Юрій Романенко провів глибоку розмову з доктором культурології, методологом і професором Володимиром Нікітіним про його нову книгу "Ігри вітру на хмарному мосту, або Як я розумію, що є мистецтво". Це фундаментальна бесіда про цивілізаційні зміни, які переживає людство, і роль мистецтва в осмисленні цих трансформацій.
Чому книга про мистецтво під час війни
Нікітін пояснює свою професійну підготовку: "Я багато років викладав у художньому інституті композицію, сучасну архітектуру, синтез мистецтв. Я захистив дисертацію з художнього аналізу. Я професор кафедри дизайну був досить довгий час". Але головна причина написання книги саме зараз глибша: "Війна – штука страшна. Вона з людьми робить страшне. Люди починають бути зосередженими в гніві або, навпаки, в стражданнях, жалості. І війна, найголовніше, руйнує не лише нашу психіку, вона руйнує смисли. Ті смисли, які роблять нас людьми".
Філософ ставить ключове питання: "Війна закінчиться. І з чим ми туди вийдемо, з якими смислами?" Він нагадує, що багато значущих книг були написані в періоди катастроф: "Гра в бісер, яка одна з для мене значущих книг, вийшла в сорок третьому році".
Тектонічні зрушення цивілізації
Нікітін формулює головний тезис про глибинні зміни світу: "Світ увійшов в епоху тектонічних зрушень. Тектоніка наших суспільств, цивілізації рухається завжди, але іноді бувають такі моменти зіткнення плит, прискорення". Він проводить паралель із початком XX століття, який "називався передчуттям. Очікували якихось страшних космічних змін у людстві, у світі".
Філософ описує фундаментальну трансформацію: "Структурований, добре описаний у знаннях, апробований наукою, системно зрозумілий світ перестав бути таким. Світ потік. Він став уже вимірюватися не структурами, а полями, течіями, потоками". Це зміни настільки ж глибокі, як "настання епохи Ренесансу після середньовіччя, а може ще глибше, як те, що змінилося після античності і з початком середньовіччя".
Мистецтво як інше бачення світу
Для Нікітіна мистецтво розуміється ширше, ніж прийнято: "Це не художня діяльність Спілки художників, а це те, що творить новий образ світу. Інший. Я слово новий не буду вживати. Інший образ світу. І цей образ потім може перетворитися на нові технології, на нове розуміння, на нову етику і так далі".
Він підкреслює необхідність відмови від звичних категорій: "Те, що я знаю про мистецтво, про науку, про методологію, заважає. Воно ось як екран, я через нього бачу. Цей екран треба відсунути". Нікітін свідомо відходить від складної термінології: "Я перестав вживати слова типу онтології, трансцендентна або там історія".
Особливо радикально звучить його відмова від історії як форми осмислення: "Виявилося, що в цьому плинному світі історія вже не є формою осмислення. Мене ще вчили, що історія – це найголовніше. Історія нас розсудить. Треба зробити історичну дію. А в цьому світі історія – треба по-іншому думати".
Україна як місце прояву змін
Пенсіонерів перевірять по відео: які документи готувати вже зараз
Водіям дали 10 днів: кому із власників авто варто поспішити з важливою процедурою
Пенсіонерам дозволили прибрати до 5 років стажу: як це збільшить виплати
Закордонний паспорт недійсний: кому з українців потрібно терміново змінити документи
Нікітін виділяє особливу роль України в глобальних процесах: "Я розумію, що Україна зараз одне з небагатьох, а може й єдине місце на Землі, де різко все прискорилося і проявилося. Європі, наскільки я знаю, і з моїх поїздок і розмов із різними вченими, там немає цього, там стійко все. Там немає от цього уявлення про те, що світ зрушився".
Він робить важливий висновок: "Вони до цього, можливо, прийдуть, а ми в цьому живемо. І тому, якщо думати про Україну, її місце у світі, от цьому майбутньому, от велика увага до мистецтва, до мислення – для мене мислення з мистецтва формується".
Наївність та щирість пізнання
Філософ говорить про необхідність нового підходу: "Щоб побачити щось інше, треба стати наївною дитиною. Ну, наївною дитиною я вже не можу стати, але наївність можу". Він жартує: "Я б себе назвав наївний старець. Я цю наївність спеціально собі вирощую".
Але наївності недостатньо: "Крім наївності потрібна щирість". У їхній четвірці з Дацюком, Бебешко та Чудновським це принципово: "У мене абсолютно різна мова і форма розуміння, ніж у Дацюка. Я ціную його, розумію його, але я по-іншому це роблю. І ми один одному довіряємо, що ми говоримо щиро, а не влаштовуємо всякі логічні та інші фокуси".
Третя необхідна якість – чутливість: "Наша цивілізація, нинішня культура, вона побудована на заміщеннях, на тому, що ти втратиш безпосередній контакт із життям. Ти через когось дивишся, через щось дивишся".
Мистецтво як гра можливого
Назву книги Нікітін пояснює так: "Я вважаю, що мистецтво – це гра. На відміну від науки, яка працює з тим, що є, гра – це про те, що може бути". Хмарний міст – метафора зі східної традиції: "Це міст між світами. Це досить стійка метафора".
Краса і досконалість
Нікітін проводить принципову різницю: "Краса – це те, що відступає від стандарту і порушує всесвітню гармонію. А досконалість – це суперстандарт". Він цитує Бертрана Рассела про математичне мистецтво: "Це чудове мистецтво, це досконалі кристали, в яких немає людських помилок і людських спотворень. Але для мене як раз мистецтво – це помилки і спотворення. Мислення – це помилки спотворення".
Про зв'язок краси та етики він говорить обережно, наводячи приклад Японії: "Японська культура вся пронизана красою. Для них, можна сказати, релігія краси. Але у них дуже жорстокі відносини, але вони жорстокі свої відносини перетворюють на прекрасне уявлення". Його висновок: "Краса потрібна, але тільки краса, яка веде до гармонії відносин. Краса має бути доброю".
Мистецтво проти формалізації
Нікітін протестує проти омертвіння смислів: "Проти чого я в книзі протестую? Проти формалізації. Мистецтво – це коли форми ще немає. Вона тільки десь на виході з'являється". Він критикує сучасні інститути: "Держава – це формальна організація. Чиновники діють тільки відповідно до форми. Якщо чиновник задумає зайнятися змістом або смислом, його швидко викинуть".
Мистецтво як творення себе
Центральний тезис книги звучить радикально: "Картини – це відходи. Мистецтво – це є творення себе. Це є основний фокус мистецтва. Я бачу по-іншому світ. Я творю своє бачення і свій світ і бачення інших. А те, що при цьому виникають твори, які за складним механізмом відбору потрапляють у культуру, і потім усі ходять там у музеї, дивляться – це зовсім відходи".
Нікітін наводить визнання Пікассо в 90 років: "Починаючи з кубізму, я став дурити, став виголошувати. І чим більше я це робив, тим мене більше цінували, купували і продавали. Я тепер дуже багатий і відомий, але коли залишаюся наодинці, я розумію, що я не той художник, яким хотів стати. Я став розважальником публіки, який зрозумів час. Це гірко, але я можу сказати, що це правда".
Філософ резюмує: "Світ шоу, світ успіху, він є. Хай буде, ніхто не має. Тільки не треба називати це мистецтво".
Людина і штучний інтелект
Нікітін формулює, що відрізняє людину від ШІ: "Штучний інтелект, до речі, картини створює вже набагато краще художників. Його зупинити вже безглузло. Він буде розвиватися, все, що обчислюване, він буде робити краще нас. Але душевний досвід і нове бачення – це людське".
Він підкреслює тілесність мислення: "Мистецтво воно творяться всім тілом, а не мозком". Цитуючи фінського архітектора: "Є така книжка, називається Мисляча рука, про те, що архітектор думає не головою, а руками".
Освіта і душевний досвід
Нікітін говорить про кризу освіти: "Найвища форма – це освітнє мандрування. І от мандрування освітнє в тому числі через світ краси, знайомство з красою". Він вводить свою термінологію: "Я питаю, чи є чуттєвість, розумілка і уявлялка. Ось три речі, без яких не можна не увійти у світ мистецтва, не увійти у світ мислення".
Проблема сучасної освіти: "Сучасна технологічна освіта начисто відрізає уявлялку і чуттєвість просто начисто".
Краса відносин
Нікітін описує перехід до нової парадигми: "Існує світ речей магії, який зараз майже пішов. У нас речей немає у світі майже. У нас об'єкти споживання статусні, нестатусні, це не речі, з якими можна було розмовляти, зберігати все життя, передавати дітям". Новий світ – це "світ відносин, де акцент переноситься на відносини, співвідношення, відносності. І от краса відносин, а не краса речей або об'єктів".
Про мистецтво кохання він говорить: "Коли у тебе пристрасть, ти бачиш жінку ідеальною. Як пристрасть закінчилася, а це недовго, ти бачиш усі її недоліки. І от тут, якщо ти знайдеш її красу, її внутрішню гармонію, її унікальність, це може тривати до безкінечності. А це і є любов. Усвідомлена, це не пристрасть".
Образ Бога
Наприкінці ефіру Нікітін читає фінал своєї книги: "Сперечаються: Бог рятівник, Бог суддя, визволитель, а мені здається, Бог дитя, ще творить повітряні бульбашки світів і істин. А ми маємо себе дорослими перед вічністю. Бульбашки носить вітер над морями і потоками. Це його дари життя. І ми ще повні надією пограти з вітром, зловити дари Бога, бути собою і з іншими".
Він пояснює: "Образ Бога – це теж те, що змінюється разом з іншобаченням. Я повернувся до ідеї традиції, але традиції дуже глибокої. У глибині традиції лежить уявлення про те, що світів багато, що ми переходимо зі світу в світ, що з Богом можна розмовляти або з ним можна мовчати, що можна з богами сперечатися або співпрацювати".
Бесіда завершується на високій філософській ноті про сенс довгого життя. На питання про безсмертя Нікітін відповідає: "Наша цивілізація виробила сенс на 70-80 років максимум. Зробити кар'єру, побудувати сім'ю, дім – і що далі? Будувати свій світ, це може на 200 років вистачити. Але будувати свій світ – це треба повернутися до того, про що говорив, будувати себе, своє бачення світу. Тоді 200 років можна осмислено прожити".
