Сценарії та фактори майбутнього окупованого Криму

Вступні зауваги до критичної ситуації. На тлі критичної ситуації з порушенням прав людини, повномасштабної мілітаризації Криму свої тлумачення подій та припущення щодо подальших сценаріїв розвитку ситуації висловлюють експерти та політики. Стратегічна мета Росії на цьому етапі – це формування міжнародних політичних підстав усунення теми Криму з міжнародного порядку денного, «примирення» з окупацією та суцільне «забуття» теми Криму. Тактична мета Росії на цьому етапі – здешевлення утримання окупованої території та повне зачищення політично-соціального поля / протестного потенціалу Криму.

Марта Дьомочко у статті «Крим – «зіпсований бренд» російської пропаганди?» зазначає: «Після окупації Криму виступи українських політиків рясніли заявами про обіцянки повернення півострова на Батьківщину, які включали позов до Міжнародного суду ООН, інформаційну війну за «уми кримчан» та економічне перетворення України в сильну державу». З окупації РФ Криму ми пройшли багато етапів – від глибокої стурбованості міжнародної спільноти до сумнівної несистемної політики держави. Сьогодні щодо окупованого Криму держава далі реалізує політику мовчазної згоди та здачі Криму окупантові. На сьогодні саме від ситуації в Росії великою мірою залежить майбутнє Криму, але особлива роль у деокупації належить і Україні.

Фактори визначення сценаріїв майбутнього Криму. Деокупація Криму залежить від динамічної рівноваги між конфронтативними та «примирливими» тенденціями у відносинах Росії та Заходу. Висока вартість «конфронтаційних відносин» стає важливим фактором «забуття» теми окупації.

Україна. У лютому Міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що стратегія України щодо повернення Криму складається з двох базових частин – політико-дипломатичної та інформаційної. Він також уточнив: «Перша частина плану – політико-дипломатична – це підтримка єдності і солідарності з Україною цивілізованого світу, підтримка політики невизнання окупації Криму і підтримка санкцій щодо Росії». При всьому цьому, час від часу виникають питання щодо постачання води , постачання електроенергії, пособництва у побудові Керченського мосту. Президент на спільній з Генсеком НАТО прес-конференції після завершення засідання Комісії Україна-НАТО заявив про потребу розпочати спеціальну програму з деокупації Криму.

Наша позиція щодо Криму сьогодні в основному ґрунтується навколо ідеї національної автономії кримських татар. У травні кримські татари у своїй резолюції закликали Президента до кінця року забезпечити процес зміни Х статті Конституції «Автономна Республіка Крим» для реалізації цим народом права на самовизначення в складі України. Тоді ж Петро Порошенко ініціював зміни до Конституції України. Для посилення протатарської позиції нашої держави Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) розробила пакет змін до чинного законодавства України щодо взаємодії з окупованим Кримом.

Українці ж у питанні Криму майже порівну поділилися на тих, хто вважає, що окупований Крим повернеться до складу України (48,9%), та тих, хто вважає, що повернення Криму не відбудеться ніколи (45,5%). Про це свідчать дані соціологічного дослідження, проведеного компанією «Социс».

Меттью Шааф у матеріалі для Foreign Policy додає: «Київ, схоже, зняв із себе відповідальність за непідконтрольний півострів, дозволяючи впровадженим реформам загрузнути в бюрократії. Це не тільки завдає шкоди кримчанам, але й не залишає їм іншого вибору, як відмовитися від надій про приєднання».

Росія. Позиція Росії наразі полягає в тому, що вона не має наміру вступати ні в які угоди щодо майбутнього окупованого Криму. Крім цього, у Росії не виключають варіанту введення в Криму зовнішнього федерального правління.

Росія продовжує накачувати Крим зброєю і перетворювати його на велику військову базу. Мілітаризація Криму автоматично означає зменшення шансів на його деокупацію. Окрім тих фактів, з якими можна ознайомитися з матеріалів CrimeaSos «Захист чи напад: для чого мілітаризують Крим» та Фокусу «Полигон Крым. Как Россия превращает полуостров в военную базу», не можна не відзначити те, що: 1) Росія активно завозить до Криму нові типи озброєння; 2) Станом на травень в окупованому Криму перебуває близько 24 тисяч російських військовослужбовців, 613 танків та бронетранспортерів, 162 артилерійські системи, близько 100 літаків, 56 вертольотів (згідно з заявою Мустафи Джемілєва, на півострові сконцентровано до 80 тисяч військового контингенту); 3) Росія планує встановити в Криму нову зенітно-ракетну систему С-400 «Тріумф».

Та ключовим питанням для майбутнього Криму сьогодні є питання «економічного виживання» півострова в умовах окупації. Уже всім відома формула «Ви тримайтеся тут, вам всього доброго, гарного настрою» від Дмитра Медведєва вже стала основою економічної політики Росії щодо Криму і шансом на деокупацію. Варто відзначити, що Росія: 1) Перенесла роботи на загальну суму 23 млрд рублів у рамках реалізації Федеральної цільової програми (ФЦП) розвитку окупованих Криму і Севастополя «на 2017 рік і наступні роки»; 2) Міністерство фінансів Росії пропонує скоротити фінансування соціально-економічного розвитку Криму більш ніж удвічі; 3) Володимиру Путіну розповіли про розвал виробництва після анексії Криму; 4) Російське рейтингове агентство виявило, що Крим за рівнем життя займає одне з останніх місць; із дванадцяти обіцянок, які окупаційна російська влада дала кримським татарам у 2014 році, через два роки виконано лише одне, але й те – найбільш декларативне; мешканці анексованого Росією Криму стали частіше скаржитися на порушення прав людини, розмір пенсій і проблеми із землею; у Криму підвищать тарифи на природний газ. До всього цього в Криму відбувається гостра фаза сфери туризму; 5) Росія, яка окупувала Крим, визнала, що не зможе запустити рух поїздів по Керченському мосту в 2018 році, у тому числі й тому, що компанія «Стройгазмонтаж» не може продовжити будівництво Керченського мосту.

Позиція Заходу. Санкційна політика Заходу наразі залишається незмінною. Україна продовжує вважати, що санкції ЄС проти Росії за її дії в Криму мають бути суттєво посилені. 17 червня Рада Євросоюзу продовжила обмежувальні заходи ЄС, уведені у відповідь на незаконну анексію Криму і Севастополя, до 23 червня 2017 року. У коментарі речника посольства США в Україні Джонатана Леллі було зазначено, що США не знімуть санкції проти Росії, доки вона не поверне Україні контроль над Кримом. При цьому, на думку сенатора Джона Маккейна, Адміністрація президента США Барака Обами вибірково застосовує санкції проти Росії, запроваджені за її вторгнення в Крим.

Представники Меджлісу кримськотатарського народу закликали країни ЄС посилити санкції проти Росії, зокрема, розглянути питання про тимчасове ембарго на російську нафту. На жаль, цей заклик залишається лише закликом, як і група рішень Європарламенту щодо введення санкцій проти причетних до заборони Меджлісу, фінансування Меджлісу у вигнанні та формату «Женева плюс».

Жителі Криму. Аналіз відеоопитувань мешканців Криму, зокрема, матеріалів на зразок опитувань Strana.ua Валерії Івашкіної дає зрозуміти, що на сьогодні в Криму є розгубленість і неоднозначність позицій щодо життя півострова та його майбутнього. З одного боку, можна почути «хороша перспектива, люди задоволені новою владою, є впевненість у майбутньому, багато можливостей, яких не мали в Україні», а з іншої «життя погіршується, люди не були і не є задоволені владою і політикою, яку вона веде… тарифи ростуть, пенсії не задовольняють людей, відбувається бардак в органах місцевого самоврядування». Широка амплітуда поглядів є і на питання окупації, деокупації, окремих шляхів деокупації. До прикладу, щодо військового шляху деокупації одні кажуть: «Люди агресивно налаштовані до української армії і так званих каратєлєй, це було б не звільнення, а навпаки захоплення», а з іншого боку: «Було б і непогано, адже таким шляхом усе ж таки Крим було б повернуто в Україну, але це призвело б масштабних людських жертв».

Плюралізм сценаріїв майбутнього Криму. Сьогодні є три основних підходи для майбутнього Криму. Песимістичний підхід передбачає остаточну втрату перспективи деокупації півострова. Два оптимістичні підходи, передбачають: а) «революційний деокупаційний процес», тобто його короткострокову (до 10 років) деокупацію, та б) «еволюційний деокупаційний процес», тобто довгострокову деокупацію (понад 10 років) у різних формах.

Песимістичний сценарій із втрати перспективи деокупації

Песимістичний сценарій майбутнього Криму передбачає, що він і надалі буде все глибше інтегруватися до «правової», економічної та політичної системи РФ. У цих процесах Крим і надалі буде перетворюватися на «загниваючу російську глубинку» з радянським «стилем політичного існування» за парканом «інформаційної» та військової стіни держави-агресора та держави-окупанта.

Окремі групи експертів одностайні в думці, що статус Криму в найближчі десятиліття навряд чи якось зміниться. Тим паче, що у Європі є консенсус, що через півострів ніхто з Росією воювати не збирається. Сергій Козлов у матеріалі «Ціна свободи. 7 можливих сценаріїв повернення Донбасу та Криму» відзначає: «Варто придивитися, що тим сусіднім з Росією державам, до яких, як і до України, вона має територіальні претензії, повернути свої втрачені території досі так і не вдалося. Серед них – Грузія, Китай, Фінляндія, Японія».

Рефат Чубаров відзначає: «головний ресурс Путіна – це час. Усі, хто каже, що це не на часі – грає на користь Росії». Редактор порталу «BlackSeaNews» Андрій Клименко позначає демографічний фактор: «Через 3-4 роки до Криму вже переїде на постійне місце проживання, за моїми оцінками, близько 1 млн жителів регіонів Російської Федерації. Вони заміщають населення. Це відбувається паралельно з витісненням як кримських татар, так і політичних українців».

Наш співрозмовник Вікторія з міста Сімферополь висловлює такі думки: «Незалежно від того, скільки прихильників України залишилося, має статися щось дуже вагоме для того, щоб Крим повернувся до складу України. Виходячи з моїх спостережень, навіть ті люди, які голосували за «повернення в рідну гавань», починають розуміти, у що вони вплуталися. Ціни вражають навіть приїжджих і відпочивальників із Москви; ті зарплати і пенсії, якими заманювали в 2014 році, отримують одиниці; навчання в університетах дорожчає. Та при цьому всьому говорити про це не можна, щоб не потрапити у великі неприємності».

Їй апелює наша друга співрозмовниця Каріна, що так само проживає у Сімферополі: «Щоб була перспектива деокупації, повинна бути «окупація». Для мене зв’язку немає. Окупації в Криму не було і немає. Крим захотів стати Росією — він став нею, тому «залишитися в Росії» — це і є мета більшості кримчан».

Оптимістичні сценарії від лідерів кримськотатарського народу

Результат майбутнього півострова багато в чому залежить від долі кримських татар, уважають Ольга Духнич і Ельміра Муратова. Сучасна російська влада нічого не боїться так, як масових акцій протесту, на які здатні на півострові тільки кримські татари, будучи для Кремля групою ризику. У цьому сенсі абсолютно логічним видаються дії РФ проти кримських татар та Меджлісу. Ледь не ключовим є й те, що Управління Федеральної служби безпеки Росії розробило 3-річний план нейтралізації Меджлісу кримськотатарського народу.

Мустафа Джемілєв у інтерв’ю Оnline.ua відзначив: «Існує три сценарії майбутнього окупованого Криму: заморожений конфлікт, початок військових дій і вихід Росії через посилення санкцій. Першим і найгіршим для кримських татар стане варіант, коли в Криму на довгі роки затягнеться заморожений конфлікт. Соціальне становище людей через санкції все більше погіршуватиметься, ділової активності та прибуткового туризму практично не буде, значна частина кримських татар буде витіснена, будь-яке інакомислення буде в корені придушене. Найкращим варіантом є посилення санкцій проти Росії».

Ленур Іслямов назвав два способи, як повернути окупований півострів до складу України. «Треба, щоб Верховна Рада визнала кримських татар корінним народом півострова, який би став Кримськотатарською національною автономією у складі України. Потім кримські татари вестимуть роботу в складі делегації України в ООН, щоб півострів визнали кримськотатарською землею на міжнародному рівні». Експерт «Майдану закордонних справ» Юрій Смєлянський на профільних парламентських слуханнях також додав: «Внести на розгляд Парламенту Закон України «Про корінні народи України», який повинен стати природним продовженням норм Конституції з цього питання».

Ленур Іслямов також називає військовий варіант повернення Криму та ідею створення власної армії: «Думаю, у перспективі Росія почне воювати з Туреччиною. Будуть закриті Босфор і Дарданелли. Це шанс для України взяти Крим». Мустафа Джемілєв у свою чергу відзначає: «Ми і не бачимо вирішення питання деокупації Криму військовим шляхом, тому що це буде трагедія, у першу чергу, для нашого народу: вони (Росія) просто почнуть нас вирізати».

За словами Григорія Перепелиці, «повернути Крим можна тільки збройним шляхом, оскільки Україна втратила Крим у результаті війни, і повернути його вона зможе тільки в результаті війни. Інший варіант, більш реалістичний, можливий за умови остаточного розпаду Росії».

Наша співрозмовниця Вікторія відзначає щодо військового сценарію: «Не володіючи військовими даними країн-учасників, я скажу що це малоймовірно, принаймні в найближчі роки, та й повернення в такій ситуації малоймовірне, бо РФ не дозволить зруйнувати свою «репутацію» — не для цього все це робилося». У свою чергу Каріна відповідає коротко: «Якщо в України з’являться такі думки, то це вже буде не повернення, а саме окупація».

Оптимістичний сценарій на основі кризи російської державності

Сергій Стельмах у матеріалі «Деокупація Криму: можливі сценарії» малює карту військового сценарію повернення Криму за умови цілковитої деструкції політичної еліти у Москві: «Президент країни ухвалює рішення про допуск на територію України (мається на увазі окупований Крим) військових підрозділів інших держав для проведення «багатонаціональних навчань». Кораблі України, Туреччини й інших країн НАТО заходять до акваторії Криму, блокуючи всі порти й Керченську протоку. Над півостровом оголошують безпольотну зону.

Через півтора-два тижні починається друга фаза «навчань». До ключових точок Криму скидається десант — українські частини спільно з військовими НАТО. Вони блокують російські частини, розквартировані в Криму».

Варто погодитися, що деокупація півострова ледь не прямо пропорційно залежить від сили чи слабкості центральної влади в Росії. Тому логічно малювати сценарії майбутнього Криму в контексті сценаріїв майбутнього Росії, до прикладу, як Сергій Дацюк з матеріалом про 15 сценаріїв для Росії. Антиросійські настрої в Криму через невдалу економічну політику спричиняє і сама Росія. Відторгнення Криму може прийти від народу Росії внаслідок невдоволення ціною питання, як зазначається у матеріалі Романа Гончаренка для Deutshe Welle. Мустафа Джемілєв вважає, що економічна ситуація в Росії призведе до звільнення Криму.

Вікторія щодо сценарію кризи Росії відзначила: «Розвал навряд чи станеться: число тих, хто поклоняються, значно більше числа розсудливих, так що не в найближчі скільки-там років, коли його термін закінчиться, а там хто знає, хто прийде до влади і до чого це все призведе». Каріна ж висловилася так: «Чергове дивне запитання. Нелогічне. І це не про те, що «путінський режим» не може впасти, або те, що гостра криза не може статися в Росії. Усе можливо. Просто на той час, з тими темпами, з якими все відбувається в Україні зараз, навряд чи вона потягне Крим. Хоча я не можу це уявити навіть в моральному плані. Два братніх народи стали мислити занадто в різних напрямках».

Аналіз окремих джерел дає підстави зробити висновок, що є і така думка: «Люди, у принципі, не бачать майбутнього з Україною і не вірять у розвал режиму Путіна та самої Росії. Якби постало питання про повернення, то вони б вимагали повної автономії та невтручання у свої справи». Та українська політика повної економічної та енергетичної блокади Криму може зробити його утримання дуже дорогим для Росії. Цікавими є напрацювання Олександра Бойкула в матеріалі «Як повинна виглядати активна економічна політика України відносно Криму». Розбудова України та впровадження реформ можуть відкрити більше можливостей для збільшення проукраїнських настроїв у Криму.

Меттью Шааф вважає: «Київ повинен зосередити увагу на зміцненні бізнесу, освітніх та особистих зв’язків між кримчанами і українцями, підтримувати звітність про те, що відбувається на півострові, і загалом запрошувати його жителів узяти участь у розбудові України. Ці кроки є невід’ємним компонентом реалістичного плану приєднання Криму до України». «Майдан закордонних справ» розробив власну стратегію повернення Криму до складу України, яка повинна враховувати минулі реалії. Основою стратегії є розумний і гнучкий баланс заходів економічного тиску на Росію та АР Крим з боку України.

На питання про те, чи можуть реформи в Україні і покращення життя породити бажання про повернення Криму, Вікторія відповіла: «Захочемо (тобто повернутися), але хто нам дасть?». Каріна відповіла: «1% зі 100%. Перспектив немає. З тими людьми, які знаходяться при владі в Україні протягом уже більше 20 років, усе буде стояти на місці. Кримчани втратили довіру до України, вони бачать лише замкнуте коло у «верхівці» України, який приводить країну до того, що її громадяни страждають і самі не довіряють людям, які керують їхньою країною». За словами Андрія Клименка, такого повернення не буде, адже в країні, яка анексувала Крим, немає демократії та вільного волевиявлення.

Оптимістичні сценарії повернення від Володимира Горбуліна

У монографії «Донбас і Крим: ціна повернення» колективу на чолі з паном Горбуліним узагальнюються 4 оптимістичні сценарії повернення Криму: 1) Реконкіста (відновлення територіальної цілісності військовим шляхом). Військова перевага Росії відчутна. Через кілька років ситуація може змінитися. Потужний військовий потенціал Росії на півострові фактично не має тилу. 2) Народна війна. У реалізації цього сценарію основну роль може зіграти громадська дипломатія і активність громадян. 3) Мирна реінтеграція через демонстрацію власного позитивного прикладу. Загальна ідея – реформи і структурна перебудова економіки. Вони повинні стимулювати зростання добробуту жителів материкової України. Як мінімум, це дасть жителям Криму привід задуматися про повернення в Україну. Адже анексію півострова ніхто і ніколи не визнає, а значить, ніяких об’єктивних передумов для поліпшення там економічної ситуації просто не існує. 4) Дипломатична реінтеграція, тобто за столом переговорів на найвищих рівнях світової політики. Це рішення може будуватися і навколо концепції території під міжнародним управлінням з відповідною системою забезпечення саме міжнародного, а не моноросійського управління Кримом.

Оптимістичний сценарій на основі ідеї міжнародної адміністрації

Громадський оперативний штаб у власному «Середньостроковому аналітичному прогнозі» відзначає ідею міжнародного проекту Нового Криму: «Проект розвитку Криму як технологічного, бізнесового центру Чорноморського басейну («новий Сінгапур») на базі іноземних інвестицій. Відновлення української юрисдикції над Кримом поступово через складні проміжні форми».

За результатами зустрічі експертів у німецькому Бонні можна було відзначити окремі думки. Іван Преображенський відзначає можливість надання півострову особливого, екстериторіального, статусу, який відкрив би можливості його прискореного економічного розвитку. Окремі експерти, як наприклад Михайло Самусь, відзначають, що вимір конфлікту довкола Криму може змінити вступ України в НАТО, що змінить стратегічний баланс.

Розглядаючи варіант відмови Росії від Криму в результаті міжнародного тиску, наша співрозмовниця Каріна відзначила: «Я навіть не розглядаю цей варіант. Хотіли б відмовитися – відмовилися б уже через півроку після референдуму». Однак після цього ми запитали наших співрозмовниць про ідею міжнародної адміністрації. Вікторія відзначила: «Було б непогано, але для всього цього потрібен час і зусилля чомусь аж півсвіту, але тепер у кожної країни власні нові проблеми, і часу гратися з маленьким і нікому не потрібним півостровом уже ні в кого немає». Каріна зреагувала так: «Поки і без міжнародних статусів у Криму живуть чудово; ми як жили, так і живемо, але з’явилася безпека. А взагалі, я думаю, що цей поворот подій варто чекати через деякий час, не виключено. І в цьому нічого негативного немає, тим паче, якщо це ще більше поліпшить життя в Криму».

Замість висновку. На сьогодні для української мрії про повернення Криму є лише три ключових перепони. По-перше, бездіяльність українських політичних еліт та брак волі до впровадження реформ та запуску системних механізмів деокупації. По-друге, прагматичний тиск західних еліт спрямований на досягнення антидержавницького компромісу з питання окупованого Криму та послаблення міжнародного тиску на Росію. По-третє, час. Кожен місяць бездіяльності означає помножене на 3-4 відтермінування деокупації Криму.

Для збереження шансів на реалізацію оптимістичних сценаріїв потрібне: 1) системне (тобто визначене на рівні держави і легітимне з точки зору експертно-громадського середовища чітке бачення процесу та інструментів деокупації), 2) захищене від зовнішнього тиску (як від російського агресора, так і від «західних друзів»), 3) утримання (в міжнародному та українському порядку денному), 4) збереження пам’яті (задля уникнення «забуття» окупації) та основ проукраїнського руху (українців та кримських татар та їх організацій / структур), 5) стимулювання (задля уникнення «примирення» з окупацією), 6) подорожчання (задля ускладнення здійснення окупації), 7) акцентування (на порушеннях прав людини, на мілітаризації, на економічній деградації), 8) окупації перш за все кримськими татарами та їх структурами у чіткій та сильній синергії з громадським суспільством України та адекватними державним інструментарієм. І те як ідею міжнародної адміністрації коментують експерти та жителі Криму підштовхує до думки, що цей інструмент може стати однією з реальних перехідних форм у процесі деокупації Криму та його повернення до України.