Повномасштабна війна в Україні та два з половиною десятиліття з'ясування відносин між Росією та США, Росією та Заходом.
- Не в цей день, але приблизно 25 років тому, 24 березня 1999 року прем'єр РФ Примаков, якого розглядали як цілком імовірного майбутнього президента, розвернув над Атлантикою літак, на якому летів з візитом до США.
Приводом стало рішення НАТО почати бомбардування Югославії (в її тодішніх, вже скорочених кордонах). Росія була категорично проти, але при її тодішньому стані протиставити НАТО не могла нічого.
- Хоча Примаков незабаром опинився на другорядних ролях і почалася довга епоха Путіна, ця точка в зовнішній політиці Росії стала, по суті, відправною. Не Мюнхен. Росія розвернулася від Заходу і почала рухатися до "багатополярного світу", де з її позицією будуть рахуватися.
Російські відсилання перед повномасштабною війною з Україною до 1997 р. — це спроби повернутися в "блаженні" часи Єльцина, коли США, а ширше — Захід всіляко демонстрували готовність рахуватися з Росією. Незважаючи на те, що вона перебувала в очевидному занепаді.
Розпад Югославії, бомбардування, відділення Косово стали жахом жахливим для російських еліт. Для російського дипстейту. Оскільки Росія бачила в Югославії, як федерації, саму себе. І боялася повторити ту ж долю. Російські еліти до того моменту почали усвідомлювати, що захистити свої інтереси від агресивних зовнішніх гравців зможуть тільки через силу власної держави.
Друга чеченська війна стала відповідним ходом російського дипстейту.
- У травні 2022 р. я вже писав на "Хвилі" в серії статей, що югославська травма (з моєї особистої тз) стала підставою для українського "відігрування" надзвичайно наляканої і напруженої Росії ситуації. Вона задала вектор фактичного руху Росії на наступні десятиліття. Кожен крок Заходу пропускався через призму цього страху.
- Нічний розворот зграї стратегічних бомбардувальників, що йшла на Україну (monitor писав про 8 Ту-95 і 3 Міг-31, "Миколаївський Ванек" про 13 Ту-95 і 4 Міг-31) — по суті, може символізувати зворотну ситуацію. Тобто спробу Росії показати, що якщо до її думки прислухаються, вона не буде ескалувати. Вона готова буде почати поворот обличчям до Заходу. І, в практичному сенсі, готова буде закінчити свій аналог бомбардувань Югославії, зі своїм подальшим замиренням, відторгненням Косово (частини української території) тощо. Тобто військову фазу зусиль на українському напрямку.
- Все, що відбувається — в чистому вигляді відігрування. Воно про ситуацію США — Росія і Захід — Росія. Для Росії в такій грі є фундаментальна причина і в ній є фундаментальний інтерес. Шкода, що Україна попалася на це відігрування як рибка на гачок. У неї в цій історії власного інтересу приблизно нуль.
- Бажано віддавати собі звіт, що повного вирішення ситуації не станеться. Асиметрія продовжить існувати, оскільки від Югославії (вже Сербії) було відторгнуто "священне" для сербів Косово поле. Водночас, Київ залишиться — принаймні, у випадку швидкого настання миру — за Україною. Це може обумовити подальші спроби Росії щодо встановлення контролю над Україною. Над Києвом, не над Львовом. Тому Росія (і далі) буде грати на протиріччях між проектами і на інфантильних регіональних амбіціях, намагаючись поглибше вбивати внутрішньоукраїнський клин. Тому що це ослаблює єдність України, гальмує "проект Україна" і відволікає його на абсолютно ірраціональні цілі, в результаті чого українська державність сиплеться — втрачає людей, потенціал, перспективу. Сакральний Київ цікавив і буде цікавити Росію завідомо більше, ніж вся Західна Україна разом узята і ще чимало областей на додачу.
- Виходячи з цього припущення: а) Росія, очевидно, будь-якою ціною постарається не допустити потрапляння Києва (саме Києва) під парасольку НАТО. "Нічия" для Росії як рішення можлива, а от переміщення Києва в НАТО — ні, оскільки це по суті повторення травмуючої історії Косова поля. Повторення травми, навколо якої символічно все давно крутиться. Тому вона готова буде вколочувати у війну скільки-завгодно ресурсів дуже тривалий час (в України, по факту, немає такого простору для маневру), щоб уникнути матеріалізації жаху відторгнення сакрального ядра. На розуміння драматизму — цей феномен у християнському світі описується як "продати душу дияволу". Оскільки Росія занадто велика за розміром, вона не може прилипнути ні до Заходу, ні до Сходу і змушена йти своїм шляхом, вона не може собі такого дозволити. Це було б поразкою цивілізаційного масштабу. Відмова від сакрального ядра означатиме подальший розпад. Сакральне ядро не можна вигадати на рівному місці. Його "придумує" і укорінює сотні років реальна історія. б) боротьба продовжиться, навіть якщо іншими засобами, в) українська гра наосліп і в дурня привела до того, до чого привела. Давно пора починати грати розумніше і масштабніше. Треба відкинути те, що привело до нинішнього становища речей, як те, що не працює і вкрай шкідливе. Відкинути, як мінімум, щоб зберегтися. Зберегти шанс. Але, насправді, щоб і країна вийшла з багатодесятилітнього піке, і люди в Україні залишалися, в Україну поверталися, жили гідно, бачили перспективу.
