УХИЛЕННЯ ВІД  ТРЕНДУ ЧИ ЕКОНОМІЯ ЗУСИЛЬ?

Будучи зосередженими на комплектуванні та розгортанні стандартних бригад, Україна, здається, випускає з уваги важливі питання модернізації та забезпечення інженерних військ. Донині у нашій концепції інженери є, за фактом, лише одним з видів «всебічного забезпечення», а власне інженерні підрозділи та частини — обмежені скромною позицією відповідної служби  (інженерна служба). Однак східний військовий тренд країн, які через масштабність територій, населення та ідеологію сповідують стратегічну концепцію «глобальної війни» або «глобального протистояння» (Росія, Китай), послуговуючись «конвенційними» війнами лише  як ефективним, проте допоміжним засобом — є абсолютно інші.

Питання, як з цим боротися, якщо цей тренд може бути реально ефективним в «гарячій фазі» Третьої Світової. Спробуємо подивитись на відмінності реалій від бравих рапортів та академічних презентацій, та на рівень реальних загроз з боку сучасних інженерних сил та засобів супротивника.

1. «ІНЖЕНЕРКА» В АТО/OOC: СКРОМНІ РЕАЛІЇ

Повсякденна присутність інженерних підрозділів у діючих військах відчувається слабко, з двох основних причин: 1) недостатність спеціального забезпечення та 2) необхідність персоналу значно більш високої кваліфікації, ніж звичайний водій/стрілець, для обслуговування цього забезпечення (це стосується як озброєння, так і складної спецтехніки). Той же ІМР або БАТ-2 значно складніші в експлуатації, ніж звичайна «беха»: водій машини повинен пройти спеціальні курси. Ігнорування цих умов  та висока вартість інженерних машин, які часто є в ледве не унікальних зразках — призводить до постійної їх несправності (як правило — паливна система або двигун) як і (в інших варіантах) до небажання їх експлуатації особовим складом. Неврахування ж професійного аспекту в комплектуванні саперних підрозділів (інженерно-саперні взводи, групи інженерного забезпечення)  і взагалі може привести до трагедій. Через ці аспекти комплектування «стандартних» інженерних підрозділів тактичного рівня  (хоч вони і кращі на сьогодні у порівнянні із «хвилями призову») — навряд чи можна вважати задовільною.

БАТ-2
БАТ-2 або ІМР ви частіше побачите на платформі, ніж у справі: занадто дорого, занадто багато палива, занадто мало ресурсу...

А ось така техніка використовується широко, до моменту, так скажемо, «фізичної дезінтеграції»...

Донині значна частина їх технічного парку укомплектована неспецифічною, «з народного господарства» та волонтерською (або заміненою на стандартну транспортну) технікою, на якій відсутнє бронювання — що практично полишає ці підрозділи можливості активно використовувати засоби механізації на передньому краї. Спеціальна техніка, як на фото, є рідкістю і має обмежений або такий, що близький до вичерпання, моторесурс.

Реально, жодних засобів для «відновлення та контролю доріг» у інженерних підрозділів немає...

Типова «інженерна конструкція»: емуляція емуляції, яка цілком влаштує комісію, але практично є безглуздою.

Звичайно, і жодних засобів спорудження і «утримання шляхів», як прописано в підручниках, в арсеналі інженерних підрозділів тактичного і оперативного рівня немає:  дороги «пєрєдка» розбиті до такого стану, що за першої-ліпшої можливості водії прокладають дорогу полем, а для боротьби з трясовинами полігонів максимальна допомога від ОК — це старі бетонні плити між наметами та кілька машин гравію...

Характерно, що найбільш якісно і «класично» зроблені інженерні споруди в зоні АТО/ООС виконувалися не військовими підрозділами, а силами місцевих адміністрацій у ході компанії з побудови ешелонованих ліній оборони. На жаль, певну  кількість таких споруд, що розташовані ближче до першої лінії, важко використовувати за призначенням, оскільки або напрям на лінію фронту змінився за час конфлікту (а опорний пункт створений не за принципом кругової оборони) — або позиція є гарно пристріляною супротивником під час першого етапу протистояння.

Ситуацію досі погіршує нестача маскувальних комплектів: принаймні за 2014 - 2019 більшість їх насправді виготовлялася і поставлялася волонтерами, а не державними підприємствами. 

Популярные статьи сейчас

Итоги недели в ОРДЛО: новая встреча в нормандском формате и дискуссия о судьбе Донбасса в России

Число пенсионеров сократят, а часть пенсий - отменят

В Кировоградской области сошел с рельсов поезд

Буславец рассказала, что будет с тарифами на свет

Показать еще

Волонтерський ліс нормального діаметру
Волонтерський ліс нормального діаметру

Про заміну маскувальних комплектів згідно сезону (весна — літо — осінь - зима) не йде й мови;  тим більше — про якісь засоби площинного маскування великих опорних пунктів, які на тлі червоних (та практично нульової родючості) донецьких глиноземів видно як на долоні за десятки кілометрів простим оком, не кажучи вже про високотехнологічні засоби супутникової або ПБЛА-розвідки супротивника.

Цікаво, що в 2016 році ряд фірм з виробництва штучних покриттів виходила з ідеєю нанесення на перфорований поліетилен зображень, відзнятих БПЛА, що дозволило б швидко закривати великі площі позицій і працювати згідно сезону — проте наявні в Міноборони бюрократичні проблеми з оформленням і фінансуванням відповідних робіт охолодили їх ентузіазм...

Що ж, в результаті, можна отримати в роті або батальйоні від  інженерної служби? «Путанка»; «Єгоза»; тонкий сосновий ліс (як правило від «20-ки» до «40-ки», габіони). Причому чекати всього цього ви будете від кількох тижнів (в найкращому випадку) до півроку (як в 2016 - 2018 роках) — що часто примушує комбатів «вирішувати проблему» на місці з метою хоч якось прикрити людей, а військову частину — наражає на постійні штрафи з боку лісництв. Так що нормального діаметру ліс, зрештою, теж краще брати у волонтерів.

Інженерні підрозділи вищих штабів нададуть можливість користування понтонними переправами, металеві вонгеві споруди, протитанкові надовби, трохи розбірних або зварних «їжаків», інколи — на півдня-день поварений волонтерськими решітками екскаватор. Всього цього ще й гостро недостатньо. «Залишковий» принцип ставлення до інженерного забезпечення призводить до того, що часто навіть на першій лінії неможливо зробити класичне укриття з трьома накатами колод притомного діаметру — і потрапляння однієї міни розносить усю споруду

Результат гострого дефіциту будівельного лісу

Коли технічних засобів небагато: форсування водної перешкоди

 

Зрозуміло, що, незважаючи на бадьорі рапорти щодо кількості відновленої техніки, розповсюджених наліпок про мінну небезпеку та створення окремих інженерних об’єктів — наразі, про штурмові та ударні спроможності інженерних частин не йдеться. Тож варто подивитися, яке ставлення до- та яке позиціонування інженерних частин є трендом у супротивника. А головне — ЧОМУ...

2. ПОЗИЦІЯ СУПРОТИВНИКА: ІНЖЕНЕРНІ ПІДРОЗДІЛИ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК —

ЯК УДАРНІ ТА ШТУРМОВІ

Навіть якщо не враховувати аспекти потужного інженерного забезпечення розгортання і підготовки до наступу  на пріоритетних для Росії напрямках (побудова і захист цілої мережі  «баз зберігання та ремонту озброєнь та техніки», або ж БЗРОТ, наприклад, біля російсько-українського кордону) — інженерні підрозділи сьогодні є у фокусі особливої уваги командування супротивника. Фактично, вже третій раз поспіль (після 30-х років та другої половини II Світової) в розумінні підготовки великомасштабної війни (а цю загрозу аж ніяк не можна знімати з порядку денного лише через актуальність війни гібридної!) — відбувається перенесення акценту на інженерні/саперні підрозділи як не просто на підрозділи забезпечення — але як на спеціально забезпечені унікальною технікою важкі ударні формування, здатні утворити потужний «пролом» у як завгодно підсиленій обороні супротивника.[1]

Модернізовані мотострілецькі бригади РФ мають у своєму складі штатний інженерно-саперний батальйон, танкові — інженерно-саперну роту. Додатково кожен з чотирьох військових округів або вже має, або буде мати інженерно-саперну бригаду, щоб збільшувати інженерні можливості підпорядкованих підрозділів. Росіяни ще в 2013 році, під час навчань  «Захід-2013» зрозуміли нагальну необхідність розширення можливостей бойових інженерних підрозділів через недостатність місцевої інфраструктури для запобігання утворенню «вузьких місць», особливо на заході та  північному захід Росії, поблизу кордону з Україною, Фінляндією та державами Прибалтики, де багато річок, озер та болот[2]

Остання за часом концепція БТГР Росії визначає, що батальйонна тактична група може працювати окремо від бригади, на великій відстані від її театру операцій. В Україні російські війська регулярно користувалися річковими понтонно-мостовими переправами, щоб підвищити оперативну гнучкість.

Роботи для підготовки польових таборів та захисних/вогневих позицій для БТГР, що знаходяться далеко від своїх бригад і часто змінюють дислокацію відповідно до змін в оперативній ситуації, також вимагають суттєвої підтримки військових інженерів. Тож нарощування російського втручання до українського конфлікту  суттєво підвищило необхідність бойового інженерного забезпечення. Центральні резерви інженерних сил були розширені включенням Першої Гвардійської Інженерно-саперної бригади  та 28 Понтонно-Мостової бригади, які безпосередньо підпорядковані Командувачу Інженерних сил. Варто зазначити, що 28 бригада обладнана новою моделлю понтонного мосту, який може нести навантаження до 120 метричних тонн, і перекривати ріки до 600 метрів завширшки.[3] Такий рівень можливостей не використовувався в російських передових частинах з 90-х років.

Встановлення мін та розмінування покращується у двох напрямках: з точки зору швидкості операції та стійкості до ворожого вогню. З цією метою прийнято на озброєння автоматизовану розвідувальну інженерну машину (код НАТО «AIRM») з обладнанням дистанційного зондування  та виявлення  мін й іншим інженерним обладнанням, а також автоматизованою передачею розвідданих командуванню. Поряд з цим, до інженерно-саперних підрозділів надходять важкі роботизовані розмінувальники «Проход-1» (код НАТО Passageway-1)  БРМ-3МА з функцією віддаленого керування[4] на базі Т-90, та інша техніка.[5]

Також розробляються нові та більш ефективні протипіхотні міни, як-от протипіхотні міни з активацією сейсмічними сенсорами POM-3, та нові протитанкові міни типу M-225 та Temp-30 'Кліщ' (Mite) для атаки згори (протиброньові) для  інженерних підрозділів.[6] До мотострілецьких бригад поставляються нові машини розмінування УМЗ-К, які здатні дистанційно знищити мінне поле довжиною до 5 км і шириною 240 метрів одним ракетним залпом, випущеним з касетних пускових установок,[7] що забезпечують мотострілецькі бригади потужними можливостями для оборонного та наступального мінування. Ракетні артилерійські системи  «Смерч»  можуть бути використані для швидкого встановлення нових мінних полів по площині.

Важливо, що подальший розвиток машин дистанційного мінування «УМЗ» планується за допомогою важкого шасі Armata. Після введення в експлуатацію УМЗ-А дасть російським підрозділам унікальну можливість до мінування прямо поряд з передовими військами, оскільки транспортний засіб буде мати той самий рівень захисту, що й базовий модульний засіб Armata ОБT Т-14 (основний бойовий танк), і здатний супроводжувати бойові підрозділи в райони максимальної небезпеки.

На додаток до звичайних методів маскування, використовуються надувні та інші типи високоточних макетів обладнання,[8] що включають навіть імітацію руху за допомогою буксирування зовнішніми транспортними засобами. Згідно з  оцінками росіян, їх використання збільшує час, необхідний супротивникові для отримання цільових даних про елементи російських сил шляхом спостереження та розвідки, на 100 відсотків, і, отже, збільшує життєздатність  сил на 25-30 відсотків.[9]

Інженерно-камуфляжні засоби. В Україні російські сили часто імітували  рух військ, підроблені укріплення та макети, які спотворювали уявлення про фактичне розташування сил. Наприклад, російські інженерно-камуфляжні засоби, як повідомляється, використовувалися після першої угоди про припинення вогню у Мінську у вересні 2014 року. Макети танків та важкої зброї транспортувалися на причепах через кордон назад до Росії як «доказ» відповідності дій Росії вимогам Мінської угоди. Ці макети на першому етапі ввели в оману спостерігачів від ОБСЄ, які зробили позитивні повідомлення про виконання Мінської угоди Москвою.[10]

Але найбільшу небезпеку становлять сучасні інженерні  ударно-штурмові батальйони[11],[12], призначені для знищення перешкод та укріплених позицій, та вогневого розмінування у першій хвилі військ, що наступають. Ці підрозділи є найціннішими в бойових операціях у міських районах, де вони забезпечують додаткову вогневу міць та знищення перешкод і оборонних позицій на коротких відстанях. Ударно-штурмові батальйони створюються у кожній інженерно-саперній бригаді РФ.[13]

Ще під час Великої Вітчизняної ударно-штурмові підрозділи використовувались Червоною Армією,  і наступали попереду під час штурму нацистських оборонних позицій у європейських містах та мегаполісах.[14] До кінця війни Червона Армія сформувала десять штурмових армій та 25 штурмових бригад спеціального призначення.[15]

Сучасні російські штурмовики згруповані в штурмовий батальйон. Кожен батальйон має штурмову роту, роту важкої техніки з касетними засобами ракетного розмінування (УР-77 «Метеорит» или УР-07M «Пересортировка») та броньованою машиною подолання перешкод ІМР-3 на базі танкового шасі[16], а також роту робототехнічних систем, обладнаних автоматизованими мінними розгороджувачами та шахтним і протипожежним обладнанням.[17] «Роботизована рота» штурмового батальйону включає розмінувальники на гусеничній платформі та броньовані пожежні машини. Також нженерно-саперні полки  отримують по одній роті роботизованих машин сімейства «Уран», які мають стати стандартним обладнанням для всіх інженерно-саперних формувань.[18]

Штурмові саперні підрозділи озброєні термобаричними гранатометами та термобаричними ручними гранатами різного типу та потужності, а також міношукачами. У їхню практику вводяться елементи тактики спецпризначення.[19] Атака на сильно укріплені позиції в міських районах є основним операційним завданням штурмових рот ШИСБР (штурмових інженерно-саперних батальйонів).  Подолання перешкод — інше їх завдання, що робить ШИСБР бойовими підрозділами, орієнтованими на атаку. Сапери-штурмовики носять бронежилети «OVR-3Sh Каспій»,[20] які мають інноваційну систему рідинного охолодження (аналогічну використаним в космічних костюмах) для забезпечення тривалого використання. На його найбільш захищених місцях костюм здатний захищати бійця від сталевої кулі 7,62×54,9 при пострілі з снайперської гвинтівки СВД з відстані 10 м.[21] Рукопашний бій, зокрема з використанням метальних ножів та саперних лопат, залишається невід'ємною частиною підготовки саперів...

Можливо, невдала облога аеропорту Донецька збірними силами українських бунтівників, російських «добровольців» та регулярних російських сил з травня 2014 до січня 2015 року, була головною причиною рішення російських військових планувальників відновити штурмові саперні підрозділи. З початку Другої світової війни не було такого прецеденту, щоб російські війська не могли захопити дві великі будівлі (старий та новий термінали Донецького аеропорту) більше восьми місяців поспіль.[22] Отже, основне бойове завдання штурмових саперних батальйонів полягає в тому, щоб пробити шлях загальновійськовим підрозділам в умовах міст.[23] Структура інженерно-саперних бригад військових округів буде скоригованою таким чином щоб включити штурмові саперні батальйони до кожного з них. ВДВ також включає подібні роти  їх до власної структури.[24]

Підготовка та оснащення російських саперно-штурмових батальйонів та їх роль у Другій світовій війні дає інформацію і про їх можливу тактику бою.[25] По-перше, інженерно-саперні розвідувальні групи будуть приховано виявляти структуру оборонних споруд, з особливим акцентом на слабкі місця, вогневі позиції та мінні поля. Далі сапери-штурмовики,  щедро озброєні легкими кулеметами, гранатометами з термобаричними гранатами та легкими вогнеметами — здійснять просування через завчасно зроблені проходи у мінних полях,  щоб з близької відстані придушити і, по можливості, знищити потужні вогневі точки супротивника, будучи обладнані набагато важчою зброєю, ніж є у розпорядженні  звичайної піхоти. Пророблені проходи будуть використані для придушення та  знищення основних вогневих пунктів ворога,  прорив через стіни та інші перешкоди з метою відкрити нові шляхи атаки на супротивника.

Однією з примітних деталей є присутність підрозділів на амфібіях в структурі нових понтонно-мостових бригад, що розкриває плани підготовки до наступальних операцій.

 

3. ВИСНОВОК. ВІЙСЬКОВА ІНЖЕНЕРІЯ: ОПІР ПОТУГАМ СХОДУ

Російська військова концепція, при всій її модернізації, балансує близько старих принципів XIX-XX сторіч: люди є лише матеріалом для досягнення стратегічних (а відтак і тактичних) цілей. Під час масштабного зіткнення це може бути як завгодно «нецивілізовано», але цілком може бути високоефективним.

Отже, необхідно поставити питання, чим відповідати на масове формування ударних підрозділів — і особливо на напрямках, де Росії, на відміну від Далекого Сходу, нічого не загрожує. Зрозуміло, що як через відносну близькість до європейського світогляду з порівняною чутливістю до людських втрат, так і через демографічний «запас міцності», російський (і далі на схід) підхід до людського ресурсу для Україні неприйнятний. Але компенсація не конче повинна виявлятись у тій самій формі. Протистояти сучасній  важкій ударній піхоті, навіть озброєній за останнім словом техніки, можна ще більш високо-технологічною зброєю (що демонструє прямо нині армія Туреччини в Лівії). 

Окрім того, констатація «конвенційної війни» не є сама по собі причиною для послаблення підготовки до війни «звичайної», широкомасштабної — тим більше, що супротивник до цього активно готується. При цьому ані (навіть!) ешелоновані лінії укріплень, ані пропагована у минулій політичній каденції нова «китайська» стіна, якою б технологічною вона не була — самі по собі, без відповідно навченого і обладнаного особового складу, не зможуть в сучасних умовах відіграти роль суттєвої перепони для фронтального наступу супротивника. Глобальній потузі противника необхідно протиставляти хоча б локальну потугу — з метою виграти час і здійснити необхідний маневр.

«Армія, яка думає тільки про оборону, приречена на поразку. Вона віддає супротивникові ініціативу і перевагу в часі і просторі...»[26]  Отже, навіть у розвиток теорій конвекційних війн необхідно думати про такі аспекти оборони, як контрманевр, контрнаступ, перехоплення ініціативи. А подібні дії без важко- і сучасно озброєних та відповідно навчених інженерних  частин малоймовірні.

NanoRAND Military Group (NRAND.MG)

Аналітична група небайдужих до долі країни військових та волонтерів.

Виступає як із загальними публікаціями від усієї групи, так і з публікаціями конкретних авторів. Висловлює виключно думку NRAND.MG

Контакт: [email protected]

Фото: до 2018 (виключно) року без прив'язки до місцйевості; учасників  NRAND.MG


[1]Основний матеріал розділу перекладений з базового тексту та джерел: Ігор Сутягін, Джастін Бронк.  Спеціальний звіт DOD (Міністерство оборони США) «Переозброєння, організаційні та доктринальні реформи сухопутних військ Росії».  RoutLedge Whitehall Papers,  89:1, 43-88, DOI: 10.1080/02681307.2017.1338467

[2]Yuri Vereme, ‘Inzhenernye voyska [Engineer Troops]’, Anatomy of the Army<http://army.armor.kiev.ua/engenear/ingener.shtml>, accessed 17 March 2017.

[3]Aleksandr Pinchuk, ‘Pervye na pole boya [First on the Battlefield]’, Red Star, 18 January 2016, <http://redstar.ru/index.php/newspaper/item/27383-pervye-na-pole- boya>, accessed 17 March 2017.

[4]Anton Valagin, ‘Tyazheliy robot-saper zavershil ispytaniya [Heavy Sapper Robot Has Passed Trials]’, Russkoe oruzhie/Rossiyskaya Gazeta [Russian Weapons/Russian Gazette], 15 July 2016, <https://rg.ru/2016/07/15/reg-cfo/tiazhelyj-robot-saper- zavershil-ispytaniia.html>, accessed 21 October 2016.

[5]Pinchuk, ‘Pervye na pole boya [First on the Battlefield]’.

[6]Anton Ryabov ‘Perspektivnaya protivopekhotnaya mina POM-3 “Medaljon”’ [POM-3 ‘Medalion’ Perspective Anti-personnel Mine]’, Voennoe Obozrenie‘ [Military Survey], 30 November 2015, <https://topwar.ru/86566-perspektivnaya- protivopehotnaya-mina-pom-3-medalon.html>, accessed 18 May 2017; ‘Protivovertoletnye i protivotransportnye miny razrabotany v Rossii’ [Anti- helicopter and Anti-vehicle Mines Designed in Russia], Zvezda [Star] (Russian Ministry of Defence TV), 24 January 2016, <http://tvzvezda.ru/news/forces/ content/201601240337-3bad.htm>, accessed 18 May 2017.

[7]ArmyRecognition.com, ‘Russia Defense Industry Unveils New UMZ-K Multipurpose Mine-laying Vehicle at Army-2015’, 27 June 2015,

[8]The armed forces requirement is that mock-ups imitate the features of vehicles so as to be barely distinguishable at a distance of more than 100 metres and to mimic radar and thermal emission characteristics with an accuracy within a few per cent (less than 10) of the genuine vehicle signature. In practice, approximately 80 per cent accuracy is more realistic.

[9]Ibid.

[10]Crime: Archive, ‘Rossiyskoe “naduvatelstvo”. RF vyvozit iz Donbassa makety bronetekhniki [The Russian “Swindle”: Russia Moves Mock-ups of Armour Vehicles out of Donbass]’, 22 October 2014, <crime.in.ua/node/6795>, accessed 17 March 2017.

[11]ShISB was previously the official Russian military abbreviated name for this type of unit (Shturmovoy Inzhenerno-Saperniy Bataljon, assault engineer-sapper battalion). BShiR (Bataljon Shturma i Razgrazhdeniya, battalion for assault and  obstacle clearing) has been chosen as the designator for the type of newly established element.

[12]Zvezda [Star] (Russian Ministry of Defence TV), ‘V rossiyskoy armii poyavilsya perviy shturmovoy inzhenerno-saperniy bataljon [First Assault Pioneer Battalion Established in the Russian Army]’, 2 December 2015, <http://tvzvezda.ru/news/ vstrane_i_mire/content/201512020937-8t2f.htm>, accessed 17 March 2017.

[13]Voennoe obozrenie [Military Review], ‘V rossiyskoy armii budut sozdany roty saperov-shturmovikov [Assault Pioneer Sapper Companies to be Established in the Russian Army]’, 6 March 2016, <https://topwar.ru/91935-v-rossiyskoy-armii-budut- sozdany-roty-saperov-shturmovikov.html>, accessed 17 March 2017.

[14]Introduction of assault pioneer units into the Red Army began in early 1943 as the direct result of experience gained during the last stage of the Battle of Stalingrad, when Soviet troops experienced substantial difficulties storming Nazi forces in the urban districts of the destroyed city.

[15]Murom24.rf, ‘V Murome sozdan perviy v Rossii shturmovoy inzhenerno-saperniy bataljon [First Russian Assault Engineer-Sapper Battalion Established in Murom]’, 30 June 2015  <http://xn–24-7lcajlu.xn–p1ai/pervaya_polosa/476-v-murome-sozdan-pervyy-v-rossii-shturmovoy-inzhenerno-sapernyy-batalon.html >,accessed 17 March 2017.

[16]Voennoe obozrenie [Military Review], ‘V rossiyskoy armii budut sozdany roty saperov-shturmovikov [Assault Sapper Companies to be Established in the Russian Army]’.

[17]Mikhail Mikhin, ‘Pro gvardeyskoe shturmovoe podrazdelenie inzhenernykh voysk [On the Guards’ Assault Element of the Engineer Troops]’, Livejournal, 25 February 2016, <http://onepamop.livejournal.com/1140514.html>, accessed 17 March 2017. It is worth mentioning that Russian sources tend to exaggerate new Russian military equipment’s technological sophistication, regularly calling new

       remote-controlled systems ‘robotic’ or ‘robots’, which assumes artificial intelligence, missing in the systems, rather than just their remote-controlled operations.

[18]RIA Novosti, ‘Inzhenernye voyska VS RF poluchat v 2016 godu ne odin desyatok robotov [Russian Armed Forces’ Engineer Troops Will Get Delivery of Dozens of Robots in 2016]’, 23 January 2016, <http://ria.ru/defense_safety/20160123/ 1364040328.html>, accessed 21 March 2017.

[19]Mikhin, ‘Pro gvardeyskoe shturmovoe podrazdelenie inzhenernykh voysk [On the Guards’ Assault Engineer Element of the Engineer Troops]’.

[20]Kirill Ryabov, ‘V voyska postupayut komplekty zaschity OVR-3Sh [Troops Get Delivery of OVR-3Sh Protective Suits]’, Voennoe obozrenie [Military Review], 27 January 2016, <https://topwar.ru/89829-v-voyska-postupayut-komplekty-zaschity- ovr-3sh.html>, accessed 21 March 2017.

[21]Livejournal, ‘Zaschitniy kostyum “Kaspiy” pod obstrelom [’, 4 November 2015 accessed 21 March 2016.

[22]Joint Russian and rebel forces unsuccessfully assaulted Donetsk Airport terminals for 242 days and captured them only when Ukrainian troops were ordered to pull out. The defence of Stalingrad, by contrast, lasted 200 days. See Joinfo, ‘V shtabe podschitali, skolko ‘kiborgov’ pogiblo za vremya oborony Donetskogo aeroporta’ [Headquarters Have Counted Number of “Cyborgs” [the nickname rebels gave to Ukrainian soldiers defending Donetsk Airport] Lost in Action During Defence of Donetsk Airport]’, 11 April 2015, <http://joinfo.ua/sociaty/1083821_V-shtabe-

       podschitali-skolko-kiborgov-pogiblo.html>, accessed 21 March 2017.

[23]Zvezda [Star] (Russian Ministry of Defence TV), ‘V rossiyskoy armii poyavilsya perviy shturmovoy inzhenerno-saperniy bataljon [First Assault Engineer Battalion Established in the Russian Army]’.

[24]There are assault pioneer companies in the 661 st , 388 th , 629 th and 656 th Detached Guards Engineer-Sapper Battalions of Russia’s two airborne (98 th and 106 th ) and two air-assault (7 th and 76 th ) divisions respectively; air-assault brigades, which are also in the structure of the Russian airborne troops, do not have engineer-sapper battalions.

[25]Mikhail Mikhin, ‘Pro gvardeyskoe shturmovoe podrazdelenie inzhenernykh voysk [On the Guards’ Assault Engineer Element of the Engineer Troops]’.

[26]Загальновідоме висловлювання бойового генерала Девід Фрезера, очільника  Королівского коледжу оборонних досліджень; заступника начальника Генерального штабу Сполученого королівства та військового представника Великобританії в НАТО (1973 — 1975).

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook