Хтозна, яким чином і за якими прикметами добирали людей до складу Української національної комісії з питань правопису, але можна сміливо твердити, що її члени виявились особами недбалими й безвідповідальними. Під великим питанням і обізнаність та й узагалі освіченість тих володарів наукових ступенів і вчених звань.

Уже не раз доводилося наголошувати, що їхнє дітище — правопис-кривопис 2019 р. — не бачена досі сукупність засадничих помилок. Зверну вашу увагу на ще одне партацтво навколокривописних діячів — зарахування до дієприкметників діяльного (активного) стану теперішнього часу прикметника «квітучий».

Якщо ж копнути глибше, то взагалі виявиться така вада «знавців» свого діла, як ганебне нерозрізнення прикметників і дієприкметників. Як же вони докотилися до життя такого?

«Нетипові», «невластиві», «не варто вживати»…

-ачий (-ячий), -учий (-ючий) будемо цькувати

Передували повному занепаду вітчизняної мовознавчої школи три десятиліття погромів у ній, які супроводжувалися запереченням і відкиданням причетними до української словесності особами багатющих попередніх напрацювань. Одним із напрямів «роботи» стало, зокрема, цькування дієприкметників на -ачий (-ячий), -учий (-ючий).

Мовляв, «невластиві» вони нашій мові, «нетипові для морфологічної системи», «не відповідають сучасним нормам», «порушують нормативну традицію», «є штучними утвореннями» та «не мають права на існування»... Дехто дописався навіть до того, що «таких слів у сучасній українській літературній мові просто немає».

Як наслідок, посипалися вказівки: «не варто вживати», «слід уникати», «потрібно замінювати», «шукати інших способів вираження думки»…

Згодом у хід пішла нова байка — про поголовний перехід дієприкметників теперішнього часу в розряд прикметників. Буцімто як дієприкметники вони виявилися незатребуваними, тому їм уготовано нове призначення.

Усе просто — ті лише співчуття гідні дієприкметники, бачте, на рівному місці почали втрачати дієслівні властивості (час та вид) і несподівано стали вказувати на постійну ознаку предмета. Тому-то їх належить уживати як прикметники чи в значенні прикметників.

Послухати таких просторік, то дієприкметник сам по собі не існує. Є дієприкметниковий зворот — є дієприкметник, немає того звороту — немає й дієприкметника, він різко втрачає дієслівні якості та, немов за помахом чарівної палички, перетворюється на прикметник.

Блудили довго манівцями —

і врешті вскочили у ями

Популярні новини зараз

Супермаркети підвищили ціни на алкоголь: скільки коштує вино, пиво та горілка

Путіна починають не боятися всередині країни, - Клімкін

Россия после войны. Федерация или Советский союз

Пенсії в Україні: українцям пояснили, як підтвердити пільговий стаж

Показати ще

Одне слово, крутії почали ходити околясом: «злощасні суфікси -ач (-яч), -уч (-юч)»; «дієприкметники, що втратили дієслівні ознаки»; «дієприкметники, уживані як прикметники». Штучно обмежували слововживання, городили нісенітниці, блудили манівцями, заплутували інших, та так, що й самі зрештою заплуталися.

Отже, це була пастка, в яку вони самі ж і вскочили. І зробили це з легкістю, виклавши пп. 1 п. 1 § 119 кривопису ось таким чином:

«В українській мові розмежовують:

1. Дієприкметники активного стану:

1) теперішнього часу на -чий (-а, -е) (уживані переважно як прикметники та іменники): живучий, квітучий, лежачий, стоячий…»

Одним пострілом хотіли вбити кількох зайців, та от біда: один із «застрелених» — не дієприкметник. Підвела наводка — «злощасні -ач (-яч), -уч (-юч)».

Здавалось, усе так просто: завдяки цим наросткам дієприкметники теперішнього часу легковпізнавані. Аж раптом така халепа — обізналися.

Дали маху з одиницею «квітучий». Прикметник це, а не дієприкметник. І які ж вони смішні, якщо написали, що той прикметник «уживаний переважно як прикметник».

Однак у запалі суєти суєт усього цього ніхто з кривописних душ не помітив. Воно й не дивно: зашкарублість мислення, зашорений погляд на речі, сверблячка переінакшення… Ну а наслідки невтішні.

До друку горе-правопис, який просто ряснів помилками, готували майже півроку. Доопрацьовувати, виправляли, підчищали, та все марно.

Таким чином, боротьба з вітряками у вигляді дієприкметників на -ачий (-ячий), -учий (-ючий) вилилась у плутанину. Поки що не цілковиту, але ж це був тільки початок.

Сьогодні «жертвою» став прикметник «квітучий», але якщо справа піде так і далі, то завтра, дивись, така сама доля спіткає й інших. Адже ймовірних «невдах» більше ніж досить:

— бичачий, відьмачий, дівчачий, мишачий, хлопчачий;

— баранячий, білячий, бісячий, волячий, динячий, добрячий, звірячий, кнурячий, козлячий, ослячий, піддячий, тхорячий, чортячий, щенячий, щурячий;

— борсучий, павучий, сучий, щучий;

— гадючий, жирнючий, злючий, кислючий, падлючий, пацючий, поганючий, худючий...

Нахомутали партачі нездалі

й на лінгвістичному порталі

Викладена вище думка, що сплутування дієприкметників із прикметниками лише поки що не набуло ознак цілковитого, дістала підтвердження. Навіщо обмежуватися прикметниками, адже може бути і зворотний рух?

Тож далі — більше. Видно, хтось підкинув запаморочливе за своєю винахідливістю рішення: якщо вже згідно з новітнім ученням ті кляті дієприкметники «уживані як прикметники», то чом би їх прикметниками й не обізвати?

Сказано — зроблено. Задумку відразу втілили в життя на Українському лінгвістичному порталі, за який відповідає директор Українського мовно-інформаційного фонду академік Володимир Широков. Він же за сумісництвом — один із хрещених батьків горе-правопису 2019 р.

Раніше ми, наївні, думали-гадали, що «діючий» — це дієприкметник активного стану теперішнього часу до дієслова «діяти»; «дрижачий» — дієприкметник до дієслова «дрижати»; «живучий» — дієприкметник до «жити»; «лежачий» — дієприкметник до «лежати»… Боже, як же ми страшенно помилялися!

А в якому жахливому невіданні були наші шкільні вчителі та викладачі української мови у вузах! Вони ж буквально жили нею, душу вкладали у справу освіти.

Ми у свою чергу їх уважно слухали, мотали на вус науку. А тепер биті сверблячкою переінакшення мудрагелі на всю країну заявляють, що дієприкметники діяльного стану — то казка про солом’яного бичка.

Віднині на лінгвістичному порталі закарбовано: діючий, живучий, знаючий, існуючий, співаючий…; дрижачий, лежачий, сидячий, скриплячий, шиплячий… — прикметники. Бо відповідно до чийогось викривленого бачення нема в українській мові й бути не може якихось там дієприкметників на -ачий (-ячий), -учий (-ючий).

Усе це, м’яко кажучи, неправда. Вищезазначені дієприкметники є, були й будуть. От тільки особливість їх у тому, що вони менш поширені, рідше вживані.

І нічо́го вигадувати тут не потрібно, бо причина такого стану речей лежить на поверхні. Просто дієприкметники теперішнього часу мають книжний відтінок і призначені здебільшого не для живої, простої мови, а для писемного викладу думок.

Як назвете дієприкметником «квітучий» —

ганьба впаде напевно, неминуче

Далі зупинимось на тому, чому ж «квітучий» — це все-таки прикметник, а не дієприкметник. Річ у тім, що, крім дієприкметників, в українській мові є ще й віддієслівні прикметники з тими самими наростками -ач (-яч), -уч (-юч).

Тобто останні — необхідна, але не достатня умова для належності виражального засобу до дієприкметників. Значення мають ще й основи дієслів.

Перебіг утворення дієприкметників недоконаного виду такий: дієслово належить поставити в 3-ій особі множини теперішнього часу (що роблять?), основу зберегти, а -ть замінити на -ч(ий). Тоді для І дієвідміни матимемо наростки -уч (-юч), а для II дієвідміни — -ач (-яч).

Наприклад:

1) жити → живу|ть → живу + -ч(ий) = живучий;

2) знати → знаю|ть → знаю + -ч(ий) = знаючий;

3) дрижати → дрижа|ть → дрижа + -ч(ий) = дрижачий;

4) скрипіти → скрипля|ть → скрипля + -ч(ий) = скриплячий.

Як бачимо, дієприкметники на -ачий (-ячий), -учий (-ючий) зберігають морфологічну співвідносність із дієсловами в 3-ій особі множини. Цього не скажеш про дуже схожі на них віддієслівні прикметники.

Зокрема, «квітучий» походить від дієслова «квітувати» («квітнути»), але дієприкметниками тут будуть:

1) квітувати → квітую|ть → квітую + -ч(ий) = квітуючий;

2) квітнути → квітну|ть → квітну + -ч(ий) = квітнучий.

А в одиниці «квітучий» дещо інший словотвір:

квіт|увати → квіт + уч(ий) = квітучий.

Так само в неї менші виражальні можливості. Приміром, вона не здатна утворити дієприкметниковий зворот.

Це речі тонкі, які вимагають глибокого розуміння суті. І, як з’ясувалося, для далеких від життя книжників, котрі постійно наголошували на своїй безпосередній причетності до мовознавства, ті речі виявилися не по зубах.

А як же тоді наукові ступені та вчені звання? Вони є, але чомусь їхні володарі — репані. Навіть у трьох соснах блудять.

Тим часом мовні правила — справа складна й відповідальна, яка потребує проникливості, майстерності й обережності водночас. Для такої праці необхідний дуже високий рівень підготовки.

Це вам не небилиці плести. Тож висновок очевидний: шановані гризуни граніту науки показали свою повну непридатність для такої роботи.

Гнати їх мітлою! На гарматний постріл до розроблення правопису не допускати!