"Зомбі-атаки Росії" та ахінея у підготовці новобранців до ЗСУ. Дмитро Глущенко про ситуацію на фронті

В інтерв'ю Юрію Романеку офіцер ЗСУ Дмитро Глущенко розповідає про поточну ситуацію на фронті, тактику противника та проблеми української армії. Він описує посилення повітряної розвідки ворога, тактику "зомбі-атак" та застосування безпілотників. Глущенко критикує неефективність нових оборонних ліній та проблеми з мобілізацією. Офіцер ділиться досвідом боротьби з дронами-камікадзе та закликає до більш ефективного використання ресурсів. Він наголошує на необхідності зміни ставлення до солдатів і відмови від застарілої радянської тактики. Глущенко також торкається проблем корупції в тилу та відсутності єдності в суспільстві. Незважаючи на труднощі, він вірить у перемогу України, але попереджає, що для цього потрібні серйозні зміни у підходах до ведення війни та управління армією.

Юрій Романенко: Друзі, всім привіт! Серфери, безельники, девіанти. Продовжуємо наші ефіри. І одразу перейду до справи. У нас у гостях найцікавіша людина, герой, фронтовик. Прямо з фронту до нас включається. Діма Глушенку, привіт!

Дмитро Глущенко: Добрий вечір, добрий вечір, медоїди всі, глядачі, друзі та вороги. Усіх запрошуємо на нашу зустріч.

Юрій Романенко: Я назвав ефір "Тренди війни з Росією", "Фронтовик Дмитро Глушенко ситуація на фронті літа 2024 року". Наш минулий ефір викликав фурор, бо його переглянула величезна кількість людей. У мене там на іконі кілька мільйонів переглядів було саме за твоїми роликами і в ютубі, і на шортах, і сам ефір добре взяв. У принципі всім зайшов такий системний позитивний, такий органічний організаційний настрій, бо ти багато розповів усіляких практичних речей про те, як воювати, як організувати роботу бойового підрозділу, яким ти командуєш.

Давай спробуємо розповісти глядачам, що змінилося. Наразі триває позиційна війна. Але, як ми вже минулого разу з тобою говорили, і з іншими нашими гостями, малюнок війни змінюється буквально кожні кілька місяців, з'являються якісь нові моменти. Ось, власне, що зараз відбувається на фронті? Що виникло за цей час?

Дмитро Глущенко: Для атмосферності ще нашим глядачам скажу, що зараз зараз безпосередньо на КСП роти на лінії зіткнення. І сподіваюся, що нашому супротивникові це буде цікаво, і нічого сюди мені не надішлють, бо теоретично прилітає, потрапляє.

Я хочу щодо нашого минулого ефіру сказати про зворотний зв'язок. Крім того, що він багато набрав переглядів, він мав кілька позитивних результатів для мене відразу ж. Після повернення на наступну добу мені подзвонив мій друг із Запоріжжя. Василь Бушара, котрий очолює волонтерський фонд. Каже: "Що тобі треба?" А мені реально потрібний був РЕБ. Нові РЕБи зараз почали працювати, супротивник на інших частотах. За 20 хвилин зібрали необхідну суму, замовили РЕБ, зараз він працює на передових позиціях.

Окрім того, бригада мене помітила. І ми почали отримувати зараз насолоду вже і дрони. Ми отримуємо FPV у принципі в достатньому обсязі, вже отримуємо у бригаді. Зараз це питання закрите, ми не збираємо вже ні на FPV, ні на дрони, ми маємо достаток. Плюс активніше почали працювати наші партнери, побачили результат. І в цьому плані ситуація з оснащенням дуже покращала. У мене проблем зараз із засобами поразки взагалі немає. Можна грати, вибирати різні системи.

І на мене вийшов після нашого ефіру виробник дронів "Громів", познайомились із власником. Ще раз хочу сказати, що це дуже хороша компанія, робить дуже добрий продукт, у них класна підтримка. І нас включили до програми тестування нового обладнання. Вони там почали робити десятки із нічним баченням. У мене раніше не було нічого нічного. Нам надіслали нічну "десятку".

І ось що прикольно, від початку вона чудово працювала. Не треба було нічого доналаштовувати. Хлопці відпрацювали на полігоні, потренувалися, бо нічні польоти — це специфіка, тим паче на FPV-шках. Буквально там два-три дні тренувань і розпочалося бойове застосування. Вийшли, відпрацювали, шухер навели зі скидами. Тобто саме нічна і як камікадзе, і як бомбардувальник. Відпрацювали кілька вильотів, роботу виконали добре.

І плюс ми ще почали модернізувати ці "Громи", ставимо нічні камери із трофейних російських безпілотників. Тобто це ось такого із позитивного, що в нас сталося після нашого ефіру.

Юрій Романенко: Ну, це дуже добре, і ми зі свого боку теж тобі допоможемо. Ти просив, щоб ми поставили QR-код для збору ППО, правильно?

Дмитрий Глущенко: Да, 100%.

Юрій Романенко: І ось давайте зберемо Діму. Я з самого початку оголошу, потім ще кілька разів нагадаю. 350 тисяч гривень потрібно. Я кинув банку в описі до ефіру. Там усі картки, коротше кажучи, усі реквізити є. Давайте Дімі допоможемо. Ну і розказуй, ​​що там за пікап потрібен.

Дмитро Глущенко: Так, щодо ситуації на фронті, реально змінюється тут практично щотижня. Буває, боєць десь випадає на лікарняний на тиждень, і приїжджає вже зовсім інше. Зараз дуже посилилася у противника розвідка на базі безпілотників на кшталт "крило". Тобто дуже рідко літають у них зараз "Мавікі", "Орлани" як розвідка, вони використовують "Суперкамі", "Орлани", "Зали".

Вони висять завжди над головою, постійно контролюють лінію зіткнення, заходять досить далеко в тил. Це така основна проблема. Я вирішив це питання, дивлюся, що й більші підрозділи не мають ефективних рішень на сьогодні. Бачив в Одесі, як ганяються літаками за ними, на старих машинах різні ці. Ми зараз пробуємо працювати за ними із ПЗРК.

Підготував екіпаж, підключилися через бригадну програму, нам скидають інформацію щодо їхніх маневрів, де маршрути, куди вони ходять, провели аналіз, визначили місця роботи. І в мене хлопці зараз виїжджають на бойове чергування у тил. Ну, вони теж хитро діють, постійно змінюють маршрути, тому доводиться постійно за ними курсувати. І зараз у мене екіпажі працюють уже з відлову цих "Суперкамів", "Зал" та "Орланів".

Поки що результатів немає такого, щоб щось збили. Але що цікаво, коли ми почали працювати, дуже знизилася частота польотів і в тилу, і на дотику. Швидше за все, у них теж є потужні засоби РЕБ, вони бачать нашу роботу. Тобто вони бачать, коли наш безпілотник високо піднявся, вони не бачать орієнтирів, але бачать, що він високо висить. Тобто вони можуть сигнал засікти на великій відстані. У принципі, їхній сигнал ми теж засікаємо за десятки кілометрів.

І тому тільки, що ми почали працювати, і швидше за все, що вони бачать нашу активність, вони зараз літають трохи менше. Ось зараз нова така в мене фішка, чим я зараз займаюся досить щільно. І завдання хоча б три штуки збити, щоб вони менше літали, бо для них втрата цих апаратів є досить чутливою.

Юрій Романенко: А що вони у вас, я так розумію, ведуть позиційну боротьбу? Тобто там немає такого загострення, як під Торецьком чи на Куп'янському напрямку, вони так не лізуть, тобто у вас ви бодаєтеся чи як?

Дмитро Глущенко : Без використання техніки йдуть малими групами чисельністю до роти за кількома напрямками. Починають продавлювати спочатку, як це класика, йде артпідготовка, причому досить якісно все відбувається. Готують вони, відпрацьовують місця дислокації, відпрацьовують проти нашого висування, пригнічують опорні пункти, по максимуму розносять.

Потім працюють безпілотниками, потім ідуть штурмові групи. І такими зомбі-маршами, що реально, незрозуміло, яка у них мотивація. Наші бійці за два дні уклали, по суті справи анулювали роту двохсот-трьохсот. Але вони за два дні знову лізуть, розумієш. Це йде таке бадження за один опорний пункт, туди-сюди гойдаємо. Забрали, відбили, забрали, відбили.

Юрій Романенко: Ну і відповідно, це все відбувається в умовах спеки такої, так? Тобто ти казав, що тактика випаленої землі зараз активно використовується, тобто вони палять наші поля?

Дмитро Глущенко: Ні, це у нас у позиційній війні як би воно просто зараз дуже жарко, сухостій, і спалахує від чого завгодно, там навіть просто міна впала або що завгодно кинути - воно загориться. У нас постійно йде фаєр-шоу, то друг влаштовує наскільки можна. Для мене це взагалі фішка. Я взагалі люблю, як пам'ятаю, люблю феєрверки, летять собі, проїжджаються в шоу.

Минулого тижня я взагалі влаштував там системну роботу. Ми нахрен випалили всі підходи та ближні підходи, точки їхньої концентрації, бо вони там спустилися вже ближче до нас, підлізли, видно почали накопичувати сили. Ми точку підскоку, заходи на чергування – ми її повністю випалили. Усі шляхи підходів теж випалили їм. Але вони на нас кидають по можливості. Таке йде саме по випалюванню позицій і підходів.

Нині це планова робота. Нещодавно з лівого боку від нас наш РСЗВ добре попрацював, сьогодні підпалив їм позиції теж, і БК детонував. Якщо знайшли позицію пілотів, ми її теж спалили.

Причому все саморобне, не те що саморобне. Купуємо термітні заряди, до них ліпимо саморобні запальні суміші або напалм. Бензин, пінопласт, ацетон - там певна пропорція. Закидаємо, сам терміт не так спалахує, він згорів там дві хвилини і все. А ось разом із напалмом працює чудово.

І тут завжди пожежі. Кожна зміна заводжу нові вогнегасники. Теж намагалися мене спалити на передових позиціях. Ну, нормально, там відбилися.

Тут важливе що? Допустимо, за рекомендаціями, ми знову повертаємося до нормальних фортифікаційних споруд. Тобто там, де добре правильно закопано, вирито ходи повідомлення правильно, нормальної ширини з бруствером, де бліндажі криті не в 20 см, щоб відмаститися від перевірки, щоб командир не лаявся типу "ми зробили". А потрібно, припустимо, три накати на бліндаж, там вогнева точка – два накати та мінімум 40-50 сантиметрів землі. Тоді її практично неможливо запалити.

Ось до нас підійшли, все довкола згоріло, позиція нормальна, ніяких пошкоджень, трошки диму було, дроти перегоріли, ну 15 хвилин без зв'язку, але швидко відновили, все працювало, все крутилося. А є приклади зовсім недалеко, де повністю згорів опорний пункт. Тобто взагалі згоріло все, вигоріло.

Юрій Романенко: Чому?

Дмитро Глущенко: Тому що недбало поставилися. Командир забезпечив повністю всіма матеріалами, але особовий склад поставився недбало. Зробили та зробили. Тяп-ляп, наліпили. А за підсумком згоріла позиція. Тепер удвічі більше роботи. Ми лопатками почистили, трохи підфарбували та працюємо далі.

Тому повертаємось знову до позиційної війни. Насамперед це найголовніша - фортифікація. Копаємось, копаємось, накриваємось, входи з перекриттям закриваємось, запасні позиції робимо, резервні, хибні. Нескінченна ця робота, постійно треба ритися. І тоді можна якось вижити.

Юрій Романенко: Дивися, а ось ситуація принципово вже змінилася після того, як держава розпочала велику фортифікаційну роботу? Була купа скандалів на Харківському напрямі, ви теж це відчули. У принципі, в медіа велика увага зараз приділяється цьому, періодично спливають новини.

Дмитро Глущенко: Чесно тобі скажу, те, що ми бачимо тут – це, напевно, відсотків на 80 просто тупий розпив. Просто тупорило розпив іде. Єдине, що нам він дозволяє – ну, десь якось перехопитися лісом, бо нас зараз практично не постачають лісом, його весь везуть на цю другу лінію. Але я колись подивився, як вони риють, де вони риють - це на хрін не потрібно взагалі.

Десь роблять окопи не так на пагорбах, а чистому полі чи внизу схилу. Який там баран це все планував взагалі незрозуміло. Як це відбувається, я не знаю. Але з точки зору ефективності – дайте краще нам цей ліс, ми тут окопаємось, хрін хто кудись пройде. А ці другі лінії... Дайте нам нормально зміцнитись тут, попереду. Вони зараз цю третю лінію риють. Техніки там багато ганяють, їздять, але, млинець, чесно кажучи, зуби дракона – я не знаю, куди вони збираються так відступати. У нас не такі плани далекі, як вони будують, куди вони там планують відходити.

А ближче тут сильно не налаштуєш, бо зараз у них також працює і артилерія, і безпілотники. Припустимо, хлопці будували наші там, новомосковці, артилерійські позиції – ну постійно розносять їх. То артилерією накриють, то безпілотником. То їхній безпілотник-камікадзе прилетить. І там постійно техніка виходить із ладу. Далі будують - туди б'ють "ураганами", теж заважають будувати.

Ну, є така, більше за показуха, знаєш, як у нас це все люблять. Не бачу ефективності. Ну, і якась користь для нас, що ми можемо роздобути правдами-неправдами добрий ліс. Чим ми користуємося.

Юрій Романенко: Ну, і я так розумію, що ситуація з боєприпасами, вона також стабілізувалася після цього, після весни, коли американці вирішили дати нам більше?

Дмитро Глущенко: І смажені гуси самі не прилітають, усі метушаться, бігають, мокрими трусами гасять, вони перелякані. Але, чесно кажучи, зараз за нашою артилерією та мінометами я такої щасливої ​​картини не бачу. Я знову скажу, що є у хлопців обмеження в боєкомплекті, немає можливості працювати щільно, і та сама ситуація з розвідкою. У нас тут не жирно. Хоча, в принципі, активні дії відбуваються.

Противник штурмує зараз практично по всій лінії бойового зіткнення, але штурмує не концентрованими маршами, коли вони йшли колонами. Ні. Вони йдуть невеликими групами, чисельністю до роти, до взводу та намагаються захопити опорний пункт, зайти, закріпитись на ньому. Втрачають величезну кількість людей, це просто зомбі-апокаліпсис. Ось щодня дивишся зйомки, комусь це повний пипець просто, прямо по полю лізуть.

Наші влаштовують сафарі, а ті влупили з міномета, а ті з FPV-безпілотника, ті скинули дрони, вони падають. Але цікаво, що скажу, витягують один одного, не кидають. Коли вже дуже важко, дивлюся – тягнуть, от тягнуть, за ними ганяються. Тому сказати, що у нас тут дуже тихо – ні, але надлишку я поки не бачу з боєкомплекту, бо можна було набагато веселіше працювати.

Юрій Романенко: Скажи за настроєм, ось зараз мобілізація пішла, після 17-го починається нова хвиля, оновлення закінчуються, які очікування на фронті через це?

Дмитро Глущенко: Ну, чесно кажучи, у нас особливо нічого не змінилося. Єдине, що сталося на цій частині, говорю, це не є військова таємниця - я трошки розжився людьми, трошки заворушився завдяки міжнародним рухам. Тобто ні для кого не секрет, активно заїжджають до нас іноземці, і росіяни теж собі зараз везуть різні народності світу.

Тобто в нас переважно мексиканці, бразильці, португальці. У них теж є колумбійці, на жаль, колумбійці в нас в основному... Вони теж поводяться як колумбійці, я так розумію. Ну, я там спілкувався. До нас потрапляють пожежні, поліцейські, військовослужбовці. Для них зараз наша заробітна плата дуже хороша. Тобто штатна зарплата вони підписують контракт. І видно, що у них там менше проблем, вони можуть приїхати. А до противника, я так розумію, більше йдуть картельні хлопці.

І ось через ці ми трохи розжилися, і мені легше копатися, легше тут працювати. А те, що нам дають по мобілізації – обійняти та плакати. Це просто сторожа у мене, охороняють бази, охороняють прихильність. Свіжої притоки немає, і про якісь нові бригади розповідають - повне непорозуміння.

Розумієш, я ось, чесно кажучи, зі свого рівня я абсолютно не бачу сенсу формувати велику кількість резервних бригад, тим більше які не озброєні. Потрібно максимально заповнити адекватним поповненням діючі робочі частини. Чому? По-перше, тут дуже багато досвідчених людей. Тобто те, що навчають у підручках, Юрко, це повна нісенітниця, це повне марення. Навіть на рівні не хочу ображати, бригади те, що дається, не зовсім відповідає тому, що мені потрібно. Тому маю свій рідний навчальний центр.

Ми викопали, знайшли посадку. Ми викопали імітацію наших позицій, яка повністю повторює нашу передову позицію. Люди копали, вчились. Тобто одне тренування. Щодня я проводжу практично навчання. Сержанти мої проводять заняття з тих напрямків, які потрібні.

Розумієш, зараз ось це й досі дивишся, скрізь вчать: "Іду, тримаю трійки, двійки там праворуч, ліворуч". Ну який, нахрен, "йду, тримаю"? Та повзти до окопа треба, зайняти позицію. І максимум, що мені потрібно, це щоб у бійця був навик інтуїтивної стрільби з окопа. Найбільша проблема на ротаціях – їх у машину треба правильно завантажити, з цієї машини вивантажити, розумієш? Бо коли вони вночі вантажаться і вивантажуються, потім, млинець, то зброю профукують, то особисті речі, хтось загубився ще дорогою.

Тобто ці моменти потрібно відпрацьовувати. З ними взагалі ніхто не працює. Так, базове поводження зі зброєю там, ну щоб зарядив, розрядив, поставив на запобіжник, там, стрільнув інтуїтивно - так, це потрібно. Але ключові моменти, яким не навчають у навчанні, а я треную щодня.

Тобто, говорю, проблема - завантажитися в машину. Тому що дали мені якось підкріплення, а вони там, ну, модні, круті всі, в обваженнях, масках такі. Заряджені по роги, розумієш? Поки залізли до машини, вилізли, поламали купу обладнання. Люди не мають навичок.

А тут же, дивись, основний засіб пересування – буханець. Тобто людей багато, 8 осіб, з речами, з боєкомплектом, з водою. Це потрібно компактно сісти, правильно розмістити, щоб потім вилізти, все це дістати, швиденько вишикуватися, правильна дистанція руху, маршрут - старший веде. Якщо, скажімо, йде обстріл, або там ворожі безпілотники - розосередитися, сховатися, перекличка " всі живі, здорові " , зібралися, висунулися далі.

Такі моменти потрібні, ніхто їх не вчить. А це основа виживання, тому що основні проблеми у нас скрізь – це період ротації, це захід, вихід із позиції, це найнебезпечніший час.

Прикинь, заходить нова бригада без досвіду, без розуміння взагалі, що відбувається. А війна реально змінюється. Тобто береш зараз людину, будь-якого бійця, береш там найкращого, ставиш на інструктора десь у тилу, він через місяць буде "лунтиком", який взагалі не розуміє, що відбувається, бо тут постійно щось змінюється. Дуже багато ситуацій, як постійно йдуть зміни.

Навіть як ти радіоефір слухаєш - ось за цей період, у якому ми з тобою спілкувалися, у мене втричі прокачалася вся робота з РЕБ. Тричі збільшили, наростили кількість частот. Відповідно змінюється обладнання, змінюється комплектація живлення. Розумієш, а у нас у підручках чого вони там навчають? Ну якісь речі є там корисні, але вони далекі від війни.

Звичайно, заходять ці нові бригади, і те, що ми маємо за тиждень, множать на нуль. Всі. А так приходить поповнення, старі бійці діляться із ними досвідом. Цим веселіше старим стає, що движняк молодий якийсь, молода кров, настрій піднімається, бо вже один одному набридли, три роки ті самі обличчя.

Я вважаю, що це відбувається неправильно і абсолютно неефективно. Можливо, мають бути якісь треновані супер-пупер-звірячі бригади, і те, мені здається, їх треба брати на базі якихось робітників, що воюють бригад, відвезти, доукомплектувати їх, підготувати там. Допустимо, і тримати в резерві. Але збирати повністю нову бригаду, озброювати, обладнати - просто просрати людей, просрати обладнання, просріти купу бабок. От і все. Ну ось мій погляд, як би це такий міщанський з окопа.

Юрій Романенко: Ну, який міщанський ти! Ти прямо на передку, тож тобі, мабуть, краще знати. І у цьому контексті, до речі, ще таке питання. Там після того ефіру багато людей питали, чи можна потрапити до вас у підрозділ. І, власне, чи є така можливість чи ні?

Дмитро Глущенко: Є можливість. Зараз начебто вирішили це питання з контрактом. Бо до того моменту мене просили, і хлопці: "Давай, запишеш, люди дзвонять". Але розумієш, що вже вся схема така була, тупорила, армійська, я взагалі не розумію, як це все працює. Ти знаходиш людину, обіцяєш їй посаду, припустимо, вона підходить, тобто скрізь ефективно. Ти його мобілізуєш, припустімо, через нашого мобілізаційного офіцера, відправляєш у навчання, і бац - його вкрали. У нас вкрали, пипець, цілу роту людей.

Ось знаходиш, обіцяєш, та, все, в штурмовики або в якусь частину, зрозумів? Ну, нечесно так із людьми. Тобто, яка може бути ефективна мобілізація? Все ж таки це знають.

Юрій Романенко: Це ти про що?

Дмитро Глущенко: Ну, у нас же, реформування зараз триває. Ми отримали нову штатну структуру відповідно до стандартів НАТО. Я так зрозумів. У мене рота скоротилася, чисельність бойової роти скоротилася на 35%, прикинь. 113 людей, у мене тепер 78. То до цього у мене людей не вистачало, у мене там за списком було, скажімо, 90-95, у мене були ще ваканти, я міг добирати. А зараз у мене виходить навіть люди, які маю, скоротилися, офіцерські посади там прибрали...

35% скоротили склад. Завдання хоч залишилося те саме. Наче нарізка залишилася. Ще більше. Я розумію, що, можливо, в НАТО такі стандарти, там керують сержанти. У нас взагалі ніхто не займається підготовкою сержантів лише на рівні особистої ініціативи. Тобто ми із взводними, з командирами готуємо командирів відділень, яких постійно вимивають. Так.

Це фіктив, зрозуміло, що армією мають керувати сержанти та генерали. Це правильно. Але там же підготовка сержанта, вибач мені, справа серйозна, там сержант готується, там він лише піврічні курси спеціальної сержантської школи проходить. Там ціла справа підготовки. Він за цими всіма протоколами тертий, тобто він проходить навчання за всіма стандартами, за протоколами. А у нас, млинець, водії прийшли, які там командири відділення, люди зібрати себе не можуть.

І вони впроваджують, виходить, зараз форму усередині. А суть залишилася радянська, дрочить ця вся бюрократія з папірцями. І я зараз, ну чи не на нуль виходжу, розумієш, це свято в мене. Тому що сидиш постійно з якоюсь нісенітницею займаєшся. З паперами, зі звітами, з доповідями. Ну блін. Бюрократична радянська армія залишилася. Ну, вліпили мені. Забрали замполіта, який тягнув величезну роботу. Тепер я не маю замполіта, як мого заступника. І, ну, коротше. Такими друзями та ворогів не треба. Це один із елементів, я зараз сказав, з приводу натоїзації.

Юрій Романенко: Скажи, ви в принципі спостерігаєте за всією цією ситуацією, саміт світу, ці ось там сьогодні, то Ташкент, вчора там саміт НАТО ніби проходить, і ось цей контекст питань, що порушуються з приводу перемир'я, там і так далі, ось що на фронт про це думають?

Дмитро Глущенко: Здебільшого тут ми робимо свою чоловічу роботу. Це я, припустимо, як командир, який приймає рішення, намагаючись із критичною думкою лізти в цю всю нісенітницю. Але я своїм мозком розумію, що йде якась нісенітниця. Просто якась незрозуміла бодяга. Я бачу такий стан справ, така війна, вона дуже багатьом вигідна. Дуже багатьом.

Війна ця не вигідна лише хлопцям, які в мене сидять на нулі, але їх навіть у воюючій бригаді не так багато. Єдине, кому ця війна вже ось тут, це нам, котрі на передку, а тільки ти вийшов, у всіх класне життя. Папки одержують, половина нічого не робить до межі тилу. Хто далі взагалі шоколадно. І безліч народу, яким ця війна офігенно подобається. Причому навіть військовим.

А хто в дупі? Це 15-20% тих, хто сидить на нулі, та їхні сім'ї. Ось цим війна, звісно, ​​не дуже заходить. І з приводу цих трендів зрозуміло, що вони якусь бодягу зараз б'ють, бо я не бачу абсолютно жодної політичної волі та бажання виграти цю війну, розуміння, як її виграти. Хоча, за великим рахунком, Юрко, можна й наступати, можна й атакувати.

Загалом не проблема. Але я тобі говорю, у нас проблеми не з ворогом. У нас проблеми з тилом, у нас проблеми з керуванням нашим, з нашою владою, з нашим ось цим бардаком, який там відбувається, з цими підколодними зміями, розумієш? Тобто це проблема наша. Із ворогом проблем немає. Він є. Ну, то все просто. Це давно було зрозуміло. Знаєш, на війні все просто. Ось ти, ось ворог, все. І хто з вас розумніший, і хто з вас розумніший, той і танцює.

А там ось цей бардак, це кажуть. Це неадекватна, божевільна, розумієш, Мар'яно. Нині докопалася до Сирського. Чи не обговорюємо там, правильно він чи неправильно керує. Звинувачують його там у радянському управлінні, так, без реформ. Млинець, так ми не законодавчий орган. Ми армія, яка виконує накази, ми знаходимося так, як коні в шорах, в рамках законів, які ви там приймаєте.

Вона спочатку викочувала претензії до Залужного, зараз ми говоримо, як непогано у нього, зараз вона до Сирського. Так Сирський такий самий підлеглий, який біжить цією самою, і ні вправо, ні вліво, ми не маємо законодавчої ініціативи. Ми виконуємо закони. І всі реформи на законодавцях. Вона взагалі, здається, якийсь диверсант. Там треба СБУ займатись, бо це, бляха-муха, простим долбоебізмом, мені здається, це не пахне. Це якась продумана підривна діяльність.

Крики про дискредитацію – по барабану, що вони нас дискредитують, це насрати. А ось те, що вони підривають нашу боєздатність своїми висерами, постійними зливами, це проблема. Це реальне питання до СБУ. Ось це за трендами така у нас ситуація, було зрозуміло. А ми працюємо, що ми, люди підневільні, зараз кріпаки, це ми.

Юрій Романенко: Друзі, по-перше, полайте ефір. Те, що Діма каже – це самі розумієте, наскільки це актуально та наскільки це важливо у всіх сенсах. По-друге, підтримайте Діму та його підрозділ пікапом. Ось збираємо 350 тисяч гривень. Дивіться ось QR-кодик, спеціально вже ми освоюємо технології ці всі, можна цей QR-код відсканувати, або ж в описі до ефіру там є всі посилання на збори, на картки, на банк і таке інше.

Дмитро Глущенко: Я додав PayPal, бо якщо є PayPal, кинь свій PayPal.

Юрій Романенко: Ну, я там додав наш PayPal, якщо щось перекинемо тобі. На PayPal там часто кидають, ми перекидаємо. Ось. І це допоможе боротися з ось цими крилами, які зараз, як сказав... О, до речі, так. Зараз я з цієї теми розповім трохи цікаву історію, раз ми вже проанонсували. Дивись, я зараз у батальйоні відповідаю за бойову частину ППО.

Дмитро Глущенко: Я ухвалив рішення, мене позаштатно визначили, мене закріпили до ППО. Як сталося? Я ж любитель різних ідей і таке домашнє факультативне завдання. Хлопці, коли відкочуються на відпочинок з нуля, у них факультативне завдання. Через нас періодично літали "Шахеди", маршрути через наші розташування йшли.

І в мене завдання: кожен боєць повинен мати ріжок, заряджений трасерами, один, найвидніший, і цей самий ріжок. І як тільки проходить тривога чи сигнал про те, що йдуть "Шахеди" десь у нашому районі, ми відпрацьовуємо за ними. І ми тренувалися, і нічні стрілянини влаштовували, щоб хлопці були готові там, постійно полили там по них, але нічого не виходило. І тут, коротше, оголосили тривогу, але о 3-й годині ранку це було, ніхто нічого не почув, екіпажі виїхали на крапку, а особовий склад як би не прокинувся.

Ну і один боєць, у мене хороший хлопець, о 3 годині просто встав за малою потребою. Виходить, чує гул, забігає до хати, бере автомат, ріжок із трасерами та одним ріжком валить "Шахед". Ми його знаходимо вранці, підняли безпілотники, знайшли, ідентифікували. Я тобі фото ще скидав. Провели невелике розслідування, підтвердили, що це він збив. Більше не було роботи, ніхто не працював. Ось прикинь, вийшов наосліп, лупнув. Там "Голки" працюють, "Браунінги", ПЗРК, ні фіга. А тут звичайний 7.62 овал його.

Мені ця тема сподобалася. Я комбату звернувся, кажу: "Давайте я займусь ППО". У нас там є позаштатне ППО. Все таке у наших ППО – це пікапи з великокаліберним кулеметом. Або " Браунінг " , чи ДШК, зазвичай. Ну, буває, НСВ ставлять, але "Браунінг" якраз і ДШК під це заточено, під роботу із ППО.

Комбат дав мені добро, мені дали екіпажі, зібрав хлопців, трохи відкоригували їм роботу, провели тренування. Через три дні ми ще валимо один цей, "Шахед" збиваємо. Хлопці ще й уварили. І ось зараз у цій темі ми почали її розвивати також активно, просто для розуміння. І потім через тижнів зо два, напевно, через нашу бригаду йшла велика хвиля, і жодна тварюка не пройшла через район нашої бригади. Звалили всіх, жоден не до Запоріжжя, ні до Дніпра не долетів.

А тепер просто, Юрко, прикол – ціна питання. А раніше проходили, як би, багато було цих проблем від "Шахедів". Здебільшого збивалися, звичайно. Ціна питання, дивись, ось ми зараз збираємо гроші на це саме, на позашляховик, грубо кажучи. Пристойний позашляховик – 100 тисяч, там із гарною станиною – 300 тисяч, і потрібна хороша оптична система, можна ліхтарик, лазерний цілеуказатель щось поставити. Машину ось таку нормальну робітницю – це десь 500 тисяч гривень.

Це готова машина, з мене екіпаж та озброєння. Для одного батальйону, якщо ми говоримо, з нуля немає нічого. Для одного батальйону достатньо, в принципі, чотири екіпажі. У рамках... Це нам виходить... Це нам виходить чотири, два мільйони. Якщо ми говоримо про бригаду, то десять мільйонів. Це коли взагалі нічого немає. До цього нічого не було. Але, як правило, вже є техніка, може хтось підігнати там. Беремо, половину, десять мільйонів.

Це запаковується повністю бригада та лінія ППО на те, щоб жодна тварюка у вигляді "Шахеда" не пролетіла. Це третій рік війни. Ми це все вирішуємо цими зборами. Скільки прилітає до Запоріжжя, скільки прилітає до Дніпра будь-якого говнища. Я не говорю там за Дніпро, Запоріжжя, візьмемо одне місто – Новомосковськ. Торік бюджет міста завдяки армійським виплатам – один мільярд, Юра. Вони злили просто в говище, у плитку, в клумбочку, всяку дурницю. Один мільярд.

Для того, щоб зарядити бригаду, 10 мільйонів, просто вийти на командування, жодна проблема, зустрілися з комбригом, кажемо: "Нам треба закрити. Що треба? 10 мільйонів. Закупіть нам ось це, все ми ставимо екіпажі". Будь-який батальйон, в принципі, потягне 4 екіпажі. До того ж у нас там сусіди є, вони взагалі залучили до роботи на ППО, вони залучили всю службу тилу. Там ці речі, кухарі у них уночі виходять та працюють. Що там, прийшла команда, вискочили на цятки.

А от 10 млн. Якщо ми беремо бюджет Новомосковська, просто вважаю зараз, щоб було зрозуміло. Торік становив мільярд на дурницю. За їхніми цінами та апетитами, десь 35-40% вони вкрали. Тобто, грубо кажучи, 400 млн. у них пішло ліворуч. Сука, 10% цієї цифри - ми закриваємо від Херсона до Запоріжжя.

Юрій Романенко: Закриваємо...

Дмитро Глущенко: Містами. Так, ми нічого не можемо зробити з балістикою, це тільки "Патріоти", але великий пласт усякої ось цієї мутації, яка приносить мільярдні руйнування, ми взагалі копійчаними витратами в масштабах, навіть ну там двох міст бюджету, можемо вирішити. Ось як до цього ставитись.

Ну і звичайно, я знову прошу підтримати наш збір, ми зараз хочемо ще один екіпаж поставити. Потрібен пікапік, потрібна оптика. Оптику нам накаламутимо, нам повинні по бригаді видати приціл. Я вже закупив, основний є. Турельку нам мають підігнати. І працюватимемо ще додатково.

І що цікаво, коли останній раз вони по нам йшли, через нашу лінію, видно це з білянської сторони, вже два чи три тижні через нашу зону бригади взагалі жодна тварюка не летить. Всі відкотилися, і я не скажу, що у нас там піпець як заряджено. Ось що я тобі сказав - у нас десь 5 відсотків ось це ось і пустили жодного "Шахеда" в рамках бригади.

Юрій Романенко: Тому, друзі мої, не клопіться, це ваша безпека в тому числі. Тому що, ну ось ви бачите, Діма по суті розповів про те, як працює ешелонована ППО, ось елементи ешелонованої ППО. І, власне кажучи, чим вона у нас буде структурованіша, добре озброєна, мобільна, то тим менше буде прильотів.

До речі, зараз ті, хто в Києві перебуваєте, не полінуйтеся спуститися у притулок, бо там зараз зараз кілька ракет на Київ. Ну, я думаю, що їх там не дуже багато, їх мають збити. Але якщо особливо на лівому березі, то бережіться, там обережно.

Дмитро Глущенко: Там щось не спрацювало, батарейка там спрацювала, треба батарейку, я тут бігаю шукаю, мені там ну це цілий квест, щось... плюс із ним якісь старі вже неробочі, тобто хоч це все , ну це така зброя, якої до хрону має бути.

Ну на крайняк там далі можна ставити, припустимо десь ближче до міст можна ставити вже "Стінгер" там, але я по "Стінгер" не скажу, я знаю, що у мене є хлопці, які "Голками" збивали крилаті ракети. Тобто цей досвід у нас є, і хлопці такі заряджені хочуть працювати: "Командир, давай, командир, давай".

Тому що хлопці розуміють, зрозуміло, там ручки-ніжки літають цими посадками, це одна історія. Але коли ти чітко розумієш, бачиш, що ти зараз збив її, і ти розумієш, що якась дитина залишилася живою, сім'я залишилася живою, квартира не зруйнована, ну хлопці це відчувають, дуже круто, знаєш, це таке одразу, мотивація, таке наснагу. І вони самі хочуть у цій темі крутитися, окрім виконання основних бойових завдань. Тобто готові понаднормово працювати, у цій темі брати участь.

Юрій Романенко : Я думаю, ми... Я зараз після ефіру у себе розміщу в телеграмі, і вона концентровано, там все піде. Тому що ми вже 20 тисяч, я дивлюся, накидали за ці 20 хвилин, скільки ми про це говорили. І я думаю, що це швидко зробимо. Тим більше, що ти дуже зрозуміло все пояснив. Я думаю, що ось збори треба робити саме так.

Дмитро Глущенко: Ну і воно ж треба ще цілепокладання правильно робити, розумієш? Ось там ось, ну викрадайте ви, але таке почуття, що я не можу зрозуміти, як вони. Або вони спеціально, знаєш, їм по барабану, тобто люди, у яких взагалі немає поняття емпатії, поняття якоїсь там совісті, якогось мінімального, щось може зачепитися. Що вони, вони ж розуміють, що гинуть люди. Вони бачать це все, розумієш, вони ж там...

Але вони все одно закочують гроші в плитку, потім просто її списують, ці бабці. Навіщо це робити, якщо завтра прилетить ракета? Навіщо будувати цю нову танцпол, якщо її нахрен може рознести? Ну, я не знаю... Вони настільки тупилі. Тобто це зрозуміло тут, у окопі. А там незрозуміло, вони там із себе корчать якихось великих.

Піднесений клуб. Це саме. Не зрозуміло. Ось вона теорія та практика.

Юрій Романенко: Запитує Сергій Словенський. Запитайте, чи можна поставити "Голку" на БПЛА?

Дмитро Глущенко: Напевно, на якій БПЛА? Не на ті, що зараз у нас. У нас вони малі. Там річ ​​у тому, що я думаю, що для БПЛА швидше за все є якісь уже рішення ракет "повітря-повітря".

"Голка" - це все-таки запускається оператором. Там треба навести, зловити мету, захопити її, натиснути, зробити прокол. Тобто там певна технологія, просто так її віддалено, натиснувши на кнопку, не запустиш. А навіщо її на БПЛА запускати? Вона працює із землі, у неї дистанція до 5 км.

Ну як би це зайве. "Шахеди" вони почали застосовувати на висоті 2 км, навіть почали піднімати. Але все одно це можна досягти для ПЗРК, цих "Гол". Це цілком... А ні, ніхто не витрачатиметься...

Дивись, можна їх із двох кілометрів бити з ДШК та "Браунінгу", там треба просто випередження більше ставити і все. Ну, важче, зрозуміло. А в принципі, витрачати ракети на сьогоднішній день, поки вони там щось супер не придумали, витрачати гроші на "Шахеди" взагалі немає сенсу просто звичайним стрілецьким озброєнням. Навіть дивись, навіть є там приклади...

Тим самим ДШК та "Браунінгами" збивали крилаті ракети. Знов-таки, тільки треба встигнути, і там траєкторія, треба вчасно дати випередження, хороше. Це треба вже людей, ну, таких натренованих. Але я бачив такі приклади, крилаті ракети, ну, як правило, вже на підльоті до міст, вона скидає трохи швидкість там до 900-950 кілометрів, і збивають.

Тому ракети витрачати — це дороге задоволення.

Юрій Романенко: Ну, ти маєш на увазі ракети ПЗРК, що треба робити, збивати великокаліберними кулеметами.

Дмитро Глущенко : Так, "Голка" коштує 90 тисяч, ну там до сотні хай нова, від 60 до 100 тисяч. Ну запускати тому дрон, яку можна збити просто одним ріжком з 7.62, ну це недоцільно. І плюс, що він там не захоплюється, вони електричні там, вони не теплові, вони на бензині. Коротше, ні, там щось проблема захопити його.

Юрій Романенко: Можна в принципі, але складно. У нього бензин вихлоп, він гріється. У принципі можна захопити, але як би геморойно. А ти тепловізором маєш на увазі?

Дмитро Глущенко: Ну, вона на теплове випромінювання наводиться. Так Так Так. Вона повинна бути достатньою температурою, щоб її зловило. Ну просто у "Шахеда" вона невелика, бо там цей двигун невеликий.

Так Так Так. Ну, збивається. Слава Богу. Ми через нашу зону без якихось ракет, нічого не пропустили жоден "Шахед". Просто хлопці відпрацювали, вийшли. Кажу, хлопці мотивовані. Тобто працювати готові, взагалі проблем у цьому плані немає.

Юрій Романенко: Тому постав ще раз QR-код. В описі до ефіру всі посилання на збори, на картки, на банк і таке інше. Що ти хочеш сказати нашим глядачам?

Дмитро Глущенко: Що, що, що? Ну, дивись, мене ніби нічого не змінюється. Єдине, що, напевно, змінилося трошки, пам'ятаєш, ми там з приводу свого часу говорили, там ось цих відмовників, там як ти на те дивишся. Ось зараз, я ось наслухався, там знайомий, в інтернеті багато, там юристи різні розповідають, на кшталт у нас там воєнний стан, що війна не оголошена, війна незаконна, там, знаєш, не має права закликати.

Я думаю, я хотів парирувати, хлопці, а кажу, якщо до вас у квартиру увірвався ґвалтівник і мучить там вашу дружину та дітей, кажу, ви шукатимете термінологію, як це назвати, чи ви підете, його просто якось нейтралізуєте, а потім вже будете шукати назву цих дій. Там це не моя війна, я піду, коли чиновники підуть воювати, там. Я ось на цю зараз взагалі математику дивлюся абсолютно рівно, взагалі пофіг, зрозумів? У нас своя чоловіча движуха, ми тут працюємо як би.

Це – вибір людей. Хочете так, хочете через ТІСА, стрибайте на здоров'я. Претензій немає жодних. Взагалі цілком спокійно. Ми рухаємось, організували, нас виходить. Не те, що кайфуємо, як ми працюємо. Я хочу сказати, що якщо ми не закінчимо цей французький безлад, який відбувається в тилу, поки країна...

Ще раз я говорив і повторюю, що армія не може виграти війну, може виграти тільки нація, коли це все одно, коли це почалося, коли ми піднялися і коли ми по суті з камінням зупинили, коли піднялася вся оборона, і в пориві ми досягли великого результату, по суті, ми їх зупинили, ми звільнили Київську область, частину Харківської області.

Лише так можна перемогти. У цій бодязі, коли для одних війна, для інших пофіг, а для третіх мати рідна, на нас нічого хорошого не чекає. Знову буде якась руїна, або ми залишимося в якійсь мікроскопічній державі, скільки зможемо втримати, скільки зможемо забезпечити ресурсами, людськими, мабуть. Тому не чекайте жодних перемир'я у нас. І для того щоб перемогти, для цього потрібна воля.

Воля нації. Її немає. Немає волі ні нації, ні волі при владі до завершення війни. А ми просто працюємо та виконуємо свою чоловічу роботу.

Юрій Романенко: Дякую тобі за правдиві слова та за те, що ти робиш і захищаєш нас та захищаєш Україну. Є час, я можу ще трохи цікавого розповісти, припустимо, теж ефективності.

Дмитро Глущенко: Скільки у нас там дедлайном, скільки у нас часу?

Юрій Романенко : Ну давай ще п'ять хвилин, бо вже начебто наступні гості підійшли.

Дмитро Глущенко: Так, дивись, ми зараз, крім усього, за нововведеннями, зараз пішла тема, ми зараз беремо участь ще в деяких проектах, підтягнули моїх хлопців, тямущі мені командири, до наземних дронів-розробок. Нам передали камікадзе, нам передали мінери і зараз нам передають ще турелі. І також питання ефективності. Розумієш, ніхто не поєднує витрати з тим навіть передбачуваним результатом, який можуть дати ті чи інші кошти. Я хочу достукатися, може, до когось нагорі, може, хтось почує.

У нас дуже талановита нація, багато розробляють, багато всього роблять, хочуть зробити добре, клепають купу всього. І я у всі ці теми встряю з нашими хлопцями. Беремо ці дрони, все треба допилювати, все потрібно доопрацьовувати. Витрачається величезна кількість сил, ресурсів, часу на те, щоб це заробило. Ось ці дрони тобі доносять. Починаєш польові випробування, вилазить купа недоліків, купа аспектів. Займаєшся, тобто витрачається багато сил, багато часу.

І найголовніше, що ніхто не розуміє, що для того щоб це все спрацювало, щоб цей дрон виїхав, потрібно створити цілу екосистему. Потрібно підготувати екіпажі, екіпажі льотчиків, бо це з камерами немає, треба піднімати безпілотники, дивитися зверху, треба прикрити FPV, там продумані маршрути, прикриття. Потім, якщо цей дрон, припустимо, з туреллю, він повинен повернутися з кулеметом, це потрібно виносити місця, припустимо, від стоянок, відсічні позиції РЕБ, десь має бути капонір, де, припустимо, технічне обслуговування після використання він пройде.

Тобто ціла справа, величезний процес, але про це ніхто не думає. Мовляв, добре там, тобі зробили щось. І ось моя рекомендація, щоб не витрачати величезну кількість ресурсів і сил: у світі зараз велика кількість виробників озброєнь, різних, готові будуть це дати спробувати в наших умовах, тобто в бойових умовах, щоб потім мати рекламу. Але вийти про це, є у вас щось, у нас є підрозділ такого плану, припустимо, як у нас, ще багато таких хлопців, які...

Дати вже готові якісь серійні зразки просто на обкатку, на випробування. Може, якісь глюки вилітають. Набагато б це спростило роботу і фінансові витрати, і матеріальні, і людські найголовніші ресурси, а ми дали б якусь рекламу і дали зворотний зв'язок. Тому що багато ресурсів витрачається на цю неефективність. Багато ресурсів витрачається.

А ще момент, які у нас проблеми в армії. Ось ключовий момент. У нас не поділені цілі, завдання та самі принципи. А я вважаю, що принципів має бути лише два. Перше, мінімальними ресурсами є максимальний результат. І друге, знищити максимальну кількість ворогів із мінімальними втратами. А в нас досі, я перепрошую, відбувається, це радянська совкодрочка, не крок назад, зайняти опорний пункт, і це ж не Сирський придумав, це щось йому таку фігню штовхає, що треба за опорні пункти битися.

Багато прикладів, коли нафіга не потрібна, втратили опорний пункт, втратили там купу людей і тупо треба його зайняти. Хоча з нього можна зробити сіру зону, контролювати її вогнем, нехай заходять супротивники і просто тупо їх там перемелювати. Ну ні, ми повинні зайняти опорний пункт, і ось ця ось радянська ще фігня залишилася, і це теж потрібно міняти. Тому що, обираючи це, зрозуміло, що у людей мотивації не буде, люди будуть йти через це, люди йтимуть у відмову, бо люди розуміють, що це безглуздо.

Заходити на порожню територію, куди немає ні логістики, ні евакуації, нема за що зачепитися, але треба тупо зайняти, у когось десь у якомусь штабі стояла галочка "Ага, це наші". Ось це марення треба теж закінчувати, і ми так не переможемо, ми людей розсмикуємо. Про це багато говорить добре Бутусов, він багато разів розповідає, і я все це бачу, ось із цим треба закінчувати. Просто треба перше максимально знищувати ворога з мінімальними втратами, мінімальними ресурсами, максимальний результат.

Юрій Романенко: Я просто говорю, давай через два тижні зробимо ще ефір, якщо в тебе буде час, можливість, зробимо ті тези, які ти хотів донести, доробимо, тим більше, думаю, що до того моменту ви купите цей пікап, збір, про який ми на початку сказали, в описі до ефіру все є.

Дмитро Глущенко: Я не тоді прокоментував. Ріжок також показник. Прийшов зі мною, ми разом з ним прийшли добровольцями. Він був звичайним солдатом, став командиром відділення, став командиром взводу. І ось за доброю армійською традицією у мене його вкрали. Зробили командиром взводу. Людей не дають, лише забирають. Але він зараз став командиром роти.

Мені, звичайно, важко зараз без нього, він мене багато тягнув, але я бачу, що загалом для батальйону це позитивне рішення, і він зараз наводить порядок. Так що Сірий привіт, бажаю тобі успіхів, я в тебе вірю. Ти добрий командир. Ну, і всім нашим, так, через глядачів хочу передати привіт. Я таки вірю ще в те, що ми переможемо, але, на жаль, чомусь ми завжди йдемо найважчим, най...

Кривавим, таким самим ємним шляхом у плані витрат і людських, і ресурсних. Навіть перед цим я слухав твій стриманий, як гроші зливаються незрозуміло куди, на що скільки грошей витрачається. Що я тобі казав, а ще одна ремарка така щодо людей, ось ми великі витрати там приховані якісь. А чому вони трапляються? Дивися, у нас система управління, ставлення до людей радянських залишилося, до нас, до військових. Але ми на сьогоднішній день...

Закінчили цикл безкоштовної рекрутингової армії, коли Петро Перший почав рекрутувати безкоштовно кріпаків, забирати до армії. Закінчилась епоха лицарів. А зараз ми по суті повертаємося в епоху лицарів. Тобто ми зараз дуже дорогі в обслуговуванні. Наш зміст, наша амуніція, наш супровід і наша, скажімо так, смерть коштує дорого. Тобто ми зараз є, по суті, за фактом, на початку лицарями.

Яких треба берегти, до яких треба ставитись дуже дбайливо, яким треба... А до нас ставляться зараз, як за радянських часів, жуківський принцип, жінки ще народжують, баби народжують. Тому у нас виходить божевільний фінансовий розрив. У нас буде колосальна фінансова яма, бо ми за фактом стали лицарями, а стосунки із радянською армією "баби ще народжують".

Ось це велика проблема, яку там теж треба в голову вкладати нагорі, щоби ставлення до людського ресурсу змінилося, тому що ми стоїмо реально дорого. А гроші, навчи, озброї, а потім херась, іди забери там якусь фігню, і 200. І погнали, бюджет. Так, але це щось...

Юрій Романенко: Ось це якраз, Дімо, я з цього приводу всім раджу подивитися ефір з Данилом Моніним, він якраз був першим, і там це питання піднімалося з погляду фінансів, і без економіки правильні війни не виграються. Данило це все дуже добре показав. Мені сподобалося, змістовна ємна така. Ну і треба там щось розбиратися, я цими придурочними нашими безвуглими та а-ля компанії. Це треба якось там, я не знаю...

Дмитро Глущенко: Там треба у СБУ працювати. Можете сприймати як моє звернення до СБУ, хто там ще цим займається. На СБУ розберіться із цими диверсантами. У нас багато диверсантів у тилу, які не лише заважають нам працювати і які не просто віддаляють нашу перемогу, вони просто унеможливлюють її. Хоча її все можливо, немає жодних проблем. Можна перекусити, можна переламати.

Все закінчиться рано чи пізно. Але ми не можемо вигравати рахунок один до півтора, розумієш? Ми можемо виграти рахунок лише один до семи. І це можливо просто немає таких завдань. Жодного разу ніхто не сказав, що "Хлопці, завдання - якомога максимум замочити ворога і зберегти наші життя". Але немає такого завдання.

На жаль. Тому, так, перепрошую там десь за емоційність зайву тепер із глядачами.

Юрій Романенко: Ні, тобі нема за що вибачатися. Я ще раз. Дружина мене лає вже, пише мене, що я лаюся. Дивиться, дякую. Я кинув ще раз на пікап ніби збір в описі до ефіру, в чат кинув, ще кинув у телеграм. Дімі дякую за те, що ти робиш для країни. І я думаю, що ми прорвемося зрештою.

Дмитро Глущенко: Третя республіка буде. Всім хлопцям дякую. Багато людей, які працюють самовіддано. Вони не звертають уваги ні на що. Тягнуть цю лямку, тримають цей фронт. Тому всім хлопцям дякую. Всім воїнам, які стоять, які справді працюють. І нас дуже небагато. Зовсім небагато. Тому...

Юрій Романенко: Дякую, Дімо.

Дмитро Глущенко: Так, Юро. Дякую тобі за ефір.

Юрій Романенко: Так, давай. Якщо там буде щось цікаве, радий поспілкуватимуся.

Дмитро Глущенко: Давай за два тижні зробимо.

Юрій Романенко : Із задоволенням. Підберемо інформацію. Думаю, що ще покажеш нашим глядачам.

Дмитро Глущенко: Добре. Обіймаю тебе. Дякую. Успіхів.

Юрій Романенко: Тебе всі глядачі дякують та дуже люблять. Ти один із самих топових гостей.

Дмитро Глущенко: Я також усіх люблю, всіх обіймаю. І смерть ворогам. Слава Україні.

Юрій Романенко: Героям слава.