Битва за Алеппо: хто зірвав перемир’я у Сирії?

Ілія Куса, для "Хвилі"

voyna-v-sirii12

Відновлення бойових дій в Алеппо та початок масштабного наступу сирійських військ на його східні квартали викликали неабияку бурхливу реакцію міжнародної спільноти. США та Європа спільно засудили Сирію та Росію, звинувативши їх у скоєнні воєнних злочинів. Чимало публікацій у численних ЗМІ звинувачували Росію та Сирію у зриві перемир’я, укладеного 10 вересня між США та РФ. Більшість ЗМІ, в тому числі й українські, свідомо чи ні, з головою поринули в інформаційне протистояння навколо мирних угод та пошуку винуватих в їхньому провалі. А деякі українські експерти та політики повторювали мантру про «зрив Путіним перемир’я».

У вирі інформаційного буревію навколо цієї ситуації, залишається відкритим питання щодо тих самих мирних угод, провал яких й призвів до силової операції Дамаска проти бойовиків в Алеппо. Власне, саме на цьому я й планую зупинитися детальніше. Адже вважаю тезу «Путін зірвав перемир’я і вбиває Алеппо» доволі некоректною з огляду на наявні факти та загальну ситуацію на момент дії режиму припинення вогню. І зараз спробую, пояснити, чому.

Більшість західних медіа, а отже й українських, пов’язують остаточний провал перемир’я із одностороннім виходом з нього Сирії, про що нібито оголосив Генштаб Збройних сил Сирії у своїй заяві від 19 вересня. Власне, ось вона.

zayavlenie-minoboronyi-sirii

Таке твердження є некоректним з кількох причин. По-перше, це заява не Генштабу Збройних сил Сирії, а Міністерства оборони. По-друге, у ній сирійське військове командування констатує факт завершення перемир’я відповідно до положень угоди, оскільки 7 днів режиму припинення вогню завершилися, а жодної ініціативи стосовно його пролонгації не поступало. Крім того, за оцінками Міноборони, за цей час в Сирії підрахували «понад 300» випадків порушення «режиму тиші». У зв’язку з цим, сирійська армія вважає режим припинення вогню таким, що завершився, та анонсує відновлення бойових дій на кількох ділянках фронту.

Але повернімося трохи назад – до кількох подій, які, на мою думку, стали ключовими у провалі мирних ініціатив. Серед основних «тригерів», які зірвали режим припинення вогню та призвели до розриву співпраці між США та РФ, були наступні:

  1. Офіційна відмова найбільшого в Сирії антиурядового ісламського руху «Ахрар Аль-Шям» та ще понад 20 антиурядових угруповань від дотримання положень угоди про перемир’я.
  2. Неможливість або нездатність сторін виконати ключовий пункт угоди – «розмежування» терористів та опозиції у Сирії.
  3. Відмова терористів «Фронту Аль-Нусра» та їхніх союзників покинути трасу Аль-Кастелло відповідно до положень угоди та їхнє блокування вантажів ООН з гуманітарною допомогою.
  4. Спалах бойових дій в Алеппо та на півночі провінції Хама між сирійською армією та бойовиками.
  5. Початок повномасштабного наступу антиурядових груп на позиції сил Асада у гірському регіоні Кунейтра біля Голанських висот за підтримки ізраїльської авіації.
  6. Повітряний удар сил Міжнародної антитерористичної коаліції на чолі із США по позиціях сирійських військ 18 вересня у провінції Дейр-аз-Зор.
  7. Недостатні зусилля Росії по зменшенню повітряних ударів по позиціях антиурядових груп в провінціях Дамаск, Алеппо, Хомс та Хама.
  8. Знищення гуманітарної колони ООН та Червоного Хреста в провінції Алеппо.
  9. Радикальна позиція регіональних гравців відносно перемир’я у Сирії.

А тепер розберемо ці пункти детальніше:

1.Одразу після того, як 10 вересня на прес-конференції у Женеві держсекретар США Джон Керрі та міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров оголосили про завершення переговорів та укладення угоди про перемир’я, найбільший в Сирії ісламістський рух «Ахрар Аль-Шям» заявив, що не виконуватиме режим припинення вогню. Через два дні, за годину до вступу в силу «режиму тиші», офіційний речник угруповання та заступник «еміра» Абу Омар Аль-Аммар виступив із публічною заявою про відмову руху «Ахрар Аль-Шям» від виконання режиму припинення вогню. Серед основних причин – виключення з перемир’я терористичного угруповання «Фронт Аль-Нусра», яке є союзником руху у війні проти сил Асада, та «вигідність» угоди сирійському уряду.

Ісламський рух «Ахрар Аль-Шям» вважається у США та в Європі «поміркованою опозицією». На брифінгу у Вашингтоні 12 вересня, речник Білого Дому Джон Кірбі публічно визнав, що США «тримають зв’язок з рухом «Ахрар Аль-Шям», оскільки вони не визнані терористичною організацією». Окрім того, ісламісти користуються безпрецедентною підтримкою з боку Саудівської Аравії, Туреччини і Катару. Ймовірно, що саме їхня принципова позиція не дозволила Вашингтону вплинути на ісламістів, коли ті відмовилися від перемир’я. Або ж у США банально не було інструментів впливу на керівництво угруповання, яке тісно пов’язане з «Фронтом Аль-Нусра». Вони є найбільш потужним альянсом джихадистів на території Сирії. У цьому контексті, склалася ситуація, коли «хвіст виляє собакою», і «Ахрар Аль-Шям» пішов на публічну незгоду із США, прекрасно розуміючи обмеженість впливу американців «на місцях» в Сирії.

Другою точкою неповернення стала відмова ще близько 20 антиурядових угруповань від дотримання перемир’я. Серед підписантів їхньої спільної заяви були такі угруповання:

  • «Джейш Аль-Наср»
  • «Харакат Нур Ед-Дін Аль-Занкі»
  • «Армія Ісламу»
  • «Левантійський фронт»
  • «Аджнад Аль-Шям»
  • «Файлак Аль-Шям»
  • «Джейш Аль-Тахрір»
  • «Бригади яструбів гори Завійя»
  • «Вільна Ісламська Бригада»
  • «Фуркан Аль-Шималійя»
  • «Катаїб Аль-Сафва Аль-Іслямійя»
  • «Дивізія Аль-Васта»
  • «Ансар Аль-Іслям»
  • «13 Дивізія»
  • «213 Дивізія»
  • «Ліва Аль-Фатх»
  • «101 Дивізія»
  • «Файлак Хомс»

Заява була оформлена як офіційний документ «Вільної Сирійської Армії», хоча більшість вищезазначених угруповань не мають із цим брендом нічого спільного.

zayavlenie-oppozitsionnyih-gruppirovok-o-vyihode-iz-peremiriya-v-sirii

У заяві міститься перелік пунктів, які нібито «пояснюють сирійському народові суть американсько-російських домовленостей». У своїй заяві, ісламісти вітають доправлення гуманітарних вантажів до східних кварталів Алеппо, як це передбачено угодою. Водночас, вони виступили проти надання гуманітарної допомоги мешканцям підконтрольних уряду міст, зокрема – н.п. Дарайя, Хомс та селищ у провінції Дамаск. Бойовики також виступили проти виключення з перемир’я терористичної організації «Фронт Аль-Нусра» та заявляють, що через це не гарантують успішне дотримання миру. Іншою причиною фактичної відмови від режиму припинення вогню стала «вигідність домовленостей сирійським військам».

Вони оприлюднили свою заяву за кілька годин після того, як терористична організація «Фронт Аль-Нусра» опублікувала «»відозву» до своїх «братів» в Сирії із вимогою не ставати на умови перемир’я та продовжувати бойові дії.

zayavlenie-al-nusryi

Після вищезазначеної заяви, терористи опублікували ще один документ – звернення до «тих груп, які відмовилися дотримуватися злочинного миру», в якому бойовики подякували всім своїм «союзникам» за таку реакцію на мирні ініціативи. Таким чином, станом на 13 вересня (перша доба перемир’я), щонайменше 22 антиурядових угруповань на території Сирії, включаючи найбільші («Ахрар Аль-Шям», «Нур Ед-Дін Аль-Занкі», «Армія Ісламу») вже вважали себе незв’язаними американсько-російськими домовленостями, а це – понад 60% усіх груп так званої «озброєної опозиції». У майбутньому, саме це, на мій погляд, й стане однією з головних причин неможливості продовження режиму припинення вогню та відновлення бойових дій вже у перші години «режиму тиші». Відкритим залишається питання: чи могли на той момент США, які за твердженням самого Джона Кірбі, мали зв’язок з ісламістами, змусити їх змінити позицію та все-таки долучитися до перемир’я, чи у них банально не було достатньо впливу?

2. Найбільш важливий та ключовий, як на мене, пункт. Саме це положення активно просували Сполучені штати під час переговорів у Женеві. Росія із самого початку була категорично проти, оскільки погляди обох країн на явище «озброєної» або «поміркованої опозиції» в Сирії кардинально різні. США вважає «опозицією» практично всі антиурядові угруповання, окрім «Фронту Аль-Нусра» та «Ісламської держави», хоча й не з усіма підтримує зв’язок. У Кремлі натомість – взагалі не бажають визнавати окремі групи «опозицією», оголосивши їх терористичними організаціями. Це стосується насамперед «Ахрар Аль-Шям», «Армії Ісламу», «Джунд Аль-Акса», чеченського угруповання «Джунд Аль-Шям» тощо. Відтак, Москва скептично сприйняла пропозицію Вашингтона щодо можливості підтримки «опозиції». Компромісом стала формула про «розмежування терористів та опозиції». Сторони підкреслювали – найскладніше – це змусити угруповання, які воюють у тандемі з терористами «Фронту Аль-Нусра», відмежуватися від них, щоб Міжнародній коаліції та сирійській та російській авіаціям було легше цілити саме терористів. На цьому напряму виникло найбільше проблем.

По-перше, виявилося, що «розмежування терористів та опозиції» — це terra incognita у плані інструментів реалізації цього пункту. Ані Джон Керрі, ані Сергій Лавров на прес-конференції у Женеві, не змогли дати чітку відповідь на питання: а як же саме розмежувати обидві групи на місцях? Складається враження, що обидві сторони вписали цей вкрай поверхневий пункт в домовленості, лише щоби відчепитися один від одного та якомога скоріше заявити про досягнення угоди.

По-друге, виникли серйозні питання стосовно здатності обох сторін впливати на антиурядові групи та взагалі – спонукати їх до якихось дій. Передусім, ці питання справедливо виникали до США, які й просували цей пункт. За весь час конфлікту, жодна антиурядова група жодним словом не заявляла про те, що вона «відмежовується» від терористів «Фронту Аль-Нусра» — всупереч закликам Білого Дому. Найбільш критичною ситуація була в Алеппо, де коаліцію ісламістів «Армія завоювання», яка воює з сирійськими військами, очолює саме «Фронт Аль-Нусра». Відтак, при повному «ігнорі» закликів США та РФ відійти від терористичних елементів, ісламісти продовжували бойові дії, провокуючи зворотні удари з боку сирійської армії, яка в свою чергу, особливо не стримувала себе. У цьому контексті, очевидно, більше інструментів тиску та впливу на угруповання мали саме регіональні гравці, і це часто забувають різні політичні експерти, коли коментують війну в Сирії. Саудівська Аравія, Катар, Туреччина, Іран, Йорданія, Ізраїль та ОАЕ мають набагато більше «аргументів» для впливу на сирійські антиурядові групи, аніж Вашингтон чи тим паче Москва. Війна в Сирії давно перетнула ту межу, коли в конфлікті все могли «розрулити» дві держави. Фактично, вже з 2012 року конфлікт переріс у регіональну війну. А це в свою чергу вимагає не двосторонніх мирних домовленостей, а залучення багатосторонньої дипломатії.

По-третє, несподіванкою для деяких оглядачів стала неготовність, або й відверте небажання більшості ісламістських угруповань, які на Заході вважаються «поміркованими», відмовлятися від свого союзу з терористами «Фронту Аль-Нусра». Колись, я писав статтю про цю організацію та її можливості із самого початку конфлікту. «Фронт Аль-Нусра», який після ребрендингу сьогодні називається «Фронт завоювання Леванту» — найбільш потужна у воєнному плані та чисельна ісламістська група у Сирії, що може позмагатися навіть з «Ісламською державою». Мати у союзниках такого «монстра» — це як мінімум забезпечити себе фінансами, бронетехнікою, зброєю, «кришою» та перспективами успішних наступальних операцій. Саме в єдності з терористами криються деякі військові успіхи антиурядових груп. Тому, для багатьох ісламістів, «відмежування» від «Фронту…» — це акт самогубства. Залишившись один на один з сирійськими військами, їх дуже швидко «розкатають» танками. Очікувати такого від бойовиків було доволі наївно, особливо у таких критичних для них ділянках фронту, як Алеппо чи північ провінції Хама, або ж провінція Дамаск. Тим більше, що бойовики в Сирії воюють далеко не за «свободу» чи примарну «демократію», а лише за самих себе, гроші та встановлення ісламського емірату, про що свідчить чимало випадків їхньої присяги на вірність ідеологічним цілям «Фронту Аль-Нусра». Власне, й не дивно, чому чимало угруповань, які вважаються на Заході «поміркованими» та отримують допомогу з Європи та США, одразу ж відреагували на зазначену вище «відозву» терористів.

3. Відповідно до положень угоди, сирійська армія та бойовики мали відійти від траси Аль-Кастелло на півночі міста Алеппо на 10 км, щоб дати можливість ООН, Червоному Хресту та Червоному Півмісяцю доправити гуманітарну допомогу до Алеппо. Ця дорога з’єднує місто з турецьким кордоном та західними регіонами країни – зокрема – з провінцією Ідліб, яка є штаб-квартирою терористичної організації «Фронт Аль-Нусра» та їхніх союзників. 12 вересня, після вступу в силу режиму припинення вогню, Генштаб Збройних сил Сирії наказав військовим частинам відвести важке озброєння від траси Аль-Кастелло та закріпитися на території ферм Аль-Малла. Сирійську армію на позиціях вздовж дороги замінили російські війська згідно з умовами Москви. Однак вже 13 вересня бойовики коаліції «Армія завоювання» відмовилися відходити від траси із західного боку та обстріляли російські війська. Того ж дня ввечері, сирійське військове командування повідомило, що у разі подальших порушень умов договору, армійські підрозділи та елітні загони «Тигрів» повернуться на свої позиції та відповідатимуть на вогонь з боку ісламістів. Власне, так і сталося, попри заклики Кремля відкласти повернення важкого озброєння. Варто відзначити, що позиція офіційного Дамаска не завжди корелювалася із планами Росії, зокрема – це стосувалося рівня принциповості сирійського командування щодо порушень миру. Сирійська армія вважала своїм обов’язком продовжувати обстріли ворога на західно-алеппському напрямку, особливо коли це стосувалося «Фронту Аль-Нусра», по якому формально обстріли не заборонялися. Група «яструбів» всередині сирійського військового командування вже наступного дня ухвалила рішення про повернення сирійської армії до своїх позицій, поки бойовики не погодяться розчистити дорогу для гуманітарних вантажів ООН. У таких умовах, офіційний Дамаск не надавав дозволу гуманітарним вантажівкам в’їжджати на територію Сирії з Туреччини, оскільки мовляв «не міг гарантувати їм безпеку».

Водночас, на кордоні з Туреччиною на півночі провінції Алеппо близько 40 гуманітарних вантажівок ООН та Червоного Хреста опинилися у блокаді з боку ісламістів «Армії завоювання», які перекрили дорогу та встановили свої блокпости. У східних кварталах Алеппо, куди призначалася «гуманітарка», бойовики організували мітинги та демонстрації за участі кількох сотень людей, які виступали проти завезення до міста продовольства та допомоги від ООН, та проти виконання домовленостей. За допомогою свого телеканалу «Orient News», ісламісти подали це все на Заході під соусом «перемир’я вигідне лише Асаду».

voyna-v-sirii13

4. Вже 16 вересня в Алеппо спалахнули бойові дії. Приводом для цього стали обстріли з боку ісламістів «Армії завоювання» по позиціях сирійської армії на трасі Аль-Кастелло. Бої спочатку велися на заході міста – біля ЖК №1070 в районі Аль-Наср та неподалік стратегічної траси. Згодом вони перекинулися на східні квартали, де сирійська авіація відновила повітряну кампанію.

Набагато цікавішою видається ситуація на півночі провінції Хама.

situatsiya-v-rayone-hamyi-oktyabr-2016

 

12 вересня там вступив у силу «режим тиші». Оскільки на території провінції, як вважали на Заході, діяли «помірковані опозиціонери», цей регіон включили до перемир’я, разом із провінціями Дамаск, Дераа, Алеппо, Хомс, Латакія. Спеціальний представник ООН в Сирії Стефан де Містура у своїй заяві від 13 вересня привітав «різке зменшення рівня насилля у Сирії». І варто зазначити – дійсно, у перші 48 годин, за виключенням окремих інцидентів, перемир’я у Сирії працювало у повну силу. Щоправда, провінція Хама таким не могла похвалитися, і згодом саме бойові дії на цьому напрямку стануть прелюдією до колапсу «режиму тиші» в усій Сирії. Справа в тому, що вже 12 вересня, у день вступу в силу перемир’я, коаліція джихадистів у складі ісламістських угруповань «Джунд Аль-Акса», «Ахрар Аль-Шям», «Джунд Аль-Шям» та «Джейш Аль-Наср» ( всі вони офіційно відмовилися від дотримання перемир’я) розпочали загальний наступ на позиції сирійських військ на півночі провінції Хама з метою відтягнення частини сил Асада з алеппського напрямку. В результаті запеклих військових дій, ісламісти зуміли відбити в урядових сил понад 10 населених пунктів, включаючи містечка Маардіс, Таїбат Аль-Імам та десятки блокпостів у напрямку міста Хама. Це змусило сирійські війська мобілізувати всі наявні сили у регіоні для відбиття атак та посилити авіаудари. Все це підірвало основи перемир’я в Сирії та співпрацю між США та РФ. Остання закликала Вашингтон визнати ці угруповання терористичними, для того, щоб завдати по ним спільного авіаудару, а відтак – продемонструвати серйозність намірів сторін у збереженні миру. Натомість, Білий Дім вважав такий підхід неправильним. У разі задоволення вимог Росії, він ризикував втратити частину союзників у Сирії, погіршити відносини з Саудівською Аравією і Туреччиною, а також налаштувати проти себе решту антиурядових груп, які би переорієнтувалися б на нафтові монархії як «головних донорів» або взагалі би увійшли до складу «Ісламської держави».

5. Іще одним серйозним тестом перемир’я стали бої у гірському регіоні Кунейтра біля окупованих Ізраїлем Голанських висот.

situatsiya-v-rayone-kuneytra

За годину після вступу в силу перемир’я 12 вересня, коаліція ісламістів на чолі із «Фронтом Аль-Нусра» розпочала повномасштабний наступ на позиції урядових військ у напрямку висот Таль Таранджа і Таль Хамарійя. Окрім виключених з перемир’я терористів «Фронту Аль-Нусра» та загонів руху «Ахрар АЛь-Шям», який самоусунувся від «режиму тиші», у наступі брали участь і «помірковані», по критеріям Заходу, «опозиціонери» з угруповань колишньої «Вільної Сирійської Армії».

Перед наступом позиції сил Асада обстріляла ізраїльська авіація. Загалом, таких повітряних ударів, якщо прослідкувати за медіа-повідомленнями, було п’ять. Перший завдали під час першого наступу ісламістів ще 10 вересня. Другий припав на день перемир’я – 12 вересня під час вищезазначеного наступу. Наступні інциденти сталися 13, 14 та 15 вересня під час безперервних спроб ісламістів пробити лінію оборону урядових військ біля міста Хадер. Під час боїв сирійське командування повідомило про збиття ізраїльського винищувача, однак Тель-Авів це спростував.

Бої в регіоні Кунейтра активізували спротив місцевого населення, більшість якого складали друзи — представники етно-конфесійної меншості, яка проживає в Сирії та Лівані. Їх вже кілька років хочуть винищити терористи «ФронтуАль-Нусра», оскільки вважають «єретиками». Друзи сформували власні загони самооборони «Сукур Аль-Кунейра» («Яструби Кунейтри») та закликали йти війною на Ізраїль. А депутат ізраїльського Кнесетту – етнічний друз Акрам Хассун – 13 вересня звинуватив ізраїльський уряд у підтримці наступу терористів «Фронту Аль-Нусра».

Бойові дії у регіоні тривали аж до фактичного розвалу режиму припинення вогню 17 вересня. П’ять разів ісламісти намагалися пробити оборонні лінії сирійських військ. Понад 70 ісламістів були знищені. Серед урядових сил загинули понад 25 солдатів та кількох одиниць бронетехніки. Ймовірно, саме наступ в Аль-Кунейтра остаточно зірвав терпець Дамаска та схилив президента Башара Асада до порад «яструбів» у Генштабі щодо безперспективності продовження миру та відновлення бойових дій, якщо перемир’я не продовжать після 19 вересня.

6. 17 вересня у провінції Дейр-аз-Зор сталася подія, яка пізніше, стала приводом до оголошення сирійською армією відновлення бойових дій проти бойовиків. Авіагрупа сил Міжнародної антитерористичної коаліції у складі літаків США, Великої Британії, Данії та Австралії завдали повітряного удару по позиціях сирійських військ на гірському масиві Джабаль Сарда. З кілька хвилин, терористи «Ісламської держави», які займали позиції південніше масиву, розпочали загальний наступ та відкинули урядові війська аж до аеропорту Дейр-аз-Зор – вперше з 2013 року. Як відомо, провінція Дейр-аз-Зор з 2014 року перебуває під повним контролем терористичної організації «Ісламська держава». Сирійська армія й досі утримує лише більшу частину міста Дейр-аз-Зор та його південні околиці. Авіаудар спричинив «дипломатичний вибух». Росія скликала екстрене засідання Ради Безпеки ООН, на якому Віталій Чуркін та Саманта Пауер обмінялися «люб’язностями». Росія та США остаточно припинили співпрацю у сфері дотримання перемир’я. Росія повідомила, що Вашингтон навмисно здійснив удар, щоб допомогти терористам сил «ІД». США ж заявили про «помилку», а Австралія та Велика Британія офіційно вибачилися перед сирійським урядом. Офіційний Дамаск закликав ООН розслідувати інцидент. Західні медіа сприйняли ці заяви за «конспіративні теорії». В будь-якому разі, що б там не сталося, але цей удар став приводом для Росії — посилити свій контингент в Сирії, Сирії – відновити бойові дії, посилаючись на «небажання обох сторін його виконувати», а США – звинуватити Росію у навмисному «нагнітанні істерії задля зриву перемир’я».

7. Росія припинила повітряну кампанію у провінціях Дамаск, Латакія, Хомс та Дераа лише через три дні після початку перемир’я. В Алеппо – через день. Причини для цього й досі невідомі. Разом із тим, російська авіація вже 17 вересня відновила авіаудари в Алеппо (траса Аль-Кастелло), на півночі провінції Хама та у провінції Хомс. Водночас, сирійська авіація ніколи повноцінно не припиняла повітряні удари. Призупинили їх лише у провінціях Алеппо, Дераа та Латакія. Тривали бої у провінції Дамаск, тривали бої на півночі Хами, а за два дні почалися бої на заході Алеппо. Як справедливо зазначали у Держдепартаменті, Росія зробила мінімум для зменшення кількості повітряних ударів по Сирії та для тиску на сирійський уряд з аналогічною вимогою, як це було передбачено угодою. Затримка із припиненням обстрілів лише сприяла зростанню недовіри з боку США. А повітряний удар американців по сирійським військам остаточно розв’язав Москві руки, з чого можна зробити висновок, що повітряний удар по силах Асада, не особливо й засмутив Кремль, в якому, вочевидь, розуміли – відновлення боїв та колапс миру лише питання часу.

8. Крапку в питанні дотримання перемир’я поставив інцидент із автоколоною ООН з гуманітарною допомогою, яка була знищена 19 вересня внаслідок обстрілу. Попри інформаційний вибух, хвилі від якого охопили півсвіту і відлунням нагадували про себе ще понад 2 тижні, винні у цьому злочині й досі не визначені. Не дивлячись на те, що чимало ЗМІ, а іноді й експертів, заявляли з повною впевненістю про знищення колони російською авіацією, я б не був таким категоричним. І не тому, що я кремлебот, а тому що існують певні факти і нез’ясовані моменти, які мають розслідуватися комісією ООН, і через які аналітик не може стверджувати щось із 100% точністю.

Близько 2 десятків людей загинули, 18 вантажівок згоріли внаслідок обстрілів по гуманітарній колоні на південному заході провінції Алеппо, коли вона мала доправити допомогу до містечка Урум Аль-Кубра. На той момент, в провінції Алеппо вже два дні як тривали повномасштабні бої навколо траси Аль-Кастелло – якраз із західного боку Алеппо. Російська та сирійська літаки вже бомбили позиції бойовиків «Фронту Аль-Нусра» біля дороги та їхні резервні сили у тилу на заході провінції Алеппо та в Ідлібі. Окрім того, дорога, якою користувався гуманітарний конвой, була однією з трас, які використовували терористи «Армії завоювання» для перевезення підкріплення, зброї та медикаментів своїм силам на півдні та заході Алеппо. Відтак, відкритим залишається питання, чому ООН обрала цю дорогу, попри всі застереження та військові дії у регіоні.

США звинуватили в цьому злочині Росію, Росія – бойовиків «Фронту Аль-Нусра». За два дні після трагедії, «Червоний Хрест» закликав ЗМІ не поспішати із визначенням винних та призупинив гуманітарні операції. А спеціальний представник ООН в Сирії Стефан де Містура засудив напад, але назвати винних відмовився. Міноборони РФ відхрестилося від удару по колоні, звинувативши в усьому «міномет бойовиків», який начебто їхав за вантажівками. Пізніше, з’явилася абсурдна версія з американським БПЛА. Натомість, Вашингтон прив’язав знищення автоколони з порушенням Росією взятих на себе зобов’язань по мирним угодам від 10 вересня, а у Москві лише зраділи – тепер вони вийдуть з перемир’я, і продовжить тиск на Захід посиленням своїх військ та допомогою Асаду. В ООН повідомили, що розслідуватимуть інцидент, адже він підпадає під категорію «воєнних злочинів». Хоча ані США, ані Росія не визнають юрисдикції Міжнародного кримінального суду.

9.На тлі інформаційного протистояння США та РФ навколо Сирії, в яке втягнулися українські медіа та експертне середовище, всі забули про роль регіональних гравців у сирійському конфлікті.

На мій погляд, саме ці держави зробили великий внесок у саботування перемир’я, в якому не були зацікавлені. Хіба що Туреччина у цю справу особливо не втручалася, а займалася просуванням своїх військ на півночі провінції Алеппо в межах військової операції «Щит Євфрату», яку благословили свого часу в Москві, а тому обидві держави мовчки займалися своїми справами в Сирії, не заважаючи один одному. Хоча, збройна підтримка руху «Ахрар Аль-Шям», який послідовно зривав перемир’я, з боку Анкари й досі була неприємною темою для російсько-турецьких перемов.

Саудівська Аравія та Катар – є головними донорами для більшості радикальних сунітських угруповань. Всі 22 групи, які відмовилися від перемир’я 12 вересня, отримують зброю та фінанси від нафтових монархій, надто – від Ер-Ріяду, і публічно про це заявляють. Основною проблемою для США у цьому контексті стала саме позиція нафтових монархій, які не бажали перемир’я, особливо без якихось обіцянок або поступок з боку Вашингтона в обмін на їхній вплив на антиурядові угруповання в Сирії. Саме тому, ісламістська коаліція «Армія Ісламу», яка відкрито підтримується Саудівською Аравією та воює з силами Асада в провінції Дамаск, за весь час перемир’я не припиняла боїв. А 15 вересня їх сили обстріляли житлові квартали столиці, спровокувавши урядові війська на проведення зачистки у передмісті Дамаска. Аналогічно, ісламістська організація «Джунд Аль-Акса», яка отримує фінанси та зброю від Катару, відмовилася від «режиму тиші», та відновила бої на півночі провінції Хама 12-17 вересня. А ісламський рух «Ахрар Аль-Шям» взагалі став флагманом серед бойовиків у недотриманні перемир’я. За даними видання «Financial Times» від 16 травня 2013 року, один лише Катар за два перші роки війни (2011-2012) витратили на підтримку антиурядових сил в Сирії понад 3 млрд. доларів. А нещодавно опубліковані на «Wikileaks» листи кандидата у президенти США Хіларі Клінтон до голови її виборчого штабу Джона Подести свідчать про те, що адміністрації Білого Дому було відомо про підтримку ісламістів, і навіть «Ісламської держави», з боку Саудівської Аравії та Катару. Подібна ситуація й із Іраном, який скептично сприйняв перемир’я, і не докладав жодних зусиль для стримування своїх підрозділів та шиїтських бійців «Хезболли» під час боїв у Сирії. При цьому Росія жодних контактів на цьому напрямку, принаймні за даними відкритих джерел, не вела.

Наостанок, варто підкреслити – перемир’я у Сирії було гарною ініціативою, а угода могла стати, і, скоріше за все стала, непоганою чернеткою для укладання майбутнього мирного договору. Абсолютно некоректно стверджувати, що перемир’я у Сирії зірвалося з вини виключно Росії та Сирії. Як це не парадоксально, особливо для українців, але Москва та Дамаск зробили більше для дотримання «режиму тиші», аніж США та їхні союзники. Інше питання – чи дійсно вони вірили у перемир’я та щиро бажали його продовження? І якби не трапилися вищезазначені події – чи було би воно продовжене? Тут можна лише гадати. В будь-якому разі, наступна мирна ініціатива, а вона однозначно буде укладена, охопить набагато більше сторін. Вже зараз Росія та США призначили переговори по Сирії на 15 жовтня у Лозанні за участі регіональних гравців. Переломити ситуацію також може ситуація у східному Алеппо, де саме розпочалися сепаратні переговори окремих груп ісламістів «Армії завоювання» із сирійським урядом про здачу східних кварталів. Втягування у потенційну угоду про перемир’я Саудівської Аравії, Катару, Ірану, Туреччини, Йорданії та навіть Ізраїлю може зробити її більш ефективною, але водночас – складнішою через велику кількість переплетень інтересів та міжусобних конфліктів. Час покаже.




Комментирование закрыто.