Вже з’явилася плутанина в оцінці подій азербайджано-вірменського збройного конфлікту, що набирає форми великої війни. Хтось в Україні вже закликає до військового вирішення ситуації на Донбасі, як у військовий спосіб почав деокупацію Азербайджан. Але не забувайте, що за Нагірним Карабахом стоїть Вірменія, а вже за Єреваном Москва, тоді як за тимчасово окупованим Донбасом напряму стоїть Росія. Вона власне зі своїми військами там фізично знаходиться і керує всією системою військ, що у складі так званих першого та другого армійських корпусів ЛДНР, які у безпосередньому підпорядкуванні російського 12-го командування резерву Південного військового округу з центром у Новочеркаську Ростовської області.
Серед багатьох планів повернення тимчасово окупованих територій є і план проведення військової операції з деокупації окремих районів Донецької та Луганської областей. Такий план дійсно є, він детально розроблений і дуже добре, що він є. Разом з тим, всі ми повинні добре розуміти, що такий план може бути застосований виключно за дуже специфічних умов, головна з яких, впевненість, що РФ не прийде на військову допомогу бойовикам «ЛДНР» та розташованим там російським військовим підрозділам. Це практично неможливий сценарій розвитку подій сьогодні і з дуже малою ймовірністю його застосування в майбутньому. Проте така можливість є. Вона дорівнює приблизно 1,5-2% від 100, хоча це рівень статистичної похибки. Тобто це ймовірно, коли офіційна Москва сама дасть сигнал Києву, що вона не буде військово втручатися, якщо ЗСУ проведуть військову операцію з повернення тимчасово окупованих територій. Зараз це абсолютно нереальний та фантастичний сценарій для України і робити на його ставку було б непрофесійно.
Хочу для прикладу згадати як проходила військова фаза деокупації тимчасово окупованої території Республіки Хорватії (РХ) і що цьому передувало.
По-перше, офіційний Загреб створював величезну перевагу у військовій техніці. Зробити це було непросто, адже існувало міжнародне ембарго на постачання зброї в регіон військових дій на території колишньої Югославії, тому всі озброєння Хорватія отримувала роками нелегально в обхід санкцій невеликими частинами, як правило, через угорську територію.
По-друге, Загреб провів загальну мобілізацію, і маючи велику перевагу в чисельності населення на підконтрольній урядом території створив значну перевагу над противником у живій силі.
По-третє, на боці Загреба була сприятлива міжнародна обстановка, яка перед цим була катастрофічною. Справа в тому, що США, РФ, Великобританія та ООН запропонували хорватам мирний план врегулювання, що називався З-4 (ініціатива чотирьох послів у Загребі). Згідно з цим планом, серби, які проживали на території Хорватії отримували широку автономію з елементами федерації. Загреб вимушений був заявити, що підтримує цей план, хоча всім було зрозуміло наскільки складно або навіть неможливо його могло прийняти хорватське суспільство. Але представники тимчасово окупованих територій (т.зв. Республіка Сербська Країна (РСК), проявили політичну недалекоглядність, не погодившись на формулювання міжнародної спільноти, заявивши, що вони пропозицію меншу за держану незалежність «РСК» від Хорватії не приймають. Цим вони торпедували ініціативу З-4.
По-четверте, коли Хорватія спланувала військово-стратегічну операцію «Гроза» зі звільнення більшої частини тимчасово окупованих територій, то вузьке коло вищого військово-політичного керівництва РХ (тільки президент та міністр оборони) знали, що Сербія не буде військово реагувати на проведення цієї операції. С.Мілошевич отримав від заходу гарантії непереслідування Гаазьким трибуналом з питань військових злочинів на території колишньої Югославії у разі припинення втручання Сербії у хорватські події. Проте Загреб, на всяк випадок, виділив значні хорватські військові сили, що стояли на сході країни для відсічі у разі військового нападу на підтримку «РСК», якщо б такий відбувся. По-п’яте, військово-стратегічна операція «Гроза» проходила на територіях, що були далеко розміщені від хорватсько-сербського кордону.
Що стосується війни на Донбасі, то Україна дійсно може створити критичну перевагу у живій силі та військовій техніці на фронті, провівши в країні загальну мобілізацію і передислокувавши усі бойові дивізії на Донбас. Тільки непомітно провести мобілізацію та передислокацію неможливо, а значить Москва відразу відреагує у воєнному смислі та політично, завчасно звинувативши Україну перед світовим співтовариством у грубому порушенні Мінських мирних угод, залишивши нас без міжнародної підтримки та спробувавши нанести серйозні втрати нашим ЗСУ найновітньою зброєю. Також, Донбас на відміну від території Хорватії, що відвойовувалася у військовий спосіб, та Нагірного Карабаху, який далеко на Закавказзі, прямо на межі з РФ, тому реакція Кремля буде миттєвою. Крім того, враховуючи хорватський досвід, Москва тримає сепаратистів в їжакових рукавицях в контексті повного визнання Мінських угод, щоб Україна не скористалася можливістю виходу з Мінську через неприйняття угод з боку так званих ЛДНР. Кремль не проти, щоб Україна само ініціативно вийшла з Мінська, адже тоді вся відповідальність за його невиконання лягає на Київ, а значить, можна ставити питання про зняття міжнародних санкцій з РФ.
Висновок: до військової реінтеграції ЗСУ мають бути готові будь-якої миті, проте наказ на її проведення буде віддаватися тільки за сприятливої міжнародної обстановки та глибокої кризи у самій РФ, чого зараз на горизонті і близько не видно. Пропозиції щодо звільнення Донбасу за військовим азербайджанським або хорватським сценаріями є фактичним закликом до широкомасштабної війни з РФ, яка може нанести Україні смертельні рани. Найменшою мірою це безвідповідально і небезпечно.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram
