Чи вдасться затримати Путіна за ордером МКС: правові реалії проти політичних ігор

17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) зробив історичний крок, видавши ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна. Вперше суд пішов проти діючого глави держави – одного з п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН. Путіна підозрюють у воєнних злочинах, зокрема в незаконній депортації та переміщенні українських дітей з окупованих територій до Росії.

Ці дії, за даними МКС, тривають щонайменше з 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Ордер залишився таємним, щоб захистити свідків і потерпілих, але його суть ясна: Путін несе індивідуальну відповідальність – як за прямі дії, так і за неспроможність зупинити підлеглих, які вчиняли чи допускали ці злочини.

Цей ордер – не просто юридичний документ. Він кидає виклик міжнародному правосуддю: чи вдасться притягнути до відповідальності лідера потужної держави за злочини, які шокують світ? Жодного діючого главу держави МКС ще не затримав, тож перспективи виконання ордера залежать від складного переплетення права, політики та сміливості країн. Розбираємося, що може завадити правосуддю і чи є шанс його здійснити.

Як працює механізм арешту за МКС?

Римський статут – основа діяльності МКС – чітко регламентує, як виконувати ордер на арешт. Країна-учасниця, отримавши запит суду, має негайно затримати підозрюваного. Правоохоронці доставляють його до національного суду, який перевіряє, чи ордер стосується саме цієї особи, чи дотримано процедури арешту та чи забезпечено її права. Підозрюваний може клопотати про тимчасове звільнення до передачі в Гаагу, але держава мусить зважити на тяжкість звинувачень і гарантувати, що людина не втече. Якщо рішення про передачу ухвалено, затриманого якомога швидше відправляють до МКС.

Країни-учасниці статуту зобов’язані повноцінно співпрацювати з судом – від розслідування до виконання арештів. Якщо держава відмовляється, МКС може звернутися до Асамблеї держав-учасниць або, якщо справу передала Рада Безпеки ООН, до неї. Навіть країни, які не підписали статут, можуть допомагати суду, уклавши спеціальну угоду чи визнавши його юрисдикцію в конкретній ситуації. Усе виглядає логічно, але реальність далека від ідеалу: політика, погрози та національні інтереси часто стають на заваді.

Погрози Кремля та реакція світу

Росія, яка не визнає МКС, відреагувала на ордер блискавично й агресивно. Уже через кілька днів заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв пригрозив світу війною. "Уявіть, що главу ядерної держави, наприклад, заарештують у Німеччині. Це casus belli – привід для війни. Наші засоби полетять у Бундестаг, офіс канцлера", – заявив він. Такі слова – типова тактика Кремля: залякати, щоб відбити бажання виконувати ордер. Москва чітко дала зрозуміти: рішення МКС порушує її плани, зокрема міжнародні поїздки Путіна.

Європа відповіла рішуче. Німеччина заявила: якщо Путін з’явиться на її території, його арештують і передадуть до Гааги. "Ми зобов’язані це зробити", – наголосив міністр юстиції Марко Бушман. Франція підкреслила, що ніхто, незалежно від посади, не уникне відповідальності за злочини в Україні. "Правосуддя не має винятків", – заявили в МЗС Франції. Велика Британія привітала ордер, назвавши його кроком до покарання винних у "жахливих воєнних злочинах". Міністр закордонних справ Джеймс Клеверлі додав: "Відповідальні мають постати перед судом".

США, які не є учасником МКС, зайняли обережну позицію. Держсекретар Ентоні Блінкен підтримав європейські країни, які повинні виконувати ордер, але ухилився від прямої відповіді про дії США. "Ми не під юрисдикцією МКС, і Путін навряд чи приїде до нас", – сказав він, залишивши простір для домислів. Така стриманість показує, що навіть союзники України вагаються, коли йдеться про пряму конфронтацію з Росією. Нова адміністрація Д.Трампа навіть наклала санкції на главу МКС через його дії щодо притягнення до кримінальної відповідальності прем’єр—міністра Ізраїлю Б.Натаньяху за масові вбивства мирного населення Гази.

Асамблея держав-учасниць МКС висловила стурбованість погрозами Росії проти суду, його прокурора та суддів. "Ці дії підривають зусилля міжнародного правосуддя", – заявили в Асамблеї, закликавши країни не піддаватися тиску. Але погрози Кремля створюють атмосферу страху, яка впливає на готовність держав діяти.

Що думають союзники Росії?

Позиція країн, близьких до Росії, робить виконання ордера ще складнішим. Угорщина, хоча й підписала Римський статут, фактично відмовилася від співпраці з МКС. Глава адміністрації прем’єр-міністра Віктора Орбана Гергеї Гуйяш заявив, що арешт Путіна неможливий, бо статут МКС "не оприлюднений в Угорщині". Це юридично сумнівне виправдання, адже Угорщина ратифікувала статут ще в 2001 році. Сам Орбан був обережнішим: він назвав звинувачення у воєнних злочинах недоречними під час війни й припустив, що арешт Путіна завадить мирним переговорам. "Як можна кликати за стіл переговорів і одночасно погрожувати арештом?" – сказав він. Така риторика відображає небажання Будапешта псувати відносини з Москвою. Як результат, Угорщина заявила про вихід з МКС.

Китай, який не визнає МКС, зайняв прогнозовану позицію. Представник МЗС Ван Веньбінь закликав суд "уникати політизації та подвійних стандартів" і поважати імунітет глав держав за міжнародним правом. Пекін наполягає, що діалог і мирні переговори – єдиний шлях вирішення "української кризи". Ці слова фактично підтримують Росію, послаблюючи тиск на Путіна.

Бразилія, учасниця МКС, спочатку дала суперечливі сигнали. Президент Луїс Інасіо Лула да Сілва заявив, що Путіна не арештують, якщо він приїде на саміт G20 у Ріо-де-Жанейро в 2024 році. "Ми хочемо, щоб він був там", – сказав Лула, натякаючи на політичне рішення. Але після критики він змінив тон: "Це не я вирішую, а суди". Така зміна риторики показує, що навіть у дружніх до Росії країнах політична влада не може гарантувати Путіну безпеки, якщо судова система незалежна.

Південна Африка (ПАР) має досвід ігнорування МКС: у 2015 році вона не затримала президента Судану Омара аль-Башира, попри ордер. Перед самітом БРІКС у Йоганнесбурзі в серпні 2023 року ПАР опинилася в схожій ситуації. Уряд намагався забезпечити Путіну імунітет, посилаючись на дипломатичні привілеї. Але опозиційна партія "Демократичний альянс" подала позов, і суд підтвердив: ПАР зобов’язана арештувати Путіна. Прокурор навіть звернувся до суду з вимогою видати ордер на арешт. У підсумку Путін скасував візит, відправивши замість себе главу МЗС Сергія Лаврова. Цей випадок показав, що громадянське суспільство та суди можуть змусити владу поважати міжнародне право.

Монголія стала єдиною країною-учасницею МКС, яка прийняла Путіна після видачі ордера – 2 вересня 2024 року. Улан-Батор запросив його на святкування 85-річчя перемоги на річці Халхін-Гол. Незважаючи на запити МКС про співпрацю, Монголія не затримала Путіна, посилаючись на його імунітет як глави держави. МКС визнав це порушенням Римського статуту й передав справу на розгляд Асамблеї держав-учасниць. Монголія намагалася виправдатися, стверджуючи, що Росія не є учасницею МКС, а імунітет Путіна захищений міжнародним правом. Але суд відкинув ці аргументи, наголосивши: імунітет не звільняє від відповідальності за воєнні злочини.

Чому правосуддя буксує і де шанси на успіх?

Ордер МКС – це не лише юридичний інструмент, а й тест для міжнародної спільноти. Суд чітко заявив: імунітет глави держави не є перепоною для арешту. Ще в 2017 році, у справі Омара аль-Башира, МКС постановив, що країни-учасниці зобов’язані затримувати підозрюваних, незалежно від їхнього статусу. Це підтвердили й у рішенні щодо Монголії в 2024 році. Але реальність показує, що право часто поступається політиці. Ось ключові бар’єри:

• Погрози Росії. Кремль залякує країни війною чи економічними санкціями. Медведєв відкрито говорить про "ядерні наслідки", що стримує навіть рішучі держави.

• Нерішучість союзників. Угорщина й Монголія ставлять національні інтереси вище за міжнародні зобов’язання. Китай підіграє Росії, послаблюючи МКС. Навіть Бразилія вагається між дипломатією та правом.

• Тактика Путіна. Він ретельно уникає країн із незалежними судами, де його можуть затримати. Візит до Монголії був спробою кинути виклик МКС, показавши, що ордер – "порожній папір". Скасування поїздки до ПАР свідчить, що Путін усвідомлює ризики.

• Слабкість МКС. Суд не має власних сил для арешту й залежить від співпраці держав. Якщо країна, як Монголія, ігнорує запит, МКС може лише звернутися до Асамблеї, що рідко призводить до реальних санкцій.

Але є й підстави для оптимізму. У ПАР опозиція та суди довели, що можуть змусити владу поважати МКС. У Бразилії судова система також здатна стати вирішальною. Навіть у Монголії порушення ордера не залишилося без реакції: МКС офіційно визнав провину Улан-Батора. Це сигнал, що безкарність має наслідки.

Арешт Путіна можливий у кількох сценаріях:

• У країні-учасниці МКС, де політична влада не контролює суди, а опозиція чи громадськість тиснуть на виконання ордера (як у ПАР).

• У державі, де суди незалежні й готові діяти за законом, навіть попри політичний тиск (наприклад, у Німеччині чи Бразилії).

• У країні, яка не є учасницею МКС, але добровільно визнає юрисдикцію суду чи укладе спеціальну угоду (теоретично, як США чи Китай, хоча це малоймовірно).

Поки Путін обережно уникає ризиків, обираючи "безпечні" країни, як Монголія, чи скасовуючи поїздки, як у ПАР, ордер МКС залишається символом надії на справедливість. Він нагадує світові: за воєнні злочини доведеться відповідати, незалежно від посади. Чи стане ордер реальним інструментом покарання? Це залежить від сміливості країн, незалежності їхніх судів і готовності протистояти тиску Росії. Час і політична воля дадуть відповідь.