Сталінізація: чому в сучасній Росії знову потрібна ця модель

"Сталіна на вас немає!" - ці слова мільйони людей у Росії шепочуть на адресу злодійкуватої та напівзрадницької частини російської еліти не тому, що їм подобається Сталін, а тому що мільйони вимагають від влади: жорсткіше треба, жорсткіше!

І Путін чує цей шепіт мільйонів..."

Сергій Марков

***

Сучасний путінізм — це незавершена політико-економічна конструкція, що стрімко рухається до своєї граничної форми — сталінізму.

Режим усвідомлює власну "недобудованість" і намагається завершити себе через війну, репресії, тотальний контроль та внутрішню мобілізацію. Щоб зрозуміти логіку цього процесу, важливо бачити історичну еволюцію російської державності.

Феодальна модель ототожнювала державу з особою монарха. Ліберальна — робила її арбітром і "нічним сторожем". Ленінська — розглядала як апарат класового насильства.

Сталінська система пішла далі: насильство стало тотальним, страх замінив інститути, а держава перетворилася на самодостатню Машину, де навіть еліти не захищені.

Саме ця матриця сьогодні стає для путінської системи кінцевою метою та історично перевіреною формою самозбереження силових корпорацій.

Війна проти України стала не причиною, а умовою доведення режиму до тоталітарного абсолюту.

ТЕХНОЛОГІЯ СТАЛІНІЗАЦІЇ

1. Одержавлення економіки

Повномасштабне вторгнення в Україну та війна, що триває, стали ідеальною димовою завісою для "переміщення активів" і створення мобілізаційної моделі економіки.

Усуспільнення активів або просто в широкому сенсі "націоналізація" відбувається за трьома ключовими напрямками:

1. Скасування результатів приватизації: звернення органів прокуратури до суду з вимогою визнати незаконними результати приватизації у 1990-х.

2. Власне націоналізація: здебільшого за невиконання вимог законодавства (антимонопольного, антикорупційного та іншого) або ж невиконання оборонного замовлення;

3. Відчуження активів іноземних компаній, що залишили Росію: тимчасове управління іноземними компаніями або вилучення на користь держави.

Характерний приклад — реприватизація АТ "Челябінський електрометалургійний комбінат" (ЧЕМК) та двох заводів феросплавів, що контролювали до 80 % ринку. Формальним приводом став експорт у "недружні країни", реальним — стратегічна значущість для ВПК.

З 2022 року у держвласність перейшла ціла низка іноземних активів. Використовуються різні механізми: тимчасове управління Росімущества, президентські укази, блокування угод та виведення капіталу, заморожування часток та дивідендів, адміністративний тиск та фактична конфіскація через суди. Паралельно ухвалено законопроєкт про "захист бізнесу від іноземного впливу", що дозволяє виводити економічно значущі компанії з-під контролю іноземних власників.

За оцінкою NSP, за три роки обсяг "націоналізації" склав 3,9 трлн руб.; Reuters називає порівнянну цифру — близько $50 млрд. На тлі цих масштабів закономірно виникає питання: навіщо?

Відповідь блискуче сформулював у червні 2025 року російський бізнесмен Олег Тіньков: "Якщо подивитися на те, що сталося після перебудови, — для мене це НЕП. Просто той НЕП був сім років, а цей був 30 років — трохи довше. Прийшли іноземці, привезли технології, обладнання. Потім усіх Сталін вигнав. Тут те саме. За 30 років усе зібрали — ці заводи, "Данони" і так далі. Зараз відібрали. Ну от ще будуть 30 років на цьому сидіти..."

Якщо після розпаду СРСР партійні функціонери та силовики ставали власниками того, чим керували, то тепер спецслужби вирішили стати управителями того, чим раніше володіли інші.

Додатковий підсумок — системне ослаблення олігархату, передусім "олігархів 90-х" та групи, пов'язаної із "Сім'єю" Єльцина. Попри формальне відновлення сукупного багатства мільярдерів, над ними нависла загроза значно серйозніша за західні санкції: недоторканність активів більше не гарантована, навіть за умови особистої лояльності Путіну — номінальному охоронцю "Великого розкладу".

2. Тотальний контроль за грошовим обігом

У жовтні 2025 року Ельвіра Набіулліна заявила, що Центробанк активно готується до широкого впровадження цифрового рубля, наголосивши, що він дозволить "простежувати, на що саме витрачаються бюджетні кошти". Фінансові аналітики зазначають, що цифровий рубль — це звичайний рубль, який обслуговується програмним алгоритмом, ключова особливість якого полягає у можливості маркування кожної транзакції та її точного відстеження незалежно від форми платежу.

Але крім фінансової дисципліни впровадження цифрового рубля – це ще один маркер закінчення "нового НЕПу".

Голова Ради федерації РФ Валентина Матвієнко доручила "щільно зайнятися" самозайнятими. Крім того, підвищення ПДВ у Росії до 22% також завдає непропорційно сильного удару по малому бізнесу.

Також Держдума схвалила законопроєкт, згідно з яким Росінфінмоніторинг отримає всі дані про перекази росіян, здійснені через СБП, за допомогою карток Мир та універсального платіжного коду.

Сам же Путін зажадав "...посилити контроль за обігом готівки".

3. Розрив із міжнародним арбітражем

Віцеспікер Держдуми РФ Петро Толстой заявив, що конституційні зміни 2020 року, які "обнулили" президентські терміни Путіна, не є остаточними. За його словами, після початку війни "багато що змінилося" і попереду — значно суттєвіша переробка Конституції, оскільки значна частина світових правових практик "не прижилася" у російському законодавстві.

Ймовірно, йдеться, зокрема, про статтю 15 Конституції РФ, що закріплює примат міжнародного права над національним.

Раніше російський бізнес — від найбільших олігархів до власників середніх компаній — структурував активи через закордонні юрисдикції, спираючись на захист європейських судів.

Агресивна війна проти України призвела до виключення Росії з Ради Європи та денонсації десятків міжнародних угод, що фактично вивело країну з-під міжнародного арбітражу.

У результаті колишні власники націоналізованих активів позбавлені можливості правового захисту.

Показовим є кейс вилучення акцій компанії "Рольф", яке її засновник Сергій Петров назвав "правовим свавіллям".

Це не побічний ефект, а цілеспрямована стратегія: війна використовується як інструмент для безкарного вилучення власності, роблячи навіть "Сім'ю" та найбільших олігархів 1990-х безпомічними перед репресивною машиною.

4. Посилення репресивної складової в управлінні державою та "Велике очищення"

У своїй програмній статті "Хто Ми?" Олександр Харичев, начальник Управління Президента Російської Федерації з питань моніторингу та аналізу соціальних процесів, написав: "Для Росії СВО виявилося очищенням".

Мертві генерали

У своїх попередніх публікаціях автори писали про Очищення як один із способів концентрації влади в руках однієї владної групи, припускаючи, що воно буде реалізовано радикально — через репресії та фізичне усунення ключових фігур "старої системи".

Головним конкурентом спецслужб залишалася армія з її ресурсами та міфічним статусом "другої армії світу".

Війна стала ідеальним інструментом її політичного, репутаційного та фізичного розгрому: за час вторгнення підтверджено загибель 16 російських генералів.

Генерали в клітці

Однак військові невдачі та масова загибель генералів не призвели до повного політичного розгрому армії, і спецслужби задіяли відпрацьований механізм показових справ.

Відразу після виборів 2024 року був заарештований заступник міністра оборони Тимур Іванов — "гаманець" Шойгу, який відповідав за закупівлі та військове будівництво.

Незважаючи на супровід військової контррозвідки ФСБ, його демонстративно привели до Басманного суду у формі з нагородами, перетворивши процес на публічне приниження армії.

Після цього Шойгу втратив шанси зберегти посаду і був відправлений на формально почесну, але порожню посаду.

Під гаслом боротьби з корупцією спецслужби знищили команду політичного конкурента та закріпили образ генералів як злодіїв і зрадників.

Фактично це означало не зрушення балансу, а перехід контролю над армією до спецслужб і підрив усієї конструкції, що склалася під час транзиту влади та захищала "Сім'ю".

Загадкові смерті

З самого початку т.зв. СВО в Росії та за її межами почали відбуватися дивні речі: за підозрілих обставин почали гинути високопоставлені менеджери державних і приватних компаній.

З моменту повномасштабного вторгнення в Україну загинуло понад 30 таких функціонерів. Усі вони були пов'язані або з великими корпораціями ("Газпром", "Лукойл", "Новатек", "Транснєфть"), або з силовими структурами (СЗР, МВС, ФСВП).

Характерно і те, що повторюється "вузький набір сценаріїв": падіння з вікон, повішення, вогнепальні поранення, падіння за борт, раптові серцеві напади. Подібна серія могла б виглядати випадковою, якби не висока щільність таких смертей у часі.

Показовим є і випадок Михайла Кеніна — номінального власника найбільшого забудовника "Самольот". Після того як Сергій Шойгу потрапив в опалу, а його оточення опинилося під арештом, у компанії почалися серйозні проблеми. Незадовго до загибелі Кеніна з'явилася інформація про різке зростання боргів і його спроби терміново вийти з бізнесу.

Боротьба з корупцією

Паралельно з чистками в армії Кремль розпочав черговий етап "боротьби з корупцією" і в інших органах влади, природно жорстко перерозподіляючи під слушним приводом ресурси та повноваження.

Як і у випадку з розгромом генералітету Шойгу, силовики витягли на світ божий найяскравіші кейси.

Такі яскраві затримання повинні викликати захоплення у російського обивателя — Z-блогери вже поспішили запевнити, що Путін дійсно намагається зупинити крадіжки — ту саму "скрєпу влади", на якій трималася вся пізньопутінська система).

Крім того, боротьба з хабарництвом повинна прикривати між- і внутрішньовидову боротьбу, хоча заради справедливості необхідно визнати, що надійність "прикриття" ініціаторів "чисток корупціонерів" не дуже турбує.

The Telegraph прямо пов'язує загадкові смерті, арешти та хвилю покарань з посиленням контролю та внутрішніми конфліктами у вищих колах влади, а The Washington Post зазначив, що навіть топ-чиновники, включаючи губернаторів і міністрів, які раніше могли вважатися захищеними, тепер перебувають у зоні ризику.

ГУЛаг цифровий і звичайний

Сьогодні ФСБ прагне контролювати все, що пов'язано з політикою, економікою та бізнесом. Жоден орган у Росії не здатний обмежити її діяльність — ні уряд, ні суди, ні парламент.

З 1 січня 2026 року набуває чинності закон, який повертає ФСБ повномасштабний тюремний контур, зокрема спецслужба повертає собі всі СІЗО, які раніше перебували в їхньому підпорядкуванні, і отримує можливість ексклюзивно утримувати там ув'язнених, а також конвоювати ув'язнених, "забезпечувати безпеку", "лікувати" затриманих у разі їхньої "хвороби" — без передачі їх цивільним лікарям або навіть лікарям ФСВП.

Відомчі в'язниці органів держбезпеки в Росії з'явилися в період масових репресій 1930-х років і масово закривалися після смерті Сталіна. Тепер цей маятник повертається назад — ФСБ знову отримує свою власну, непідконтрольну нікому, пенітенціарну систему.

За даними адвоката Євгена Смирнова ФСБ вибудувала тотальний контроль над російським інформаційним та політико-економічним простором:

- через систему СОРМ спецслужба перехоплює весь інтернет-трафік, телефонні розмови, повідомлення, чати, хмарні дані та архіви сервісів, має доступ до пошти, СМС (включаючи архіви за минулі роки), банківських додатків, а також може зламувати пристрої громадян прямо на кордоні;

- приводом для переслідування стають не тільки публікації та репости, а й пошукові запити, а інтерес до "екстремістських матеріалів" може призвести до кримінальної справи;

- паралельно ФСБ отримала повний політичний контроль, курируючи призначення чиновників і перевіряючи суддів, а її агентура та відряджені співробітники впроваджені в компанії для впливу на управлінські рішення, фінансові потоки та проведення корупційних операцій.

Сьогодні в Росії щодня виносяться 2–3 вироки за "державну зраду", і кількість таких справ зростає з кожним місяцем. При цьому більшість справ засекречені, їх розгляд проходить у закритому порядку, а судді, що розглядають справи, природно повністю залежні від спецслужб.

Саме т.зв. СВО стало каталізатором посилення тотального контролю. ФСБ тепер повністю контролює цивільну сферу, силовий блок, бізнес, після розгрому клану Шойгу – військову вертикаль, внутрішню політику та еліти.

5. Культ особистості вождя

Культ особистості в сучасній Росії — не поклоніння людині, а політична технологія, яка утримує суспільство в стані постійної мобілізації та легітимізує ресталінізацію.

Путін тут не суб'єкт, а екран, на який проєктуються страхи, бажання та архаїчні очікування російської масової свідомості.

На початку 2000-х він постав у ролі умовного "царя-реформатора", ліберального аналога Олександра II. Пізніше — реакціоніста і консерватора Олександра III. Потім — фігури Миколи II, слабкого царя (особливо на тлі криз – контрнаступу України в Харківській області та під Херсоном наприкінці 2022 року, під час путчу Пригожина). І, нарешті, останніми роками — певної подоби Сталіна, що символізує жорсткість, мілітаризацію та розширення репресивного апарату.

Але ця еволюція образу Путіна відображає не розвиток його особистості, а зміну політичних функцій.

Культ Путіна вміло вбудований у два стійкі суспільні запити: покарання "корумпованих еліт" та імперську експансію як форму компенсації внутрішньої бідності.

Олег Тіньков у тому ж інтерв'ю скаже: "…проблема не в Путіні. Путін — це відображення народу. Він просто хороший маркетолог. Він просто робить те, чого хочуть люди".

Міф про Путіна замінює собою відсутні інститути, національні цілі, ідеологію. На відміну від сталінського культу, путінський не виражає реальної величі лідера. Путін – результат ретельних колективних та інституційних обчислень. Він легко адаптується до обставин і не залежить від якості особистості носія, тому він навіть ефективніший.

Символічним продовженням цього механізму стає зростання кількості пам'ятників Сталіну та Івану Грозному – це не пам'ятник минулому, а карт-бланш Путіну на нову порцію терору.

6. Мілітаризація всіх сфер суспільного життя

Мілітаризація сучасної Росії — це не побічний ефект війни. Це свідоме будівництво нового політичного ладу, в якому все суспільне життя підпорядковане війні. Ключові механізми — школа, культ т.зв. СВО та проєкт "нової людини" — формують мобілізаційну автократію, де суспільство розглядається як ресурс для довгострокового протистояння зовнішньому світу.

Ця логіка прямо зафіксована в програмних текстах кремлівських ідеологів, насамперед у статті Олександра Харичева "Хто ми?": "Виклик перед країною — це втрата суверенітету. Якого завгодно — військового, територіального, політичного, культурного суверенітету. …втрата суверенітету — це головний виклик, який стоїть перед країною, іншого немає."

Суверенітет тут розуміється не як розвиток, а як абсолютна влада, заради якої допустимі ізоляція, розрив зв'язків та націоналізація економіки.

Саме тому війна для Кремля — не результат, а процес. Її завдання — обґрунтувати нескінченну мобілізацію та надати війні сакрального статусу.

Освіта перебудовується під "людину мобілізаційної епохи", "Розмови про важливе" стають обов'язковою нормою, а культ "героїв СВО" стирає межі між школою та війною, добром і насильством. Ці фігури просуваються у владу, формуючи новий тип чиновника та нову антропологію жертви.

Економіка також підпорядковується військовим потребам, що пояснює масштабну націоналізацію.

Росія свідомо перетворюється на мобілізаційну автократію, де війна стає основою ідентичності.

Як влучно зауважив Володимир Пастухов: "Все повторюється: репресії, патріотичне виховання, концепт обложеної фортеці, Сталінград. Щоправда, копія не працюватиме як оригінал. Все, що вони роблять – вторинне".

7. Система з ілюзорними бенефіціарами

"Товаришу Сталін, сталася жахлива помилка!" — цю фразу повторювали тисячі вірних прихильників сталінської системи, які вже опинилися під репресіями.

Сьогодні її подумки адресують Системі й переконані прихильники путінізму. У 2025 році Мін'юст вніс до реєстру "іноагентів" провладного політолога Сергія Маркова, потім — Z-блогера Романа Альохіна, а пізніше і Тетяну Монтян.

Формальні приводи виглядали різними, але логіка була одна: їх принесли в жертву моменту.

У розпал кризи у відносинах Москви та Баку Маркова, який невчасно "підкурив від чужого вогню", банально принесли в жертву, оскільки так вимагав момент. От і все!

Що стосується Z-волонтерів, то вони потрапили під удар не тому, що були нелояльними чи неефективними. Лояльність ніколи не була індульгенцією, а ефективність ніколи не ставилася системою на чільне місце.

Система прибирає тих, хто обростає горизонтальними зв'язками та створює мережецентричні структури, що підміняють державні інститути й руйнують вертикаль. Це інстинктивна реакція.

Тим самим Кремль транслює прості меседжі: недоторканних більше немає, покарання реальні і цей курс незворотний.

***

Сталінізація російської економіки та суспільно-політичного життя – це і є керована революція в Росії, про яку автори пишуть з 2022 року.

Як і в сталінський період, вона здійснюється "згори" і вимагає розгляду через призму Смути — стану, що приводить у рух всю архітектуру влади, економіки та суспільного життя.

Російські Смути мають повторюваний набір ознак: невдалі реформи, криза влади, безглузді війни та подальше посилення контролю.

На відміну від Західної Європи, де революції розширювали права і свободи, в Росії вони закінчувалися новим закріпаченням. Смута XVII століття завершилася Соборним уложенням 1649 року; Смута початку ХХ століття — сталінською революцією, в якій будь-які привілеї стали оборотними, а ризик репресій — загальним.

Сталін трансформував ленінську ідею в систему, де класове насильство еволюціонує в тотальний контроль, а держава стає самодостатньою Системою. Панівний клас "зникає" в тому сенсі, що навіть еліта не застрахована від репресій.

В основі сучасної російської конструкції — модель мобілізаційної автократії, де держава регулює все: економіку, суспільні цінності, емоції та приватне життя (в тому числі, наприклад, народжуваність).

На цьому фундаменті відроджується сталінська модель: тотальне насильство, не адресоване конкретному класу, а розподілене на всіх.

Ганна Арендт у "Джерелах тоталітаризму" порівнювала сталінський режим з нацистським: обидва створюють "атомізоване суспільство", де індивід самотній перед Системою.

Зберігається ключова ілюзія сталінізму — ілюзія бенефіціара: переконаність силовиків, чиновників або духовенства у власній недоторканності. Але, як і в 1930-ті, вона хибна. Навіть усередині ФСБ привілеї ситуативні й оборотні.

Врешті-решт єдиним справжнім бенефіціаром стає сама Система. Вона поглинає своїх творців і служителів.

Ключовим каталізатором цього процесу є війна: але якщо для Сталіна концентрація влади була інструментом для реалізації зовнішньої ідеї — світового панування через Світову революцію, а по суті Світову війну, то у путінської моделі все навпаки: війна — інструмент, концентрація влади — мета.

Саме війна проти України дозволила запустити мобілізаційну автократію і сформувати новий тоталітарний порядок.

Повний текст дослідження доступний за посиланнями (частина 1, частина 2)

Також автори створили телеграм-канал "Сталін Reload: Хроніки ресталінізації", де можна стежити за прогресом повернення сучасної Росії до сталінської моделі

Автори:

Володимир Шевченко, політолог, доктор філософських наук

Андрій Саварець, аналітик, юрист, автор telegram-каналу "Особлива думка"