, лежать "пробники".

Різницю видно неозброєним оком: один ще схожий на продукт, інший - уже на свідоцтво.

Сталося це, як водиться, з благих намірів і заради "оптимізації": замість вуглеамонійних солей, передбачених технологічним процесом, на ГЗК вирішили використовувати харчовий бікарбонат амонію - він же розпушувач.

Причина, звісно ж, благородна - дешевше ж!

Як то кажуть, навіщо платити більше? Лексус сам на себе не заробить ...

Я вже до цього моменту здогадався: економлять тут на всьому - крім, звісно ж, керівництва. Не дарма ж я згадав про "тварин" на початку сну - символізм, як то кажуть, не підводить.

Ось вам черговий шедевр інженерної кмітливості та економічної магії - використання замість концентрованої азотної кислоти (HNO₃, 53%) нітратного розчину. Він є відходом (азотнокислотний рафінад) виробництва гафнію і цирконію.

Концентрована азотна кислота, згідно з технічним регламентом (о, ці нудні формальності), виконує критично важливу роль у виробництві - вона виступає як сильний окислювач. Замінити її блідою копією можна хіба що, потроївши обсяги, і то без гарантії, що реакція взагалі спрацює так, як потрібно.

Ба більше, відходи містять сторонні домішки (гафній, цирконій та інші), які не підлягали повному хімічному аналізу і можуть істотно впливати на якість продукції, для якої цей реагент застосовується.

Але ж це ще не кінець хімічного вуду-менеджменту - оцініть далі масштаб творчості.

Каустична сода, ще один ключовий реагент у виробництві сірчаної кислоти, була завезена 2024 року в промислових обсягах і за старою доброю традицією - звалена просто неба. Прямо на свіже повітря, під дощик і сонячні ванни.

Сірчанокислотний цех, утім, все одно частіше стоїть, ніж працює, бо: то несправність, то "планове недофінансування", то просто понеділок.

Як наслідок, від порушення умов зберігання каустик втрачає свої властивості та сипучість, перетворюючись на кам'янисту брилу.

У підсумку перед моїми очима постала вже звична сумна картина руїн хімічної величі.

Усе це закуповували "про запас" у той час, коли робітники мали піврічну заборгованість з заробітної плати.

Але нічого страшного, адже головні інвестиції було зроблено. Нехай і не в людей, а в майбутні археологічні знахідки.

Ситуація на Східному ГЗК - це вже давно не просто економічна проблема.

Це наочний, майже лабораторний приклад управлінського провалу, що став можливим завдяки потуранню, мовчазній згоді ... або цілком усвідомленої змови нагорі.

І якщо ті, хто довів підприємство до такого стану, залишаться непокараними, це означатиме лише одне: цей сценарій - мовчазне розкрадання, придушення стратегічного виробництва та повна байдужість влади - вже пішов у тираж.

Він тихо і стабільно повторюється на інших об'єктах, які ще недавно називалися "фундаментом економіки".

Стою в тиші, обдумуючи все це ... і з жахом бачу, як мені на голову летить черговий шматок стелі.

У холодному поту я прокинувся.

Яке щастя, що все це мені тільки наснилося.

Чи ні?