Чи можливий мир між Кабулом і Талібаном?

Ілія Куса, Український інститут майбутнього, "Хвиля"

AFPAC Афганистан Пакистан

Останнє звернення президента Афганістану Ашрафа Гані до талібів з закликом розпочати мирні переговори стало чи не найбільшою сенсацією останніх 16 років. Афганська влада зробила нечуваний раніше крок – пішла на значні поступки, щоб розпочати перемовини з терористичним рухом «Талібан». У своєму зверненні президент Афганістану заявив, що готовий вести з бойовиками рівноправну розмову. Більше того, Гані пообіцяв надати талібам офіс у Кабулі та дозволити їм перетворитися на політичну партію для можливості подальшої боротьби, але у межах легальної політичної конкуренції. Серед інших небачених раніше поступок: видача їм паспортів, амністія і можливість прибрати командирів руху з міжнародних «чорних списків».

Ця заява – остання демонстрація нової стратегії афганського уряду та США, спрямованої на пошук шляхів виходу з цієї виснажливої війни. Протягом останнього року афганський уряд на чолі з президентом Ашрафом Гані намагався виробити прийнятний для усіх формат мирного врегулювання конфлікту в країні, який триває вже 16 років поспіль. Це призвело до кардинальної зміни політики Кабула відносно талібів. Якщо за часів правління президента Хаміда Карзая переговори з «Талібаном» навіть не розглядалися як елемент урегулювання ситуації, то нині в Кабулі побутує інша думка. Погіршення економічної кризи, повна залежність афганської влади від підтримки з боку США та їхніх союзників, провал американської стратегії боротьби з талібами та жалюгідний стан системи національної безпеки та силових структур підштовхнули Кабул шукати інший шлях завершення війни. Нова стратегія Сполучених штатів, оголошена Дональдом Трампом минулого року, не змінила ситуацію і є таким собі «копіпастом» політики Барака Обами. Відтак, єдиним реальним шляхом досягти бодай-якогось прориву з глухого кута лишилися переговори. Але до цього єдиною перешкодою для їхнього проведення були попередні умови афганської влади, без виконання яких бойовиків не допускали до столу перемовин. І зараз Ашраф Гані вирішив цю перешкоду прибрати та оголосив, що готовий до переговорів на безумовній основі.

З 2016 року афганська влада та Сполучені штати дійшли висновку (хоча публічно про це говорять мало), що їхня стратегія останніх 16 років у Афганістані – провалилася. Відповідно до останнього звіту Пентагону США, афганська влада реально контролює лише 18% території країни. У Вашингтоні вже визнають, що їхня політика в Афганістані не дала жодних результатів і лише повертає статус-кво, який існував навіть до 2001 року. Тому тактику вирішили змінити і віддали перевагу комбінації сили та дипломатії. Першим кроком стала організація міжнародної конференції «Кабульський мирний процес», яка зібрала 20 країн регіону та світу, зацікавлених у мирі в Афганістані. Головне завдання було об`єднати зусилля країн і переконати їх, що мирні переговори з «Талібаном» — це дійсно непогана ідея. Наступний крок, який нині намагається реалізувати Кабул – організація самих мирних перемовин. Тут перед афганським урядом виникли певні труднощі: позиція самих талібів, розкол серед афганців, посередництво, «пакистанське питання», умови миру і місце проведення переговорів.

Бойовики «Талібану» до мирних переговорів ставляться зі скепсисом. Для них чинний статус-кво – цілком прийнятний. На сьогоднішній день таліби контролюють понад 40% території країни. Вони вільно збирають податки з населення та бізнесменів, а також мають власну тіньову судову гілку влади – шаріатські суди, які є набагато популярнішими у громадян, аніж корумповані офіційні суди. Крім того, таліби й надалі контролюють більшість макових посівів, де вирощують опій. Вони мають з цього мільйонні прибутки, і обмінювати їх навіть на політичне представництво в уряді не стануть. Однак є частина талібів, які готові припинити збройну боротьбу і порозумітися з урядом. Це часто призводить до конфліктів між самими бойовиками. Цим активно користується афганська влада, стравлюючи талібів між собою. Це послаблює їхні позиції в окремих провінціях. Від часу, коли в 2015 році стало відомо про смерть засновника та верховного лідера «Талібану» мулли Мухаммеда Омара, рух став менш організованим і більше роз’єднаним. Наступник Омара на посаді – мулла Ахмад Мансур – зумів зберегти бодай-якусь видимість єдності, але його швидко ліквідували США прицільним ударом з БПЛА у травні 2016 року. З того часу «Талібан» розколовся на ще більшу кількість фракцій, які часто ворогують між собою. Цим намагається скористатися афганський уряд. Наприклад, вони почали підтримувати та озброювати талібів під проводом мулли Мухаммеда Расула Нуурзади, який воював з непоступливим у питанні переговорів фракціями. Поєднання силових акцій з дипломатичними маневрами та гра на внутрішніх протиріччях бойовиків стало центральним напрямком нової стратегії Кабула. Проте серйозних результатів їм досягти не вдалося, адже більшість командирів «Талібану» лишаються противниками мирних переговорів. Головна проблема – сприйняття талібами самого афганського уряду. Бойовики вважають, що нинішня влада в Кабулі – це маріонеткова структура, штучно створена іноземними окупантами для просування інтересів США та їхніх західних союзників. Відтак, таліби вимагають прямих переговорів зі Сполученими штатами, адже вірять, що саме Вашингтон «заправляє» в Афганістані, а не президент Ашраф Гані чи прем’єр-міністр Абдулла Абдулла. США, звісно, на такий крок піти не можуть, адже не ведуть переговорів з терористами. «Талібан» визнаний у США терористичною організацією. Крім того, сісти за один стіл переговорів з талібами означає для Вашингтона визнати повний провал своєї політики в Афганістані та поразку у цій довготривалій війні, яка забрала рекордну кількість ресурсів і життів американських громадян

Інша проблема Афганістану – сам уряд. Мало того, що Кабмін Афганістану є розколотим з приводу доцільності мирних перемовин з талібами, так ще й існують напружені стосунки між президентом Ашрафом Гані та прем’єром Абдуллою Абдуллою. Ці двоє – запеклі політичні суперники, які свого часу після виборів президента не визнавали один одного. Лише втручання США дозволило укласти між ними угоду, згідно якої Гані став президентом, а Абдулла Абдулла сів у прем’єрське крісло. Окрім роз`єднаності афганської влади, не менш деструктивним для ідеї урегулювання ситуації є відсутність контролю центру над регіонами. Чимало провінцій в Афганістані фактично непідконтрольні центральній владі. Ними керують місцеві губернатори, які є свого роду феодалами для цих земель і сидять на своїх посадах десятки років. Такі «удільні князівства» заважають нормальному функціонуванню уряду та створюють вакуум, який заповнюється або місцевими елітами, або талібами. Населення ж абсолютно не знає, чим займається уряд через відсутність останнього у житті регіону. Яскравим прикладом проблеми стосунків по лінії «центр-провінція» є історія з губернатором провінції Балх, якого цілий рік намагався звільнити президент. Атта Мухаммед Нур очолює провінцію ще з початку 2000-х років. Його влада тут абсолютно безмежна, і коли новий президент Ашраф Гані спробував змінити регіональний баланс сил, Нур просто відмовився виконувати його укази. Це спричинило кризу стосунків між центром і провінцією, а також підірвало довіру до глави держави, показавши його слабкість в управлінні країною. У протистояння між президентом і цим одним губернатором був вимушений втрутитися сам віце-президент США Майкл Пенс. Лише після цього сторони досягли угоди, за якою губернатор пішов у відставку. Але для президента ця перемога стала Пірровою, адже в обмін на свою відставку, Нур отримав значні поступки від уряду. Йому дозволили самостійно обрати нового керівника сил безпеки у провінції, впливати на відбір міністра освіти в уряд Гані, а також обрати, хто буде наступним послом Афганістану в сусідньому Узбекистані. Фактична дезінтеграція Афганістану – найбільший провал політики США в цій країні, адже чимало з цих губернаторів були призначені американцями після їхнього вторгнення у 2001 році.

Крім цього, перешкодою для мирних переговорів стало так зване «пакистанське питання». Воно вважається ключовим для завершення війни. Вже багато десятиліть Пакистан надає пряму підтримку «Талібану» на території Афганістану. Це підривало антитерористичну кампанію США в Афганістані та унеможливлювало відновлення афганцями контролю над кордоном із Пакистаном. Деструктивна діяльність пакистанських спецслужб свого часу призвела до розвалу стосунків Ісламабада з адміністрацією Барака Обами. Новий президент США Дональд Трамп вирішив зайняти суворішу позицію. На початку цього року він урізав пакистанцям фінансову допомогу для їхнього ВПК. А два дні тому Вашингтон запровадив санкції проти восьми пакистанських компаній нібито за причетність до незаконного продажу ядерних компонентів третім державам. На думку аналітиків у США, це має змусити Пакистан припинити або зменшити свою підтримку афганським бойовикам і долучитися до мирного процесу. У свою чергу офіційний Ісламабад вирішив зіграти в гру Вашингтона і, так би мовити, «прийняв ставку». Санкції США та загалом погіршення двосторонніх відносин між країнами штовхають Пакистан убік Китаю і Росії – геополітичних супротивників США у регіоні. Тому цілком ймовірно, що пакистанці спробують компенсувати свої втрати через китайців, росіян або іранців, щоб заразом і шантажувати Білий Дім.

Крім цього, під питанням лишаються місце проведення мирних переговорів між Кабулом і «Талібаном», а також країна-посередник. Таліби розглядають як переговірний майданчик або Саудівську Аравію, або Пакистан – обидві країни підтримують талібів, а свого часу навіть визнавали їхній уряд у Кабулі на дипломатичному рівні. Однак афганська влада проти того, щоб проводити переговори на цій території і замість цього пропонують Узбекистан. Дискусії щодо цього, здавалося б, технічного і незначного питання, все ще тривають і від них дійсно залежить результат переговорів. Для узбеків мир з талібами – це важливий компонент їхньої антитерористичної стратегії. Річ у тім, що в Узбекистані існують свої проблеми з тероризмом. Бойовики «Ісламського руху Узбекистану» діють в країні вже багато років, але з 2010 року перебазувалися на афгансько-пакистанський кордон. Вони намагалися домовитися з талібами, але враховуючи афгансько-центричність «Талібану», узбецькі бойовики зблизилися з іншою терористичною організацією – «Ісламською державою». Це непокоїть Узбекистан, який через переговори спробує ізолювати «Талібан» від «Ісламської держави» та «Ісламського руху Узбекистану». Крім того, новий уряд Узбекистану на чолі з Шавкатом Мірзійоєвим хоче продемонструвати готовність співпрацювати з регіональними країнами, адже раніше Ташкент не мав такої можливості через дипломатичну ізоляцію з боку Заходу, оскільки екс-президент Іслам Карімов мав погану репутацію.

Нарешті, не менш важливими є умови, на яких переговори відбуватимуться. Президент Афганістану Ашраф Гані вже виклав свої умови у вигляді значних поступок талібам. Самі ж бойовики не впевнені, що афганський уряд дійсно дотримається свого слова. До того ж, через незрозумілу політичну позицію США щодо переговорів таліби поки що не поспішають з відповіддю на щедру пропозицію Кабула. В адміністрації Трампа й досі не набрано штат у Державний Департамент, включаючи ключові позиції заступників і радників держсекретаря з питань Азії, Африки та Тихоокеанського регіону. Від кадрового голоду страждає і «афганський напрямок».

Чи можливий мир між Кабулом і «Талібаном»? На мій погляд, у найближчій перспективі це нереально. Якщо мир і вдасться досягти, то лише на рівні локального перемир’я і, можливо, обміну заручниками. Довготривалий мир з талібами сьогодні неможливий. А переговори ймовірно завершаться нічим. Причин для цього кілька:

  • Відсутність у переговірному процесі Пакистану, Індії, Росії і Китаю;
  • Слабкий контроль центрального уряду над регіонами;
  • Невисока підтримка переговорів з боку населення;
  • Хаотична позиція США;
  • Відсутність єдності з цього питання у самому «Талібані».

Лише подолавши вищезазначені проблеми можна буде говорити про певний шанс на успіх у між-афганських переговорах. Сполучені штати мають напрацювати чіткий план мирних перемовин і поступок з власного боку. Також до мирного процесу слід долучити ключові країни регіону – Китай, Індію і Пакистан, які стануть гарантами миру в Афганістані та допоможуть владнати проблему не контрольованості кордону і сприятимуть економічній відбудові країни. Участь РФ у мирних переговорах також необхідна з огляду на те, що разом з Росією приєднається і Центральна Азія. Але останні події з посилення конфронтації між Заходом і Москвою вибивають РФ з мирної конференції і ускладнюють переговори. Аналогічна ситуація з Китаєм. Офіційний Пекін надзвичайно зацікавлений у мирному процесі. По-перше, це корелюється з його стратегією з ізоляції свого турбулентного Синцзян-Уйгурського автономного регіону, з якого китайські мусульмани їдуть на «джихад» в інші країни. По-друге, Афганістан є важливим компонентом торгівельно-економічного проекту КНР «Новий шовковий шлях». По-третє, переговори можуть допомогти китайцям посилити свій вплив у Центральній Азії. Але розгортання торгової і технологічної війни між КНР і США може поставити хрест на участі Пекіна у мирній конференції.

Крім цього, мирні переговори потребуватимуть домовленостей афганської влади з численними командирами талібів у різних регіонах. Часто ці бойовики не пов’язані один з одним, а після смерті їхнього єдиного лідера Мухаммеда Омара зв’язки між польовими командирами стали ще слабкішими. Це є як мінусом, так і плюсом для афганського уряду. З одного боку, такі переговори вимагатимуть індивідуального підходу та залучення чималих ресурсів. З іншого ж, домовлятися з кожним командиром окремо, граючи на їхніх розбіжностях – набагато легше, аніж з єдиним центром. Ну і наостанок, Сполученим штатам необхідно виробити антитерористичну стратегію боротьби з терористами «Ісламської держави», які все більше нарощують потужність у Афганістані та не допустити їхнього зближення з талібами, адже це остаточно поховає мирну ініціативу та затягне війну ще на десятки років. Але поки що, принаймні поки команда Дональда Трампа зайнята конфронтацією зі своїми геополітичними ворогами довготривалий мир у Афганістані сумнівний.

Подписывайтесь на страницу автора в Facebook, канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook, cтраницу Украинского института будущего в Facebook, в Telegram, на Youtube


Загрузка...


Комментирование закрыто.