Ринок праці в Україні потребує радикальних змін, оскільки негативна демографія та масова міграція створили революційну ситуацію, яка кардинально змінює правила гри на вітчизняному ринку праці. Андрій Павловський досконально проаналізував ситуацію у цій сфері.
- ПРОБЛЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ ТА
ГРОШОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
- Глибока диспропорція між вартістю життя і фактичною ціною праці.
Наявність цієї проблеми зумовлена тим, що в Україні в останні роки:
— влада сповідує хибну політику щодо оплати праці та запроваджує сировину модель економіки, а в наслідок цього відбувається знецінення праці, зниження рівня професійності робітників, збільшення бідності і масова трудова міграція;
— лише імітується реформування системи оплати праці, яке не призводить до кінцевого результату щодо встановленню чіткого взаємозв’язку між заробітною платою та продуктивністю праці та підвищенням якості надання послуг громадянам України;
— не забезпечується право громадян на працю та її гідну оплату, що не дає можливості заробляти собі та своїй сім’ї на достойне проживання;
— не вживаються достатні заходи щодо дотримання права на своєчасне одержання гідної винагороди за працю;
— збільшується бідність серед працюючих, внаслідок чого у червні 2018 року за даними Держстату понад 25 відсотків працівників, отримували заробітну плату нижче фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
2.. Низька питома вага витрат на оплату праці працівників у валовому внутрішньому продукті.
Питома вага фонду заробітної плати у валовому внутрішньому продукті характеризується такими даними:
Показники
Білий дім: Росія попередила США про запуск ракети по Україні через ядерні канали зв'язку
Аудит виявив масові маніпуляції із зарплатами для бронювання працівників
Північнокорейського генерала поранено внаслідок українського удару Storm Shadow по Курській області, - WSJ
В Україні посилили правила броні від мобілізації: зарплата 20000 гривень і не тільки
Роки 2014 2017 ВВП у фактичних цінах, млн. грн.
1586900
2982900 ФОП, млн. грн 374163 674350 Питома вага ФОП
у ВВП
23,6
22,6
Джерела:Дані Держстату України.
Зазначені дані свідчать, що починаючи з 2014 року зберігається тенденція знижена частка фонду оплати праці у валовому внутрішньому продукті.
Однією з причин малої частки заробітної плати є низький рівень доданої вартості, створюваної на українських підприємствах. Така проблема є найбільш характерною для експортної продукції хімічної і металургійної галузей. Якби Україна експортувала не сировину та напівфабрикати, а товари з глибшим ступенем переробки, більшою була б і частка заробітної плати.
- Необґрунтовано низька середньомісячна заробітна плата в галузях економіки В Україні у порівнянні із іншими країнами світу.
Середньомісячна заробітна плата у галузях економіки характеризується такими даними у 2018 році:
Відсоток розміру середньомісячної заробітної плати в Україні до розміру середньомісячної заробітної плати інших країн складає, зокрема, Польщі – лише 23,9 відсотка, Великобританії – лише 10,5 відсотка, Франції – лише 8,9 відсотка, США – лише 7,6 відсотка та Німеччини – лише 7,1 відсотка.
Середньомісячна номінальна заробітна плата за 2014 –2017 роки зросла в 2,0 рази, але при цьому середньомісячна реальна заробітна плата залишилася майже без змін. При цьому не забезпечено підвищення заробітної плати у значно більших темпах порівняно з темпами зростання споживчих цін.
Показники заробітної плати залишаються занадто низькими, про що свідчать середні почасові витрати на робочу силу в європейських країнах і в Україні. Такі показники негативно впливають на розвиток ринку праці в УКраїні, зумовлюють його тінізацію, посилюючи мотивацію до трудової міграції з України.
Середні почасові витрати на робочу силу в європейських країнах і в Україні у 2014 – 2017 роках, євро
Країна Роки 2014 2015 2016 2017 ЄС 28 25,2 25,7 26,2 26,8 ЄС 19 29,0 29,3 29,8 30,3 Україна1 2,18 1,15 1,31 1,68 Німеччина 31,5 32,3 33,2 34,1 Франція 34,7 35,1 35,6 36,0 Люксембург 36,2 36,3 36,7 37,6 Нідерланди 33,7 33,7 34,0 34,8 Швеція 37,3 37,4 38,2 38,3 Норвегія
53,9 51,2 50,1 51,0 Болгарія 3,8 4,1 4,4 4,9 Естонія 9,8 10,4 10,9 11,7 Латвія 6,6 7,1 7,5 8,1 Литва 6,5 6,8 7,3 8,0 Угорщина 7,7 7,9 8,3 9,1 Польща 8,3 8,6 8,6 9,4
Джерела:https://ec.europa.eu/eurostat/tgm/printTable.do?tab=table&plugin=1&language=en&pcode=tps00173&printPreview=true; http://www.ukrstat.gov.ua .
Зазначені дані свідчать, що почасові витрати на робочу силу в європейських країнах багаторазово вище, ніж в Україні. Так, у 2017 році найнижчі витрати у Болгарії майже в 3 рази перевищують українські, найвищі в Норвегії – більш ніж в 30 разів перевищують українські. У колишніх соціалістичних країнах, таких як Литва і Латвія цей показник вище майже у 5 разів, у Польщі – в 5,6 разів, а в Естонії – в 7 разів. З 2014 року по 2017 рік спостерігається тенденція зростання почасової оплати праці в усіх зазначених країнах, окрім Норвегії і України.
Низький рівень заробітної плати у галузях економіки в Україні змушує кваліфікованих фахівців виїжджати з України на роботу в інші країни Європи та світу.
Внаслідок цього, в Україні міграційна активність набула глобального характеру. Масова міграція трудових ресурсів є найважливішою соціально-економічною і політичною проблемою сучасної України.
Трудова міграція обумовлюється поєднанням зовнішніх причин з боку країн-реципієнтів та внутрішніх негативних причин соціально-економічного розвитку України. Серед основних внутрішніх причин трудової міграції українських громадян є низький рівень заробітної плати, поширення бідності серед тих, що працюють, незадовільний попит на кваліфіковану робочу силу на національному ринку праці.
Зовнішніми чинниками трудової міграції громадян України є привабливий і місткий ринок праці розвинутих країн, зі значно вищим, ніж в середньому по Україні, рівнем заробітної плати.
- Безпідставне заниження розміру мінімальної заробітної плати.
Внаслідок цього, розмір мінімальної заробітної плати на даний час в Україні не виконує покладеної на неї функції. В Україні не визначено індикаторів мінімальної заробітної плати, що спряло б збільшенню заробітної плати у галузях економіки.
У порушення статті 95 Кодексу законів про працю в Україні законами про державний бюджет затверджуються розміри мінімальної заробітної плати суттєво значно нижче за розмірів фактичного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначених за методологією.
Внаслідок вищенаведеного, розмір мінімальної заробітної плати в Україні є значно нижчим від розміру мінімальної заробітної плати в розвинених країнах світу, що характеризується такими даними у серпні 2018 року:
Відсоток розміру мінімальної заробітної плати в Україні до розміру мінімальної заробітної плати інших країн складає, зокрема, Польщі – лише 22,9 відсотка, Великобританії – лише 8,2 відсотка, Франції – лише 7,7 відсотка та Німеччині – лише 7,6 відсотка.
Розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб в Україні характеризуються такими даними:
Таким чином, середній розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб затверджений законом про державний бюджет на січень – вересень 2018 року складає лише 43,0 відсотка до фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у цінах січня-вересня 2018 року, визначеного за методологією, при тому, що у грудні 2017 року це співвідношення складало 44,5 відсотка.
Розміри мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб в Україні характеризуються такими даними:
У відсотковому співвідношенні розмір мінімальної заробітної плати до фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає лише 88,9 відсотків.
Оскільки тарифні сітки та коефіцієнти для визначення посадових окладів в Україні були сформовані залежно від розміру мінімальної заробітної плати, та внаслідок того, що Уряд для визначення посадових окладів замінив мінімальну заробітну плату на прожитковий мінімум для працездатних осіб, який затверджено у середньому на 2018 рік близько 43,2 відсотка до фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за методологією, це призводить до заниження заробітної плати працівників бюджетних установ.
Використання заниженого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів призвело до суттєвого заниження заробітної плати працівників бюджетних установ та скорочення бюджетних видатків на соціальні виплати.
- Низький рівень оплати праці бюджетників
Так, за даними Держстату України Співвідношення середньомісячної заробітної плати у бюджетній сфері до середньомісячної заробітної плати в цілому по Україні за грудень 2017 року та січень-вересень 2018 року характеризується такими даними:
Наведені дані свідчать, що співвідношення середньомісячної заробітної плати працівників освіти, охорони здоров’я, культури та науки до середньомісячної заробітної плати в галузях економіки у січні-вересні 2018 року порівнюючи з відповідним періодом 2017 року суттєво зменшилося.
- З 2017 року в Україні зруйновано єдину тарифну сітку
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 30 серпня 2002 року №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери».
Проте дана постанова не виконувалася і лише постановою Уряду від 22 серпня 2005 року №790 було прийнято рішення з визначенням етапів її реалізації з 1 вересня 2005 року.
Внаслідок цього з 1 вересня 2005 року посадові оклади працівників освіти, культури, охорони здоров’я, науки та інших бюджетних галузей почали визначалися відповідно до 25 тарифних розрядів із коефіцієнтом від 1 до 4,51. При цьому перший тарифний розряд був встановлений на рівні мінімальної заробітної плати.
Постановою Уряду від 28 грудня 2016 року №1037 було внесено зміни, яким передбачено, що перший тарифний розряд встановлюється не на рівні мінімальної заробітної плати, а на рівні затвердженого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на початок року.
На початок 2018 року законом про державний бюджет затверджено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762 грн., при тому, що фактичний розмір зазначеного прожиткового мінімуму у цінах січня за розрахунками Мінсоцполітики склав 4011 гривень.
Крім того, внаслідок цього рішення, на 2018 рік перший тарифний розряд складає 1762 грн., при тому, що мінімальна заробітна плата затверджена у сумі 3723 гривні. Безумовно, що це призвело до заниження рівня оплати праці працівників бюджетної сфери.
Крім того, затвердження першого тарифного розряду на рівні прожиткового мінімуму призводить до того, що посадові оклади працівників бюджетної сфери визначаються у розмірі менше мінімальної заробітної плати. Після цього керівники бюджетної установи повинні самостійно визначити диференціацію заробітної плати працівників закладу.
В свою чергу, це призводить до того, що працівники бюджетної сфери у різних закладах, які виконують однакову за обсягом роботу, не обґрунтовано отримують різну заробітну плату.
- Системні проблеми із виплатою грошового забезпечення військовослужбовцям.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифну сітку для визначення посадових окладів рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу Збройних Сил України.
Даною постановою передбачено, що посадові оклади військовослужбовцям визначаються за розрадами тарифної сітки та з урахуванням не мінімальної заробітної плати, яка затверджена на 2018 рік 3723 грн., а з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на початок року, який затверджено в сумі 1762 грн., при тому, що у середньому за 2018 рік фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб очікується 4189 гривень.
Не дивлячись на підвищення розміру прожиткового мінімуму протягом року, у зв’язку з інфляційними процесами, посадові оклади військовим не підвищуються, особливо це не справедливо для військових, які захищають кордони на сході України.
- В Україні порушені співвідношення оплати праці висококваліфікованих фахівців і не кваліфікованих працівників
Висновок підтверджується такими даними:
Зазначені дані свідчать, що при підвищення мінімальної заробітної плати у 2017 – 2018 роках у галузях економіки було безпідставно зменшено співвідношення між середньою заробітною платою у галузях економіки та мінімальною заробітною платою, що свідчить про зменшення співвідношення висококваліфікованих фахівців із заробітною не кваліфікованих працівників.
- Надмірна диференціація в оплаті праці.
Гострим питанням залишається й значна диференціація рівня оплати праці серед найманих працівників у різних видах економічної діяльності та регіонах.
Так, за даними Держкомстату України:
Протягом останніх років найбільша заробітна плата була у сфері фінансових та посередницьких послуг, а не в сфері матеріального виробництва.
- Збільшується заборгованість із виплати заробітної плати.
Не дивлячись на занижену заробітну плату значна кількість юридичних осіб, у тому числі і в бюджетній сфері, в останні роки в Україні збільшують заборгованість заробітної плати.
Станом на 1 жовтня 2018 року обсяг невиплаченої заробітної плати збільшився до 2,7 млрд. гривень. При чому 70 відсотків такої заборгованості припадає на економічно активні підприємства, більшість з яких промислові підприємства.
- Неформальна зайнятість працівників та виплата заробітної плати у «конвертах».
Такі громадяни України соціально незахищені, оскільки при неформальній зайнятості такі працівники не отримують допомогу із загальнообов’язкового державного соціального страхування при хворобах та відповідної допомоги громадян, які звільнені з роботи і є безробітними.
Таким громадянам України не зараховується стаж при визначенні права на пенсію. Таким чином, при наявності стажу з 2028 року менше ніж 25 років такі громадяни не можуть претендувати на отримання мінімальної пенсії за віком.
За прогнозними оцінками експертів на даний час в Україні близько 50 відсотків ВВП є в тіні та в офшорних зонах. Таким чином, якщо у 2018 році валовий внутрішній продукт складе відповідно до прогнозу Уряду 3332,3 млрд. грн., то, відповідно, обіг тіньової економіки складе близько 1666,15 млрд. гривень. При питомій вазі фонду оплати праці у тіньовому секторі економіки близько 29,0 відсотків та при середній заробітній платі працівників у тіні, за оцінками експертів, близько 9000 тис. грн., неформально працюють в Україні понад 4,5 мільйонів працівників.
- Проблеми соціального діалогу в Україні.
Однією з важливих форм регулювання заробітної плати в Україні є колективно-договірна, що має здійснюватися шляхом колективних переговорів профспілок, роботодавців та Кабінету Міністрів України.
Угода про Асоціацію Україна — ЄС вимагає ефективного соціального діалогу у вирішенні проблем сталого розвитку країни. Проте, ні Президентом України, ні Урядом не використовується соціальний діалог, як інструмент вирішення гострих соціальних проблем в Україні.
Відсутність ефективного і результативного соціального діалогу призводить до хибної практики вирішення соціально-економічних проблем в Україні коштом найманих працівників.
Гострою проблемою залишається відсутність синхронізації переговорів соціальних партнерів при укладанні Генеральної угоди з Урядом та проектів основних напрямків бюджетної політики та закону про державний бюджет на рік.
В Україні всупереч Рекомендації Міжнародної організації праці № 91 не діє механізм поширення Генеральної та галузевих угод на усі юридичні особи, що не брали участі в їх укладенні. Це призводить до звуження сфери дії угод.
При цьому відповідальність сторін соціального діалогу у разі не виконання ними домовленостей і зобов’язань фактично не забезпечується.
Як правило невиконаними залишаються положення, що стосуються саме оплати праці.
- НОВА СОЦІАЛЬНА ДОКТРИНА
ГІДНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ
- Нова соціальна доктрина передбачає збільшення заробітної плати в Україні за декілька років до рівня Польщі, це стане наслідком реалізації Нового економічного курсу, запровадження інноваційної моделі розвитку, нових технологій, зростання продуктивності праці, збільшення доданої вартості української продукції, справедливий розподіл доходу між роботодавцями та найманими працівниками.
Для досягнення цієї мети необхідно впроваджувати економічні моделі гідної оплати праці, які пропонується українськими науковцями .
У рамках європейської інтеграції України необхідно забезпечити виконання у повному обсязі положень щодо гідної оплати праці, якості людського життя, скорочення бідності, які передбачені в Європейській соціальній Хартії, Угоді про асоціацію з ЄС, відповідними конвенціями Міжнародної організації праці.
За визначенням МОП, гідна праця – це високопродуктивна праця в умовах свободи, рівності, безпеки та поваги до людської гідності, яка забезпечує справедливий заробіток, безпеку на робочому місці та соціальний захист працівників і членів їх сімей, сприяє професійному зростанню працюючих та їх соціальній інтеграції.
Гідна заробітна плата дає працівникові можливість забезпечити не тільки власні потреби, а й потреби членів сім’ї. Відповідно до п. 1 ст. 25 Загальної декларації прав людини ООН від 10.12.1948 р. кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримання здоров’я й добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через не залежні від неї обставини.
Гідна заробітна плата має забезпечувати:
1) можливість особистості всебічно реалізувати свій потенціал, задовольняти всі її базові потреби, втілювати в життя мрії, здійснювати плани, не піклуючись про фінансові питання;
2) упевненість в майбутньому, відчуття власної безпеки, спокійну, безтурботну старість;
3) вільний доступ до якісної освіти й медицини, високий рівень соціального захисту;
4) комфортне житло, своє авто; 5) можливість розважатися й подорожувати.
Нова економіка вимагає від суб’єктів господарювання постійних інновацій і безперервного підвищення кваліфікації працівників.
Україна неприваблива для іноземних інвесторів через корупцію й незахищеність прав власності. Нові знання й інновації поширюються в економіці у вигляді зростаючих заробітних плат і прибутків. Підтримувати високий рівень заробітних плат можна тільки постійними інноваціями, які вважаються центральною рушійною силою. Доводиться констатувати, що інноваційна діяльність в Україні ослабла.
При реалізації Нової Соціальної Доктрини в Україні є усі можливості не лише підвищувати номінальну і реальну заробітні плати, а й забезпечувати сучасну організацію, форми, системи, методи, культуру та справедливість формування і виплату заробітної плати.
Сформована за цими принципами заробітна плата забезпечить громадянам України:
— можливість реалізувати свої можливості, задовольняти свої потреби і потреби сім’ї, досягти своїх мрії, сім’ї та дітей, реалізувати намічені плани;
— мати впевненість у майбутньому, забезпечувати необхідний рівень свого життя, сім’ї та дітей;
— необхідний рівень соціального захисту при досягненні пенсійного віку;
— мати доступ до найвищого якісного рівня освіти, охорони здоров’я та відпочинку;
— мати відповідне житло тощо.
- З метою забезпечення гідної заробітної плати необхідно реалізувати такі основні конкретні заходи:
2.1. Забезпечити підвищення рівня дієвості соціального діалогу між об’єднаннями профспілок, роботодавців та органами влади. Підвищити рівень відповідальності соціальних партнерів за дотримання домовленостей та угод. Залучити до соціального діалогу представників громадянського суспільства.
2.2. Створити робочі групи з представників профспілок, роботодавців, громадських організацій та представників органів влади для вироблення спільних консолідованих рішень щодо шляхів реформування системи оплати праці, зокрема щодо:
— забезпечення переходу на виробництво та створення робочих місць у видах економічної діяльності, де високий коефіцієнт цінової еластичності попиту на товари і послуги у порівнянні зі світовими цінами, що дозволить отримувати додаткові можливості підвищувати оплату праці працівникам до рівня розвинутих країн світу через перехід на формування собівартості продукції у повній відповідності світовим методам ціноутворення. У першу чергу це буде стосуватися енергоефективних та матеріаломістських виробництв з високим рівнем доданої вартості;
— визначення та запровадження механізмів мотивації роботодавців до оптимізації структури операційних витрат з метою збільшення частки оплати праці в операційних витратах;
— розширення сфери дії колективних угод через механізми поширення їх положень за галузевою й територіальною ознакою;
— удосконалення методики встановлення розміру прожиткового мінімуму для забезпечення максимальної відповідності цього стандарту реальній вартості споживчого кошика;
— розробки національного механізму управління нормуванням праці відповідно до сучасних вимог;
— визначення етапності підвищення посадових окладів працівників бюджетної сфери, у тому числі встановлення посадового окладу (тарифної ставки) працівника I тарифного розряду Єдиної тарифної сітки на рівні мінімальної заробітної плати, яка повинна бути затверджена на рівні фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного за методологією;
— удосконалення системи дій місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування, спрямованих до активної співпраці з бізнесом щодо створення нових робочих місць та підвищення заробітної плати;
— проведення широкої інформаційно-роз’яснювальної роботи, спрямованої на підвищення економічної грамотності населення з питань оплати праці та культури підприємництва;
— вжиття дієвих заходів для підвищення ефективності колективно-договірного регулювання трудових відносин;
— забезпечення прозорості установлення заробітної плати працівникам на підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності, у тому числі з питань співвідношеннях в оплаті праці;
— підготовка та затвердження заходів, спрямованих на підвищення ефективності та справедливості регулювання оплати праці, у тому числі внаслідок збільшення чисельності працівників яким оплата праці повинна здійснюватися відповідно до галузевих угод та колективних договорів;
— удосконалення структури мінімальної заробітної плати відповідно до сучасних;
— удосконалення порядку індексації заробітної плати та забезпечення своєчасної виплати заробітної плати;
— удосконалення визначення неоподаткованого мінімуму заробітної плати.
2.3 Для забезпечення підвищення заробітної плати в Україні необхідно застосовувати індикатори ефективності мінімальної зарплати, які пропонуються вітчизняними науковцями.
Основні групи індикаторів мають бути враховані при проведенні реформ оплати праці, забезпечуючи справедливий перерозподіл, вирівнювання доходів працюючого населення.
2.4.Зміна акцентів у формуванні та застосуванні на практиці Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, особливо стосовно удосконалення існуючої тарифної сітки розрядів і тарифних коефіцієнтів з оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери.
2.5. Для відновлення забезпечення необхідного рівня соціального захисту громадян України, які отримують мінімальну заробітну плату, а також для забезпечення відновлення ефективної дії тарифних сіток для визначення посадових окладів, особливо для військовослужбовців, необхідно для визначення посадових окладів застосовувати мінімальну заробітну плату забезпечуючи щорічне підвищення співвідношення між мінімальною заробітною платою та фактичним прожитковим мінімумом для працездатних осіб, визначеного за методологією, для досягнення стовідсоткового співвідношення.
2.6. З метою забезпечення закладів освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту населення, науки та інших бюджетних установ висококваліфікованими кадрами, які повинні забезпечувати якість надання послуг громадянам України та здійснити позитивний вплив на інноваційний розвиток економіки України до європейського рівня необхідно забезпечити збільшення рівня оплати праці фахівців у цих галузях. Підвищення заробітної плати фахівців, які мають вищу та професійно-технічну освіту, повинно бути здійснено таким чином, щоб співвідношення їх оплати до заробітної плати працівників без освіти було забезпечено на європейському рівні.
2.7. Забезпечити затвердження:
— Законів щодо детінізації та деофшорізації економіки України;
— Програми легалізації неформальної зайнятості, яка повинна бути підготовлена органами виконавчої влади, об’єднаннями профспілок та роботодавці із залученням громадських організацій з поступовим запровадженням використанням карток банків для оплати товарів і послуг;
— Програми подолання корупції та бюрократизму, яка повинна бути підготовлена органами виконавчої влади, об’єднаннями профспілок та роботодавців із залученням громадських організацій;
— Програми державної підтримки національного товаровиробника, середнього та малого бізнесу, фізичних осіб-підприємців, збільшення кількості фермерських господарств та їх державної підтримки тощо, що сприятиме підвищенню рівня оплати праці та доходів відповідних працівників України у цих сферах;
— Програми щодо збільшення реалізації за межі країни готової продукції, що дасть можливість збільшити надходження іноземної валюти в Україні та спрямування таких доходів на підвищення рівня оплати праці та доходів громадян України.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.
