Глобальний світ оновлюється – ідеї націоналізму також

Глобальні зрушення після Холодної війни

Протягом двох десятиліть після завершення Холодної війни глобалізм поступово витісняв націоналізм. Водночас складні мережеві системи – інституційні, фінансові та технологічні – затьмарювали роль окремої особи в політиці. Ліберальна демократія, яку багато хто сприймав як незаперечний глобальний стандарт, зміцнювала позиції, а інтеграційні процеси прискорювалися.

Однак на початку 2010-х років розпочався глибокий зсув. Використовуючи інструменти нового століття – соціальні мережі, цифрову пропаганду та економічний вплив, – група харизматичних лідерів відродила архетипи минулого: сильного правителя, великої нації, гордої цивілізації (пригадаємо промову Гітлера “Бог живе тільки в гордих серцях”).

Початок націоналістичної хвилі

Такі зрушення почалися, ймовірно, в Росії. У 2012 році Володимир Путін завершив короткий експеримент, під час якого відійшов від президентської посади, передавши владу лояльному союзнику, а сам зайняв пост прем’єр-міністра. Повернувшись у президентське крісло, він почав зміцнювати свою особисту владу, знищуючи опозицію та відновлюючи концепцію “російського світу”, прагнучи повернути статус великої держави, втрачений після розпаду СРСР. Головним завданням для Путіна стало протистояння США та їхнім союзникам, які, на його думку, прагнули зберегти однополярний світ.

Два роки потому Сі Цзіньпін очолив Китай, маючи аналогічні цілі, але з набагато більшими можливостями. Його бачення було амбітним: перетворення Китаю на домінуючу силу XXI століття, економічно та технологічно незалежну від Заходу. Його політика “Один пояс, один шлях” мала на меті створення глобальної мережі китайського впливу. І об’єктивна оцінка міжнародної ситуації початку 2010-х років свідчила про реальне формування “Геополітичного трикутника”, де основними полюсами виступали США, Китай та Росія.

Проте, у 2014 році Нарендра Моді, людина з грандіозними для Індії амбіціями, піднявся до посади прем’єр-міністра і утвердив індуїстський націоналізм як домінуючу ідеологію країни. Того ж року Реджеп Тайіп Ердоган, який вже понад десять років керував Туреччиною як прем’єр-міністр, став її президентом, швидко трансформувавши демократичну систему в автократичний режим.

Трамп як символ нової епохи

Однак найважливішим моментом цього розвитку подій стало обрання у 2016 році Дональда Трампа президентом США. Його гасла “Make America Great Again” та “America First” відображали популістський, націоналістичний, антиглобалістський дух, який поступово наростав як на Заході, так і за його межами.

Попри те, що перемога Джо Байдена у 2020 році сприймалася як відновлення попереднього курсу, повернення Трампа на політичну арену свідчить про інше: саме Байден виглядає як відхилення від нового тренду, тоді як Трамп і його аналоги задають глобальний порядок денний.

Новий порядок сильних лідерів

Ці політичні діячі нехтують міжнародними правилами, альянсами та багатосторонніми форумами. Вони апелюють до величі своїх націй, стверджуючи про майже містичний мандат на правління. Попри радикальні зміни у їхніх програмах, їхні стратегії ґрунтуються на консервативних тенденціях, звертаючись до широких мас, які прагнуть традицій та національної ідентичності.

У певному сенсі їхні ідеї перегукуються з теорією “зіткнення цивілізацій”, яку Самуель Гантінгтон сформулював у 1990-х роках, передбачаючи конфлікти між різними культурними світами після завершення Холодної війни. Однак цей процес відбувається радше у формі риторичних маніпуляцій, аніж справжнього глобального протистояння.

Водночас Кремль використовує концепцію “цивілізаційної держави”, щоб виправдати свої імперські амбіції в Білорусі та Україні. Моді називає демократію “кровоносною системою індійської цивілізації”. Ердоган наголошує на завойовницькому характері турецької історії. Сі Цзіньпін заявляє, що Китай – це “єдина велика безперервна цивілізація у формі держави”.

Вплив Трампа на глобальний порядок

Якщо Трамп повернеться у Білий дім, стане очевидним, що концепція єдиного “Західного світу” ще більше втратить актуальність. Європі доведеться самостійно відновлювати ослаблений міжнародний порядок, адже вона не має власної армії чи централізованої військової сили.

Перспективи глобального конфлікту

Сучасний міжнародний порядок нагадує не чітко структуровану систему, а швидше мережу нестабільних, транзакційних відносин. При цьому геополітичні ризики постійно зростають. Війна в Україні стала знаковим моментом: Путін спробував змінити кордони силою, що порушило усталені принципи безпеки в Європі. І якщо наша країна зазнає поразки, це викличе хвилю занепокоєння у країнах Східної Європи, які можуть втягнутися у війну. В цьому випадку навіть США не зможуть залишитися осторонь.

З іншого боку, Трамп має шанс покращити міжнародну ситуацію, якщо зосередиться на дипломатичному балансуванні. Його підхід не передбачає системної роботи через міжнародні організації, натомість він може використати більш гнучку стратегію переговорів.

Висновки

Світовий порядок змінюється, і головну роль у цьому процесі відіграють націоналістично налаштовані лідери. Вони нехтують правилами, встановленими після Холодної війни, і формують нову реальність, де головними стають не глобальні альянси, а сильні держави та їхні харизматичні керівники. Чи приведе це до нової хвилі глобальних конфліктів, чи до більш гнучкої системи балансування – залежить від подальших політичних кроків, зокрема від майбутнього правління Трампа та його міжнародних суперників.

Щоб цей процес не перетворився на хаотичний занепад, необхідні розсудливі дипломатичні маневри та розуміння, що навіть в умовах багатополярного світу можлива стабільність через виважені компроміси. Американська влада, якщо хоче зберегти своє глобальне лідерство, має сприяти діалогу та взаєморозумінню, а не загостренню конфліктів.