Переформулювання громадянського консенсусу: версія 2.0

Олексій Роговик, голова Free Voice Information Analysis Center, для "Хвилі"

piano_maydan

У своїй відповіді «Переформулювання громадянського консенсусу» на мою статтю «Зміщення політичного фронту та нокдаун ідеї консенсусів України» Сергій Дацюк вчергове розвинув смислове наповнення реанімованої ідеї двох консенсусів України. Та незважаючи на те, що автор намагався представити обидві публікації як щось кардинально несумісне, все ж варто відзначити, що обидві статті знаходяться цілком в одній площині мислення та на одній стороні.

Формальні моменти дискусії щодо консенсусів України

У спробі захистити громадський консенсус від смислодеструктивних трендів можна потрапити у неоднозначнy ситуацію, коли цих смислодеструктивних трендів стане ще більше. Саме тому дуже важливо підходити до статей щодо громадського та олігархічного консенсусу максимально уважно. Стаття, що говорить про неорганізованість громадського консенсусу, не означає виступу на стороні олігархічного консенсусу. Так само констатація посилення олігархічного консенсусу над громадським не означає, що висувається ідея про втрату сенсу їх виокремлення. При цьому відверто не йшлося про те, що монополія на формулювання громадського консенсусу перехоплена кимось іншим. У результаті висувається на додаток ще й теза про те, що вибори не на часі, коли констатується, що шанси на ці вибори просто стали значно меншими.

Між критикою і критиканством дійсно є велика різниця. Критика може бути за своєю цільовою спрямованістю позитивною (стимулювальною, або такою, що формує чи реанімує певну дискусію), або негативною (руйнувальною, дискредитуючою). Саме по собі запаковане у статті бажання реанімувати та зберегти дискусію навколо громадського консенсусу не є смислодеструктивним.

Повертаючись до Томаса Куна та його «структури наукових революцій» можна стверджувати, що в питанні громадського консенсусу дискусія, конфлікт конкурентних теорій сприяє загальній еволюції ідеї. Коли ми говоримо про консенсус, то мова йде про гостру необхідність побудови ланцюгової ідейної естафети, що в часі вдосконалює ідею. Частиною цієї естафети є як фундаментальні основи, що заклав Сергій Дацюк, як спроби реанімувати дискусію на цю тему, так і спроби вдосконалити смислове наповнення ідеї.

На сьогодні, загрозливу реальність нокдауну демонструють наведені сукупні факти. Тому усі наші дії покликані вийти з нокдауну ідеї (отримання удару, що похитнув впевненість у стійкості) та не допустити остаточного нокауту. У цій ситуації замовчування теми є значно смислодеструктивнішим.

Ідеальних аналітиків у природі майже не існує. Адже ідеальний аналітик у цій ситуації мав не тільки вчасно і системно описати проблеми з консенсусом, не тільки запропонувати переосмислення громадянського консенсусу, але й запропонувати конкретні реальні механізми та кроки з досягнення цих цілей. На сьогодні нового смислу недостатньо, якщо його важко перенести в практику.

Смислові установки дискусії щодо консенсусів України

У спробах зберегти громадський консенсус ми повинні діяти. Тиск громадянського консенсусу на владу дає їй нові ідеї і паралельно створює умови для всмоктування владою цих ідей та їх авторів. З цього моменту виростає загроза присвоєння владою громадського консенсусу та його «ідейних продуктів». Ця проблема вже не перший місяць обговорюється багатьма експертними середовища, оскільки їм доводиться вирішувати, яку формулу взаємодії, співпраці чи боротьби з владно-олігархічною системою обирати для своєї діяльності.

Не можна не погодитися з думкою, що змістовне протистояння олігархів та громади буде існувати, поки існуватиме олігархічний фактор в українській політиці. На жаль, головна проблема не в самому факті існування, а в тому, наскільки впливовим є цей фактор на українських політиків і наскільки це послаблює громаду. Громада може вічно жити у конфлікті з олігархами, але ніколи їх не перемогти. Тому найважливіше тут – це співвідношення сил.

Розподілений Майдан не нова ідея, що раніше у різних формах висловлювалась експертами, до прикладу, «множини клаптиків реформ». Розподілений Майдан – це вимушений вибір громадського консенсусу в ситуації, коли сформувати нерозподілений, концентрований Майдан не вдалося.

Що ми маємо зробити, щоб захистити переформульований громадський консенсус та перейти на його основі до ініціативи та наступу?

  1. Зрозуміти, хто в Україні є уособленням та прихильником громадянського консенсусу. Для цього ми повинні горизонтально визначити, хто точно є складовою системи громадського консенсусу, а хто нею не є. Щоб зрозуміти це, необхідно розробити детальні критерії та вимоги до прихильників громадського консенсусу. Наприклад, мова йде про підтримку певного бачення на напрям та темп реальних реформ.
  2. Перші учасники горизонтального «серця» громадського консенсусу мають пройти перевірку громадою, сформулювавши разом з нею стовпи світоглядного бачення у рамках громадянського консенсусу та пройти «тест» на відповідність виробленим світоглядним стовпам. Іншими словами, мова йде про ставлення до основних елементів предмету незгоди громади з владоолігархією у внутрішній політиці (впровадження реформ дерегуляції, дебюрократизації, декорупції, деконцентрації, демонополізації, деолігархізації і децентралізації) та зовнішній політиці (політика щодо Криму, Донбасу та міжнародних відносин). На основі цієї перевірки має бути сформована Рада сторожів Революції Гідності. Її основною метою має стати моніторинг дотримання вимог Революції Гідності та прокладення шляху до нового Суспільного договору.
  3. Провести облік наявних можливостей та ресурсів, і на основі цього сформулювати інструментарій впливу та тиску. Очевидно, що мова може йти і про громадсько-політичний тиск, і про дострокові президентські чи / та парламентські вибори, і про всенародні референдуми. Інструментарій є дуже важливим, оскільки, наприклад для реалізації п. 1 та 2, що запропонував Сергій Дацюк, а саме відродження роботи над конституційною суб’єктністю народу чи конституційною децентралізацією, необхідна, як мінімум, наявність критичної маси депутатів парламенту, а як максимум – наявність парламентської більшості. Цього в громадського консенсусу наразі нема, а оскільки цього нема, то і нема розуміння, як на практиці це можна реалізувати. У цій ситуації єдиним інструментом залишається «вихід на вулицю». Для потенційної ж зміни ситуації у парламенті ми не зможемо обійтися без реформи виборчої системи у пропорційну з відкритими списками.
  4. У результаті власного суспільно-політичного бродіння громадський консенсус має висунути власну кандидатуру на посаду президента України. Окрім того, громадський консенсус, можливо, має напрацьовувати коаліцію різних політичних партій чи окремих її депутатів, членів з метою створення системи представництва інтересів. Крім того, громадський консенсус має шукати союзників ззовні, що зацікавлені в побудові іншої України. Дуже важливо у цьому сенсі створити коаліцію з проактивними українськими експатичними громадами та постМайданними рухами у різних країнах світу
  5. Дуже важливо сконцентрувати енергію на реалізації п. 2 (в частині щодо контролю над діяльністю корпорацій та регіональної деолігархізації), п. 7 (щодо безпрецедентного тиску на Антимонопольний комітет України та законодавчих змін у разі монопольного спротиву). Для реалізації цих завдань можна взяти за основу напрацювання групи «Прогресивний капіталізм» та активних аналітиків-деолігархізаторів. Так само в цьому контексті варто звернути увагу і на загрози чергового зміщення балансу у системі української власності (потенційні загрози спеціальної конфіскації, приватизація під час війни стратегічних підприємств).
  6. У контексті п. 4 щодо «задовбування влади» з приводу реформ, а саме прийняття нового пакету реформ та вдосконалення вже прийнятих «недореформ» (наприклад, судової «недореформи»). Дуже важливо захистити усі засоби масового антикорупційного ураження (діяльність НАБУ, систему Prozorro, електронне декларування, електронне врядування, ідею щодо створення антикорупційних судів, нове законодавство про захист та матеріальне заохочення інформаторів та викривачів). Також варто чітко розробити, хто, як, коли і в який спосіб має «задовбувати». Щодо п. 8 та 10, то публічний тиск щодо зірваної загальної люстрації та люстрації корупціонерів з «Амбарної книги ПР» є важливим. Поруч з тим у контексті п. 9 варто відзначити, що не всі антикорупціонери однакові. Така зрівнялівка є владною технологією. Ми можемо надати широку громадську підтримку антикорупціонерам (навіть тим, що помилилися) у разі визнання та виправлення ними цих помилок. Громадський консенсус має виступити в ролі «вихователя».
  7. Окремо варто узгодити п. 11 Сергія Дацюка з п. 1) та 2) у цій статті. Громадський консенсус не може бути по своїй природі репресивним органом чи органом, що обмежує свободу слова та думки. Стаття пана Сергія показала, що критерії поділу людей на смислодеструкторів та смислотворців є неоднозначними та умовними. Саме тому аналітичні матеріали чи статті варто уважно пропускати крізь призму користі, яку вони потенційно можуть привнести в громадський консенсус і яку роль вони можуть відіграти в «структурі революції» ідеї консенсусу.
  8. Щодо політики України зі звільнення окупованих територій, то з позиціями пана Сергія у п. 3 (референдум щодо Донбасу та блокада контрабанди) та 5 (економічна війна проти Криму та реально дружня політика щодо кримських татар) варто погодитися і доповнити через «5 необхідних кроків України щодо конфлікту на Донбасі» та «5 кроків України щодо початку деокупації Криму». Доповнити це варто посиленою зовнішньою політикою та дипломатією, зокрема, шляхом висунення в міжнародний простір ідеї поглиблення інтеграції держав у Східній Європі і реалізацію політики на ліквідацію джерела російської агресії, а саме політики на «путіноусунення». Щодо п. 8 і забезпечення повітряного та морського щита, то не до кінця зрозуміло, що мається на увазі. Якщо йдеться про іноземну систему протиракетної оборони чи про власну систему, то виникають фінансові та зовнішньополітичні дилеми.

Отже, переформульовуємо та структуруємо громадський консенсус. Усвідомлюємо небезпеку ситуації та стежимо за другою стороною ключового антагонізму. Інвестуємо ідеї . Передаю естафету наступному автору чи авторам.

Фото: Freedom in Ukraine, автор Eliash Strongowski




Комментирование закрыто.