Дело Гонгадзе: о чем все знают, но никто не рассказывает

«Лично я считаю, что Гонгадзе замочили именно «наймиты ЦРУ», чтобы вышибить Кучму». 

ВБ 
(Анонимно) 
2010-09-20 09:33 (UTC)

Тоді наймитами ЦРУ є, по-перше, Ігор Бакай, якому Мельниченко пропонував купити записи влітку 2000 року. Брати Суркіси, які слухали ці записи на базі «Динамо» разом з Григорішиним. І головний наймит — Дмитро Табачник, який, будучи керівником АП, наказав активізувати встановлену ще за часи Щербицького систему прослуховування чотирьох кабінетів. Прослуховування здійснювалося з відома хазяїв кабінетів, наступного дня записи знищувалися (доки ними не стали торгувати). Мета — та ж сама, що й встановленя відеокамер у Овальному кабінеті (нагадую, яка була проблема в Клінтона й Моніки — де усамітнитися від тих камер, їх там шість штук). 

Наймити чи не наймити — але в МВС всі все знали. І в СБУ все знали — хто вбив, де й коли. Бо водій екіпажу (який під час досудового слідства перебував на підписці про невиїзд) був агентом СБУ. І те, що це Кучма віддав розпорядження викрасти — також всі знали. От тільки вбивати Гонгадзе Кучма не наказував — тут або ексцес виконавця, або підстава з боку Деркача (заклятого ворога Кравченка). 

До речі, адреси «кукушек» — конспіративних квартир, які використовували вбивціГонгадзе були опубліковані Олегом Єльцовим саме з подачі працівників «сімки», невдовзі після злочину. Після чого МВС довелося купляти нові квартири. Не інакше — за вказівкою ЦРУ 
….. 
Так ось, про наймитів ЦРУ. Про те, хто саме викрав Гонгадзе, знало безліч людей. Ось недавно Москаль заявив, що, мовляв, розголос пішов у МВС миттєво. І це дійсно так – занадто багато народу було задіяно в оперативних заходах. 

Окрім того Ви, як так розумію, не зовсім уявляєте собі деталі міліцейського діловодства. Не міг Пукач просто так взяти й відправити чотири екіпажі слідкувати за журналістом. Бензин потрібно списувати. Наружники мають щодня подавати рапорти про свою роботу. Але, головне, здійснювати заходи візуального контролю нереально без оперативно-технічних заходів: прослуховування приміщень (редакції УП та житла Гонгадзе й Притули), зняття інформації з ліній телефонного зв’язку тощо. А цим вже займається не «сімка», а ОТУ, оперативно-технічне Управління, яке в ті часи очолював Володимир Онисимович Холондович, до якого «сімка» ніякого відношення не мала. Пукач і Холондович взагалі могли не знати один одного в обличчя. 

До речі, у розмові Кучми на тему Гонгадзе від 3 липня 2000 року невідомий (скоріше за все, ним був Джига) пропонує Даниловичу, щоби той наказав Кравченку розписати завдання по Гонгадзе на нього та Холондовича. 

Річ у тім, що начальник ОТУ підпорядкований «чистому» першому заступникові міністра (ним був тоді Леонід Бородич, що загинув у один день з Гонгадзе), а Джига був першим заступником–начальником ГУБОЗ і не міг віддавати розпоряджень на проведення ОТЗ. 

Окрім того, підрозділ Пукача взагалі не приймав і не міг приймати рішення, за ким слідкувати. Оперативники й прізвищ об’єктів розробки не знають. «Сімка» — це щось на кшталт клінічної лабораторії в лікарні. Лікар виписує направлення на аналізи, а лабораторія обслуговує всі відділення лікарні й не цікавиться долею хворого. Так і «наружка» — вона отримує лише завдання на спеціальному бланку, підписане заступником міністра, що курує кримінальний блок. У зв’язку з чим здійснюються заходи й за ким «наружники» не знають – їм це ні до чого. 

Тому Москаль правильно сказав, що перше, що треба було б з*ясувати в Пукача – хто підписав бланк завдання (Пукач його знищив після публікації Єльцова). 

От тільки якщо Москаль такий розумний, то чого ж він зразу ж не повідомив в ГПУ про роль Пукача? Відповідаю – тому що він займався тим же самим у Криму. Для того, щоби приборкати злочинність, а точніше, для того, щоби зайняти її місце в «кришуванні» бізнесу, в МВС були створені підрозділи кілерів. Для цього міліціонерів виводили за штат, когось – легендували під бандитів. Кримінальна розвідка (найтаємніший підрозділ МВС) створювала свої банди. 

Перші такі міліцейські бригади були створені саме Москалем у Криму – і з організованою злочинністю на півострові було покінчено, бандитів просто перестріляли «невідомі». Потім Кравченко поширив цей досвід на інші регіони. 

Ще раз кажу: всі все знали. Тому після помаранчевого безладдя, перепрошую, помаранчевої «революції» й були так швидко арештовані підлеглі Пукача. Чи інший приклад – у Донецькій області в 2005 році в шахтних шурфах міліція виявила 57 трупів, полишених там бандою Немсадзе. Що, ходили, шукали з собаками й випадково знайшли? – Та ж ні. Все знали. Як тільки влада помінялася, оперативна інформація була реалізована. 

А щодо Гонгадзе, знали не тільки в міліції, але у СБУ. Бо Пукач і Ко слідкували заГонгадзе, а СБУшники – за Пукачем. Окрім того, що СБУ мала свою агентуру в «сімці» (я цілком припускаю, що й Пукач був свого часу завербований – дуже припускаю), ще й була заведена справа оперативної розробки по Гонгадзе(здається, підписував заст. Голови Землянський, дружок братів Рибаків, яких засудили за організацію вбивства слов’янського журналіста Ігоря Александрова). 
… 
Ті, хто займається безпосереднім здійсненням спец. заходів, не знають, за ким слідкують. Їм це ні до чого. Дівчинка, яка розшифровує записану телефонну розмова, поняття не має хто з ким розмовляє. Теж стосується й «наружників». 

Завдання, яке Ви навели, виписує «замовник». Тобто той, у провадженні якого перебуває оперативно-розшукова справа (співробітник карного розшуку, підрозділу УБОЗ і т.п.). Але безпосереднього виходу на оперативно-технічний підрозділ чи підрозділ кримінального пошуку «замовник» не має. І дуже часто навіть не знає, хто ті підрозділи очолює. 

Він заповнює бланк завдання (бланки суворої звітності, до речі), підписує в керівника свого підрозділу, який затверджував постанову про заведення оперативно-розшукової справи, і направляє на затвердження (в МВС затверджує заступник міністра, що курує кримінальний блок, або «чистий» перший заступник, в областях – начальник УМВС). 

Далі завдання передається в підрозділ, що його виконує, на підставі цього завдання виписуються зовсім інші документи – для виконавців. Ніякі прізвища чи посади там вже не фігурують. Якщо йдеться про зовнішнє спостереження, то передаються фотографії об’єкта й повідомляються номери автомобілів, якими він може користуватися, якщо йдеться про проникнення в житло – повідомляються дані оперативної установки й т.п. Хто «замовив»,у зв*язку з чим і т.д. безпосередні виконавці не знають — во многіх знаніях многіє печалі. 

Москаль мав на увазі якраз оце завдання, що Ви навели. Для розкриття злочину важливо знати, хто саме завів оперативно-розшукову справу поГонгадзе та видав завдання на здійснення зовнішнього спостереження та хто це завдання затвердив. Власне, все відомо. Тому Джига так нервує. 
… 
І ще. Хочу все ж таки пояснити, чому Холондович міг і не знати Пукача. 

Протасов, засуджений за вбивство Гонгадзе, колись ледь не вилетів зі служби. Він випадково встряв у якусь халепу на вулиці, підскочили міліціонери, хотіли його «пакувати», але він сказав, що «свій» — також з міліції. За законами жанру він після цього мав шукати собі іншу роботу. Ні за яких обставин співробітник кримінального пошуку не може розшифровувати свою причетність до органів внутрішніх справ. У тому числі – перед колегами. Бо де гарантія, що той колега сам не є членом якоїсь банди і сам завтра не стане об’єктом оперативної розробки? 

Врятувало Протасова лише заступництво кума, тобто Пукача. І це при тому, що Протасов оперативною робою не займався – він занадто примітний через високий зріст – а служив у черговій частині. 

Подібний рівень конспірації поширюється й на керівника кримінального пошуку, оскільки він і сам може брати участь у здійсненні оперативних заходів Урешті-решт, так і було: Пукач особисто слідкував за Гонгадзе. Тому Пукача керівники інших управлінь могли й не знати – він спілкувався з кількома заступниками міністра й цього було досить. 
… 
Теоретично Пукач міг брати участь у оперативних заходах. Брав чи не брав — то вже інше питання. 

У тому, що працівник оперативного підрозділу особисто веде оперативну роботу нема нічого дивного. У принципі, так і повинно бути. Подібно до того, як голова суду особисто розглядає справи (у меншому обсязі, аніж пересічний суддя, але все ж таки). 

У своїх споминах (вони вийшли друком на початку 90-х) колишній начальник ПГУ КГБ СССР Леонід Шебаршин писав, що навіть керівник розвідки повинен особисто займатися оперативною роботою (тим самим протиставляючи себе, кадрового розвідника, попереднику, Володимиру Крючкову). 

Мені доводилося знати «пукачів» обласного рівня. Навіть вирішувати з ними деякі оперативні питання в справах, що становили спільний інтерес. Так ось, інколи вони самі виходили «в поле» — у тому числі для контролю за діяльністю підлеглих. Або для контрспостереження — щоби виявити можливі «хвости» за «наружниками». Сподіваюсь, ви знаєте анекдот про розцінки в будинку розпусти. Так найдорожче коштує «наблюдение за наблюдающими». 

Чи міг Пукач вбити?.. Є два дуже серйозних аргументи на користь того, що він причетний до злочину. По-перше, це те, що він показав місцезнаходження голови. По-друге, те, що інші його підлеглі були засуджені за знущання з Подольського. Там все було майже так, як і у випадку з Гонгадзе, але все закінчилося лише залякуванням. 

Втім, є й певні сумніви об*єктивного характеру. Наприклад, засуджені за вбивство Гонгадзе оповідали на суді (я друкував вирок у повному обсязі на «ОРД» про те, що тіло облили бензином і підпалили. Так ось, на таращанському тілі не було жодних ознак дії високої теператури. Я це може стверджувати на 100% і пред*явити докази. 

Шкіри на тілі також не було. Але не внаслідок обпалення. Скоріше можна припустити, що тіло попервах засипали хлорним вапном, щоби не було запаху. Але це — лише припущення. 
… 
У мене заяви про безпосередню причетність Пукача до злочину також викликають стан душевного дискомфорту. Але ми не в церкви. І не в редакції «Дзеркала тижня». Це там, якщо немає інформації, пишуть величезні статті, які називають «аналітикою». 

Тому тут питання не в тому, хто в що вірить, а в тому, що було. 

Але звертаю увагу — відносно Гонгадзе здійснювався повний комплекс оперативних заходів. Наприклад, оперативною установкою займався заступник Пукача полковник Бернак — він особисто їздив по контактахГонгадзе, розпитував людей. Співробітників просто не вистачало — президент вимагав результату, тож було кинуто всі сили. Тут немає нічого дивного — був повний аврал. Особливо після того, як Гонгадзе, виявивши машини зовнішнього спостереження, написав скаргу на ім*я Потебенька. Пам*ятаєте знаменитий діалог між Краченком і Кучмою. Перший доповідає, що «трохи проколовся». А Кучма у відповідь: «Щоби всяка срань писала на Генерального прокурора?!». 

Тобто, у стані такого авралу могло бути все, що завгодно. Міг Пукач осибисто виконувати президентське завдання, тим більше після проколу підлеглих? — Цілком. Інша річ, слід розібратися, де він каже правде, а де бреше. 

З*ясовувати істину треба з відновлення ОРС по Гонгадзе: хто завів, хто затвердив, хто виписав завдання. Хто санкціонував літерні заходи (тоді це робила прокуратура, а не суд). Взяти за геніталії наглядового прокурора. Взяти за геніталії того ж Бернака, який у 2003 році натхненно брехав на слідстві й говорив, що вперше про Гонгадзе почув після його зникнення. 

Бо зараз той же Володимир Бернак проходить в якості свідка — він виступав на суді (під час закритого засідання). Який він свідок? Він — лжесвіддок. У мене є протокол його допиту за 2003 рік. 
… 
До речі, постанову про закриття кримінальної справи щодо Мельниченка підписав особисто Генеральний прокурор Піскун. Випадок винятковий. Я знає лише ще один подібний, коли Генеральний прокурор особисто приймав процесуальні рішення. Прізвище Генпрокурора було Руденко, країна називалася СРСР, а справа була по обвинуваченню тов. Берія. 

Я спитав у Піскуна, навіщо він це зробив. Отримав відповідь: «Щоби у випадку, якщо я навіть піду з посади, ніякий працівник Генпрокуратури не міг ту постанову скасувати». 
… 
Ті, які кажуть про можливу причетність ЦРУ до вбивства Гонгадзе, взагалі не розуміють, про що йдеться. Ну, скільки в Україні агентів ЦРУ? — 5?- 8? Всі вони під «ковпаком». Це – резидент у посольстві, аташе, ще кілька співробітників, у ті часи – ще й керівник української редакції радіо «Свобода» Роман Купчинський (втім, його, кажуть, свого часу вербанув Марчук прямо в Празі за якихось 500 доларів. Я питав у Марчука, чи це правда – він лише розсміявся: «Не бачу тут нічого поганого, навіть якщо це відповідає дійсності»). Всі їх контакти відомі. Чи хтось серйозно думає, що Пукач або Кравченко міг контактувати з американською агентурою? Це як — з нелегалами? А бо колись тут були виявлені? 

З Мельниченком на території України співробітники ЦРУ також не контактували (це був би верхом безумства з його боку). Перший контакт відбувся в Празі після його виїзду за кордон. Про записи американці узнали також лише після початку касетного скандалу. Спеціального підрозділу в ЦРУ, який би займався Україною, взагалі немає. Цікаво, люди, які плескають язиком про руку ЦРУ, хоч уявляються собі, як планюються та виконуються подібні операції? Сміх та й годі. 

Тож ЦРУ тут ні до чого. Інша річ – це СБУ, точніше Деркач-старший, який люто воював з Кравченком. Деркач міг заради компрометації останнього піти на все. Я, наприклад, сильно підозрюю, що Пукач був завербований СБУ і саме за вказівкою свого куратора здійснив перепоховання, підкинувши прикраси, з метою наступного впізнання трупа. А перше повідомлення про знахідку «таращанського тіла»? Хтось же ж підкинув інформацію в газету «Сегодня»? – Правильно, діяли через завербованого журналіста. 
… 
От що я ще подумав. Якщо Ви так запросто оперуєте прізвищами працівників — нинішніх і колишніх — Донецької міліції (Михайло Халаджі на сьогодні — начальник Управління ДАІ Черкаської області), то поцікавтеся донецькими зв*язками Пукача. Якщо, звісно, є така можливість. 

Ви ж розумієте, що це не він після свого раптового затримання в 2003 році знайшов собі донецького адвоката Сергія Осику. І не він платив Осиці. 

Близький товарши Пукача — колишній пркурор Запорізької області Валерій Кулаков. У 2003 році він був начальником Донецького обласного управління юстиції. 

Можливо, Ви також знаєте, що Пукач переховувався зовсім не за кордоном. Тривалий час він жив у м.Краматорську, і якби б начальник тамтешньої міліції мав би більш розвинутий інтелект, взяли б Пукача зрачно раніше. 
… 
Про проживання Пукача в Краматорську стало відомо в 2007 році, коли начальником обласної міліції вже був Куп*янський. 

До міліції звернувся дідок, мешканець Краматорська, якому якийсь пан залишив на зберігання автомобіль — Тойота-Рав-4. Сплинуло два тижні, але ніхто машину не забирає. 

Машину «пробили» й встановили, що автомобіль належить Тетяні Стельмах — коханці Пукача, а право на керування — їм обом. Коли ж дідку запропонували впізнати по фотографії людину, що залишила йому машину, дід з кількох запропонованих фотографій вибрав фото Пукача. 

Начальник Краматорської міліції Радченко повідомив про це в Київ начальнику департаменту Паскалу, той прислав двох оперів. Опери спочатку пробухали всі гроші, які їм видали на відрядження, після чого замість того, щоби засісти в засаду, взяли й перегнали автомобіль у Київ. 

А ще за кілька днів до дідка прийшов хазяїн машини — той самий, якого він опізнав на фотографії. Дід все розповів, сказав, що автомобіль забрали міліціонери й т.д. 

Думаю, коментарі тут зайві. 
… 
Ви знаєте, як в міліції виконуються постанови про оголошення в розшук (а, тим більше, винесені іншим відомством — Генеральною прокуратурою України)? 

Заводиться ОРС «Розшук», виставляється «прапорець», складається рапорт про те, що в обласні управління направлені орієнтування, рапорт підшивається в папку, папка кладеться в шафу. Ото й усі розшукові заходи. 

Ловлять розшукуваних осіб в два способи. 

Спосіб перший. Громадянин по-п*яні отримує в морду на вулиці чи дає в морду комусь сам. Громадянина доставляють у райвідділ, встановлюють його особу й тут виявляється, що цей пан значиться в базі даних «розшук». 

Спосіб другий. У оперативному підрозділі з*являється стажер. Щоби він не заважав старшим товаришам займатися основною роботою — пиячити, продавати речові докази, брати гроші за посередництво в закритті кримінальних справ й т.п., з шафи достають папку й кажуть: «Ось тобі ОРС, займись пошуками людини». Стажер з*ясовує номер мобільного телефону розшукуваного громадянина, направляє запити щодо встановлення кола його знайомих, «пробиває» автомобілі, майно, родичів — і врешті-решт натрапляє на того, хто йому потрібен. 

Але розшукуваних багато, а стажерів мало. Тому Пукача так довго й шукали. 
… 
І ще. Якщо вже буде з*ясовувати донецькі зв*язки Пукача, то майте на увазі, що він і Протасов навчалися в Донецьку 

P.S. Так, що одним з генеральних замовників вбивства Гонгадзе «під плівки» може виявитися голова донецької області/клану, якого Кучма після касетного скандалу призначив Прем`єр-міністром і «підтримав» його кандидатуру на посаду Президента…

Источник: stainlesstlrat.livejournal.com