Революционная партия и время для экспериментов в Украине

Вторая часть беседы Юрия Романенко с Геннадием Друзенко о революционной партии в Украине. Мы здесь говорили о том, почему расстрелы являются крайне наивным представлением о решении проблем в Украине, зачем украинцам государство, а также почему в Украине идеальное время для социальных экспериментов.

Друзья, мы продолжаем нашу беседу с Геннадием Друзенко по поводу того, какой должна быть революционная партия. В первой части мы уже начали пунктирно обозначать, какие у нее должны быть элементы, какие у нее должны быть идеологические «крылья» внутри, почему она такой должна быть. Ты апеллировал к опыту Франклина Делано…

Абсолютно вірно. Тобто, що потрібно мати чітку стратегію, більш менш розуміти ту Україну, яку ми хочемо побудувати, але залишати абсолютно відкритим щодо тактики. Я говорю про метафору «дорожнього руху». Так, ми іноді їдемо довшим шляхом, але приїжджаємо швидше в потрібну точку. Тобто, ця маневреність маю залишатися. Бо коли у тебе все розплановано, ну уяви, що у тебе розплановано, коли кого ти обганяєш. Тобто, життя залежить не тільки від нас. І друге питання до партії, якщо вона дійсно хоче перерости там в think tank, чи клуб, чи іншу спільноту по інтересам, вона має бути готовою до ризиків і відповідальності. У нас же більшість таких людей говорять, що дайте мені там владу, наріжте мені завдання…

Але революційна партія тому і революційна, що вона має бути готовою у разі виникнення ситуації, яку ніколи не спрогнозуєш наперед, вона має бути готовою до радикальних дій, і фактично є машиністів… Бо хто зараз політики? Так, вони сідають в певний поїзд і говорять – цей ричаг сюда, тобто в побудовану систему. І вона їх робить заручниками. Стати архітекторами, тобто побудувати абсолютно нову конструкцію, і не боятися, що ніхто до цього так не будував. Пам’ятаєш, коли Америка будувалась з цегли, і тут з’явився Карнегі, який почав, набагато дешевше зробив виробництво сталі, і почали хмарочоси. От якщо б вони говорили, що ніхто так з металом не будував, Америка б досі була такою одноповерховою, дерев’яною, цегляною.

Да, и это ключевая проблема украинского общества в том, что у нас очень часто говорят о том, что ну как же, так же нельзя, потому что это невозможно. Я вот когда был в эфире «Право на владу» в минувший четверг, то вот столкнулся буквально с такой аргументацией по поводу МВФ. То есть, вся дискуссия строилась относительно того, как взять кредиты МВФ, на каких условиях.

Но в принципе не ставился вопрос, только я его один поставил относительно того, а вообще почему бы не посмотреть на ситуацию, когда мы вообще не имеем никаких возможностей брать вообще какие-либо кредиты, и начать жить самостоятельно, и исходить из того, что все…

Ти абсолютно правий. Я подивися аргентинський досвід, теж не найбільш провідна країна світу. Але Аргентина дефолтнула 9 раз за два століття, при чому три дефолти було вже в цьому столітті. ВВП Аргентини за 20 останніх років виріс втричі. Український фактично десь там і стоїть на місці. Тобто, насправді це інструменти. Ти маєш розуміти, коли ним скористатися. А не з карго-культом молитися на МВФ, молитися на його рекомендації, і вважати що без МВФ ми здохнемо.

Это как печатанье денег. То есть, у нас у многих сформировалось такое, понятно, откуда это взялось, это инфляция 1993 года, когда там 10 тысяч процентов она составляла, и после этого вбили в голову, что инфляция это опасно, что печатанье денег это опасно. Да нет, когда инфляция дозированная, и когда деньги печатаются под конкретные целевые проекты, а не раздаются все подряд, вот сколько нужно, как у нас в начале 1990-х делали, сколько там на зарплату нужно, напечатали, запустили.

Хотя на самом деле это была управляемая инфляция. С помощью той инфляции огромной просто шло перераспределение активов, потому что обесценивались ваучеры, которые выдали людям…

Так. І воно змушувало людей дуже активно працювати. Бо відкладати гроші не було жодного сенсу, вони ввечері ставали дешевшими ніж зранку. Так от, цим же і відрізняються творці, які готові експериментувати. Напевно, на сьогодні архетипом творця є Маск. Всі говорили що електромобілі не поїдуть. Зараз усі хочуть Теслу. Всі говорили, що приватні компанії не зроблять ніколи космосу. Буквально ми були свідками як перші космонавти полетіли. І тими хто є по суті, знаєш, як в будь якому класі ті хто вміє добре завчити і відтворити максимально близько до тексту, радянський спосіб освіти. Але ти завжди будеш відставати, бо хтось це написав, хтось це придумав, і вторинність завжди гірша ніж регіональність. Я не закликаю до якихось бездумних і безвідповідальних експериментів.

Але коли так зле, як в Україні, то це – ідеальний майданчик для експерименту. Тут фактично не особливо є що втрачати. Я розумію Франція, Бельгія, де налагоджене чудове, сите життя. В Україні, коли у нас якби куди не плюнь, там з медициною зле, з дорогами зле, я не знаю, з пенсіями зле, то самий час шукати нестандартних рішень, бо й так зле. Кому зле, набагато легше спробувати щось, що або ніхто не пробував, або воно ще не стало загальним рецептом. Але повернемося до нашої революційної парадигми. Перше – треба мати свідомість творця, тобто не готовність вбивати, бо у нас революція чомусь асоціюється з кров’ю, з більшовиками… Ну толку, всіх перестріляють, а у мене питання. застрелити напевне отримавши владу 5 наших найбільших олігархів не проблема. У мене питання – хто потягне їхній бізнес, який вони в принципі сформували, поклали на це десятки років, вибудували ланцюжки, знають де взяти сировину, знають куди продати. Не увесь же бізнес сидить на бюджеті, далеко не увесь. Ці часи вже пройшли.

Тобто, реформувати треба систему, і треба заводити в революційні зміни, власне кажучи, парадигми співжиття. І перше питання, яке має задати собі революційна партія – для чого нас потрібна держава. Бо будь-яка конституція це і є відповідь на те, для чого суспільству, нам з тобою, ми тут сидимо, нам тут держава особливо непотрібна, нам тут добре, на природі, сонечко світить, повітря свіже, і слава Богу що держава не втручається, ніхто не штурмує, значить держава десь не тут. Але конституція це про те, в який сферах, наскільки і для чого потрібна держава.

І ми маємо переосмислити нашу радянську травму, коли держава була всім. Тобто, ми всі виросли, ця країна виросла з УРСР, з СРСР, де держава навіть регулювала з ким мені жити в готелі, а з ким не жити. Тут ми маємо ось цих от дітей, які знаєш постійно дивляться в рот там старшому поколінню. Перестати культивувати, зробити державу, яка б культивувала самодостатніх і активних людей. Тобто, по суті таких європейських американців, які говорять — ні, ні, не заважай, я сам стану щасливим, сам стану багатим, ти мені допоможи краще на зовнішніх ринках, тобто те, що держава має робити. І ламати оцю патерналістську парадигму, де держава часто стаж таким, знаєш, є тип чоловіків, які затримуються біля мами, тобто, виростають говорять за юбкою, йоум вже 30, 40, а він бігає до мамочки, питає, тобі ця наречена подобається, а тобі ні.

І нормальне по суті ставлення до минулого, тобто ставлення до старшого покоління, стає таким абсолютно роздутим і заважає просто йти в майбутнє. Тому влада має бути, революційна партія повинна бути психологічно готова змінювати все радикально. Коли говорять «не можна», послать на хєр. От одразу, посилати на хєр. Тобто, що заважає? Закон? Ми або змінимо закон, або будь-яка революція стартує фактично з певного правового вакууму.

Класична ситуація — створюється якась криза, люди виходять на вулицю, чи військові виходять на вулицю, як це було в Португалії в 1974, якщо не помиляюсь, році. Потім обрізається минуле, бо в ньому безліч регулювань, і воно нас просто як коріння не дає відірватись. Утворюється якийсь уряд національної довіри, чи уряд національного порятунку, який по суті утворюється явочним порядком, його ніхто не обирає. Президент як правило тікає кудись у цей час. Потім утворюється паралельна конституанта, тобто утворюються дві структури: одна відповідає за тактику, бо життя після революції не припиняться, треба підтримати економіку, треба забезпечити захист, безпеку. Але в той же час утворюється орган, який маж відповідати за стратегію, закласти, от намалювати умовно кажучи структуру, ескіз майбутнього, закласти на віки.

Через рік, я думаю в Україні року більш ніж достатньо, відбуваються вибори, і на нових засадах вже, в яких повторюсь, вже не буде краще менше, але краще, починається нове життя, тобто починається оцей по Брюсу Аккерману новий порядок. І да, хто буде цьому заважати, да, потрібно стріляти. Але стріляти не тому що ми хочемо забрати і поділити, а той хто дійсно, революція це не ідеалістична картинка, да, це певний вакуум влади, в вакуумі влади виходить не тільки гімназістки, які вийшли на протест, і кримінал. Виходить відвертий кримінал.

Врешті решт, візьмемо близький приклад революції, і там воно було більш схоже на революцію в Киргизстані 2010 року. То там поміняли саму структуру влади, змінили конституцію. Так от, перше що зробив новий уряд, коли прийшов до влади з Розою Отумбаєвою – да, новопризначений в.о. міністра внутрішніх справ віддав наказ стріляти по мародерам. І вони зупинили пограбування Бішкека. Бо народ хтось робить революцію, хтось як гієни намагається стиряти все що можна з розбитих вітрин. І це дійсно складова революції. Але ніколи насильство не має бути в її основі. В її основі це радикальне перетворення...

Насилие не может быть самоцелью как таковой. Потому что тогда оно...

Ти стаєш заручником.

Тогда оно убивает социальные отношения. Потому что все ждут момента, когда кто-то придет, убьет, изнасилует, заберет и т. д. И в таком обществе социальные отношения быть нормальными не могут. Это кстати то, что в Советском Союзе было. Сталин деформировал это настолько глубоко, что оно до сегодняшнего момента определяет нашу социальную действительность.

Тут я з тобою абсолютно згоден. Тому архітектори, будівничі, готовність різати, умовно кажучи хірурги, і готовність будувати те що ніхто не будував. Аргумент, що так ніде не буває взагалі треба відкинути. Да, треба пробувати. Бо немає іншого способу побудувати майбутнє за означенням тим, що відрізняється від теперішнього. Якщо вже це хтось пробував, то це вже не про майбутнє, це про копіювання, відтворення, повторення. Якщо ти хочеш прорватися в майбутнє, ти апріорі маєш робити щось, що ніхто не робив.

Є безумно цікава книжка, вона а англомовній літературі номер один в філософії науки, називається «The structure of scientifical revolution», тобто структура наукових революцій. У неї щось 100 тисяч ситуантів, що абсолютно неймовірно для наукової літератури. І отам автор проаналізував наукові революції, да, от революція Коперніка, коли землю ти поставив, не все навколо землі крутиться, а все навколо сонця, чи там революція, коли ми дізнались, що все складається з атомів. І він говорить, що революцію роблять люди, які власне кажучи думають по іншому, які не знають слова «неможливо», які готові піти проти тренду і поламати те, що усі вважають нормальним. Тобто, це створення нової нормальності.

І це треба пам'ятати, бо на жаль з українцями дуже, при чому українцями аполітичними. Над усіма на цій території дуже злий жарт зіграло наше минуле. Тобто, оця віра, що як робити знають в Москві, просто розвернулась, тепер більшість знає, що знають як робити добре в Вашингтоні, в Брюсселі, в Берліні...

И это становится аргументом, что вот, наши европейские друзья так хотят или так делают. Если мы хотим как в Европе, то мы должны, как Гетьманцев на эфире, что мы же хотим, чтобы здесь все платили налоги, поэтому налоговая система должна быть сложной, такой жесткой и т. д.

Но как ты можешь получить такой эффект, как в Германии, в слабой экономически развитой стране, в которой нет доверия к власти, и при этом ты выстраиваешь жесткую налоговую систему. Что ты получишь? Ты получишь Лесото.

Да, абсолютно вірно. Є чудове російське прислів'я «то, что русскому хорошо, немцу смерть». І тут потрібно пам'ятати, що будова залежить від матеріалу, з якого будуєш. Тобто, українці ж дуже далекі ментально від німців. Але, до речі, німецький приклад показує, як нація добивається успіху, відкинувши цей комплекс меншовартості.

От уяви, геть зруйнована країна, фактично все лежить в руїнах, окупована, поділена на зони окупації. Здавалося, що повтори те, що робить Америку Америкою, да, от переможець, успіх. Німці відмовилися повторювати модель. Вони не живуть в кредит як американці, вони створили зовсім іншу фінансову систему, створили зовсім іншу систему управління. Там президентська республіка, а вони створили чисто парламентську.

Радикально порвали с нацизмом, но при этом...

Але не стали вторинними. Тобто, ми розвернулись, а вони просто подивились в своє коріння і побудували свій успіх на німецькому генії. Якщо ми спробуємо скопіювати німецький успіх, для цього треба сюди перевезти половину Німеччини, може, тоді вийде.

Сто відсотків.

Тому і в цьому навіть психологічно треба бути революціонером. Це віра в себе. Без віри в себе, свій успіх, ніколи не подужаєш. Уяви, що, ми згадували Карнегі, Форд, да, от Форд якщо би він думав робити автомобілі як всі... Ну, автомобіль би ніколи не з'явився в сучасному вигляді. Він вірив в свою зірку, і пробував.

Как Маск сейчас. Я приводил этот пример в «Праве на владу»,когда Маск поставил задачу своим инженерам привести стоимость ракетного двигателя приблизительно к такой же величине как авиационный двигатель. Он говорил — извините, но принцип работы там похожий, но почему ракетный двигатель космического корабля настолько дороже. И они начали искать причины.

И оказалось, что государственные предприятия НАСА, которые делали эти компоненты двигателей, они делали там по каким-то завышенным ценам, исходя из каких-то своих представлений.

Державні гроші, котрі по суті видавались в необмеженій кількості.

И это было главной причиной, которая заставила Маска отказаться от сотрудничества в этой сфере с государственными предприятиями и делать все самостоятельно. Он с нуля, чтобы вы поняли, построил производство ракетных двигателей для себя. Понятно, что они использовали какие-то технологии, инженерные наработки, что-то вытягивали в том числе из государства.

Но эта революция, которую в космосе сейчас сделал Маск, это напоминает вот действительно ты хороший пример привел с Фордом, потому что до Форда все делали автомобили, и в общем-то автомобиль Форда он по тем же самым принципам...

Але кожен був ручної зборки, тобто дуже довго збирався. Тобто, Форд взяв зробив конвеєр і почав клепати автомобілі.

Как Маск сейчас хочет поставить конвейер с Теслами, поставить конвейер с космическими кораблями....

І теж саме Україні потрібно оце повірити в себе. Бо без віри в себе ми будемо пасти задніх. При чому ми намагаємося сісти на той корабель, який вже відійшов. Ну от успіх Польщі. Фантастичний успіх Польщі. Всі ми там були, кінець 1980-х-початок 1990-х, величезна країна базарів, а зараз автобани кращі ніж в Німеччині. Але дві складові: на старті їм пробачили всі борги (Україні я не чув щоби хтось збирався кілька десятків мільярдів), а потім найбільше вливання від ЄС.

Ну еще важный фактор другой. Среди польского общества и польской элиты не было разногласий по поводу того куда идти.

Плюс у них була еліта не компрадорська. «Єстем поляк» є першим таким символом віри, що вчать дітей. І тому коли ми намагаємося скопіювати досвід, він знову ж таки гне працює, чи працює погано. Російський, польський, американський, німецький чи корейський. Просто коли говоримо про Азію, мені взагалі смішно слухати, бо це інша культура, конфуціанська культура, з культом дисципліни, з ієрархічним суспільством. Треба шукати свій шлях. Не треба взагалі в вакуумі жити. Звичайно, треба враховувати весь досвід.

Знаєш, я дуже люблю наводити приклад, коли американці розробили абсолютно революційну конституцію, побудували республіку, ну не першу в світі, але в таких масштабах, першу федерацію по суті, республіку-федерацію. І там був президент, голова виконавчої влади. І от традиція говорила, перший титул який пропонували Вашингтону, був десь на півсторінки – його величність президент, охоронець прав і свобод, гарант і... Фактично він повторював і копіював титул короля, тільки був президент. На що геніальний Вашингтон сказав: достатньо містер президент. Що фактично поламало всю цю парадигму. Він став одним з людей. Тобто, замість оцієї сакральної фігури фараона він по суті став виборною посадою.

Українцям, знову ж таки, треба знайти свою формулу, а для цього треба експериментувати. Єдине право яке ми маємо це право на експеримент. В якомусь плані ми ж в абсолютно фантастичній позиції. Бо ти можеш зробити «Make America great again», зробити Америку великою. В Америки є свій золотий вік, коли вона ледь не пів світового ВВП виробляла, Росію знову великою, Францію знову великою, Британію... В України нема свого золотого віку. Тобто, ми дійсно не є заручниками минулого. Ми дійсно так хреново, що маємо право на дуже сміливі експерименти. Не безвідповідальні, але сміливі експерименти. Знаєш, це як на рак хворий приходить в лікарню, йому говорять ну, немає 100% ліків, він — пробуйте зо завгодно, хочу жити. І це саме український варіант. Дійсно, пробуємо що завгодно, тільки не через запрошення варягів, хороших грузинських, литовських (американські і німецькі не їдуть), тому що у них апріорі інший досвід і другий паспорт. Попрактикували і поїхали додому. А тут треба людина, яка зробить власну ставку життя.

Знову ж таки з американської історії. Я вичитав поки сидів в Америці, що один з підписантів Декларації незалежності згадує дуже показову історію. Вони вийшли, і був один такий худий, зараз по іменам не згадаю, а один був втричі більший за нього. І той який огрядний говорить — слухай (худий починає сміятись), ти знаєш що ми зробили? Він – ну, ми підписали Декларацію незалежності. Він говорить – коли нас британці вздьорнуть, я помру через пів хвилини, а ти такий худий, що будеш бовтатися півгодини і хрипіти. Але ці люди ризикнули. Хоча не було жодного прецеденту. І тому вийшла велика цивілізація з усіма плюсами і мінусами. Але от ця готовність американців піти власним шляхом, вона дійсно для українців має бути абсолютним прикладом.

Тим паче, що бачиш, ми ж не є типовою європейською країною, де там була би мононація етнічна, своя мова, культура, історія, тобто шматки різних імперій. З одного боку подивись, якщо подивитись карти десь XVII-XVIII століття, половина це буде типові європейські автохтони, тобто це північний захід, а половина називається навіть як в Америці Дикий Захід, у нас Дике Поле. Тобто, це колоністи, авантюристи, люди які потребували менше держави, менше опіки, менше патерналізму, готові були ризикувати і брати долю в свої руки. І от нам треба відроджувати. умовно кажучи, цей козацько-колоністський етос в Україні. Я їх називаю європейськими американцями. На жаль, у нас там не було океану. Потім прийшов наш сусід і трохи все це закінчилось десь в XIX столітті.

Смотри, даже интереснее. Потому что на самом деле сосед взял это на вооружение. Он взял козаков и использовал их пассионарность для того чтобы двигать экспансию дальше. Когда мы разрываем себя вот с этой традицией колониальной экспансии, которую осуществляла Российская империя, мы принижаем ту роль, которую сыграли украинцы...

Я з тобою згоден. Одна з революційних ідей має бути, що ми маємо претендувати на свою долю імперської спадщини. Бо на відміну від, умовно кажучи, Індії чи якоїсь Бірми, ми не були колонією, ми були як швейцарці в Британській державі. Слухай, в колоніях не буває інституту Амосова, Южмаша, Харциза, тобто передових на той час світових технологій. Ми побудували чужу імперію, да, ми в цій імперії не домінували. Але без України вона була неможлива. Починаючи від російської культури, яку робили могилянці, і закінчуючи, скільки там було генсеків з України.

Відповідно, це ще одна революційна ідея, тобто масштаб мислення. І тут нам безумно потрібен український Схід. Бо галичани дуже такі, більш дисципліновані, але обмежені в своїх мріях. А от мрія полетіти в космос, побудувати там... найбільша площа, пам'ятаєш там харків'яни завжди пишалися. Це той пафос який нам потрібен, бо без великих мрій не буває великих звершень. І вот ці, революція розуму, революція свідомості, це перше що потрібно щоби зробити соціальну революцію.

Смотри, я еще тебя дополню в том, что Украина на самом деле без масштаба мышления не состоится. Когда у нас отсутствует масштаб, мы начинаем пожирать сами себя.

Да.

У нас настолько огромная энергетика внутренняя, что вот эта внутренняя неупорядоченность приводит к тому, что всплеск этой энергетики идет на самопожирание.

И поэтому, когда приходят какие-то имперские проекты типа польского, австро-венгерского, или особенно там российского или советского, то вот эта энергия, она, будучи закована в управленческое русло Российской или Советской империи, она приводила к огромным свершениям.

ОУН-м починає вбивати ОУН-б і навпаки. Тут я з тобою абсолютно згоден. Тому нам потрібна велика амбіція, велика мрія, абсолютно революційна в плані, знову ж таки, не рівня насильства, а рівня...

Может быть не изменения человеческой природы, а может быть формирование новой системы социальных отношений в мире, который на самом деле идет по пути Украины, потому что идет украинизация мира. То, что мы сейчас видим в Штатах или в Европе, это то, что как раз с нами уже произошло.

При чому ми були навіть далі. Ми не вигадували то невеличке містечко в Айдахо, де люди зі зброєю зробили протести абсолютно мирними і регульованими. Пам'ятаєш, коли була загроза мародерства на Майдані, коли тітушня роз'їхалась по Києву, люди просто стали патрулювати, і в Америці це зараз не мейнстрім, тому там усі в шоці від цих погромів. Тому Україна дійсно, само те повстання, вибух в Америці дуже нагадує Майдан часто. І поліцейська брутальність його тільки провокує, роздуває. Але ми пішли далі, ми не дали оці погроми, вони були, але вони були радше винятками ніж правилами. Американці забули свій родовід, коли уявити там, що можна робити погроми десь в XVIII столітті, ти б тут не дійшов до вітрини.

До речі, мене дуже дивує оця маленька ремарка: чому ці корпорації не захищають свої магазини? Там же неозброєні люди, там не має великих злагоджених банд. Я думаю, що там ще є гра в піддавки, бо набагато краще отримати страхівку, ніж важко продавати клієнтам все це майно. Але це, знову ж таки, ремарка на полях.

І остання заувага що до революційного процесу. Будемо реалістами, судячи з усього, Україна рухається в бік системної великої кризи. Нам піджимає економіка, ми втратили той інтерес Заходу, який об'єктивно існував, бо Захід і Європа і Америка зійшли в величезну зону турбулентності, їм би вийти. До речі, ми втратили частину інтересу навіть від Росії, бо Росії би зараз своє розгребсти. Ми втратили інтерес Китаю. Пересваритись з усіма за кілька років це треба вміти. І ми входимо в, знаєш, як от раптом тебе виганяють з батьківської будівлі і ти залишаєшся, маєш сам виживати. Україна дуже близька до цього.

І тут треба розуміти, що виграє та команда, яка буде складатись з кількох людей. З одного боку, в ній мають бути візіонери, щоби не уйти в режим пожежної команди, що ми просто будемо гасити, як от сьогодні там, загорілося в Кагарлику, загорілось там...

Важно понимать, в каком макроконтексте придется действовать. При чем не только в макроконтексте страны, а в макроконтексте мира.

Світу, який переживає якусь ломку епохальну. По друге, в цій команді абсолютно має бути силове крило. Бо кращі стратеги, мислителі, філософи, в кращому разі поїдуть звідси на філософському пароході, ну звідси очевидно на філософському поїзді. Бо є реалії життя, коли грубу силу іноді можна зупинити тільки грубою силою, при сому як по зовнішньому периметру, там і забезпечити базові правила всередині країни.

І тут дуже важливо, щоб візізонерство інтелектуалів поєдналося, умовно кажучи, з якоюсь складовою людей, які з одного боку вміють наводити порядок і готові до силових дій, але з іншого у них вистачає інтелекту розуміти, що просто всіх повбивати поганих хлопців, від цього стане тільки гірше, тобто це буде Сомалі а не Америка.

И опять это по поводу баланса. Потому что партия должна держать внутри баланс самой себя, и тогда будучи протогосударственной моделью такой, она сможет прорастить эти отношения сбалансированные.

По суті, ми маємо сформувати контреліту. В чому проблема Зеленського – що він був асистемним, а не контрсистемним. Він зайшов, і система його перемолола, бо в нього не було не візії, не команди...

Они в августе зашли, когда победили на выборах, они пришли к старым элитам и спросили – а как здесь все работает, давайте договариваться. И те сразу поняли что все...

Вони їм навіть розповіли як це працює. Хлопчики, ви робіть це, це і це, а до серйозних речей ми будемо домовлятися самі. Тобто, по суті вони да, стали ширмою. Багато журналістів жартувало, що якщо Клюєв мусив заносити валізи кешу, то зараз 5 штук і народ просто стрибає від радості.

Знаєш, я закінчу простою фразою. Був польський прем'єр Лєшек Міллєр. От коли вони вступили в ЄС на дуже вигідних умовах, він сказав фразу, яка для мене є мотто – не бійтесь мріяти, іноді мрії збуваються. Побажаємо українцям мріяти, і тоді в Україні трапиться справжня революція, яка в України вже назріла і перезріла.

Да, и мы поработаем над этим.

На цьому ми закінчуємо. Усім добрих вихідних.

Держитесь. И пусть у хороших людей все будет хорошо, а плохие люди получат по заслугам.

Пока.

Первую часть беседы вы можете посмотреть здесь.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, канал Юрия Романенко на Youtube, канал Юрия Романенко в Telegram, страницу в Facebook, страницу Юрия Романенко в Instagram