Сергій Дацюк: Майбутнє людства — екзистенція та транзистенція

Сергій Дацюк, для "Хвилі"

sur159

Розширений виклад тез  виступу українського філософа Сергія Дацюка на Стратегічній футуро-сесії «Майбутнє України в глобальному світі» 20-го вересня 2016-го року, Київ.

В чому полягає смисл життя людства впродовж всієї його історії?

В 1942-му році Альбер Камю написав роботу «Міф про Сізіфа. Есей про абсурд», де навів три приклади абсурдного життя — Дон-Жуан (спокусник), актор, що зображає ефемерні життя для власної слави, і завойовник, що забув про вічність заради впливу на людську історію.

В нинішній загальнолюдській кризі таких абсурдних позицій стало набагато більше. В абсурд перетворилися багато традиційних смислів, якими людство жило впродовж тривалого часу.

Якщо уважно подивитися на літературу та філософію, то можна побачити деякі смисли життя, які об’єднуються в певні смислові сфери.

В теоретичному плані ці смислові сфери необхідно виділити та дослідити.

В цьому сенсі пропонується нове теоретичне уявлення — екзистенційні поля.

Екзистенційні поля людства

Смислові змістовні сегменти життя людства (його екзистенційні поля) водночас виступають як онтологічні одиниці роботи з майбутнім та структури опанування  найближчої перспективи. Це незалежні один від одного реальності, в які можна провалюватися на все життя, тому що вони можуть захоплювати людину повністю.

Ці екзистенційні поля також можна назвати концептуальними (оскільки вони осмислені в літературі та філософії) та мотиваційними (оскільки мотивації кожного поля незалежні від мотивацій іншого поля).

Ці екзистенційні поля є засадничими для людської цивілізації, бо вони є тими сферами, куди людство спрямовує свою соціальну енергію. Мотивації одного екзистенційного поля настільки відрізняються від мотивацій іншого екзистенційного поля, що їх представники мало розуміють один одного.

Зараз наявні екзистенційні поля, в яких досі жила та розвивалася людська цивілізація, втратили свою привабливість.

Взагалі історія цивілізації людства полягає у розвитку через мотивовану цікавість. Коли мотивована цікавість зникає, людство стагнує та/або деградує. Людство, що перестало розвиватися, більше схоже на тваринний світ.

Саме зараз людство переживає загальноцивілізаційну кризу, яка пов’язана з принциповою зміною основної якості екзистенційних полів. Змісти та смисли екзистенційних полів стали не цікавими, а їх мотивації перестали продукувати достатньо соціальної енергії для розвитку людської цивілізації.

Окрім того, людська цивілізація також втратила орієнтири, бо в ситуації кризи наявних екзистенційних полів людство дуже слабко шукає, відкриває та створює нові екзистенційні поля.

Мало би бути навпаки — чим глибша криза наявних екзистенційних полів, тим більший пошук горизонтів розширення екзистенції. В принципі такі пошуки є, але масова комунікація зосереджена не на нових горизонтах екзистенції, а на спробі відродити і якомога довше поексплуатувати наявні, перевірені часом, традиційні.

Давайте поглянемо на наявні до цього часу екзистенційні поля людства.

  1. Збагачення-накопичення (підприємництво, бізнес, колекціонування, шахрайство, крадіжки і т.д.)
  2. Дозвілля (секс, розваги, ігри, подорожі і т.д.)
  3. Просторова експансія (війни, географічні відкриття, космічні польоти і т.д.)
  4. Пізнання (ідеальна  експансія — наука, релігія, магія і т.д.)
  5. Творчість (віртуальна експансія — мистецтво, філософія, інженерія-технологія-винаходи і т.д.)

Збагачення перестало радувати багатих. Бізнес все менше приносить прибутків, але ще достатньо впливовий. Підприємництво все більше схоже на творчість і все менше схоже на збагачення. Водночас порядок денний в політиці продовжують диктувати бізнесмени, а не підприємці. Головні шахраї і злодії це державні чиновники чи пов’язані з державою бізнесмени (олігархи).

Дозвілля через масову доступність його форм стало формалізованим і втратило оригінальність та несподіваність. Людину надзвичайно важко стало здивувати. Навіть дуже великі затрати фінансів та часу на дозвілля не дають людині більше такого задоволення, як це було раніше.

Просторова експансія сповільнилася (географічні відкриття в основному закінчилися, війни стали не цікаві, за винятком тих воюючих країн, які архаїзуються чи перебувають в архаїзації, подорожі не несуть великої новизни, бо є телебачення та Інтернет). Космос за межею орбіти Землі виявився проблемним для опанування.

Пізнання в об’єктному плані вичерпане — з 60-х років ХХ століття фундаментальні уявлення науки незмінні, нових світових релігій не з’являється, а старі релігії зайняті конкуренцією за віруючих, магія стала витісняти науку зі сфери масової уваги, оскільки на місце наукової фантастики прийшла містико-магічна фентезі.

Творчість в актуальній реальності перестала бути в центрі уваги, а для віртуальної експансії поки що немає дешевих та масових технологій. Жива філософія 60-70-х років (постмодернізм-постструктуралізм) глобалізувалася і створила когнітивний бар’єр, чим заблокувала масову увагу до нової живої філософії. Технологія розвивається майже винятково у сфері телекомунікацій. Тому в якомусь сенсі можна сказати, що творчість — єдине, що залишилося цікавим, але що суттєво змінює свій зміст. В цьому сенсі творчість поза актуальною реальністю вже не є традиційною творчістю. Тобто творчість всередині загальноцивілізаційної кризи як актуальна творчість є онтологічно обмеженою.

Занепад екзистенції і нові перспективи

Головний суб’єкт розвитку людства останніх століть — держава — вечерпала свій цивілізаційний потенціал.

Держава втратила амбіції щодо основних цивілізаційних концептуальних полів (сфер), в яких живе людська цивілізацій.

Сьогодні держава дезертирувала вже і продовжує дезертирство з багатьох сфер, якими раніше монопольно опікувалася.

Держава дуже обмежено веде просторову експансію. Геополітичні війни держав втратили сенс через зростання коннективності світу, здешевлення транспортної інфраструктури та вичерпність домінуючих енергоресурсів. Географічні відкриття давно припинилися.

Держава більше не займається просторовою експансією, хіба що намагається повернути своє імперське панування над втраченими територіями, як от Росія.

Космічну квазі-експансію можуть собі дозволити дуже небагато держав чи їх об’єднань — США, ЄС, Китай, Росія.

Космічна експансія опинилася під загрозою, бо навіть колонізація Місяця вимагає об’єднання зусиль різних держав, не кажучи вже про колонізацію Марсу.

Держава досить давно домінує в сфері пізнання, дозвілля і творчості, протягнувши туди свої монополістичні орієнтації. Але поступово вона дезертируватиме і з цих сфер.

Держава дезертирувала з пізнання. Фінансування науки більше не є фінансуванням пізнання, бо об’єктна дійсність вичерпана на фундаментальному рівні. Щоб осягати (а не пізнавати) потрібна більш складна онтологія, ніж об’єктна. Більшість вчених у світі опираються цій новій конструктивістській онтології — з їх точки зору це вже не наука.

Держава все ще намагається контролювати процеси дозвілля, але все більше і більше її перебираються на себе корпорації.

Держава також не стимулює більше процеси творчості — мистецької, філософської, інженерної. Навіть технологічну творчість держава не стимулює, переклавши це на плечі корпорацій.

Натомість держава в особі чиновників повсюдно в світі займається збагаченням (корупцією олігархічного рівня), шахрайством (так чи інакше обходячи соціальні зобов’язання) та крадіжками, конкуруючи тут з корпораціями.

Держава втрачає ефективність як монопольна система організації безпеки, багатоаспектного розвитку та демографічного зростання.

Функції безпеки все більше беруть на себе наддержавні утворення (НАТО, ООН, ОБСЄ) або зброя масового знищення (ядерна, космічна, кібернетична, біологічна, хімічна).

Держави повсюдно стикнулися з демографічними проблемами та з проблемами міграції.

Мотивації демографічного зростання виявилися взагалі незрозумілими з точки зору свого походження. Держави навчилися обмежувати зростання населення. Але жодна держава так і не навчилася стимулювати зростання свого населення.

Є здогадка, що демографічний приріст має трансцендентний зміст, який пов’язаний з наявністю позитивної перспективи. Чоловіки погоджуються бути батьками, а жінки погоджуються народжувати дітей лише тоді, коли обоє мають спільну позитивну перспективу хоча б до кінця життя. Коли такої позитивної перспективи немає, то народжуваність буде мала і демографічного зростання не буде.

Причому, важливе значення має те, що така позитивна перспектива не залежить від конкретної форми трансценденції, тобто може мати релігійне, наукове чи магічне походження.

Дуже небезпечно, коли наука втрачає позитивну перспективу, фундаменталізована релігія може її втримувати за допомогою архаїзації та ще й магія просувається як мракобісний спосіб мислення в якості позитивної перспективи.

Демографії байдуже до того, в що ви вірите — в Бога, в особисту волю чи в об’єктивну дійсність. Для демографії має значення лише, щоб перспектива, яку надає вам ваша віра, була позитивною.

Наддержавні утворення не змогли перейняти від держав функції багатоаспектного розвитку людства. Тому ООН, МВФ, СОТ виявилися не надто ефективними.

Набагато більш ефективними виявилися корпорації. Водночас корпорації мають інші вади, теж дуже небезпечні. Якщо держави протиставляють себе публічному інтересу через свій монополізм та корумпованість, то корпорації протиставляють себе публічному інтересу через орієнтацію на приватне привласнення прибутку.

Лише мережеві громади, які саме зараз виникають як впливова сила сучасності та майбутнього, можуть стати противагою державам та корпораціям, але вони знаходяться в стані катастрофічного дефіциту ресурсів, які зосереджені у держав та корпорацій.

Від екзистенції до транзистенції людства

Отже не держава, не державна наука, не державні стратегії є основою майбутнього.

Найбільшим ресурсом для майбутнього є корпорації та мережеві громади.

Але в змістовному плані майбутнє народжується принципово поза державою, поза корпораціями і навіть поза мережевими спільнотами.

Майбутнє народжується в особливій реальності когітусу — поза габітусом. Когнітивне мислення (когітус) є в опозиції до габітуального мислення (габітусу). Отже майбутнє в принципі не є габітуальним.

В когітусі працюють особливі люди, яких раніше називали пророками. Ми знаємо пророків лише як релігійних пророків (месій). Але це не так. Сучасні пророцтва це специфічна діяльність сучасних пророків (мислителів, філософів, поетів і навіть окремих підприємців), які придумують і впроваджують нові екзистенційні поля.

Лише через активну діяльність пророків з’являється майбутнє. Пророки нехтуються чи навіть переслідуються сучасниками. Відтак пророки працюють не для сучасників, а для нащадків. Пророки не люблять один одного і одні інших називають лжепророками. Пророки конкурують один з одним, але хто з них правий, — дізнаються лише нащадки.

Тут ми не розглядаємо когітус детально. Тут ми розглянемо лише нові екзистенційні поля, які були відкриті та просуваються сучасними пророками в когітуальній сфері комунікації, яка відділена і віддалена від масової комунікації.

  1. Колонізація орбітального космосу та інших планет (змінена просторова експансія).
  2. Побудова світів у віртуальній реальності.
  3. Трансструктурні технології мікросвіту (наприклад, технології нано-зеро і зеро-нано, що в науці не розрізняється і доволі неточно називаються нанотехнологіями).
  4. Позасвіт (позасвітні реальності і виміри — темна матерія, темна енергія, іншовимірні реальності, що ще чекають свого відкриття).
  5. Інакше (прибульці, штучний інтелект, трансгуманізм (андроїди, «люди-х», біопротезування всієї людини, включаючи мозок), псіоніка та психоконструювання як практичні галузі досліджень і реалізацій).

Не очевидно, що космос (макросвіт) є для людства більш привабливою перспективою, ніж інші світи (мікросвіт, віртсвіт) та Позасвіт. Також з космічною експансією можуть конкурувати психоконструювання та трансгуманізм.

Ці поля в процесі їх виникнення є транзистенційними полями (полями змін, переходів, перетворень), тобто вони через кризу спрямовують людство у нові змісти та смисли. З часом, коли транзистенційні поля обживуться людством, вони перетворяться на екзистенційні поля.

Нові екзизестенційні поля не заміщають старі екзистенційні поля, але вони принципово впливають на їх існування, спричинюючи її сутнісне перетворення.

Сьогодні ці смислові сегменти транзистенційних полів є маргінальними. Люди в своїй більшості звертають увагу на форсайти, тренди і тенденції.

Наявні тренди та тенденції є подовженим теперішнім, а не розривним майбутнім. На форсайтах заробляє багато прогнозистів, але вони принципово не є пророками. Те, чим може габітуально управляти держава, чи що можна продати корпорації для бізнесу, не є пророцтвом.

Щодо перетворення транзистенції в нову екзистенцію існує основна проблема мислення, яка означена як проблема Сингулярності.

Технократичне уявлення про Сингулярність є примітивним та помилковим. Сингулярність це радикальна і принципово нетехнологічна Транзистенція.

Сингулярність можна означити скоріше як радикальну появу нових екзистенційних полів для розвитку людства, ніж якийсь технологічний процес.

Вочевидь Сингулярність потрібно розглядати в широкому гуманітарному контексті. В даному разі Сингулярність краще розглядати як широкий змістовний контекст транзистенційних полів людства, які претендують стати новими екзистенційними полями та серйозно змінити наявні екзистенційні поля.

Сингулярність породжує нову екзистенцію людства, в цьому її головний смисл.




Комментирование закрыто.