Нова цифрова реальність: від окремого до загального

Нерідко так буває, що ключові, знакові зміни, підходи і тенденції, які потім все більше масштабуватимуться, маскуються під буденність і проходять непоміченими.

Тим більше, якщо вони починаються в тих галузях, які в даний момент не перебувають у центрі уваги більшості з об'єктивних причин. Не думаю, що це випадковість.

Також я закликаю не записувати все описане нижче в розряд конспірології: не йдеться про якусь всесвітню змову, йдеться про тенденції та тренди, які вже почали розгортатися повсюдно і поки що реалізуються в різних галузях і країнах нерівномірно і дуже по-різному.

Але ідея сама по собі вже на столі, як і технології, що дозволяють її реалізувати і впровадити. До об'єднання розрізнених цифрових та фіскальних практик у якусь глобальну систему контролю – у «змову» – ще дуже далеко.

Втім, це як із тим висловом, що головний трюк диявола – переконаність більшості, що його не існує.

Я спробую показати, про що йдеться на прикладі процесів, що відбуваються зараз у вітчизняній охороні здоров'я, а потім у наступній частині ми перекинемо місток до глобальних трендів.

При цьому нові підходи в роботі податківців та інших представників Великого Брата – в даному випадку і для початку в сегменті охорони здоров'я – заслуговують на увагу і самі по собі.

І тому що охорона здоров'я – чутлива соціальна сфера, і рано чи пізно все, що відбувається в галузі, торкнеться кожного, і тому що всі описані практики через якийсь час можуть і будуть застосовані до якихось інших галузей.

Схема буде приблизно та сама, і прикрита вона буде піар-кампанією про те, що все робиться, зрозуміло, в інтересах держави та населення, а хто проти – злісні корупціонери, покривачі ухилістів, бариги та інше.

Я дуже хотіла б, щоб ви спробували побачити за всім написаним нижче не ниття, не скаргу – а саме приклад логіки підходів держави та її фіскальних органів. "Спочатку вони прийшли за комуністами, потім вони прийшли за євреями ..."

Дисклеймер: автор не проти цифровизації та цифрових інструментів як таких. Є безліч прикладів, коли це впроваджується правильно і працює добре, приносячи користь. Цифровізація – це інструмент і, як і будь-який інструмент, застосований може бути по-різному.

Дві відносно нові новації, що стосуються сфери охорони здоров'я, на відміну від скандалу навколо зберігання репродуктивних клітин, пройшли практично непоміченими.

Йдеться про відновлення подання декларацій з одночасною зміною переліку осіб, зобов'язаних подавати декларації (закон № 3384-ІХ, оновлення набрали чинності з 12 жовтня 2023 р.), та про передачу даних пацієнтів до центрального компонента еСОЗ (електронної системи охорони здоров'я) з боку всіх суб'єктів господарювання.

Спочатку про декларації. Очевидно, під сурдинку про боротьбу з корупцією в МСЕКах та ВЛК з жовтня 2023 року декларантами стали зокрема «голови та члени лікарсько-консультативних комісій (ЛКК)». Ні, зараз не йдеться про членів військово-лікарських комісій (ВЛК) – про них є окремий пункт.

Як і про МСЕК та інше. Разом із ними й окремо згадані саме всі члени звичайнісіньких лікарсько-консультативних комісій.

Відразу скажу, що це рішення дуже схоже на чергову помилку законотворчості, ознаку непрофесіоналізму та повне нерозуміння того, як влаштовані процеси в охороні здоров'я та зокрема у сфері експертизи непрацездатності – тобто навряд чи під час підготовки цих змін до закону їх автори насправді чітко розуміли що саме вони туди внесли.

Втім, це зовсім не означає, що тепер цю ситуацію хтось кинеться виправляти: по-перше, для цього особливо часу немає (нові категорії декларантів зобов'язані подати декларації за 2023 рік до кінця березня).

По-друге, коли це податківці та інші легко відмовлялися від будь-якого нового шансу отримати у своє розпорядження ще один шматок даних про доходи та майно фізичних осіб? Кажете, тепер ще й лікарі? Чудово! Кажете, помилково? Ще краще: дайте нам таких помилок більше.

Втім, це з тим самим успіхом може бути і не помилка.

Простір годівлі чиновників та збору платежів, податей та відкупних стискається разом з економікою, отже розширення бази збору штрафів та неофіційних платежів цілком може бути завданням та способом зберегти статус кво. Крім цього в суспільстві накопичується невдоволення, і істеблішмент тільки й робить, що шукає все нові та нові категорії цапів-відбувайлів.

Пар якось стравлювати треба, а лікарі, особливо після того, що відбувається і навколо мобілізації та ВЛК, і навколо госпіталів та реабілітації поранених, об'єктивно зручний об'єкт для підозр, невдоволення і навіть хейту. І хто там розбиратиметься, що за комісії і хто куди входить, якщо навіть законодавці не дали собі клопоту розібратися.

Що таке ЛКК і хто такі ці «всі». Це… усі лікарі, які виписують лікарняні листи.

Якщо лікарняний лист триває більше 15 днів (раніше було більше 10 днів), то на 15 день оформляється документ – висновок ЛКК – який підписують як правило троє: два лікарі (що лікує і той, хто є зараз на прийомі) та голова ЛКК чи той, хто має право підпису замість нього (зазвичай це начальник структурного підрозділу та його заступники).

Тобто, ще раз, усі лікарі, які видають лікарняні листи, мають право підпису під укладанням ЛКК і таким чином є членами ЛКК. Це вже оформлено внутрішніми наказами кожної лікувальної установи та викреслювати всіх лікарів із цього наказу, призначаючи якихось крайніх, ніхто не буде.

(Та й хто добровільно погодиться цим крайнім бути.) Плюс положення закону зобов'язують подати декларацію всіх, хто був у складі ЛКК на момент 11.10.23, тобто ні вихід зі складу комісії, ні навіть звільнення не скасовують необхідність подати декларацію.

До кінця березня 2024 року величезна маса людей – сімейні лікарі, гінекологи, хірурги, педіатри, терапевти тощо – має вперше розібратися з нашим, м'яко кажучи, не простим процесом подання декларацій та подати їх.

При цьому якщо людина вже звільнилася, але до 11.10.23 була членом ЛКК (тобто працювала лікарем у лікарні) – вона має подати декларацію за минулий рік. При звільненні та прийомі на роботу його виключають із однієї ЛКК та вводять до складу іншої – він знову має подати декларацію, цього разу як кандидат на посаду. Так, наче він є держслужбовцем.

Тисячі людей одночасно раптом засвітяться у базі податкової. Не добровільно, цілком примусово.

Комусь із них є що приховувати, більшості (як і автору статті) нічого – лікарі бувають дуже різні, існує дуже значне розшарування всередині професії – це в контексті цієї статті і погляду на те, що вона пропонує, не важливо.

Важливо те, що Великий Брат раптово, за допомогою процесів цифровізації та використовуючи, по суті, правовий волюнтаризм та презумпцію винності (цього разу, раптово, усіх лікарів, які займаються видачею лікарняних листів) отримає доступ до даних про майно та доходи цілого сегменту фізичних осіб.

До них, раптово, почнуть ставитися з тією ж мірою, якою міряють держслужбовців, але при цьому вони не є державними службовцями – принаймні вони не мають такого статусу та плюшок, які цей статус передбачає (стаж, зарплата, пенсія тощо), але чомусь одним розчерком їх відправили до компанії держслужбовців та потенційних корупціонерів.

І, судячи з логіки змін до закону про декларування, в компанію тих, хто здатний покривати «ухилянтів» - звідси впевненість, що саме зараз, під час війни, подібні новації сприйме суспільство як виправдані, і ніхто особливо не заперечуватиме, багато хто навіть скажуть:

"Так їх, правильно!" («Бий буржуїв!», «Чому ти такий розумний і в капелюсі» і так далі в тому ж дусі.) Але саме так і встановлюється контроль: слона простіше їсти частинами, а розкол і атомізація суспільства дуже цьому допомагає.

Почасти все це походить від дуже старої переконаності і держави (у значенні «Уряд»), і суспільства, що видача лікарняних листів – це дуже хлібне та апріорі потенційно корупційне діяння. І начебто з цією навалою було покликане боротися попереднє дітище цифровізації – електронний лікарняний лист.

І видавати їх тепер можна тільки такі, і всі вони одразу виписуються в єдиній централізованій базі даних, і підписуються особистим цифровим підписом лікаря – всі дані для аналітики та відстеження зловживань начебто зібрані.

Мало? Тепер ще треба доходи та майно лікарів подивитися і в якусь єдину базу даних зібрати? Про збереження цих даних та про те, наскільки фізичним особам приємно світитися в якійсь базі з сумнівними гарантіями від викрадення та передачі даних третім особам – окрема сумна розмова.

Я ще раз нагадаю, що на відміну від держслужбовців, політиків та інших декларантів лікарям не залишили вибору: я погоджуюсь на цю роботу, розуміючи, що тепер зобов'язаний декларувати свої доходи, а якщо я не хочу цього робити, ну, значить, не піду на цю посаду.

Рішення прийняте заднім числом, в явочному порядку цілу професійну групу поставили перед фактом, що тепер будь ласка, прозвітуйте за минулий рік. Жодного вибору ніхто нікому не надав.

Я розумію, що зараз дуже велика спокуса виникне у читача відмахнутися:

«Та подайте ви цю декларацію, це не так складно та страшно! Кому ви потрібні з вашими доходами, особливо якщо вам справді нічого приховувати. Знайшли проблему!» Або: «Ага, корупціонери-схематозники забігали, навіть ось статтю замовили, аби такі потрібні та корисні для блага держави новації скасувати».

Я повторю: я не думаю, що ці нововведення справді так легко буде відкотити назад (і навіть якщо хтось намагатиметься пролобіювати такий відкат, він робитиме це тихо).

Я закликаю вас не відволікатися і побачити в цьому прикладі принцип: держава може чинити так, це абсолютно волюнтаристське рішення, і воно порушує всі попередні підходи, включаючи той принцип, що закон не повинен мати зворотну силу.

Сама логіка подібних рішень є свідченням чергового закручування гайок та наступу на свободи громадян. Навіть якщо вам несимпатична медична спільнота, ми теж громадяни.

Йдемо далі. А може, у такому разі, порахувавши кількість коштів, які вже витрачені і ще будуть витрачені на адміністрування та контроль видачі лікарняних листів, час уже переглянути весь функціонал такого явища як тимчасова непрацездатність та страхування тимчасової непрацездатності?

По суті, це страхова соціальна виплата – а лікар за неї виступає таким собі агентом, який підтверджує право на її отримання. Жодного відношення до прямих функціональних обов'язків лікаря – до діагностики та лікування – весь цей фінансово-соціальний сир бор не має.

Більше того, наші депутати та чиновники все частіше висловлюють сумніви, що найближчим часом ми зможемо дозволити собі залишитися соціальною державою, принаймні в колишньому вигляді.

Але виписування електронних лікарняних листів у тому вигляді, як це реалізовано нашими шановними цифровізаторами (юзабіліті наших цифрових медичних сервісів – ще одна дуже сумна і нікого не цікавляча тема), вже з'їдає величезну кількість ресурсів, часу та нервів, фактично не залишаючи час на контакт і роботу з людиною, яка звернулася за допомогою.

А тепер ще й декларування доходів – і обґрунтовано необхідність цього декларування тим, що лікар, мовляв, має відношення до продовження (!) лікарняного листа понад певний (взятий зі стелі) термін і тим самим, злегка, має відношення до виконання функцій держави в частині соціальних виплат.

Таким чином, декларування ми отримуємо «в нагороду» за функції, які давно нав'язані державою і не мають власне відношення до медичних завдань.

Це як роботодавець у нас податковий агент стосовно податкових виплат співробітників – і цей стан справ критикується, так і лікаря приставили агентом до підтвердження права на соціальну виплату та до підтвердження права бути відсутнім на робочому місці.

Є дуже великі питання, як довго такий порядок речей ще проіснує і чи має його зберігати в принципі.

Але повернемось до цифровізації.

Мета запровадження та практики застосування такого інструменту як декларування доходів саме собою питання цікаве. У нас це стало якоюсь річчю в собі, таке собі «треба». Ми вже звикли, що воно є, і перестали ставити питання як і навіщо був впроваджений цей інструмент – і як він насправді використовується. Так само, як і з лікарняними листками («експертизою тимчасової непрацездатності»).

Що за такі секретні дані вносяться декларантами до цих самих декларацій, звідки декларанти ці дані беруть?

Вони беруть їх масі у своїй з державних реєстрів. Тобто взагалі всі ці дані у рідної держави вже є – треба тільки руку простягнути і дати собі (тобто уповноваженим особам) працю ці дані звести докупи.

Але ж це треба працювати, і це напевно довго, а об'єднання реєстрів як не було, так і нема, тобто все вручну доведеться робити – тому всупереч проголошеному принципу, що держава не має права вимагати від громадянина надавати дані, які вже й так є у держреєстрах – уповноважені органи зобов'язали громадян, які оголошені потенційними корупціонерами, своїми лапками робити за них їхню роботу та самостійно заповнювати таблиці з даними на себе самих.

Навіщо?

Перша свята і вічна мета – для імітації бурхливої ​​діяльності, у разі боротьби з корупцією.

Друга мета – зачепити не лише самого декларанта (потенційного корупціонера), а й його родичів – реєстру родичів та родинних зв'язків у нас, дякувати Богові, немає, а так можна спробувати подивитися, чи не виводить раптом потенційний корупціонер майно та доходи на своїх близьких.

Третя свята мета нашої держави та її представників – збирання штрафів та неофіційних платежів, тобто банальне доїння.

Припустимо, новоспечений недосвідчений декларант десь помилився – на цій помилці його можна зловити та нарахувати штраф. Збір штрафів – гаразд, «доходи бюджету».

Більше декларантів – більше помилок – більше штрафів. Якого роду може бути помилка? Наприклад, людина два роки тому продала машину і не пам'ятає, яку суму десь вказував, пише з пам'яті, сума не збігається з базою даних МВС – штраф. Думаю, принцип зрозумілий.

Так, я розумію, що ми маємо певну кількість прихильників загального декларування. Я навіть не сперечатимусь, що можливо, через якийсь час цим усе й закінчиться (і ми ще повернемося до цього питання в другій частині).

Але, по-перше, поки що це не так, і до цього світлого моменту ще треба дожити. От коли буде загальне, тоді й поговоримо, а поки що можете подати свою декларацію добровільно в рамках жесту доброї волі.

По-друге, поки це не так, будь-яка знову приєднана до декларантів група виглядає дискримінованою, в даному випадку за досить дивною та довільною ознакою.

І, «немає податків без представництва»: подібні речі у нормальній державі мають бути узгоджені з профспілками та професійними асоціаціями (ах, так, у нас же таких немає, є хіба що фейкові), плюс забираєш – пропонуй, тобто якщо держава вважає за можливе накласти додаткові обмеження, податки та інші обтяження, то воно має дати щось натомість – у чомусь більше свободи (хоча б у вигляді самоврядування), підвищення статусу до держслужбовців, пенсійні програми, хоч щось.

Але повернемось до наших декларацій, поданих до кінця березня. Хтось не подасть вчасно, бо пропустить цю нову реальність і потрапить під санкції.

Якийсь відсоток з тих, хто подав декларацію, вперше в житті зробить це з помилками – і теж зможе стати об'єктом санкцій і переслідування.

Плюс наші чудові та гідні всілякої довіри податківці на власні очі зможуть побачити, до кого їм цікаво заявитися з претензіями та із задоволенням зроблять це вибірково. У тому числі вони зможуть це зробити не відразу, а через час. З почуттям, до ладу, з розстановкою, «все стадо»(С).

Під прицілом і на гачку у Великого Брата плюс ще n сотень чи навіть тисяч фізичних осіб (а отже, і організацій) – чим погано? Доїти не передоїти, щипати не перещипати. Як уже згадувалося, з урахуванням бази «годування», що все більш звужується, - дуже непоганий варіант.

Другий кейс – передача медичних даних у єдину базу даних – складніше і зачіпає не лише інтереси та гідність лікарів. І тут уже списати на непрофесійність і відсутність наміру не вийде. На даний момент мало хто дивиться на те, що відбувається, як на інструмент контролю.

У переважній більшості випадків проблема топ-менеджерами клінік не рефлексується і не усвідомлюється, і тим більше не усвідомлюється масштаб збитків, які можуть бути завдані.

А ще це дуже хороший приклад, як нас відволікають від головного, як за допомогою маніпуляцій та брехні провокують на якісь потенційно шкідливі дії, які, як мінімум, не відповідають нашим інтересам, і при цьому ми часто навіть не розуміємо, яка мета переслідується.

Навіщо це все насправді, що це дасть не просто через п'ять-десять років, а в короткостроковій перспективі.

Усі лікувальні установи, які уклали договір з НСЗУ на надання первинної (сімейні лікарі, терапевти, педіатри) або спеціалізованої (все інше) медичної допомоги, зобов'язані «подавати дані до центрального компонента єСОЗ».

Крім того, що вони зобов'язані їх передавати, так вони ще й не можуть цього не робити, тому що від кількості переданих та оброблених системою (тобто «прожованих» та прийнятих) даних залежить обсяг виплат від НСЗУ у поточному році та майбутнє контрактів із НСЗУ у наступні роки.

Ті, хто не має таких договорів – приватний сегмент – поки що роблять це на напівдобровільній основі. Напівдобровільної – тому що це може бути зроблено а) за бажанням та рішенням лікаря; б) на прохання пацієнта; в) за рішенням керівництва клініки.

Зазвичай пункти (б) і (в) поєднують – є прохання пацієнта та рішення керівництва це прохання задовольнити. (Чи розуміє при цьому керівництво, на що саме воно погоджується – велике питання.)

Ніхто не має жодних сумнівів, що надалі тиск у цьому напрямку посилиться і питання добровільності буде знято. Приватні клініки зобов'яжуть також передавати дані.

Чому «передавати дані» взято у дужки. Це ключове для розуміння цього питання і той момент, навколо якого збудовані всі маніпуляції, насамперед – маніпуляції думкою та поведінкою пацієнтів.

Пам'ятаємо про пункт «за бажанням пацієнта». Пацієнти вже почали звертатися з такими… навіть не проханнями – наполегливими вимогами.

Люди чомусь думають, що завдяки «передачі даних» у них у системі еСОЗ з'явиться якийсь «електронний кабінет пацієнта» (і створення такого кабінету їм прямо обіцяють – але це не означає, що він уже є і що за допомогою «передачі даних» ми вже почали його наповнювати прямо зараз).

При цьому намір держави створити електронний кабінет військовозобов'язаного не так, щоб радісно вітається, а електронний кабінет пацієнта – це «дайте два».

Якими є очікування від «кабінету пацієнта» і чому ця ідея подобається споживачам медичних послуг, чому пацієнти вже почали штурмувати клініки з вимогами «вносити дані». Що-що, а в піар і наші цифровізатори, і НСЗУ вміють, це не над юзабіліті працювати.

Люди думають, що незабаром, треба тільки змусити цих лінивих ескулапів поворухнутися, всі їхні медичні дані будуть зведені докупи і настане практично рай і комунізм. Жодних питань про те, чи була алергія, чим хворіли в дитинстві і чи був діабет у бабусі.

Жодних переказів від чого і чим лікував попередній лікар. Нічого не потрібно про себе і своє здоров'я пам'ятати, жодних аналізів та досліджень не потрібно роздруковувати, зберігати і з собою носити – до лікаря прийшов, лікар натиснув кнопочку – і ось вона, вся інформація в одному місці. І нові дані лікар туди ж завантажив, краса.

Так це виглядає в уявленнях пацієнта – і це з його погляду бажана реальність.

Про жодний захист своїх медичних даних людина при цьому не думає. Людина взагалі мало думає про захист своїх даних, будь-яких.

«Та кому вони потрібні» (нагадаю, так само багато хто з нас думав про ймовірність військової агресії та захоплення наших територій), «все вже давно вкрадено, що там уже зберігати».

Вкрадено, може, й багато чого – але це якраз переважно те, що вже зібрано в одному місці в якусь базу даних (привіт, подання декларацій). І поки дані про ваше здоров'я не зібрані в одному місці, вкрасти їх і передати комусь не так просто.

І лікарі, і клініки пов'язані медичною таємницею та забороною на розголошення даних. Хто відповідатиме за збереження даних у якомусь централізованому реєстрі?.. Знову лікар, який своїми ручками ці дані вносив?

Керівництво клініки, яке дало на це добро? За ідеєю, медичні дані громадян України можуть зберігатися тільки всередині України, а не на якихось хмарах не зрозуміло де. Що у нас із потужностями для зберігання та обробки таких обсягів даних?

З грошима, які дуже доречно саме зараз витратити на закупівлю та забезпечення серверів для організації «кабінету пацієнта» за всіма правилами? Із військовими загрозами для всього цього майна? Цифровізація – це у тому числі «залізо» та забезпечення його роботи (електрика, дублювання даних, тобто знову сервера…).

Кому потрібні дані про ваше здоров'я і як вони можуть бути використані. Уявіть, що ваш потенційний роботодавець може перед наймом перевірити ступінь вашої хворобливості або поцікавитися, чи немає у вас репродуктивних планів на найближчий час.

Ваша страхова заздалегідь знає, що у вас із хронічними діагнозами, і вам більше не вдасться її обдурити щодо дослідження чогось «вперше виявленого», та й ціна страховки тепер виглядає інакше. Рекламу ви і ваші родичі також тепер отримуєте виключно таргетовану під вас, і ви навіть не розумієте, що це відбувається.

Наприклад, рекламники побачили ваші печінкові трансамінази і з'ясували, що ви алкоголік, і тепер реклама алкоголю для вас скрізь, а вашій дружині тепер навпаки постійно прилітає реклама не тільки «гепатопротекторів», але й усіляких гіпнотизерів-екстрасенсів чи чудодійних поїздок на Гоа заради якоїсь, пробач господи, панчакарми.

І похоронні агентства теж не сплять, знають, коли пора ненав'язливо постукати. А ще ваші гінекологічні/урологічні мазки за доплату можна подивитись прямо в Тиндері – як вам таке?

Хороші новини полягають у тому, що найближчим часом такого кабінету пацієнта, де зібрано все і в одному місці, не буде. Чому не буде – тому ж, чому податківці та антикороргани змушують людей самостійно заповнювати декларації.

Плюс немає поки що коштів на всю цю красу, так. Он, Дія лягла при спробі провести невелике, по суті, голосування, а коли вводили електронні лікарняні, центральний компонент єСОЗ (електронної системи охорони здоров'я) «висів» годинами і нормально заробив приблизно через два місяці (серверів таки докупили).

Як немає об'єднання реєстрів, для того, щоб дані з них самі й автоматично заливались у якусь декларацію без жодної участі декларанта чи якогось клерка, який збере та заллє вручну ці дані, так немає і способу, і політичної волі замість зоопарку різноманітних МІС ( медичних інформаційних систем) створити єдину систему, в яку дані відразу автоматично б заливалися і розкладалися по поличках. Включаючи дані про результати аналізів із лабораторій, звичайно, що взагалі завдання із зірочкою.

До речі, жодна з МІС не допилена до стадії готового уніфікованого продукту, зазвичай це просто порожня оболонка, наповнення якої робиться окремо під кожну з клінік.

Інакше на чому розробники тоді далі зароблятимуть, зараз вони беруть гроші за допилювання або створення кожного документа, кожного звіту, кожної дії всередині свого МІС.

Якщо немає «кабінету пацієнта» і його поступового наповнення, або якщо цей «кабінет» насправді на даний момент часу є зовсім не тим, що від нього очікується, то що ж тоді є результатом «внесення даних до центральної системи»?

Є ручне введення даних лікарем на прийомі.

При цьому лікар не вносить ці дані в якусь майбутню базу даних, що поступово наповнюється, ще раз. Створюється так звана «взаємодія», тобто цифровий документ про те, що в такий час звернувся пацієнт із такими скаргами, йому виставлений такий-то діагноз і рекомендовано.

Тобто зараз у нас створюється база даних ось таких взаємодій у вигляді розрізнених коротких і дуже уніфікованих протоколів – записати туди можна тільки те й лише у тому формулюванні, яке запропоновано для вибору – якщо ви це там знайдете (це не просто).

Слідкуйте за руками: цей цифровий документ створений настільки криво і пропоновані там для вибору пункти настільки далекі від звичайної медичної лексики, класифікацій та просто банальної логіки (і при цьому все це з'їдає чимало часу), що ніхто, як правило, не заморочується повним і правильним відображенням ситуації у цьому «документі».

Тобто вибираються одні й самі стандартні варіанти з вибірки, часто приблизно однакові для всіх пацієнтів, аби система пропустила обране (вона чомусь за нікому не відомим принципам то приймає обрані опції і коди, то раптом робить їх «недоступними»).

Це що називається «на відчепіться» - і, важливо, це зроблено так, що інакше і бути не може.

Тобто зараз, коли пацієнт звертається з вимогою «внесіть мої дані в центральну базу даних», він отримує аж ніяк не наповнення свого «кабінету» (цифрового аналога карти амбулаторного пацієнта) якимись цінними та релевантними даними.

Він отримує просто створення в цій центральній базі документа на тему «Вася такого дня в такий час відвідав такого лікаря».

І більше нічого. З погляду інтересів пацієнта та медичної логіки – абсолютно безглузда, марна дія.

Але пацієнт у даному разі виступає агентом «цифровизаторів» - він змусив лікаря цю дію здійснити й у системі засвітитися. У тому числі лікаря приватної клініки, який, взагалі-то, поки що це робити не повинен.

Слідкуйте за руками знову.

Якщо все це марно і безглуздо з погляду власне медичних даних, якщо це не має жодного відношення до справжніх діагнозів, справжніх призначень і т. д. (бо ці справжні та повні діагнози ще піди знайди в цій системі, де вони називаються зовсім не так, як у медичних книгах, протоколах, гайдлайнах і навіть Міжнародної класифікації хвороб, а призначення теж зашифровані дуже дивним чином і, за великим рахунком, систему очевидно не цікавлять) – тоді навіщо це все?

Про що це?

Про контроль. Це спочатку для контролю і викривлення системи в потрібну сторону.

Функції такої системи насправді мають такий вигляд:

• Збір статистики – дуже дивна, заздалегідь викривлена ​​всіма описаними вище факторами. Зате все алгоритмізовано та закодовано. І, якщо раптово (!) з усіх доступних кодів в обов'язковому пункті меню під рубрикою «призначені дії» вибрати вдається лише «навчання навичкам самодопомоги» (замість направлення на КТ і навіть замість курсу медикаментозного лікування – реальний випадок), а вибрати щось Потрібно, інакше документ не вдасться завершити і підписати, то на виході ми отримаємо дуже цікаву статистику, яка потім сформує уявлення про потреби у фінансуванні. І можна буде й надалі розповідати, що система охорони здоров'я у нас фінансується у достатньому обсязі та що жодного дефіциту коштів у НСЗУ немає.
• Управління діями лікаря. У різних лікарів – різний доступ та різний функціонал у системі. Лікар-ендокринолог, наприклад, не може рекомендувати антидепресанти та виписати на них рецепт, система не дасть йому це зробити. Гінеколог не може вибрати в системі рекомендацію набрати аналізи, якщо вже вибрано причину звернення – профілактичний огляд без скарг, для цього потрібно вигадати скарги та діагноз (привіт, статистика). Тобто залежно від картини прекрасного в головах начальства у МОЗ та НСЗУ за допомогою електронної системи та доступності чи недоступності всередині якихось дій дуже легко можна керувати рішенням лікаря. При цьому важливо! – ця картина прекрасного може бути дуже далекою від протоколів та гайдлайнів, від медичної логіки та інтересів пацієнта. Ми просто беремо та робимо її такою, як нам хочеться залежно від фінансових інтересів.
• Збір даних на користь фіскальних тощо служб. Облік робочого часу. Врахування кількості прийомів та їх тривалості, що дозволить зробити припущення про обіг клініки, у тому числі про тіньовий обіг. Подвійна-потрійна зайнятість, аналіз чи справді лікар працює не більше ніж на 1,75 ставки (так, у нас існує таке обмеження), чи не підписав він «взаємодію» в той самий час, коли він значився на іншому своєму робочому місці на протилежному наприкінці міста. І так далі – податкової та КРУ завжди є чим поцікавитися стосовно приблизно будь-якого бізнесу та будь-якого об'єкта господарської діяльності.

Спочатку план полягав у тому, щоб змусити клініки дати доступ «центрального компонента» до їхніх внутрішніх МІС та отримати по суті доступ до внутрішньої бухгалтерії підприємства та даних про рух, автоматично. Чи був опір? До честі медичної спільноти та галузі як такої – було.

Не лише заради збереження можливості оптимізації, зрозуміло. Тут і питання збереження приватності пацієнта та обмеження можливості крадіжки чутливих даних. І питання збереження інтелектуальної власності та ноу-хау клінік та окремих лікарів.

Всупереч поширеній думці в медицині далеко не все зарегульовано протокольним підходом (особливо у нас в Україні, де в принципі національних протоколів спочатку було небагато, а потім вони були замінені на дозвіл просто брати та використовувати будь-які протоколи інших країн) та простір для творчості та можливості мати свої ноу-хау залишається. Отже, опір був. Відбилися (поки що).

Але не миттям, так катанням - тепер, отже, лікар навіть приватної клініки чи то може, чи то зобов'язаний (існують різні прочитання) власноруч засвітити факт взаємодії з пацієнтом у центральній базі даних. Далі обробка всіх цих даних – питання кількох кліків мишкою.

До речі, дуже велике питання наскільки сам пацієнт зацікавлений у тому, щоб представники держави знову ж таки парою кліків миші могли дізнатися, що він у такий момент часу був на прийомі у такого-то лікаря, за такою-то адресою, протягом такого-то проміжку часу.

По суті, це аналог введення касових апаратів лише у охороні здоров'я.

Для державних клінік аналіз даних дозволить знайти зачіпки для того, щоб зменшити виплати або навіть розірвати контракти на надання пакетів послуг (рух у цьому напрямі вже розпочався – це не припущення, це факт: від того, як будуть заповнені протоколи оглядів пацієнтів за низкою виділених параметрів) залежить обсяг виплат і, у майбутньому, чи буде продовжено співпрацю із НСЗУ).

Для приватних клінік – це спосіб заглянути за завісу внутрішньої кухні та зробити певні висновки про застосування оптимізації та її обсяги.

Можна ставитися до всієї цієї діяльності контролюючих органів та фіскалів як до боротьби з корупцією та схематозом, з «сірими» схемами в охороні здоров'я, з оптимізацією як такої, але не поспішайте аплодувати і радіти майбутньому небувалому поповненню бюджету, є кілька моментів.

По-перше, оптимізація як така ще не є корупцією та порушенням закону. Оптимізувати можна по-різному. Зрозуміло прагнення податківців та інших перекрити можливості для оптимізації ведення бізнесу та отримати якнайбільше «пуху та пір'я» з кожного «гуся», що потрапив у їхнє поле зору.

Але також зрозуміле прагнення об'єктів господарювання залишитися на плаву, не бути потопленими конкурентами і отримати прибуток.

По-друге, на нашому квазі-ринку спочатку створені та продовжують створюватися всі умови для монополістів, завдяки чому чесна конкуренція та виживання бізнесу без застосування оптимізації видається проблематичним. У багатьох випадках воно працює, бо працює ось так. Можливо, я когось здивую, але зараз факти такі: більшість клінік в Україні (і державних, і приватних) працює на межі рентабельності, а часом збитків.

Чому, в такому разі, вони взагалі працюють досі? Це дуже гарне питання. Одні ще на щось сподіваються («а раптом ось-ось і стане краще», вічна наша мантра) чи не мають навичок фіксувати збитки та виходити з бізнесу, інші просто пливуть за течією, треті оптимізують усе, що можуть, і так виживають поки що.

Таким чином, як це зазвичай буває внаслідок дії наших геніальних податкових та інших керівників, замість небувалих надходжень до бюджету на нас чекає обвал ще одного сегменту ринку та банкрутство та закриття ще якоїсь кількості підприємств. На цей раз у сфері охорони здоров'я.

Зрозуміло, що всім хочеться чесних та прозорих правил гри, яких дотримуватимуться всі. Але в тому й річ, що зараз очевидно у нашої держави (у значенні «Уряд») немає ні сил, ні способів, ні наміру нав'язати такі правила всім, зробити їх універсальними.

По-третє, у нас немає жодної впевненості, що антикорупціонери та податківці саме боротимуться із «сірими» схемами та оптимізацією, а не використовують отриману інформацію для здирництва та вибіркового тиску.

Якось вся наша новітня історія швидше запевняє нас у прямо протилежному.

Як уже було сказано, лікар лікареві рознь, клініки теж по-різному можуть реагувати на прихід якоїсь комісії чи податкового інспектора з купою викривальних документів. Знову ж таки, якщо у них вистачить розуму зіставити дані, отримані від свіженьких декларантів, з даними про рух пацієнтів і прийомів… Ем…

Все сказане стосується не лише суб'єктів ведення бізнесу та господарської діяльності у сфері охорони здоров'я. Це, на жаль, наша спільна реальність, реальність практик запровадження цифровізації та оцифрування механізмів контролю.

Ця загальна реальність сегментована та розбита на бульбашки. Зсередини кожної з таких бульбашок не видно, що в сусідньої відбувається те ж саме або що там уже сталося те, що очікує наступні.

Так процеси, які давно відбуваються в ріелтерському бізнесі, до болю нагадують те, що спіткало сферу охорони здоров'я лише відносно недавно. Якщо дуже коротко, то там також було створено «майданчики» – програми оцінки нерухомості, і всіх загнали туди.

Оцінка нерухомості та оформлення її продажу неможливі без використання єдиної та спущеної зверху програми.

Оцінювач лише оператор при програмі, в яку він вводить дані – як декларанти чи лікарі, які, лаючись, плутаються в кодах і якихось диких формулюваннях процедур і діагнозів.

На курсах для ріелторів-оцінювачів навчають, як ці дані правильно запровадити.

Далі оцінку робить програма за нікому невідомим алгоритмом і видає результат, який зазвичай неможливо передбачити, не те, що вплинути на нього. Результат нерідко буває дуже далеким від очікуваного.

Щоб отримати фінансування від НСЗУ державні медичні установи явочним порядком змусили всі дії оформляти в якомусь цифровому сервісі, навіть не заморочившись навчанням персоналу як з цим сервісом працювати.

Далі введені дані (маніпуляції, операції, діагностичні процедури) програма обробляє сама за нікому невідомим алгоритмом – і на виході лікарня отримує суму покриття з боку НСЗУ за виконане.

При цьому частина проведених маніпуляцій чомусь взагалі під покриття не потрапила, а частина покриє так, що це далеко від собівартості, не кажучи вже про рентабельність. Але "гроші пішли за пацієнтом", ТМ.

Знайдіть відмінності, як кажуть.

Створена державою монополія та примусом усіх використовувати саме її – чи так, чи ніяк – ручне введення даних тими, хто ще недавно міг на щось впливати (і незабаром буде замінений просто алгоритмом, який у тому числі й тренується) – непередбачуваний заздалегідь результат, що розраховується за захованою в надрах програми-монополії формулою - результат цей такий, як і зручно міністерству фінансів.

Але користувачам – ні, не лікарям та ріелторам, які в цьому випадку просто оператори при ЕОМ, а кінцевим користувачам, тобто населенню – розказано, що все це для їхньої зручності та прозорості, зрозуміло.

Ріелторське співтовариство, до речі, щосили опирається. Вони мають потужне самоврядування, організації, які намагаються протидіяти і вигризти собі прийнятні правила гри.

Медична спільнота в цьому сенсі абсолютно безнадійна. Розрізнена, зламана і беззуба – і тому є чимало причин та історичного коріння. І ще й менеджмент часто зовсім не розуміє, що відбувається і до чого все йде – тому що шукає у тому, що відбувається, медичну логіку, а її там немає.

До того ж медичній спільноті найлегше нав'язати сервіси контролю та уніфікації, бо як мінімум у Європі (і на пострадянському просторі) сфера охорони здоров'я, як правило, повністю залежить від держави – фінансування, ліцензування тощо.

По-друге, уніфікація у вигляді протокольного підходу та гайдлайнів (рекомендованих кращих практик) природно лягає на світогляд та медичну практику.

Щоправда, тут виникає дуже велике питання, як виглядає ця уніфікація і чиї інтереси насправді переслідує.

За замовчуванням ми очікуємо, що медична практика зобов'язана на чільне місце ставити інтереси пацієнта, але насправді система може бути підкручена таким чином, що інтереси пацієнта будуть засунуті в дальній кут. Приклад такої системи – США: перемогли інтереси лікарських асоціацій та страхових компаній.

У нашому випадку ми можемо отримати систему, в якій саме Великий Брат, держава, прийматиме рішення, що і як працюватиме і фінансуватиметься у сфері охорони здоров'я. І в цьому не було б особливого лиха (можливо), якби держава діяла від імені та на користь населення.

Але перейдемо у висновки, а потім перекинемо обіцяний місток від дуже вузьких точкових прикладів у конкретних галузях до загальних трендів.

Нагадаю ще раз те, з чого ми почали: цифровізація не є зло сама собою.

Цифрові сервіси та можливість збирати та обробляти дані – це інструмент, інновація, яка вже прийшла у світ, як свого часу прийшли у світ атомні технології. Як і для чого ми використовуємо інструмент, залежить від цілей тих, хто отримав його в свої руки і вирішив використовувати, що не робить поганою саму технологію.

За непрямими ознаками - розробка сервісу без залучення тих, для кого цей сервіс нібито створюється, класифікації та термінологія, взяті зі стелі і ніби навмисне не відповідають тим, що застосовуються на практиці, абсолютне ігнорування питань юзабіліті, підвішені питання гарантій безпеки даних - така цифровізація в охороні здоров'я переслідує цілі, далекі від інтересів власне системи охорони здоров'я, полегшення роботи та покращення роботи з пацієнтами.

Від початку і до кінця створення та впровадження цієї системи переслідує зовсім інші цілі:

• заробити на розробці та подальшому наданні та обслуговуванні сервісу;
• створити алгоритми, що дозволяють викривляти потоки фінансування у потрібний бік;
• створити інструмент контролю для фіскальних органів;
• створити привід для піару та чергову імітацію бурхливої ​​діяльності.

І на цьому можна було б закінчити, якби крім внутрішньої гри в пісочниці не існувала ще й зовнішня рамка. Як мінімум частина наших цифрових експериментаторів фінансується зовнішніми донорами і перебуває під їхньою пильною увагою.

Так, українські цифрові сервіси багато в чому є інноваційними, і якісь рішення та підходи застосовуються вперше у світі.

Багато в чому це відбувається не тому, що ми тут найпросунутіші і у нас найкращі айтішники, а тому, що нікому в Європі чи Штатах і на думку не спаде експериментувати на власному населенні в режимі реального часу, тестуючи напівготові продукти відразу в полі.

Їхня судова система, їхнє законодавство, спрямоване на захист приватності та особистих даних громадян, не кажучи вже про інформацію, що має значення для державної безпеки, унеможливлює подібні речі.

Але це не означає, що їм не хочеться подивитися як виглядає безумство хоробрих – потім можна зробити висновки і за бажання почати впроваджувати щось подібне у себе, вже знаючи де небезпеки та підводні камені і, що ще важливіше, які результати на виході.

Україна, розорена війною, повністю залежна від зовнішнього фінансування і від, скажімо так, побажань союзників, з населенням, не обтяженим розумінням цінності своїх особистих даних і дуже зайнятим зараз зовсім іншими насущними питаннями, є дуже зручним майданчиком для проведення будь-яких експериментів та для відкатки цифрових сервісів та підходів, які потім можна буде проаналізувати та масштабувати як мінімум у рамках Європейського Союзу.

Якщо вам здається це параноїдальною чи конспірологічною ідеєю, то я нагадаю про те, як на недавньому Давоському форумі ВООЗ зробила чергову спробу нав'язати уніфікацію підходів для протидії майбутнім пандемічним загрозам зі створенням наднаціонального органу, який у разі початку наступної пандемії отримає безпрецедентні можливості управління.

Я нагадаю, що в Європі вже йдуть рівно такі ж процеси щодо передачі даних пацієнтів у якусь централізовану систему – для початку для державних клінік.

Дуже може бути, що там все виглядає інакше і «кабінет пацієнта» там роблять саме таким, яким мріяли б бачити його і лікарі, і пацієнти, тому що цифровізація – це інструмент, і це зручно і добре, особливо якщо зроблено правильно.

Я нагадаю, що фінансисти вже давно говорять про те, що світ готується до переходу на повністю цифровий (а отже, контрольований) рух грошей.

У нас вже є всі можливості для того, щоб вся діяльність, усі платежі, облік робочого часу, рух вантажів тощо були повністю оцифровані та контролювались повністю. Питання виключно за політичною волею та за згодою великих гравців та національних урядів запровадити це.

Процес уже пішов, і він іде повсюдно. Питання часу та політичної волі, коли всі ці поки що окремі цифрові сервіси будуть об'єднані та почнуть передавати дані один одному.

Наприклад, дані про те, що Вася там і в такий час провів п'ятнадцять хвилин часу в кабінеті такого лікаря будуть доступні одночасно не тільки іншому лікарю Васі, але і податковому інспектору і Васі, і лікаря, страхової Васі, поліцейським, які розслідують злочин у даному районі та цікавляться хто саме в цей час там був, а може, через час і приватному детективу, якого дружина Васі найняла слідкувати за ним. І це лише найнижчий шар.

Цілком відкритий світ, де будь-які дані збираються, доступні якщо не всім, то багатьом (уповноваженим органам – так точно), і всі ці дані підлягають обробці за допомогою алгоритмів.

Чи це добре? Можливо, і так) Але нам точно знадобиться досить довгий перехідний період і в процесі цього перехідного періоду кожен, хто потрапить під ковзанку контролю раніше за інших, чинитиме опір і запитуватиме: «Чому ви почали саме з мене, з моєї групи?»

На нещодавньому ефірі у студії Юрія Романенка Сергій Дацюк назвав застосунок Дія інновацією світового рівня та українським ноу-хау та одночасно дивувався, чому Дія не використовується в Україні як цивілізаційна інновація.

«Де відмова від паперового документообігу, де заборона роздруковувати на папері сторінки з Дії, де звільнення дармоїдів, якщо замість них тепер є цифровий сервіс, який робить цю роботу?»

Більше того, Сергій Аркадійович вважає, що треба захищати всі ці речі (С) – українські прориви в цифровізації, мабуть.

Очевидно, що мислитель Сергій Дацюк та творці Дії по-різному бачать і її завдання та її смисл як інновації цивілізаційного рівня.

Так, цифрові сервіси – це інструмент, що вже прийшов у світ, який буде застосовуватися і розвиватися, як би ми не намагалися часом це загальмувати. У дуже недалекій перспективі вони зроблять непотрібними багато видів діяльності та обнулять робочі місця.

Це ще одна з причин, чому в Європі не поспішають позбуватися факту вже застарілої паперової рутини – вони не розуміють, чим вони займуть усіх цих людей і намагаються уникнути соціальної напруги і перекласти ухвалення подібних рішень на плечі наступних поколінь та/або урядів.

Наші революціонери від цифровізації так далеко думати не здатні, тому вони спочатку викладають у використання свій на колінах зібраний виріб (не будемо зараз про її якість і про те, як там захищені дані), а потім зрозуміло виявляються не здатні сказати Б і зробити наступний крок, Позбувшись дублювання функцій і звільнивши «дармоїдів» (за нашим законодавством їх не так і просто звільнити, але так, було б бажання).

На питання, що робити з усіма цими «дармоїдами» - тобто тими, чия робота тепер виявляється непотрібною завдяки цифровізації – ніхто насправді не здатний відповісти навіть у Європі.

Рекомендації інших революціонерів та мислителів перестати дбати про долю тих, хто про нашу долю ніколи не дбав, чи пропозиції просто випустити їх у світ «і нехай стають підприємцями» виглядають відверто несерйозними.

І не тільки тому, що ці люди, вчорашні клерки та дрібні державні службовці, нічого іншого не вміють, а до підприємницької діяльності здатні від сили 15% населення (у кращому разі, насправді це може бути й 5%, причому ці 5% вже цією діяльністю займаються).

Для того, щоб зайняти одноразово масу людей у ​​малому бізнесі та/або зробити їх самозайнятими, мають бути передумови – можливості для економічного зростання та кредитування, зростаючий внутрішній ринок, платоспроможний попит тощо. Де це все в Україні?

Чому хтось вважає, що можна спочатку піти за цивілізаційною інновацією Дії та «звільнити всіх дармоїдів», тобто викинути на мороз на ринок праці величезну кількість нових безробітних, і лише потім вирішувати питання кредитування, внутрішнього ринку, податкової політики тощо?

(Так, можна ще всіх одночасно мобілізувати на фронт – впевнена, будуть такі ідеї. Нагадаю, що навіть наш уряд каже, що він не має грошей екіпірувати та забезпечити утримання всіх тих, кого хотів би бачити в лавах ЗСУ Генштаб.)

Інновацією цивілізаційного рівня таким чином було б не винахід відкриття/об'єднання реєстрів та повне використання можливостей електронного документообігу – такі речі, за бажання, цілком здатні впровадити й інші країни (і впроваджують потихеньку, галузь за галуззю) – а винахід відповіді на подальші соціальні виклики.

Нова освіта та перекваліфікація величезної кількості дорослих та створення для них нових робочих місць (яких?) – або впровадження, нарешті, базового доходу з усім комплексом заходів навколо цього рішення (повна зміна соціальної сфери та податкової політики, забезпечення прийнятного рівня життя, забезпечення дозвілля та осмисленої діяльності тих, хто отримуватиме такий дохід і т. д.).

Цілий пул дуже складних питань, які не зводяться лише до цифровізації документообігу, обміну даними та відмови від архаїки.

Творці Дії швидше за все про подібні виклики та перспективи навіть не думали. Це спочатку було іграшкою, що дублює функціонал державних сервісів без наміру ці послуги повністю замінити. Зручно, прикольно, гарний привід для піару, а також можливість заробити і, якщо вийде, інсталювати потім інструменти контролю.

Плюс приціл на можливість проведення електронних голосувань (з усіма вкладеними ризиками/можливостями впливу на результати).

І, коли ми вже заговорили про інновації світового масштабу, скажу кілька слів про ідеї цивілізаційного рівня, які будуть викладені на стіл і схлиснуться найближчим часом.

Можна прогнозувати, що це і буде справжнім предметом світової війни (дай боже, щоб вона була холодною або хоча б розподілено-млявою), яка визначить абриси майбутнього світопорядку.

І так, ми маємо відпозиціонуватися і прийняти рішення, на боці якої з цих ідей ми виступимо. (Щоправда, схоже, що наш дипстейт вже відпозиціонувався і навіть почав грати за одну зі сторін – незважаючи на те, що це йде врозріз із національним менталітетом і симпатіями і навіть багато в чому з інтересами населення.)

Які це ідеї? Це нова-стара ідея повного, тотального контролю – з черговим перевиданням мрії про усунення зловживань, корупцію, нераціональне використання ресурсів, про відмову витрачати час та сили на конкуренцію.

Тільки тепер це все на досягнутому технологічному рівні та з використанням нових цифрових сервісів, нових потужностей для обробки даних та в перспективі із залученням штучного інтелекту.

Прекрасний новий світ, де нічого неможливо вкрасти і сховати, всі зловживання як на долоні, правила єдині для всіх і скрізь однакові, всі потоки грошей відстежуються і управляються, а помилки негайно помічаються і виправляються всевидячим оком. Всіх, хто буде проти, назвуть неолудитами та прихильниками архаїки, зрозуміло.

Цей світ, ця ідея досить потужна і приваблива, щоб зібрати під свої прапори прихильників, готових заплющити очі на всі ризики переродження цієї системи в тоталітарну, де хтось нагорі (можливо і швидше за все знеособлений) вирішуватиме, що таке гарний і достатній рівень життя, що дозволено та що заборонено.

Ціна помилки, чи збою, чи надто закручених гайок, чи перекосу на користь правлячої верхівки (яка, зрозуміло, буде) такої глобальної системи контролю буде величезною – це не можуть не розуміти її супротивники, які сформують протилежний табір.

До них долучаться ті, хто в принципі хотів би залишити все як є і хоче залишити собі і старий добрий ринок з конкуренцією і монополіями, і каламутні потоки, і можливість жити, ні перед ким не звітуючи.

У гіршому (і вельми ймовірному) випадку розкол пройде в тому числі всередині держав і по тих союзах, які зараз виглядають монолітними або визначилися на чиїй стороні.

Наприклад, зараз у нас Китай начебто оплот цифрової диктатури, але чи так насправді він буде далекий від тих Європейців чи Американців, хто почне вибудовувати глобальні цифрові системи контролю і об'єднувати їх зрештою в щось єдине.

І так, все вже почалося (у принципі, ніколи й не припинялося, якщо подивитися на це як на боротьбу Порядку і Хаосу).

Бази даних наповнюються спочатку вручну, паралельно створюються та тренуються алгоритми. Спокуса швидкості і зручності величезна - і дуже багато хто їй піддадуться.

А далі все залежатиме від того, чим цифрові сервіси та штучний інтелект (у тому значенні, яке зараз почали вкладати в це поняття) стануть насправді – інструментами на допомогу людству чи тим середовищем, завдяки якому буде повною мірою реалізовано контроль та порядок, в межі здатної вихолостити все живе.

Як, для яких цілей та в чиїх інтересах будуть використані ці інструменти? Від того, як ми відповімо на ці питання і чи зможемо закласти запобіжники та систему стримувань та противаг, залежить дуже багато.

У тому числі – чи знадобиться нам чергова війна, щоб виробити новий баланс. Цілком можливо, що замість постапокаліпсису, світу «Термінатора», «Матриці» чи нового глобального тоталітаризму вдасться створити щось цілком життєздатне та симпатичне.

А нам зараз і тут потрібно не йти на поводу піару та оповідань про зручність та інтереси держави, а все-таки чинити опір впровадженню нових і нових інструментів контролю.

Опиратися використання у цій якості цифрових сервісів, оскільки це, насправді, найпростіше і очевидне їх застосування. Хоча б доти, поки ми не зможемо побудувати таку систему, яка не залишить сумнівів, що все, що не робиться (включаючи контроль), робиться в інтересах загального блага максимально дотримуючись інтересів кожної людини.