ВМС України: Амбіції – по можливостям

В «постіндустріальній» та «гібридній» дійсності на перше місце у політичних конфліктах виходять проблеми економіки. Відповідно, з усіх можливих варіантів сил/засобів, що доцільні для використання в умовах «гібридної» війни, повинні обиратися такі, що забезпечують максимальний вплив на супротивника за мінімальних витрат на виробництво і супроводження. За станом на 2020 рік ВМС точно не є такими силами/засобами. Дозволити собі широкомасштабне застосування ВМС (і, головне, отримати від цього зиск!) сьогодні можуть виключно «Великі держави», причому лише за додержання цілої низки суворих супутніх вимог.

Розглянемо детальніше цю тезу а) на стратегічному б) на оперативно-тактичному рівні.

1. «CORE WEAPON» АБО КОШТОВНА ІГРАШКА?

Аналіз геополітичних тенденцій розвитку збройної боротьби, зокрема дій підрозділів військово-морських сил (ВМС) свідчить про суттєве зростання їхньої ролі у сучасних воєнних конфліктах. Це підтверджується широкою практикою застосування ВМС у військових операціях на Балканах у 1999 році, в Іраку 1991 та 2001 роках, в Сирії.

Разом з тим, ще під час II Світової війни стало остаточно ясно, що широкомасштабна підготовка та застосування флоту є ефективними лише для великих морських держав та союзів. На сьогодні це тим більше зрозуміло, через такі причини:

1) Різке погіршення показника «вартість створення/супроводження — результат застосування». Не кажучи про авіаносці (до 13 млрд. $ [[1]]), вартість навіть відносно скромного ракетного крейсера є порівняною з річним оборонним бюджетом таких країн, як Україна [[2]]. Але застосування таких кораблів практично неможливе окремо, поза розвинутою та цілісною інфраструктурою флоту (тут переходимо до аспекту 2).

2) Флот існує і діє або як комплексна система і основа Збройних Сил (яскравим позитивним прикладом є США, які мають СІМ (!) оперативних флотів), має повний набір усіх необхідних сил та засобів (флотська авіація, ППО, тральники, ПЛК, малі кораблі, кораблі управління, берегова та спеціальна компонента) та високий ступінь інтегрованості до інших, включно високотехнологічних військ/сил — або є лише привабливою і політично- резонансною мішенню для супротивника. Прикладом може бути унікальний, але функціонально-неповний надводний флот Німеччини у II Світовій війні, який фактично або швидко загинув («Бісмарк»), або вимушений був діяти у режимі «загрози присутності» та проти-конвойної боротьби[3] «Тірпіц». Так само і флоти Росії, які історично гинули або затоплялися (з чого, за відсутності інших досягнень, створювався героїчний епос) — але не здобули з часів парусного флоту значних перемог. На сьогодні флот – тим більше прерогатива виключно провідних держав світу.

3) Флоту немає без відповідних важкої індустрії та спеціального виробництва. Якщо у керівництва держави немає сил знищити олігархію і націоналізувати базові галузі виробництва — у нього немає і флоту; натомість широко розвиваються сухопутні ПВК [[4]] або їх сурогати, а верфі використовуються як «офісні приміщення» та бази металобрухту.

4) Знаменита військова мантра про «дії, «узгоджені і взаємопов’язані за метою, завданнями, місцем і часом, які проводяться за єдиним замислом і планом»[[5]] — є інструментарієм повномасштабної загальнонаціональної, але ніяк не «гібридної» війни, де небезпека внутрішнього ворога є не меншою, ніж небезпека ворога зовнішнього. «Глобальний підхід» та тиражування теорії фронтальних війн в умовах війн конвенційних та «операцій ефектів», які ведуться не на тотальне знищення, а на порушення «центрів тяжіння» — відбиває, у першу чергу, панічний острах перед делегуванням рішень до тактичної або оперативно-тактичної ланки. Без чого ефективна гібридна війна, насправді, неможлива.

Ця теза вимагає пояснення. Флот нераціонально використовувати країнам третього світу та країнами, що розвиваються, де військові структури є «патерналістськими», і де армія не має власного політичного представництва (або таке політичне представництво є номінальним) і не має можливості діяти в ситуації кризи відносно самостійно на оперативному й тактичному рівнях. Так, на момент вторгнення союзників в Італію (1943) флот Королівства, на відміну від сухопутних військ, навіть не зважаючи на втрати від британської авіації зберігав високу боєздатність — проте внутрішньо-політичні чвари не отримав чіткого наказу, і, разом із частинами берегової охорони, був роззброєний без найменшого спротиву [[6],[7]]. Ми наводимо цей приклад, оскільки майже тотожна ситуація відбулась в 2014 році під час втрати Криму, де війська (включно ВМС) забули про Статути, а очікували якогось «універсального генерального наказу», де кожному офіцерові й матросові мало було б детально розписано його «роль і місце»...

Це обмеження, втілене в керівних документах у вище цитованій формулі, на сьогодні не лише зберігається, а й посилюється. Його яскравим відбиттям є, наприклад, є вимоги доктринальних докумекнтів, згідно яким морські (зокрема) операції має право проводити офіцер рангом не нижче Головнокомандувача роду військ.

5) Стрімкий розвиток підводного флоту, авіації, РВіА, берегової ракетної артилерії зокрема. Навіть італійці вже під час II Світової війни повністю знищували потужно захищені конвої союзників послідовними нальотами авіації [[8]]. Затоплення під час Фолклендської війни одним влученням аргентинського крейсера «Генерал Бельграно» (після чого увесь аргентинський флот повернувся у порти базування і ніяк себе не проявляв), та найновішого британського есмінця «Шеффілд» — підтвердили цю традицію у відносно недавньому часі. Нині для знищення корабля українським, наприклад, ракетним комплексам необхідно 1 - 2 ракети класу «Нептун», які на відстані до 100 км мають похибку в кілька метрів, або стільки ж ракет комплексу «Вільха», що випускає 12 ракет за 48 секунд [[9]]. За усієї дорожнечі, комплект сучасних ракет коштує на порядок дешевше сучасного морського катеру (дивіться відео).

2. ОПЕРАТИВНО-ТАКТИЧНИЙ РІВЕНЬ:

КОНЦЕПЦІЯ «МІНІМАЛЬНОЇ ДОСТАТНОСТІ»

Через специфіку географічного положення будь-яка оборонна операція на морському узбережжі України вимушено буде міжвидовою та міжвідомчою, із залученням сил та засобів ВМС. На жаль, ВМС України знаходяться у стані, коли під питанням є навіть рівень оперативно-тактичної взаємодії.

В той же час, розв’язання Російською Федерацією агресії проти України, просування “Доктрини Герасімова”, суть якої полягає в використанні як військових, так і широкого спектру невоєнних методів дестабілізації супротивника, відкриває очі на реальний масштаб та специфіку загроз. Такі підходи включають, поміж іншим, дистанційні високоточні удари разом з діями спецназу та «внутрішньої опозиції (і все це було реалізоване в Криму, на Донбасі, на території Сирії, навколо острова Тузла і т.і.). Ці аспекти блискучо розкриті у «Стратегії Військово-Морських сил Збройних Сил України 2035», яку ми наполегливо рекомендуємо читачу для більш детального розкриття теми[ [10]].

1) Класична теорія застосування ВМС (про бойові порядки, розподілення груп кораблів по «основному» та «допоміжним» напрямкам, загонам прикриття, спостереження, протиракетного бар’єру, розвідки, РЕБ, визначення та застосування резерву; порядок ударів, порядок застосування підводних човнів вертольотоносців тощо) — має до ВМС України вельми опосередкований стосунок через фактичну відсутність цілісного флоту. Проте ця теорія є цілком вживаною в рамках участі в операціях сил НАТО. Отже, якщо в національному масштабі необхідно винаходити і розвивати абсолютно іншу теорію застосування мікро- («москітного»?) флоту, то в інтернаціональному — прискорювати інтеграцію до європейських структур безпеки.

2) Для ефективного поповнення ВМС економіка всієї країни повинна бути переведеною на рейки воєнного виробництва, а робота суднобудівних підприємств — відновленою на базі оборонного замовлення. Цього, на жаль, поки що не сталося; темп поповнення корабельного складу ВМС України не відповідає запитам формування навіть «москітного» флоту.

3) Як відмічає український дослідник C. В. Яким’як, озброєння сучасних українських катерів (наприклад, «Гюрза-М»), «не забезпечує перевагу над потенційними можливостями противника»[[11]]. Це означає, що власний цикл R&D є настільки довгим, що озброєння застаріває ще на етапі проектування.

4) Не закінчено реформу відповідного виду військ; для повноцінного застосування ВМС в угрупуваннях різнорідних військ (сил) повинен бути завершений перехід на J-структури для загальних операцій (та на N-структури для власне ВМС), які забезпечують планування, підготовку, застосування відповідні реальним, а не теоретичним, можливостям.

5) Застосування наявних сил і засобів в «пожежному» порядку є неефективним і може мати суто-політичне забарвлення (інцидент у Керченський протоці 25 листопада 2018 року).

6) Військово-морські сили супротивника в Азовському і Чорному морях, Керченський протоці — багаторазово переважають наявні військово-морські сили України.

7) Інженерні рішення супротивника (Керченський міст; переміщення нафтодобувних платформ до зони національних інтересів України на морі, тощо — ефективно змінюють географічні та геостратегічні умови не на користь України, причому тиск в цьому напрямі буде посилюватися.

8) Лише катерний флот не вирішує проблеми забезпечення цивільного судноплавства в український зоні національних інтересів на морі, оскільки Росія, як регіональний домінант, нервово реагує на будь-яке заперечення її абсолютного морського панування тут.

9) Окремі частини ВМС (батальйони морської піхоти, підрозділи плавців, підрозділи берегової оборони тощо), які не потребують дорогого та (або) специфічного обладнання, є високоефективними мобільними підрозділами, і можуть бути ефективно використані у спільних операціях військ/сил.

10) Спроможності сил та засобів ВМС ЗСУ вкрай обмежені, тому на даний час проводяться лише заходи, що характеризуються як морська операція зі стримування противника. Недостатність сил та засобів для проведення бойових морських операцій обумовлює і визначення пріоритетності у формуванні та розвитку ВМС. Позиціонування Чорного моря як внутрішнього обумовлює нарощення складу ВМС кораблями середньої та малої водотоннажності та недоцільність побудови великих надводних кораблів, що фактично є легко вразливими цілями для противника за умов відсутності повного комплекту сил та засобів прикриття.

11) Висвітлення морської обстановки здійснюється силами засобами, що мають різне підпорядкування і не забезпечують формування єдиного радіолокаційного поля, надання достовірної, повної та своєчасної інформації щодо радіоелектронної розвідки тощо. Тому пріоритетним у зазначених умовах може стати напрямок створення, впровадження та розвитку міжвідомчої високотехнологічної системи розвідки та висвітлення надводної/підводної обстановки з залученням сучасних пасивних та активних засобів радіоелектронної розвідки, що можуть серійно випускатись на наших підприємствах в інтересах сектору безпеки і оборони України

12) Для ведення активної оборони як на морі так і вздовж берегової лінії виправданим є створення засобів для нанесення ракетних ударів по надводним цілям, в тому числі з використанням берегових ракетних комплексів, засобів нанесення торпедних ударів, дистанційного мінування об’єктів противника та розмінування акваторій.

13) Створення та широке використання малопомітних катерів та інших засобів доставки розширить спроможності для проведення морських операцій та виконання інших оперативних задач по захисту національних інтересів в мирний час, кризових ситуаціях і військових конфліктах на морі та морському узбережжі.

14) Для завчасної підготовки до протидії сучасним викликам на морі, необхідності адекватного реагування на них перспективним напрямком є створення морських БПЛА, безпілотних надводних, підводних апаратів, що не потребує суттєвих капіталовкладень (порівняно з вартістю надводних та підводних кораблів).

Отже, «самостійними» завданнями ВМС у операціях безпеки на даний момент можуть бути протидія проведенню десантної операції з моря на території України; охорона, оборона пункту базування та протидія блокуванню; управління тактичними групами з моря; проведення мінно-загороджувальних дій.

У складі ж військ НАТО у нас немає обмежень на рівень виконуваних завдань.

3. ВИСНОВОК: НЕ ВІДВОЛІКАТИСЬ ВІД ГОЛОВНОГО

Потужний флот (як і ВМС взагалі) для України є занадто дорогим задоволенням. Україна є, за фактом, державою третього світу: в цих умовах ВМС має і матиме виключно тактичне і політичне значення; серйозні інвестиції в його розвиток організаційно й фінансово нераціональні. Застосування окремих великих кораблів в гібридних війнах є проблематичним. Проте спеціальні кораблі та малий флот можуть застосовуватися в спільних операціях НАТО та для підтримання балансу на тих ділянках виходу до моря, які у країни залишаються за фактом, а у перспективі — для розповсюдження впливу на всю виключну (морську) економічну зону України.

Логічним є рішення:

а) розвивати річково-морський катерний флот, зокрема, в перехідний період, на пристосованій плавбазі, з метою забезпечення якомога більшої оперативної зони підтримки військ/сил у разі широкомасштабного конфлікту;

б) забезпечити потужності ВМС, достатні для прийнятного обсягу участі у спільних акціях НАТО; працювати над змінами в Морському праві, які забезпечили б поширення присутності військово-морських сил НАТО в територіальних водах України;

в) Спростити структуру ВМС, закінчити перехід на J-структури NATO в управлінні загальновійськовими операціям та N-структури в контурі управління ВМС; кардинально понизити рівень прийняття рішень щодо проведення операцій у складі як безпосередньо ВМС, так і різнорідних сил.

г) Забезпечити отримання всієї можливої допомоги США та NATO, особливо у рамках передачі кораблів та майна для створення відповідної інфраструктури.

Проте, основні кошти повинні вкладатись у розвиток більш економічно ефективних озброєнь, як-от берегової/універсальної ракетної артилерії, стратегічних ракетних військ (як ефективного засобу стримування навіть потужних флотських угруповань супротивника); багатофункціональних винищувачів, штурмової авіації; безпілотної авіації, супутникової зброї та засобів розвідки для створення умов щодо проведення «операцій на базі ефектів».

NanoRAND Military Group (NRAND.MG)

Аналітична група небайдужих до долі країни військових та волонтерів.

Виступає як із загальними публікаціями від усієї групи, так і з публікаціями конкретних авторів. Висловлює виключно думку NRAND.MG

Контакт: nanorand.mg@gmail.com

Публікацію здійснено спеціально для «Хвилі» за результатами круглого столу 62 представників Збройних Сил України, що відбулася в Національному Університеті Оборони України 15.04.2020