Заходу потрібен підхід, який враховує реалії на українському фронті, не жертвуючи своїми принципи.
Про це йдеться у статті Річарда Хааса та Чарльза Купчана у Foreign Affairs.
На думку авторів, найкращий шлях уперед — це послідовна двоєдина стратегія, спрямована на те, щоб спочатку зміцнити військовий потенціал України, а потім, коли сезон бойових дій закінчиться наприкінці цього року, вивести Москву та Київ із поля бою за стіл переговорів.
"Заходу слід почати з негайного прискорення потоку зброї в Україну та збільшення їх кількості та якості. Мета має полягати в тому, щоб зміцнити обороноздатність України, зробивши її майбутній наступ якомога успішнішим, завдавши важких втрат Росії, позбавивши Москву військових варіантів та посиливши її готовність розглядати дипломатичне врегулювання", - йдеться у публікації.
Хаас і Купчан вважають, що на той час, коли очікуваний український наступ завершиться, Київ може також перейнятися ідеєю врегулювання шляхом переговорів, зробивши все можливе на полі бою і зіткнувшись зі зростаючими обмеженнями як у власних силах, так і у допомозі з-за кордону.
Другий напрямок стратегії Заходу, на думку авторів, має полягати в тому, щоб наприкінці цього року подати план щодо посередництва у припиненні вогню та подальшого мирного процесу, спрямованого на остаточне припинення конфлікту.
"Цей дипломатичний гамбіт цілком може провалитися. Навіть якщо Росія і Україна продовжать зазнавати значних втрат, одна з них або обидві можуть віддати перевагу продовженню боротьби. Але в міру того, як витрати на війну зростають і перспектива військового глухого кута стає все більш очевидною, варто наполягати на міцне перемир'я, яке могло б запобігти поновленню конфлікту і, що ще краще, підготувати ґрунт для міцного миру", - зазначають аналітики.
Вони впевнені, що Захід має сміливіше передавати Україні нові види озброєнь, а ризики, що це спричинить ескалацію, перебільшені.
Дивіться розмову, у якій взяли участь Юрій Романенко, Сергій Дацюк, Олексій Арестович та Микола Фельдман. У ній вони торкнулися статті президента Ради з міжнародних відносин Річада Хааса і старшого наукового співробітника аналітичного центру Council on Foreign Relations Чарльза Купчана.
