Як вам відомо, 21-22 червня 2023 року у Лондоні відбулася Конференція з відновлення України (Ukraine Recovery Conference) та ще декілька супутніх до неї заходів. Загалом це була третя масштабна міжнародна конференція (після Лугано та Берліна) від початку великої війни, під час якої Україна намагалася залучити кошти для фінансування бюджету та повоєнної відбудови.
В свою чергу, українська влада робила дуже велику ставку на цю конференцію, ретельно готувалася до неї та мала неабияке представництво (прем'єр-міністр Денис Шмигаль, заступник голови Офісу президента Ростислав Шурма, міністерка економіки Юлія Свириденко, міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Олександр Кубраков, міністр енергетики Герман Галущенко тощо).
Ну і сам контент, з яким ми поїхали до Лондона, масштабом свого задуму мав не тільки шокувати "відавших віди" експертів, але і потрясти основи міжнародної інвестиційної спільноти та створити черги з охочих інвестувати в Україну!
Пройшло вже трохи часу після конференції - і наші партнери, і українська влада, і українське суспільство встигло відрефлексувати на неї та зробити висновки.
Заздалегідь хочу попередити, що я у ніякому разі не проти амбітних цілей як таких. Ще в далеких 2017-2018 роках, під егідою Українського інституту майбутнього, нашою великою командою був розроблений План розвитку України до 2030 року. Я тоді відповідав за галузеву (енергетичну) частину Плану, тобто за Енергетичну стратегію України до 2030 року. Тоді ми виконали титанічну роботу. Основним цільовим орієнтиром цього Плану як раз і був "ВВП України в 1 трлн. дол." (автором цієї ідеї є Анатолій Амелін), і ми щиро раді, що зараз маємо так багато амбітних послідовників.
Але я веду до того, що у будь-якому разі амбіційний План чи Стратегія не повинні бути суперечливими самі в собі. Загальнодержавна система планування має певні принципи. Спочатку філософія нової країни, візія та цілепокладання. Потім стратегія вищого рівня ієрархії, в який витримуються основні макроекономічні баланси. Лише потім стратегії галузеві та територіальні, в яких витримуються галузеві баланси, аналізуються наявні ресурси та пропускна спроможність системи освоєння капітальних інвестицій, формуються пріоритети та точки зростання, формуються виробничо-сервісні кластери навколо точок зростання для максимального залучення економічних мультиплікаторів у суміжних галузях. При такому комплексному підході кожен зроблений крок є передумовою для наступного кроку. Зверху вниз, від філософії до кубів бетону та кіловат-годин…
Ну і звісно, писати я буду про свою тему – енергетику. Тим більше, на лондонський конференції енергетиці був присвячений окремий блок: Power Systems for a Sustainable Recovery.
Доповідачами енергетичного плану вартістю 400 млрд. дол. були заступник голови Офісу президента Ростислав Шурма та міністр енергетики Герман Галущенко!
Нещодавно я вже розбирав Енергетичну стратегію України, яка була затверджена урядом наприкінці квітня, тобто в період, коли вже йшла активна підготовка до Лондонської конференції.
Але, як виявилось, це лише був перший акт знущання з галузевої експертної спільноти. Цифри, представлені на Power Systems for a Sustainable Recovery, виявилися ще "соліднішими".
Ростислав Шурма та Герман Галущенко "лондонською" стратегією просто спалили напалмом незміцнілу свідомість відвідувачів конференції.
Олександр Усик вдруге переміг Тайсона Ф'юрі: подробиці бою
Зеленський зустрівся з головою ЦРУ Бернсом: війна закінчиться
Фіцо звинуватив Зеленського у спробі підкупу, - Politico
Маск назвав Шольца "некомпетентним дурнем" після теракту у Німеччині
Перетворення України в Енергетичний Хаб Європи згідно "лондонської" стратегії передбачає:
"… здійснення фундаментальної трансформації енергетичного сектору Європи та здійснення енергетичного переходу, зокрема за рахунок розвитку водневих та біотехнологій, виробництва зеленої сталі та зелених добрив…"
В цифрах "лондонська" стратегія виглядає так:
-
з️остання генерації електроенергії у 7 разів – до 791 млрд. кВт*г на рік;
-
зростання видобутку газу у 4 рази – до 80 млрд. куб. на рік;
-
зростання видобутку нафти у 7 разів – до 15 млн. т. на рік;
-
збільшення потужності атомних електростанцій до 30 ГВт (зараз 13,8 ГВт);
-
збільшення потужності сонячних електростанцій до 100,6 ГВт (зараз 6,6 ГВт);
-
збільшення потужності вітрових електростанцій до 140,4 ГВт (зараз 1,4 ГВт);
-
будівництво 38,2 ГВт систем накопичення енергії (стореджів);
-
виведення з експлуатації до 2035 року усіх вугільних ТЕС/ТЕЦ, заміщення електростанціями на природньому газі та біометані.
"Де ми знайдемо стільки споживачів?" – спитаєте ви? В "лондонський" стратегії "все продумано":
-
мудра економічна політика уряду забезпечить економічне зростання ВВП на рівні 9% в 2023-2032 роках і на 3% в 2032-2050 роках, що в свою чергу створить органічний попит на електроенергію та інші енергетичні ресурси;
-
тотальна пересадка населення України на електрокари (13,4 млн. авто), що створить попит на електроенергію в нічні години;
-
локалізація виробництва все і вся (90% виробництва малих модульних ядерних ректорів, самостійного виробництва ядерного палива, 90% обладнання для вітрових електростанції, 95% обладнання для сонячних електростанції) неминуче створить нові центри енергоспоживання;
-
виробництво "зеленої" сталі планується на рівні 2,3 млн. тон на рік, виробництво "зелених" добрив – на рівні 1,5 млн. тон на рік (центр споживання);
-
будівництво всередині країни 69 ГВт потужності для виробництва "зеленого" водню, в тому числі 43 ГВт шляхом елекролізу (ахрєнєть який центр споживання);
-
експорт електроенергії, для чого пропускна спроможність зовнішнього інтерфейсу енергосистеми України буде збільшена в 5 разів, тобто до 10 ГВт;
-
експорт інших енергоресурсів, в тому числі експорт 66 млрд. куб. природного газу, 11 млн. тон нафти та нафтопродуктів, 3,5 млн. тон "зеленого" водню.
Як я і зазначав вище – мій скепсис не стосується амбітності планів, він стосується суперечливості всередині самих планів, що перетворює їх у "веселі картинки" та підриває довіру до нас збоку наших партнерів, донорів та потенційних інвесторів.
Простим розрахунком можна вирахувати, що цифри з "лондонської" стратегії щодо встановлених потужностей (враховуючи коефіцієнти використання потужності для кожного виду генерації), річне виробництво, річне споживання та потенційний експорт просто не б'ються між собою, тобто ніхто навіть і не намагався мислити категоріями енергетичних балансів при складанні цих "веселих картинок".
Плани про збільшення до 10 ГВт зовнішнього інтерфейсу похвальні, але міждержавні інтерконнектори залежать не тільки від нас, а і від сусідів. Кордон енергосистеми України (європейської синхронної зони) проходить по кордону з Білоруссю та Росією, тобто з півночі й сходу ми закриті. На жаль, у Румунії, Угорщини, Словакії та Польщі не такі амбітні плани, як у нас. І всі вони мають у прилеглих до кордону з Україною регіонах мережеві обмеження.
Плани про світове лідерство у виробництві "зеленого" водню теж похвальні, але проблема водню не у його виробництві, а у його транспортуванні. Пряма аналогія з природним газом не працює зовсім. Температура зрідження природного газу (температура конденсації) складає – 61,5 С, а водню –253 С. Молекула водню дуже маленька і здатна проникати у кристалічну решітку металу, що робить його крихким. Це призводить до того, що звичний для нас набір технологій з нафтогазової сфери з воднем не можна використати. Комерційно LH2-танкери не можливі ніколи, оскільки –90 С різниці з природним газом потребують кріогенних технологій космічної вартості. Існуюча газотранспортна система теж не придатна до транспортування водню та потребує десятків млрд. дол. на реконструкцію (покриття внутрішньої частини труб композитним покриттям, повна заміна компресорних агрегатів тощо). Як мінімум, амбітні плани повинні передбачати не тільки будівництво 43(69) ГВт електролізерів, а й усієї супутньої інфраструктури до цього.
Постає також питання щодо збільшення видобутку вуглеводнів у 4-7 разів та їх експорту. Незрозуміло, навіщо і для кого? В наявній світовій парадигмі Паризької угоди, Європейського зеленого курсу (European Green Deal) та Механізму вуглецевого коригування (CBAM) у 2050 році світ буде повністю декарбонізований і вуглеводні будуть витіснені з енергобалансів країн іншими джерелами енергії. І навіть якщо цільові показники цієї парадигми й не будуть досягнуті в повному обсязі, все одно тренд очевидній, а Україна не має конкурентних переваг в цьому. Навіщо робити непродуктивні інвестиції?
А якщо копнути трохи глибше, то стане зрозумілим, що головною перепоною на шляху успішного відновлення України є наша "аbsorption capacity", тобто поглинаюча спроможність щодо інвестицій. З чого ви взяли, що країна, яка останнє десятиріччя (до війни) в рік освоювала 10-15 млрд. дол. капітальних інвестицій, а після початку війни втратила 8 млн. населення, взагалі здатна освоїти за одну-дві п'ятирічки 400-800-1200 млрд. дол. навіть якщо вони будуть? Де ті працівники проектних відділів, відділів капітального будівництва та постачання? Чи не спричинить це колапс державних експертиз, архітектурно-будівельної інспекції, інших дозвільних та регулюючих установ?
Від презентованих у Лондоні "веселих картинок" до реальної відбудови України – нам як до неба рачки! Ні влада, ні бізнесова екосистема не здатні сьогодні до реалізації трансформаційного проекту такого масштабу. Нам усім треба рости і на це потрібен час. Але точно чого не треба робити, так це плести ахінею та робити презентації, які підривають до нас довіру!
Одним з рішень Конференції є визначення першого реального джерела фінансування відбудови України з боку Євросоюзу в обсязі 50 млрд. євро, але за умови представлення детального плану освоєння цих коштів.
І тепер потрібні не "веселі картинки", а "справжня" стратегія з планом її імплементації, з планом управління ресурсами й потребами, в деталях, починаючи від логістики й закінчуючи пунктами, де вони збираються купувати бетон.
Такої "підступності" від інвесторів наші керманичі не очікували, тому терміново, вже після Лондону, у минулу середу (12 липня) в ТРЦ "Парковий" була проведена конференція "Від візії до майбутнього України: початок постійного діалогу держави та бізнесу".
Загалом презентації на цій конференції дублювали лондонські, тільки українською мовою.
Головний посил до бізнесу був такий, що треба активно включатись у процес.
Але конструктивного діалогу не сталося. Бізнес одразу почав ставити незручні питання на кшталт: "Як можна було приймати стратегію, не порадившись з бізнесом?" Ці незручні питання одразу оголили усі притаманні нашій владі риси – низьку кваліфікацію, пустослів'я, нерозуміння процесів тощо.
Дійшло навіть до відвертого хамства, де на прохання бізнесу "… залучити міністра для обговорення стратегії…" була отримана відповідь: "Герман Валерійович забув з Вами погодити свій розклад!".
Що це взагалі було?
Ми лише на початку великого і тяжкого шляху. Відбудова України – цей виклик не менший, ніж виклик воєнний. Нам потрібне об'єднання усіх ресурсів нації, яке консолідується владою.
А влада лише пускає "мильні бульбашки" і генерує повну порожнечу в цілковитій впевненості, що це знову спрацює…