Святослав Стеценко: Сподіватися на те, що великої війни не буде – це недержавницька помилкова позиція

Із початком збройної агресії Росії на сході України питання територіальної оборони стало руба. Саме на сили територіальної оборони покладаються не лише безпосередня участь у воєнному конфлікті, а й виявлення диверсійнихсил противника в тилу, вороже налаштованих колабораціоністських рухів, забезпечення постійної та безперешкодної діяльності системи державного управління й навіть організація руху опору і партизанських дій на окупованій ворогом території.

У жовтні 2015 року ціла низка військово-патріотичних організацій об’єдналися в «Рух сприяння територіальній обороні». Досвід сусідніх країноднозначно надихає українців у питанні створення сил територіальної оборони, але держава, за оцінками Святослава Стеценка, полковника запасу, голови ГО «Український легіон», члена координаційної ради Руху сприяння територіальній обороні, боїться громадян, які готові взяти до рук зброю та ще й об’єднуються в групи. Експерт переконаний: насправді не це становить загрозу державі. Головна проблема в тому, що за вивіскою тероборони можуть легалізуватися так звані приватні армії.

Два роки триває збройна агресія Росії проти України. За цей час стан територіальної оборони якось змінився?

По-перше, є певна нормативна база. На нашу думку, вона недосконала. Її треба змінювати. Але навіть та, яка є, дозволяє готувати сили територіальної оборони. Але крім цієї нормативної бази, фактично нічого немає. Стан територіальної оборони в нас такий самий, який був у всієї оборони на початок 2014 року. Тобто, є нормативна база, є плани, секретні мапи, дуже секретні мапи, які сховані в сейфах, і нібито на паперах у нас все організовано і все сплановано. Але реально тих сил, які мають бути готовими до виконання завдань і цілей, немає. У 2014 році після переляку, після Іловайська, Верховний Головнокомандувач прийняв рішення формувати підрозділи територіальної оборони резервістів при військкоматах. Це рішення було недосконале, але воно було правильне: хоч якимось чином проводити військову підготовку й готуватися до опору ворогу. Та сьогодні, а минуло вже майже два роки, ця система й досі не налагоджена, вона не працює, хоча проводилися різні заходи, збори загонів оборони, мотострілецьких батальйонів, відпрацьовувалися якісь плани, штабні навчання… Треба чітко усвідомлювати, що реально підготовлених сил, спроможних виконати завдання в частині збройної боротьби, на сьогодні немає.

Як це робити? Є світовий досвід, але це не означає, що треба все копіювати, оскільки у нас специфічні умови, як військово-стратегічні, економічні, соціальні, так і ті, що обумовлюються тією війною, яку веде Московія проти нас. Але використати позитивні приклади іноземного досвіду нам цілком до снаги. Єдине, що потрібно зараз, – це політична воля. Оскільки як і що робити — ми знаємо, і на рівні військово-патріотичних організацій, які ввійшли до руху сприяння територіальній обороні України.

Ви зауважили, що потрібна політична воля. Тобто, за два роки війни очільники держави так і не зрозуміли важливості цього питання?

Головна воєнна загроза для нас – це московська агресія. Сподіватися на те, що великої війни не буде – це недержавницька помилкова позиція. Ні для кого не секрет, що єдиний спосіб запобігти великій війні – мати таку потугу, щоб ворог просто боявся її розпочинати й розумів, що його збитки будуть більшими, аніж його здобутки. На сьогодні збройні сили України чисельно збільшилися, збільшилося також матеріально-технічне забезпечення, але треба розуміти, що за своєю структурою й підготовкою вони в будь-якому разі не будуть спроможні самостійно зупинити й відбити великий наступ Московії. Фактично ми маємо й у Росії, і в Україні нащадків радянської армії. Звичайно, вони дещо змінились, але за своєю сутністю, за підходами вони залишаються такими самими. Тобто, велика радянська армія завжди переможе маленьку радянську армію. Тим більше, що в матеріально-технічному оснащенні армія агресора набагато потужніша за нашу. Водночас нам треба робити вибір: або ми готуємося захищати нашу землю, незалежність і можливість вільного вибору, або ми здаємося, опускаємо руки. Хто не готовий жити в московському русі, той має тікати в інші країни, а тим, хто залишається тут — змиритися з долею рабів. Щоб дати відсіч ворогу, нам потрібно створити належні сили територіальної оборони, дати підготовку населенню для опору ворогу, загальну військову підготовку цивільних без відриву від виробництва. За нашими оцінками, маючи від 400 тисяч підготовлених резервістів, зауважу, підготовлених не для резерву збройних сил, не тих, що будуть йти на доукомплектування й поповнення втрат у військо, а тих, що готові виконувати завдання територіальної оборони на місцях. Насамперед це боротьба з підрозділами сил спеціальних операцій ворога, з розвідувально-диверсійними підрозділами, колаборантами, які будуть діяти на боці ворога, охорона об’єктів військового управління, комунікацій, підтримка режиму комендантської години, забезпечення мобілізаційного розгортання охорони всіх цих заходів.

У які суми обійдеться підготовка таких сил? Чи готові місцеві бюджети це брати на себе?

Така підготовка економічно вигідніша порівняно з іншими видами підготовок резервістів, коли людей призивають на мобілізаційну підготовку, на збори, на строкову службу. Адже треба розуміти, що не всі, хто були мобілізовані, брали участь у бойових діях, значна частина не брала участі, це були тилові частини, органи управління, органи забезпечення, і сказати, що вони отримали якісну бойову підготовку, ми на сьогодні не можемо. Щодо фінансування. Якщо ми говоримо про підготовку на добровільних засадах, як це робиться в балтійських країнах, як це робиться в Польщі, то громадяни готові самі інвестувати у свою підготовку. На місцеві бюджети навантаження буде невелике. За нашими оцінками, на створення й функціонування центру такої підготовки в масштабах області потрібен бюджет приблизно два мільйони гривень на рік. Це матеріально-технічна база й зарплата інструкторам. Для обласного бюджету це смішні кошти. За такого бюджету цілком прогнозовано, що протягом року можна мати в кожному районі роту підготовлених резервістів, готових до виконання завдань. На сьогодні це все залежить від доброї волі міського голови чи голови облдержадміністрації. Наприклад, у Харківській області голова облдержадміністрації прийняв рішення виділити на цей рік понад мільйон гривень бюджетних коштів, а на наступний рік за пронозами ця цифра буде вдвічі більша.

Останнім часом багато говорять про створення кримськотатарського батальйону. Наскільки це ефективно в процесі деокупації Криму?

Пан Порошенко сказав, що ми будемо Крим звільняти. Треба розуміти, що взяти територію мало що означає. Треба встановити там українську адміністрацію і мати ті сили, які будуть готові забезпечити її функціонування. І спиратися в Криму Україна може лише на кримських татар. Бо українська патріотична складова дуже слабка там сьогодні. Адже більшість патріотів були змушені виїхати через репресії. Тому спиратися після звільнення Криму потрібно на кримських татар. Іншого способу немає. Але для того їх треба підготувати, навчити, сформувати, це безпосередньо мають бути бойові підрозділи. Формувати одразу дивізію, яку буде заважко утримувати, не варто. Але через систему територіальної оборони, систему підготовки військової оборони необхідно готувати кримськотатарський актив серед тих, хто виїхав на материкову частину.

Є думка, що кримські татари створюють свій батальйон, щоб у майбутньому відколотися від України…

Для того щоб кримські татари не відкололися від України, потрібно, щоб Україна не відколювала від себе кримських татар. Україна тисячоліттями була батьківщиною для багатьох етносів, народів. І не лише тих, хто є українцями за походженням і мовою, а й кримських татар, євреїв та інших. Я не бачу на сьогодні загрози від створення національних кримськотатарських формувань у складі ЗСУ.

А в чому ви бачите загрозу створення таких об’єднань тероборони?

Треба звернути увагу на те, щоб під виглядом підрозділів територіальної оборони не легалізувалися приватні армії, а така небезпека реально є. Тобто якщо це буде віддано на відкуп лише місцевим адміністраціям, то місцеві олігархи звичайно профінансують, щоб їхнє угруповання, формальні й неформальні, які виконують їхні завдання, легалізували свою бойову підготовку, свою структуру через підрозділи територіальної оборони при військкоматах. Як цьому запобігти? Для цього потрібна лише політична воля. Тому вищому керівництву держави не треба сподіватися на чиновників, а ліпше спиратися на активну і вже структуровану частину патріотичного суспільства.

Поняття «політична воля» досить абстрактне… Як конкретно можна запобігти легалізації приватних армій?

Значна частина чиновників, зокрема і тих, хто має погони й навіть лампаси, попри те що вони на державній службі, є на утриманні багатих людей. Отримують від них або пряму допомогу, або допомогу в сфері комерційних інтересів через членів родин. Повторюся, спиратися треба не на місцевого чиновника, а на об’єднання патріотичних громадян.

Як визначити справжнього патріота?

Наведу приклад Польщі та країн Балтії. У них територіальна оборона формувалася на основі військово-патріотичних громадських організацій. Для цього потрібна спільна робота і громадського активу, і органів державного управління, і контрольних органів. Співпраця всіх полягає в тому, щоб убезпечити від потрапляння до системи ворожої агентури та криміналітету. У першу чергу має діяти СБУ. А далі громадськості треба дати право вето, не приймати рішення, а просто вето, чи довіряє ця громадськість тій чи іншій структурі. І цього буде достатньо. Так, наприклад, в Естонії відбувається. У них кожен громадянин, який долучається до Кальцеліту, який підпорядкований Міністерству оборони, але не є безпосередньою частиною збройних сил, не тільки проходить через їхні органи поліції, а й через громадські організації, які вивчають антиестонську діяльність на громадських засадах, і приймають рішення щодо цієї людини. Якщо рішення негативне, то їй закритий шлях до зброї та військової підготовки.

На сили територіальної оборони покладено завдання партизанського руху. Що в нас із цим?

Дуже важливе питання – підготовка до партизанської війни. Ворог має чітко розуміти й усвідомлювати, що його бригадно-тактичні групи, які прорвуться, будуть мати нелегке життя. Він не зможе встановити свою окупаційну адміністрацію, не зможе мати безперешкодну логістику. Звичайно, така робота є прихованою, але навіть за відкритими джерелами можна зрозуміти, що такий рух є. Наприклад, очевидно, що така структура створюється в прикордонних областях. Згадайте, що певний час в інформаційному полі був полковник Кривонос, якого зараз там немає, вочевидь, він сьогодні зайнятий такими завданнями, які не потребують висвітлення в пресі. Це перше. По-друге, відбуваються зміни в міністерстві оборони, Генштабі, і я впевнений, що частина тих офіцерів, які зараз звільняються через атестування, через скорочення, будуть долучені до такої системи підготовки. І насамперед будуть залучатися ті, хто народилися в тих місцевостях. Але це все непросто. Бо якби в нас була система масового вишколу військових, тобто якщо б у нас тисячі людей проходили підготовку й долучалися до загонів тероборони, то в цьому можна було б приховати підготовку партизан. На сьогодні її приховати дуже важко, бо це насамперед оперативна, конспіративна діяльність.

Наведу ще один приклад. Дуже часто у ЗМІ з’являється інформація про різні місця, де знайдено схованку зброї. Але водночас жодного повідомлення, що спіймали тих, хто цю схованку зробив. Ці ж схованки знаходяться не шляхом прочісування місцевості, а через оперативну інформацію. Якщо є оперативна інформація, то є й виходи на тих, хто цю схованку заклав. Оскільки нікого не заарештовують, то, вочевидь, це спільна робота сил спеціальних операцій СБУ, з одного боку, із підготовки баз зі зберігання матеріально-технічних засобів для партизансько-повстанського руху, а з іншого боку — взаємна робота СБУ з виявлення можливої закладки. І таких ознак багато, навіть якщо слідкувати за відкритими джерелами. Треба розуміти, що підготовка партизан – це дещо інша підготовка, аніж підготовка для ЗСУ чи для загонів тероборони. Це насамперед люди, які готові до конспіративної роботи, які не є активними в політичній діяльності, у соціальних мережах, не є публічними, але водночас, які мають широке коло контактів.

Джерело: Главком

Зображення: uacrisis.org