Во второй беседе Юрия Романенко с фронтовиками боец теробороны, политтехнолог Петр Охотин рассказывает о своем опыте попадания на войну. Делится впечатлениями о тактике, быте и жизни фронтовиков. Видео беседы вы можете посмотреть ниже.

Итак, друзья, у нас приехал с фронта Петр Охотин политолог, политолог-фронтовик. У нас уже такая новая категория. Ты второй. Андрусів сьогодні теж пішов на фронт. Я думаю, що ми там всі будемо. Це питання часу. И у нас был очень интересный эфир с Сазоновым Кириллом. Кусочки сегодня буду выставлять. Мы нарезали, публика очень приветствовала, потому что Кирилл просто дал такой очень сжатый лаконичный, при этом самоироничный, где-то ироничный анализ. Человек, который способен зафиксировать над тем, что видит, и поэтому я надеюсь, у нас тоже получится с тобой такая беседа. Потому что у тебя несколько другой опыт. Ты тоже в добровольцы пошел. Давай, расскажи вообще, как ты оказался на фронте?

Взагалі, коли 24 лютого почалася війна, я пам'ятаю, о 4 ранку мені подзвонив мій товариш, Бачо Корчилава, який був у тебе в ефірах неодноразово.

І дзвонив мені під час цього ефіру.

І сказав, що вмикай, будь ласка, телевізор, там в Путіна дуже підозріла промова. І коли ми вже цю промову додивлялися, Бачо сказав, що швидше за все почнеться війна. Не встигли покласти трубки, вже почалися перші вибухи. Перед цим в мене ще сталася така історія, я побив свою машину, здав її майстру, а майстер вирішив везти сім'ю в Чернігівську область, яку незабаром окупували. І починається війна, я без машини, без нічого. Що робити? Багато хто із знайомих повтікав. Перед цим я в тероборону намагався записатися, мені сказали "Занадто здоровий, не підходиш". Тим не менше, 25 лютого я з компанією таких же, подібних навіжених людей чекав, коли дадуть зброю. Тоді вже на Оболоні вже якісь ДРГ діяли, з боку Берестейської і проспекту Правди теж щось було. Так я став працювати чи служити в Київській теробороні. Стояв на блокпостах в -16, в секретах сидів у лісі.

Напрямок Гостомеля, Бучі?

Так. У нас блокпост був в районі вулиці Газопровідна. Це якраз дорога з Бучі в бук Подільського району міста Києва. І потім вже, коли російські війська відступили від Києва, стало нудно, мені запропонували вступити в Луганську тероборону. Тому я зараз боєць 111-ї бригади, тобто Луганська тероборона. Виконую задачі безпосередньо в Луганській і Донецькій областях. В Устинівці, Тошківці, Білогорівці, Грубівці. Хто слідкує за новинами, той, мабуть, чув ці села.

С этими населенными пунктами ассоциируется одно очень короткое слово, применимо на фоне- п@здорез. Потому что Петр был именно там, в эпицентре всех этих событий, и поэтому его опыт в терробороне, опыт Кирилла в спецназе, который тоже там, в Лисичанске участвовал, он вдвойне интересен. Давай расскажи сначала, собственно говоря, по мотивации. Люди, которые туда попали, вот Кирилл вчера рассказывал про спецназ, что там практически все добровольцы, как он рассказывал, люди мотивированы и, в принципе, с его слов получается, что у них такой высокий боевой дух, высокая эффективность.

Скажімо, я особисто знаю хлопців, з якими воює Кирило, і там багато чого залежить і від хлопців, і від їхнього командира. І, чесно кажучи, коли я думав, куди піти з Київської тероборони, то їхній підрозділ я теж розглядав, але Луганська тероборона тоді якось швидше документи зробила і менше було бюрократичних проволочок. Тому опинилися як опинилися.

Щодо мотивації. Насправді люди воюють різного типу і їх мотивація може, в тому числі змінюватися під час самої служби. Багато хто в тероборону Київську банально пішов для того, щоб захищати свій дім. Тому що, згодься, досить неприємно, коли вночі на тебе нападають, а уже на ранок наступного дня починають грабувати твоє населення, стріляти на околицях твого міста і т.д.

До речі, щодо Київської тероборони. Я ніколи не забуду, коли прийшов в штаб брати зброю, в штабі зброя закінчилась і ми, як справжні революціонери, пішли туди, де є зброя, де її роздають. І сидять дві такі бабуськи, скажемо так, в інший момент як їх назвав такого злегка алкогольного типажу. Одна з них докурює сигаретку і каже: "Знаете мальчики, мы же не с ГРУ будем воевать, против нас "вагнеровцев выставят". І бере автомат за саму шлейку, а не так, як потрібно і… Я тоді зрозумів, наскільки це народна війна, якщо такого типу бабусі беруть автомати і готові мочити "вагнерівців". Так що Путін відкрив такі "врата ада", що я не знаю, чи він їх тепер закриє.

Глядачі, які дивляться нас, пишуть "Слава Україні!". Я думаю, що в цей момент доречні саме такі слова.

Популярні новини зараз

Зростання пенсій: розмір збільшення можна перевірити онлайн

У НБУ назвали способи збереження грошей, не скуповуючи валюту

Допомога від ветеранського фонду: хто може розраховувати на гроші

Українцям назвали умови виходу на пенсію у 60, 63 та 65 років

Показати ще

Героям слава! І все інше. Зі мною в Києві дуже різні люди служили. Наш командир взводу, зараз він командир роти, де я служу на Луганщині, має досвід бойових дій на Донбасі. Він був в спецназі нацгвардії і багато чого по тактиці вчив нас саме він. Тобто його досвід ми переймали. Він з 18 років воював. В нього була невелика перерва і потім, коли почалася війна його частину Нацгвардії розбомбили і він пішов в тер оборону, тому що не міг стояти осторонь.

Були зі мною і бізнесмени, які просто брали свої гроші, клали на общак і купували якісь тактичні рукавиці, інші речі, потрібні для оборони. Відео дизайнери, режисери, сисадміни. Тобто взагалі така палітра широка, що дуже важко уявити. Зараз, наприклад, зі мною на Луганщині служить у розвідці хлопець, який навчався на філософії в Могилянці. Я навчався на політології, а він на філософії. І, в принципі, якби в 2007 році сказали, що ми будемо разом в одному батальйоні служити, ніхто б не повірив, тому що в кожного були свої інтереси. Ми говорили про якісь фільми Годара, Бартолуччі.

Чи є відмінність регіональна? Кирило казав, що вони на війні в своєму підрозділі фактично, коли він дивиться, використовуючи старовинні ці фейсбучні срачі тих, хто в тилу залишилися, то він каже, що це геть інше життя, оскільки він просто не бачить таких проблем на фронті. Про мову чи про Порошенка, чи Зеленського там особливо не дозволяють, але про тушонку якусь чи сухпайок, то це викликає бурхливі дискусії не на одну добу.

По-перше, нещодавно один наш спільний друг-політолог запитав мене "Які Телеграм-канали читають на фронті?". На що я відписав "Друже, я з тобою взагалі спілкуюсь через те, що я зараз в командно-спостережному пункті роти і маю доступ до StarLink, а так який Телеграм?". В принципі, що я їм там з новин розповім, або підшивка газети за 2017 рік і ти її читаєш. Я, наприклад, коли стояли ми в Білогорівці, то почитав книжку "Марианна, звезда для Наполеона". Колись така книжка була у бабусі. Просто від інтелектуального голоду в якійсь там хаті знайшов, сидів і читав. Тобто в даному випадку дійсно суперечки зовсім інші.

Якщо говорити без гумору, то я бачу, що зараз дуже високий рівень градусу, який накипів між рядовими солдатами і командирами середньої і вищої ланки. І ключ до цієї проблеми це те, що ми називаємо погане матеріально-технічне забезпечення. В той же час, якщо поставити роботу так, щоб був діалог, тобто можна по-різному відреагувати на бойове розпорядження. Хтось каже под. козирок все, типу, ми будемо виконувати, а потім приходить до свої хлопців і каже, що комбат поганий, ротний поганий, все, бунтуємо, ідем в откази і т.д. А бувають нормальні люди, які дивляться, яка задача, роблять записи того, щоб, наприклад, облаштувати бліндаж, підходить до командування і вже складають список, скільки треба грішми скидуватись самим, відповідно. Від цього нікуди не підете, друзі, тому що дійсно у нас тут війна народна, тому що Росія веде геноцид. Тобто частину грошей можна скинутись, частину можна взяти на складі. Зазвичай цей діалог є. Тобто якщо мова йде про якісь металеві скоби і такі інші специфічні речі, то їх знаходять. Що є, те є.

Проблема зі зв'язком теж є, але задача, яку деякі використовують для того, щоб не виконувати наказ, записують відео ці голі-босі, а хтось думає, як виконати задачу. Наприклад, у мене теж бути ситуації, коли можна було зняти відео і сказати, що ми голі-босі, забуті всіма, але через те, що командир побудував комунікацію з частинами, які були поряд, ми фактично мали спостережні пункти, викопані там де потрібно. Якщо ми чули підозрілі звуки, а це була територія, де був один з ймовірних напрямків переправи російських спецназівців, то у випадку підозрілих звуків ми зверталися через Інтернет до частин, які були поряд. Вони вже проводили розвідку або безпілотниками, або самі. Далі так само йшла комунікація, артилерія завжди підтримувала. Тобто це вибудовуються звичайні людські зв'язки, не накази, нічого, а просто потрібно не полінуватися, зрозуміти, хто біля тебе стоїть, познайомитися. Це вирішує дуже багато проблем.

Тобто фактично ви – це очі. Очі, які постійно дивляться. Ви знаходитесь на самому "нулі" і ви дивитесь, щоб не йшов наступ чи якась ДРГ не йшла.

Тут були різні ситуації насправді, тому що буває практика прикомандирування, коли тебе до якоїсь військової частини, а там уже командування вирішує, що тобі робити. Бувало таке, що позиції в відносній безпеці риєш. Тобто просто у тебе нормальна фізична робота. Тобто задача від задачі відрізняється, але вона відповідає законодавству. Ми знаємо, що Зеленський змінив закон і дозволив використовувати війська територіальної оборони для ведення бойових дій. Тобто зараз це сухопутні війська по своєму функціоналу.

Я, до речі, радився зі знайомими у військовій сфері, яку підготовку нам потрібно, взагалі краще для тер оборони, і ми зійшлись на тому, що потрібно переймати досвід американських рейнджерів. Не зелених беретів, не якихось там спецназу Альфа, а рейнджерів, тому що вони саме спеціалізуються на тому, щоб працювати в тилу ворогу, на тому, щоб підтримувати свої тили і взагалі займаються різноплановою роботою. Тому тер оборона, я схиляюсь до того, що має стати такими американськими рейнджерами.

Вопрос такой. Прежде всего, полайкайте эфир, много смотрят людей. Полайкайте, чтобы больше людей было вовлечено. Один лайк – десять вовлеченных. Тим паче, що такі цікаві ефіри про фронт від тих, хто безпосередньо сидять в окопі. Їм є що розказати. І це якраз той випадок, коли потрібно максимально великій кількості людей про це розповідати. Вопрос вот такой: "Спросите, пожалуйста, Петра на счет его ощущений наших перспектив на фронте". Все это спрашивают. Вот Кирилл вчера правильно сказал. Не вчера, а позавчера. Сказал, что я планы вам рассказывать не буду, но я могу рассказать, что я чувствую. Я могу рассказать, какие настроения, какие, скажем так, слухи ходят. То есть вот эта сама атмосфера.

Я думаю, що знаєте, як в Росії поет більше ніж поет, так в Україні солдат більше ніж солдат. Тому що традиція добровільних батальйонів, традиція, напевно, ще з козацьких часів, вона передбачає від людини, яка займається військовою справою рятувати (нерозбірливо), де які олігархи, де які геополітичні розклади, бо це питання виживання. Нещодавно я рефлексував на цю тему. В Дмитра Корчинського була теза, що ми нащадки ледачих племен, бо більш активні на кшталт готів пішли на Захід. Зараз я з ним згоден. Я думаю, що всілякі ці племена, що втікали далі на Захід, просто боялися воювати і втекли. Це їх вибір. А тут залишалися ті, хто більше воювали.

І досить поглянути списки якихось військових, які проявили себе непогано в часи Другої світовою війни чи в часи Першої світової війни, то українців там дуже багато. І, знову-таки, мислення в них мало бути історичним і геополітичним, щоб ці жорна історії їх розмололи ще більше.

В Червоній армії 20% були українцями. Якщо подивитися командний склад, тощо, то легко побачити, що українці дійсно відігравали велику роль і в Червоній армії, і в царській армії. І коли в XVIII сторіччі Гетьманщину забрали під Російську імперію, то якраз вся ця українська шляхта була інкорпорована в військові структури Російської імперії, і дуже ефективно використовувалась. Ми були як шотландці. Це те, що про нас не люблять казати, але фактично ми виконували таку ж функцію.

Дивись навіть географічно. Якщо в Росії в тебе є можливість десь на окраїні бути і тебе нікуди не завербують, то тут, в принципі, якщо якийсь заміс історичний, то вся територія воює. Повертаючись до відчуття фронту. По-перше, я вважаю, що людям потрібно говорити правду і час якихось солодких фантазій минув. Тобто ми маємо дійсно пояснювати, які мотиви у Російської Федерації пояснювати, що Російська Федерація фактично веде геноцид українського населення і на деяких сепаратистських Телеграм-каналах прямо пишуть, що вони хочуть бачити Україну, як жіночу націю. Тобто всіх чоловіків знищити. Мова йде про крайніх таких представників так званих "ЛНР" і "ДНР", які, зрозуміло, що є терористами, але, тим не менше, такий тренд є.

По-друге, потрібно розуміти, що у Російської Федерації є дуже великий досвід ведення конфліктів – і низької інтенсивності, і гарячої інтенсивності. І в них досить обкатана дипломатія. Навіть уже після розпаду Радянського Союзу, ми пригадаємо, це Придністров'я, це ситуація з Грузією, Абхазія, Осетія, війна 2008 року, знову-таки, це кампанія в Сирії, де РФ зіграла ключову, напевно, роль в регіоні, на мою думку. Тобто ворог наш досить сильний. І коли ми говоримо, що це армія бомжів і алканів, то ми принижуємо зараз принижуємо ЗСУ, які зараз фактично на великій мотивації, на оперативних маневрах і оптимізації ресурсів, дають їм досить великої прочуханки. Такої прочуханки, в яку ніхто не вірив і з західних експертів, і з наших.

Тому я думаю, що війна буде розвиватися кількома циклами. Точно будуть якісь угоди, які зафіксують, можливо, навіть втрату територій. Але тут, мені здається, нам потрібно вивчати досвід розподілу Німеччини на Федеративну республіку Німеччину и Німецьку демократичну республіку. Коли країна надвоє майже була поділена, коли були питання, чи вступати Німеччині в НАТО, чи ні. З великим таким тріском і скандалом дві Німеччини вступали в ООН. Коли вони ставали членами ООН, то робили двадцятиметровий коридор, щоб вони там один одного не повбивали.

І тим не менше, внаслідок того, що Західна Німеччина стала більш розвинутою, модернізувалася, стала більш престижною, сталося те, що сталося – Німеччина возз'єдналася. І зараз це величезний гравець.

То есть, ты не веришь в вот эту историю, что до конца года мы вернем Крым, отыграем территории, вернемся к границам 1991 года и так дальше. У нас очень часто диванные стратеги это все обсуждают.

Дивись, я тобі скажу, що виступи таких людей, як Олег Жданов, ми з хлопцями дивимось як стандарт перед сном. На даний момент ми навіть жартували, що потрібно купити всі відеокасети з 25 лютого 2022 року. Знаєш, як раніше було – всі концерти на одному диску. Здається, тут я тобі відповів. Тобто потрібно ворога аналізувати з точки зору його матеріальних ресурсів, організаційних, ідеологічних і працювати над тими дірками, які є у нас. Тому що, знову таки, ми маємо розуміти, що РФ має більше ресурсу банально грошового, золотовалютного. І вона далі буде гратися в те, що Україна fail state, країна, яка не склалася.

Нам дуже важливо, щоб зараз, які б не були результати цієї фази війни, яка відбувається, ми не розкололися на різні частини і не почали банальну громадянську віну, як це було в Сирії, коли там було декілька урядів, коли там були курди і т.д. І тут задача, напевно, влади забезпечити діалог між різними елітами. Без цього діалогу нікуди не підеш. Задача еліт, як казав колись козак Гаврилюк, кусати поменше. І тут дійсно треба жорстко працювати з тими, хто грабує, на армії робить ще корупційні схеми. Ну, і, звісно, задавати якийсь напрям, щоб українці розуміли, куди ми, все-таки, йдемо.

Тому що великою мірою мотивація людей воювати, вона не в тих 100 тисячах, що даються, а в тому, що ти готовий померти за те, яку країну ти будуєш. От дійсно всі ці медалі, ордена мають значення.. Звання має значення. Має значення, що рідні дзвонять і кажуть, що бачили, як ви боролись до останнього, можливо і здали якийсь населений пункт, але розуміємо, що це оперативний маневр. Слава ЗСУ! Такі речі надихають.

А, в принципі, є розмови про Україну майбутнього?

Є. І про Україну майбутнього, і про Україну минулого.

Україна після війни. Я б таку дефініцію… От дефініція така – як виглядає Україна майбутнього?

Ніхто не веде там таких лекцій, як там… Ленінська кімната…

Ну, зрозуміло.

"Кімната Зеленського". Де ти віх збираєш, співаємо гімн України.

Шановне панство!

"Шановне панство! Якою буде Україна майбутнього?". Такого немає. Зазвичай це побутова розмова десь за вечерею чи в окопах, коли часу багато, інтернету немає на тему "А чим ти займався до війни і чим будеш займатися після війни?". І тут уже свої фантазії дати політ. Фактично всі сходяться на тому, що хочуть, щоб Україна була в європейській родині або хоча б мала статус безвізу, як раніше, тому що подорожувати хочуть всі. Багато хто з тих шахтарів, навіть, робітників, раніше по професіях з якими мало спілкувався, це люди, які контенту науково-популярного споживають на YouTube, вчаться англійському, вчаться кодувати самі. Сидячи в якомусь там Покровську чи Мирному, він досить непогано обізнаний з зарубіжною літературою і з якимись там маскультовими, науково-популярними теоріями, в дечому навіть більше, ніж я, тому що я, все-таки, такого біль академічного середовища, я у цих людей вчився.

Тобто такі питання, як свобода пересування, можливість впливати на владу, можливість відкрити бізнес, вони є. Тобто, якщо говорити красивими прикметниками, то всі хочуть, щоб Україна була могутня, тому що, знаєш, давати по морді завжди веселіше, ніж отримувати, і тут якраз великою мірою мотивація – показати руським, де раки зимують. Ну, і звісно питання того, щоб бути заможнім, мати можливість подорожувати, вести свої справи. Багато мріють про свої справи.

Таке питання – чи кількість добровольців і мотивованих солдат змінилась за цей час, чи є примусово мобілізовані, які не бажають воювати?

Ну, примусово мобілізовані, я на знаю. Це як? Чи є люди, які не хочуть брати участь в бойових діях? Такі звісно є. І тут дві стратегії, як з ними працювати. Перша стратегія – загрузити тиловою роботою. Друга стратегія, якщо дійсно критичний напрям, і є розпорядження, то досить просто. Подається подача на зняття премії, а якщо порушник злісний і є організатором, то можна написати заяву в ДБР. Так, це довго, але друзі, не забувайте, що крім обов’язків і прав не забувайте ще статтю 65 Конституції України про захист вітчизни. І коли мені там хтось ридає про те, чому він, уродженець центральної України має воювати в Луганській чи Донецькій області, я задаю питання – ти хочеш, щоб було як в лютому, коли війська Росії готували в Ірпені і Бучі? Ти хочеш, щоб це повторилося?

Щодо добровольців. Чесно кажучи, я пам'ятаю, що в любому – березні була така хвиля, що багато хто реально себе знайшов там, і просто я не бачу якогось ресурсу, щоб у відсотках чи в кількості перебити ту хвилю, яка була на початку війни. Зрозуміло, що добровольців стає менше. Чому треба людей мобілізовувати? Окрім втрат є ще те, що Україна почала більш структуровано й організовано розгортати свої війська, і банально потрібні деякі кілька спеціалісти. І ті люди, які в перші дні війни були просто непоміченими через організованість або неорганізованість, зараз на них звертають увагу.

Це банально звучить, але штатна посада водія в роті, а в роті три водія, вона дійсно потрібна – тобі потрібно евакуювати поранених, тобі потрібно привозити харчування, тобі потрібно розвозити людей на позиції. Найкраще, коли це не просто якийсь стріло-водій, а коли це конкретний водій, до нього прикріплена машина і він принаймні стежить, щоб всі скинулися на ремонт цієї машини. Тому що зрозуміло, що як немає відповідальності, то кінці не знайдеш. І так фактично з усім. Мобілізовані люди є, але, нагадаю, що я в цьому проблеми не бачу. В Конституції захист вітчизни передбачений, а до дезертирів у мене ставлення дуже негативне.

Таке питання. Пам'ятаєш, ти спочатку казав, що коли кажуть про те, що російська армія це алкані чи якість невігласи, то цим самим ЗСУ принижується. Я позавчера задавал Кириллу вопрос такой – как изменяется российская армия, потому что очевидно, что постепенно мы видим, что она начинает менять тактику, тактический подход. И это работает на протяжении там последних месяцев. Вот мы видим, как они пришли, тактики огневых штормов…

У них дуже добре розвідка поставлена. Я писав про і дописі на Фейсбуці і розповів цю історію, коли наша рота потрапила в Устинівку і Тошківку. То ми фактично готувалися до піхотної війни. Перед тим наш підрозділ готували в відставний альфач. Це була СБУшна методика, передбачалось для боїв в містах. Нас "двійками", "четвірками" водили, ми вчилися приміщення оточувати. А тут почалася така війна, як у фільмах про Першу світову війну, навіть не Другу, коли дуже багато мін, просто безліміт мін, коли танк, який досить маневрений досить, просто професійний танк, їздить, його важко спіймати і стріляє по опорних командних пунктах, ну, і звісно їхня аеророзвідка. Я не був готовий побачити тільки безпілотників і як вони працювали.

Наші безпілотними теж працюють. До речі, по російських пабліках дуже багато є плачу, що в Росії мало цих БПЛА. Вони є, вони сильні, вони працюють. Знову ж таки, Росія – це країна, яка постійно воює, вони досить швидко засвоюють різні уроки. Я, так як відстоюю позицію, що з народом треба говорити реалістично, вважаю, що такого головокружительного успєха, як перші удар Хаймарсів, коли склади російські не були досить сильно замасковані і їх масово накривали, то скоро так просто не буде. Тому знову питання розвідки, питання зв'язку, питання точності ударів і захисту цих самих HIMARS. Тому що для росіян це питання життя і смерті.

Я неодноразово чув інформацію, що великою мірою вони свого начальства бояться дуже сильно, тому що, якщо ти до дедлайна не візьмеш той чи інший населений пункт, там якісь досить жорсткі покарання. Які саме, я точно не знаю, але чутки ходять різні.

А как вообще, вот я тоже Кириллу задавал вопрос, то вот он рассказал, что они коммуницируют с ними иногда по радиостанциям, когда кто-то из наших потерял радиостанцию либо они потеряли радиостанцию во время боев. Ну, частоты постоянно меняются, поэтому это недолго продолжаются. Вот он говорит, то вот выходили на коннект с кадыровцами, такие разговоры шли, слушались, переговоры. Но, опять-таки, это очень недолго продолжается ,и плюс пленные. Вот у вас как, такой опыт был?

Дивись, щодо радіо перехватів. Зазвичай у тих, хто займається розвідкою, у них дійсно є програмне забезпечення, яке може зісканувати, послухати і все інше. Особисто я не бачу якоїсь мотивації, щоб війська піхоти виходили на зв'язок з усіма цими людьми. Це просто створюється позитивний контент для кадировців, тобто ми та сальную шуточку в сторону укров пустили. Я навмисно про свине сало сказав, в цьому контексті. По-друге, для того, щоб виходити в ефір, має бути стратегія. Це вже питання до інформаційно-психологічних операцій, питання до агітації. Якби я побачив, що мої бійці спіймали чужу рацію і спалили себе тим, що вийшли на канал і якісь приколи записують, я б їх покарав.

Вопрос такой, который тоже у Кирилла был, и, мне кажется, он очень важный - это коммуникация с местным населением. То есть вот он говорит, что в Лисичанске, в принципе, проукраинские активисты, население, они уехали давно уже, потому что, когда начинались только боевые действия. Вот у вас какой опыт, потому что он говорит, что проблема заключается в том, что обратная ситуация с Бучей. Если в Буче, на Черниговщине, Киевщине все там наше население активно помогало, сбрасывало координаты, то здесь наши сталкиваются с похожей ситуацией, но только в отношении к нам.

Дивись, Юрій, я не можу тут провести якусь соціологічну вибірку. Є спостереження. По-перше, я зазвичай був у селах, де бойові дії точились уже не перші тижні, і просто населення втікало, тому що там банально не було де жити. Я в Фейсбук виставляю фоточки з Білогорівки, як там все рознесено. Можна десь там по інших селах подивитися. Тобто зазвичай не виїжджають люди, яким просто немає куди виїжджати, або не встигли, або якісь інші причини. З мого досвіду такі люди прямої агресії не показують. В мене таке враження, що в них є стратегія – виживати за будь-яких умов і мені цих людей дуже шкода, тому що, коли були рейси з евакуації, вони їх з різних причин пропустили, ну, а коли йдуть обстріли, то вони навіть не можуть нормально зібрати городи. В одному з сіл підходили жінки і плакали, що їх сусідку вбили росіяни, коли вона вийшла на город. Мінометний обстріл саме їх села.

Якщо ми говоримо про російськомовне населення, то з такими теж стикався. Тобто це люди, які визнають себе росіянами. У них могли бути якісь жарти такі, побутового типу з Україну, але агресію ніхто не проявляє. Знову таки, я не знаю, и зі страху, чи з розуміння того, що так чи інакше їм потрібно буде тут жити. Тому мені шкода долі цих людей і я розумію, що дуже часто вони стають просто безневинними жертвами великої війни. І, напевно, їм правильно було б, і тим хто зараз знаходиться в зоні бойових дій, евакуюватися, тому що нажаль артилерія, ракети, які використовує РФ, вони не щадять нікого.

Два питання. Євген Міщенко пише "Зараз є питання з ротаціями". Чи є ротації? Є інформація, що багато хто без ротації довго сидить.

Друзі, для того, щоб була ротація, треба, щоб було ким замінити. Ким замінювати – це взагалі питання ситуації на фронті. Особисто я зараз знаходжуся у відпустці. Я приїхав на навчання, на курси з тактичної психології, так як я виконую зараз функції заступника командира з морально-психологічного забезпечення, мене відрядили офіційно в Київ. Просто я після навчання відпросився до Юрія, щоб записати інтерв’ю.

З цим дійсно є проблеми, люди втомлені. І я вам більше скажу, що командування це розуміє, однак це знову ж таки пов'язано з тим питанням – а де ж це добровольці? А де ж ці міфічний мільйон добровольців, яких не беруть в військкомати? Дивись, потрібно розуміти, що Україна ввійшла в довгу війну, тому слідкуйте за своїм здоров'ям, вчіться опановувати зброю, тому що, великою мірою, скільки буде ротацій і коли ми переможемо, буде залежати від кожного з нас, тому що людського потенціалу у РФ багато. Тобто для того, щоб вчасно були ротації, потрібно, щоб батальйони були заповнені тими людьми, які готові виконувати бойові розпорядження, бойові завдання. Тоді можна чітко забезпечити, що один період – один взвод виконує завдання і потім їде відпочивати, потім його місце займає інший.

"В чому питання з ТрО, з тими, що знімають відео про "зраду"? Це брак підготовки?". Це теж Євген Міщенко питає.

Я не знаю ТрО, в якої прямо був би брак якоїсь підготовки. Мало того, що таке підготовка? Ти знаєш, я дуже люблю дві речі – міфічні ЗСУ. Типу "Чого ми воюємо, а хлопці з ЗСУ ні?". Ну, так ЗСУ такі самі, з м'яса. Серед них теж люди гинуть. І, мало того,я відкрию багатьом напевно новину, що війська ТрО теж в складі Збройних Сил України. ТрО ЗСУ, так і називається.

Підготовка. Давайте говорити відверто. Зараз, вперше, напевно за 30 років, війна повноцінних двох держав. Я останній такий конфлікт пригадую, коли Ірак і Кувейт воювали. Там менші масштаби були.

Ірак і Іран, мабуть.

Так, Ірак і Іран,я перепрошую.

1980-1988.

Так-так. До того на Європейському континенті це, напевно, Друга світова війна була. І це було дуже помітно по тому, як західні партнері нам спочатку давали зброю, яка виходила з їх досвіду боротьби з квазіпартизанськими групами. Тобто була ціла теорія в Тофера, в інших там експертів про конфлікти низької інтенсивності, що воюють вже не держави, воюють маленькі групи на кшталт талібів, і через це нам надавали відповідну зброю. Нам давали броньовані машини, які можуть вести патрулювання там, де діють партизанські загоні. І очевидно в ідеологів перед очима стояв приклад Північної Ірландії і Британії, приклад кампанії в Іраку і Афганістані. І, швидше за все, вони розглядали проксі війна, яку веде РФ, буде йти за схожою моделлю. Тобто підтримка військовими консультантами бойовиків так званих "ЛНР" і "ДНР", а відбулася повномасштабна війна. Росія повністю взяла на себе відповідальність за те, що вона розв'язала цей конфлікт.

І я був свідком того, що мінялись навіть протоколи тактичної медицини. Тобто, коли ми прийшли ще в Київську ТрО, то там в штабі Шевченківської ТрО нас тренували тактичній медицині, це якраз був класичний такий підхід, що якщо тебе поранили, тобі треба накласти турнікет і з червоної зони перевезти в жовту, а далі тебе евакуюють далі. А та війна, яка почалася далі, яка проходить зараз, там немає такого поняття, як червона зона, жовта і зелена.

Наприклад, ракетні удари по Вінниці. Коли ракета прилітає – це червона зона, в принципі, через кілька секунд ти маєш купу поранених, вбитих, але це вже повністю зелена зона, де можна під'їхати і відвозити в швидку допомогу. Або якась позиція в Луганській області, яка постійно обстрілюється. Ти там просто не можеш фізично забезпечити евакуацію. Відповідно нас перевчали. У нас був розширений курс першої медичної допомоги, коли уже вчили і бандажі накладати, і трубки, якщо дихання забите, вставляти, і більш ретельно обстежувати бійця. Тому що міняється підхід до воєн. Зараз навіть західні експерти вчаться по тому, що зараз відбувається в тут.

Я вас вітаю, але зараз в України буде передовий такий досвід, по якому, власне, і будуть вчити свої армії. Нажаль дійсно ми зараз тут на вістрі цих змін.

У зв'язку з тим, що в української армії постійно збільшується обсяг озброєння, яке йде з Заходу, Геращенко тут був перед тобою, він теж про це казав, що без західної зброї Україна не протримається навіть декілька тижнів. Це вже факт. Фактично артилерія вона ось-ось буде повністю замінена на американські чи європейські гаубиці. Ми добре розуміємо, що технологія змінює організацію і змінює свідомість. Зазвичай це не швидко відбувається, не так як би хотілося – раз і Джавелин всемогущий превращает наших бойцов вот в этих рейнджеров. Но можешь ли ты говорить о том, что зараз відбувається повзуча (нерозбірливо) української армії.

100% вона відбувається, зокрема на рівні зброї. Зараз дуже не вистачає того, щоб це відбувалося на рівні кадрів. Недавно я згадував про те, що потрібно згадувати, як і кого навчати, і щоб ці стандарти відповідали реаліям. Пам'ятаєте, я проводив паралелі між ТрО і задачами, які виконують в Штатах рейнджери. Тобто в даному випадку потрібно навчити ще й цьому. Нажаль, я спостерігав те, що ці старі бурдюки з радянських систем прийняття рішень є.

Я вчора теж розмовляв з одним своїм товаришем і він дав мені дуже класний рецепт. До речі, я ще з 2019 року люблю все британське, в тому числі пайок "Паляниця". Дякую Борису Джонсону, він мене неодноразово (нерозбірливо 35:22). Так ось, про британський досвід. Як всі свої кампанії зазвичай веде Британія? Це війни в он-лайн режимі. Це одразу приїжджає канал, воєнкори. І що це дає, окрім всього іншого? Окрім всього іншого це дає відчуття того, що генерали, полковники, вони просто не можуть приховати якісь свої прорахунки, а нагороди вони хочуть. У них є це азарт, ну, реально. Я з (нерозбірливо 35:50) спілкувався, він як люди всі прикольний, класний, в принципі, всі хочуть перемоги над росіянами. Ось як Залужний у нас веселий, харизматичний, так і на фронті, в принципі, таких дуже багато. І тут такий інструмент он-лайн показу війни по-перше, буде дозволяти стирати трошки різницю між тилом і передовою. Тому що мені скаржилися, я цього не помітив, але мені скаржилися, що подекуди вже в Києві і трохи західніше вже забувають, що є війна і відбувається ескалація з 2015 року. Будь ласка, окрім говорящих голів, які сидять ось там в теплих кріслах, включайте ще з фронту, показуйте героїв, які там є. Людей, які танк збили. Людей, які організували…

Наприклад, з батальйону Азов хлопці придумали таку річ, щоб не розношувалися автомати Калашнікова, подствольні гранатомети поставили просто на дерев'яні держаки. І це дозволяло їм вистрілювати подствольніки, але не розхитувати автомат. Слухай, це ж золоте ноу-хау, яке коштує копійки. Ну, покажіть цю людину, нагородіть. І такої середньої ланки багато.

Тобто повинна бути системна героїзація.

Системна героїзація.

Але така, не дурна, щоб…с объяснением логики, с объяснением логики поступков.

Мені здається, що зараз можна навіть на такому воєнному куражі заходити. Коли людина провела класну якусь диверсію, якщо можна її показувати, тоді показувати, якщо не можна, то тоді про нього, як про Привида Києва. Про нього говоримо, розповідаємо, тому що це надихає іі це, насправді, одне з того, на ому тримається армія. Армія тримається не на статуті і не на муштрі. Я вас розчарую багатьох, хто проповідував (нерозбірливо 37:45). Армія на справедливості, на авторитеті командирів, на прикладах які ти маєш наслідувати базується. Тому що, якщо ти знаєш, що в сусідній роті є хлопець, який завалив два танка, тобі вже важче піти в отказ і сказати "Ой, ми голі-босі". Тобі скажуть, що він такий самий з тер оборони, такий самий шахтар, а ти що?

Да, нам нужен такой подход, помнишь, как во время Второй мировой войны и у немцев, и в Советском Союзе проводились целые медийные кампании под летчиков, под танкистов. Врубель тот же самый.

До речі, нажаль, я скажу, що росіяни з цим працюють

У них есть целый институт военкоров, их десятки.

Воєнкори, так. Саша Коц, Владлен Татарський, які досить вміло ці фейки закидають Я, до речі, помітив, як вони "спецоперацію" використовують для того, щоб по казати не спеців з розвідки, а показати, як народную войну. Якось виставляли відео про людину, яка зробила переправу в районі Лисичанськ НПЗ і яка відправляла російських вояків нам. Власне, це їхня була стратегія. Вони до нас приїжджали, висаджувались ДРГ. Але нагородили вони не якогось начальника с ГУР, хоча я думаю, що ГРУшники цим займались, а знайшли якогось такого мужичка, псевдонім "Кнур" чи щось таке, розповіли, він розказав біографію людську. От, нажаль, цей метод робочій.

Згадайте, все таки, Джейсона Стетхема, які там в нього фільми? Перевізник", "Механік". Це приємно, щоб кожна людина, яка займається, могла бачити, як можна служити Україні.

У нас очень многие живут вот этим ожиданием контрнаступления, которое чуть ли не объявляется каждую неделю, что там-то и там-то, это так выглядит. Понятно, что у людей такие ожидания, но вот, как мне кажется, это в какой-то степени вредит.

Юра, знаєш, ці очікування… Чим далі людина сидить від Україні, тим більші у них такі очікування. З якоїсь там умовної Бельгії завжди можна подзвонити і сказати "Піхота! Ви що ще в контрнаступ не пішли?! Зеленський просто не віддав вам приказ! Зеленський не віддав вам приказ! Ми дивимось, Хаймарси до вас пішли! Три топора! Три топора артилерійські установки! У нас же ресурс людський, добровольці!".

А ти сидиш в окопі, ну, в окопі ти не поговориш, але потім сидиш уже після 12 днів в окопі і думаєш "Да, Зеленський просто не отдал приказ". Я помітив, не ображайтесь жителі, але чим далі від фронту, тим більше таких "Ще трошки-трошки і вперед". Насправді дуже радий, що і Зеленський, і Залужний не зробили ту помилку, яку часто допускали собі американці і радянські війська. Коли є якийсь символ, на відвоювання якого кидається все.

До речі, Едвард Люттвак, відомий теоретик, писав, що цієї помилки не варто допускати. Наприклад, Верденська битва. Там французи перемогли, але 2/3 були їх втрати. Що це – перемога чи ні? Не можна триматися за якісь назви.

В той же час живіться, як РФ робить. У них окрім наступу на фронті, іде ще така велика інформацій йно психологічна атака. Вони можуть захопити якесь маленьке село, але одразу оці воєнкори, про яких ми згадували, пишуть легендарну історію, як там в часи Другої світової, в часи Катерини… І здається, що суперсимвол. А наші люди читають і думають "Ого, як це так, що могли відступити від цього села".

Как с Лисичанском.

І байдуже, що паралельно тисячі цих росіян гине, якраз таки, через ці символи. Ми собі не можемо цього дозволити. Тому ця оптимізація і ефективність вона й допомагає нам виживати і бути ефективними.

Кирилл позавчера про Лисичанск очень хорошо рассказывал. Он говорил, что вот с диванов там стратеги говорят "Как же вы ушли?! Там же горы, там же пагорбы и речка". А то что сверху они зашли и нанесли фланговый удар эти стратеги этого просто не знают. И, как говорил Губерман, действительность не бред собачий она сложнее, она богаче. Так что это вот об этом и это все нужно учитывать.

Петя, спасибо тебе огромное. Вот такой динамичный, как и ты, эфир. Надеюсь, да уверен, что не последний. Люди, которые смотрят, пишут "Дякуємо за службу, що захищаєте нашу свободу".

Дякую всім. Слава Україні!

Да, слава Украине! Слава таким ребятам, как Петр Охотин! Подписывайтесь на его канал, я поставлю обязательно ссылку в Фейсбуке и до новых встреч.

-----------------------------------------------------------

Рекомендуем просмотреть фееричный эфир Юрия Романенко и Николая Фельдман с Алексеем Арестовичем и Сергеем Дацюком о будущем Украины.