Малі модульні ядерні Нью-Васюки

Наприкінці минулого тижня український енергетичний інформаційний простір підірвала новина про підписання НАЕК "Енергоатом" та Holtec International угоди щодо будівництва в Україні 20 малих модульних реакторів проекту SMR-160, з пуском та початком комерційної експлуатації пілотного проекту вже в березні 2029 року, тобто через 6 років:

При цьому, донедавна компанія Holtec International, м'яко кажучи, не була в фаворі чинної команди Міненерго / НАЕК "Енергоатом", яку називали "частиною старої афери Недашковського", оскільки ще 10 червня 2019 року НАЕК "Енергоатом", Holtec International та Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки України вже підписували тристоронню угоду, що передбачала створення в Україні міжнародного консорціуму, метою якого є сприяння діяльності щодо впровадження в Україні технології малих модульних реакторів SMR-160.

Але що змінилось? Давайте розберемося!

Дійсно, на сьогодні у світі, в рамках загального тренду на декарбонізацію та витіснення з майбутнього енергобалансу викопного палива (вугілля, нафта, газ), формується нова перспективна ніша для малих модульних реакторів (ММР), які з одного боку мають низький (нульовий) вуглецевий слід, а з іншого, за рахунок меншої потужності, ніж класичні ядерні реактори покоління ІІІ та ІІІ+, коштують дешевше, споруджуються швидше, є більш маневровими та безпечними.

У вересні 2021 року Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ) створила відповідну платформу з підтримки впровадження ММР у світі, на який зібрала понад 70 проектів з 17 країн:

При цьому, усі ММР (покоління ІІІ+ та ІV) прийнято розділяти на декілька типів:

реактори з водяним охолодженням (PWR, PHWR, LWR, HWR, BWR);

високотемпературні газові реактори (HTGR);

реактори на розплавах солей (MSR, FHR, Pebble-bed salt cooled Reactor);

реактори на швидких нейтронах (LMFR, LBR, GMFR, Liquid Sodium).

Кожен з типів реакторів має свої плюси та мінуси. Принципово необхідно розуміти, що усі малі реактори на теплових (повільних) нейтронах за рахунок меншого об'єму активної зони та більшого розсіювання нейтронів апріорі мають гірші техніко-економічні показники, ніж їх "великі родичі".

Окрім типу реактора мають значення конструктивні особливості кожного окремого проекту, очікувані техніко-економічні показники, статус та тайм-лайн від компанії-розробника щодо його готовності, вимоги до ядерного палива та усієї супутньої інфраструктури.

Ну і принципово важливим в реальному світі є доступ до фінансування. Більшість країн мають певні механізми підтримки національних розробників/виробників ядерних технологій у вигляді експортного фінансування, пільгового кредитування тощо.

На мій погляд, враховуючи вищезазначені критерії оцінки, є перспективними наступні проекти малих модульних реакторів:

NuScale Power Inc (NuScale, PWR, 12×60 MWt);

GE-Hitachi Nuclear Energy (BWRX-300, BWR, 270-290 MWt);

Rolls-Royce and Partners (UK SMR, PWR, 443 MWt);

EDF, CEA, TA, Naval Group (NUWARD, PWR, 2×170 MWt);

Candu Energy Inc (CANDU SMR, PHWR, 300 MWt);

JAEA (GTHTR 300, HTGR, 100-300 MWt);

ITMSF (FUJI, MSR, 200 MWt).

Я навмисно, політично-вмотивовано, не включаю до цього переліку реактор BREST-OD-300 (БРЕСТ, Быстрый Реактор Естественной безопасности со Свинцовым Теплоносителем).

Це російський реактор на швидких нейтронах зі свинцевим теплоносієм, двоконтурною системою відводу тепла та закритичними параметрами пару, попри на його високу ступінь готовності та технічну цікавість. Ну і у ДК "Росатом" ніколи не було проблем з фінансуванням будівництва, але … не в цьому житті …

В свою чергу обраний НАЕК "Енергоатом" малий модульний реактор SMR-160 компанії Holtec International з електричною потужністю 160 МВт є класичним водо-водяним реактором (PWR, Pressurized Water Reactor) на теплових нейтронах з пасивною системою безпеки.

Конструктивно нічого унікального в ньому нема, прототип реактора з підводного човна, технологія 1970-х років, з усіма недоліками малогабаритного реактора на теплових нейтронах.

Але є один невід'ємний плюс – він працює на ядерному паливі Westinghouse, тобто використовує стандартні тепловидільні збірки (ТВЗ) з квадратною геометрією, які нам повністю зрозумілі і створення інфраструктури для яких не потребуватиме суттєвих ресурсів.

Основна моя думка дуже проста – вибір компанії-партнера та типу реактора – це як вибір жінки, його потрібно робити на все життя!

Керівництво Міненерго та НАЕК "Енергоатом" повинно робити цей вибір після всебічного вивчення усіх наявних альтернатив, з розумінням усіх критеріїв та факторів, технічних та економічних реалій! Тим більше, існують відповідні методики МАГАТЕ для виконання вибору "з відкритими очима".

Замість цього рішення приймаються "раптово", потім відбувається піар "добрих новин" де тільки можна, та озвучуються нереальні терміни (про 6 років).

На пальцях пояснюю панам Галущенко та Котіну, що згідно з чинним законодавством необхідно:

розробити необхідну нормативно-правову базу, яка потребуватиме суттєвих зусиль НАЕК "Енергоатом", ДІЯР, Міненерго, Мінінфраструктури, МВС, МОЗ та інших (або прийняти нормативи країни, де вже ліцензований проект SMR-160, але наразі таких немає) – 3 роки;

на основі отриманого базового проекту розробити техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), включаючи звіт з ОВД, та реалізувати процедури транскордонних переносів згідно з конвенцією ЕСПО – 2 роки;

затвердити ТЕО рішенням Уряду – 1 рік;

прийняти Закон України про розміщення, проектування та будівництво відповідно до Закону "Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення" – 1 рік;

розробити проект реактору (енергоблоку) та погодити з ДІЯР, Мінінфраструктури, МВС, МОЗ та ін. – 2 роки;

будівництво (оптимістично) – 3 роки;

пусконалагоджувальні роботи та фізичний пуск – 1 рік;

дослідно-промислова експлуатація – 1 рік.

Навіть у найоптимістичнішому випадку, коли усі можливі процеси запаралелені, а джерело фінансування визначене, – пілотний проект неможливо ввести в комерційну експлуатацію раніше 2033 року!

Такі "добрі новини" від команди Германа Галущенка, яка постійно видає "на-гора" чергові меморандуми/угоди з ким завгодно, та про що завгодно, аби тільки підтримувати тренд "добрих новин" та бути в "авангарді науково-технічного прогресу", повністю дискредитують ядерну галузь України перед партнерами.

Мені особисто за це соромно!

А от за наших братів-поляків мені не соромно, у них все відбувається послідовно та системно, тому вони й пішли у відрив у "перегонах ММР".

Нещодавно чотири найбільші банки Польщі (Bank Gospodarstwa Krajowego, Bank Pekao, PKO Bank Polski та Santander Bank Polska) об`єднались для фінансування польського енергетичного гіганта ORLEN в межах 4 млрд. дол. (для перших двох реакторів). А загалом у Польщі планується будівництво 20 малих модульних реакторів BWRX-300 від GE Hitachi Nuclear Energy.

Зважаючи на те, що за останні три роки команда Германа Галущенка не спромоглась навіть ввести в експлуатацію майже добудоване станом на 2019 рік ЦСВЯП, яке технологічно незрівнянно простіше у порівнянні з ядерною установкою, то заявлені 20 реакторів з пілотом у 2029 році підсвідомо нагадують відомий проект Нью-Васюки.

Чи доцільно Україні розмінювати своє майбутнє на афери?

Чого чекаємо? Міжгалактичного шахового турніру?