Тяжкі питання земельної реформи в Україні

Випадково чи ні, але Кіровоградщина довела свій статус землеробського центру України, оскільки саме тут відбувся перший, з 18-ти запланованих, земельний форум, на якому представники влади і аграрії регіонів обговорюють складні питання майбутньої земельної реформи. Модератор, заступник голови Кіровоградської ОДА Сергій Осінський, конкретизував завдання: „Ми повинні сьогодні говорити про це, задавати питання і отримувати відповіді, що можливо знайде своє відображення в запропонованих законопректах”. І схоже, що це працює, оскільки реформу таки пригальмували та і риторика ініціаторів змінилася.

Послухаємо, подивимся, подумаємо…

Насправді, організація регіональних форумів, якщо і не  надзвичайно вдалий, то дуже корисний захід для розуміння суті земельної реформи. В усякому разі, після отримання величезного масиву  інформації, стає зрозумілим, що головною метою реформи може бути зовсім не продаж земель сільськогосподарського призначення, а подолання негативних явищ, які стримують розвиток агарного сектору. Але головний подразнником все рівно залишається питання власності на землю і не лише серед працівників села. Це відчувалося по настроям учасників нашої зустрічі, переважно фермерів і орендарів області, які 10 жовтня зібралися в приміщенні Кіровоградської торгово-промислової палати.

 

Тарас Висоцький, заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України  був навіть змушений заспокоїти присутніх, мовляв, в жовтні місяці цього року Верховна Рада не буде розглядати питання земельної реформи. Зареєстровані у ВРУ Закони лише дають старт для дискусії для прийняття остаточного рішення: „Ми повинні зрозуміти, що в суспільстві немає єдиної думки, потрібно знайти спільну позицію, як результат дискусій, що проводилися до цього. Кожна людина  має право на якусь свою позицію. Наше завдання знайти те, що об’єднає і в кінцевому результаті дасть поштовх для розвитку. Я думаю, ви всі погодитесь, що  надалі нічого не робити, як було 18-ть років, не можна, але і просто фіксувати довічний мораторій, з нашої точки зору теж неправильно. Є люди, які підтримують вічний мораторій, але є багато людей, які не підтримують. Якщо говорити конкретно, то як показують різні опитування,  70 — 80% населення виступають проти самої сутності обмеження для впровадження обігу землі, але дискусія якраз і має бути. Я хотів би, щоб кожний пропонував, як би мало бути? Ми представимо свою позицію, послухаємо вас і будемо шукати рішення”.

Законодавча база земельної реформи не обмежується  одним законопроектом, їх кілька, і вони покликані ліквідувати підгрунття для корупційних проявів, які якраз і сконцентровані навколо існуючого ринку землі і аграрного промислового потенціалу. Для цього уряд започаткував ряд заходів стосовно реформування системи розпорядження землями, яку до цих пір здійснює Держгеокадастр(ДГК). За словами доповідача, 10-ть з 10-ти громадян, які мали справу з ДГК, вважають його абсолютним злом, що негайно було прокоментовано вигуком з зали: „500 доларів!” і сміхом. Тобто, маємо цілком легалізоване і сприйняте частиною соціуму негативне явище і вже заради боротьби з ним варто починати земельну реформу. Правда, невіра в ефективність чергової спроби навести лад така велика, що фермери області  бояться, як би  результати боротьби з корупцією не позначилися на зростанні розміру хабарів: „Раніше в кадастрі брали по 300, а почали боротися і стало 500 доларів”. Слушне зауваження, але уряд, в темпі  кавалерійської атаки на корупцію вже розпочав повне перезавантаження керівництва ДГК, як в столиці, так і на місцях, звільнивши 10-х очільників обласних структур, у т.ч. і на Кіровоградщині. Відповідно до реформи, за ДГК залишиться лише сервісна функція, тобто  внесення відомостей в кадастр.

Розпорядником землі повинні стати органи місцевого самоврядування, які і будуть приймати рішення про доцільність дозволів на продаж земель громади більшістю голосів депутатів.  Окрім того, дані ДГК, в тому числі галузеві кадастри, зроблять публічними і доступними шляхом обов’язкового  оприлюднення інформації на сайтах. Таким чином, громада матиме можливість не лише контролювати процеси обігу земель, але і  в режимі реального часу бачити процеси реєстрації. Ініціатори впевнені, що такі кроки унеможливлять проведення таємних операцій продажу-купівлі як паїв, так і земель постійного використання, але фермери поки що ні: „Всі ваші червоні лінії обійдуть, треба повернути право реєстрації актів на користування землями сілським радам”.

Уряд планує змінити умови кредитування аграріів за рахунок компенсації обігової ставки, яка повинна бути меншою за 10%,  оскільки метою реформи є зміцнення цього сектору економіки, але і без потужних інвестицій не обійтися, очевидно малося на увазі іноземних. Фермери пропонують   питання інвестицій вирішити в достатньо простий спосіб через впровадження загального і однакового податку для виробників сільгосп продукціїї в розмірі 10%. На разі склался ситуація, коли так звані одноосібни, зумівши акумулювати і обробляти по кілька паїв, сплачуючи при цьому податки в кілька разів менші, ніж фермери чи великі виробники, які перебувають на повному оподаткуванні. Лише в Бобринецькому районі таких налічується порядка п’яти тисяч осіб, проти 300-т  фермерів-спартанців і протиріччя лише загострюються, що вже говорити про втрати бюдету в масштабі країни? Доходить до того, що власників паїв починають вважати  окремим паразитуючим класом — надто знайомий термін, щоб вважати це жартом. З іншого боку, справедливе оподаткування всіх виробників сільськогосподарської продукцї, чи не єдиний спосіб наповнення бюджету громад, як розпорядників землі, які зможуть обійтися без залучення зовнішніх інвестицій, тобто, продажу землі іноземцям, проти чого суспільство категорично проти. Очевидно, зважаючи на це, на даному етапі впровадження реформи було прийняте рішення не деталізувати цю обставину, тому з уст представників влади на форумі не раз звучало, що право роботи на українській  землі належить лише українському товаровиробнику, хоча право роботи на землі, і право купівлі-продажу землі не одне і те саме. Але схоже, що настрої враховано і в кінці тижня з’явилася інформація, що в реформаторські законопроекти внесено зміни про заборону доступу іноземців до ринку української землі аж до 2025 року.

Особливу увагу на форумі  було привернуто до теми ліквідації умов для виникнення  рейдерства в сільському господарстві, в чому Кіровоградська область стала сумнівним лідером.

В цілому, чиновники з столиці розповіли багато цікавого відносно обставин впровадження земельної реформи та розроблених запобіжних заходів,  щодо унеможливлення порушенеь і тим більше, корупційних проявів, але аудиторію не переконали. Скидається на те, що наші фермери звикли працювати в будь-яких умовах і найголовніше для них — не втратити статус-кво, тобто можливість працювати на орендованих паях. Всі розуміють, що в результаті відкритого продажу ці земельні ділянки можуть просто вилучити з зони впливу нинішніх орендарів. Оскільки фермери стали найактивнішою рушійною силою протидії вповадження ринку землі, спеціально для них було розроблено ряд пропозицій. Зокрема, і право першочергового викупу орендованих ділянок з можливістю зробити це  в розстрочку на кілька років.  Тим не менше, фермери, в усякому разі ті, хто взяв участь в роботі форуму,  налаштовані проти дозволу на продаж землі іноземцям, з якими перебувають у різних вагових чи фінансових категоріях. З іншого боку, вони не проти обігу землі, але лише за умови права купівлі землі  не ким іншим, як …державою! Про це заявили кілька учасників зустрічі, а ще фермери переконані, що вільний продаж земель призведе до втрати надходжень до місцевих бюджетів, оскільки за приватну власність оренда сплачуватися не буде. Зараз схожі  процеси втрати земель громади можна спостерігати завдяки закону про обов’язкове виділення 2-х гектарів для деяких категорій населення.  Вже не фермери, а селяни кажуть, що через це в селах стали зникати такі землі загального користування, як пасовиська чи левади.

Справедливість є?

Схоже, що наші фермери, які десятки років витримували неймовірний  корупційний і рейдерський тиск, банківське і чиновницьке свавілля, найбліьше бояться втрати можливість ведення звичного бізнесу, що може статися, якщо орендовані зараз паї перейдуть у власність земельних олігархів. В кулуарах форуму хтось сказав, що на область достатньо шести олігархів, які скуплять землю, щоб фермери зникли.  Звідси і вимоги відновлення державного контролю і розпорядження землями. На разі частина фермерів і керівників органів місцевого самоврядування   лише державу вважає відносно чесним власником і розпорядником загальнонаціонального багатства, тобто, землі. Як кажуть, приїхали, бо виходить, що всі попередні реформи в сільському господарстві були не такими вже і справедливими? Тут потрібно зазначити, що за останні 15-ть років еффективність сільського господарства, порівняно з колгоспами часів першого розпаювання, зросла в рази, але не факт, що це відбулося завдяки  розпаюванню. Справа не в політичному устрої чи  системі господарювання. Головним чинником позитивних змін в сільському господарстві стали новітні технології, та ж техніка. Їх з таким же успіхом можна застосовувати і на орендованих у держави землях, як це роблять зараз великі, малі і середні  госпордарства  на орендованих гектарах у власників паїв.

Виходячи з цієї логіки, можна припустити, що  ця земельна реформа не остаточна, бо при розпаюванні земель колективних сілськогосподарських підприємств не були  враховані права мешканців великих, середніх і малих міст. Як ми пам’ятаємо, на етапі широкомасштабної приватизації, яку проводили в Україні в середині 90-х років, кожен громадянин України отримав приватизаційний сертифкат, тобто 1/52-х мільйонну частку державного майна або вартості промислових активів країни. Іншими словами, селяни теж отримали частку майна промислових підприємств, а от міські мешканці частку земельного майна – ні. Явна дискримінація, яку намагаються і досі обгрунтувати гаслами типу: „Земля тим, хто її обробляє”.  За допомогою ієї демагогії тоді  просто відсікли від права власності на землю більшу частину населення Україїни, зосередивши її в порівняно невеликій частці суспільства. Між іншим, уповноважений  президента України  з земельних питань Роман Лещенко оприлюднив  інформацію, що майже 500 тисяч(!) паїв померлих власників  було повернуто державі, але завдяки спритникам з ДГК, вона була розбазарена. Тобто, зараз земельні паї у переважній більшості  давно не у власності сільских мешканців, тобто „тих, хто її обробляє”, при цьому громадяни України, мешканці міст так і  залишилася ні з чим. Посилання на те, що міські мешканці отримали від держави у власність квартири, не витримує критики, оскільки не всі громадяни, а потім, квартири будувалися за наші ж податки, за які десятліттями дотувалося існування колгоспів. До того ж, селяни теж приватизували колгоспне майно, ті ж городні наділи.

Виходить, що ще тоді можна було  наділити земельними сертифікатами не лише працівників КСП, але і кожного мешканця країни і хоча розмір паю при цьому  зменшився б, зате кожен громадянин міг продати його  державі, яка б здавала землі в оренду, що зараз і пропонують фермери. Журналісту „УЦ” вдалося запитати про це Тараса Висоцького, як найвищого на сьогодні посадовця сільськогосподарської галузі: „Кожен громадянин України має право на отримання двох гектарів. Середній розмір паю – три гектари, але кожний громадянин України має право отримати до двох гектарів. Ми маємо зрозуміти, що в Україні є 41 мільйон гектарів сільськогосподарських земель. У нас є 43 мільйони громадян. Ми маємо розуміти, що на жаль, фізично не вдасться кожному реалізувати це право. Я зараз не можу, в мене немає машини часу, але була прийнята державна позиція по розпаюванню, поділу на акції підприємств, фабрик і заводів і по виділенню квартир, які були в державній власності, і по виділенню земель. Було тоді прийнято таке рішення, але знову ж, повертаючись до цих двох гектарів, то воно є, але ми розуміємо, що фізично це неможливо реалізувати”.

Отже, неначе і є право, а неначе його немає. Варто зазначити, що середній розмір паю, як статистична величина, може і три гектари, але розмір паю в натурі залежить від кількості землі і чисельності претендтентів у кожній окремій області — десь він більший, а десь і менший. На разі, кожна категорія землекористувачів України захищає свої інтереси, але питання не скільки у праві власності на землю, як у державному контролі за її обігом, завдяки механізму довготривалої чи короткотривалої оренди. Іншими словами, держава могла б земельні паї, які б отримали ВСІ мешканці країни, віддавати в оренду, гарантуючи кожному власнику паїв виплати дивідендів, якщо вони нададуть їй таке право. Власне, для встановлення справедливості непотрібно навіть революцій, достатньо підтриманої більшістю громадян реформи.

На Кіровоградському форумі високопосадовці не раз заявляли, що для того і проводяться зустрічі, для того і тривають дискусії, щоб отримати на виході результат, який задовольнить всіх і забезпечить всебічний розвиток. Але ми забуваємо ще один аспект, без якого подолання  негараздів і корупції, заради чого у великій мірі і була ініційована земельна реформа, неможливе. Це відповідальність посадових осіб, які до цього були коліщатками чи колесами та двигунами  корупційної машини. А ще існує або повинна існувати  відповідальність реформаторів перед суспільством.

Фото: Юрія Романенка

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook