Ирина Верещук: Если не изменить закон о земле — это будет катастрофа

У Владимира Зеленского и партии «Слуга народа» начал снижаться уровень доверия. Как скандалы отразились на климате внутри фракции «Слуг народа»? Почему земельный вопрос вызывает ожесточенные споры внутри правящей партии? Почему Зеленскому стоит заняться укреплением своих позиций в ВСУ?

В новой беседе Юрия Романенко с народным депутатом ВРУ Ириной Верещук мы рассмотрели ряд ключевых вызовов, которые сейчас стоят перед Владимиром Зеленским и его партией.

Всем привет, друзья. Буду краток. Сразу начнём с гостя, он у нас сегодня очень интересный. Политик, народный депутат Верховной Рады от Ирина Верещук, которая у нас в правящей партии «Слуга Народа», но отличается смелостью позиции. И вот мы об этом поговорим.

Первый вопрос такой. Как поменялись ваши представления о большой политике, когда вы оказались внутри Верховной Рады на таких топовых позициях? Поскольку вы были представителем президента в Кабмине. Наверное то, что было до депутатства, и то что есть сейчас – несколько иные состояния…

Дві великі різниці, як кажуть в Одесі. Дійсно, потроху змінюється, і не в кращу сторону моє уявлення про велику політику. Тим не менше, я буда свідома того, що таке уявлення напевно буде таким, яким воно є зараз.

Я зрозуміла все-таки, що проблема великої політики навіть не в тих політиках, а в тій системі, яку, на жаль, ми з роками не змогли змінити. Змінити, знищити, зліквідувати – як ви тільки не називайте, але система працює, і ми лише там гвинтики. Гвинтики, які в тій чи іншій мірі, хтось в більшій, хтось в меншій…

Нехай не ображаються колеги, тому що справді, можливо, справді, не кожен з нас відчуває себе гвинтиком. Я відчуваю себе наразі тією людиною, персоною, навіть політичною персоною, яка тільки починає, але тим не менше, яка мало може що змінити в такій величезній громіздкій системі яка уже 28 років доживає свої останні дні, я надіюсь.

Коли кажуть, що політика – це брудна справа, в тому сенсі, що ви зараз сказали. Чи ви згодні з цією тезою чи ні? Чи в принципі може нормальна людина з якимись світлими ідеями, чи повинна вона іти в політику, чи краще цим займатися людям, які здатні перейти через якісь свої моральні межі, тощо.

Політика як і політики буває різною – і брудною, і чистою, і чесною, і не дуже. І люди, які її уособлюють, теж бувають різними. Я зустрічаю в політиці людей, які на перший погляд здаються не досить чистими чи чесними, а потім бачу, що в силу певних обставин вони змушені були діяти так, аби вижити політично.

Ми всі політичні тварини, як казав Аристотель, і ми розуміємо, що для того аби вижити, ми маємо завжди робити вибір. І цей вибір для нас щоденний. І от чим менше вибору в частині, як я кажу, «по ту сторону зла», я розумію, що ми не можемо бути усі ангелами, тоді це справді не та професія, з якою я себе уособлюю. Але чим менше цього вибору по сторону зла, тим краще, мені видається.

Усі ці скандали, які ми бачимо на протязі останніх місяців, це звичайно, коли така кількість людей заходить в Верховну Раду, і більшість з яких не були пов’язані з політикою, і відкриваються все нові якісь факти, тощо. Як вони впливають на атмосферу всередині фракції?

Оскільки зараз через телеграм-канали, усі читають телеграм-канали «Темний лицар», «Світлий лицар», «Шаурма Зеленського», ще якісь, їх просто маса з’являється. Я так підозрюю, їх буде ще більше в найближчі місяці.

Як це впливає на атмосферу всередині фракції? Я думаю, що багато людей були просто неготові до цього, і до бруду, і до того, що поряд з ними опиняться люди з такими дивними біографічними даними. Чи залишаєтеся ви монолітом, чи ні?

Поки що залишаємося. Якщо ми вважаємо за моноліт ту сукупність законів, яку ми проголосували (і проголосували позитивно), т. ми маємо майже 80 законів, в яких більшість проголосована саме фракцією «Слуга Народу». Тим не менше, це ні про що не говорить. Ми можемо проголосувати і 300-та, і 400-та законів, і не бути монолітними. Отже, звичайно негативно, що казати.

Моя відповідь «негативно». Це негативно впливає на колег, на мене. Бо якщо ми знаходимо своє прізвище в переписці, умовно, тій чи іншій, зрозуміло, що це викликає такі персональні негативні емоції, які потім виливаються в політичні емоції підчас голосування, підчас роботи в комітетах, Ви знаєте, я зараз говорю про ті комітети, де податки, фінанси, бюджет, де економіка крани. І зрозуміло, що відносини не стають кращими. Однак, я не роблю з цього великої проблеми. Ми вчимося.

Ми всі вчимося. І я, наприклад, сьогодні вважаю правильною позицію одного нашого депутата з Тернопільської області, мажоритарника, якому теж закинули, що він був судимий. Але він написав у Фейсбуці пояснення, я вважаю, досить розлоге і досить детальне. Я бачу, що воно дійсно є правдивим, що це пояснення чесне. Я далека від думки, що тернополяни, які голосували за нього, не знали про те, що він був судимий. Він був учасником АТО, він був в батальйоні «Січ». І я абсолютно сприймаю таке пояснення. Якщо його вибрали і люди про це знали, і попри все вибрали, я не вважаю за необхідне кидати в нього камінь і щось ще пояснювати.

Інша справа Іванісов, який говорив неправду. Навіть попри все, коли переконували факти, переконували довідки, переконував указ президента про помилування – він все одно наполягав на тому, що він правий. Ось тут, я вважаю, дві великі різниці.

Так, я згоден. Я теж якраз про першого читав коли їхав на ефір. І в принципі я згоден з тим, що воно виглядає досить таки щиро, на відміну від Іванісова або перших пояснень Єрьоменка, коли з’явилася уся ця переписка і виникли незручності для «Слуги Народу». Але наступне питання таке. В принципі, в «Слузі Народу» багато нормальних, щирих людей, але робляться кроки, які викликають дуже багато запитань. Наприклад, відносно тих же ФОПів.

Оскільки багато депутатів, які зараз опинилися в цих кріслах, вони самі були ФОПами, вони не можуть не розуміти, що це обернеться проти правлячої партії і президента, в найближчому майбутньому будуть проблеми. Чому тоді приймаються такі рішення, партія йде на такі кроки, ми не бачимо якоїсь бурхливої дискусії… З’явилася там група на підтримку ФОпів, але щось не видно, що вони активно підтримують їх.

Бо саме питання власне с ФОПами, з РРО і так далі було предметом обговорення на фракції. І більшість вирішила. Я не входила у цю більшість, я запитувала як і чому ми маємо голосувати, тому що дійсно чула голоси. Я ніколи не буда ФОПом, але працювала на території і розумію, яка ситуація, і розумію чому саме так а не інакше все відбувається з ФОПами. Але, на жаль, 70% проголосували за те, щоби проголосувати за цей закон, і меншість підкорилась більшості. В даному випадку це виглядало саме так.

Я теж підставно запитувала і пана Гетьманцева, і тих, хто були ініціаторами таких законів, і такого закону зокрема, чому, якщо ми говоримо, що ми хочемо ліквідувати «сіру зону», яка виведе увесь товарообіг з тіні на видиму платформу для держави і для державної скарбниці; чому, коли введення касових апаратів започаткували ще 10 років тому для усіх підакцизних товарів, наприклад, спиртової галузі, чому це не допомогло цю галузь вивести з тіні.

Ну, нажаль, ми не відчули ще на сьогодні тих ефективних інструментів, які би можна було назвати, що вони почали діяти. Ну, я не знаю, можливо, ще потрібен якийсь час? Якщо ви знаєте, то давайте подискутуємо.

Бо як на мене, це помилковий шлях, і думаю, що ми ще за це отримаємо. Але тим не менше, вже таке рішення прийнято, і тепер варто все-таки, повертаючись вже назад, дивитись на помилки і намагатись якомога більше їх виправити, підправити внесенням змін до закону, т. далі працювати.

Я впевнений, що вам доведеться їх відмотати. Я впевнений, що як тільки люди почнуть стикатися з цією проблемою, на цих телефонах, різні марки телефонів, різна швидкість інтернету. І почнеться головний біль, який нічого не додасть точно, але от проблем додасть однозначно.

Але ще таке питання. Коли ви були представником президента в Кабміні, то наскільки я розумію, ви не зійшлися характерами з Гончаруком, і ви не зійшлися мабуть в тому числі тому, що ви практик, ви були мером Рава-Руської. І я, наприклад, бачу, що коли там наші урядовці кажуть, що потрібно швидко побороти контрабанду, то вони просто не розуміють масштаб проблеми, оскільки річ не тільки в контрабанді, в тому що вона існує, але в тому, яку функцію виконує. Мені здається, що такі люди як ви, якраз повинні були їм пояснювати, що мало побороти контрабанду – але треба ще зробити робочі місця.

Тому що сьогодні контрабанда виконує функції робочих місць, які зникли там на протязі останніх 28 років. Так от, як ви думаєте, чи буде якась корекція відносно такого затятого, завзятого наміру побороти контрабанду, яку оголосив Нефьодов. Але поки що я не бачу великих успіхів. На мою думку, їх і не може бути при такій моделі, яку вони оголосили.

Корекція мусить бути. Бо якщо не буде такої корекції, то не буде тих людей, які сьогодні здійснюють таку політику у боротьбі з контрабандою. Насправді ви дуже праві, це не боротьба з контрабандою. Тому що ті люди, які там народилися, виросли, дійсно працювали, розуміють, що є (не буду боятись цього слова) контрабанда для місцевого населення.

Бо, якщо чесно, це вже не називається контрабанда. Люди так виживають. Це їхнє основне місце роботи. Для когось це додатковий заробіток, так, вони вранці на роботі, а вночі їдуть на підсадку і дозволену норму (це не контрабанда), перевозять до 500 євро, і це називається човникарством. Насправді так є, аби підзаробити до свої основної зарплати. Але 2\3 людей, які є вздовж лінії кордону, між іншим, і з польської сторони, коли ми говоримо про Рава-Руську, Краківець наприклад, чи Ягодин, вони також підзаробляють. Вони їдуть до нас, ми їдемо до них. Це така асиміляція, в тому числі і культурна, в тому числі і сімейна. Тобто ми вже стали там фактично одним цілим.

І я не кажу, що з контрабандою не потрібно боротися. Але точно не починати з Рави-Руської як такої, і з тих людей, які справді заробляючи, 100, 200-ті чи 300-та доларів в місяць додатково, як це тут вважається контрабандою. Є причина. Тут причина не в тому.

Тут причина в тому, що їдуть зовсім інші потоки, які їдуть під пломбами, які їдуть на внутрішню митницю, які називаються зеленим горошком, а насправді є високою технікою, яка по 1000 доларів за один телефонний апарат. І ми це чудово знаємо. Контрабанда – це насправді та кофтинка, яка коштує по документах 10 доларів, а потім в певних закладах, в певних магазинах  5000 доларів. Оце є контрабанда.

А те що люди везуть промгрупу або навіть ті продукти в межах 500 євро, це точно не контрабанда. А чомусь починають боротися з ними. Це неправильно.

Це як з ФОПами. Замість того, щоби побороти трансферне ціноутворення, яке використовують олігархи там, з офшорами, з усіма цими схемами там, тощо. Але ще таке питання. Давайте трошки в іншу сторону підемо. Ключове питання зараз, як на мене, для Зеленського – це Нормандія. І ми це все розуміємо. І це ваша спеціалізація в тому числі у Верховній Раді, тому що ви зовнішньою політикою теж займаєтеся.

От які ризики ви бачите? Я думаю, що для Зеленського це може бути таким «Рубіконом» серйозним, як для Януковича був «Рубіконом» Вільнюс у 2013 році. То для Зеленського в залежності від того, що він звідтам привезе, це буде або в плюс великий, тому що дійсно може припинити конфлікт, або якщо вони не домовляться з Путіним, то він може чіткіше сказати, що буде робити Україна, наприклад, підморожувати конфлікт, і це для нас теж вихід. В Інституті майбутнього ми не раз про це казали.

І навпаки – якщо він домовиться, але на якихось умовах, які будуть контроверсійними для значної частини населення, то в нас може просто розгорітися громадянський конфлікт.

Що ви відчуваєте у фракції? Чи побачимо ми в Нормандії якісь моделі, які… Я розумію, що не все влада може показати,  тому що це було би нерозумно з точки зору логіки ведення перемовин. Але от на що може піти зараз Україна і президент у цій боротьбі в рамках Нормандського формату? 

Дякую за запитання. Воно дуже актуальне в силу сьогоднішнього дня. Вранці о 9:30 відбувалося засідання комітету з нацбезпеки, оборони та розвідки, в якому я маю честь бути членом. І у нас відбувалася гаряча дискусія між членами комітету і Рухом опору капітуляції «Ні капітуляції». До нас на комітет завітали пан Огризко, пан Василенко, пан Зісельс, які, власне, презентували свою доктрину, як вони це бачать, як вони розуміють питання «ні капітуляції». Також був представник Офісу Президента пан Єрмак, який є безпосередньо заангажований в перемовний процес.

Відтак з перших вуст ми сьогодні могли почути, побачити, запитати, питання поставити і почути відповіді і від пана Єрмака, і від тих людей, які представляють Рух опору «Ні капітуляції». Це була надзвичайно цікава дискусія, тому що ми почули предметні питання і предметні відповіді.

Якщо коротко, то я переповім її суть. Власне пан Василенко, рівно як і пан Огризко і пан Зісельс з колегами, які теж були присутні, розповіли про те, що Мінські угоди є нікчемними за своєю суттю, а відтак не можуть бути взяті до уваги і взагалі не можуть виконуватись як такі.

В свою чергу пан Єрмак заперечивши, або навпаки, запитавши, у своєму питанні в принципі заперечивши таку тезу чи таку позицію пояснив, що інших угод немає, і вони підписувались не діючою владою, зовсім не президентом Зеленським, ну і звичайно не паном Єрмаком, який сьогодні готує візит в числі інших, в групі інших до Нормандського формату в Парижі. Отже, якщо я правильно зрозуміла пана Єрмака, то в Парижі будуть обговорюватись ті угоди на предмет їхньої виконуваності.

Наприклад, є пункти, які у 2015 році мали бути виконані, і вже точно ніколи не будуть виконані. Є такі пункти, на яких, наприклад, наполягає Росія, щодо особливого статусу чи ще чогось, якого ми не зможемо виконати в силу. І ці всі пункти будуть обговорені.

І навіть якщо ми не досягнемо жодних домовленостей (а це теж закладається підчас зустрічі), ми розуміємо, що Росія буде напевно ставити такі умови, які нам будуть невигідні, і ми ніколи не зможемо їх виконати – це теж буде результат. Ми бодай бо вийдемо, і чесно приїхавши до Києва з Парижу, ми для себе зрозуміємо, що є для нас Мінські угоди.

Бо, наприклад, позиція пана Огризка (а я з ним дебатувала саме на це питання), який сказав, що нікчемність угод підтверджується тиском, який був вчинений на Петра Порошенка підчас підписання таких угод. То моє питання було таке – а в чому виражається сьогодні формальність підтвердження такого тиску? Як ми це зафіксували?

Можливо, ми звернулися до ООН, де постановою, наприклад, Верховної Ради або в інший формальний спосіб написали, що ми не можемо виконувати угоди, і ми маємо конвенції, які дозволяють нам їх не виконувати, якщо це було під тиском. Чи ми зробили ту роботу? Якщо ні, то давайте зафіксуємо, що ми вважаємо, що Мінські угоди не працюють в силу перше, друге, третє і четверте.

Якщо ми це зробимо, якщо ми побачимо в Парижі, що дійсно воно не працює і в жодний спосіб не можна буде потім розпочати дійсно якийсь дієвий механізм, як дорожню мапу, як би ми це не називали, якусь модель, ми маємо це теж зафіксувати. Тоді повернутися до ООН, де вони є закріплені, бо ми маємо що? Санкції. І санкції прив’язані до Мінських угод. Двічі на рік переглядаються в ЄС санкції, які є прив’язані до виконання Росією мінських угод.

Якщо ми просто від них відмовимося, то ми втрачаємо таку можливість і такий важель. Напевно би Росія цього хотіла. Ми собі цього дозволити не можемо. У нас є санкції, які ми маємо продовжувати, якщо вдасться – поглиблювати.

Ми ж розуміємо, що в кінці кінців вони закінчаться.

Так.

Оскільки це логіка інтересів Франції, Німеччини, Італії. Вони про це все голосніше і голосніше кажуть. І що в принципі нас підштовхують до того, що до якогось консенсусу ми там з росіянами прийшли (якщо це можливо таке слово використовувати в цій ситуації). Ми повинні бути реалістами, оскільки ми бачимо, що все тріщить по швам в ЄС, в НАТО, Трамп сьогодні сказав, що вони будуть вменшувати фінансування НАТО до рівня Німеччини.

Ми бачимо, що ці всі старі інституції на Заході стоять перед серйозними викликами. Але це не повинно нас розвертати від раціональних рішень. Оскільки зрозуміло, якщо Зеленський зробить помилку, то вона може бути фатальною, не дивлячись на те, що в нього залишається досить високий рейтинг, хоч він почав знижуватися і таке інше.

І в цьому сенсі в мене таке питання. Ви ж якраз член комітету за нацбезпеки. Чому влада перестала звертати таку увагу на Збройні сили, як це було при Порошенко? Тому що для Порошенко це було такою «інформаційною фішкою». Реально ми розуміємо, що те що він і його команда казали, що ми зробили європейську армію, що цього насправді немає. Так, покращилися певні показники, краще харчування. Там є покращення і це об’єктивно можна зафіксувати.

Але прориву у створенні української армії, щоби вона стала більш сучасною, не було. Як казав один з аналітиків, маленька радянська армія воює з великою радянською армією, з російською.

Декілька днів тому я був на одному цікавому військовому показі, і мені військові казали, що знаєш Юра, річ у тому, що це навіть на маленька радянська армія, це вже якийсь гібрид, якась маленька постсовєтська армія, яка воює з російською армією. І ключова проблема в тому, що ми організаційно здаємо, і потрібно робити рішучі кроки. Наприклад, підвищення організаційної спроможності, зв’язок.

І я був на аеродромі у Василькові, бачив приклади, розробили систему «Дзвін», яка дуже ефективна, на рівні натівських зразків, система керування ППО «Ореанда», дійсно прикольні зразки. І я подумав ось що – чому Зеленський і команда Зеленського якось випустили з фокусу цей силовий блок, оскільки це ж логіка: якщо ти маєш сильну армію, то це потужний інструмент впливу підчас перемовин у тому ж Парижі з Путіним. Оскільки вони розуміють, що якщо ти не опираєшся на сильну армію, то в принципі ти можеш нав’язувати якісь більш тяжкі умови.

І для Зеленського, мені здається, було би краще розвернутися в сторону армії, розвернути полеміку відносно того, що ми реально маємо. І в принципі взагалі «Слуга Народу» могли би називати речі своїми іменами, використовуючи високий рейтинг, який вони отримали, для того що би ми перестали знаходитись у цьому інформаційному коконі, коли ми кажемо, що ми там велика авіаційна держава, що ми можемо робити велику кількість літаків, вертольотів, танків, ракет, тощо. Але реально ми розуміємо, що ми не можемо це робити, оскільки воно все просто розсипається на очах, і потрібно робити великі кроки для того, щоби у щось більш притомне це перетворити.

Так от, питання таке. Чому не підіймається це питання щодо розвороту Зеленського до армії? Він же головнокомандувач. І в принципі, я думаю, що й ви би від цього виграли, і Верховна Рада виграла, і президент виграв, якби звернули увагу на ті проблеми. Тим паче, що й гроші були, у цьому році було заплановано, але армія їх не вибрала з якихось причин.

Мені здається, що це дуже велика помилка, особливо якщо в Нормандії буде поганий результат, то Зеленському буде потрібно на когось спиратися серед силовиків. Я вибачаюся, що я так довго підводив. Але мені здається, що це дуже актуальне питання зараз буде для вас. 

Абсолютно. І я з вами погоджуюсь. Але не погоджуюсь в наступному. Якщо справді ви питаєте, чим ми відрізняємося від минулої влади, яка багато говорила, але потім, в кінцевому результаті ми побачили ті рівні, на якому ми сьогодні знаходимся. А ми дійсно знаходимся, знаєте, така, ми вже не радянська, але ще не натівська. І отой такий перехідний трансформаційний період чомусь затягується. І тут доречно буде сказати латинське прислів’я «Acta non verba».

Ми насправді робимо дуже багато. Бо просто зараз обрано таку модель, коли ми менше говоримо, але більше робимо. Якщо би ті експерти, які дійсно є дотичні до комітету, який сьогодні є, від тижня до тижня засідання нашого комітету, змогли сьогодні вам розповісти, ви би побачили, скільки зроблено. І з тим «Дзвоном», який ми минулого тижня, і в особі Давида Арахамії і решта колег, дійсно тестували і бачили, а а потім буда доповідь і підриви в Балаклії, в Ічні і так далі, і ті ТСК, які сьогодні створено.

Бо, по перше, ми маємо все-таки встановити причини, чому так сталося, що армія знаходиться в тому стані а не в іншому, враховуючи ту кількість грошей, яку ми витрачали з року в рік на наші Збройні сили. Цього року закладено кошти на 2020 рік  у сумі на 28 мільярдів гривень більше, в тому числі на міністерство оборони.

Ми говоримо про створення резервних стратегічних запасів, коли перша лінія оборони є справді оснащена, а друге коли ми говоримо про паливно-мастильні матеріали, інвентар і так далі, в нас чомусь за 5 років не створено. І таких питань є дуже багато. В тому числі і законодавчих змін, в тому числі і закупівлі, в тому числі ДОЗ, це державні оборонні закупівлі, в тому числі і розвідка. Ми ледь спромоглися підкомітет створити з питань розвідки. Ми зараз маємо новий закон про СБУ, новий закон про розвідку, територіальну оборону, нацбезпеку і оборону… Це маса законів, над якими ми працюємо.

Військову поліцію. В нас не створена військова юстиція. От я є керівником групи з розробки законопроекту про військову поліцію. Як 5 років обговорювали, от вчора було засідання групи, знову на тому ж самому місці ми топчемся. Отже зараз багато проблем. Але повірте, тут є пріоритет.

І президент Зеленський чітко, як верховний головнокомандувач, дав нам зрозуміти, що саме комітет з нацбезпеки і оброни має пріоритетне значення. Крім, звичайно, зовнішніх зв’язків, ми говоримо про той комітет, який на жаль, сьогодні ще є без голови комітету, бо пан Яременко склав свої повноваження. У нас якраз питання іде повним ходом.

Відносно нашої співпраці з МВФ і західними фінансовими інституціями. Чи не здається вам, що Україна повинна зробити якусь ревізію на приклад того, наскільки ця співпраця є ефективна. Оскільки ми рік від року чули, що давайте, співробітничайте з МВФ, відкриваємо дорогу інвестиціям. Але ніяких інвестицій немає.

Те, що називається інвестиціями, це, як правило, якийсь спекулятивний капітал, або офшорний капітал олігархів, які сюди його заводять. Мені здається, ми зараз підійшли до такої межі, коли просто потрібно вмикати свої мізки, і припинити надіятися, що МВФ, чи ЄС, чи китайці буде рятувати тільки тому, що ми така добра демократична країна.

Мені здається, що потрібна велика ревізія відносно нашої західної політики. З Росією все зрозуміло. Це проблема, і це проблема на десятиліття, конфлікт екзистенційний, ми його довго будемо вирішувати. Але на західному напрямку, мені здається, ми повинні бути теж такими прагматичними. Ось ваша думка з цього приводу.

І прагматичними, і напевно більш різкими ми маємо бути. Бо ми дійсно на разі шукаємо вербальні форми, аби дійсно назвати потенційною співпрацею, або вона буде позитивна для наших інвесторів, символізм МВФ і так далі. І ті форми вже втратили зміст.

Це вже мантри, це вже навіть незрозуміло що.

І коли дійсно предметно починаєш питати – а як, а що, які програми, а які умови, а які гарантії, а які вимоги від нас, а що ми повинні дати взамін. Тому що ви правильно кажете – ніхто нам за наш потенційний розвиток, колись, можливо, ми станемо країною процвітаючого багатства, і маржа тут буде 150% для кожного – не діє, не діє, нам не вірять ні на слово, ні навіть на папері.

Тому ми розуміємо чудово, в якій ситуації ми опинилися, і дійсно, є напевно виправданою думка про те, що аудит співпраці з МВФ уже назрів. Тим не менше, ви бачите, наскільки уряд в особі Гончарука і тих, хто уособлює цю монетарну фіскальну політику, налаштовані на співпрацю саме в такий спосіб: програма або смерть. Або буде програма, або плану Б нас ніколи не бачити, немає можливості, це просто буде катастрофа.

Рівно як ви пам’ятаєте з тими підписаними угодами пані Яресько, як тоді нас поставили умови. Я звернулась зараз офіційно з депутатським зверненням, і обіцяю, якщо ви мене запросите зачитати відповідь пані Маркарової, щоб вона мені пояснила, що відбувається з тими угодами, щоб вона пояснила, які тепер ми вчиняємо дії, щоби реструктурувати, що ми мажмо зробити, щоби вирішити питання 7% росту ВВП як закладено, як я розумію, в планах дій уряду, і не платити шалені, просто мільярдні, тепер вже, як я розумію, в доларовому еквіваленті виплати за те, що ми мали і посміли чуть-чуть вирости більше ніж 3.5% наприклад.

Мені здається, тут закладено сім’я такої великої кризи уряду наступного року, оскільки чим гірша буде зовнішня економічна кон’юнктура, тим більше буде з’являтися проблем, і тим більше буде потреба в тому, щоб уряд модифікувати або взагалі змінити.

Так от, у мене таке питання. Чи бачите ви, що в правлячій партії кристалізуються такі прихильники realpolitik. Мені здається, що якщо ми будемо більшими реалістами, і чим більшими реалістами ми будемо, тим ми будемо робити більш раціональні кроки, які відповідають нашому стану. Чи є кристалізація ось таких сил?

Оскільки зараз «соросята», я не дуже великий прихильник цього терміну, вони згорять в оцих проблемах, бо очевидно, що вони не функціональні з огляду тих викликів, які є перед державою. Але хто інший? Хто наступний? Який кадровий резерв є в партії?

Я не знаю, чи цей процес можна назвати кристалізацією поки що, але він триває. Він справді є. Я вже говорила неодноразово – у нас формується ядро тих, хто за realpolitik та за чесний діалог з суспільством. Навіть попри падіння рейтингу, навіть попри якісь, напевно, репутаційні втрати, або політичні втрати напевно. Але хтось цей діалог має вести.

Бо ми так довго можемо розповідати, що тут панацея, там, от лише давайте зробимо це – і точно настане загальне благоденствіє, буквально через 5 років… Ну це ж неправда.

Коли ми говоримо про бюджет розвитку, а робимо той самий бюджет Гройсмана чи камікадзе Яценюка, ну то в чому тоді ми відрізняємося?! Тоді так – або ми щиро кажемо один одному, що ми маємо такі умови, які маємо, і приймаємо такий бюджет, який є, але те, те, те ми зробимо для того, щоб збільшити дохідну частину, і воно реалістичне, і ми дійсно виконуємо. Приймаємо, наприклад, легалізацію бурштину, маємо інші інструменти, легалізацію спиртової галузі, ну щось робимо і маємо дохід.

В цей перелік не входить приватизація майна і землі, бо це моя позиція, це неможливо зробити, бо ми можемо один раз продати – а далі що? І коли ми бачимо реальну дохідну частину, ми кажемо – дивіться, ось це працює, оце піде на пенсії, це на підвищення соціальних стандартів, а це на розвиток тих реперних галузей, які дійсно можливі для того, щоби держава вкладала.

А тут ми не чіпаємо  ринок, а тут хай вільна рука ринку і хай люди, ті що в бізнесі, працюють, ми не будемо їх обкладати додатковими податками, не будемо обтяжувати своїми інструментами впливу, політичного, правоохоронного і так далі. Отут ми гарантуємо вам, люди, розвиток. А так це нечесний діалог.

Що буде у другому читанні з законом про землю? Тому що у вас особлива позиція, і вона викликала фурор. І не тільки у вас ця позиція є серед фракції. Зрозуміло, що у тому вигляді, у якому його прийняли, його приймати просто небезпечно для країни. Я думаю, що у фракції йде велика дискусія на рахунок цього.

Як ви думаєте, що буде змінюватись? Що буде на виході? Чи приймуть його? І що буде змінюватись? Які тенденції ви бачите?

Ну не знаю, там більше двох тисяч поправок. Якщо є і такі, які спамлять, ну наприклад ОПЗЖ, вони просто заспамили тисячами поправок. То наприклад ті поправки, які я знаю, я вносила, і ті колеги, які утрималися, нас було 17 чоловік. Я бачила в прес-конференцію, вони вчора були, мох колеги, я нажаль не могла бути. То вони є абсолютно обґрунтованими. Вони кожну поправку обґрунтували.

Ми розуміли, на який ризик ідемо, утримуючись від голосування всупереч волі більшості фракції. Але тим не менше, є обґрунтування, є якесь пояснення, і ми будемо їх відстоювати. Ми побачимо, наскільки ефективними будуть ті поправки і чи їх приймуть. Але не прийняти і нічого не змінити – це буде катастрофа. Я вважаю, це моя думка, я її буду до останнього відстоювати, бо неможна.

Дивіться навіть любу соціологію, закриту, відкриту, яку тільки не називайте, вони найменше толерують, найменше акцептують цю земельну реформу у тому вигляді, який пропонує сьогодні «Слуга Народу». Це неправильно. Ми не можемо іти всупереч волі суспільства. Бо тоді чим ми відрізняємося від попередників.

А чому взагалі не брали ту ж польську модель…

А це і є моє питання.

Вона найбільш адекватна до наших реалій.

І вже ж Польща пройшла шлях помилок, в 2016 році новий закон, де трішки лібералізувала, побачила ту концентрацію, яка буде найефективнішою. Зрозуміло, що Польща це Європейський Союз, в них є дотації фермерам, можна будь-що говорити, розповідати. Але. Реальні моделі є. Вони працюють. Чому ми повинні вигадувати вкотре велосипед, розповідати про 200 тисяч гектарів в одні руки як дійсно те, до чого ми маємо прагнути. Ну це смішно.

Я казала – отакі закладені норми – це навіть неповага до нас самих. Невже, як мені пояснюють колеги, які проголосували «за», як вони звернулися до пана Мілованова, перепрошую за таку складність мови, але тим не менше він їм пояснив, але це верхня межа. Буде і менше. Ну це неповага. Якщо він вам так сказав, він вас не поважає. Ви зараз з ким маєте справу? Так неможна.

Сто відсотків.

Я вважаю, що це неповага просто. Якщо така  позиція, то я взагалі тоді буду відмовлятися голосувати за будь-яку форму закону. Якщо ж це буде дійсно якась дискусія, бо наразі дискусія триває лише між депутатами. Я дуже просила Миколу Сольського, аби він мене запрошував на кожен комітет і на кожне засідання, бо дуже би хотіла почути ті позиції, які превалюють.

Але, нажаль, я поки що не була на жодному комітеті. А час летить, вже 1 грудня. І ми в грудні маємо щось зробити, бо ми мали лише 4 тижні.

Так. І мені здається, що земельне питання буде, як і Нормандія, теж буде одним з таких реперних крапок. Добре. На цьому будемо закінчувати.

Але я дякую вам за цікаву дискусію.

Я ловлю вас на слові, що ви покажете відповідь по Яресько.

Так.

Дякую за цікавий ефір. На цьому ми закінчуємо. На Facebook підписуйтесь на пані Ірину, вона акцептує, як кажуть на західній Україні, і така дуже комунікативна.

Потому обнимаю, целую. Заканчиваю как всегда.

До новых встреч.

Пока.                      

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, канал Юрия Романенко на Youtube, канал Юрия Романенко в Telegram, страницу в Facebook, страницу Юрия Романенко в Instagram