1990 року на екрани СССР вийшов документально-публіцистичнй фільм Станіслава Говорухіна “Так жить нельзя”. Кінострічка викликала неймовірний суспільний резонанс. Режисер порушив кричущі проблеми совєтської реальності – розгул злочинності, тотальну бідність населення, моральний розклад суспільства, загальну кризу системи. Говорухін, немов паталогоанатом, діагностував помираючу компартійну епоху. І що ж? Практично на всіх щаблях владної ієрархічної дабини опинилась партноменклатура. Це можна було пояснити. Але збагнути…
Нещодавно відомий журналіст Аркадій Бабченко у своєму блозі охарактеризував Росію як “конченую страну”, розповівши історію припинення кримінальної справи, порушеної правоохоронцями через смерть семирічного хлопчика з вини конструкторів ливневої каналізації. Річ у тім, що батьки загиблої дитини погодились на відступне у розмірі двох тисяч доларів.
Заголовок замітки дошкульний, гострий: “Дві тисячі євро. За життя власної дитини. Кінчена країна”.
А це вже Україна: “На Тернопільщині жінка втопилася через рахунки за комуналку. Запізніло дали субсидію”; “В Хмельницькому вандали розбили Меморіал героям Небесної Сотні і бійцям АТО”; Ватажка банди, підозрюваного у подвійному вбивстві та збуті наркотиків, апеляційний суд Житомирської області відпускає під заставу, зводячи нанівець масштабну роботу поліції з ліквідації дніпровського бандитського угрупування…
Міністр соцполітики Андрій Рева стверджує, що упродовж 2018 року з України виїхало близько 800 тисяч осіб, впереваж трудових мігрантів. За кордоном на постійній основі працює 3,2 мільйона українців, на тимчасовій – від 7 до 9 млн осіб. Відтак у нашій державі нині 10 працюючих годує 11 пенсіонерів, зросло безробіття: чотири людини на одну вакансію…
“Кінчена країна”?
Один із засновників сучасної соціології Карл Манхейм відзначив, що в моменти глибоких соціальних криз відбувається блокування здорового глузду – здатності людини розумно судити про стан справ і діяти, виходячи з цього судження.
На цьому добре знаються кандидати в президенти або в депутати та їхні радники й експерти, котрі зумисне спричинюють хаос у головах виборців своїми популістичними передвиборними гаслами.
З цього приводу Філіп Філіповіч Преображенський, персонаж знаменитої повісті М. Булгакова «Собаче серце», висловився образно, але водночас дуже переконливо: “Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнётся разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах”.
А ще професор Преображенський рекомендував ніколи не читати перед обідом совєтських газет. Цю пораду в нинішніх українських реаліях можна перефразувати таким чином: “Ніколи не читайте перед виборами рекламних гасел і програм кандидатів у президенти”.
І справді. Юлія Тимошенко на рекламних білбордах ґарантує зниження ціни на газ удвічі. А народний депутат Сергій Каплін – у 4 рази. Кому вірити? Тому, хто пообіцяє електорату більше пільг? Маємо яскравий приклад маніпуляції свідомістю виборців.
«Чесних більше!», – переконує з білбордів Анатолій Гриценко. А журналісти тим часом стверджують, що у полковника запасу знайшли будинок у Конча-Заспі і чотири квартири в центрі Києва. Кому вірити?
Фіцо сказав Сі Цзіньпіну, якого "миру" Словаччина хоче для України
Як отримати тисячу Зеленського на картку "Національного кешбеку": детальна відеоінструкція
NYT: Американська розвідка змінила оцінку перебігу війни в Україні
Пенсія у листопаді 2024 року: що зміниться для українських пенсіонерів
А ще є Ольга Богомолць – “Справедлива”. Дмитро Добродомов загадково кидає з білборда: “Зможемо”. Однак, що “зможемо” і хто саме “зможе” – не пояснює.
Олег Ляшко пафосно закликає: «Разом проти олігархів», «Ми змінимо все», «Сильний президент – порядок в країні!». До речі, останнє гасло вже було на політозброєнні Владіміра Путіна і Бориса Єльцина: «Сильный президент – сильная Россия». Сергій Тігіпко теж використовував цей слоган у своїй президентській кампанії.
Популізм воістину невмирущий: «Високі зарплати чи високі тарифи? Ляшко», «Час справедливості. Твій захист від продажної влади».
На білбордах «Народного фронту» значно спокійніше, але й тут без популізму не обійшлося: «Українська мова, кіно, пісня», «Народний фронт діє», «Зупинили дефолт у 2014 році», «Енергетична незалежність України».
Скандальний Євґєній Мураєв грізно застерігає: «Наші ресурси – не віддамо», «Наші цінності – не віддамо», «Наші люди – не віддамо». Незрозуміло тільки про які ресурси, цінності та людей мовиться. Можна припустити, що йдеться про цінності “русского міра”, про “рускоязичних людєй”, про ресурси РПЦ МП.
«Слуга народу» артистично-комічно погрожує: «Я не жартую». Відтак удається до інтриги: «Президент – слуга народу. Незабаром».
Бургомістр Львова несподівано заявляє, що більше не балотуватиметься на посаду міського голови. Мовляв, йде у велику політику: «Йду будувати цю країну». Яку саме? Хай там як, але гасло «Андрій Садовий 2019 – Наступний» вже перетворилось на «Андрій Садовий 2019 – Наступ».
Для діючого президента копірайтери теж вигадали передвиборні слогани, але, на нашу думку, не найкращі: «Ми – Україна. Помісна церква – запорука незалежності! Петро Порошенко», «Ми – Україна. Державна мова – запорука єдності! Петро Порошенко», «Армія, мова, віра! Геть від Москви! Петро Порошенко».
Такі галасливі гасла лише збільшують ентропію у суспільстві, вносять хаос у світосприйняття, посилюють стан невизначеності.
І справді. Стаття 1 Конституції України чітко зазначає: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Тож Помісна Церква аж ніяк не запорука незалежності. Українська Помісна Православна Церква може стати лише однією з цеглинок для зміцнення фундаменту незалежності Української держави.
У Статті 10 Конституції України написано: «Державною мовою в Україні є укрїнська мова». Стаття 2 стверджує: «Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною держвою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недорканною». Термін унітарний, як відомо, означає об’єднаний, єдиний, який становить собою одне ціле. Тобто унітарна держава — це єдина цілісна держава. Чому ж тоді мовиться, що «державна мова – запорука єдності». З Основного Закону чітко випливає, що наша держава єдина і неподільна. Тож українська мова, як державна, є лише одним із важливих факторів, які зміцнюють єдність Української держави.
Копірайтери чомусь забули класичну сентенцію від Рене Декарта: «Визначивши точно значення слів, ви позбавите людство від половини помилок».
Популістичні гасла українських політиків зайвий раз нагадують про відкриті й приховані інформаційні операції, які Росія неугавно здійснює проти Української держави на всіх ключових напрямах.
Йдеться насамперед про запровадження потужного інформаційного механізму «керованого хаосу» – маніпулювання свідомістю та світоглядом людини, надзвичайно ефективного засобу впливу на її духовну сутність. Цей важливий різновид інформаційно-психологічної війни дуже сильно понижує здатність населення до опору та самоорганізовування.
І справді. Тут і довгограючий скандал з першим заступником голови Служби зовнішньої розвідки Сергієм Семочком – Департамент контррозвідки СБУ підтвердив, що його родичі таки мають громадянство Російської Федерації, але досі невідомо, чи буде звільнено скандального заступника голови СЗР. Або судова тяганина з Романом Насіровим й Миколою Мартиненком. І не тільки з ними… Оскільки українська Феміда спить або дрімає, то у британському парламенті тамтешній депутат закликав розслідувати зв’язки президента України Петра Порошенка і Віктора Медведчука – лідера проросійської громадської організації «Український вибір». В Україні проросійський політик досі запросто може бути власником, приміром, і двох стратегічних об’єктів – суднобудівних заводів у Миколаєві…
Людина створює багато систем – політичних, економічних, соціальних, військових, культурних, правових. Кожна з них має своє конкретне призначення. Чим точніше враховані параметри стійкості, тим довше функціонуватиме система-держава.
Ми ж маємо надто багато підтверджень того, що Українська держава – система нестійка. І тут важливо усвідомити, що паталогічні зміни в системі можуть накопичуватись як поступово і непомітно, так і можуть виникати стрибком – скажімо, соціальний вибух. Якщо він станеться в Україні в умовах війни, то про жодну модернізацію країни, жодне її відродження не може бути й мови. Українська держава перетвориться, у кращому разі, в географічне поняття. «Кінчену країну».
Різка якісна зміна стану системи – це катастрофа. Це втрата стійкості, стабільності. Система починає шукати новий, більш стійкий, досконаліший режим. У соціальних системах для цього служать вибори до законодавчих органів, до органів керування – знаходження нових, більш раціональних, стійкіших управлінських структур.
А що в нас? Приміром, про конечну потребу реформування в Україні правоохоронної системи, інфікованої корупцією, політичним свавіллям і правовим нігілізмом, не писав хіба що лінивий. Віктор Шишкін, перший Генеральний прокурор України, екс-суддя Конституційного Суду України (2006–2015 рр.) переконаний, що кримінальну статтю можна знайти для будь-якого політика, в тому числі і на Юлію Тимошенко, «якщо пошукати». За словами Шишкіна, він на посаді очільника ГПУ відкрив би виробництва на президента України Петра Порошенка, прем’єр-міністра і екс-голову Верховної Ради Володимира Гройсмана та колишнього прем’єра Арсенія Яценюка: «Перший, кого б я заарештовував, це Порошенко і компанію. Потім Гройсмана і компанію, потім Яценюка і компанію… У Яценюка замах на зраду Батьківщини. У Порошенка… службова недбалість, як мінімум, невиконання обов’язків. Гройсману, думаю, теж саме, маніпуляції, фальсифікація документів у Верховній Раді».
До речі, Національне антикорупційне бюро нещодавно відкрило справу проти Володимира Гройсмана за фактом можливих зловживань владою та службовій недбалості прем’єр-міністра…
То, може, саме на часі відзняти в Україні фільм на кшталт говорухінського “Так жити не можна”, який би допоміг українцям зрозуміти, що коїться, діється й чиниться в країні?..
У доленосних ситуаціях система прагне відшукати харизматичного керівника. Невеличкий екскурс в історію. У ніч на 10 травня 1958 року президент Французької республіки Рене Коті отримав телеграму погрозливого змісту: “Нинішня криза показує, що політичні партії глибоко розколоті з алжирського питання. Преса дає зрозуміти, що відречення від Алжиру буде здійснено шляхом дипломатичної процедури, яка почнеться з перемовин про “припинення вогню”… Французька армія одностайно сприйняла б відречення від цього національного надбання, як образу. Не можна передбачити, яко буде її реакція відчаю”.
Під телеграмою стояли підписи головнокомандувача французькими військами в Алжирі генерала Салана, командувачів родами військ генералів Аллара, Жуо, Массю і адмірала Обуано. Через три дні в Алжирі був створений військово-цивільний комітет на чолі з генералом Саланом, який закликав французького президента створити уряд громадського порятунку, спроможного зберегти Алжир як невід’ємну частину метрополії. Через два дні з балкону резиденція генерал-губернатора Алжиру Салан закінчив свій виступ закликом: “Хай живе генерал де Голль!”.
На харизматичного генерала виник соціальний запит і де Голль повернувся на політичну сцену: “Сьогодні, перед обличям випробувань, які знову виникають перед країною, хай вона знає, що я готовий взяти на себе владу”.
19 травня 1958 року Шарль де Голль під час прес-конференції наголосив, що потребує особливих повноважень, які не мають нічого спільного з формуванням парламентського кабінету: “Я – одинока людина, яка не змішує себе з жодною партією, з жодною організацією… Я – людина, яка не належить нікому і належить всім”.
Отримавши повноваження президента Республіки, Шарль де Голль склав їх через 11 років, одразу ж після поразки уряду на референдумі.
У березні 1999 року напередодні президентських виборів в Україні відомий історик Ярослав Дашкевич акцентував, що річ навіть не в самих виборах, а в тому, що буде після них. На його думку, в державі все робиться для того, аби обирати не президента, а диктатора. При цьому, як зазначав Дашкевич, частина українців також хоче мати національного диктатора – розумного, чесного, сильного. Разом з тим вчений підкреслював, що одна людина в політиці, тим паче в такій великій державі як Україна, нічого зробити не зможе. Має бути і президентська команда. «Чи можемо сподіватися на харизматичну особистість, що відповідатиме цим всім параметрам – буде розумною, чесною, сильною, національною?» – запитував Ярослав Романович. Своєрідною відповіддю на це риторичне питання стала оригінальна думка, висловлена доктором медичних наук, лауреатом Державної премії України Володимиром Войтенком, – мовляв, «оптимальний» президент України мав би бути м’якішим, ніж генерал де Голль, гнучкішим, ніж генерал Ярузельський, таким же хитрим, як генерал Алієв, і таким же симпатичним, як генерал Шеварднадзе».
Чи є нині в Україні харизатичний лідер? Питання риторичне.
У часи горбачовської пєрєстройкі був популярний анекдот – пересічний совєтський громадянин запитує приятеля: “Послухай, я ніяк не можу зрозуміти, що відбувається в країні?” У відповідь: “Зачекай, я тобі зараз усе поясню!” – “Не треба. Пояснити я і сам можу. Я зрозуміти не можу!”
Так і в сучасній Україні. Пояснити багато чого можемо. Але зрозуміти…
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook.