Історія однієї зради 6: ХІЕП – вбивство чи самогубство?

Після низки статей, опублікованих в інтернеті щодо скандалів навколо стратегічного підприємства атомної галузі з проектного інжинірингу, складно не розказати про ще один бік зради та агентурну мережу Деркача.

Давайте розберемось, що відбувається з Харківським інститутом "Енергопроект" та в чиїх інтересах взагалі він працює.

Харківський інститут "Енергопроект" (ХІЕП) був заснований 90 років тому і виконував великі проекти, пов’язані з ядерною та тепловою енергетикою. На сьогодні в своєму активі інститут як генеральний проектувальник має такі знакові реалізовані проекти, як будівництво Запорізької та Південноукраїнської атомних електростанцій.

В свій час Харківський інститут "Енергопроект" належав до переліку елітних проектних та науково-технічних установ СРСР. На жаль, за останні 10 років, Харківський інститут втратив значну частину компетенцій та висококваліфікованого персоналу. Були періоди, коли з Інституту звільнялися цілими відділами і якраз в цей період з’явились інші, вже приватні, проектні організації з таким саме напрямом діяльності та персоналом, який "іммігрував" з ХІЕП.

Внаслідок значного та болісного зменшення кількості інженерного персоналу суттєво зменшилися обсяги виконаних Інститутом робіт, а виробничі приміщення Інституту в переважній більшості почали здаватися в оренду. Так, ще до початку військових дій, персонал з 600 штатних співробітників зменшився до 200 згідно з останньою опублікованою звітністю, а валовий дохід склав 35-40 млн. грн. на рік, що в перерахунку на заробітну плату є найнижчим показником в галузі. Тобто, кваліфікований інженер з досвідом роботи в середньому отримує не більше 10 тис. грн. на місяць. Зрозуміло, що за ці роки підприємство стратегічного рівня поступово занепадає до невеликої проектної компанії з обмеженими компетенціями та втрачає конкурентоспроможність навіть на українському ринку атомної енергетики, не кажучи вже про міжнародні.

Хто ж ці зацікавлені особи в занепаді такого Інституту?

Почнемо з передмови. Показовим і цинічним особливо зараз виглядає протокол (РИС-1), що був укладений ще в далекому 2007 році між українським Державним концерном "Укратомпром" (який очолював на той момент Деркач) та Федеральним агентством з атомної енергії Російської Федерації.

Сторонами було домовлено вести співробітництво в науково-технічній сфері, розробки, будівництва та постачання запчастин. Але найцікавішим виглядає пункт щодо спільного (читай – російського) підприємства, що буде курувати видобуванням урану на українських родовищах. Тобто по факту з цього часу Україна підписала свої васальні зобов'язання щодо постачання сировини і "мізків", а вся ж додана вартість осідала у кишенях росіян і у посаджених в Україні "смотрящих". Тож і почувалися вони як у себе вдома в будівлі ХІЕП: "Силовые машини", "Атомстройэкспорт" та інші структури ГК "Росатом".

А з 2010 року "Силові машини" викупили 30% акцій Інституту, залишивши Фонду державного майна України (ФДМУ) 51%.

На жаль, як управлінець ФДМУ не був достатньо ефективним мажоритарним акціонером, зважаючи, зокрема, на профільну специфіку роботи самого підприємства. Фонд виконував функцію звичайного власника від держави та зберігача активу, але ніяк не управлінські чим і скористались посіпаки.

Неможливо промовчати про виключні заслуги Ігоря Миронюка, близького друга та однокурсника Деркача, з яким вони разом навчалися у Харківському вищому військовому командному училищу ракетних військ, помічником якого він був протягом IV та VI скликань Верховної Ради України, який завжди був і залишається постійним куратором атомної галузі – та на той час Миронюк був стратегічно пролобійований Андрієм Деркачем на посаду заступника Голови Фонду державного майна України. Саме за сприянням Миронюка у 2010 році й було передано 30% державної власності компанії "Силовим машинам", під егідою неефективного управління основним пакетом акцій ФДМУ.

У 2018 році Уряд прийняв рішення про продаж залишків державного пакету акцій Інституту. Але за чотири роки ФДМУ так і не спромігся організувати конкурс з продажу акцій. З чим це пов’язано, достеменно невідомо. Проте відомо, що чинне керівництво Інституту штучно створювало безкінечні перешкоди щодо проведення конкурсу з приватизації – в основному шляхом постійних звернень в Службу безпеки України, Міненерго та інші державні органи щодо заборони приватизації та ненадання необхідної інформації для організації конкурсної процедури. Мотивація керівництва зрозуміла – залишитись біля керма без належного контролю з боку українських акціонерів та продовжувати послідовне знищення Інституту згідно з дорожньою карти, так само як згадані росатомівські "Силові машини" – прямо зацікавлені в знищенні такого знакового підприємства атомної енергетики, як, власне, чинили з багатьма потенційними конкурентами, що діяли на території України.

Нагадаємо, що в колишньому СРСР існувала мережа з кількох проектних інститутів, що працювали як генеральний проектувальник ядерних енергетичних установок, а саме: московське, ленінградське (санкт-петербурзьке), горьківське (нижнє-новгородське), київське та харківське відділення "Атоменергопроекту" і мали відповідні компетенції з проектування АЕС з використанням технології ВВЕР.

В світлі сьогоднішньої агресії проти України очевидно, що Росія мала і має за постійну мету знищення всіх підприємств України, які забезпечують функціонування атомно-промислового комплексу України та, як наслідок, – знищення енергетичної незалежності нашої держави, стратегічної й перспективної галузі, а також повна монополізація галузі з боку Росії.

Зазвичай російські інвестори йшли шляхом викупу акцій таких активів в момент так званої "великої приватизації" в 2000-х роках та отримання подальшого контролю (або банкрутства) таких підприємств, але через постійну українську бюрократію та корупцію питання розтягнулось у часі.

З Київським відділенням (зараз – Київський інститут "Енергопроект", або КІЕП) цього не вийшло. Жадібність та бажання заробити у Михайла Абизова була вищою за інтереси Росії, тому він просто заробляв на Інституті, використовуючи його потенціал та ресурс для проектування на російському ринку через свої компанії. В 2017 році українцям вдалось викупити всі його акції, та на сьогодні вони знаходяться за даними державного реєстру в АТ "Міжнародна енергетична компанія" (резидент України) – кінцевий бенефіціар Марк Дубовий.

Що стосується Харківського інституту, то ДК "Росатом" планомірно за останні 10 років зміг нівелювати весь потенціал у т.ч. вчений (а людський ресурс – найцінніший). Наприклад, за даними з відкритих джерел дохід Київського інституту в цей період в 3 рази вище за Харківський, а персоналу більше в два рази. Але весь процес занепаду ХІЕП був би неможливий без відповідного цілеспрямованого "управління". Гречко Олександр Миколайович на керівній посаді в ХІЕП знаходиться з 2017 року і згадані вище обставини склалися за його прямої безпосередньої участі. Без цього не сталося б і скорочення програми проектних робіт Інституту, і вже згадуваних вище жебрацьких зарплат персоналу (окрім "наближених" осіб, звісно!), і розплідника орендарів в приміщеннях Інституту. Без участі Гречка неможливо було б відкрити в Україні філію підсанкційної компанії "Атомстройэкспорт" (дочірнє підприємство "Росатому", яке уповноважене працювати з закордонними замовниками), що знаходиться безпосередньо в будівлі Інституту й досі. Більше того, навіть кабінет цього представництва розташований на одному поверсі з кабінетами керівництва! А це вже не далекі 2000-ні роки, це відбувалось в Інституті після початку війни у 2014 році. АТ "Газпромбанк" – один із власників "Атомстройэкспорта" – знаходиться в підсанкційному списку України ще з 2015 року, як і низка інших росатомівських структур. Але це не заважає прямо пов’язаному з ними підприємству весь цей час чудово себе почувати на території стратегічно важливого для України об’єкту (РИС-2).

Враховуючи, що такі підприємства, як ХІЕП, що виконували проектні роботи, пов’язані з фізичним захистом ядерних установок, і які повинні мати режимно-секретний орган (спеціальний відділ, що працює з документами під грифом "таємно" та "цілком таємно"), взагалі-то потребують особливого режиму безпеки та допуску, натомість маємо факт наявності доступу до приміщення Інституту фактично прямих агентів ФСБ РФ, якими обов’язково комплектувались всі подібні російські представництва. Тобто фактично в Інституті, де окрім проектної документації (архів Запорізької АЕС, Південноукраїнської АЕС) зберігається ще й документи державної таємниці, було розгорнуто представництво держави-агресора, що може трактуватися як державна зрада з боку тодішнього керівництва ХІЕПу.

Згадуючи всі події березня 2022 року, пов’язані із захопленням російськими ядерними терористами Запорізької АЕС, мимоволі виникають підозри, що загарбники були якось підозріло ну ду-у-же обізнані зі станцією!

Але і це ще не все! Маючи свого "агента" в стратегічному підприємстві України, проектна документація продовжувала максимально розроблятись Інститутом з використанням/застосуванням обладнання та матеріалів російського виробництва, що надавало науково-технічне обґрунтування основаному замовнику – НАЕК "Енергоатом" у різний спосіб продовжувати закуповувати обладнання російського виробництва.

Таким чином, Галущенко і Котін, через керівництво Інституту, фактично прямо співпрацює з державою-агресором через компанію "Росатом", маючи при цьому у своєму розпорядженні документацію ядерних установок України та інші технічні документи.

Тобто з 2014 року по сьогодні Росія має вільний доступ у будівлю стратегічного підприємства України в атомній галузі, і невідомо яку кількість архівної документації за цей час було вилучено та скільки державних таємниць передано окупанту. Зрозуміло, що на березень 2022 року окупант вже міг вільно володіти матеріалами архіву проектної документації, що знаходиться на окупованій Запорізькій АЕС. Але до цього це все роками прикривалось з боку деркачівської команди руками діючого керівництва інституту – Олександра Гречки. При цьому з кожним роком Інститут невпинно втрачав персонал та компетенції, що також цілком збігається з політикою ДК "Росатом".

Наприкінці 2021 року, все ж таки ДК "Росатом" втратив корпоративне управління 30% акцій, принаймні офіційно (оскільки розпочалось перегрупування перед військовою агресією). Було сформовано нову Наглядову раду (у тому числі за участю незалежних представників від держави Україна), яка вирішила розібратись, що відбувається з цим Інститутом та чому з кожним роком фінансові показники погіршуються.

Зрозуміло, що старий менеджмент на співпрацю з новою Наглядовою радою Інституту не пішов, саботуючи всі рішення.

Як будь-який ефективний власник, який зацікавлений в розвитку та сталій роботі підприємства, Наглядова рада вирішила змінити керівника на особу, яка буде проводити роботу в інтересах власників, зокрема, від держави та відстоювати інтереси України, у тому числі щодо збереження архіву проектної документації та недопущення передачі його стороннім особам. Через відповідний конкурс було обрано та призначено нового керівника згідно статуту підприємства. На підприємство та робоче місце новому керівнику потрапити не дали, документи для роботи не надаються, на телефонні дзвінки в канцелярію та приймальню керівника не відповідають.

А з 9 грудня 2022 року розпорядженням Кабінету Міністрів України №1125-р управління АТ "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" передано до сфери управління Міністерства енергетики України, тобто до деркачівських Мартинюка – Галущенка! І, звісно ж, нічого не змінилось, а навпаки, Міненерго одразу почало відстоювати залишення на посаді старого керівника та продовження руйнації Інституту. Зрозуміло, що команда Деркача буде робити все, аби ніхто не дізнався про їхню тісну співпрацю з державою-агресором та інші зловживання.

Цей кейс чітко вписується у вибудовану Деркачем схему зі знищення енергетичної галузі України.

На всіх ключових посадах до сих пір знаходяться підконтрольні йому люди, що у більшості мають російське коріння та пов'язані між собою багаторічними діловими і родинними зв'язками.

На фоні триваючої агресії з боку Росії, яка вже отримала доступ до проектних таємниць нашої держави, або навіть робить це прямо зараз … енергетичною галуззю керує людина, що призначалася на посаду за сприяння екс-очільника ДК "Росатом".

І ми сподіваємося, що вона допустить до керівництва Інститутом проукраїнського керівника?

Ні, вона спробує його вбити …