Сергій Дацюк: П’ять умов зачаття Нової Республіки в Україні

Незалежно від того, як складеться ситуація з прийняттям нинішніх змін до Конституції, громада вже виразила свою позицію: нинішня редакція Конституції, що прийнята Парламентом у першому читанні, – це неприйнятна для України Конституція:

Вона не інноваційна, не унормовує нові соціальні реалії світу, вона не усуває головні проблеми політичної системи (двоїстість виконавчої влади та відсутність реального місцевого самоврядування), вона все ще вміщає соціалістичне розуміння прав, не розподіляючи їх на природні, громадянські свободи та соціальні гарантії, вона не містить механізмів громадянського контролю за владою та корпораціями.

Щоб там не говорила Венеціанська комісія і як би її позицію традиційно не перебендювали наші політики, українська Конституція жодного разу за часи незалежності країни не була спрямована на довгу перспективу – вона щоразу була результатом кон’юнктурного політичного компромісу на надзвичайно низькому інтелектуальному рівні його реалізації.

Непричетність громади до Конституції, яка час від часу дарується Парламентом «народу», постійно давала Україні «конституцію» влади та грошей. І жодного разу в Україні навіть не робилася спроба прийняти «народну Конституцію». Саме це є причиною постійних змін до Конституції. Політики постійно переписують її на поталу швидкоплинним домовленостям між собою.

Нинішні спроби змінити Конституцію відбувалися в ситуації зовнішнього управління через Мінські угоди, за відсутності проблематизації наявної політичної системи, за відсутності стратегічного прогнозу розвитку світу, відсутності широкого громадського обговорення та конкуренції інтелектуальних підходів, анонімності та непублічності розробки тексту.

Отже громадянське перезаснування держави Україна стає невідворотним. Його можна відтягувати і забалакувати, але без цього громадянського миру в країні не настане.

Конституційна Асамблея, Конституційний Конвент (Конституція це ми!), Установчі Збори і просто Конституанта – сьогодні існують різні назви соціальних проектів громадськості, в яких зріє нова Конституція. Цей процес є доволі відомим з історії соціально-політичним механізмом розробки тексту Конституції країни.

Такий підхід сьогодні обговорюють в багатьох рухах, ініціативах та клубах. Мені відомі такі процеси обговорення в Михайлівському клубі, в ініціативі «21 листопада», в групах«Конституційний Конвент», «Україна – це я», «Нова країна». Також мені доводилося спілкуватися з цього приводу з багатьма політиками, представниками Конституційного Суду, політичними експертами та просто думаючими людьми. Цей текст написано як результат осмислення ідей Владислава Оленченка (Нова країна), Сергія Іванова (Україна – це я) та Геннадія Друзенка (Конституційніий Конвент), а також багатьох моїх колег-експертів.

Перед будь-якими Установчими Зборами виникає проблема «установчої позиції». Нею не може бути якась наявна гілка влади. Те, як розроблялися нинішні поправки до Конституції владою, могло створити лише криваву і мертву щодо перспективи Конституцію. Тому потрібна унікальна гілка – установча влада. Процедура розробки Конституції принципово важлива для якісного її змісту.

Саме для опису процедури розробки Конституції потрібен закон «Про Конституанту», де було би описано процедуру скликання Установчих Зборів (Конституційного Конвенту, Конституційної Асамблеї). Причому це скликання – точно не має бути виборами. Вибори це поганий механізм для компетентної роботи, особливо над Конституцією.

Конституційна Асамблея скликається активними місцевими громадами – в жодному разі не Президентом, не Парламентом, не Конституційним Судом, не політичними партіями. До Конституційної Асамблеї входять громадські діячі та експерти, що мають широке суспільне визнання а також достатню компетенцію для обговорення проблем конституціоналізму.

Критерії скликання – не політичні, наукові чи соціальні статуси, а саме громадянська довіра (рейтингове голосування, відводи та самовідводи теж діють). Довіра учасників Конституанти один до одного є ключовою умовою, тому виключення людей, яким більшість скликаних не довіряє, повинна бути передбачена. Ніяких політичних квот, ніяких територіальних квот, ніяких квот представників науковців і т.д. Тільки моральний авторитет і компетенція, що визнається іншими. Це має бути компетентна мережа взаємодовіри.

Установчі Збори (Конституційний Конвент, Конституційна Асамблея) обирають редакційну колегію для роботи над текстом Конституції. Конституанта протягом всього процесу своєї роботи забезпечує суспільне просування та обговорення розроблюваних текстуальних варіантів Конституції редакційною колегією. Пропонується широке використання в процесі обрання Конституанти та розробки тексту Конституції Інтернету та комунікації через соціальні мережі.

Звичайно ж влада, українська чи навіть опосередковано російська, окремі партії чи соціальні групи будуть намагатися створити декілька конституційних асамблей з різною назвою, щоб блокувати процес, загальмувати чи потролити його. Для недопущення цього процесу в пропонованому законі повинно бути передбачено блокування такого процесу. В крайньому разі активна громадськість має це взяти на себе. Агенти влади, агенти ворога і тролі в конституційний процес не попадуть, хай навіть не намагаються. Мережа довіри їх виявить і викине.

Як розробляти Конституцію – ще одне важливе питання. Концепція «чистого аркушу» (tabula rasa) є принциповою для початку створення тексту нової Конституції. Це означає визнання відсутності в Україні прийнятної Конституції. Конституція не правиться, вона створюється наново. Це означає з самого початку відмову від політичних переваг, приписів і обмежень на користь громадської рівноваги. Запроповані далі завдання для Конституції є методологічними, а не політичними.

Потрібно розуміти просту річ. Народна Конституція, громадська Конституція, загальносуспільна Конституція як.нова Конституція започатковує нову республіку, нову суспільну угоду. Саме тому, в цій новій угоді має бути угода не тільки між соціальними групами, між громадою та владою, але угода між громадою та корпораціями. Причому корпорації теж позбавляються права на якусь квоту представництва. Лише люди, які ввійшли в мережу довіри, зможуть представлять бізнес як соціальну категорію.

На всенародний референдум (це теж має бути передбачено в законі) можуть бути винесені питання, щодо яких Конституанта не змогла домовитись. Принциповим для прийняття Конституції є ознайомлення з її текстом Венеціанської комісії з дуже критичним ставленням до її оцінки. Ми будемо творити текст Конституції, щодо якого в світі немає спеціалістів.

Що знаходиться за рамками конституційного права? Що є засадничим для творення Конституції, які методологічні та організаційні підходи?

Перш за все, світогляд. Світ конструюється. Ще до розробки Конституції нам потрібне уявлення про Світ на найближчі хоча б 100 років. Немає сенсу писати Конституцію на десятки років, не уявляючи собі світ майбутнього.

По-друге, важлива культура мислення, з якого буде здійснюватися розробка Конституції. Ця культура у всіх буде різною. Тому необхідне узгодження думок, позицій, бачень. Для цього потрібна розподілена мережа мислення, відкрита комунікація і подолання скритих чи завуальованих мислительних установок, зведення сотень позицій до десятка і фіксація їх через оглядний набір принципів, в тому числі формулювання альтернатив та суперечностей.

По-третє, потрібне чітке уявлення про модель держави, яку ми творимо. Існує три основних моделі. 1) Олігархічна ієрархія. 2) Корпоративна (немонопольна) ієрархія (модель США). 3) Чиста мережа громад (ідеал майбутнього). Вочевидь нам потрібна мережа громад в поєднанні з ієрархією держава-корпорації. Це щось нове, але базоване на досвіді США та Європи.

По-четверте, важливий соціальний капітал. Угодоздатність, довіра, домінування горизонтальних зв’язків. Потрібен консенсус в рамках 3-х мільйонів громадян через мережу змістовної комунікації – це критична маса для України. Усування антагоністичних конфліктів, забезпечення критичної підтримки конституційного процесу та Нової Республіки.

По-п’яте, інфраструктура громадянського суспільства. Спроектована нова професія – конструктивний модератор, налаштований на смисли (антишустер). Мережева організація через цифровий підпис і зважений мережевий авторитет (кількість нетролінгової змістовної підтримки). Громадянський дискурс і супроводжувана ним громадянська практика поза владою держави і корпорацій.

Які мають бути методологічні (неполітичні) завдання щодо нової Конституції?

Конституція має вирішувати такі основні завдання: 1) чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову та місцеву як незалежних одна від одної; 2) реалізація механізмів стримувань та противаг, які би усували можливість узурпації влади в державі; 3) реалізація установки на нерозривність (єдиноначальність) влади – один центр виконавчої влади, одна палата законодавчої влади, один суд, один центр місцевого самоврядування; 4) визнання активної самоврядної громадськості (а не абстрактного народу) джерелом влади в країні з фіксацією її права на збройне повалення будь-якого владного режиму; 5) наявність простих і реально діючих механізмів імпічменту, відкликання депутатів, компрометації суддів; 6) унормування переліку та змісту прав та свобод з їх диференціацією за джерелом походження, засобами гарантій і способом компенсації в разі порушення; 7) чітке формулювання соціальних обмежень для укрупнення бізнесу, створення неможливості його корумпувати владу в країні та досягати непідсудного статусу.

Це тільки нариси для Конституанти, початок розмови, зачаття Нової Республіки, як кажуть мої колеги, розробники механізмів Конституанти.

Якщо Парламент чи Президент будуть блокувати чи гальмувати Конституанту, вони підлягають переобранню.

Процес Конституанти не спинити і не загальмувати, він народжується всередині української громади і має потенцію здійснити задумане.

Джерело: блог Сергія Дацюка на УП