Основні учасники війни у Сирії. Фронт Аль-Нусра

23 січня 2012 року у мережі з’явилося відео, на якому кремезний чоловік у балаклаві і з чорним прапором на стіні зловісно промовив: «Це помста за наших сунітських братів в Хомсі». Він сидів непорушно, а його неначе скляні очі вп’ялися в об’єктив камери, не виражаючи жодної емоції. Він говорив на іракському діалекті – повільно та роблячи короткі драматичні паузи, аби його мову краще зрозуміли сирійці. Час від часу від міг піднімати праву руку, вказуючи на небо, або кудись вдалину. Це єдині жести, які він робив під час промови. Далі глядачі побачили кадри, які транслювали світові ЗМІ ще два тижні до того. А саме: зруйнований район Дамаску та тіла загиблих на дорогах та тротуарах. Кожен сирієць одразу зрозумів, про що йдеться. За два тижні ніхто повністю ще не оговтався від трагедії.

Це сталося теплого ранку 6 січня 2012 року. Стародавній район Аль-Мідан неподалік Старого Міста завжди був велелюдним. Звідки б ви не їхали, а ці історичні вулиці не можна було оминути. Купа жовтих машин таксі щоранку кружляла цими районами, а шкільні автобуси підвозили дітей з околиць у центральні школи. Вулиця Аль-Джезматія була улюбленим місцем для прогулянок. Звідси можна було за 15 хвилин потрапити у Старе Місто та до відомої мечеті Омейядів. А Міданські солодощі знали в усій Сирії. Тут майже в кожному будинку на першому поверсі розташовувалися магазини зі всілякими сувенірами та східними смаколиками. Власники крамниць були відомі в усьому регіоні, і вивіски «Брати Дауд» і «Солодке від дядька Хайдера» були знані кожному арабу, а подекуди й іноземцю. У цьому районі завжди стояв духмяний карамельно-горіховий запах, особливо під вечір, коли місцеві «шеф-повари» починали смажити арахіс та мигдаль на нову порцію солодощів.

Але починаючи з 6 січня вулиця завмерла. Потужний вибух сколихнув район того ранку. Два десятки людей загинули, понад сотня зазнали поранень. Менше всього люди очікували терактів тут – на цій невинній історичній вулиці. Терорист-смертник на автомобілі, начиненому вибухівкою, на усій швидкості влетів у автобус біля зупинки. Це був перший теракт, скоєний щойно сформованим терористичним угрупованням, дарма що тоді їх не називали «терористами». А коли опублікували відео, стала відома й назва – «Джебхат Аль-Нусра» (з араб. «Фронт підтримки» — авт.). Так у сирійське життя увірвалася друга за величиною та одна з найбільш одіозних терористичних груп в країні. На той момент у західних медіа вони були відомі як «одне із сунітських повстанських угруповань», яке воювало проти режиму Башара Асада. Попри загибель людей і подальші теракти, такий їх медіа-образ зберігався аж до кінця 2012 року. Тож чи дійсно це були борці за свободу і як ця група з’явилися у Сирії?

Історичне коріння терористичної організації «Джебхат Аль-Нусра» сягає всього лише п’яти років. На відміну від багатьох терористичних угруповань Близького Сходу, які беруть свій початок ще в дрімучі часи афганської війни, або пов’язані з якимось бородатим конфліктом колоніальних часів, «Джебхат Аль-Нусра» є новим формуванням. Його історія може здатися неймовірною для людей, які спостерігали за розвитком конфлікту в Сирії через призму західних та українських медіа. Адже ця група не має нічого спільного з так званою «сирійською опозицією» чи навіть «повстанцями». Насправді – міф про «сунітське повстанське угруповання» є вкрай спрощеною та трохи викривленою версією реальності. Чи було це зроблено навмисно, чи це тут діагноз «не вникали»– невідомо. Я схиляюся радше до другого.

На перший погляд, в це важко повірити, але від початку «Джебхат Аль-Нусра» була відділенням «Ісламської держави». У 2011 році лідер останньої – тоді ще нікому не відомий шейх Абу Бакр Аль-Багдаді, сформував групу своїх людей та направив їх до Сирії із таємним завданням – повалити режим Асада та заснувати там осередок «Ісламської держави». Якраз в той час в регіоні вирувала так звана «Арабська весна», а режими падали один за одним під тиском народного невдоволення та Заходу. Ісламісти та радикальні елементи вбачали в цьому прекрасний шанс захопити владу та утвердитися в політиці. На чолі групи бойовиків став помічник Аль-Багдаді – сирієць Абу Мухаммед Аль-Джулані, який імовірно був родом з Голанських висот (звідси й прізвище – Аль-Джулані\Гулані – авт.), і після окупації останніх Ізраїлем, втік до Іраку, де приєднався до джихадистського руху. Він повів своїх людей через неконтрольовані ділянки іраксько-сирійського кордону та вирушив у містечко Седная під Дамаском. Там розташовувалася військова в’язниця для ісламістів. Тоді, на тлі протестів та мітингів, сирійський уряд задовольнив частину вимог протестувальників та звільнив звідти близько 400 в’язнів, яких називали «політичними». Звісно, вони всі були далеко не демократами й політиками, а звичайними членами різних ісламістських груп, проти яких режим Асада нещадно боровся. Більшість із них влилися у ряди Аль-Джулані, сформувавши кістяк відданих йому та досвідчених бійців.

Перші місяці група провела у провінції Дамаск. Вони регулярно збиралися для визначення плану дій та вербування місцевого населення. Коли про це дізналися сирійські спецслужби, бойовики накивали п’ятами та швидко перебралися до провінції Хомс. У кінці 2011 року в країні спалахнуло повномасштабне збройне протистояння, інспіроване ісламістами, і спецслужбам стало складніше ганятися за «групою іракських фанатичних виродків». За цей час група поповнилася купою нових членів – переважно з числа ветеранів-моджахедів часів війн в Афганістані та Іраку, а також місцевими членами ісламістської мережі давно забутого легендарного Абу Мусаба Аль-Заркаві – батька сучасного джихадистського руху. Це підтвердив у 2012 році й міністр закордонних справ Іраку Хошияр Зебарі, коли доповідав про масовий перетин терористами іраксько-сирійського кордону.

Січневі теракти в Дамаску стали дебютом організації. Аль-Джулані оголосив на всю Сирію про появу свого дітища – сунітського ісламістського угруповання «Джебхат Аль-Нусра Лі-Аглі Аль-Шям» (з араб. «Фронт підтримки народу Леванту» — авт.). Дуже швидко організація завоювала репутацію найбільшої та найагресивнішої антиурядової групи в країні. Вони не гребували ні вбивствами мирних жителів, ні показовими стратами прихильників уряду та полонених солдатів, ні масштабними терактами в житлових районах. За час конфлікту у період з 2011 по червень 2013 роки «Джебхат Аль-Нусра» взяла на себе відповідальність за 57 із 70 терористичних актів на території Сирії. Під час бойових дій бійці цього угруповання нерідко воювали пліч-о-пліч з іншими антиурядовими групами, в тому числі і з «Вільною Сирійською Армією». Бойовий запал, багатий військовий досвід та високий моральний дух моджахедів був у нагоді багатьом їх союзникам по полю битви. «Вільна Сирійська Армія» активно використовувала бійців «Аль-Нусри» в авангарді під час наступів та оборонних операцій. За повідомленням Державного департаменту США у листопаді 2012 року про ситуацію в Сирії зазначено: «Судячи по даним, які нам надіслали представники «Вільної Сирійської Армії», більшість мертвих та поранених їх бійців – це члени «Джебхат Аль-Нусри». Через свою хоробрість та постійне бажання перебувати на фронті, вони гинуть першими». Провідні світові медіа також визнавали ту рушійну роль, яку відігравали бойовики «Фронту» як каталізатор конфлікту. Перебування бійців цього формування у складі різноманітних груп дозволило їм осісти у кількох провінціях одночасно. Вони заснували свої відділення та вербувальні центри у непідконтрольних уряду територіях, за спиною у «Вільної Сирійської Армії», в якої не було ні часу, ні ресурсів, ні бажання займатися перетворенням інфраструктури та закріпленням своєї влади на захоплених землях. Ба більше – частина бійців ВСА пізніше перейшли на бік джихадистів, спокусившись на набагато більшу «матеріальну допомогу», яку отримували бійці з-за кордону. Про співпрацю «Аль-Нусри» та ВСА неодноразово писали й на Заході, називаючи бойовиків цього угруповання «найбільш успішною та потужною ударною групою у складі «Вільної Сирійської Армії».

Сила та могутність «Фронту Аль-Нусра» імпонували багатьом групам ісламістів, які залюбки укладали з ними союзи та проводили спільні операції проти сирійських військ. Пік таких «вилазок» прийшовся якраз на 2012 рік. Протягом весни-літа бойовики «Джебхат Аль-Нусра» здійснили близько трьох десятків терактів та збройних нападів як на військові, так і на цивільні об’єкти по всій країні. У березні три автомобілі начинені вибухівкою, злетіли у повітря біля будівлі служби безпеки у Дамаску, вбивши 27 людей та завдавши осколкових поранень понад сотні осіб. Аналогічні теракти були організовані 3 жовтня в Алеппо під час Першої битви за Алеппо, результатом якої стало захоплення частини міста ісламістськими силами на чолі із «Джебхат Аль-Нусра». Терористи активно практикували й масові страти. 29 травня під час боїв в провінції Дейр-аз-Зор, бойовики захопили в полон та розстріляли 13 сирійських військовослужбовців. Буквально через місяць, терористи вдерлися до телеканалу «Аль-Іхбарія» та вбили сімох людей, серед них троє журналістів. Ще 11 вони викрали, частину вбили, а жінок обернули у сексуальне рабство. А у вересні 2015 року 56 сирійських солдатів були страчені ними після битви за Ідліб.

Та міжнародну «популярність» «Фронт» отримав завдяки своїм особливо гучним та зухвалим терактам. У грудні 2013 року терористи на джипах прибули до стародавнього християнського містечка Маалюля під Дамаском. Це місто унікальне не лише своєю багатою релігійною історією, але й тим, що це єдине у світі місто, де місцеві жителі досі спілкуються арамейською мовою, якою послугувався в свій час Ісус Христос. Бойовики підірвали місцевий храм та викрали 13 черниць. І лише за півроку їх вдалося звільнити внаслідок спецоперації сирійських військ. Цей напад став надбанням громадськості, а точніше надбанням міжнародних медіа. Тоді міжнародна спільнота вперше звернула увагу на загрозу релігійних чисток з боку «Джебхат Аль-Нусра».

Ще одна гучна справа сталася у регіоні Голанських висот, коли там 28 серпня 2014 року терористи «Фронту» захопили в полон групу миротворців ООН та мали намір «судити їх по законам шаріату». Лише втручання Катару, який вважається одним зі спонсорів цих терористів, в процес переговорів дозволив звільнити заручників. Після цього миротворці покинули регіон, а їх військова база «Аль-Фуар» була захоплена джихадистами.

У листопаді 2012 року, у самий розпал бою за військово-повітряну базу у Тафтаназі, одразу кілька відомих американських видань поставили «Джебхат Аль-Нусру» на перше місце за кількістю бойовиків. «Washington Post» та «Huffington Post» тоді писали: «Бойовики з «Фронту Аль-Нусра», яке складається переважно з іноземних джихадистів, очолюють наступальні операції. Це угруповання вважається найбільш досвідченим та організованим з-поміж усіх антиурядових формувань. Зараз вони провели цілу серію атак на військові об’єкти на півночі країни». Аж до самої своєї «юридичної смерті» у грудні 2012 року, «Джебхат Аль-Нусра» продовжувала жити медійно як «сирійське повстанське угруповання». 7 грудня США визнали його терористичною організацією, а посол США в Сирії Роберт Форд назвав його «головною перешкодою для мирного врегулювання конфлікту».

Та Вашингтон не усвідомлював рівня інтеграції цього угруповання в загальну структуру «опозиційного руху» в Сирії. Якщо в Європі та США наприкінці 2012 року усвідомили перспективи «світлого майбутнього», яке несла «Джебхат Аль-Нусра» як сирійцям, так і їм самим, то у самій Сирії все було навпаки. Ціла низка антиурядових формувань, в тому числі «Вільна Сирійська Армія» та підтримувана Заходом та нафтовими монархіями «Сирійська національна коаліція», різко розкритикували Вашингтон. Для них «Джебхат Аль-Нусра» була прикладом для наслідування, а також найбільш поважним серед ісламістів угрупованням та потужною бойовою силою. Крім того, відомо, що терористи намагалися легалізувати себе на Заході в якості «сирійської опозиції». Для цього вони зберігали тісні контакти з представниками анти-асадівських сил в Катарі, Кувейті, ОАЕ, Туреччині та Саудівській Аравії. Бійці інших антиурядових формувань називали їх «справжніми дітьми революції проти режиму Асада». Командир загонів «Вільної Сирійської Армії» у провінції Алеппо, колишній полковник Збройних сил Сирії Абдель Джаббар Аль-Окайді звернувся до США та їх союзників із закликом скасувати рішення про визнання «Аль-Нусри» терористичною організацією: «Фронт Аль-Нусра» не зробив нічого незаконного чи осудного. Вони воюють пліч-о-пліч разом із нами. Сполученим Штатам годилося б визнати терористами сирійський режим, який вбиває мирних жителів та руйнує мечеті та школи». Пізніше, цей полковник присягне на вірність «Ісламській державі» та загине під час наступальної операції в Алеппо у 2015 році. Та тоді він був класичним «опозиціонером» у західному розумінні цього слова. За день до його звернення терористи «Джебхат Аль-Нусра» випустили близько 50 снарядів з мінометів по одній зі шкіл Дамаска, вбивши 16 людей. Такі напади та численні теракти із використанням замінованих автомобілів, терористів-смертників та вибухівок стали буденним явищем в Сирії.

Найепічнішим стало офіційне звернення голови так званої «Національної коаліції сирійських опозиційних та революційних сил» Ахмеда Муаза Аль-Хатиба, який закликав США переглянути своє рішення щодо визнання «Фронту» терористами. «Національна коаліція» була створена з подачі ЄС та США при підтримці та неабиякому впливі нафтових монархій. Вона була визнана як «основний представник сирійського народу» на противагу режиму Башара Асада. Але вже тоді експерти зазначали – цей орган, що базується в Досі у Катарі, не має ніякого впливу та контактів з силами бойовиків «на місцях». А серед тих, хто таку владу має, зокрема називали «Джебхат Аль-Нусра». У грудні того ж року у східній Гуті під Дамаском пройшли протести прихильників джихадистів. Люди, що стояли, взявшись за руки з бойовиками «Джебхат Аль-Нусра», вимагали від Заходу «не ставити на цих правовірних мусульман ярлик «терористів». Примітним було те, що на мітингу лунали лозунги «народ з повстанцями», «смерть Асаду» та «ми з тобою, батько Усама!». «Джебхат Аль-Нусра» об’єднала навколо себе 12 антиурядових угруповань по всій Сирії і вони разом опублікували спільне звернення, в якому відмовлялися від «демократичної коаліції, що засідає в Катарі».

Абу Мухаммед Аль-Джулані був майже на вершині джихадистського Олімпу. Та залишалася проблема – він все ще грав «другу скрипку», будучи підзвітним своєму прямому босу – лідеру «Ісламської держави» Абу Бакру Аль-Багдаді. А відтак, в голову Аль-Джулані почали закрадатися думки про можливість віддалитися від своїх іракських покровителів. Приводом до цього стало аудіо-повідомлення від Аль-Багдаді, яке той відправив у Сирію, сподіваючись офіційно оголосити захоплені Аль-Джулані території землями «халіфату». Однак цей запис, в якому лідер ІДІЛ назвав командира «Джебхат Аль-Нусра» «своїм помічником», а все збудоване його руками угруповання «офіційним представництвом ІДІЛ в Сирії», остаточно вдарила по «Его» Аль-Джулані та не на жарт розлютило його. Маючи бажання показати, що він не «тварь дрожащая», а «право имеет», він звернувся до своїх побратимів та заявив: його організація більше не підкоряється «Ісламській державі». Це, в свою чергу, призвело до розколу угруповання. Частина бойовиків залишилася вірною Аль-Багдаді та звинуватила Аль-Джулані у посяганні на «священну владу халіфа». Інші пішли за своїм новим лідером та остаточно сформувалися як «Джебхат Аль-Нусра», а в якості своєї «альма-матер» обрали терористичну мережу «Аль-Каїда». Лідер останньої – Айман Аль-Завахірі – був неабияк радий, що така потужна сила в Сирії стає його філією, однак деякий час грав у миротворця, закликавши до порозуміння всередині ісламістського руху. А коли відносини між «Ісламською державою» та «Фронтом Аль-Нусра» остаточно зіпсувалися, взяв їх під свою опіку. На дворі стояв травень 2013 року.

Після розриву з «Ісламською державою», Аль-Джулані поставив собі нову мету – підкорити групі всі ісламістські угруповання регіону та очолити опозиційний сирійському уряду джихадистський рух в країні. Саме тому він почав розгойдувати човен під назвою «Вільна Сирійська Армія», до якої входили чимало його бійців. «Точки кипіння» відносини між ВСА та «Фронтом аль-Нусра» досягнули не через ідеологічні розбіжності, як багато хто вважає, а через боротьбу за владу та вплив. Коли «Аль-Нусра» об’єднала навколо себе коаліцію з 13 антиурядових груп, включаючи ісламістів з «Ахрар Аль-Шям» та бригади «Ліва Аль-Таухід», «Ахрар Аль-Сурія» та «Ліва Іслямі», «Вільна Сирійська Армія» використала різні підходи до ідеології як привід для оголошення війни «Фронту». Останній же, маючи під контролем армію до 10 тисяч ісламістів, офіційно відмежувалися від «сирійської демократичної опозиції», як вони називали сили ВСА та представницькі органи сирійських антиурядових сил закордоном. Солдати ВСА почали масово перебігати на бік «Фронту» або «Ісламської держави». Деякі цілими загонами присягали на вірність або Аль-Джулані, або Аль-Багдаді, або взагалі створювали власний проект. «Вільна Сирійська Армія» почала втрачати людський ресурс, а її бійців витісняли з усіх провінцій.

Коли «Джебхат Аль-Нусра» майже повністю захопила провінцію Ідліб, керівництво ВСА пішло на безпрецедентний крок – встановила контакти з їх прямими конкурентами – «Ісламською державою». Та переговори про союз були зірвані влучним пострілом одного джихадиста, який із криком «Грьобаний зрадник!» 12 липня 2013 року пустив кулю в лоба одному з командирів ВСА Камалю Хаммамі. Смерть переговірника з боку ВСА та швидке просування сил «Фронту» довершили розгром такої популярної на Заході, але приреченої у Сирії «Вільної Сирійської Армії». Упродовж 2013-перщої половини 2014 років сили ВСА були майже повністю вибиті з усіх ключових міст та селищ у країні. Частина їхніх бійців влилася у ряди ісламістів, частина потрапила у полон, а керівництво евакуювали в Туреччину.

Коли, здавалося б, Аль-Джулані досяг своєї мети, постала нова проблема – «Ісламська держава». Влітку 2014 року армія Аль-Багдаді несподівано для всіх захопила іракський Мосул та більшу частину провінції Анбар. Тоді ж в результаті битви за Ракку терористи зайняли значні землі в Сирії, які з’єднали із завойовними територіями в Іраку. Оголошення Абу Бакром Аль-Багдаді «Світового халіфату» з центром у сирійському місті Ракка став справжнім ударом для «Фронту Аль-Нусра». Деякі його бійці, спокусившись історіями про ісламський варіант «Вальхалли» та безперервні потоки нафтодоларів, без коливань змінили хазяїна. Більше того, у Сирію почали прибувати джихадисти та прихильники радикального ісламу звідусіль. Так почався довгий період відкритої війни між «Джебхат Аль-Нусра» та «Ісламською державою».

За два останні роки, сили «Фронту Аль-Нусра» суттєво скоротилися в числі, а територія їх «князівства» зменшилася до невеликого анклаву в провінції Ідліб. У 2014 році терористи ІД вибили бойовиків «Фронту» з провінції Дейр-аз-Зор. У квітні того ж року під час бойового зіткнення з загонами ІД у провінції Ідліб загинув заступник Аль-Джулані – Абу Мухамед Аль-Ансарі, який виконував функції «еміра» провінції. 15 липня 2015 року, через рік після початку «громадянської війни джихадистів», Аль-Джулані відчайдушно заявив: «Я сподіваюся, що вони [«Ісламська держава» — авт.] повернуться на путь істинний, а Аллах відкриє їм очі та їх розум. А поки що, у нас немає іншого варіанту, окрім війни».

На даний момент бойовики «Джебхат Аль-Нусра» воюють як окремими підрозділами, так й у складі багатьох антиурядових угруповань, у принаймні восьми сирійських провінціях. «Фронт» має неабиякий вплив та керівні позиції в ісламістській коаліції «Армія завоювання» (араб. «Джейш Аль-Фатх» — авт.), яка зараз бере участь у битві за Алеппо, боях в Латакії та обороні провінцій Ідліб та Хама. Бійці «Фронту» утримують кілька стратегічних районів у південній провінції Дераа. Також вони складають ядро загонів ісламістів на півночі провінції Алеппо. Ідліб вважається найбільш укріпленим районом «Фронту Аль-Нусра», позаяк вони завдали тут не одну поразку сирійській армії. Зокрема, під час другої битви за Ідліб у березні-квітні 2015 року, сирійська армія остаточно втратила місто та опинилася в блокаді у сумнозвісних селищах Фуа та Кафрая. 26 березня того ж року терористи «Джебхат Аль-Нусра», рештки колишніх загонів ВСА та союзники з числа ісламістів захопили історичне місто Босра на півдні країни. Але найбільшою своєю військовою перемогою бойовики вважають так звану «Битву за перемогу» квітня-червня 2015 року. Тоді, під час наступу сирійських військ на північному заході країни у провінції Латакія, терористи та їх союзники завдали армійцям нищівної поразки та зайняли міста Джиср-аль-Шугур, Аріха та Аль-Мастума, 18 селищ у провінції Ідліб та заблокували бригаду сирійських військ у місцевій лікарні, перекривши всі траси. У бою загинув й сирійський генерал Мехі Аль-Дін Мансур, який разом із іншими вояками 26 днів поспіль обороняв лікарню.

Та у другій половині 2015 року удача відвернулася від бойовиків. Вони не змогли закріпитися у гірському регіоні Аль-Калямун біля ліванського кордону. Більшість із терористів були іноземцями, а відтак не знали цих районів. На відміну від бійців місцевого народного ополчення та осередку радикального шиїтського руху «Хезболла». Останні об’єдналися з сирійськими військами та вибили бойовиків «Фронту» та їх союзників за межі регіону до ліванського міста Арсаль. Аналогічним провалом завершилися операції в центральній Хамі у листопаді-грудні, під час битви за Забадані у липні-вересні та при облозі селищ Нуббуль та Аль-Захра, яка тривала три роки. В цьому свою роль зіграла й російська авіація, яка підтримувала наземні сирійські війська під час їх наступів.

Сьогодні «Джебхат Аль-Нусра» залишається однією з найбільш одіозних та жорстоких терористичних угруповань на території Сирії. Проте, її сили значно ослабли. «Фронт» більше воює у складі різних ісламістських коаліцій. А подекуди не гребує альянсом навіть з «Ісламською державою». Лідер «Аль-Каїди» Айман Аль-Завахірі у кінці 2015 року закликав два угруповання «об’єднатися заради перемоги», що свідчить про те скрутне становище, в якому опинилася «Джебхат Аль-Нусра». Новий план перемир’я в Сирії, ухвалений міжнародною спільнотою у Мюнхені 11 лютого та затверджений 25 лютого, повністю виключає з мирного процесу «Фронт Аль-Нусра» та виносить йому смертний вирок. Північно-східний алеппський наступ сирійських військ, третя битва за Алеппо та облога Ідлібу – такими будуть ключові битви, що вирішать їх долю. А поки що – боротьба триває, і скидати «Фронт» з рахунків на сьогоднішній день не варто.