Відміна мораторію на продаж землі с/г призначення: “За” і “проти”

Прогрессивный капитализм, для "Хвилі"

земля

Проект “Прогресивний Капіталізм” продовжує системне обговорення питань пов’язаних із розвитком інституту приватної власності в Україні.

Незважаючи на те, що першим кроком визначається проведення фактичної деолігархізації, гостра тема відміни або продовження мораторію на продаж землі с/г призначення не може ігноруватися.

Окрім цього, це питання має і суспільне значення, оскільки думки висловлюються гостро протилежні – питання складне, є гіпотеза, що суспільного консенсусу по цьому питанню немає.

Для напряцювання консенсусного рішення у рамках проекту ПК була створена окрема дослідницька група “ПК Держава Громадян”, де ми зібрали, думки людей, що безпосередньо стикаються з проблемою, а також отримали коментарі експерта.

До вашої уваги пропонується скомпільований текст із тез багатьох людей, що на нашу думку надають найбільш об’єктивну оцінку ситуації.

Проект ПК буде вдячним за продовження дискусії з цього питання ширшим експертним товариством – питань більше ніж відповідей.

Роздуми Іван Бокс

Чимало людей чомусь вважають відміну мораторію на продаж с/г земель початком функціонування ринку землі. Але щоб ринок запрацював в первісному значенні слова «ринок», де як відомо зустрічаються два «дУрні», мають бути хоча б зрозумілі безліч правових механізмів.

Чи запрацює «ринок» на існуючій законодавчій базі? Можливо.

Чи буде він вільним, конкурентним, а значить визначатиме «ринкову» ціну за товар, що на ньому пропонується/купується/продається? – Сумніваюсь.

Яким чином захищенні права власника? Орендаря/орендодавця? Держави? Місцевої громади? Та зрештою й самої землі? Чи готові методологічно, інструментально та ресурсно органи юстиції та кадастру коректно, в правовій та гео-просторовій формі фіксувати права власності/оренди та цивільно-правові угоди з ними? – Питань більше ніж відповідей.

Які причини в існуючому стані справ в правовій та політичній площині для того, щоб після зняття мораторію на продаж с/г земель, через декілька років група ПК не зайнялась теоретично-методологічним підґрунтям перезаснування прав власності на українську землю?

Чи можливо розраховувати на бурхливе зростання капіталізації українського ресурсу під назвою «земля» після зняття мораторію на продаж с/г земель? Дуже сумніваюсь.

Навіть у випадку зняття мораторію на продаж с/г земель популісти від політики створять стільки запобіжних механізмів переходу прав власності, граничного розміру володінь в одних руках та зміни цільового призначення, що прихід на український ринок якогось іншого капіталу крім с/г виробників та переробників очікувати не варто. для прикладу. яку норму прибутку та валовий дохід можна очікувати від 100 га засіяних пшеницею та розміщення (якогось дива, дякую тобі санта) на цьому ж полі припустимо європейського бюро з інновацій Google, Apple чи Microsoft? Який вплив на розвиток країни матиме поле пшениці і виробничі/інноваційні потужності сучасних Tesla чи SpaceX?

Так от, якщо вам спаде на думку перевести ось ці 100 га із земель с/г виробництва у щось інше – землі промисловості чи комерції – почнеться найцікавіше.

Політики, місцеві чиновники, грінпіс, небайдужі громадяни тільки що вогнищ не розпалюватимуть, всі будуть проти.

Але ж Ви скажете, що землі в нас багацько, “бєрінєхачу”. Так і не так. С/г призначення дійсно багато.

Розпаханість земель одна з найвищих у світі.

Для прикладу маємо 30 млн. га орних земель, А Німеччина, Італія та Англія, разом, мають — 26 млн. 70% української землі розпахано. В Європі — 30-45%, сша — 26%.

То чи залишилось землі під інші види діяльності? Подивіться на місто в якому мешкаєте!

Багато там площадок з мінімальними комунікаціями під потенційного інвестора? Куди розвиватись? Очевидно лиш за межі міст, але одразу за міською межею вас чекає орна земля. – Коло замкнулось.

Тези від Людмили Корж

Додам, що місцеві депутати, наприклад, Бородянського району з піною у рота борються, щоб не віддати Блиставицю Бучі, бо, бачте, жадібні бучанці орні землі забудують багатоповерхівками. То радіти ж цьому треба – буде розвиток селу, школи, садочки побудують – ні! Орні землі – це священна корова. Нехай там краще виросте тонна пшениці, чим поселиться 1000 працездатних і не безробітних людей. Мабуть, це наслідки голодомору даються взнаки – всі бояться лишитися без хлібу.

Чи ось, наприклад, громада Ірпеня обурюється активною забудовою міста, що комунікації і інфраструктура не пристосовані до такої кількості мешканців. Шановні, ви не тим обурюєтесь! Треба вимагати розвитку інфраструктури, а не припинення будівництва. Ще один пострадянський паттерн поведінки: застовбити собі місце під сонцем, і всім, хто прийшов після тебе, обурено кричати «вас тут не стояло!»

Мнение эксперта по вопросу земли сельхоз. назначения.

(Прим. Опыт работы — в течение 9 лет заместитель главы районной администрации, в течение 14 лет — председатель районного совета. Отдельно отмечу, что последняя должность — выборная, причем дважды: сначала нужно пройти в совет, то есть получить оценку своей деятельности от жителей, а потом уже в совете — выборы председателя. Район достаточно сельскохозяйственный, причем был одним из пилотных, когда стартовало распаевание земли. И все возможные «шишки» набивались там, а потом пытались их избежать уже по всей стране.)

Бесполезно спорить о том, что земля — наше достояние, достояние всего народа. Этот поезд давно ушел, и это свершившийся факт. Земля, в основном, вся распаевана между бывшими колхозниками, причем распаевана неправильно, несправедливо. Если она — общенародное достояние, почему каждый гражданин не получил свой пай? Почему только колхозники? И даже здесь несправедливо — получили те, кто на момент распаевания был членом колхоза. То есть приезжие, проработав лет шесть — получили. А те, кто проработал в колхозе 40 лет и ушел — не получил.

Земля бывает в трех видах собственности — государственная, коммунальная (распоряжается сельстовет, например) и в частном владении — распаеваная. В государственном владении земли не так и много, основная часть — у частника. Это уже факт.

Но из-за действия моратория на продажу земли сельхоз. назначения они ею владеют, но продать не могут.

Могут только сдать в аренду. И это тоже уже факт — на самом деле земли у них нет, эта земля давно уже контролируется не ими, народ землю уже потерял. Она вся у крупных латифундистов и у фермеров, в долгосрочной аренде, на 48 лет. Только 48 лет они ее обрабатывать не собираются. А собираются выжать по максимуму, срубить денег за 5 — 7 лет и слинять с ними. Сеют подсолнечник, экспортная культура, выгодно. Земля убивается просто.

Почему фермеры шины жгли под кабмином, против отмены моратория выступали? Им это тоже невыгодно! Они как и крупные латифундисты арендуют у частников за копейки. А мораторий снимут? Частник сможет или продать, или сдавать в аренду дальше. Но цена аренды тогда поднимется, арендатор вынужден будет предложить больше. Хорошо для государства, налоги в экономику.

Нет, сами обрабатывать землю они не будут. Желания работать нет ни у кого, они отвыкли работать. Так, колупаются у себя в огороде. Объединяться? Нет, не собираются. Это опять колхоз. И денег у них нет, чтоб технику и семена-удобрения покупать.

Как только получат возможность продать — продадут. Как, раз все уже в аренде? А в большинство договоров включен пункт про то, что когда будет отменен Мораторий — договор аренды может быть расторгнут. А еще может быть предусмотрена выплата неустойки, тогда она войдет в стоимость при продаже. Есть механизмы.

Могут бандиты какие-то отжимать? Могут. Ну, так это частные случаи. А правоохранительные органы тогда на что? Это их забота.

Продадут — хорошо, для государства — государство налоги получит. Пропьют, прогуляют — конечно! А потом, куда деваться, жизнь заставит идти работать. Наемными работниками к тому, кто купит землю. А что здесь плохого, что они станут наемными работниками? Да если еще им зарплату хорошую платить будут?

Почему государство должна заботить их судьба? Почему вообще государство должно заботиться о чьей-то частной собственности?

А вот выкупить землю у таких собственников назад, когда откроют продажу, государство может. И, возможно, это и стоит сделать.

Что будет когда отменят Мораторий? Абсолютно не надо этого бояться!

Пока земля не товар, никто сюда не идет, никакой инвестор. А вот когда она станет товаром — он придет, купит, заплатит налоги государству — и будет владеть. Будет беречь землю, вкладывать в нее — она же теперь его, и его и останется.

Ну и что, если иностранцы купят? Они принесут деньги, технику, будут нормальные зарплаты платить. Земля же никуда не денется! Она же здесь и останется. Вот когда-то иностранцы, Юз, например, приехали, построили заводы. И что? Заводы остались и работали на нашей земле на наше благо.

А вот китайцев надо бояться. Только китайцы землю не покупают, они ее в аренду берут — и выжимают по полной. А если какой китаец купит — беречь будет.

Могут ли государственные земли продать? Могут. Почему нет, если на прозрачном законном аукционе, открыто? Хорошее поступление в бюджет. А купивший обрабатывает, пользу приносит, налоги платит.

Земля продается с целевым назначением. Изменить его сейчас очень сложно, практически невозможно. Вот это должно остаться — и очень жестко.

Но в отдельных случаях можно и поступиться, целевое назначение изменить — если есть очень веские основания. Этот механизм есть и сейчас.

Законодательство, в целом, есть. Другая же собственность продается-покупается. Так что не надо бояться отмены Моратория. Эта истерика вокруг него, все эти страхи искусственно нагнетаются теми, кому это не выгодно, кто сейчас реально распоряжается землей — крупным латифундистам.

Думки Nataly Bezmen:

Итак, вопрос: что страшнее двигаться вперед, в путь полный опасности и неизвестности, и справляться с неминуемыми трудностями по пути, или из страха перед ними ничего не менять, оставаться на месте?

Если бы здесь, на месте, было тепло и комфортно, и мы не имели факт вырождающегося села, монопольной скупки продукции за гроши, смены назначения земли по-серому, катастрофического морального и материального отставаниям по технологиям обработки — выбор, может, выглядел бы и иначе.

Вопрос во всех случаях один. Идти вперед или стоять на месте.

Хотелось бы иметь возможность спросить — у политиков и партий — доколе мы будем стоять на месте? Когда сдвинемся? Почему «через три года»? Чем вы все занимались предыдущий отрезок времени? Кто за это был назначен ответственным и почему он не отвечает? Когда начнет? Это все не узкие специализированные вопросы. Это политические вопросы. И мы должны их формулировать и задавать. А обсуждать тонкости протекторных механизмов можно очень долго. Чем и пользуются те, кто реально владеет ситуацией.

Все боятся иностранцев. Но иностранцы могут прийти не только как саранча. Они могут принести инвестиции, технику, технологии обработки. Создание рабочих мест, переработка, продукция высокого передела, конкуренция, качество, выход на внешние рынки — вот те перспективы, которых лишает нас продолжение моратория. Есть такое понятие — убытки в виде недополученной прибыли. Нужно оценивать не только страхи и риски, но и это. Еще раз, никто не против защитных механизмов. Но это хвост, который не должен крутить собакой.

Мы ведь даже нормальную пшеницу вырастить не способны. Из нее спагетти не сделаешь, класс зерна не тот. Фураж, вот что мы производим. И фальсификат вместо молока.

Все оговорки — вторичны. Сначала мировоззренческое решение, политическое как сейчас говорят. Потом ответы на вопросы как, в каком порядке и в какие сроки.

Сроки «когда-нибудь, когда мы будем готовы» — это не сроки. Никогда не будем готовы. Где эти законопроекты, где их обсуждение, где комплексное решение, кто этим занимается? Кто должен отвечать, что все это до сих пор не готово – если действительно не готово?

Времени было на это много. Сроки откладывались уже неоднократно. Три года, потом еще и т. д. Подобная строка — об отсрочке — именно в программе партии означает, что опять делать ничего не будут. Немедленная отмена заставит оказаться в ситуации, когда законы нужны сейчас. И принять их. А те, кто до сих пор ничего для этого не сделал, включая открытые электронные резервы, должны отвечать за саботаж и бездействие с тяжкими последствиями для экономики.

Питання замість висковків

Приклади з життя чудово ілюструють нашу дійсність. співіснування та взаємодія урбаністичного та сільського в країні базується переважно на радянській спадщині. Роки незалежності скоріше консервували ніж змінювали усталений порядок. Юридично, людям відвоювати життєвий простір в рослин не просто, але можливо. Місто розвивається та існує на підставі генерального плану населеного пункту, існує й процедура зміни меж через обласні ради та Верховну Раду. Проте чи грунтується цей процес на іноваціях? Гармонії? Розумінні куди рухається людська цивілізація? Чи ми залишимо нащадкам просто не придатне для життя місто і зруйноване село?

Buzz” группировки ПК:

  1. Деолігархізація власності. Звернення до Валерія Пекаря

  2. Валерій Пекар (відповідь): Нотатки щодо деолігархізації

  3. Игорь Тышкевич (альтернатива): Почему не нужно добивать олигархов

  4. Сергій Дацюк (огляд/розширення дискурсу): Технократія і гуманократія у країні олігархії

  5. Група ПК: 5 принципов для победы над олигархами

  6. Владимир Ларцев (Укртелеком/case study): Зачем нужна люстрация всех оценщиков всех гос. предприятий

  7. Група ПК: Стоит ли продолжать молчать о проблемах олигархической собственности?

  8. Група ПК: О проблемах института частной собственности в Украине

  9. Психология: О менталитете собственника и травме большевизма

  10. Анкета-опитування групи ПК: Питання до політиків та відомих активістів, щодо розвитку інституту приватної власності в Україні




Комментирование закрыто.