Криза. Причини

Для того, щоб маса грошей, які перебувають в обігу, відповідалавартості всіх товарів, потрібно було б у десятки, якщо не в сотні разів підняти вартість товарної групи. Саме ці, вільні, незабезпечені товарною групою кошти, породжені власне природою капіталізму, і є головним злом сучасного світу.

Міфологія кризи

Для того, щоб лікувати, необхідно знати причину. Коли починаєш читати публікації на тему походження кризи, вражає величезне розмаїття ідей щодо її причин. Найчастіше наслідки видаються за причини або виділяються якісь дрібненькі, несуттєві з них.

Ось одна з типових думок на цю тему: «Безвідповідальна поведінка інвесторів, які брали на себе непомірно великі кредитні борги з метою «зірвати» величезні прибутки на іпотеці і цінних паперах…, стали причинами світової кризи і призвели до створення умов, які не приведуть ні до чого хорошого у світовій економіці».

Але більшість експертів причинами цієї кризи називає «проблеми в американській економіці, а саме у фінансовій сфері, що виникли внаслідок різкого скорочення заощаджень, зростання дешевих кредитів, неадекватного споживання та спекуляцій на ринку ризикованих іпотечних цінних паперів».

Відшукують і духовні, і технологічні, і політичні, і багато інших причин світової кризи. Останнім часом досить популярною стала концепція змови світових банкірів, яку розробив російський економіст Михайло Хазін.

Суть — неконтрольована емісія Федеральною резервною системою доларів США. Не відкидаючи і цей фактор надмірної емісії, хотілось би вказати й на іншу… більш просту, і водночас більш складну.

Банально про просте

Спочатку про деякі прописні істини. Якщо взяти класичне виробництво в XIX столітті, то, за Марксом, воно здійснювалося за формулою:

Гроші — Товар — Гроші-1

де Гроші-1= Гроші + ДВ (додаткова вартість). Дана формула дійсна й сьогодні. Правда, сама структура ДВ, її зміст зазнали певних змін.

Так от, додаткова вартість спрямовувалася:

— частина — на розширення виробництва;

— інша — на проїдання;

— а залишок — на накопичення.

До середини XIX століття все було більш-менш нормально. З розвитком науки і техніки почала зростати продуктивність праці, а відтак і кількість товару. А оскільки купівельна спроможність переважної частини населення була досить низькою, виникла криза перевиробництва.

Це відбувалося через те, що значна частина багатства зосередилася в багатих верствах, а споживання відставало. Адже яким би багатим не був капіталіст, з’їсти більше, ніж потрібно для задоволення фізіологічної потреби, або одягти чи взути більше, ніж необхідно, просто неможливо.

Але зауважимо, що криза перевиробництва була не у світовому масштабі, а в провідних капіталістичних країнах на початку 70-х років XIX століття.

Тепер же повернімося до перевиробництва. Інтуїтивно чи усвідомлено, але власники підприємств почали більше платити найманим робітникам, дбати про соціальне забезпечення і навіть допускати їх до акціонерної власності. Збільшувалася купівельна спроможність населення, а відтак внутрішній ринок для товарів і послуг.

Чим вищим ставав рівень виробництва, тим більше з’являлося можливостей поліпшити якість життя робітників і селян, а пізніше і так званого середнього класу, і тим швидше наближався світ до криз. Здавалося б, парадокс! Однак зовсім ні. Чому?

На початку XX століття рядом економістів були проведені дослідження, покладені в основу так званого «Кембріджського рівняння». В основних постулатах воно зберегло свою цінність і донині.

А полягає воно в наступному. «Відношення сукупності всіх грошових одиниць, які перебувають в обігу, до загальної вартості всіх товарів, які знаходяться в обігу, має бути постійною величиною, рівною грошовому еталону вартості. При зміні загальної товарної маси розміри грошової маси повинні коректуватися таким чином, щоб їх співвідношення не змінювалося».

І сьогодні правомірність застосування згаданого рівняння не підлягає сумніву. Слід лише зробити поправку на наявний обсяг інвестицій. А саме: від загальної суми грошей, які перебувають в обігу, необхідно відняти загальний розмір заощаджень, підматрасних коштів, або грошей на «чорний день». Саме сукупність тих вільних коштів, які породжуються в основному через додаткову вартість, і є розпалювачем багатьох конфліктів і воєн. Але про це пізніше.

Від перевиробництва товарів до перевиробництва грошей

На початку XX століття завдяки впровадженню у виробництво новітніх досягнень науки й техніки у світі почала накопичуватися надмірна маса грошей, яка потребувала свого застосування. Однак вже з’являлися різні перешкоди, оскільки сфер застосування цим грошам винайдено ще не було. Звідси і війни. (Саме виникнення війни – предмет іншої публікації. Цієї проблеми торкатись зараз ми не будемо).

Переважна маса надлишкових грошей була витрачена в першій, згодом — у другій світових війнах. Яким чином? Через інфляцію або гіперінфляцію, спекуляцію і всі інші чинники, які приводили у відповідність формулу «гроші мають дорівнювати вартості товарів». Крім знищення у такий спосіб надлишку грошової маси, війни винищували доросле населення, тобто зменшували чисельність суб’єктів нагромадження грошових знаків. Це і фізичне знищення, і різноманітні клади, і заначки, що нагадувало досить поширений у давні часи спосіб лікування хворого через кровопускання.

Та дуже швидко життя в переважній більшості країн почало налагоджуватись. Особливо виграли США. Деякий час через впровадження досягнень НТР багато продукції було здешевлено. Таким чином було прикрито надлишок грошей, який уже на початку 20-х років був надзвичайно великим. Ось чим пояснюється і промисловий бум, і можливість значної кількості робітників купувати автомобілі, і багато іншого вже в 20-х роках минулого століття.

Однак, торгівля не встигала за виробництвом. У зв’язку з нерозвиненістю міжнародних ринків, через труднощі з інвестуванням у закордонні активи, а також внаслідок ряду інших суттєвих факторів почалася криза.

Інфляція долара по роках

Криза в США закінчилась не тільки завдяки політиці Рузвельта, як вважає більшість дослідників і пересічних громадян. Рузвельт лише стабілізував ситуацію в країні, не допустив голодомору та соціальних потрясінь. Криза закінчилась з початком другої світової війни. Надлишок грошей був знову знищений. І знову почалося відродження…

Наступна криза за рівних можливостей мала б розгорітися десь наприкінці 50-х — у першій половині 60-х років минулого століття. Варто згадати лише про Карибську кризу. Але лише завдяки суб’єктивним чинникам вона не відбулася. Проте завдяки війні у В’єтнамі знову відбулося корегування рівності між грішми і товарами. До кінця не з’ясовано значення масових військових витрат на ці процеси. Цілком можливо, що вони також відіграли роль своєрідної «буржуйки», в якій згорав надлишок грошей.

Коли ціна товару почала відриватися від вартості

У кінці 80-х – на початку 90-х рр. у вартість товару почали заганяти різні віртуальні споживчі якості. Наприклад, гудвіл. Гудвіл (goodwill, англ.) — це умовна вартість ділових зв’язків фірми, грошова оцінка нематеріальних  активів компанії: фірмовий знак, імідж, управлінські та організаційні ресурси, репутація у фінансовому світі, «ноу-хау» та інше.

Для того, щоб маса грошей, які перебувають в обігу, відповідала вартості всіх товарів, потрібно було б у десятки, якщо не в сотні разів підняти вартість товарної групи. Цього ж, звичайно, допустити не можна було. Тому надприбутки, а відтак і надлишок грошей у реальному секторі економіки вже не вміщалися. Ось чому з’явилися нові інструменти.

Почали утворюватися не відповідні до реальних активів і слабо контрольовані державою похідні цінних паперів, а також цінні папери, які не мали реального фізичного наповнення, не були прив’язані до реального матеріального виробництва. Можна сказати, що у світі з’явилося безліч локальних емісійних центрів додаткової вартості. Крім, звичайно, ФРС.

З вартістю товарів почало коїтися те ж саме. За допомогою ряду трюків армія менеджерів і маркетологів почали «надувати» додаткову вартість і піднімати ціну товару, часто в декілька разів вище, ніж сам виробник.

Таким чином економіка стала антиекономікою.

2008 року світовий ВВП становив 62,25 трильйони доларів. А в Сполучених Штатах Америки — 14,29 трильйони. До речі, у ВВП включається як товари, так і послуги. До складу останніх включені, наприклад, суми, відсуджені адвокатами, послуги лікарів тощо.

Про «накачані» вартості товарів вже згадувалося. А нічим не забезпечених цінних паперів у світі є понад 600 трильйонів доларів. Якщо припустити, що середня амортизація становить близько 8 років, а реальна вартість світового ВВП хоча б 50% від статистичної, то будемо мати: 31 трильйон доларів помножити на 8 дорівнює МАКСИМУМ 248 трильйонів.

Можна з упевненістю констатувати: зайвих грошей у світі десь близько 352 трильйони доларів. А товарного забезпечення — на порядок менше!

Не змова банкірів, а природа капіталу!

Однак головна причина криз в іншому. Власне природа капіталу через отримання прибутку, який накопичується у величезних обсягах, і є причиною криз. Якщо ВВП США, як уже раніше зазначалося, торік становив 14,29 трильйонів доларів, то консолідований прибуток — 1,5 трильйони. Це — лише задекларований.

Зважаючи на використання офшорних схем для оптимізації податків особливо великими компаніями (за оцінками американських експертів, 83 найкращі національні корпорації США, включаючи Citibank та Morgan Stanley, активно використовують офшорні юрисдикції у своїй діяльності, всього ж у офшорах нині накопичено 11,5 трильйонів американської валюти), можемо з вірогідністю сказати, що реальний сумарний прибуток США за 2008 рік як мінімум удвічі більший, тобто становить десь близько 3 трильйонів доларів.

Можна з певністю стверджувати, що в цій країні кожного року прибуток зростає приблизно на 20%. Ще один факт. Послуги в США зростають у середньому на 5%, а товарне виробництво лише на 1%. Таким чином, дедалі більше поглиблюється  подальший розрив між вартістю товарів і загальною сумою грошей.

Якщо порівняти річні обсяги товарного виробництва в США з реальними прибутками, стане зрозумілою схема накопичення величезних  запасів грошей. Долари США в цій схемі — такий же товар, тільки надзвичайно прибутковий і дуже ліквідний.

Скрита емісія з боку держави для власних потреб, експорт у країни, що розвиваються, в обмін на реальні активи призвів  до появи в усьому світі величезної маси надприбутку, яка, долучившись до надприбутку з інших джерел, і спричинила сьогоднішню кризу.

Що ж до теорії змови банкірів, то вона не пояснює причин криз у XIX столітті, а також причин кризи в Азії та багато чого іншого. Звичайно, якби все було так просто, як це намагаються трактувати автори ідеї про змову світових банкірів, то ситуація б у країнах, які мають надлишок поточного рахунку, була б іншою.

Візьмемо, наприклад, Німеччину і Японію. Ці дві країни вели досить ощадливу економічну політику. Не  ганялися за надприбутками, краще  ніж США та Англія, здійснювали контроль за фінансовим ринком.

Сумарний надлишок Німеччини і Японії склав величезну суму — 463 мільярди доларів. Однак відомих кризових явищ в економіці їм уникнути не вдалось. Звичайно, скажуть міжнародні економісти, складнощі в цих країнах викликані зменшенням експорту до США. Частково це правда, та все ж…

Надлишок поточного рахунку у % ВВП (на графіку ліворуч). Споживчі витрати у % ВВП (на графіку праворуч).
Джерело — economist

Сказати людям, які втратили сьогодні бізнес, роботу чи  власні заощадження, що всі їхні неприємності є лише частиною циклу, чи лише результатом змови банкірів, — значить нічого не сказати.

Ця публікація ставить за мету критично оцінити кроки провідних країн світу в подоланні наслідків світової кризи. Прийнявши зміст написаного, кожен отримує лакмусовий папірець для самостійного визначення ефективності тих чи інших заходів.

І ось перша ж задачка. Якщо у світі є надлишок грошей, а країни G20 приймають рішення про додаткове виділення ще 3 трильйонів доларів на підтримку національних економік, то вгадайте з першого разу: яка ефективність пропонованих заходів?.. Чи не нагадує це таку картину: величезну пожежу намагаються гасити… бензином?!

Тільки США уже виділили понад 700 мільярдів доларів на підтримку власної банківської системи… І це при тому, що у світі не менш як трильйони зайвих доларів! А Федеральна Резервна Система продовжує друкувати все нові й нові банкноти…

Однак не слід демонізувати і ФРС. Припустімо, що остання проводила б зважену політику, не продукувала б надлишкову грошову масу. То й що? Криза все одно неминуча! Можливо, пізніше, можливо, не в таких масштабах, але вона б неодмінно настала. Тому що на місце одного дракона обов’язково з’явиться інший…

Папа Римський  Бенедикт XVI зробив заяву з приводу обвалу валюти на світових ринках, у якій підкреслив, що глобальна фінансова криза свідчить про марність грошей і даремність нагромадження матеріальних цінностей.

Можна посперечатися щодо марності грошей, адже їм немає сьогодні заміни, але нагромадження, викликані надприбутками, потребують певних політичних рішень.

Варіантів насправді зовсім небагато. Але це вже тема окремої публікації…

P.S. Середньовічні міста-держави в Італії… Їх правителі витрачали кошти не на отримання відсотків на свій капітал, а на створення шедеврів архітектури, якими уже понад 600 років милується людство…