Назначение Руслана Хомчака главой Генштаба — прагматичный шаг Зеленского или роковая ошибка?

Этот кадровый ход вызвал огромный резонанс, который мы попытались понять вместе с полковником запаса, специалистом по территориальной обороне Святославом Стеценко. Он объяснил состояние украинской армии и какие реформы нужно провести, а также прошелся по реформам Петра Порошенко, действиям Анатолия Муженко и качествам украинского генералитета.

Добрый день дорогие радиослушатели, подписчики, бездельники, которые сёрфят по просторам инета. Мы вновь у нас, на канале «Хвиля». Я Юрий Романенко, и мы продолжаем обсуждать интересные ситуации, интересные проблемы, тем более, что в нашей стране с этим никогда не бывает проблем.

И вчера Владимир Зеленский, наш новый президент, сделал ряд новых кадровых назначений, в том числе и в военной сфере. Был назначен начальник Генштаба Руслан Хомчак. И это вызвало огромный резонанс, потому что люди, которые служили в армии, вся эта наша парамилитарная общественность, она оказалась в ситуации острого конфликта. Потому что начали разбираться – а правильный выбор, неправильный выбор.

И я позвал человека который в этом очень хорошо разбирается. Это Святослав Стеценко, полковник запаса, который является членом Украинского института по защите прав человека, который является блестящим специалистом по теробороне и очень много сделал для фронта, для победы, готовил людей. И поэтому я его пригласил, потому что он знает эти настроения которые возникли, со многими активно дискутировал, и в социальных сетях я наблюдал за реакцией.

Отож, на ваш погляд, що це було? Чи було це доцільно чи недоцільно? Навіщо Зеленський пішов на такий крок і наскільки він має якусь логіку, на ваш погляд?

Нам, мабуть, потрібно оцінювати логіку Зеленського по діях. Ми не знаємо що він думає, але ж певні дії, і за ними можна прослідити певну логіку.

Що ми бачили? Ми бачили фронду Збройних сил проти президента Зеленського. Вона почалася ще підчас виборчої кампанії, в ній активну участь брало вище керівництво Збройних сил, в ній активну участь брали підрозділи психологічних операцій, які більшу частину своїх зусиль спрямовували не на боротьбу проти окупантів, не на боротьбу проти агресора, а на те щоби посприяти панові Порошенкові пройти в другий тур і перемогти на президентських виборах. Фактично це застосування Збройних сил проти свого власного населення.

Ми бачили фронту пана Луньова підчас відрекомендування новому головно командувачу, ми бачили реакцію на це прибічників пана Порошенка і пана Муженко в Збройний силах, схвальну в соціальних мережах, вони в такому захваті були. Безумовно, пан Луньов сам на таку фронду би не пішов. І зараз це все продовжується.

Тому я вбачаю логіку пана Зеленського в призначенні Руслана Хомчака в тому, щоби дуже швидко перехопити управління Збройними силами. І для того потрібна не просто людина, а той хто знає всіх, кого знають всі, котрий точно знає хто працював би далі проти Верховного головнокомандувача, який міг би управляти і призначити в Збройних силах на посади тих людей, які будуть обіймати лояльну позицію до Верховного головнокомандувача, якого обрала більшість громадян України.

І враховуючи те, що у пана Зеленського взагалі не було ніякої воєнної команди, абсолютно просто ніякої, не було ніякого колективу з чинних військових, колишніх військових, які могли би зробити це спільними якимись зусиллями, то за логікою це виглядає логічно.

Це абсолютно суперечить тим гаслам, які були підчас виборчої кампанії, що будуть і нові, і інші люди. І цьому суперечило не лише це призначення, а більшість призначень, тому що ми бачимо, що це люди з старої системи. Наскільки вони інші – ну важко сказати зараз. Мені здається, все найбільшою мірою залежить від того, наскільки іншим є пан Зеленський.

Якщо виходити з цієї логіки, то так, призначення пана Хомчака виконає це завдання, він зможе це зробити, якщо саме таке завдання йому ставилось. Моє припущення – він погасить фронду проти нового Верховного головнокомандувача…

У вищій ланці.

У вищій ланці. Безумовно, треба гасити і у вищій, і у середній ланці. А внизу вона погасне сама.

Що буде далі? Змін – ціннісних, сутнісних, принципових – у Збройних силах не буде від цього, що Хомчак став начальником Генерального штабу. І справа не лише в Хомчаку. Жодне призначення жодних чинних військових високопосадовців нічого не змінить. Що б вони не декларували, навіть якщо вони навчалися або служили разом з нашими натівськими партнерами. До речі, той самий Муженко, він має досвід взаємодії з американцями в Іраку, він бачив як це все має бути. Але він робив все навпаки. Тому що тут нічого не змінилося.

І у абсолютної більшості тих людей, які побудували свій кар’єрний військовий успіх в пострадянській армії тут нічого не змінилося. Вони мають знання – я в цьому абсолютно впевнений. Але принципи і цінності, військова етика у них абсолютно інша, вона пострадянська. Ми бачили багато прикладів, коли – ну а втрати, і що, ну це ж війна. Ставлення до людей як до ресурсу.

У Хомчака цього немає, я так зрозумів. Чи що?

Я думаю, що у Хомчака теж є. Тому що у всіх є.

Я маю на увазі що ставлення до людей як до ресурсу, є ось саме такий підхід.

Він у абсолютної більшості. Я не знайомий близько з паном Хомчаком, я з ним особисто спілкувався лише один раз, коли він був командувачем АТО, а я бу представником Уповноваженого з прав людини і відвідував підрозділи, які в той час вели бойові дії. Як офіцер, як генерал він, безумовно, грамотний, високого рівня. Але грамотних у нас дуже багато. Але це не та грамотність. Вони не є носіями іншої військової етики.

Я не берусь оцінювати його дії в Іловайську. Не берусь оцінювати, тому що я там не був, і тому що від тих хто там був, брав участь у бойових діях, вийшов живий, не потрапив в полон я чую різні оцінки. Тому я не беру на себе моральну відповідальність давати оцінку.

Але треба розуміти, що Іловайська трагедія – це наслідок. Наслідок усього того, що відбувалося починаючи з лютого 2014 року. Тих рішень які приймалися на стратегічному рівні, на оперативному рівні. Абсолютно хибних.

Коли кажуть – що, ні, вот як вони могли думати, що так трапиться… Вони зобов’язані були так думати. Військовий з нормальною військовою етикою, коли він робить розрахунки, коли він планує, він завжди виходить з найгіршого варіанту.

Я тут вас переб’ю. У мене на «Хвилі» на початку серпня 2014 року школяр на той момент, школяр одиннадцятикласник написав блискучу статтю, відштовхуючись від 1914 року, від досвіду, коли у Мазурських болотах німці розбили російську армію генерала Самсонова…

Да. Читав.

… і він просто показав на цьому прикладі, показав на прикладі АТО, якраз цей котел він промалював. Навіть школяр це бачив і задавав питання що ось, у нас визріває оце, якщо ви будете рухатись у цьому напрямку.

Завжди у нас ставились до людей як до матеріалу. Це було ще до Радянського союзу, і в Радянському союзі і, на жаль, після Радянського союзу. Згадайте 2014 рік, коли стратегічний замисел – оточити все угруповання, перекрити кордони. Одразу російська артилерія почала розстрілювати наші війська.

Угу. Добропілля…

Стійте і гиньте. Це ставлення до людей як до матеріалу. Витратного. І головне, що вони абсолютно впевнені, що вони мають на це право. Для них це не вільні громадяни, відповідальні громадяни, які взяли на себе тягар ризикувати власним життям заради всієї країни – ні, для них це ресурс. Для абсолютної більшості.

Коли людей кидали в бій без належної підготовки, без належного забезпечення. Що Муженко, Хомчак і інші генерали і полковники не знали що так не можна? Вони не прогнозували що може трапиться? Знали. Але треба виконати політичний наказ Верховного головнокомандувача. А люди – це наше все, їх нам дали і ми робимо з ними те що хочемо, ми маємо право на 30% втрат.

Згадайте коли літак збили і загинув цілий український підрозділ одразу. Що відповідав підсудний генерал? «Я маю право приймати такі рішення». Вони вважають, що вони мають право приймати рішення… І жоден з них за ці рішення не відповів.

Коли розстрілювали наші війська артилерією, хоч один з наших військових високопосадовців був за це покараний, за таке рішення? Ми ж фактично на серпень 2014 року, наші Збройні сили, які були на той час, втратили боєздатність. І саме тому ми мусіли іти на Мінські домовленості, тому що реально втратили. За розгромленими з’єднаннями, за знищеною технікою. І тоді ми воювали здебільшого проти повстанців. Так, які були керовані, яким постачалась якась зброя, там були групи найманців. Але то фактично були повстанці, проти яких воювала регулярна армія. Яка б не була, але регулярна.

Коли кажуть що той генерал хороший, той хороший… Якщо вони хороші, якщо вони виросли в тій системі і раптом трапилося, що Збройні сили небоєготові, небоєздатні, що людей, яких мобілізують, вони ненавчені… А чия це провина? Провина не Кравчука, і навіть не Януковича. Тому що не організували одиночну підготовку ті люди, які до того часу виросли як генерали і полковники.

Для того, щоби навчити бійця повзати, бігати, використовувати укриття, орієнтуватися на місцевості, надавати долікарську допомогу, стріляти з стрілецької зброї, діяти при техніці – без стрільби – хоча навіть і стріляти можна було. У нас скільки арсеналів вибухнуло! Боєприпасів у нас було неміряно. Для того не потрібні рішення президента. Для того непотрібні навіть додаткові гроші. Тому що людина ось є солдатиком, його призвали на строкову службу, на контракт, і ось є командир – навчай.

Люди, абсолютна більшість, не були навчені елементарному. І  у мене до всіх високопосадовців через це величезна лють, вт просто лють – як ви могли? Жоден з них не сказав, не вийшов, не сказав «так не можна робити». Тому що є наш Верховний головнокомандувач, ми виконуємо його рішення, а ви, як громадяни – ви зобов’язані, ви мусите.

Уточнююче питання – як ви дивитесь на ту версію, я от вчора читав коли до ефіру готувався, що Хомчака поставили для того, щоб він якраз через Іловайськ тримав Муженка. Тому що Зеленський там чи його оточення, вони розуміють, що саме «зуб» Хомчака на Муженка, він якраз допоможе, може підняти усю цю підноготну відносно Муженка і вищого керівного складу. І тим самим Муженко не будуть, і ті люди яких поназначав Порошенко в останні місяці і дні, вони не будуть робити якихось кроків там, оцієї фронди як ви кажете, І цим самим цей «гачок» буде працювати.

Я дотримуюсь такої самої думки. Ну реально Муженко Хомчака підставив. Підставив. Хомчак, навіть будучи там, не мав повної інформації. Інша справа, що він сам не зміг оцінити ситуацію. Він мабуть вже відійшов від тактичного рівня, для нього це вже було занадто низько і далеко, хоча він особисто там контролював. Він не взяв на себе сміливість дати єдиний правильний наказ із можливих на той час, не очікуючи рішення від Муженка, від Гелетея – дати команду підрозділам виходити самостійно.

Ми маємо унікальний досвід, який нікому не потрібен в українських Збройних силах, був, і на жаль, не потрібний зараз. Згадайте махновське військо, яке воювало набагато більш професіонально, добровольчі, з повстанців, набагато більш професійно ніж нинішні Збройні сили України.

Якраз і у тих степах, доречи.

Так! Так! Махно не боявся оточень. Вони вміло діяли в оточеннях. Наші цього не вміють. І на разі, нажаль, принципово нічого не змінилося – ні ставлення, до людей, ні форми і способи дії, ні результати підготовки.

Навіть ті батальйони, які проходили підготовку в повному складі під керівництвом інструкторів НАТО, отримали гарну підготовку – їх нема. Тому що пройшла бойову підготовку, злагодження підрозділів, організація роботи штабу окрема військова частина, окремий батальйон – а за півроку там половини людей нема. Це наслідок кадрової політики.

Вони пішли.

Так. Вони перевелись в інший підрозділ, вони звільнились. Нібито витрачені величезні кошти і ресурс, але бойової одиниці нема, а є просто окремі люди, які отримали хорошу підготовку. Але нема тієї боєздатної одиниці, яка цю підготовку пройшла.

Але реформування Збройних сил – це не завдання начальника Генерального штабу, він його ніколи не виконає. Жодна військова структура себе не реформує. І навіть не міністерства оборони. Хоча функція міністерства оборони там значна. Реформувати Збройні сили і оборону в цілому – не сектор оборони, бо…

А в чому різниця?

Збройні сили – це збройне формування, яке виконує основну функцію збройної боротьби. Оборона – це не лише збройна боротьба. Тобто, Збройні сили – це вістря списа. Коли кажуть сектор оборони, ось в Україні, це що мається на увазі? Що ось це займається обороною, а все решта її не стосується. Для України це неприйнятно.

От пан Зеленський сказав – Україна має стати Ізраїлем в обороні. Вся країна – це оборона, не сектор. Бо освіта це оборона. Сільське господарство, урожайність зернових і інших культур – це оборона. Медицина, охорона здоров’я – це оборона.

Особливо санітарно-епідеміологічна служба, якої у нас зараз нема взагалі. Вибачте, в Московії розробляються і є ефективні засоби біологічної війни. Про це всі знають. І їх застосування зведе нанівець всі ті наші зусилля з військового будівництва, тому що нема кому цьому протидіяти.

Дитяча фізкультура і спорт – це оборона. Технології – це оборона. Все оборона для України, не можна щось виокремити і сказати що це не стосується оборони.

Але ми кажемо Ізраїль… В Ізраїлі кожен громадянин – захисник країни. І для того щоб реалізувати модель Ізраїлю, потрібна загальна військова підготовка. Не «хочу-не хочу», не «можу-не можу», а загальна. Бо замість неї може бути альтернативна служба, там за мінімальну зарплату три роки підмітай вулиці або доглядай за хворими. Або буцегарня. Не хочеш – півроку іди сиди. Без варіантів, без винятків.

Строкова служба. Строкова служба сьогодні є, як на мене, абсолютним порушенням Конституції. Принципу Конституції що всі громадяни рівні між собою в правах і обов’язках. Чому ця людина зобов’язана віддати частину свого життя на службу в Збройних силах? Тобто ніякої користі чинна строкова служба людині в сенсі саморозвитку, успіху в подальшому житті не має. Ти просто віддав – а інший ні. Це вже порушення засадничих засад права.

Ну а яка модель взагалі реалістична? Тому що всі ці такі речі, розхожі… Ізраїльський досвід чи хорватський…?

Скажу свою точку зору. Вона не лише моя…

От що можливо? Що реально? Є якась ідеальна якась модель, до якої ми хотіли би наблизитись. Але є реальність, є та кількість ресурсів яку ми можемо мобілізувати. І зрозуміло, що Україна не може іти до ідеалу, не маючи достатньої кількості ресурсів.

Станом на сьогодні мати професійні збройні сили (не контрактні, а професійні) за рівнем підготовки, забезпечення і мотивації людей. Скільки це може бути? Може бути 50 тисяч… я не знаю які ресурси зараз об’єктивно. І ніхто зараз не може точно сказати які ресурси ми маєм. Якщо ми маємо ресурс на 50 тисяч – значить 50 тисяч. Якщо на 30 тисяч – на 30 тисяч. Але це має бути найкраще в Європі військо.

Тобто краще армія добре вишколена на 50 тисяч, ніж така армія, як у нас зараз на 250 тисяч.

Так. Вмотивована. І вмотивована не грошима. Патріотично вмотивована. Туди має стояти черга. Хоча гроші важливі. Солдат має отримувати (рядовий, не навчений) ну щонайменше 800-900 євро. Це не в зоні бойових дій. А от тільки він прийшов – 800-900 євро одразу. Але це з соціальним пакетом разом, з нормальним житлом, з повним забезпеченням.

Має бути ефективна зброя. Ми маємо одразу будувати армію наступного покоління, яка готова не сидіти в шанцях, а вести маневрову війну. І поруч з цією армією (професійною, в яку буде черга стояти!) мати сотні тисяч громадян навчених, споряджених, озброєних, готових до партизанської війни, до збройного опору.

Тобто це резервіст, він повинен мати зброю вдома ще, як там у Швейцарії, чи як?

Найкраще, звичайно, мати вдома. У гіршому варіанти мати її поруч з місцем де він живе. Але це вже гірший варіант. Враховуючи ті можливості, які має Московія, і той можливий характер бойових дій вони, якщо у них не буде зброї вдома, вони просто її вже не візьмуть. І мати бригади резерву. Зараз у нас понад 30 піхотних бригад, тому що десантно-штурмові, морська піхота – це все піхота.

Тому що Україна неспроможна здійснювати повітряні операції. І це всі знають. Це все піхотні бригади, вони діють як піхотні.

Але чому у нас є десантно-штурмові війська? Хоча це ж та сама піхота, реально. У нас є морська піхота, та ж сама піхота. А просто панові Порошенко було дуже неприємно, щоб всі війська були у підпорядкуванні одного командувача. Треба було їх розділити, щоб була конкуренція між різними, щоб ніхто не зробив проти нього свій заколот. Але це реально піхота.

Ми не можем мати 30 повноцінних бригад, які можемо забезпечити на належному рівні, мотивувати, навчити. Давайте будем мати 10 бригад. Не можем мати 10 – давайте будем мати 8. А все решта бригади кадру. Але вони мають комплектуватися людьми за місцем проживання.

Тому що якщо Московія першою почне, то ніхто нічого у нас не відмобілізує. І військові це чітко усвідомлюють. Але позиція наших військових високопосадовців, я не чув ніколи іншої – вони це знають, вони це усвідомлюють. Сказати, що жоден з них не встав, не сказав: «Це невірні рішення. Це хибні рішення. Як військовий професіонал я з ними не згоден. Я не згоден, я подаю у відставку». Жоден не сказав.

Оця теза про те, що українська армія зараз сама сильна у Європі. І сам Порошенко дуже часто любив це казати. Наскільки вона відповідає дійсності? Який шлях пройшла армія українська за 5 років? Чи можна казати що вона якісно змінилася настільки, що вона є якоюсь іншою, ніж та «радянська» армія українська, яка вступила у бій в 2014 році?

Це ганебна брехня. Об’єктивно, якщо брати показники, не вигадані у чиїсь хворобливій уяві, то Збройні сили, більшість з’єднань, частин, підрозділів небоєготові, небоєздатні. Навіть вигадали замість понять «боєготові, боєздатні», які розуміють всі військові, поняття «готові до виконання завдань за призначенням».

Тому що за станом озброєння, військової техніки, за укомплектованістю особовим складом людьми, за цими показниками більшість з них небоєготові і небоєздатні. І це знають всі. Тому вигадали «придатні, готові до виконання завдань за призначенням». Ну а яке призначення? Ну може бути підмітати там, щось фарбувати, обладнувати собі житло…

Ми маємо на сьогодні маленьку пострадянську армію, яка гарно взута, гарно одягнена, гарно нагодована і яка вчиться краще, ніж це було до того. Але не настільки, наскільки нам потрібно. Всі військові керівники, вони усвідомлюють, і вони в приватних розмовах ніколи не приховують, що якщо буде велика війна, то ми нічого не можем протиставити. І за 5 років нічого не зроблено для того ні в економіці, ні в інфраструктурі, ні в освіті, ні в ідеологічній війні, ні в інформаційній війні, ні у військовому виробництві, ні в структурі Збройних сил.

В такому виді як вони є – так, анітрохи не здатні стримати ворога – не те що розгромити, а навіть стримати ворога.

Там Наєв заявив що от, якщо б ми могли там за день звільнити, якщо б не Московія. Так і в 2014 році могли за день звільнити, якщо б не Московія.

Так, це фактор сталий, який нікуди не дінеться, він буде постійно. Тому що всі ці надії, що там Росія десь щезне – ну це… Вона може щезне, але навіть до цього потрібно бути готовим, тому що якщо вона просто щезне, і ті фактори негативні які при цьому почнуть проявлятися, то вони по Україні можуть вдарити ще сильніше ніж якщо вона існує. Тому що біженці, чи навала якась там з центральної Азії, чи з Афганістану мігранти якісь… До цього всього потрібно бути готовим.

Так. Бо дуже гарно написав в кількох своїх статтях пан Глен Грант, я з ним в більшості абсолютно згоден. Але ж наші не хочуть цього робити. Тому о перше завдання військового керівництва в Україні завжди було забезпечення лояльності людей в Збройних силах президенту до наступних виборів. Реформувати військо і тримати оборону в цілому я не довірю жодному з вітчизняних військових. Треба запрошувати іноземців.

А я от якраз хотів запитати, а які кроки? В принципі, якби ви були радником Зеленського, то які кроки ви б йому рекомендували?

Тобто, яким в загальних рисах має бути наша оборона приблизно намалював. Запросити іноземців. Запросити самим. І самим платити їм гроші. Гарні гроші, великі гроші. Ну є ринок військових послуг. Якщо йому потрібно платити 10 тисяч євро на місяць – платити їм по 10 тисяч. Потрібно 30 тисяч євро – платити їм 30 тисяч євро.

І до речі, серед них багато тих, хто є етнічними українцями. Серед них є багато тих, хто приїзжав сюди у 2014-2015 роках, допомагав нашим, навчав наші підрозділи, радив у Генеральному штабі. І які у 2016 році звідсіля всі поїхали. Так нема тут що робити, бо совок який був, такий і залишився. Те, що наші думки, вони тут нікому не цікаві, вони вважають що вони все знають, вони вважають що у них є унікальний досвід, якому вчяться всі.

Потрібно запросити, за нормальні гроші, насамперед таких людей – від сержанта до генерала. Не лише генералів.

А їх же не може бути багато. Це може бути якийсь керівний кістяк. Але зрозуміло що солдатів…

Півтора-два десятка було б дуже гарно. Фахівців.

Це вищий керівний, чи радники…

Це починаючи з сержанта і закінчуючи генералом.

Щоб вони по всіх напрямках були прикладом.

От так званий офіс реформ.  І туди долучити наших людей. Долучити крім них наших. Але іноземці  мають бути не просто радниками – вони мають приймати рішення разом з нашими.

І щоб в тому офісі реформ не було жодної людини, яка обіймала високі посади в Збройних силах, в Міністерстві оборони за весь цей час, починаючи з 1991 року. Жодної людини. Вони вже проявили себе. У мене немає до жодного з них довіри.

Але все одно наші потрібні, які знають як воно є зараз.

Добре, зафіксували. Ось іноземні радники, чи скажімо так, солдати, офіцери. Що ще?

Безумовно, потрібно подякувати всім генералам, більшості старших офіцерів які стали такими до війни, і відправити їх на пенсію. Не треба рубати голови, це не функція міністра оборони і начальника Генерального штабу. Якщо є провина, нехай розбирається суд. Подякувати і відправити на пенсію.

Ось ті, хто виросли на цій війні – а вже є і генерали які виросли на цій війні, до яких нема претензій стосовно мародерства, стосовно якихось негідних вчинків, навіть такі є підполковники, полковники, майори – просувати їх.

А ким заміщувати? А заміщувати треба патріотами. Людьми, які мають мотивацію захищати свою країну.

От забув почати з найбільш важливого. Для того, щоб успішно воювати, спочатку потрібно зрозуміти – а чи є нам за що гинути? От для абсолютної більшості українців в Україні на сьогодні нема за що гинути. Це факт. Це не погано, не добре – це так є, як би не обурювалися патріоти. Для абсолютної більшості нема за що гинути.

Якщо людям нема за що гинути – все, ми вже програли. Не потрібно йти на нас великою війною. Різними загрозами, тиском нас можна повністю підкорити.

Завдання пана Зеленського насамперед показати таку мотивацію, і особисто продемонструвати таку мотивацію. Бо приклад першої особи, він завжди є визначальним. В нашій країні, в пострадянській країні, та й в багатьох країнах.

Тобто, якщо Зеленський своїми кроками втримає цю легітимність високу навіть на протязі року. Ми будемо бачити, що в нього там рейтинг 35-40%, я думаю що цього достатньо (е високий рейтинг реально, не тільки в Україні але й у всьому світі), то в принципі, мабуть, будуть якісь кроки, або когось покарають, або щось в економіці почне змінюватись. Хоча на початковому етапі це мабуть буде більше пов’язано з покараннями, з справедливістю, чи з якимись змінами, пов’язаними з підвищенням ефективності держапарату, чи зміни у судовій системі. І тоді це буде, скажімо так, людей мотивувати, що ми почали рухатись у вірному напрямку.

І не лише це оборони стосується – це стосується усього, але оборони так само. Тисячі людей готові були б повернутися до Збройних сил, якщо вони побачили мотивацію, і що дійсно будуть зміни.

Якщо пан Зеленський швидко сформував би такий офіс реформ, чітко позначив би, якого результату ми будемо досягати, люди побачили би кадрові зміни, люди побачили би зміни в нормативних документах (їх можна швидко підготувати).

Люди побачили би, що посади обіймають ті люди, яким вони довіряють (не посади як фактор авторитету – а авторитет як фактор, чинник легітимності посади) – він би отримав дуже високу легітимність в Збройних силах, і це було би для нього великим плюсом і на виборах.

І навіть тих хто зараз проти (а дуже активний той прошарок, який проти Зеленського) і вони би сказали – да, ми бачимо, ми вже бачимо, воно зараз вже так. І це можна зробити дуже швидко.

Ще таке питання. Під час інавгурації Зеленський сказав про вирішення таких житлових питань. Дійсно, це така гаряча тема для армії. І наскільки в армії це зустріли? Яка реакція була?

Реагування буде тоді, коли люди зайдуть в це житло. Але то теж треба розуміти. Є одна позиція – будуємо гуртожитки сімейного типу, щоб жили там з родинами.

Нам потрібно, щоб у Збройних силах служили молоді люди. На посадах рядового складу – до 30 років. Сержанти там – ну до 35-ти. А потім треба щоб вони йшли у цивільне життя. Треба створити таку мотивацію…

Щоб не були такі військові поселення.

Так. Треба створити таку мотивацію, щоб туди була черга. Люди, які відслужать, вони повинні отримати (не вони повинні, вони нічого не повинні), їм треба надати переваги.

Які? Що це за переваги?

Перше – це фінансові переваги. Нічого натурою. Ніяких переважного права. Конкретно гроші. Гроші на освіту. Нормально відслужив там солдат два контракти, наприклад, 8 років – тобі держава гарантує, ми оплатимо твою освіту.

Пільгове кредитування на житло може бути.

Так. Але це мають бути гроші. Ніяких переважних прав, ніяких пільг там на проїзд, все мають бути гроші. Тобі потрібно їздити – тобі на це є гроші. Тобі потрібно побудувати житло – на тобі на це гроші. І винятково так. Це повністю усуне корупцію в тій сфері зокрема.

Потрібно щоб люди, які служать в армії, вони вдосконалювались, вони отримували навички, ті, які їм будуть потрібні в цивільному житті. Техніка, інформаційні системи, іноземні мови, багато чого можна надати. Те, що надається в тих країнах, які ми вважаємо цивілізованими.

А у нас зараз навпаки. І що у нас трапилось? У нас «особливий період». При чому «особливий період» лише для тих, хто мав нещастя укласти контракт. І якщо ти студент-заочник, тобі кажуть ні, тобі, відповідно до закону, відпустку на сесію ми тобі не дамо, тому що зараз «особливий період». Для всієї країни особливого періоду нема – а ти все, твоє все навчання, що ти заочно навчався – до побачення. Ти для нас ресурс. Все. Ти нам потрапив – нам все одно як у тебе – ти мусиш виконувати те, що у нас є.

А враховуючи те, що людей некомплект, навантажень на всіх набагато більше – права абсолютно не дотримуються громадян. Громадянина, який добровільно пішов ризикувати власним життям, їх права не дотримуються, і нехтуються починаючи з найнижчого і найвищого рівня. І ми з цим стикалися, коли я працював в секретаріаті Уповноваженого з прав людини. Всюди. Абсолютно інша військова етика.

Чому нам потрібні іноземці? Не лише в офісі реформ. Навчальні центри. Платити іноземцям.

Не тому що наші не вміють навчити – вміють навчити. Методики відомі, навички, у нас бойовиків крутих дуже багато.

Щоб люди, які у них навчаються, перейняли в них іншу військову етику. Мало навчити людину бути бойовиком, його треба навчити бути громадянином. І цієї військової етики, носіїв її в наших Збройних силах одиниці.

От у ядрі отієї системи, яку ви пропонуєте, я бачу що лежить дуже сильний етичний комплекс і дуже сильний освітній комплекс. По суті, армія повинна виступати як така потужна освітня структура, яка формує повноцінного громадянина, які по закінченню строку служби здатні бути повноцінними громадянами. У нього є комплекс в плані розуміння що таке світ, які пріоритети, як він вписується в економіку…

Так. І це будуть найкращі громадяни. Мені було дуже сумно, коли я приїзжав у війська і бачив людей мого віку, в підрозділах… Це страшне.

По перше, я в армії для свого віку у фізичній формі, і я чітко усвідомлюю, що фізичні навантаження бойові я вже не витримаю. Добу, дві, три, а потім організм відновлюється, це фізіологія. Все, я вже не солдат. Війна – це справа молодих. До 30-ти років рядовий склад, до 35-ти сержантський, далі все.

Треба, потрібен мотив. Позитивний мотив, не негативний, ніякого примусового призову. Це ганебна ситуація для нас.

Якщо призов – то для всіх. Але тоді давати людям бойову підготовку, він має розуміти що класно, я навчився, я тепер боєць, коли треба буде я зможу. Я не впевнений, що ми сьогодні і найближчим часом економічно зможемо це потягнути.

Тому добровільно, але з високим соціальним пакетом, з високим заробітком. Але платити треба тим, хто хоче захищати країну.

Тобто краще менше, але краще.

Це стосується резервістів. Резервіст, наприклад, уклав контракт, він там, наприклад, 30-ть діб на рік навчається, але він за цей час отримує повноцінну зарплату військового.

Не так, що ти роботодавець, і тобі має зберегти місце. А чому цей роботодавець має витрачатися, а решта не мають? Це теж абсолютно абсурд. Ні. Так, за тобою зберігається робоче місце, держава тобі сплачує за цей час, ти солдат – 25 євро на добу.

Роботодавець повинен заробляти гроші, щоби були податки, яких достатньо для того щоби була велика… а не мучитися того, щоб тримати місце там, оплачувати…

Так.  В ідеалі ще якісь пільги дати тому роботодавцю. Можливо не гроші живі, але якісь пільги дати тому роботодавцю.

Податки менші там, на 2%, наприклад.

Так. Чиї працівники є резервістами. А не покладати цей тягар на нього. І знов таки, я категорично проти того, щоб цю систему будували наші. Не тому, що вони не вміють воювати, не тому що вони не вміють навчати – тому що вони носії абсолютно іншої етики.

Доречи, балтійські наші країни, друзі, які дуже зацікавлені в Україні, з 2014 року постійно, наполегливо пропонували панові Муженкові, панові Полтораку, що давайте ми зробимо для вас систему підготовки цих добровольчих сил для територіальної оборони, для партизанської війни – ми це знаєм, ми це вмієм. Ми готові прислати вам своїх офіцерів, сержантів за наші гроші, надати програми. Ми готові навчати, ми готові вам допомогти нормативну базу створити. Но нашим це було непотрібно абсолютно.

Зрозуміло. Мабуть на цьому будемо закінчувати, вже наш час збігає. Але у любому випадку велике вам дякую за те, що ви так системно, повільно і доступно розклали ситуацію. З нами був Святослав Стеценко. Підписуйтесь на нього, він є на Facebook.

На цьому ми закінчуємо. Підписуйтесь на наш канал, підписуйтесь на мене, на Святослава Стеценка, лайкайте, шарьте це все діло, коментуйте. І нехай усе в нас буде добре, а у поганих людей не буде добре. Нехай вони трошки постраждають за те що вони зробили для нашої країни.

На цьому все. Дякую за увагу.

Пока.

Дякую.

Щасливо.        

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, канал Юрия Романенко на Youtube, канал Юрия Романенко в Telegram, страницу в Facebook.