Аналіз військово-технічного потенціалу України

Історія людської цивілізації, якщо розглядати її крізь призму геополітики та боротьби за домінування, є, по суті, історією технологічного прогресу. Здатність нації генерувати інновації, швидко впроваджувати їх у виробництво та ефективно застосовувати у військовій справі завжди була тим вирішальним фактором, що відділяв суб'єктів історії від її об'єктів. Ця аксіома, підтверджена тисячоліттями, набуває особливої гостроти в контексті сучасної війни України за незалежність.

Екскурс у глибину віків демонструє, що технологічний розрив завжди призводив до докорінної зміни світового порядку. Винахід бронзи, а згодом і заліза, не просто змінив побут, а створив передумови для формування перших військових імперій, здатних проєктувати силу на великі відстані. Класичним прикладом реалізації технологічної переваги є Велика Британія. Невелика острівна держава, завдяки промисловій революції, впровадженню парового двигуна, передових методів металургії та навігації, трансформувалася у глобальну імперію, над якою "ніколи не заходило сонце". Британське панування над гігантськими територіями — США, Канадою, Індією, Австралією — базувалося не на демографічній перевазі, а на якісній перевазі в засобах виробництва та ведення війни.

Аналогічні процеси відбувалися і в XX столітті. Стрімкий злет Німеччини та Японії був обумовлений не лише ідеологічними факторами, а й безпрецедентною концентрацією ресурсів на розвитку передових технологій — від хімічної промисловості до авіабудування. Саме технологічний паритет, а згодом і перевага союзників (зокрема, у ресурсному забезпеченні та ядерній програмі), зумовили фінал Другої світової війни.

Особливої уваги в цьому контексті заслуговує досвід Радянського Союзу. Попри тоталітарний характер режиму та трагічну ціну індустріалізації — голодомори, репресії, виснажливу працю мільйонів — СРСР вдалося здійснити технологічний ривок, який перетворив аграрну країну на другу наддержаву світу. Це досягнення базувалося на жорсткій централізації ресурсів, пріоритетному розвитку фундаментальної науки та створенні потужного військово-промислового комплексу. Повоєнний період став часом розквіту для української складової радянського ВПК. Саме на території України були зосереджені ключові підприємства ракетно-космічної галузі, авіабудування, станкобудування, суднобудування і т.д.

Для покоління, до якого належить автор цієї доповіді — інженерів, конструкторів, науковців, що працювали в "золоту еру" 1960-1980-х років, — цей спадок є не просто сторінками підручників історії, а результатом власної інтелектуальної праці. Участь у створенні таких шедеврів інженерної думки, як Ан-124 "Руслан" та Ан-225 "Мрія", дає моральне та професійне право стверджувати: на момент розпаду СРСР Україна володіла потенціалом, що дозволяв їй входити до п'ятірки найбільш технологічно розвинених держав Європи та до десятки світових лідерів. Однак, подальша історія незалежної України стала прикладом того, як цей унікальний капітал був змарнований через відсутність стратегічного бачення та домінування кланово-олігархічних інтересів.

Сьогодні, коли Україна стоїть перед екзистенційним викликом, ми змушені констатувати: старі методи управління та застарілі підходи до оборонного замовлення більше не працюють. Світ змінився. Країни, які ще 30 років тому були технологічними аутсайдерами — Південна Корея, Китай, Туреччина, ОАЕ — завдяки економічній політиці, створенню спеціальних економічних зон і зон економічного та технологічного розвитку, державній підтримці інновацій вийшли на передові позиції. Україна ж, маючи значно кращі стартові умови, опинилася в ролі наздоганяючого, змушеного під час війни частково відновлювати те, що було зруйновано в мирний час.

Цей звіт має на меті провести глибокий аналіз причин деградації вітчизняного високотехнологічного сектору, оцінити поточний стан справ у сфері безпілотних систем та запропонувати конкретні, технічно обґрунтовані кроки для виправлення ситуації. Ми розглянемо можливості асиметричної відповіді агресору, відмовившись від сліпого копіювання західних доктрин, які часто є економічно неприйнятними для України, та запропонуємо створення нових інституційних механізмів для управління оборонними інноваціями.

Ерозія промислового гіганта

Українська авіаційна промисловість кінця XX століття була унікальним явищем. Конструкторське бюро імені О.К. Антонова (нині ДП "Антонов") було не просто заводом, а центром гігантської кооперації, що об'єднувала сотні підприємств, науково-дослідних інститутів та лабораторій. Створення лінійки важких транспортних літаків стало вершиною цієї кооперації.

Літак Ан-124 "Руслан" став технологічним проривом. Для його створення були розроблені нові алюмінієві сплави, композитні матеріали, унікальні технології виготовлення великогабаритних панелей крила. Це вимагало розвитку металургії, електроніки, хімічної промисловості та приладобудування на рівні, який був доступний лише США. Ще більш амбітним проєктом став Ан-225 "Мрія", створений для транспортування орбітального корабля "Буран" та елементів ракети "Енергія". Цей літак, знищений російськими окупантами у 2022 році, залишається неперевершеним за вантажопідйомністю 250 тон.

Участь автора у створенні цих машин, а також менш відомих, але не менш важливих проєктів, таких як Ан-70 (військово-транспортний літак короткого зльоту і посадки), авіаційно-космічна система МАКС (на базі Ан-325) та ракетно -космічної системи «Світязь» (на базі літака Ан-325 і модернізованої ракети “Зеніт”) дає підстави стверджувати, що Україна мала всі шанси стати ключовим гравцем на світовому ринку вантажних авіаперевезень та космічних запусків. Системи МАКС і «Світязь», які передбачали повітряний старт з "спини" літака-носія, могла б забезпечити Україні незалежний доступ до космосу, значно дешевший за традиційні космодроми. Однак цей проєкт, як і багато інших, залишився на папері через брак фінансування та політичної волі.

Головною причиною занепаду галузі стала не стільки економічна криза 90-х, скільки системна помилка в кадровій політиці держави. Протягом десятиліть ключові посади в оборонній промисловості обіймали фахівці, які пройшли шлях від інженера до генерального конструктора. Вони знали цикл створення продукту, розуміли важливість збереження конструкторської школи та експериментальної бази.

Починаючи з середини 2000-х, і особливо після 2014 року, в Україні утвердилася практика призначення на керівні посади так званих "ефективних менеджерів" — людей без профільної технічної освіти, часто з досвідом у торгівлі автомобілями чи фінансових спекуляціях. Їхнім завданням часто ставало не розвиток виробництва, а "оптимізація активів", виведення коштів, що на практиці означало розпродаж майна, здачу цехів в оренду та скорочення наукового персоналу. ДП «Антонов» вдалося зберегти лише завдяки авіакомпанії «Авіалінії Антонов», але серійне виробництво літаків в Україні зупинилося.

Ця політика призвела до розриву спадкоємності поколінь. Молоді фахівці, не бачачи перспектив, залишали галузь або емігрували. Досвідчені кадри звільнялися або витіснялися. Результатом стало те, що навіть маючи документацію на унікальні вироби, підприємства втратили технологічну компетенцію — здатність відтворити цей виріб у металі.

Яскравим прикладом знищення високотехнологічного потенціалу є доля заводу "Оріон" (як київського, так і тернопільського майданчиків). У радянські часи це було режимне підприємство, що спеціалізувалося на виготовленні складних радіотехнічних систем: засобів радіозв'язку для бронетехніки, компонентів для ракетно-космічної галузі та, що особливо важливо сьогодні, систем радіоелектронної боротьби (РЕБ).

У той час як у 2014 році, з початком російської агресії, потреба в засобах РЕБ стала критичною, завод "Оріон" замість отримання держзамовлення та модернізації продовжував занепадати. Унікальне обладнання для налаштування радіосистем здавалося на металобрухт. Приміщення, де колись збирали електроніку для космосу, перетворилися на склади секонд-хенду або офіси "фірм-одноденок".

Аналітики вказують, що причиною такої ситуації є не лише недбалість, а й корупційна складова. Схеми "відкатів" у розмірі 10-15% від контрактів, виведення коштів, про які повідомляють антикорупційні органи, роблять невигідним чесне виробництво. "Ефективним менеджерам" простіше отримати швидкий прибуток від оренди землі в центрі Києва, ніж інвестувати в складне виробництво з довгим циклом окупності.

Паралельно з фізичним знищенням заводів відбувався процес, який автор жорстко, але влучно характеризує як "дебілізація населення". Руйнування системи професійно-технічної та вищої інженерної освіти призвело до дефіциту кваліфікованих робітників та інженерів. Замість культу знань та праці насаджувався культ швидкого успіху та споживацтва.

Історична пам'ять про досягнення дідів та батьків, які перемогли фашизм і збудували індустріальну міць країни, піддавалася ревізії або забуттю. Це не просто гуманітарна проблема. Втрата поваги до людини праці, до інженера-творця підриває самі основи, на яких може базуватися технічний ренесанс. Без розуміння того, що ми є нащадками переможців та творців, неможливо мобілізувати суспільство на нові звершення.

Революція дронів

Війна в Україні стала полігоном для безпрецедентної еволюції безпілотних систем. Динаміка змін у цій сфері випереджає будь-які довоєнні прогнози.

• Етап "Байрактарів" (Початок 2022): На початку повномасштабного вторгнення великі надії покладалися на турецькі ударні дрони Bayraktar TB2. Вони стали символом спротиву, ефективно знищуючи колони російської техніки. Однак, зі стабілізацією лінії фронту та насиченням російських порядків засобами ППО та РЕБ, великі та відносно повільні дрони стали вразливими. Їх роль змістилася до розвідки з великих дистанцій.
• Етап "Весільних дронів" (Середина 2022): Комерційні квадрокоптери типу DJI Mavic, які ексміністр оборони О. Резніков помилково назвав "весільними", здійснили революцію в тактичній розвідці. Вони дали кожному командиру взводу "очі" в небі, дозволяючи коригувати артилерію та скидати гранати з ювелірною точністю.
• Ера FPV (2023-2025): Поява FPV-дронів (First Person View) змінила баланс сил. Дешеві (300-500 доларів) дрони-камікадзе, керовані в режимі реального часу, стали здатні вражати цілі вартістю в мільйони доларів. Це стало справжньою "артилерією для бідних", але з точністю керованої ракети.

Сьогодні в Україні існує ситуація, яку військові називають "зоопарком". На озброєнні сил оборони одночасно перебувають десятки, якщо не сотні типів БПЛА. Серед розвідувальних — "Лелека-100", "Фурія", "Валькірія", "SHARK", "Spectator", "PD-2". Серед ударних — "Бобер", "Лютий", "Паляниця", R-18 та безліч варіацій FPV-дронів від різних майстерень.

Негативні наслідки відсутності стандартизації:

• Логістика та ремонт: Кожен дрон має свої унікальні запчастини, пропелери, мотори, антени. Забезпечити ремонтні підрозділи всім необхідним номенклатурним рядом неможливо. Це призводить до того, що дрібна поломка може вивести дрон з ладу на тижні.
• Підготовка операторів: Навчання пілота на одному типі БПЛА не гарантує його здатності ефективно керувати іншим. Інтерфейси наземних станцій керування, аеродинаміка та процедури запуску різняться кардинально.
• Економічна неефективність: Дрібносерійне виробництво (десятки штук на місяць) завжди дорожче за масове конвеєрне (тисячі штук). Собівартість "гаражного" дрона вища, а контроль якості — нижчий.

Анатолій Вовнянко слушно звертається до історичного досвіду США часів Другої світової війни. Коли армії США знадобився легкий розвідувальний автомобіль, технічне завдання було розіслано 135 виробникам. Лише три компанії (Bantam, Willys-Overland та Ford) представили прототипи. Після виснажливих випробувань переміг проєкт Willys.

Однак, замість того, щоб купувати три різні машини, уряд США обрав одну конструкцію (Willys MB) і передав ліцензію на її виробництво також компанії Ford (під назвою Ford GPW). Це забезпечило повну взаємозамінність деталей. Солдат на полі бою міг взяти карбюратор з розбитого Ford і поставити його на Willys.

Україна потребує аналогічного підходу. Держава повинна провести порівняльні випробування, обрати 2-3 найкращі моделі в кожному класі (розвідник, камікадзе, бомбардувальник) і профінансувати їх масове виробництво на потужностях різних заводів. Це дозволить знизити ціну, уніфікувати навчання та спростити логістику.

Створення кластера оборонних технологій Brave1 є позитивним кроком. Платформа спростила процедури допуску до експлуатації, скоротивши бюрократичний шлях з 2 років до кількох тижнів. Грантова підтримка стартапів дозволила виявити талановиті команди.

Проте Brave1 працює переважно як акселератор та маркетплейс, а не як стратегічний орган планування. Він реагує на пропозиції ринку, а не формує жорстке замовлення. Відсутній централізований "мозковий центр", який би визначав, які саме характеристики будуть потрібні через пів року, враховуючи еволюцію ворожого РЕБ.

Критичним фактором виживання дронів є стійкість до радіоелектронної боротьби. Росіяни швидко адаптуються, змінюючи частоти глушіння каналів керування та GPS. Дрон, який був ефективним учора, сьогодні може стати безпорадним шматком пластику.

Це вимагає від українських виробників не просто складання дронів з китайських комплектуючих, а глибокої інженерної роботи над системами зв'язку. Необхідні дрони зі змінними радіомодулями, псевдовипадковим перелаштуванням робочої частоти (FHSS) та елементами штучного інтелекту для донаведення на ціль в умовах втрати зв'язку. Саме тут потрібна консолідація наукового потенціалу, а не розпилення ресурсів по сотнях дрібних проєктів.

Аналіз ефективності витрат

Одним із найбільш суперечливих рішень влади є замовлення двох корветів типу Ada ("Гетьман Іван Мазепа" та "Гетьман Іван Виговський") у Туреччині. Вартість контракту офіційно не розголошується, але експертні оцінки вказують на суму близько 500 мільйонів євро за корабель з повним комплектом озброєння та боєкомплекту.

Техніко-економічний аналіз:

• Живучість: Сучасний корвет — це велика, радіолокаційно помітна ціль. В умовах закритого Чорного моря, яке повністю прострілюється російськими береговими комплексами "Бастіон" та авіацією, шанси на виживання такого корабля без потужної парасольки ППО є мінімальними. Вартість ракети "Онікс" чи "Калібр" (близько 1-3 млн доларів) неспівмірна з вартістю корабля (500 млн).
• Базування: Після окупації Криму та постійних ударів по портах материкової України, безпечне базування та обслуговування таких кораблів є неможливим. Фактично, вони приречені перебувати в турецьких портах до кінця війни, заморожуючи колосальні бюджетні кошти.
• Альтернативна вартість: За ціну одного корвета (500 млн євро) можна виготовити близько 2000 морських дронів типу Magura V5 (вартістю ~250 тис. доларів). Саме ці дешеві безпілотні катери вже змінили баланс сил у Чорному морі, потопивши російський корвет "Івановєц", ВДК "Цезар Куніков" та патрульний корабель "Сєргєй Котов".

Рішення будувати корвети виглядає як політичний піар або спроба "освоїти бюджети", а не як раціональна військова стратегія. Це класичний приклад підготовки до минулої війни, ігноруючи реалії війни сучасної.

Безумовно, українським Повітряним Силам потрібні сучасні літаки. Однак суспільні очікування щодо F-16 (а також можливих Saab Gripen чи Dassault Rafale) є значно завищеними.

Проблеми експлуатації західних винищувачів:

• Вартість: Один F-16 Block 70/72 коштує понад 60 млн доларів. Разом з озброєнням, навчанням пілотів та інфраструктурою ціна зростає вдвічі.
• Вразливість аеродромів: Головна проблема сьогодні — не так повітряні бої, як збереження літаків на землі. Російські балістичні ракети та дрони-камікадзе постійно атакують аеродроми (Старокостянтинів, Миргород). Західні літаки вимагають ідеальних злітно-посадкових смуг та складного наземного обслуговування, що робить їх прив'язаними до стаціонарних баз, відомих ворогу.
• Ефективність: В умовах насиченого російського ППО (С-400), F-16 не зможуть вільно діяти над лінією фронту. Їх роль зведеться до носіїв далекобійних ракет (Storm Shadow, AMRAAM), які запускаються з безпечної відстані.

Замість колекціонування різних типів дорогих платформ (Gripen, Rafale, F-16), що створить логістичний хаос, доцільніше було б зосередитися на одному типі та інвестувати в засоби ураження для них, а також у розвиток безпілотних ведених.

Технічні пропозиції для перемоги

Враховуючи обмеженість ресурсів, Україна не може дозволити собі симетричну відповідь Росії (будувати стільки ж танків, літаків чи кораблів). Наш шлях — асиметрія: використання дешевих, але технологічних рішень для нейтралізації дорогих активів ворога.

Однією з ключових проблем ППО є виснаження запасів дорогих зенітних ракет на дешеві іранські дрони Shahed-136. Збивати "мопед" ракетою NASAMS (вартість >1 млн доларів) — це економічна поразка.

Пропозиція: Використання навчально-тренувальних літаків Aero L-39 Albatros як винищувачів дронів.

В Україні та країнах-партнерах зберігається значна кількість цих машин (за оцінками автора, сотні одиниць).

Технічне обґрунтування:

Модернізація: Встановлення на L-39 сучасних оптико-електронних станцій або компактних бортових радарів (на зовнішніх підвісках) перетворить цей літак на ефективний "нічний мисливець". Це рішення дозволило б вивільнити високотехнологічні ЗРК для боротьби з балістикою. На жаль, ця ідея ігнорується на користь очікування F-16.

Ще одним невикористаним резервом є створення стратосферних безпілотників (High Altitude Platform Systems — HAPS). Це апарати, що працюють на висотах 20-25 км, вище за погодні явища та коридори цивільної авіації.

Переваги для України:

• Незалежний зв'язок: Один HAPS може забезпечити широкосмуговим зв'язком (аналог 5G/Starlink) територію діаметром до 200 км. В умовах спроб РФ глушити супутникові сигнали, це критично важливо для управління військами.
• Персистентна розвідка: На відміну від супутників, які пролітають над ціллю раз на кілька годин, HAPS може "висіти" над точкою тижнями, забезпечуючи відеоспостереження в режимі реального часу.
• Стійкість: Висота 20 км робить їх недосяжними для ПЗРК та більшості зенітної артилерії. Для ураження потрібні дорогі ракети середнього радіуса дії (С-300/400), витрата яких на пластиковий планер є економічно невигідною для ворога.

Науковий потенціал Національного авіаційного університету (НАУ) та КПІ, які вже мають досвід створення наносупутників PolyITAN, а також розробки з сонячними панелями, дозволяє реалізувати такий проєкт в Україні. Вже існують стартапи (наприклад, Swarmer), що працюють у суміжних сферах, але їм бракує державного замовлення.

Згадка автором системи МАКС на базі Ан-325 є важливою в контексті стратегічної автономії. Україна не має власного космодрому, і в умовах щільного заселення Європи його будівництво неможливе. Технологія повітряного старту (запуск ракети з літака-носія) є єдиним шляхом для України отримати незалежний доступ до космосу.

Це дозволило б виводити на орбіту сузір'я розвідувальних мікросупутників за потреби, не залежачи від графіків запусків SpaceX чи інших партнерів. Хоча реалізація повномасштабного МАКС зараз є надскладною, розробка легких ракет-носіїв повітряного базування під існуючі літаки (Ан-124, Ан-178) має бути частиною довгострокової стратегії.

Український RAND

Автор звіту наводить приклад знайомого високопосадовця, який за 20 років на найвищих посадах (від Мінпромполітики до віце-прем'єра) не створив нічого реального. Це діагноз всій системі державного управління. Чиновники працюють на "тих, хто їх посадив", а не на державу. Рішення приймаються хаотично, без глибокого аналізу наслідків.

Для виходу з кризи необхідне створення незалежного інтелектуального центру — аналога американської корпорації RAND або DARPA.

Ключові функції Центру:

• Технічна розвідка та аналіз: Безперервний моніторинг інновацій ворога та світових трендів. Аналіз того, що відбувається на полі бою не з точки зору "кількості обстрілів", а з точки зору "ефективності технологій".
• Формування "Візії майбутнього": Визначення вимог до зброї, яка знадобиться через 5-10 років. Наприклад, перехід від дистанційно керованих дронів до повністю автономних роїв зі штучним інтелектом.
• Арбітраж закупівель: Незалежна експертиза великих оборонних контрактів. Центр повинен мати повноваження зупиняти закупівлі застарілої або неефективної техніки (як-от корветів), пропонуючи альтернативи.
• Координація науки та виробництва: Об'єднання зусиль академічних інститутів (НАНУ), університетів та приватних виробників для вирішення конкретних прикладних задач.

Такий центр не повинен бути підпорядкований безпосередньо Міністерству оборони, щоб уникнути бюрократичного тиску. Він має фінансуватися державою, але керуватися наглядовою радою з авторитетних конструкторів, науковців та військових-практиків.

Висновки та рекомендації

Проведене розслідування стану технічного прогресу та обороноздатності України, що базується на аналізі думок експертного середовища та об'єктивних даних, дозволяє зробити невтішні, але необхідні висновки. Україна, маючи на старті незалежності колосальний науково-технічний потенціал, значною мірою втратила його через некомпетентність управління та корупцію. "Ера менеджерів" прийшла на зміну "ері конструкторів", що призвело до деградації таких гігантів, як "Антонов", «Мотор-Січ», «Південний машинобудівний завод» та знищення стратегічних заводів, як "Оріон".

Водночас, війна пробудила пасіонарність українського народу, що вилилася у створення потужного волонтерського руху та сотень приватних оборонних стартапів. Саме цей "низовий" технічний прогрес сьогодні тримає фронт. Однак без системної державної підтримки та координації цей ресурс може бути вичерпаний.

Для виправлення ситуації та забезпечення перемоги необхідно:

• Змінити філософію закупівель: Відмовитися від фінансування іміджевих проєктів (корвети, наддорогі винищувачі) на користь масового виробництва асиметричної зброї (дрони, ракети, РЕБ. ППО, Дрони - винищувачі).
• Провести уніфікацію БПЛА: На базі прозорого конкурсу (за прикладом Willys MB) обрати 3-5 основних платформ дронів і запустити їх масове ліцензійне виробництво, забезпечивши сумісність та ремонтопридатність.
• Мобілізувати науковий потенціал: Створити Національний Центр Оборонних Інновацій (Український RAND) для формування довгострокової технічної стратегії.
• Реанімувати "легку" авіацію: Розгорнути програму відновлення та модернізації літаків L-39 та розробити новий український літак такого класу для створення ешелону ППО проти дронів, заощаджуючи ресурс зенітних ракет.
• Інвестувати в майбутнє: Розпочати державні програми розробки стратосферних платформ та автономних систем зі ШІ, щоб не опинитися беззахисними перед технологіями завтрашнього дня.

Час "мантр" про велике минуле минув. Настав час жорсткого прагматизму, інженерного розрахунку та консолідації зусиль заради технологічної переваги, яка є єдиною запорукою виживання нації.

Аналіз підготовлено Ігорем Акімовим, головою Інституту соціальної динаміки та безпеки «Kronos», на основі матеріалів Анатолія Вовнянка — провідного конструктора служби літака Ан-70, керівника служби провідних конструкторів зі створення літака Ан-225 «Мрія», а також заступника головного конструктора літаків Ан-124, Ан-124-100, Ан-225, Ан-218 та їх модифікацій.