Ось і минає найдовший український рік. Перший рік війни, завершення якої російські пропагандисти впевнено анонсували, що через тиждень-другий після початку «спеціальної військової операції» війна закінчиться. Цей рік підтвердив силу та стійкість України та величезну кількість історично героїчних людей.
Українські герої. Для тих із нас, хто добре пам’ятає початок злощасної та злочинної війни в колишній Югославії, російська пропаганда у лютому 2022 року виглядала особливо огидно. Згоден, що паралелей між тією агресією, в якій «брала участь Сербія», і цим вторгненням, до якого «змушена» була Росія, не так багато. Але домінує одна спільна риса: брехливість. Багаторазова кримінальна брехня. По-перше, російське вторгнення в Україну ґрунтується на фундаментальній історичній неправді та ідеології, яка є частиною московської політичної та загальноросійської культури. Пропаганда і брехня існують, щоб приховати багато історичних прогалин і сконструювати наратив офіційної Москви. Для цього не потрібно шукати історичні джерела та цитати зі старих і забутих книг. Про цю брехню заявив сам Путін у промові, що передувала нападу 24 лютого. Лютий минулого року: немає України, немає українців, нема української культури та історії, нема церкви, мови. Руйнувати, знищувати, ламати – бо цього, все одно, нема і бути не повинно! Ми, в Чорногорії, – що б ми не думали про Росію та Україну, чи Сербію та Чорногорію, чи радіємо ми цим зв’язкам, чи зневажаємо, але ця логіка та ідеологія добре відомі. На жаль.
По-друге, перші дні вторгнення російських військ на територію сусідньої незалежної та суверенної України супроводжувалися досить добре відомими і вже пережитими ентузіазмом і злобою тих, хто підписався б під словами Путіна і якби замість «Україна» написали «Чорногорія». («Мала Україна», так назвав вікарій Церкви Сербії в Чорногорії. Він хотів оголосити, тобто підтвердити крах Чорногорії. Проте він зробив нам, без наміру чи бажання, великий комплімент!) «Росіяни їх знищать!», «Це Росія!», - говорив він. Нудна провінційна і тупа логіка. Як у дев'яностих – коли Югославська народна армія "дає вогонь у відповідь", а Сербія виграє на всіх фронтах, хоча начебто і не воює! Росія глибоко загрузла у власній історичній ганьбі. Немає більше ентузіазму щодо вуличних і салонних націоналістів і фашистів. Повторюю знову з нагоди цієї важливої річниці: Росія (знову) випорожнюється на власну історію. Це бачать навіть її палкі послідовники. Занепад Росії – це велика ганьба. По-третє, найтрагічніше (і, власне, найдурніше, хоча це не применшує, для тих, хто хоче в це вірити, силу такого пропагандистсько-психологічного трюку) – Кремль стверджує, що в Україні Росія бореться з нацизмом! Оруелівське поняття, що втілено в заміні тези, від якої Путін, а ми це чули, на останньому кремлівському зібранні в Москві – не відмовиться, поки живий. Поки живе. Під новою свастикою у вигляді літери Z – російська армада, в якій спочатку приносили в жертву безвусих юнаків, потім найманців і убивць з війська Рамзана Кадирова, а далі «вагнерівців», у тому числі різного роду злочинців з російських в’язниць, намагається поневолити Україну, знищуючи все на шляху, здійснюючи жахливі злочини та звірства проти мирного населення, а світ нібито вірить, що росіяни знову захищаються від «націонал-фашизму»?!
Нарешті, є історії про самого Володимира Зеленського, відважного президента, якого критикують і вигадують усі можливі й неможливі речі, такі ж начебто точні й достовірні, як і причини «спецоперації». У минулому сміялися з таких же гидот і злоби у Другій світовій війні його діди, які разом нищили ворога і захищали батьківщину, коли на неї нападали справжні нацисти і фашисти. Як, зрештою, воювали й відважні українці, які становили переважаючу частину Червоної армії у переможному пориві через Белград і Відень і далі, аж до самого краху Третього Рейху.
Це сумна річниця через злочини проти людяності, через загиблих та їхні родини, через важкі руйнування, через знищення країни і народу, законність яких визнає великоросійський імперіалізм і гегемонізм. Це сумний і трагічний ювілей, але водночас славний та історичний. Перемога України є потребою світу, в якому ми живемо. Перемога України є історичною необхідністю і правом усього її народу, історії та культури. Перемога України – це також потреба Росії. Якщо ви не бачите цього зараз, колись це стане повністю зрозумілим. Боротьба та перемога України також є великою підтримкою для Чорногорії. Чорногорія, громадянська і демократична, самостійна і незалежна, де разом живуть люди різних релігій і націй. Чорногорія стоїть на порозі євро-атлантичних альянсів та інтеграцій. Вільна Чорногорія! Брати та друзі, українці борються і за нас.
Слава Україні!
Автор - перший міністр незалежної Чорногорії
