П`ять зірок для перемоги: у чому секрет успіху «Руху 5 зірок» на виборах в Італії?

Парламентські вибори в Італії 4 березня для багатьох європейців стали справжнім шоком. Голосування стало тріумфом для однієї з найбільш неоднозначних політичних сил Європи – «Руху 5 зірок», які набрали найбільше голосів з-поміж усіх партій. Безпрецедентний результат у 32,6% (227 депутатських мандатів + 112 сенаторів) для партії, яка була створена частково як жарт – це подія року не лише для італійців, але й для усього Євросоюзу.

«Рух 5 зірок» як тільки не називали в інформаційному просторі, який вибухнув після оголошення результатів виборів: популісти, ультраправі, радикали, євроскептики, енвайроменталісти, консерватори, націоналісти тощо. Для Європи перемога такої нібито «несерйозної» політичної сили, далекої від традиційного, звиклого для усіх, істеблішменту – дуже велика подія, яка засвідчила радикальну зміну електоральних настроїв частини європейців (надто – італійців), а також переконала навіть єврооптимістів у тому, що сучасна регіональна європейська система перебуває у глибокій екзистенційній кризі. Крах старих порядків, який почав проявлятися ще кілька років тому, тепер остаточно вийшов на поверхню у вигляді кризи внутрішніх еліт у багатьох країнах Європи на тлі мінливого глобального середовища, що переживає драматичні трансформації, пов’язані зі зміною поколінь, посиленням конкуренції між регіонами світу, розвитком технологій, демографічними кризами та численними конфліктами, які розхитують світовий порядок, що сформувався після Другої світової війни.

Електоральна мапа парламентських виборів в Італії 4 березня 2018 року: Жовтим — переміг «Рух 5 зірок» Синім — переміг правоцентристський блок на чолі з «Лігою» Червоним — переміг лівоцентристський блок на чолі з Демократичною партією

         У цій, здавалося б, страшній апокаліптичній картині світу перемога «Руху 5 зірок» в Італії – це лише один крихітний пазл, один з наслідків перетворень нинішнього соціально-культурного та політичного середовища. Але навіть цей невеликий аспект, при детальному аналізі, може допомогти зрозуміти загальну картину нової системи, яка заступає стару. А тому ця стаття й буде присвячена дослідженню феномену «Руху 5 зірок» як породження сучасної кризи старого порядку та, можливо, уособленню нового часу.

«Рух 5 зірок»: звідки це взялося?

         Як і більшість політичних партій, особливо італійських, виникнення «Руху 5 зірок» пов’язане з волею однієї людини, з сильною харизматичною особистістю, яка прагнула змінити спершу своє місто, потім регіон, а згодом і всю країну. У 1970-х роках молодий, амбітний і по-італійськи імпульсивний генуезець Беппе Грілло починає вести одразу кілька гумористичних програм на італійському телебаченні, які принесуть йому загальнонаціональну славу. Грілло народився і виріс у місті Генуя серед високих кремезних чоловіків, які працювали в місцевих кабаре, портових кварталах (Генуезький порт – найбільший в Італії – авт.), на заводах. Прості як двері, іноді вульгарні та грубі, робітники стали тим соціальним середовищем, у якому виріс майбутній політик. Із самого дитинства він прагнув стати актором або принаймні грати комедійні ролі. Заради цього він навіть кинув навчання в університеті та подався на роботу в Міланський театр, який зрештою вивів його на телебачення.

Запальний характер, харизма, вміння говорити та відсутність страху обговорювати гості політичні теми зробили Грілло репутацію позасистемного, трохи «зрадофільного», але дотепного у підборі слів активіста, борця з корупцією. В Україні так повелося, що Беппе Грілло представляють як якогось «клоуна» та «комедіанта», який вибився з маргінесу на поверхню завдяки дешевому популізму. Але цей погляд є вкрай спрощеним і далеким від реальності. Перші політичні кроки Беппе Грілло ще у часи його телевізійних бенефісів свідчили, що «актор» пішов далеко за межі простих гумористичних передач. Переломним моментом став 1986 рік, коли Беппе Грілло вперше заявив про себе як політичний коментатор і критик. В ефірі його передачі «Fantastico 7» він розкритикував італійську Соціалістичну партію і її лідера, тодішнього прем’єр-міністра Беттіно Краксі. Грілло заявив, що візит глави уряду в Китай – це «фарс» і порівняв «один мільярд соціалістів у Китаї» та «крадіїв з уряду», насміхаючись над тим, що італійські соціалісти не мають справжньої ідеології. Враховуючи турбулентні часи в тодішній Італії, цей виступ Грілло був дуже сміливим, і після цього йому заборонили доступ на телебачення. Усі державні телеканали відмовлялися його транслювати. Одним з тих, хто активно перешкоджав медійній кар’єрі Беппе Грілло, був один з головних політиків Італії, прем’єр-міністр і медіамагнат Сільвіо Берлусконі. Його та багатьох інших політиків ображали гострі жарти Грілло, тому підконтрольні олігархам медіа активно приклеїли до молодого активіста ярлик «клоуна». Тоді й розпочався «хрестовий похід» Беппе Грілло проти італійського істеблішменту.

Як це часто буває, замовчування або заборона породжують лише більший інтерес у людей, оскільки лишають чимало простору для спекуляцій. Поступове зникнення з телеекранів гострого на язик Беппе Грілло спричинило збільшення попиту на його перформанси та «інсайдерські» жарти про корумпованих політиків і мафіозі. У ті рідкі моменти, коли Грілло таки вибився на якийсь з телеканалів, його шоу збирало десятки мільйонів переглядів. Адже він був одним з небагатьох, який розганяв «зраду» та перехоплював негатив і розчарованість деяких людей (особливо бідних верств населення і робочого класу) на свої жарти, політичні пародії і навіть вульгарні номери про керівництво країни. Можливість посміятися над усіма, вже набридлими населенню, політиками стала тією віддушиною для громадян, яка зрештою зробила Грілло популярним серед, так би мовити, «простого люду», а його репутація як «хлопця з народу» і генуезьке походження додавало йому очок. Утім серйозним політиком його тоді складно було назвати. Адже у нього не було ні команди, ні політичної програми, ні навіть чітких планів йти у велику політику.

Та з часом підпільний політична активність Беппе Грілло допомогло йому сформувати навколо себе команду однодумців і власну аудиторію, яку він й акумулював у електорат під час перших виборів. У 2005 році Грілло завів власний політичний блог і тим самим став першим з-поміж італійських політиків (хоча й не національного масштабу), які використовували Інтернет для просування своїх ідей у маси. На сторінках свого блоку Грілло активно критикував будь-яку владу, опозицію, інших політичних гравців і навіть інші країни – Китай, США, Німеччину, Францію тощо. Його блог мав італійську та англомовну версії. Пізніше підключили ще й японську. Дуже швидко радикальна риторика та ідеологія Грілло (про неї трохи пізніше) перетворили його блог на один з найбільш популярних сайтів у Європі, якщо не в усьому світі. Крім цього, саме Беппе Грілло почав використовувати Інтернет для цілеспрямованих політичних інформаційних кампаній, яким традиційний закостенілий істеблішмент нічого не міг протиставити, принаймні на той час. У тому ж 2005 році першим потужним ударом Грілло став скандал навколо голови Національного Банку Італії Антоніо Фаціо. У союзі з лівою газетою «La Reppublica», Грілло «розкачав» тему махінацій у банку, що призвело до відставки Фаціо. У тому ж році Грілло став «європейським героєм» за версією журналу «Time» та остаточно закріпив за собою репутацію «антикорупційного активіста». А вже за місяць Грілло запустив кілька цілеспрямованих атак на італійську політичну систему загалом. У 2007 році йому навіть дозволили виступити у Європарламенті з промовою, у якій він піддав нищівній критиці італійську політику та принцип, за яким обираються депутати парламенту в Римі. Власне, саме системний підхід і став основним компонентом персонального успіху Беппе Грілло. Його складно було назвати «маріонеткою» тією чи іншої політичної сили або олігарха, оскільки він критикував усіх як частину системи, проти якої виступав. Згодом на його бік почали переходити ті політики з різних рухів і партій, які вважали себе розчарованими у цій системі.

Поштовхом до формування власної партії стала ще одна успішна політична технологія Беппе Грілло – скликання так званих «V-зібрань». Якщо проводити аналогії з Україною, це свого роду «народні віче». Навіть буква «V» була обрана не просто так, це була перша буква італійського слова «vaffanculo», що означає «пішов ти у дупу». По суті, Грілло робив те саме, що й колись на ТБ, але тепер під відритим небом і з чіткою політичною спрямованістю за участю тисяч своїх фанатів. Цю ідею Грілло позичив у успішного американського політика Говарда Діна, який став першопрохідцем у застосуванні блогосфери та мережевої системи спілкування з виборцями. Це принесло Діну перемогу на виборах у Сенат, а після 2003 року, коли він пішов з політики, все ще лишався впливовим демократом і політтехнологом. Саме йому, наприклад, завдячує екс-президент США Барак Обама своїй успішній передвиборчій кампанії 2008 року. Спадок Говарда Діна Грілло використав в італійських реаліях.

Перше «V-зібрання» відбулося у 2007 році. Це був один з перших політичних мітингів в Італії, організованих через соціальні мережі та блогосферу. Пізніше Грілло та його прихильники заснували сотні таких «V-зібрань» по всій Італії. На них люди збиралися, обговорювали політичні проблеми, а деякі використовували ці збори для того, щоб поскаржитися на своє життя. Таким чином, можливість для людей висловитися і поскаржитися на своє умовне «зубожіння» зблизило їх з Беппе Грілло та його командою. Це був перший випадок у Європі, коли онлайн-мережа заклала основу під майбутній політичний проект. Враховуючи те, що Інтернет лишався поза контролем італійських олігархів і груп впливу, Грілло було не складно зібрати навколо себе людей і поступово прямувати на політичний Олімп. У 2010 році у приміщенні Міланського театру, де починав свою кар’єру Грілло, він оголосив про створення партії «Рух 5 зірок».

«Кредо Грілло»: ідеологічна база «Руху 5 зірок»

         Починаючи з 2005 року, коли Беппе Грілло створив свій блог, його погляди, ідеї, висловлювання, а також документи, створені шляхом «мозкового штурму» під час «V-зібрань» його прихильників лягли в основу ідеології майбутнього «Руху 5 зірок». Власне, нерозуміння цих ідеологічних основ і їхня відносна новизна для європейського політичного класу і стали причиною того, що «Рух 5 зірок» перетворився на незрозумілий нікому «аутсайдерський» проект. Що ж лежить в основі ідеології «Руху 5 зірок»?

         Анти-істеблішмент. Головним елементом у риториці партійних лідерів «Руху 5 зірок», який також пронизав блог Беппе Грілло та всі його промови лишається принцип анти-системності. «Рух 5 зірок» завжди протиставляв себе усім іншим політичним силам Італії і позиціонував себе як партія «проти всіх». Вони ставили під сумнів саму політичну систему Італії, а їхня критика була, відповідно, узагальненою і дещо поверхневою. Якщо описувати дуже просто – для «Руху» була притаманна «тотальна зрада», а подолати її, на думку лідерів партії, можна було лише зламавши систему традиційних інститутів. Весь курс партії і особисто риторика Беппе Грілло зводилася до розхитування основ італійської суспільно-політичної традиції.

Пряма демократія. З часу заснування свого блогу, Беппе Грілло усвідомив, який потужним інструментом може бути Інтернет і соціальні мережі. Відтак, «Рух 5 зірок» вирішив зробити своєю магістральною ідеєю принцип «прямої демократії». Її відмінність від сучасних демократичних систем у тому, що народ не повинен обирати представників і делегувати їм представницькі функції, а здійснювати безпосередній вплив на політичні рішення країни. Основними інструментами такого впливу є референдуми, петиції та відкликання своїх представників. На сьогоднішній день немає країн, де б домінував принцип «прямої демократії». Однак є кілька прикладів «квазі-прямої демократії», де народ делегує свої повноваження виборним представникам, але лишає за собою право впливати на процеси через референдуми. Яскравим прикладом такого є Швейцарія. Беппе Грілло та його партія пропонують саме таку модель для Італії, і навіть радикальніше. Вони прагнуть перейти до принципу «чистої демократії», тобто реалізувати ідею у її повноцінному вигляді. Для цього Грілло вважає, що громадяни мають голосувати за ті чи інші рішення країни через Інтернет, а депутати країні взагалі не потрібні. Таким чином, «Рух 5 зірок» є одним з головних лобістів ідеї «прямої цифрової демократії», коли закони прийматимуться онлайн-голосуванням. Зараз ця ідея лише починає набирати обертів, але лишається на маргінальному рівні політичної думки у світі.

         Енвайроменталізм. У своїх численних виступах Беппе Грілло та його прихильники заявляли про прихильність філософії енвайроменталізму. Вона передбачає захист навколишнього середовища та збереження природи від шкідливих дій людини. Для Грілло, який виріс у портовому місті і бачив на свої очі, як забруднення води знищує італійську природу та загрожує здоров`ю людей, така риторика завжди була близькою до його поглядів. «Рух 5 зірок» вважається однією з найбільших енвайроменталістських політичних сил у Європі. Вони лобіюють закони, які нашкодять інтересам великих промисловців і вважають, що Італію необхідно рятувати від «екологічної катастрофи». Останнім часом енвайроменталізм притаманний переважно молоді та журналістам, які проводять розслідування незаконних дій великих корпорацій по знищенню заповідників, лісів і річок заради ресурсів. Через це, лише за один минулий рік по всьому світу вбили понад 200 активістів з цього руху. Через таку прихильність до цієї філософії «Рух 5 зірок» вважається партією, яка має одну з найбільш чітких екологічних програм.

         Альтерглобалізм. Прихильники цього соціального руху, на відміну від глобалістів, відкидають ідею американсько-європейської ліберальної глобалізації і натомість шукають шляхи об`єднання, але без домінування капіталу і транснаціональних корпорацій. Альтерглобалісти вважають, що міжнародні організації та великі корпорації в умовах поступового об`єднання світу і розмивання кордонів працюють лише на користь розвинутих держав, але не звертають уваги на шкідливі наслідки для навколишнього середовища та людей у менш розвинутих країнах. Це гармонійно вплітається у політичну ідеологію «Руху 5 зірок», який виступає проти глобалізації на чолі з ЄС та США і намагається запропонувати альтернативу, яка б враховувала інтереси країн, що розвиваються та питання екології. У межах цієї філософії «Рух 5 зірок» і критикує Євросоюз. Саме тому партію називають євроскептичною, але варто зазначити: вона не виступає за розформування ЄС, ба навіть питання виходу Італії з Єврозони не стоїть на порядку денному. «Рух 5 зірок» вважає, що Євросоюз у його нинішньому вигляді приречений на розпад, а тому необхідно його «реанімувати», а Єврозону – реформувати в інтересах усієї спільноти, а не лише «банків і корпорацій».

         Вождизм. Для «Руху 5 зірок» характерний вождизм, коли мова йде про засновника партії Беппе Грілло. Його погляди та ідеї лягли в основу ідеологічної бази партії. «Кредо Грілло» стало й політичною програмою, а його блог – її відображенням. Навіть після його відходу від керівництва партією у 2015 році, Грілло лишається таким собі «вождем» політичної сили, адже на його харизмі тримається рейтинг «Руху 5 зірок».

         Позаблоковість. «Рух 5 зірок» виступає проти будь-яких політичних союзів. Принаймні, такий принцип прописав свого часу Беппе Грілло. Сьогодні від цього правила відходять, адже коли партія вийшла у реальну політику, вона опинилася у тій реальності, в якій без політичних союзів мало чого можна добитися. Новий лідер «Руху» Луїджі ді Майо заявляв, що «Рух 5 зірок» братиме участь в альянсах політичних партій, але ретельно відбиратиме партнерів. Крім цього, принцип позаблоковості передбачає і те, що у зовнішній політиці «Рух 5 зірок» виступає проти будь-яких інтервенцій країн Заходу та Італії у внутрішні справи інших держав. Це, зокрема, стосується участі Європи та США у війнах на Близькому Сході. «Рух 5 зірок» піддав критиці війни в Афганістані, Іраку, Лівії та Сирії. Сюди ж відносять й позицію «Руху» щодо протистояння ЄС і Росії. Як відомо, «Рух 5 зірок» вважає, що санкції ЄС проти РФ неефективні і не мають сенсу. Вони виступають за нормалізацію відносин з Москвою і пом`якшення санкцій. Але з цього питання єдності всередині партії немає.

Хто голосує за «Рух 5 зірок»: електоральний портрет

         Все вищенаведене тепер допоможе сформувати чіткий портрет електорату «Руху 5 зірок». Цільова аудиторія «Руху» — це молодь від 18 до 35 років. Нове покоління італійців і стало рушійною силою, яка вивела «Рух 5 зірок» на орбіту великої італійської політики. Крім молодих людей, ще одним стовпом підтримки партії є бідні, малоосвічені верстви населення в усіх регіонах країни, за виключенням деяких північних.

         Інновації, використання технологій та комунікація через соціальні мережі – все це привернуло увагу молоді до «Руху 5 зірок». Більшість керівництва партії та їхні члени – це молоді люди від 18 років. Чимало з них вже на останніх виборах претендували на посади мерів, губернаторів і членів парламенту та місцевих рад. Навіть символи партії – буква «V» та п`ять зірок – привабили молодих людей через те, що ці зображення їм більш відомі, аніж старшому поколінню. 5 зірок, які обрали для назви та логотипу, уособлювали в собі незвичайно новаторські та провокаційні образи: висадка американських союзників у Нормандії у 1944 році (натяк на «саме так ми будемо штурмувати погану владу»), назва зустрічей Грілло «V-Day», римська цифра «5», італійський жест «Fuck you» та символ з фільму «V означає Вендетта». До речі, філософія цього коміксу також стала частиною ідеології партії, щоб підтримувати її «позасистемний» імідж і репутацію божевільної радикальності й аутсайдерства. Для молоді така кричуща зухвалість, образ «привабливих мерзотників» і циніків у стилі «доктор Хаус» — дуже близькі їм соціально-психологічні конструкти, а тому у партії ніколи не було проблем з комунікацією з молоддю.

         Крім цього, «зрадофільська» і часом позбавлена реальності риторика «Руху» привабила сотні тисяч звичайних робітників і бідних людей з південних регіонів Італії. Південь країни завжди був біднішим за Північ. На цьому протистоянні намагалися зіграти інші політичні сили, такі як «Ліга Півночі» Маттео Сальвіні. Але «Рух 5 зірок» поставив собі за мету об’єднати усіх італійців навколо спільних для них проблем: корупції, гальмування реформ, злочинів влади і членів парламенту, занепаду традиційних інститутів сім`ї, забруднення довкілля (це особливо допомогло у Венеції), мігрантів. Іншими словами, все, що актуально й для України. Власне, цим і пояснюється те, що «Рух 5 зірок» набрав понад 25% абсолютно в усіх регіонах Італії.

Місто сиру та мертвої річки: перший успіх

         Для усвідомлення природи популярності «Руху 5 зірок» достатньо проаналізувати їхню першу політичну перемогу – на місцевих виборах 2012 року у місті Парма. Це невеликий населений пункт у північному регіоні Емілья-Романья. У ході виборів «Рух 5 зірок» уперше у польових умовах використав соціальні-мережі як основний канал комунікації і «V-зібрання» в якості політичних мітингів. Основними темами були боротьба з корупцією (місцева влада від Сільвіо Берлусконі була непопулярна через скандали), безробіття (критика убік ЄС), екологія (активісти партії разом з людьми захищали річку Парма від забудов, оскільки вона поступово висихає). У результаті виборів, кандидат від «Руху 5 зірок», 39-річний Федеріко Піццаротті став мером міста – першим для партії.

         «Рух 5 зірок» почав набирати популярність на тлі світової фінансової кризи, зростання безробіття, погіршення умов праці та постійних скандалів за участю топових італійських політиків. Місто Парма стало ідеальною моделлю для «Руху». Захист численних старовинних пам’яток від знесення та забудов привернули увагу старого покоління та дало членам партії можливість критикувати владу. Мітинги на підтримку річки мобілізували електорат навколо партії, дозволивши людям безпосередньо брати участь у локальній політиці. Критика убік ЄС через політику економії після 2008 року була й досі актуальною для цього містечка, де розташовано кілька великих заводів з виробництва відомого сира «прошутто», а це – тисячі робітників, які є електоратом «Руху 5 зірок». І нарешті, молодий кандидат на тлі скандальних і «старих» політиків інших партій виглядав набагато привабливішим за інших.

Вибори-2013: спротив системи

         Першим тривожним дзвіночком для традиційних італійських еліт стали вибори 2013 року, коли «Рух 5 зірок» став третьою за популярністю партією в країні. Партія отримала 109 місць у парламенті та стала великою опозиційною фракцією. До цього політичні сили Італії були зайняті міжусобними конфліктами, формуваннями та розпадами коаліцій і медійними війнами. «Рух 5 зірок» ніколи не сприймали всерйоз, надто – їхні незвичні для європейської політичної культури ідеї. А після 2013 року система почала здійснювати спротив. Зокрема, проти «Руху» почалася медійна кампанія деяких олігархів, включаючи Сільвіо Берлусконі.

         Після 2013 року під прицілом мас-медіа опинився лідер «Руху 5 зірок» Беппе Грілло. Протягом наступних кількох років саме його активно «мочили» на телеканалах, а він відповідав таким же брудним «мочиловом» у соціальних мережах. У 2015 році Грілло, ставши до цього моменту «токсичною» фігурою для «Руху» через потужну інформаційну війну проти нього, поступово пішов зі сцени. Тут партію врятувала її мережева структура – теж інноваційна для Європи риса, коли партія має потужну інфраструктуру та не є залежною від свого лідера. Вибори 2018 року продемонстрували, що навіть без Грілло на публіці партія все одно може конкурувати з іншими політичними силами. Поки традиційні партії знищували коміка, «Рух» витратив чимало ресурсів на формування онлайн-платформ для зборів людей, онлайн-голосувань і вдосконалення механізму залучення громадян у процес ухвалення рішень, а також активно паразитували на гострих суспільних темах, насамперед – темі міграції.

         Вибори 2013 року стали першою спробою системи дати відсіч, яка зазнала поразки. Нерозуміння політиками ідеології «Руху 5 зірок» і неспроможність та недостатня увага до них з погляду стратегічного планування, а також використання класичних політтехнологічних прийомів проти структури, яка має до них «імунітет» призвели до зворотної реакції.

Тріумф-2018: регіональний зріз результатів голосування

         Парламентські вибори 4 березня цього року стали справжнім тріумфом для «Руху 5 зірок». Партія стала найпопулярнішою в усій країні, зайнявши перше місце за кількістю голосів. За «Рух» проголосувало навіть більше людей, аніж прогнозували. На їхній бік перейшла значна частина електорату лівоцентристського блоку Демократичної партії, яка в останні роки обвалила свій рейтинг через сумнівні реформи та міграційну кризу.

         Але цікавинкою виборів стало те, що «Рух 5 зірок» зайняв перші та другі місця у рейтингу практично в усіх регіонах Італії, а не лише на своєму традиційному півдні, де в партії не було жодних конкурентів. На півночі ж «Руху» протидіяли одразу дві великі політичні сили – «Ліга» Маттео Сальвіні та «Вперед, Італія!» Сільвіо Берлусконі. Попри це, «Рух 5 зірок» лише посилив свої позиції у цих районах. Наприклад, за них проголосувала більшість автономної області Валле-д`Аоста, де переважає франкомовне населення. Енвайроменталізм «Руху 5 зірок» зіграв їм на користь у цьому невеликому «зеленому» анклаві, де вся економіка тримається на туризмі, збереження незайманості місцевої природи та річок. Також непоганий результат партія здобула у своєму рідному регіоні Лігурії та у регіоні Емілья-Романья. Праві сили зуміли перемогти «Рух 5 зірок» лише як єдиний блок за кількістю голосів. Також не змогли подолати своїх суперників і у Тоскані, яка стала основною базою Демократичної партії. А от у П`ємонті «Рух 5 зірок» вперше зайняв друге місце. Регіон відомий тим, що тут майже 60 природних заповідників і чимало заводів з виробництва автомобілів і канцелярського обладнання. Цей робочий клас, молодь, а також прихильники «зелених» і віддали свої голоси за «Рух 5 зірок».

         Решта центральних і південних регіонів більшість голосів віддали «Руху 5 зірок». В усіх цих районах рівень безробіття сягає понад 18%, а міграційна криза вдарила по них найбільше.

Що буде далі?

         Зараз «Рух 5 зірок» претендує на прем’єрське крісло та участь у правлячій коаліції. Безумовно, це буде перший серйозний досвід управління державою для членів «Руху 5 зірок». У цей період вони мають продемонструвати, що на практиці означатиме прихильність їхній ідеології і своєму вождю – Беппе Грілло. Від цього залежить політичне майбутнє партії. «Рух» має очолити реформаторські ініціативи, які закладені в основі партійного «кредо». Крім цього, їм необхідно буде скорегувати свої ідеологічні принципи, щоб тимчасово адаптуватися під політичну реальність Італії.

         Сьогодні основною слабкістю «Руху 5 зірок» є їхня невизначеність щодо ключових питань. Члени партії по-різному тлумачать виступи та погляди Грілло та інших лідерів «Руху». Безсистемність, антагонізм до існуючої традиційної системи політичних ідеологій шкідливо позначаться на рейтингу «Руху», якщо керівництво партії не дасть відповідь на ці питання. «Рух 5 зірок» розмиває нинішні лінії ідеологічних розбіжностей між політичними силами, і це є великою перевагою для партії. Але разом із тим, це їхня «Ахілесова п`ята», адже через відсутність планів практичної реалізації своїх ідей «Рух 5 зірок» часто називають популістським. Справді, лідери партій часто говорять те, чого хочуть чути громадяни. І якщо партія не визначиться з подальшою «дорожньою картою» розвитку Італії, це підірве до неї авторитет, а розчароване населення голосуватиме за ще більш радикальні сили.

         Відтак, найближчим часом «Рух 5 зірок» матиме всі шанси для демонстрації своїх можливостей і спроможності реально управляти країною і зруйнувати систему, яку багато років поспіль так затято критикували. Тому скоро ми побачимо смертельну битву між традиційними елітами «старої системи» та епатажними активістами «нової системи».

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Украинского института будущего в Facebook, в Telegram, на Youtube