Юрій Романенко та волонтер Геннадій Друзенко провели масштабну двогодинну дискусію, що охопила стратегічні виклики України від антропологічної кризи до геополітичних перспектив війни. Центральною темою стала презентація книги "Jingle Hell" колишнього полоненого Олексія Анулі — українського бійця з Чернігова, який пройшов через російський полон і створив свідчення рівня "Архіпелагу ГУЛАГ".
Друзенко підкреслює унікальність цієї роботи: автор, російськомовний спортсмен-кікбоксер, працював охоронцем у Білорусі, потрапив у полон на початку війни і з точністю слідчого описав усі кола пекла без фонтану ненависті. Книга, написана російською мовою (що викликало бурю емоцій), має стати тим самим ударом по путінській системі, яким "Архіпелаг ГУЛАГ" став для радянської імперії. Латвійський президент організував умови для написання, місцева громада профінансувала проєкт. Ануля формулює ключовий посил: це не просто війна росіян проти українців, а насамперед війна варварства проти цивілізації. Саме в такій парадигмі Україна може розраховувати на підтримку Заходу.
Друзенко різко критикує українську схильність до примітивізації дискурсу та спрощених відповідей, яка є характерною рисою російського мислення, навіть коли звучить українською. Він звертає увагу на втрату культури дискусії, де опонент не є ворогом, де апелюють до фактів і логіки. Волонтер проводить паралель із судовою системою присяжних — моделлю раціонального обговорення, якої Україні бракує.
Окрема тема — дебати навколо української зброї (FirePoint, дрони-ракети) та критика Косянова. Друзенко наводить приклад Данії, яка змінила національне законодавство, щоб побудувати завод FirePoint, як доказ серйозності українських розробок. Він закликає відмовитися від ревнощів і браку стратегічного мислення, від легкої реактивності українського суспільства.
Романенко та Друзенко обговорюють критичну необхідність зміни української риторики: від емоційних заяв про "знищення Кремля" до прагматичної позиції збереження суверенітету та права самостійно визначати майбутнє. Вони підкреслюють, що 1000 ракет "Фламінго" будуть ефективнішими за всі крики про дефрагментацію Росії. Путін має знати, що удар буде адекватним, сильним і нищівним.
Обговорюється проблема логістики: ганебна ситуація з "піkapним зоопарком" на фронті, збори на дрони на четвертому році війни при подвоєному бюджеті. Друзенко закликає до уніфікації автопарку через великі заводські замовлення з інтегрованими захисними системами. Європейські бригади українського зразка, що самі забезпечують виробництво, рекрутинг, навчання, фінансування, — це зародок європейської армії майбутнього, яку Захід має фінансувати безпосередньо.
Наприкінці експерти застерігають від примітивізації — простих відповідей, що ведуть убік Росії. Вони закликають до рефлексії та складного мислення як єдиного шляху до перемоги цивілізації над варварством.
