«Се ж остатня війна! Се до бою
Чоловіцтво зі звірством стає»
(І. Франко)
Рік тому російська інвазія в Україну сприймалася як щось безкінечно безглузде й екстремальне. Загальна світова опінія сходилася на тому, що ще пару тижнів, максимум місяців – Путін впевниться в неможливості «взяти Київ за три дні» і, як розумна адекватна людина, відмовиться від великої війни, а все повернеться до того, як було.
Більшість людей і сьогодні, включаючи українське вище керівництво, все ще не розуміють, в чому сенс, чому після таких втрат росіяни не лише не намагаються вийти з війни, але й всіляко її розпалюють. Пояснюють це особистими якостями Путіна...
Насправді ж особисті якості Путіна тут ні до чого. Путін – це сміття на вершині могутньої хвилі; а хвиля піднімається, як вчать розумні книжки, згідно своїх законів, і історичне сміття їй не указ.
Сучасна війна в Україні – це перші, дуже слабенькі сигнали великого зламу, як його дехто називає, «фазового переходу» (хотілося б десь почитати про суть і природу виникнення цих «фаз»). Зі свого боку, про неминучість і близькість глобального катарсису я написав вже не одну статтю, системну теорію виклав в трьох монографіях, дві з яких вже доступні для читача, а третя проходить етап реєстрації авторських прав.
З чого можна зробити висновок, що об’єктивний процес таки фіксується, і в основі цього процесу, як і в основі будь-якого іншого – цілком об’єктивні природні закони.
Суть згаданого зламу: в фундаментальному конфлікті «аристократів» і «дегенератів». Під «аристократами» слід розуміти не актуальну суспільну еліту (аристократів), а ГЕНЕТИЧНО більш досконалих людей (їх якраз більшість сприймає як «виродків»); під «дегенератами», відповідно, не носіїв всякого роду вроджених болячок, а примітивних суб’єктів, генетично цілком здорових і сповнених самоповаги, але, в силу відсутності критично необхідної маси нейронів, неспроможних збагнути «аристократів» в принципі...
Розвиток людства – це, насамперед, розвиток людського суспільства. Кожне суспільство – це жива динамічна система, а динамічна система для свого існування вимагає цілісної і несуперечної програми загальноприйнятих алгоритмів поведінки своїх елементів, тобто, у випадку суспільства – загальнообов’язкового для всіх інтегрального стереотипу.
Що більш досконале суспільство – то більше можливостей («свободи») воно надає кожному своєму члену. Але свобода та гідність однієї людини – це завжди результат ставлення до неї всіх інших. Щоб кожен в суспільстві відчував себе на вершині своїх можливостей, необхідно, щоб всі надавали йому для цього підстави.
Отже, досконале суспільство дає можливість громадянам провадити щасливіше життя, при цьому вимагаючи від них й досконаліших алгоритмів їхньої власної поведінки.
Очевидно, що така перспектива не може не сподобатися будь-кому. Однак на шляху до такого прагнення існують цілком об’єктивні обмеження: будь-який алгоритм поведінки для своєї реалізації вимагає усвідомлення, а будь-яке усвідомлення – критичної маси нервових клітин. Якої, як ми вже зауважили, в «дегенератів» банально немає.
"Немає сил": Зеленський висловився про повернення Криму та Донбасу
Наслідки Революції Гідності та помста Путіна – 2: ціна зради
Індексація пенсій: хто з українців отримає виплати понад 10 тисяч у 2025 році
"Київстар" змінює тарифи для пенсіонерів: що потрібно знати в грудні
Це дуже просто: для кожної програми потрібен свій комп’ютер, і якщо процесор в комп’ютера заслабенький, а пам’ять – закоротка, то й програма не піде, хоч ти вбий.
«Дегенерати» не спроможні зрозуміти, чому вони повинні вести той спосіб життя, який для «аристократів» виглядає безальтернативним. В силу чого в досконалому суспільстві «дегенерати» змушені дотримуватися, під примусом, неоптимальних для себе стереотипів. Тобто – придушувати своє «Я», бути рабами й «людьми другого сорту».
Як вчив З. Фройд, таке придушення свого его й усвідомлення своєї неповноцінності має результатом спонтанну й іраціональну, але вельми потужну ненависть «дегенерата» до всякого, хто себе добре почуває на фоні «неволі», й ця ненависть періодично виривається назовні в неконтрольованих «бессмысленных и беспощадных» бунтах.
В імперській Росії «шарікови» влаштовували полювання на чиновників, єврейські погроми, «пускали півня» поміщикам, а коли переклали на російську «Капітал» – почали співати «кипит наш разум возмущенный» і готувати «міравую рєвалюцию».
Тобто: безталанна неміч люто ненавиділа тих, хто їй давав роботу, цивілізацію й можливість вижити, готова була вмирати за те, щоб знищити їх дотла, й прославляла «великих вождів», при яких рівень життя падав в рази, а надлишкова смертність так само в рази зростала. Жодної рації чи логіки в цій ненависті не було, але це не заваджало...
Фундаментальний природній закон живої природи – закон еволюції.
Еволюція була, є і буде завжди і всюди, де є життя. Вона не спиняється ні на наносекунду, ані не змінюється ні на йоту. Вона просто відбувається.
Еволюція – це усунення гіршого й розмноження кращого. Причому, поняття «гірший» з’являється відразу ж, як тільки визначиться поняття «кращий», і обидва ці поняття корекції з боку людини не піддаються.
В живій природі основою еволюції є мутації генів. В кожній новонародженій людині присутні біля десятка нових мутацій, і серед цих мутацій іноді, щоправда, дуже рідко, бувають і ті, які надають людині нових здібностей. Тобто – роблять її «аристократом».
Поява «аристократа» спричиняє появу «дегенератів».
Очевидно, що людина з новими можливостями не може бути задоволеною існуючим станом речей, затхле болото сьогодення її вже не влаштовує, тому вона будує, чи намагається, принаймні, будувати, щось нове, досконаліше й комфортніше. Таким чином людство в цілому прогресує й піднімається на якісно новий рівень існування.
Зворотній бік цієї медалі – більшість з тих, кому було комфортно в колишньому затхлому болоті, не мають ні бажання, ані можливостей переходити на цей новий рівень. В силу суто генетичних факторів, їм у цьому раю світить лише маргінес і зневага...
Людині хочеться вірити, що як би вона себе не вела, але «все буде добре». В кращих зразках наукової фантастики майбутнє людства зображається виключно досконалим. В цьому майбутньому хочеться жити. Тому що в ньому фізично і духовно прекрасні люди живуть прекрасним життям (а яким ще життям жити прекрасним людям???).
За рамки цих творів, як правило, виноситься питання, яким чином і звідки виникли ці прекрасні люди, а головне – куди поділися ті, кого ми щодня бачимо навколо себе...
З часу свого виникнення біологічний вид Homo sapiens пережив вже три системні переходи. Перший – це, очевидно, виділення з середовища палеоантропів і вихід на системний рівень сім’ї. Другий – вихід на рівень племені, а третій – на, власне, рівень цивілізації. Четвертий стрибок вперед і вверх, що нас наразі очікує – це вихід на рівень космосу.
Кожне якісне вдосконалення системи кардинально розширює можливості кожного з її елементів, відповідно, кожен елемент виходить на якісно вищий енергетичний рівень. Тому для кожної досконалішої системи один і той самий індивід є набагато ціннішим, ніж для примітивнішої. В розвитку людського суспільства це виявляється в радикальному зростанні рівня життя й такому самому радикальному падінні смертності. Це, очевидно, є головним стимулом і сенсом для суспільного прогресу.
Однак, з іншого боку, втрата кожного елемента досконалої системи є набагато більш відчутною, ніж втрата такого самого елемента системи примітивнішої. Тому трактування життя троглодита рівноцінним життю цивілізованої людини – для цивілізації гарантований програш...
Основний конфлікт розвитку людства полягає в тому, що кожен новий системний перехід в його історії – це всього лише новий етап його генетичної еволюції, все цілком згідно природнього закону; й при будь-якому переході генетична еволюція вимагає усунення, як вже сказано, домінуючих генотипів етапу старого.
В минулі часи, коли етапи розвитку технологій виходили далеко за межі життя одного покоління, це питання вирішувалося загостренням боротьби за ресурси. В живій природі ніколи не буває вільного місця – все завжди заселене під саму зав’язку. Тому виникнення нового, перспективного виду завжди означає конфлікт з усталеним середовищем, в якому досконаліший витісняє примітивнішого за межі життєвої ніші.
Як би зараз не траткувалися гуманістами епохи великих переселень чи великих завоювань, всяке витіснення примітивніших форм життя – це розвиток життя в цілому. Без такого розвитку, без колонізації Америки й Африки, без винищення аріями корінного населення Індії чи євреями – мешканців землі Ханаанської – не було б ні сучасної цивілізації, ні ООН, ані Декларації прав людини.
Десь з кінця XVIII ст. прогрес наук і технологій став розвиватися з видимим прискоренням, що породило в людей хибне враження власної всесильності, безкінечного зростання можливостей, і головний застосунок цих можливостей було спрямовано на, зрозуміло, забезпечення виживання власного виду. Це призвело до радикального зростання рівня виживання все менш генетично спроможних індивідів, стрімкого поширення ідей гуманізму й культивування теорій, що прямо заперечували існування яких-небудь об’єктивних законів Всесвіту...
Всяка цивілізація виникає на основі системного усвідомлення. Вести порядне громадське життя – дотримуватися законів, виконувати приписи, платити податки, служити у війську й т.п. – можна лише тоді, коли віриш в існування об’єктивного порядку, порушувати який не лише не слід, але й шкідливо для самого себе.
Всякий інтегральний стереотип лише тоді розширює можливості та відкриває перспективи, коли виростає з природніх законів буття.
Основна проблема: людині не дано ні побачити, ні пізнати, ні збагнути Всесвіт до кінця. Тому людина може піднятися лише до системного розуміння, усвідомленого відчуття природнього закону.
Але таке відчуття, яке неможливо передати раціональними логічними доказами, в принципі доступне, за даними досліджень, лише біля 6% Homo sapiens. Для решти це – звичайний фоновий шум.
Для того, щоб цивілізація існувала, потрібно, однак, щоб не 6%, а щонайменше дві третини громадян виконували її вимоги. Тому для решти – «нормальних людей», обивателів чи, як їх називали древні греки, «ідіотів» – розумні люди створюють доступні обивательській свідомості міфи, в яких природній закон зображається у вигляді божеств чи богів, залежно від рівня розвитку суспільної свідомості.
В цьому сенсі монотеїзм в суспільній ідеології став виходом на цілісне усвідомлення Всесвіту, подібним до виходу на формулу єдності матерії та енергії E = mc2 у фізиці.
З початком бурхливого розвитку наук і технологій виникла можливість переосмислити всі постулати, чим розумні люди й скористалися, й науково довели, що божеств в їхньому примітивному розумінні не існує. Обивателі, далекі від всяких наукових умовиводів, зробили висновки, що в такому випадку і Бога нема, а що таке об’єктивний всесвітній порядок – вони ніколи й не знали.
Якщо наука довела, що Бога (в обивательському розумінні) немає, то що чи хто тоді керує Всесвітом? Ясно хто – людина. Адже саме людині підвладне все, що існує в світі обивателя. А відтак: немає жодного сенсу підкоряти своє життя якимось затхлим релігійним забобонам.
Прогрес наук і технологій лише підкріплював цю ілюзію, якщо судити з тодішніх науково-фантастичних творів.
Однак прогрес науки й техніки та спричинений ним бурхливий розвиток суспільних стосунків не взяв до уваги окреслену вище фундаментальну прірву між необхідністю для широких мас вести себе порядно з точки зору законів універсального виміру та нездатністю цих мас самостійно усвідомити цю необхідність.
Обиватель не розуміє, що будь-які рішення «влади» – це намагання знайти оптимум можливого. Він вважає, що всі суспільні закони – це свавілля владоможців, тому можна крутити цим світом, як кому заманеться, головне – «в люди вибитися». Пояснювати йому, що всюди й у всьому існують об’єктивні обмеження – все одно, що вчити кота китайської граматики.
Відповідно, розвиток капіталізму та усталення поняття вроджених і невідчужуваних прав людини і громадянина породило ментальний розлом між згаданими вище 6% «розумників» і рештою людства, в умовах рівноправності – власне, людством загалом...
Ми живемо в епоху гуманізму. Сучасні люди вірять в гуманізм, як папуаси – в духів лісу (хто не вірив – того «пішли»). Тому гуманізм асоціюється в них з усім хорошим і благородним, і вони схильні приписувати всьому хорошому і благородному принципи гуманізму. Якщо людина подобається – її називають гуманістом, якщо юридичний закон відповідає інтересам – його називають гуманним.
Насправді ж гуманізм як ідея про те, що людина з усіма її слабкостями й можливостями є центром Всесвіту, теоретично оформився зовсім недавно, всього кілька століть тому. Й виник як антитеза релігійним вченням, що в центр Всесвіту ставили Бога, тобто – об’єктивну волю, закон, а людину трактували як раба цього об’єктивного закону.
В християнстві, скажімо, теза про людину як самостійного і незалежного ні від кого гравця – це спокуса Сатани.
Відповідно, основна відмінність гуманізму від інших ідеологій – це не любов до ближнього, яка присутня за визначенням в позитивних програмах усіх без винятку вірувань, а гомоцентричність, тобто виведення всіх законів і принципів буття з фізіологічних функцій самої людини (саме це слово human і означає).
З теоретичної точки зору – це химера, побудована на суто комуністичному принципі «щоб у нас все було, і нічого нам за це не було». В реальному ж житті, з його законом збереження енергії, така ідеологія може бути лише «заманухою» для позбавлених здатності мислити одержимих матеріальними пристрастями стад.
Символ гуманізму – п’ятиконечна зірка (це схематичне зображення людини, зі знаменитої схеми да Вінчі). В Середньовіччі п’ятикутна зірка була загальноприйнятим символом Сатани (про що Гьоте написав в своєму «Фаусті», однак з радянських редакцій це місце, зі зрозумілих причин, щезло).
В ХХ ст. п’ятикутна зірка, в різних варіаціях, стала символом остаточної перемоги людства над Середньовіччям...