Foreign Affairs: Які гарантії безпеки Захід зможе надати Україні у разі "перемир'я" з Росією

Захід, підштовхуючи Україну до дипломатичного завершення війни після її контрнаступу, не вимагатиме від Києва визнання російськими територій, що залишилися під окупацією, або відмовитися від планів їх реінтерграції.

Про це йдеться у статті Річарда Хааса та Чарльза Купчана у Foreign Affairs. За сценарієм аналітиків, західні партнери України мають посилити військову підтримку перед контрнаступом ЗСУ, а потім робити ставку на дипломатичне завершення війни. За їхнім прогнозом, Україна не зможе повністю деокупувати свою територію цього року військовим шляхом.

"Незважаючи на те, що закінчення бойових дій заморозить нову лінію зіткнення між Росією та Україною, Київ не будуть просити чи чинити на нього тиск, щоб він відмовився від мети повернути собі всі свої землі, включаючи Крим і Донбас.

Швидше, план полягає в тому, щоб відстрочити визначення статусу територій і людей, які ще перебувають під російською окупацією. Київ відмовиться від спроби повернути собі ці території силою зараз — гамбіту, який, безумовно, обійдеться дорого, але, швидше за все, зазнає невдачі, натомість погодившись з тим, що для відновлення територіальної цілісності необхідно дочекатися дипломатичного прориву", - пишуть Хаас та Купчан.

Вони вважають, що прорив, у свою чергу, може бути можливий лише після відходу Путіна від влади. А поки що західні уряди могли б обіцяти повністю зняти санкції з Росії та нормалізувати відносини з нею лише в тому випадку, якщо Москва підпише прийнятну для Києва мирну угоду.

"Таким чином, у цій формулі стратегічний прагматизм поєднується з політичним принципом. Мир в Україні не може бути заручником військових цілей, які, хоч би якими морально виправданими вони не були, мабуть, недосяжні.

Водночас, Захід не повинен винагороджувати російську агресію, змушуючи Україну назавжди змиритися зі втратою території силою. Рішенням є закінчення війни з відстрочкою остаточного розпорядження землею, яка все ще перебуває під російською окупацією", - пишуть вони.

Автори наголошують, що навіть якщо буде досягнуто припинення вогню та розпочнеться дипломатичний процес, країни НАТО мають продовжувати озброювати Україну, усуваючи будь-які сумніви Києва у тому, що дотримання ним дипломатичної дорожньої карти означатиме припинення військової підтримки.

Крім того, Сполучені Штати можуть дати зрозуміти Києву, що, якщо Путін порушить угоду про припинення вогню, у той час як Україна її дотримується, Вашингтон ще більше посилить потік зброї та скасує обмеження на здатність України завдавати ударів по військових позиціях на території Росії, з яких завдаються по Україні.

"Як ще один стимул для України Захід має запропонувати їй формалізований пакт про безпеку. Хоча малоймовірно, що НАТО запропонує членство Україні — консенсус усередині альянсу поки що недосяжний — частина членів НАТО, зокрема Сполучені Штати, можуть укласти з Україною угоду про безпеку, яка обіцяє їй адекватні засоби самооборони.

Цей пакт безпеки, хоч він і не є залізною гарантією безпеки, може нагадувати оборонні відносини Ізраїлю зі Сполученими Штатами або відносини Фінляндії та Швеції з НАТО до того, як вони вирішили приєднатися до альянсу. Пакт може також включати положення, аналогічне статті 4 договору НАТО, яка закликає до консультацій, коли будь-яка сторона вважає, що її територіальна цілісність, політична незалежність чи безпека перебувають під загрозою", - йдеться у публікації.

Поряд із цим пактом про безпеку, продовжують автори, ЄС має розробити довгостроковий пакт про економічну підтримку та запропонувати графік вступу до ЄС, який гарантує Україні, що вона перебуває на шляху до повної інтеграції до Євросоюзу.

"У кращому випадку на українців чекають важкі дні; членство в ЄС дало б їм світло наприкінці тунелю, на який вони так заслуговують", - зазначають вони.

Експерти впевнені, що Захід має сміливіше передавати Україні нові види озброєнь, а ризики, що це спричинить ескалацію, перебільшені.

Дивіться розмову, у якій взяли участь Юрій Романенко, Сергій Дацюк, Олексій Арестович та Микола Фельдман. У ній вони торкнулися статті президента Ради з міжнародних відносин Річада Хааса і старшого наукового співробітника аналітичного центру Council on Foreign Relations Чарльза Купчана.