Українська еволюція: від мавпи заляканої через мавпу знахабілу до мавпи безпорадної

Власне, зараз ми вже дійшли до такої форми національної гангрени, що маніпуляції з діагнозом втратили любий смисл. Власне, кожна нація на протязі свого життя здає один-єдиний екзамен на свою цивілізованість. Звичайно, що цей екзамен не може пройти легко і безболісно. Попри всі варіації, суть цього екзамену полягає у встановленні міцної, взаємної змички між елітою та простонароддям нації. Після здачі цього екзамену еліта вже не може почуватись вільною від проблем народу, а народ не може почуватись вільним як від своїх проблем, так і від проблем спільноти в цілому.

{advert=1}

Чому українська нація досі залишається недосформованою, досі залишається під владою різних дикунських потягів? — Та тому, що вона ще не здала свій цивілізаційний екзамен, ця нація ще не дозріла до такого стану, щоб сформувати зі своїх рядів повноцінний авангард, свою справжню еліту, яка б об’єднала б цю націю і сформувала б усі необхідні артефакти для достойного проживання цієї нації в сучасному світі. Українці в теперішньому стані – це не цілісна нація, це юрба невдах, які ніяк не можуть здати свій цивілізаційний екзамен і влитись в сім’ю европейських народів. Ситуацію заплутує ще й той факт, що ця дикунська спільнота натягнула на себе вже цілу купу цивілізаційних атрибутів, вона вже встигла переконати себе, що є нормальною європейською нацією. Але в цих дикунів нічого нормального не виходить, це як в групу малят в дитсадку підкинути мавпеня: в який би костюмчик це мавпеня не вдягати, які б іграшки йому не підсовувати, а створити ефект взаємопорозуміння з людськими дітьми не вдасться.

Скільки б наша нація не продовжувала уникати складання свого цивілізаційного іспиту, а така необхідність буде стояти перед нею. Український етнос є, а української цивілізованої нації немає. Доки вибрана національна еліта буде жити своїм життям, відірваним від нагальних потреб простого народу, сильної, згуртованої, культурної української нації не буде. Проста закономірність історичного буття: немає єдиної цивілізованої нації – немає в цієї нації щасливої, успішної долі, немає славної історії, а є лише ланцюг національних потрясінь та трагедій. Досить будувати свою історичну долю в залежності від того, який ворог з’явився чи не з’явився поряд, все в житті нації залежить від її власних зусиль, мінімум на 90% вона господар власної долі.

Суть цивілізаційного екзамену полягає в тому, щоб нація змогла сформувати каркас, підвалини, працюючу структуру сфери своєї суспільної діяльності. Руїна, дике поле нашої суспільної діяльності – ось основна площина вкладеннясьогоднішніх зусиль української нації в своє майбутнє. Що толку бігати за наслідками своїх прорахунків, своїх малодушних вчинків минулого? Все те погане, що ми сьогодні маємо в своїй суспільній практиці –все це є наслідком наших вчорашніх лінощів та нашої позавчорашньої безвідповідальності. Який смисл жалітись на своє жахливе сьогодення, коли ми і сьогодні продовжуємо свої лінощі та безвідповідальність, тим самим готуючи для себе ще більш жахливе завтра? Українська ірраціональна свідомість не може і не хоче побачити прямий причинно-наслідковий зв’язок у власних діях, вона по-дикунськи продовжує вірити, що розклад її новин на завтра та післязавтра формується не з її власних зусиль та проявлених дій, а з милості чи немилості її ворогів.

Тим не менше, всі наші політикани, максимально розкручені в ЗМІ, і надалі старанно обходять це основне поле діяльності, продовжуючи піаритись на якихось третьорядних майданчиках подій. Попри всі кризи та провали, в українському середовищі і надалі домінує дикунство, натуралізоване в одежі сучасності. Оцей мікст архаїзму та сучасності, він більше всього збиває з пантелику сторонніх спостерігачів. Але які б дива маніпулятивних технологій не опускались на наші голови, та факт залишається фактом: доки титульна нація України не здасть свій цивілізаційний екзамен, нормальної країни, нормальної держави нам не бачити. Ми і надалі будемо накручувати свої круги відсталості, а потім на цю землю просто зайде інший народ, який і почне тут домінувати, а тубільний етнос просто буде розсіяний. І взагалі, кого може зацікавити долі якихось недозрілих дикунів, що, інших, більш змістовних проблем немає?

Титульний етнос не дозрів навіть до такої первинної думки, що «Так далі жити неможливо!». Саме жахливе, що в української нації немає серйозних наробок на майбутнє. Малюй коло примітивного життя, розміщай всередину нього українську націю разом зі всіма її мріями та побажаннями — і вся ця нація легенько розміщається всередині цього кола! Нікому у нас нічого за межами примітивного життя не потрібно і не цікаво! Наше незадоволення своїм життям таке ж примітивне, як і саме це життя! Любі спроби витягнути наших людей на мислення за межами примітивної системи обриваються на третій фразі: наша публіка не в силах підтримувати абстрактну бесіду, всі прив’язані до свого «рецепторного мислення», тобто всі думають тільки про те, що в кого болить, кому що по-свіжому віддавили, відірвали. У нас втрачена культура вільного мислення, наш народ думає про одне: чого йому зараз не вистачає. Наша мислення зведене до «рефлексу собаки Павлова», тобто у нас в голові «капають» одні думки: «мені не вистачає одного, другого, третього…», «мені пече, свербить, болить одне, друге, третє…». Достатньо задовільнити гостру потребу, зняти гострий біль – і мислення… припиняється взагалі, наступає фаза тупого задоволення.

{advert=2}

Коли кажеш людям:»А давайте поспостерігаємо, проаналізуємо, як у наших людей виникають потреби, як вони змінюються, від яких факторів залежить рівень та простота задоволення цих потреб?» — на тебе дивляться, як на ненормального: «А нащо воно мені треба, в мене купа своїх проблем, нащо мені ще про щось думати?». І така позиція у самих освічених верств нації.

Дивно, але останнім часом я перестав переживати за наше майбутнє. Так, воно жахливе, але це справедливий жах, наш народ заслужив на цей жах, так що нічого страшного для Землі не станеться, якщо такої нездалої нації не стане. Зрозумійте одне, що жодна душа в світі не всплакне за долею цього нездалого народу. Цьому народу було дано все повною мірою: прекрасну землю, прекрасний життєвий простір, допомогу оточуючих цивілізацій. Не зумів український народ повноцінно розпорядитись наданими ресурсами, не зумів самоорганізуватись і самовизначитись, значить, геть, мавпи, з мапи Землі! Коли не спрацьовує колективний самозахист ,залишається лише індивідуальний самозахист . Одним словом, рятуйся хто як може і немає тому більше ніякої ради!

Разговоры о жизни у нас начинаются только тогда, когда жизнь оказывается уже уничтожена, растоптана и загажена. Как и во всяком варварском обществе, двумя важнейшими культами у нас оказываются культ жертвоназначения и культ жертвоприношения. Вся коррупция, все воровство, все грабежи и умыкательство принадлежат культу жертвоназначения, а все издевательства, унижения, умервщления , которыми более сильные награждают более слабых, принадлежат культу, обряду жертвоприношения.

Титульная нация просто отказывается обсуждать главные вопросы общественного бытия ,сократив свое мировосприятие до обсуждения и переживания своих исторических болячек. Грубо говоря, украинский националист сконцентрирован лишь на сегменте вопросов 10% общественного бытия, остальные 90% этого бытия для него не существует, он их не видит и не понимает, там он готов быть лишь ведомым, но не ведущим. Как больному весь мир не мил, так и нашему националисту наплевать на весь мир, его интересует одна, но вечная тема: какой он бедный и несчастный, как его все обижают!

После фокуса с подарочной независимостью, оказалось, что у титульной нации нет ни желания, ни потенциала становиться государствообразующей нацией, для украинцев фактически было бы достаточно национально-культурной автономии. В этом контексте воспринимаешь, как скверный анекдот, информацию, что третий президет этой страны, который 10 лет был лидером национально-демократических сил в стране, в этот тяжелый для нации час выезджает на ПМЖ в США в свежекупленное имение! Ай да Мыздобул, ай да патриот! И после этого можно серьезно относиться к такой титульной нации?

Для балансу зразу наголошую, що проблема недоцивілізованості характерна і для інших наших євразійських сусідів, привіт любим москаликам!

Резюме, как и статья, тоже билингвическое. Никто и никогда не в силах отменить главные экзамены нашей жизни, разве что вместе с самой жизнью.

{advert=3}

Без вирішення ментальних, інтелектуальних, вольових проблем титульної нації навести порядок в цій країні буде просто неможливо, подобається це комусь, чи ні. Без вирішення проблем українства неможливо вирішити проблеми України.