Побоювання Заходу щодо ризику ескалації після надання нових видів озброєнь Україні перебільшено.
Про це йдеться у статті Річарда Хааса та Чарльза Купчана у Foreign Affairs.
"Хоча Вашингтон правий, уважно стежачи за ризиком ескалації, його побоювання перебільшені. Західна політика застрягла між цілями запобігання катастрофічному провалу (коли недостатньо озброєна Україна поглинається Росією) і катастрофічного успіху (коли надмірно озброєна Україна веде до ескалації). Але важко зрозуміти, що Росія виграє від ескалації", - зазначають автори у статті "Заходу потрібна нова стратегія в Україні".
На їхню думку, розширення війни за рахунок нападу на члена НАТО було б не на користь Росії, оскільки країні і так досить важко воювати з Україною поодинці, а її ресурси сильно виснажені після року війни. Не допоможе й використання ядерної зброї. Ядерна атака, швидше за все, спонукає НАТО безпосередньо вступити у війну та знищити російські позиції по всій Україні. Це також може відштовхнути Китай та Індію, обидві з яких застерегли Росію від застосування ядерної зброї.
Як підкреслюють Хаас та Купчан, малоймовірність застосування ядерної зброї — не єдина причина, через яку Заходу ігнорувати позицію Росії; поступка ядерного шантажу також послужить сигналом для інших країн про те, що такі погрози працюють, відсунувши на задній план програму нерозповсюдження та послабивши стримування. Китай, наприклад, може дійти висновку, що ядерні загрози можуть завадити Сполученим Штатам стати на захист Тайваню у разі нападу Китаю.
"Таким чином, Заходу настав час перестати стримувати себе і почати постачати в Україну танки, ракети великої дальності та іншу зброєю, необхідну для того, щоб у найближчі місяці повернути собі контроль над більшою частиною своєї території", - заявляють автори.
Водночас вони не вважають реалістичним сценарій, за якого Україна зможе повністю деокупувати свою територію у межах 91-го року.
Дивіться розмову, у якій взяли участь Юрій Романенко, Сергій Дацюк, Олексій Арестович та Микола Фельдман. У ній вони торкнулися статті Президента з міжнародних відносин Річада Хааса і старшого наукового співробітника аналітичного центру Council on Foreign Relations Чарльза Купчана.
