В Украине вызревает революционная ситуация, а, значит, нужна революционная партия. Вместе с Геннадием Друзенко мы рассуждаем о том, какая должна быть революционная партия в Украине. Какие задачи должна ставить и прочие актуальные вопросы модернизации Украины. 

Юрий Романенко: Друзья, всем привет, подписчикам, сёрферам, бездельникам и девиантам, тому що девіантам дуже не подобається, коли ми їх не згадуємо.  Мы сегодня на секретной революционной базе с Геннадием Друзенко, привет!

Геннадий Друзенко: Привет!

Юрий Романенко: Геннадий Друзенко недавно вернулся из США, как раз к началу карантина, да?

Геннадий Друзенко: Да, абсолютно верно, чартером…

Юрий Романенко: Специальным чартером, как Троцкий, он вернулся из Соединённых Штатов, и в Штатах, сразу, как он уехал, вспыхнули протесты. Я думаю, это неслучайное совпадение. Судя по всему, протесты вспыхнут и в Украине.

Геннадий Друзенко: Да, власно кажучи, навіщо було повертатись?

Юрий Романенко: Сегодня призрак бродит по Украине, призрак революционной партии. Многие наши соотечественники, співгромадяни наші, вони питають, коли вже стони народні будуть почуті, та виникне ця партія?

Собственно говоря, мы и решили сегодня по этому поводу поговорить: как она должна появиться, что она должна делать, и вообще, может ли она возникнуть в принципе, поскольку наши соотечественники страдают неверием в народные силы, говоря: всё куплено, все продажные, ничего хорошего не получится. Поэтому давай начнём так — с чего начать?

Геннадий Друзенко: Почнемо з так званих  мрійників. В Україні багато людей мріють про майбутнє. Серед них багато наших друзів, які думають, якою країна має бути. Але існує лише дві стратегії, щоб перетворити країну.

Одна — вдовгу, як церква, коли б у нас було життя в 1000 років, ми би всіх вчили, гладили по головці.

А друга — взяти владу. І ось коли доходить до взяти владу, всі, або посилають на вибори, що в Україні звучить вже непристойно, або, власно кажучи, тихо замовкають у будь-якій незрозумілій ситуації. 

Популярные статьи сейчас

В Украине отменят часть пенсий: кого коснется

ПриватБанк придумал альтернативу Privat24

Десятки тысяч россиян вышли на протесты против Путина

В Украине сократят пенсии: кому не повезет

Показать еще

При тому, що світова історія свідчить: як мінімум, удача може підтримати як існуючий демократичний спосіб розвитку, так і стан, коли він банкрутує. Будь-яка нормальна людина шукає те, що їде в інший спосіб. Ми любимо якісь там корейські товари, а Корея з третього світу в перший перебралась точно не завдяки виборам.

Ми любимо американську історію, яка почалася з заколоту. Буквально вчора екс-президент Барак Обама нагадав всім, хто вважає: протести — лише погроми. Всім їм Обама нагадав:  США почалися саме з протестів, які згодом отримали назву “Американська революція”.

Тому, коли ми говоримо про українську революцію, про справжню революцію, а не переворот чи третій тур виборів, про революцію, яка змінює матрицю життя, то це не обов’язково насильство та море крові. Але це обов’язково радикальні зміни.

І тут ми маємо просто визначитися, що нам важливіше — оці радикальні зміни, запит на які   назрів і перезрів в українському суспільстві, чи формальна чистота процесу?

Якщо ми стаємо заручниками формальної чистоти процесу, то світова історія нам підказує — чекати довго, ми з тобою, напевне, не дочекаємось. Якщо нам потрібен результат — їхати, а не шашечки шукати — ми можемо говорити про набір різних інструментів, конституційних і суперконституційних, принаймні посилаючись на американську історію. 

Юрий Романенко: Немножко расшифрую, о чём говорит Геннадий. Он имеет в виду: если снова идти путём, которым ходим 29 лет, то увидим, как все наши беды — олигархия, «дип стейт» (глубинное государство) — очень хорошо адаптировались. Более того, они прописали законы под себя таким образом, что лишь только ты начинаешь придерживаться духа и буквы закона (которого сами не придерживаются), следовать точно процедуре, то немедленно попадаешь во временнУю ловушку, точнее, во временнУю петлю.

Для тебя время является критически важным фактором, если ты серьёзно настроен что-то менять, а для них время — это опция, позволяющая выбирать между различными ширмами. Каждый кабмин, каждый президент —  своего рода ширмы, которые служат для выпуска пара. И, соответственно, когда есть высокая легитимность у президента, парламента и правительства, то можно решать свои делишки. Как только легитимность падает, и море народное начинает волноваться, то они сразу придумывают какого-то нового человечка, который либо сам амбициозен, как Пётр Алексеевич, страстно желавший поиграть в президентские игры, либо у которого такие амбиции возникают на ходу, как у Зеленского. Судя по всему, президентство Зеленского было спонтанным походом, он недооценивал и не понимал, с чем столкнётся. И дальше вокруг этих людей начинают появляться суперструктуры...

Геннадий Друзенко: Вони потрапляють у пастку процедурності. Ось Зеленський отримав фантастичний мандат: роби з країною що завгодно, ніхто такий мандат раніше не отримував: більшість у парламенті, неймовірна особиста підтримка.

І його загнали, говорили: так не можна, і ось так не можна, а ось так зовсім не можна, бо це порушення закону.

Але виникає питання — закон для людини, чи людина для закону. Як тільки ми сприймаємо, що все ж таки, закон для людини, то виникає необхідність змінювати закон і процедури. Іноді в формально нелегітимний спосіб. Бо більшість успішних історій у світі походять саме з цього.

Ми зараз дуже любимо говорити про американську демократію, але американська демократія почалася з заколоту проти абсолютно легітимного правління британського короля. Але ми забуваємо: і другий переворот трапився. Після війни, по-суті, ця конституція, якій майже 250 років, була другим заколотом. Бо статті конфедерації не передбачали ухвалення нової конституції і, тим паче, її ратифікації — 9 штатів з 13 мали її ратифікувати.

Бо, по-суті, у Філадельфії, про яку зараз написано в усіх підручниках історії та конституційної історії, зібралися заколотники. Сьогодні їх називають батьками-засновниками. Бо ті люди не злякалися процедури, процедурних обмежень для того, щоб закласти основи великої країни.

І українцям треба дуже чітко усвідомити: те, що веде до успіху, те, що зробить цю країну та суспільство щасливішими, на цьому шляху ми не можемо бути стреножені тими  процедурами, яких в Україні безліч, яких в Україні неміряно. Тобто завжди пам’ятати, що процедура слугує результату, а не результат слугує процедурі.

Юрий Романенко: Революция удаётся, когда общество, старая элита, новая элита, кто угодно не могут апеллировать к старым нормам. Это всё равно, что в 1922-году (я уже приводил у себя на канале этот пример) приезжает какой-нибудь помещик, который сбежал, там, во Францию и каким-то чудом вернулся в Советскую Россию, в СССР. Приезжает куда-нибудь в Рязань, приходит в местный суд и говорит: я хочу по царским законам вернуть свою собственность. Но это уже невозможно, потому что советские законы полностью порвали с частной собственностью, со старыми процедурами, переделили всё, узаконили передел и сказали: всё, никакого возврата частной собственности никаким помещикам не будет.

Геннадий Друзенко: Правильно, є такий чудовий мислитель в Америці — Брюс Аккерман, досі живий, один з авторитетів у конституційному праві, він називає революцію новим початком. Тобто ти припиняєш бути заручником минулого, ти просто починаєш все з початку. В житті, от ми знаємо, треба почати все з початку. 

Революція, власно, те і є: ти просто обрубаєш пуповину, яка тебе тримає, зв’язує з минулим і починаєш з початку. Іноді цей вантаж минулого настільки важкий, що спливти з ним неможливо. Можемо пояснити на прикладі наших боргів, коли ти, починаючи від бюджету та далі, кожну третю (а скоро ми прийдемо, що кожну другу) гривню віддаватимеш на обслуговування  боргів, ніколи твоя економіка не злетить. Ти працюєш і працюєш, а, фактично, потрапив у боргову центрифугу...

Юрий Романенко: Ты наркоман…

Геннадий Друзенко: Так, ти наркоман, ти працюєш на чергову дозу, абсолютно вірно. І тому боятися слова “революція” не потрібно, тим паче, що дослідження соціологічні показують, що суспільство в Україні нагадує дуже сильно стиснуту пружину.

Минулого року я зробив дуже цікавий порівняльний моніторинг з десяти країн: Китай, США,  Індія, Росія, Південна Африка... Так ось, українці почуваються найбільш нещасними серед всіх. І в той же час у них найбільші сподівання на щастя в майбутньому.

Тобто, з одного боку ми дуже незадоволені життям, як у порівнянні з поламаним хребтом, коли вже нічого не хочеться, аби померти. 

Але, з іншого боку, сподівання на майбутнє роблять цю стислу пружину потенційно такою, що вона може різко розпрямитися, вибухнути.

І ось той, хто зможе реалізувати цей запит, йому пробачать все: формальні нестиковки, якусь формальну нелегитимність, бо ця ж країна безумно спрагла: як що воду не купить, то готова вкрасти. Коли ти помираєш від спраги, власно кажучи, питання формальних процедур відходить на другий план, бо, якщо - ні, ми помремо.     

Юрий Романенко: Сто відсотків...

Геннадий Друзенко: Той запас інфраструктурної міцності, що нам дістався в спадок, просто дорозвалюється на наших очах. Держава не заробляє навіть на латання дірок, не кажучи про розвиток нової інфраструктури. Останній серйозний проект, що ми бачили —  Євро-2012, коли сировинні ринки ще були на злеті. Вся решта десь добудовується, десь латається, але жодного прориву, жодної знакової речі ми не бачимо.

Добре, що змінилося після так званої революції гідності, по суті після перевороту, який трапився у результаті народного повстання...

Юрий Романенко: К сожалению, перевороту. Мы должны об этом говорить честно. Потому что в комментариях сейчас начнут писать, мол, вы не признаёте это революцией…

Геннадий Друзенко: Революція змінює систему. У нас змінилося щось у системі? Так, ми поміняли брутального кримінального Януковича на витонченого шахрая Порошенка. Той заробляв простим вибиванням кеша, а той заробляв через деривативи. По суті вони обидва доїли всю країну, причому доїли, забуваючи її годувати. Ми бачимо, що Україна збіднила при обох, ну а вони обидва розпухли на цій бідності. 

Юрий Романенко: І при Зеленському така ж сама ситуація продовжиться, при тому, що Зеленський такий собі зіц-председатель. 

Геннадий Друзенко: Так. Якщо Порошенко був гравцем на цьому ринку, так - ширма, причому ширма в силу радикально хибного уявлення про людину. Пам’ятаєш, коли він йшов на вибори, здавалося: треба людині просто не заважати, не стріляти, не красти, не корумпувати й все зацвіте. А виявилося, що людина така егоїстична істота, що якщо не заважати, то вона все вкраде  все до меж стримування. 

Юрий Романенко: Тут мы касаемся очень древней дискуссии, относительно следующего: человек по природе добр или человек по природе зол?

В Китае было такое учение легистов, в нём участвовало много видных представителей, Шан Ян его начал, потом Цинь Ши-хуанди, первый император, превратил легизм в личную доктрину, философ Хань Фэй-Цзы был одним из видных теоретиков легизма. Так вот они говорили, что человек по своей природе зол, поэтому его нужно нещадно пихать, ставить раком, и, только эксплуатируя его страхи, можно прийти к порядку.

Так вот проблема Зеленского заключается в том, что он добр по своей натуре, на самом деле добр…

Геннадий Друзенко: А його доброта переходить в імпотенцію...

Юрий Романенко: Да, его доброта переходит в импотенцию, и, в результате, он не принимает правильные решения, которые должен принимать. Поскольку нужно не только исходить из доброты человека, но исходить из того, что очень многим людям нужен пендель, лишь пендель приводит их в норму.   

Геннадий Друзенко: Чудовий приклад зі здоров'ям. Коли людина більш-менш здорова, іноді потребує якихось пігулок. Але бувають ситуації, коли треба брати скальпель і різати, бо в противному разі помре. Далеко не всі люди біжать на операцію, їх просто беруть рідні та близькі, приводять і говорять: рятуйте. Потім їх вводять в наркоз, et cetera, et cetera (и так далее — лат.).

Тобто Україні потрібні хірурги, які дійсно почнуть вирізати такі пухлини — корупції, неефективності, різати державний апарат, який виконує часто-густо невідомо які функції. Дуже боляче, але треба різати соціалку, бо кожен, хто подивіться втрати бюджету, виявить, що найбільша бюджетна стаття втрат — це соціалка.

Юрий Романенко: А там реально имеется куча паразитов. Да, есть пенсионеры, которые объективно получают маленькие пенсии…

Геннадий Друзенко: В чому ж і сенс — зменшити кількість бенефіціарів для того, щоб ця пенсія була не просто шматком хліба, який дає можливість вижити. А, по-друге, якщо у людини, умовно кажучи, стоїть цілий будинок, яким вона володіє, і там стоїть “Порш” у гаражі, напевно вона не може претендувати на соціальні виплати.

Стосовно цього, було чудове рішення грузинів свого часу: вони не платили пенсії, а допомагали тим, хто насправді бідний. Бо, власно кажучи, коли ми допомагаємо всім, ми забираємо у молодших і дітей, які не народжені. Ми живемо в борг. Тобто, коли ти живеш у борг, ти забираєш майбутнє своїх дітей. Як тільки вдасться усвідомити цю соціальну щедрість, яку ми не можемо собі дозволити саме в таких термінах, жодна нормальна притомна мати або батько не захочуть забирати майбутнє у своїх дітей, проїдаючи його та заганяючи дітей в борги.

І тому Україні дійсно треба дуже точні та відточені хірурги, які будуть відтинати все зайве.  Бо з таким баластом боргів, соціалки, міжнародних якихось зобов’язань ми все більше втрачаємо суб’єктність і перетворюємось на таких собі жебраків, які намагаються просто дожити до завтра, без видобування жодної стратегії злету. 

І саме тому хірурги схожі на революціонерів. Вони розрізають тіло, фактично втручаючись у життєві процеси...

Юрий Романенко: Понимая природу человека физическую, и не только физическую…

Геннадий Друзенко: І тут знову ж таки ми підходимо до двох типів революціонерів: умовно кажучи, до американських, які дуже тверезо ставилися до природи людини, вона десь може бути героїчною, але на завтра може стати мародером. Це, здається Достоєвський сказав, сорі, українські націоналісти, за цитату, що в людині живуть і небо, і пекло.

Це правда, я на фронті бачив: людина сьогодні героїчно захищала, а завтра пішла й щось стиріла. Американці буди тверезі щодо цього, вони побудували систему стримування та противаг так, що егоїзм одних людей або громад врівноважується егоїзмом інших людей або громад. Тому в них вийшла робоча система. 

А віра творців більшовицької революції: тільки знімемо окови й людина перетвориться на янгола призвела до одного з найбільших терорів у світі. Виявилося, що цих янголів треба ганяти, а якщо їх розпустити, то заганяти назад у вузькі рамки дуже важко.

Юрий Романенко: Кстати, предтеча русской революции французская революция страдала тем же самым пороком…

Геннадий Друзенко: Так, те ж саме. Тобто такі типи революцій роблять засадничу помилку щодо природи людини, вважаючи, що система відповідальна за все. А виходить, що коли систему розламаєш і не створиш нову систему, люди, вибившись з якогось правильного примусу, стають анархістами, ми же бачимо, що коїться в Америці зараз: біжать і грабують магазини, така природа людини, якщо іншого варіанту не дали.

З іншого боку, вдень виходять люди, які вигрібають за свої права (й не тільки свої) від поліції та вигрібають дуже сильно. І це дві різні сторони однієї медалі, вони між собою пов’язані.

Ті, хто бачать лише мародерство в Америці, мають спрощений погляд. Ті, хто бачить лише героїв, борців за права людини, знову ж таки не праві. І розуміння, що існує ця змішаність життя, й має бути тверезим поглядом. Тому і ліві, і праві, ці підходи, ці теорії завжди мають доповнювати одна одну.

Коли ми говоримо про ідеологію української революції, про українську стратегію, все це можна висловити двома словами — національний прагматизм. Бо сьогодні треба якісь галузі дотувати, бо без цього вони не злетять, а якісь треба випустити на абсолютно ринкові умові, бо вони вже конкурентноспроможні. Відсутність такого прагматичного бачення, прагматичного ставлення до природи людини, воно ж і підводить усіх наших начебто непоганих президентів, принаймні, з добрими намірами, які точно не є найбільшими корупціонерами.

Ющенко. Пам’ятаєш цю маніловщину? Тепер Зеленський, у якого держава фактично розпадається на очах. Бо є хижаки, котрі готові, якщо немає стримування, просто розірвати цю країну. 

Юрий Романенко: По поводу партии. Какой она должна быть, на каких принципах строиться? Ты сказал: национальный прагматизм. Но что ещё должно быть стержнем?

Геннадий Друзенко: Вона має бути, умовно кажучи, ліберально-авторитарною, як не дивно. З одного боку, вона має дозволити найбільший ступень свободи тим пасіонарним, активним членам суспільства, які створюють додану вартість, насамперед підприємцям, митцям, напевне, якійсь творчій інтелігенції.

Але, з іншого боку, нарешті треба навчити українців дотримуватись правил. Тобто правил повинно бути не багато, але там, де правило введено, воно має залізно виконуватись.

У нас же в чому біда? Безліч гарних законів, принаймні, частина з них гарна. Живучи в Штатах, я бачив, що тексти українських законів можуть бути краще за американські. Але їх же ніхто не виконує. Це типова історія імперська, Карамзін, здається, казав, що жорстокість імперських законів компенсується тим, що їх не обов’язково виконувати.

Відповідно, ще одне завдання революційній партії України: врешті решт зрозуміти — краще менше, але краще.   

Ось ми бачимо безліч антикорупційних органів, їх стільки натворили, що я не бачу іншу таку країну, де їх існує така фантастична кількість. Дивимось рейтинг сприйняття корупції в Україні — як було це першою проблемою, так і залишилось. Хоча витрати на утримання різноманітних відомств із наших бюджетних податків фантастично збільшились. При тому, що вони не створюють жодної доданої вартості.   

Тому треба вчити елементарним речам: злочин має бути покараний, відкупитися неможливо, але обмежень має бути набагато менше. Тобто треба дати оцим пасіонаріям, їх активності витягнути Україну з болота соціальних зобов’язань минулого, патернарійского населення, et cetera, et cetera, et cetera.

Ти знаєш, що в Америці, коли вона утворилася, конституювалася, був рівно один податок - податок на віскі. Це була дуже правильна ідея Гамільтона, її колись через 200 років повторив Бухарін.

Тобто, багатійте!

Тому що, коли ти маєш бідне патернарійське населення, це шлях в нікуди. Коли ти розбагатів, коли країна стала багатою, лише тоді з’являється можливість перерозподіляти оцей жирок, більше допомагати бідним, більше піклуватися про інвалідів, напевно, більшу частку охорони здоров’я фінансувати через бюджет, et cetera, et cetera, et cetera.

Але на початку треба дуже жорстку дисципліну, дуже чіткі та зрозумілі правила гри, і, в той же час, дуже великий простір свободи.

Хочеш побудувати тут фабрику? Ти, знову ж таки,  береш на себе зобов’язання та будуєш. Буквально кілька обмежень там: щоб ти не крав електроенергію, але ми допоможемо тобі її підвести, і щоб ти в найближчі водойми не спускав відходи.

Вперед, будуй, роби робочі місця!

Коли ми намагаємось ввести  європейське законодавство, яке дуже регулятивно, ми забуваємо, що це законодавство створено для багатих країн, які часто розбагатіли в часи колоніалізму, що Україні в принципі не світить. Коли у тебе повний дім, що завалений грошовими знаками та іншими активами, так, їх можна якось активно перерозподіляти. А коли ти в боргах, як в шовках, треба думати, як віддати ці борги...

Юрий Романенко: Ты должен быть лёгким…

Геннадий Друзенко: Так, для злету ти маєш бути легким. Абсолютно легким.

Юрий Романенко: Я ещё добавлю, или, скорее, расширю сказанное, исходя из своего понимания. Я думаю, что такая партия не только должна быть либернально-авторитарной, но и должна иметь три составляющие, которые играют на балансе внутри государства.

Первая: свобода, связанная с либеральным направлением. Я согласен: всё, что можно освободить, должно быть освобождено для того, чтобы экономическая деятельность оживилась.  Люди должны реализовывать свои возможности, а текущее государство их просто уничтожает…

Геннадий Друзенко: Зробити магніт для пасіонаріїв...

Юрий Романенко: Им нужно дать возможность бежать, пусть бегут, как можно быстрее…

Геннадий Друзенко: Стрибають, біжать, перекидаються...

Юрий Романенко: Да, генерируют идеи и так далее. Вторая составляющая должна быть социально левой, потому что у нас есть огромное количество людей, живущих на пособии, за счёт бюджета и которые ничего не способны делать вне пределов старой модели, когда они смотрят на государство, как на нечто, откуда таинственным образом берутся социальные трансферты.

Это как с одним налоговиком мой товарищ общался и говорит, мол, зачем так, вы сейчас нас запрессуете, я перестану платить налоги и что тогда? А налоговик отвечает: так нам же государство платит, мы от вас не зависим.  

Геннадий Друзенко: Він навіть не думає, що гроші держава просто друкує...

Юрий Романенко: Для многих таких людей, для большей части бюджетников освобождение выглядит каким-то оксюмороном, они просто не понимают — зачем им это. Если ты скажешь ему «беги!», он никуда не побежит, потому что он либо ничего не умеет, либо перестроиться не сможет.

Такие люди должны находиться в своей клеточке, и государство, давая возможность им находиться в этой клеточке, гарантирует определённый минимум. Он может быть хорошим и большим, как в Европе, он может быть никаким, как у нас или в странах Африки каких-нибудь. Но со стороны государства он должен быть гарантирован, чтобы пенсионеры знали:  государство через пенсии покрывает их минимальные потребности, а в остальном помогут дети. Потому что если дети будут освобождены, от налогового бремени и побегут вперёд, они накормят своих в любом случае.  

Геннадий Друзенко: Дуже правильно, бо, по суті, що таке пенсія в українській системі? У дітей забирають, потім гроші слідують через величезний бюрократичний апарат, потім батькам щось повертають, або через покоління.   

Юрий Романенко: Получаются два полюса. С одной стороны либеральный, свободный, к которому тяготеет средний класс, мелкий и средний бизнес. С другой стороны — левое большинство, которое тяготеет к социал-демократическим идеям, к социализму, коммунизму, анархизму.

А посредине появляется третий полюс - real politic, полюс реальности и прагматизма, у которого своё видение человеческой природы: он балансирует между двумя крайностями, понимая, что в них обеих черты человеческой природы могут гипертрофироваться до ужасных величин.     

И вот тогда конструкция становится сбалансированной. Мы находимся в ситуации, когда должны исходить из того, что партия изначально должна выглядеть, как государство.

Геннадий Друзенко: Зародком.

Юрий Романенко: Она должна в своей модели содержать социальные отношения, которые сложатся в новом государстве Украина, моделировать, как новые институты будут соотноситься между собой. 

Тут ещё один важный элемент: нужно исходить из того, что в партии такой люди должны понимать: они не просто члены партии, они люди, в будущем выполняющие государственные функции. Они должны формироваться по этому принципу: если ты возглавляешь партийную организацию в Винницкой или Харьковской области, ты будущий губернатор…

Геннадий Друзенко: Можливо, але життя ж таке, що ти не зробиш якусь віртуальну комп’ютерну модель, не відтестуєшь. Тому очевидно, що на старті, коли, умовно говорячи, створюється владний вакуум і заходить нова команда, треба розуміти, що в той команді буде дуже багато замін. Тільки практика перевіряє, наскільки людина тягне чи не тягне, особливо на місцевих рівнях, коли чудовий активіст може виявитися ніяким господарником.

У нас був з тобою загальний знайомий, попередній прем’єр, чудові тости були, чудові презентації, але тягнути господарство — це трохи інша річ. Тому дійсно при заході треба мати команду, яка готова прийти та, як мінімум, одразу зрозуміти, хто керуватиме ключовими напрямами: безпека, оборона, економіка тощо.  

Але згодом треба бути готовим міняти й міняти людей. Я дуже цікавився, поки був в Америці, реформами Рузвельта, коли Америка була в глибокій дупі, американці мріяли про свого Гітлера, якщо б там ФДР не витягнув їх з глибокої депресії, порушивши всі правила...

Юрий Романенко: Франклин Делано Рузвельт…

Геннадий Друзенко: Абсолютно вірно, то напевне демократія мала шанс програти на глобальному рівні. Дуже цікаво його біограф описує, що у Рузвельта було загальне бачення в ті 30-ті, що держава має набагато глибше втручатися в економічні та соціальні процеси.  Але в той же час тактика розроблялась на ходу.

До чого це?

Команда має бачити: “куди ми веземо Україну, ким ми хочемо бути — суб’єктною державою, яка до себе притягує креативний клас?

Але в той же час сама тактика визначається дорожнім рухом. Ти ж ніколи не плануєш, як ти будеш обганяти по дорозі, ти дивишся в Гугл: ось на шляху пробка, й ти її об'їжджаєш, іноді довше дорога, але вона швидше приводить до мети.

Оце дуже хороша метафора: нам потрібно знати ціль, а тактику залишати абсолютно відкритою.   

Юрий Романенко: На этом мы первую часть нашей беседы часть закончим, потому что каждые полчаса мы должны совершать перезагрузку, вот сейчас перезагружу, и мы продолжим.

Конец первой части

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, канал Юрия Романенко на Youtube, канал Юрия Романенко в Telegram, страницу в Facebook, страницу Юрия Романенко в Instagram