Капитан ВСУ Сергей Алымов рассказал, как изменилась война со времен ее начального этапа и прошлого эфира с его участием.

На фронте наблюдается возрастающее влияние дронов с обеих сторон, что порождает критическую потребность в средствах противодействия, прежде всего - РЭБ.

Алымов жестко раскритиковал перегибы с мобилизацией, работу военкомов и систему комплектации личным составом в ВСУ в целом.

Сергей Алымов: Так точно! Начинаем.

Николай Фельдман: Рады видеть.

Юрий Романенко: Да, Сергей Иванович, рады видеть. Сергей Иванович, давайте начнем с ситуации на фронте. Вы только что вернулись. Как, что изменилось за месяца два, два с половиной, наверное.

Сергей Алымов: Изменилось где-то очень много, где-то очень мало, но самое главное, чем я в прошлый раз заканчивал тем, что война становится страшнее. Реально. Они начали работать КАБами, ФАБами. И, например, наш город Угледар - он просто уничтожается, летит КАБ или ФАБ и дома нет, если яма, то это кратер, а не яма. И плюс FPV-дроны, о которых я тогда говорил и сейчас говорю, которые летают постоянно над головой и днем практически никто не продвигается. Все перешли в ночной режим. Все передвигаются только в случае крайней необходимости. Техника зашита, как в клетках.

И если раньше к своей точке я мог подъехать машиной, то сейчас одну треть я могу заехать, а дальше ямы просто и некому, некогда закапывать эти ямы. И дальше передвигаемся пешочком. Ночью – это вообще радость. Идешь, там мина, не мина – никто не знает. Раз – упал. Ты в яме. Подсветил – тебя “увидели”, поэтому…

Мы бьемся. Бьемся хорошо, продвигаемся. Да, не так сильно, как хотелось бы, но те же минные поля… Я всегда, помните, всякие случаи из жизни рассказываю. Буквально на днях мне позвонила одноклассница, я попросил ее по дому помочь, по уходу за мамой. Она звонит – помогла, все. И что-то настроения вообще никакого. Я говорю: «Что такое? Что случилось?» А она отвечает: «Мы тут смотрим, у вас там так все плохо. Вы не наступаете, у вас там такие потери. Я не хотела расстраивать…». Я говорю: «Ты не могла меня хотя бы спросить? Я же там. Спроси меня, что там делается. Как дела? Как вы воюете?». Я ж говорю, только вышел с Угледара и тут тебе говорят, что у тебя все плохо. Все в тылу плачут.

Юрий Романенко: Это полтавский военком сделал такое заявление...

Сергей Алымов: Полтавские военкомы какие-то эти… Смотрите, реально сейчас на фронте так же, как и год назад. Сейчас везде горячо. Сейчас весь фронт горит и весь фронт движется. Кременная, Купянск, у меня там друг воюет. Бахмут – стоим держим, Клещеевка, Курдюмовка, Андреевка – мы идем. Перед аэропортом – мы идем, атакуем. Авдеевка стоит. Марьинка – где-то там мы двигаемся. Угледар – стоит. Справа, слева от нас в Новоселка, Работино – да, фронт реально прямо сейчас воюет и прямо сейчас идут движения. Ну, поддержите нас. Зачем нам такое нытье сзади. У вас там все плохо... Да у нас все хорошо. Мы воюем для того, чтобы здесь все было хорошо. Я же говорю, приезжаешь сейчас, я к вам еле доехал, пробки. Жизнь наладилась, все отлично. Эти военкомы, я бы особо хотел бы раскрыть эту тему…

Юрий Романенко: Да, сегодня как раз пошло это видео, что мужика там какого-то в Самборе 5 дней держали в ТЦК, пистолетом ему угрожали, избивали и все такое. Сейчас об этом гудит весь интернет и совершенно очевидно, что такие темы на пользу никому не идут.

Популярні новини зараз

Зеленський заслухав доповіді про ситуацію на фронті та відреагував на спроби Путіна зірвати саміт миру

Путін лякає Захід глобальною війною за дозвіл Україні бити по Росії

Евакуація їх Харківської та Сумської ОВА: Верещук зробила важливу заяву

Пенсія з червня 2024 року: що зміниться для українців

Показати ще

Сергей Алымов: Сейчас мы их разложим на молекулы.

Юрий Романенко: Давайте.

Сергей Алымов: Опять-таки, все на фактах, все на конкретных людях. Два взгляда с этой стороны. У меня неделю назад мобилизовали моего кума, лично моего. 50 лет человеку через несколько месяцев. Он рассказывает свою историю. И у меня есть друг, лейтенант, с которым мы уже дружим 30 лет. Он был военкомом в двух областях – Запорожской и Харьковской. Еще 2014-2015 годы. И его взгляд, как военкома. То есть, солдат, которого мобилизовали, и военком.

Давайте с простого солдата. Как выглядит мобилизация. Он правда сам пришел. У него был белый билет, он его сдал. У него сын воюет, отцовское сердце.... Ой, а что это я російською… Я мамі обіцяв українською.

Николай Фельдман: Як вам зручно.

Сергей Алымов: Сьогодні українською. Чому? Бо мама в мене Опричко прізвище. Опричко, ви знаєте, зараз він як Довбуш, ви знаєте, ми все життя воюємо. Тому я пообіцяв мамі українською. Його мобілізували. Він прийшов, “здався”, а в нього полетіли зуби, передніх зубів немає, він їх робить. Він каже: «Дайте мені два тижні закінчити». Йому: «Ні». Він: «Як? Без обід, але як без зубів? Штирі стирчать». «Та ні, іди». Але по закону, якщо 4 зубів немає, тебе вже не призивають. Це треба або зуби вставляти, або закони міняти. І його забирають. Привозять на збірний пункт і він мені пише: «Я в автобусі, їду в Харків». Де Львів, де Харків. 1100 кілометрів. Автобус, на польських бляхах. Старший підполковник, сержант і солдати. Їх везли в піхоту, в учебку в Харків.

Я кажу: «А з ким ти їдеш? Ти ж бачиш хто». 45 людей. Із низ чоловік десять такі нормальні, вмєняємі люди, а решта – алкотреш банда. Я це називаю «Банда чорного бокалу». Ну, така “синєва”. І їх уже везли в піхоту. Я кажу, а вік? В середньому – 40 років, пару – до 30. 35, а так 40 і 40+. Приїжджають в Харків, їх там заводять, все. І нормальний командир того центру навчального каже: «А кого вы мне тут привезли, пенсионеров? Зачем мне эта алкотреш банда? Я вот этих двоих беру до 30 років. От їх я в піхоту можу взяти». Пам’ятаєте я казав, піхота – 35 років, гайка, а решта назад. Полковник каже: «Ну, заберіть. Хоч когось візьміть!». «Ні-ні, назад!».

Вийшов лікар. Лікар їх подивився і каже: «А як це вас без зубів забрали». «Врач сказав можна». А військові лікарі… У нас зараз нормальні військові лікарі, які у навчальних центрах, вони зразу кажуть, що дайте мені вашу справу почитати і говорять: «От ти мені в очі скажи, що в тебе болить, щоб я не шукав. На що ти жалієшся?». І виявилось, що з тих 45 людей вони взяли двох. Решту навідріз відмовилися, автобус розвертається, і їде назад. Заїжджає в Полтаву. Там ще 6 людей забирають в ПВО, кажуть, що плюс-мінус нормальні, вмєняємі. Той далі стоїть на колінах, просить: «Заберіть тих, що залишились, як я їх назад повезу».

Їдуть вони ніч. Вночі ще троє людей, вони сідєльци, десь сиділи і кажуть, що ми разом. І десь ще в якійсь частині ще трьох зняли вночі. Приїхали вони в Рівне вже на другий день, і в Рівному ще забрали 15. І, відповідно, 26 людей забрали, а їх 45. І той воєнком дзвонить: «Заберіть». А йому кажуть: «Ні». Лікар приходить, гуля у чувака така, як яблуко, на спині, каже: «Як тебе взагалі взяли». Каже: «Сказали, що можуть мене взяти». «Як ти бронік накинеш, ще щось, з такою гулею? Як?». А ті лікарі – аби просто забрали. І ця людина четвертий раз турне по Україні, уявляєте? Саджають хлопця в автобус, чергова команда, і возять, як коня чи свиню, як не знаю кого. І тебе возять по частинам: “куплять, не куплять”.

Приїхали назад, приїхали до Львова 19 людей. А там з районів приїжджають. Той з Дрогобича, той з Самбора, той ще щось. І по 2-3 людини розвозять. І ті місцеві воєнкоми: «Як ви нас задовбали. Чого не забрали? Ми от свій бензин палимо, вас возимо». Ідіотизм. Просто якийсь ідіотизм.

Николай Фельдман: Але, тим не менше, виходить так, що зараз у всіх військових на місцях є право відмовитися від того “особового складу”, який їм постачають?

Сергей Алымов: Не знаю, чи є право, я так думаю, що воно би мало бути, але те, що вони відмовляються – молодці. От нам той алкотреш там на нулі не потрібен, в частині він нам не потрібен. У нас виходить, що мобілізація – це обов’язок чи право?. Якщо право, то хочу або не хочу. В Києві тут, бачу, хочу, не хочу, а в маленьких містах люди не виходять просто надвір. У мене однокласника син просидів три місяці. Жінка, сестра ходила купляти їсти. В результаті, кажу, відправ його в Київ. Приїхав в Київ – працює. Він нікому не потрібен тут в Києві. Тобто, люди з маленьких міст можуть спокійно приїхати сюди і все.

Тепер щодо того, як на вулицях забирають людей, те, що ми бачимо. Ну, я вам скажу чесно, це 90-ті роки і за таке давали 10 років. Викрадення людини. В законі немає такого, що ти маєш взяти, скрутити, привезти, не випустити. Такого немає. Навіть поліція, якщо тебе затримує, має за три години вияснити твої дані і тебе відпустити. Але в поліції, не в ТЦК.

А що ж у нас таке це ТЦК? Тут я уже розповідаю від воєнкома. У нас, взагалі-то, мобілізацією займаються органи місцевого самоврядування. А хто такі ТЦК? От ми, армія, ми відправили у відрядження ці ТЦК, які їм просто кажуть, які люди їм потрібні. Органи місцевого самоврядування привели до них людей, вони їх переписали, підготували і відправили. От, що таке ТЦК.

У них має бути облік, який досі на карточках чомусь, електронного немає, але міністр каже, що він буде. І воєнком, який виписує повістку, яку ви там бачите… Стоїть печатка, прізвище і хтось має вписати це прізвище. Це підробка. Підробка документу. Уявляєте, нотаріус дає тобі з голограмою, з усім і впиши собі прізвище. Це як? Це 355 стаття, до 5 років або від 2000 до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це 510 тисяч.

А як би мало бути? Воєнком каже: «Мало бути так, що, наприклад, в Дрогобичі є 72 тисячі виборців. Хай там половина з них – чоловіки. Хай навіть менше, 22 тисячі. Він вписує прізвище конкретної людини, несе їй на адресу і це є повістка, а не те, що він на коліні собі виписує. Це підробка. Так не можна. Не можна людей просто так брати, хапати.

Як би влада мала робити? Є план мобілізаційний. Є окремі заходи, які вони виконують. У нас влада, я завжди я кажу, ця влада забрала собі хліб, а нам лишила всі видовища. Як би це мало бути? Знову ж таки, на підприємствах ви знаєте, що є бронь?

Николай Фельдман: Так.

Сергей Алымов: Як вона взагалі відбувається? Там кожні півроку у нас є бронь, органи місцевого самоврядування, будівельники подають свої списки, критична інфраструктура свої, продовольство свої і вони видають людям відповідно бронь. Знову ж таки, район подав на область, область подала на Мінекономіки і Мінекономіки це все записує і узгоджує. Уявляєте, скільки грошей там? НАБУ! Це не той воєнком, який там взяв, як лох, 5-10 тисяч і зараз їх там роздягають. Вони переписують квартири, будинки, переписують той транспорт, який вони нахапали, і потім їм пишуть – штраф 3400 гривень.

Розумієте, це неправильно, воно так не має працювати. Я так думаю, що ми скоро побачимо якісь відоси в інтернеті, як українці згадають, що вони не бидло і не козли, під’їде якихось 10 дебелих хлопців, від*** тих ТЦКшників, запросять ласкаво в якийсь бус «Спрінтер», вивезуть їх за місто, дадуть їм в руки лопати і скажуть: «Покажіть нам майстер-клас, як копати окопи». І вони сьогодні викопають, завтра викопають, післязавтра він покладе воєнкому цю пачку і скаже: «Ти сам. Це твоє прізвище? Там твоя печатка? Іди роздавай».

Бо так не робиться. І якщо ми вже порушуємо права людей, а кажуть, я не юрист, але кажуть, що нам же заборонили виїзд за кордон, то тоді вже треба продовжувати. Тоді ти робиш електронну повістку, тоді ти блокуєш картку банківську тоді ти йому штраф не 3400 гривень, а 17 000 і кожен день. Людина до тебе сама прийде. Всі ми, де ходимо, всі ми лишаємо слід. Знайти людину – не проблема, але ось це крутити на вулиці… Я їду додому, мені що, форму знімати, бо мене бояться? Як так?

Юрий Романенко: Можно ли говорить о том, что вот эта ситуация сейчас очень серьезно бьет по имиджу ВСУ?

Сергей Алымов: Дуже. Дуже-дуже вона б’є ця ситуація і її треба поміняти. Прямо зараз міняти, робити ту електронну повістку, видавати, людей заохочувати. Ми х якось змогли зібрати стільки бригад на наступ. Люди ж прийшли, якось їх заохотили. Яка от пропозиція від нас, наприклад? Щоб в бойові частини на нуль людей старше 40 років не відправляли. Це перше. Дійсно, реакції вже нема і дуже великі проблеми. В піхоті вони не тягнуть. І якби, наприклад, те, що зараз можна видати наказ, що старше 40 людей на нулі нема, то люди би знали, що за межами 5 областей, які зараз воєнні, позбирали всіх вперед, всі, хто старше 40 і вони працюють в тилу. В тилу є купа роботи. Це можна зробити? Можна. Це перше.

Де ми це бачили? Ми це бачили лише, я минулого разу не хотів казати, у нас, коли ми штурмували 24 січня, зайшла штурмова група наша, щоб відбити, всі – 50 років. Уявляєте, штурмовики – 50 років. Вони підійшли на Верхніх дачах, там паркан 1,8 метри і ніхто з них не зміг перелізти через нього. Ставали лєсєнкою, уступом, але ніхто не зміг перелізти. В броні, в касці, з БК… А молодь би перелізла. І були втрати, розумієте? Просто з цим треба щось робити.

Николай Фельдман: Давайте я уточню, дивіться, тут ви кажете, що роль місцевого самоврядування є великою в мобілізації. Як має виглядати? Тобто виходить, що місцеве самоврядування має контролювати економічні процеси. Тобто є якась кількість людей умовно, яка зайнята в економічних процесах і є підприємства, які важливі для регіону або там критична інфраструктура, або містоутворюючі підприємства. Тобто всі ці підприємства відомі місцевому самоврядуванню. Місцеве самоврядування має з цими підприємствами домовлятися якимось чином, хто у них на броні, а хто не на броні. І таким чином керувати мобілізаційними планами.

Юрий Романенко: Это по поводу импотенции государства с одной стороны и по поводу импотенции структуры военкоматов определить, что является приоритетом и, исходя из этих приоритетов, отсеивать людей. Потому что когда инженера, который за деньги работает, загребают на передок, то это кошмар. Или другая ситуация. Я знаю человека, информационщика загребли и уже отправляли куда-то там в Константиновку, а он реально мегамозг, который управляет десятками сайтов. Просто пришлось помочь, чтобы его направили в информационный сектор. Так он там уже до майора дослужился и реально приносит пользу стране, потому что страна должна прежде всего мозгами переигрывать, а не «мясом» пушечным.

Сергей Алымов: От, я про мозок теж скажу. Це так мало бути, але там, де є гроші… зазвичай відбувається цей алкотреш, яких похапали. Ми категорично проти. І на крайняк, якщо вже так коса на камінь, і щоб це було дійсно справедливо, зробити умовно лотерею, що називається. Виходить президент з малою дівчинкою. У нас чотири кульки і там люди по 10 років …1993-1983, 1983-1973 і 1973-1963. І дівчинка раз, витягла кульку. І там пише 1973 рік чи 1984 рік, або 1985 рік. І всі знають, що люди з цього року ідуть в армію в найближчі 3 місяці чи півроку. Потім інші 4 кульки – витягаємо місяць, квітень, травень, і всі, починаючи з президента, хто є, всі йдуть в армію. Отак воно і було. І Штати так воювали.

Николай Фельдман: Штати так воювали?

Сергей Алымов: Так. Лотерея. От квітень 1975-го року, травень 1983-го року і т.д.

Юрий Романенко: Эта лотерея была в США на Вьетнам.

Сергей Алымов: І всі дружненько встали і пішли. Але в нас, я так розумію, добровольці вже там. 1,2 мільйона вже там. Частина загинула, частина поранених, а тут вже все – війна закінчилась.

Юрий Романенко: Мне кажется, что тема, о которой мы сейчас говорим… вот все говорят: «Когда же вы поговорите про мобилизацию?». Мы, на самом деле, уже несколько раз про нее говорили, но то, что говорит Сергей Иванович, мне кажется, верх здравомыслия.

Николай Фельдман: Уточнення. Як на мене, у нас є гарний приклад 3-ї штурмової бригади з її рекламною кампанією, яка ніби то, вона вважається успішною, бо вони мають добровольців, людей, які самі приходять, даючи таким чином відгук на їхню рекламну кампанію. І у нас немає в принципі більше успішних прикладів в країні.

Юрий Романенко: Ты имеешь в виду на второй год войны, потому что 3-я штурмовая развернула это с весны.

Николай Фельдман: От зараз, в цьому році це фактично було. Всі інші... От я просто їду зараз трасою одеською і там ось ці білборди «Вривайся в Третю штурмову». Ми бачимо цей білборд і він залучає людей. Ми знаємо, що ця інформаційна кампанія залучає, а інші, покажіть приклади, вони не залучають. Я взагалі не розумію, на кого це розраховано, і як це може залучити. Тобто можливо нам, все ж таки, якщо є успішний приклад такої комунікації, коли людей залучають таким чином і проводять інформаційні кампанії, залучають людей успішно, то можливо у нас має бути рекламна кампанія 95-ї, 72-ї, тобто всіх, хто умовно говорить про те, що нам потрібні такі люди, ми хочемо таку-то комплектацію, вривайся до нас, ми робимо ось такі успіхи, проводимо такі операції. Чи не здається вам, що нам варто було б саме цю точкову комунікацію зараз використовувати?

Сергей Алымов: Однозначно треба. Я б іще далі пішов – рекрутингові центри відкривав. Просто не військкомат, який хапає, а в конкретну частину. Наприклад, для айтишників наша вся ця FPV-тема – це просто рай. Вони там потрібні.

Я знаю Берлінська школу відкривала і каже, що за ці 9 років 20000 військових пройшло і сотні FPV-дронів зараз випускають. В моєму батальйоні всі самоучки, тобто нас ще більше. А без дронів зараз нікуди. У мене є знайомий, він каже: «Я водій від бога, якщо мене віьмуть водієм – я піду. Якщо в окоп – я не піду». Куди в 50 років людині по окопам бігати.

І якби отак точково, як ви кажете, набираємо операторів дронів. Все, пішли, набрали. Набираємо штурмовиків. Ти штурмовик? В Counter-Strike стріляєш, сидиш? Іди надвір, постріляй. Все. Набираємо таких-то, в ПВО набираємо людей. І люди би якось ішли. А так вони йдуть просто не знають куди. От його завтра забирають, посадили в автобус і вже в автобусі йому кажуть, що ми, виявляється, їдемо в Харків, в піхоту, а потім хтось в ПВО, а потім хтось ще кудись. А в кінці кінців просто кинули на учбовому центрі і там місяць щось подібне до Курсу молодого бійця, їх там навчають.

Юрий Романенко: Если еще обучают.

Сергей Алымов: Так. І ось з мобілізацією треба терміново щось робити, бо то ганьба. Це просто ганьба. Хлопці, які ходять, я вам роблю підказку. Якщо з дому ніхто не виходить, а вам треба набрати, то я вам підкажу місця, де можна дуже швидко набрати. Перше місце – в кожному місті в середу чи четвер є магазин секонд-хенд, знаєте? Дебелі хлопці на новий завоз ламають двері і ломляться в той магазин, а їх всередині чекає воєнком. Двері закрили, повісточки виписали. Перший варіант. Бо там всі здорові. Дівчат навіть не пропускають.

Другий варіант. Всі ви напевно знаєте, що в районах і обласних містах є МРЕО. Знаєте таке? Де оформляють машини, платять. Заходите туди, а там хлопці на машинах за 50 тисяч доларів, за 100 тисяч доларів. Дайте їм повістку, вручіть, якщо ви такі бурі. І клієнти у вас будуть завжди. Це друге місце.

Третє місце. У нас бронь мають тільки депутати Верховної Ради, навіть не їх помічники. Тільки депутати. Всі решта депутатів у нас можуть іти. Заходите в міську раду, там є працівники. В відділу кадрів взяли списочок працівників, будь ласка, виписали повісточки. У нас, уявляєте, бронь дають на посаду. Не на прізвище, не на Петра Петровича, а на посаду, функція. Заходьте і беріть.

Чому? Тому що людина, яку ви злапали надворі, отримає адмінпорушення, 3400 гривень заплатить і 21 день гуляє. Потім знову 3400 гривень. Коли наступає кримінальна відповідальність? Після того, як ти пройшов вже комісію, після того, як тобі дали розпорядження на виїзд і ти не явився або не поїхав, тоді наступає кримінальна відповідальність.

З цим усім треба щось робити прямо зараз. Ті воєнкоми, яких зараз поставили, кажуть навчання їм зробили, там герої України, але якщо кардинально не поміняти цей підхід і йти до конкретної людини, а не просто наловити когось зі своєї мережі…

Так, а йти до кожної людини, писати листи електронні і т.д., тоді в нас щось піде.

Юрий Романенко: Ну, и плюс, тут люди правильно пишут, что люди боятся “командирів нездар, самодурів, бо загинути задурно тільки орки можуть”. А ведь это есть, произвол командиров-идиотов реально существует. Многих людей это отпугивает, потому что цыганская почта работает. Багато людей знають про ситуацію на передку і навколо нього, тому треба міняти підхід до використання людей, тому що ми ж не можемо, як росіяни, воювати «м’ясними штурмами», коли їх в п’ять разів більше, правильно?

Сергей Алымов: Так. Давайте я тоді вам вже конкретно на прикладі. 47-а бригада, яка там Роботине штурмує. Вони – нова бригада, вони повністю нові. І Маркус там, сержант, знімав на відео, я так запам’ятав, каже: «У нас тут посадка 200 метрів. Нас 12 людей. Двоє ідуть по тій посадці, страхують, а решта йдуть зі мною. Ми або зараз виходимо, або нас зараз накриває вогнем. Хлопці, за мною!». А хлопці кажуть: «Ми того ніколи не робили. Нас того не навчали». А він каже: «Так ідемо чи не йдемо, кажіть? Ви готові?». В результаті вони розвертаються. Маркус уходить, але що саме головне – люди живі. Бо якби пішли, то було б все набагато гірше.

Що я можу як варіант підказати? В такі нові бригади можна було взяти з такої старої нашої бригади, 72-ї для 47-ї по одній бойовій роті, взяти по взводу. І якби у Маркуса було троє таких людей, як вже ходили, вони би сказали: «Чого ми ще розмовляємо? Пішли». Розумієте? Тобто взяти в ті нові бригади вклинити зі старих якісь підрозділи, вклинити їх і щоб молоді дивилися на старих. Все рівно після двох-трьох боїв ти станеш, тобі треба це робити. Щоб не писали, що у нас люди відмовляються, втрати дикі. Та ясно. Ти пройшов перший бій, тобі треба його пройти той перший бій, але тобі легше, коли з тобою, скажем так, якийсь матьорий бойовик штурмує разом з тобою.

А для того, щоб не ходити «м’ясними штурмами», якби, наприклад, я міг закинути в ту посадку 40 мін, яких в мене немає… 40 мін перемолотили б ту посадку, зайшли б спокійно там всіх поховали або взяли в полон. А у мене було колись 40 мін? У мене минулого року було 100. Чому ми Клинове місяць тримали, 3 кілометри? Ми кожен день викидали 40-50 мін, а треба було 100 кидали. А зараз ми на другому році не можемо міни виробляти? Самий простий виріб – міна. Ну, як так? Я вже не кажу про самохідні. І якби ми закидали їх, було би легше.

Юрий Романенко: Я напомню просто нашим зрителям, которые видят первый раз Сергея Ивановича, он как раз минометчик.

Сергей Алымов: И командир взвода.

Юрий Романенко: И очень хороший минометчик.

Сергей Алымов: Ми стріляємо, щоб ви розуміли, знак стоїть “місто” чи що, ставимо точку, попадаємо, чуємо дзинь і потім вже йде розрив. Тобто ми стріляємо нормально. Якби ми могли те зробити, то наша піхота наступала би легше. Зараз мінометники ставлять заслон, якщо нас атакують, просто ставимо заслон і ніхто не може пройти, а коли ми атакуємо, то відповідно ми перед ними перемелюємо, робимо їм прохід. Головне у нас з мінами питання. І коли командир нас збирає, каже: «Так, мінометники...», питається у всіх, кому чого не вистачає, - «Мінометники мовчіть, ми і так знаємо, що у вас мін немає». Ну, як? Це ж не Боїнг, не Мерседес.

Юрий Романенко: У нас уже новый министр Камышин рапортовал, что они наладили производство боеприпасов. Я так понимаю, что принципиально ситуация не изменилась, из того, что вы говорите.

Сергей Алымов: Нет.

Николай Фельдман: Дана Яровая у нас была в эфире. Далі дивлюсь, що людина виставляє допис, що збираємо зараз на оплату снарядів. Хто задонатить 500 гривень, тому можемо і фотку з написом на снаряді...

Сергей Алымов: Якщо міна 200-300 євро, то снаряд 2000-3000 євро. Як? 155-мм снаряд в піхоту вкласти? Це мікроскопом цвяхи забивати. Як? Це просто якийсь жах. Я ж кажу, війна змінилася. Безпілотники літають. Теж тема, питаюся, є знайомий, який по Укроборонпрому і т.д., він каже, що у нас є такі розробки, РЕБ, є такі розробки, що блочок кріпиться невеликий, воно летить, сканує все на 50 кілометрів, вплоть до рацій, і передає інформацію. Якщо його облучають, воно в автономному режимі облітає. Але вони нікому не потрібні ті розробки. Легше купити там десь.

РЕБ, він потрібний. Звертаюся просто… Київський політех, Львівський, Одеський, усі головастики, РЕБ – це умовно чемодан з платами і схемами. Не треба [особливого] виробництва. Просто треба правильно скласти і щоб він у нас був, як умовно в окопі, так і на техніці. Кажуть, що у кацапів вже є, вони ставлять. І закриває якийсь пройом. Починається атака, включили РЕБ, все – ніхто нікуди не їздить. Але Ланцет налітає. Ми ж бачимо, як ті колони розбивають. Коли їде «телега», Т-34, Т-82, Т-90, «Леопард», «Абрамс», а Ланцету все рівно, він завжди перемагає, але як зробити, щоб він не літав? Та заглушити. Просто його заглушити і все. І розвідка їх там вибиває. Для цього потрібен РЕБ. Нам потрібен РЕБ, щоб наші літали, а їхні не літали.

Дрони – теж зараз дуже цікава тема. Просто зірве зараз людей. Чому ми чекаємо F-16? Тому що вони, крім того, що платформа все носить, все стріляє, вони ще й виконують функцію ППО, вони збивають Шахеди і т.д. Тут наші місцеві головастики придумали тему. Ви знаєте, що Україна, мабуть, найперша країна в світі по легкомоторній авіації.

Юрий Романенко: Аеропракт, кажется...

Сергей Алымов: Оці маленькі літачки, зробити їх двох видів.

Юрий Романенко: Арестович, кстати, на них летает. У нас будет эфир кстати про его летные практики.

Сергей Алымов: Закиньте йому тему. Наші люди, які з мізками, кажуть, що красота в простоте. Береш такий літак, робиш його двох видів. Перший – ставиш звичайний кулемет «Утьос» і ставиш ракету Р-27, наша, вітчизняна, «Луч» модернізована. Він злітає, працює на нашій території, навіть на нуль не залітає. Він працює в черговому режимі. Злетіла якась біда і він або з кулемета дістав Ланцет, або з кулемета дістав Шахед. Тою ракетою Р-27 може навіть відлякати їхні вертольоти К-52, який долітає до 10 кілометрів. Просто дістає.

А в чому фішка? А фішка в тому, що той маленький літачок ніяке ППО не бачить. Воно працює, воно літає 10-15 км над землею в сліпій зоні, його ніхто не бачить. Стінгер – 5 кілометрів, а він літає у нас, на нашій території і все. Ганяється за Шахедами. І він може 8 годин працювати, корисне навантаження на ньому – 400 кг на той маленький літачок можна. Сідає на полі, з любої дороги. Не треба нам інфраструктури F-16. В любу погоду. Хоче в дощ літає, хоче в сніг літає. Воно просто літає.

Друге, у нас слава Богу, дякую виробникам, виявляється у нас зробили теж баражуючий боєприпас. Яка друга історія? Другий тип такого літака – чіпляється три таких баражируючих боєприпаси, четвертим під крило чіпляєтсья дрон-розвідник. Він злетів і літає. Якась небезпека або треба, дають команду, він випускає розвідника. Розвідник собі полетів, бачить, зачепив танк чи ще якусь байду, тут же баражируючий боєприпас з того ж літака випустив і попав. Навіть якщо тебе засвітить ППО, якщо ти вийдеш на 5 кілометрів, Орлан літає на 5 кілометрів, і тебе десь засвітить, то ти зразу побачиш їхнє ППО. Маленький літачок побачить їхнє ППО.

Ще одна функція. Ми ж літаємо, бачили оті дрони, війна в повітрі, ми їх лапаємо. Теж геніальне все просто. Французький фільм «Таксі-2» дивилися? Там чуваки підбігають, з рушниці хоп і сітка закрила. Уявіть собі, летить той літачок, бачить цей дрон, випускає таку сіточку, накриває цей дрон, його пропелери, він, звичайно, починає падати. Але щоб він не розбився об землю – маленький парашутик раз і сіточка з парашутиком готовим їхнім. І ти там все собі прочитав, всю інформацію зняв, що тобі треба.

Знову ж кажу – все просто. Але люди звертаються в наш любимий Укроборонпром, а вони кажуть: «То не на часі, що ви. Нам краще купити десь за кордоном, приплюсувати, константу, як кажуть, якусь».

Николай Фельдман: Константу...

Сергей Алымов: Да. И все. Нафіга нам те робити. Ще один варіант. Ми їдемо, Решетіловку проїжджали. Стоять «кукурузники», знаєте? Він знаєте чим займаються? Поля обприскують. І думаємо. Там півтори тони бак в тому Ан-2. А якщо його напалмом, а якщо його відправити туди в посадочку вночі? І він там спустить. Потім один трасер і все. І все горить. І який би ти не був...І все, якщо тебе напалмом випалили, то ти сам вибіжиш звідти.

Юрий Романенко: То Прошинский был, рассказывал про это.

Сергей Алымов: Ви розумієте? А що. Цей Ан-2 висить табличка – 10 тисяч доларів, продається. А ми дрони по 20 тисяч купуємо.

Юрий Романенко: Такие во время Второй Карабахской войны активно применял Азербайджан как раз.

Сергей Алымов: Так, і кацапи навчилися, Байрактари вони глушать, бо вони в них є навіть в Африці. Питання. Ан-2 – або зробити його автономним, полетів, зіб’ють так зіб’ють, що тобі 10 тисяч доларів шкода? Але він тобі спалить нафіг ту посадку чи той район оборони. Просто спалить. Можна зробити? Можна. А кому це треба?

Юрий Романенко: В том-то и дело, видишь, эта логика, в которой человеческая ценность менее важна, чем какая-то железка и тот интерес, который запрятан.

Сергей Алымов: Так. Ось єдине, що нас починає радувати і задовільняти, це те, що ми починаємо цінувати життя людини. Нарешті. Нам треба авторев’ю обов’язково кожного бою, щоб це не було. Ми до того маємо прийти, бо люди, як ви бачите, добровольці всі вже там. А всі ті решта задають питання, в тому числі і за гроші. А що у нас з грошима буде? А як нам там виплачують? Треба якось братися за голову, бо до добра воно не дійде.

Юрий Романенко: Тут пишет Андрей Дмитренко: «С легкомоторными проблема будет с ночными полетами. Пилоты гражданские не умеют и найти цель проблема». Андрей, по этому поводу я скажу, что есть такие прекрасные поршневые самолеты Tucano бразильские, который намного быстрее и намного сложнее, чем Аеропракт, о которых говорит Сергей Иванович, но они как раз вот эту функцию блестяще выполняют. Так вот, Украина же имеет Ивченко «Прогресс», «Мотор-Сич», они могут выпускать двигатели, имеет «Антонов», там остатки остались. В принципе, в условиях войны можно быстро спроектировать поршневой самолет, который сами бы производили. Тем более, тот же самый Ан-2 несчастный…

Сергей Алымов: «Кукурузник».

Юрий Романенко: 75 лет назад «Антонов» спроектировал. Поэтому это вопрос просто отсутствия задач, неспособности их поставить и следить за выполнением.

Сергей Алымов: Люди, подивіться, ви кожен бачите Шахед. Уявіть собі, що він вилітає десь з Азовського моря і долітає до Києва. 700 кілометрів! А той легкомоторний його дожене. МіГ-29, поки він злетить… 6 днів тому сплю і чую Шахед, вскакую в трусах, беру автомат, а він вже пролетів. І все село починає стріляти. Він переходить в друге село і там вже дзвонять, що він летить туди, ідіть його лапайте, а він летить. А був би той літачок, ракету раз і все. Ззаду. Або на крайняк підлетів з кулемету його розстріляв. Він же тобі у відповідь не буде стріляти.

Юрий Романенко: Опять-таки, а аэростаты почему не применяются? С кевларовыми сетками. Разместил аэростаты с сетками. Это же дешевое решение. Он летит, если ты знаешь, что летит на высоте 300 метров или 200 метров. Поднял аэростаты. 4 аэростата по периметру поставил вокруг электростанции, натянул сетку и уже у тебя какая-то минимальная гарантия, что им сложнее будет просто цель поразить.

Сергей Алымов: Це якщо воно тобі потрібне. Якщо воно тобі не потрібне, то ти не робиш. Ще раз кажу, сама фішка цього маленького літачка в тому, що його ППО не бачить. Розумієте? Великий літає, його бачать, наводиться, стріляє, а С300 не буде по ньому стріляти, бо воно його тупо не побачить. Невидимка. 8 годин в повітрі, 400 кг може на собі нести. На два місця – два пілоти. Якщо баки ще підкинути, ще більше може. Злітає будь де, будь як, при любій погоді. Все геніальне – просто, але треба щось робити. А ми чекаємо вундервафлю від америкосів, якесь новітнє ППО, яке буде працювати.

Наступне. Імпульсні гармати. КПІ може зробити? Я думаю, може. От чим ви зараз користуєтесь? В чому його біда? Як його вбити? Просто його вирубити. Якщо імпульсом його виключити – все, процесори згоріли, в тебе нічого немає, а зараз вся техніка комп’ютеризована. Куди америкоси дивляться? Вони туди дивляться. Уявіть собі, прилітає ракета, а в ракеті замість бойової частини імпульсний заряд. Бах і все. Командний пункт, це наш командний пункт, і тут все виключається: комп’ютери, ноутбуки, телевізори. Все виключається і як воювати? От куди люди дивляться. А ото бігати з автоматом – це кам’яний вік. Я ж кажу, напалмом спалити ту посадку і все, але треба літачок, «кукурузник», який злетить з любого городу, з любої дороги. Півтори тони якогось напалму скинув і полетів далі.

Юрий Романенко: Отреагируйте на такой вопрос: «Гость не хочет, чтобы 40+ штурмовали посадки. А кто должен это делать? 20-летние парни? Это нереально».

Сергей Алымов: 20-ти, 30-ти…Вони будуть вчитися. А ви думаєте, хто там зараз штурмує? Не хотів, але добре я вам скажу. Подивіться в Фейсбуці, подивіться в Телезі полон на впізнання. Подивіться. Кого ви там бачите? Всі люди 40 і за 40. В полоні чому? Бо бої бувають настільки миттєві, що ти голову не встигнеш підняти. І людей наших беруть в полон. Бігти він не може, нічого не може. Цей молодець, що з дронами, Мадяр, він придумав возики для евакуації. Ми зараз вивозимо на квадроциклах. Він придумав возики модернізував, молодець. І вже тисячу штук замовили тих возиків і по фронту роздають.

Ми навіть на Укроборонпром не надіємося. Нащо? Ми самі собі зробимо возики. Людина може стріляти, вона причіплена, поранений ззаду. І ось так вивозимо з нуля. Я за те, щоб воювала техніка, модулі. Щоб це було автономно, щоб менше людей було.

Юрий Романенко: Вопрос такой. Много западной техники по статистике уже в ВСУ. И когда пошло наступление на юге, то ее начали интенсивно применять. В принципе, есть уже какое-то устоявшееся мнение, как вот Брэдли работают, Леопарды. Насколько они лучше или хуже и т.д.?

Сергей Алымов: Треба питати, напевно, в тих хлопців, хто в них їздить. В нас немає. Ми як ото динозаври. У нас «беха» перша, друга, 64-ка. Ми так і воюємо, з автоматами бігаємо там. Я так думаю, що сам факт, я до чого кажу, чому раді, бо коли буде бій танк на танк, рідко, але вони бувають, то робоча дистанція Леопарда 3 кілометри, а в 72-ки – 2 кілометри. Це цілий кілометр. Знову ж таки, чому останню колону 8 машин розбили? Тому що літав довбаний Орлан і вони навчилися стріляти, як і ми, не площами, 4 по краям і один в центр, а вони навчилися стріляти і використовують це. Ну, так треба його якось заглушити, збити.

Юрий Романенко: У нас один из зрителей пишет: «удалите эфир из Ютуба. Очень он полезный для РФ. Все тайны порассказывали...». Вот что вы можете таким зрителям сказать?

Сергей Алымов: Я сразу же отвечаю таким зрителям, що в РФ є одна велика проблема: вони можуть все розказати, все почути, але не можуть зробити. Це країна бензоколонка, це зрозуміло, там фабрика по виробництву понтів. Що вони Ланцет зробили? Вони у ізраїльтян взяли, а наші вже зробили український. Наші доробки вже є, а вони просто тупо купують.

Юрий Романенко: Но тем не менее у них есть Ланцеты, а у нас Ланцетов пока еще нет.

Сергей Алымов: На фронті не бачимо, але випробування йдуть. Ті, які в темі, кажуть, що випробовують, і вони дуже гарні показники дають. Відповідно ми так само скоро їх побачимо на фронті.

Юрий Романенко: Дронов с нашей стороны больше появилось за это время? Потому что, насколько я знаю, дроны начали производить, достаточно много.

Сергей Алымов: Щодо великих – точно є, бо кожен день бачимо, літають, працюють. Єдине – погода може завадити, а FPV – нон-стоп. Вже цілі шукають такі, що… Вони бачать, техніку не заводять на перед, бо ми її лапаємо. Ми свою ховаємо. У нас уже така війна пішла, що, кажу, вже скоро на мечах почнемо битися. Просто капець. Яка техніка, якщо все палять? Або треба наступати, коли погана погода і нічого не літає. І тоді вже ось ця іноземна техніка на голову вище за російську. На голову. Питання: а де ми можемо наступати, в полі?

Николай Фельдман: Звичайно, що треба РЕБи на всій техніці.

Сергей Алымов: В Донецьку, в тих степах? Ні. А де можемо? Там, де міста. Де у нас міста? Мар’їнка, Авдіївка, Донецьк. От по тому, підуть дощі і можна обходити. Звичайно, що місто обходити, брати його… Ну, там Генштаб знає, як працювати. І це варіант наступати. Або коли морози. Але все рівно без РЕБ у нас погані справи. Саме прикре те, що у нас розробки є, але вони наших не цікавлять. Один каже, що мені треба 300 тисяч, щоб запустити виробництво. 300 тисяч доларів і все. Та ні. Тендери там, гроші і люди розводять руками і кажуть: «Як? Ми ж зробили зразок, все, випробування робимо». А їм: «Та може не треба. Що нам з того? А як прикурити?».

Николай Фельдман: Фу, бл**. Вибачте.

Сергей Алымов: Наше. Да.

Юрий Романенко: Наша беда. Факт, к сожалению. Друзья, не забываем лайкать эфир. Уже 4000 смотрит, 2150 только полайкали. Потому что откровения Сергея Ивановича, мне кажется, крайне важны, для понимания ситуации. А те, кто не хочет поднимать голову, я вот когда читал этот комментарий, что не раскрывайте тайны. Так вы смотрите, вы определитесь, вы хотите понимать, что происходит, для того, чтобы страна принимала адекватные решения или государство принимало адекватные решения, или вы хотите себя тешить иллюзиями о том, что все хорошо. Тогда отвечайте на вопрос: если все хорошо, почему мы уже заходим на второй год войны и полтора года идет война, и в принципе в стране столько проблем. Поэтому путь к победе, цена и ценность победы, победа возможна тогда, когда люди осознают и цену, и ценность, а не просто находятся в розовых иллюзиях, что оно как-то там рассосется. Кто-то там пойдет и жизнь свою положит, и как-то потом мы все вместе победу отпразднуем. И, самое главное, что эта победа сама собой каким-то способом произойдет. Нет, ребята, такого не будет.

Сергей Алымов: Я маю велику надію, що цей ефір хтось подивиться, бо та людина з літаками, про які я розповідаю, вже ходить третій місяць.

Юрий Романенко: Так давайте его к нам.

Сергей Алымов: Пока нет. Третій місяць футболять з кабінету в кабінет, і людина просто розводить руками і каже: «А як ви взагалі збираєтесь будувати країну?».

Юрий Романенко: Давайте его к нам. И мы поможем кулуарно, по крайней мере, начнем, если поймем, что это возможно.

Сергей Алымов: Можливо. Я ж кажу, що наробки є, але навіть якщо вони їх дивляться, вони в виробництво не пускають. Я ж кажу, спочатку РЕБ, потім дрони. І РЕБ умовно легше зробити, бо там потрібні твої мозги, а на дрон пропелери, оптику, канали зв’язку, все решта. Це виробництво, але все рівно все починається з РЕБу. Ідеш в атаку, включив РЕБ, все, всі мертві. І все, пішов в атаку, і ніякий Ланцет, ніяка артилерія не стріляє. І ти нормально атакуєш, але перед тим як атакувати, бажано все спалити там у них, і бажано, щоб той легкомоторний висів в повітрі і тою ракетою Р-27 по К-52 випустить і зіб’є його. Бо Ка-52 його не бачить. Я ж кажу, фішка в чому, що його ПВО ніяке, радари не бачать. Треба тобі дрон – залетів, в сітку схопив його або просто розстріляв, якщо вже така ситуація. Все можна.

Знову ж таки, бачите, війна починалася одна, зараз у нас наступний етап – дрони, потім буде механіка, а потім я вам розкажу, як війна закінчиться дуже швидко. Отак. Що кацапи нам приготували, який сюрприз.

Юрий Романенко: Який?

Николай Фельдман: Лошадей?

Сергей Алымов: Ні-ні.

Юрий Романенко: Механических, Коля.

Николай Фельдман: Я уже готовий повірити в будь-що.

Сергей Алымов: Згадайте Леонардо да Вінчі ще тоді майстрував, а Сікорський зробив вертоліт. Але ж люди мріяли спочатку про колесо, потім про крила, потім минулого сторіччя про космос. Чому б тут не сидіти і не розмовляти? Я кажу, де майбутнє. Ракета буде летіти не з бойовою частиною, а з імпульсною пушкою, яка буде просто вирубати всю електроніку в командному пункті чи будь-де. І все. І ти сліпий, а потім твої ракети летять і добивають. Але це ж треба думати якось.

По тому, що питаються, коли війна закінчиться. Я вам скажу, війна йде по суходолу, по нашій території, то всі якось просто на це дивляться. Це війна однієї країни з другою. Ми допомагаємо тим, а ті – тим. І вона так може довго йти, заморозитись чи ще якось. Як це зупинити? Треба переходити, переводити на воду. Війну проводити на морі. Як це виглядає?

Юрий Романенко: Заблокировать порты, чтобы они ничего не могли перевозить.

Сергей Алымов: Що вони готують? Ви в курсі, що 70% у нас океан і тільки на морі є морське право, яке 600 років назад набивалося, 600 років є морське право, яке нікому не можна порушувати, навіть Штатам. Якби Штати захотіли, їх би закопали там всі, починаючи від англійців, китайців. На морі ніхто не має права нічого порушувати. Пам’ятаєте ті сомалійські пірати. Якось вони всі зупинилися.

Юрий Романенко: Их перебили.

Сергей Алымов: Їх перебили. Там були в лодках і діти, і старі. Ніхто не дивився. Просто розстрілювали. Так зробили. У нас в світі є, якщо дуже коротко, економічна ситуація, Штати – 75% свого ВВП самі споживають, 25% - на експорт. Китай – навпаки: 75% відправляє, 25% - споживає. Чим? Морем. Європа 60% відправляє із них 30% в Америку. Чим? Морем. Контейнерний флот, знаєте? Я просто возив контейнера в минулому житті, ще із Пакистану, із Аргентини. Ті фрукти, воно все в контейнерах. Я знаю, що 10 найбільших контейнеровозів, 4 європейські. Перший Маерск і 6 азіатських. А у штатів навіть контейнерного флоту немає. Їм не потрібен, бо до них всі приїжджають. До них всі стараються, бо там вільні гроші. І до них всі їдуть.

Юрий Романенко: У них самый большой военно-морской флот. Он контролирует все эти перевозки.

Сергей Алымов: І що у нас є в світі? У нас є в світі 6 проток найбільших: Берингова, Гібралтар, Малаккська, Баб-ель-Мандебська і два канали - Суецький і Панамський. Уявіть собі, що кацапи умовно роблять пробочку, зупиняють просто торгівлю, затопили один якийсь контейнеровоз або якийсь танкер в такій протоці. І все. І кажуть: «Ви ж бачите, це українці, це вони зробили».

Юрий Романенко: Для них это будет конец шоу с катастрофическими последствиями.

Сергей Алымов: І їх всі почнуть бити. Весь світ їх почне бити. І війна закінчиться дуже скоро. Закриють їх ковпаком. Через 50 років піднімуть і спитають: «Ви там навчилися цвяхи робити?». «Да». «Які побажання?». «НАТО на границы 1997 года». Хоп. І ще на 50 років закрили.

Кому така перемога потрібна? Європі потрібна? Так. Китаю, нам потрібна. Бо зараз це виглядає просто як якесь жахіття. Уявіть собі. Ми всі живемо в одному якомусь будинку. На другому поверсі живе кацап, виходить на балкон і дзюрить на всіх. Виходить американець – на нього, китаєць – на нього. І «Тагііііл». Йому кажуть: «Заспокойтеся. Що ви робите? Тут люди ходять». І навіть якщо ви вороги, американець і китаєць, чи пакистанець і індус, чи ви араб і ізраїльтянин, ви разом об’єднаєтесь і наваляєте йому тумаків. Розумієте? Вони зараз ведуть до того. Вони це зроблять. Вони ж взагалі безбашенні. Він приходить в Європу. В нього два відра, золоті коронки, приходить, каже: «Дайте мені Мерседес». А ті ж кажуть, що у нас цінності. Америкоси зараз борються з тим, брати гроші чи не брати. В Європі всі зразу ж згадали, що у нас є цінності. І такі цінності не можна брати коронками, зубами умовно. Такий сусід не потрібен.

Юрий Романенко: Но не все. Потому что ценности разные. Я ж рассказывал, как в Европе, буквально неделю назад с итальянцем. Он рассказывал, что на 10 тысяч евро больше заплатил налогов и квартплаты за электроэнергию и все остальное, потому что война у нас во всем виновата. В Италии таких очень много людей. И американцы виноваты в том, что эта война есть.

А я ему говорю: «Так ты готов платить в 2-3-4 раза больше за свою армию, если вы из-под американского зонтика вылезете. Как ты на это смотришь? Через несколько дней 7000 людей приплыли. Ты же не будешь от этих африканцев отбиваться, которые к вам через море поплывут. Ты готов платить год 40 или 30 тысяч евро для того, чтобы развивать свою армию? Вам же надо будет ее увеличить в несколько раз. Потому что, кто же вас будет прикрывать. Америкосы испарятся». Он репу почухал. И вот, в Лампедузу 7000 человек приплыли. Первая ласточка такая, очередная.

Сергей Алымов: Жидков, на місці «Кварталу» я зняв би такий ролик. Як кацапи зняли ролик, де в Німеччині заходить поліція чи що, забирає з хати, вішає портрет Зеленского. Вони би зняли ролик: косовороточка, шапочка, тут ромашка, ззаду балалайка, два відра з зубами з кров’ю і він заходить в німецьку хату і кажу, що дайте мені Мерседес, турбіну Сіменс, медицину Байєр. Показати це німцям. І все. Воно зразу їх там перебудує. Вони згадають зразу. Вони все згадають. Але це ж треба креатив.

До речі, ще як. Підказую. У нас Учайкін у нас був. Він казав: «100 тисяч наградних стволов». Бачите, 100 тисяч. Це людина, яка проходить навчання, яка проходить медкомісію, яка психолога проходить, має вдома сейф... Чого вони не на фронті, я хочу спитатися? У мого командира був ПМ. У нашого комбата «Лівши» Андрія Верхогляда був наградний глок мінімум майон і вище. І виявляється у Жидкова, автора «95 кварталу» є Глок. Наградной, зачем?

Юрий Романенко: Вы предлагаете отправить?

Сергей Алымов: Я пропоную, 100 тисяч людей і вони вже є на картотеці в воєнкоматі. Кожен суддя, який звільнився, який носив пістолет, він є в військоматі, кожен прокурор є в військоматі. Тобто там людей вистачає. Але одні відкупляються, другі – алкотреш лапають.

Я кажу, українці, згадайте, що ви не бидло і не козли, і не дозволяйте з собою таке робити, бо там нам такі непотрібні. І ще раз, дякую хлопцям, які в навчальних центрах, які отой алкотреш-команди, банди «Чорного бокалу» - вони їх просто не приймають. Молодці.

Юрий Романенко: «Добрий вечір! Давайте проведемо збір коштів (crowdfunding), для тих підприємців, які мають розробки і можуть випускати таку необхідну техніку, щоб вони почали виробництво. Мадяр так постійно збирає».

Теоретически можем. Сколько там? 300 тысяч? Сначала нужно проработать, насколько это все реально, потому что я неоднократно сталкивался с тем, что теоретически оно выглядит хорошо, а когда доходит до практики, то люди не могут закончить.

Сергей Алымов: Мова йде про те, що вже є технічний зразок і він вже проходить випробування. Пройшов випробування.

Юрий Романенко: Это по РЕБу?

Сергей Алымов: І по РЕБу, і тих літаках.

Юрий Романенко: Соедините меня с ними, я разберусь.

Сергей Алымов: Потом, за эфиром.

Юрий Романенко: Понятно, не в эфире. Не надо.

Сергей Алымов: Ще раз, люди які мають наградну зрою, мають воювати. Бо Полторак був, 3000 стволів. В МВС у нас був довго Аваков, я чув, 5000 чи 6000 стволів роздали. Ну як? Люди сидять дома зі стволами? Вони ж напевно готові до чогось, якщо вони беруть ствол?

І ще одне питання. Пам’ятаєте, це дуже важливе питання, ви мене питалися минулого разу, про що люди в окопах говорять. Люди в окопах говорять про два питання. По-перше, наше військове. Я у вас не буду розповідати. Це наше з командуванням. Одна військова тема, а друга якраз оце питання про справедливість. Про те, що тут робиться, про ті овощерізки, оту всю фігню. І в мене таке враження, що якщо ми - народ, армія і влада – починали всі разом, то зараз, мені так здається, може я помиляюсь, що влада пішла теж до перемоги, але якимось своїм шляхом. І лишилися ми з народом.

Юрий Романенко: Где по пути очень много овощерезок, барабанов и т.д.

Сергей Алымов: Вони йдуть поруч до перемоги, у них там все нормально. І хлопці кажуть: «Ви ж розумієте, ми ж повернемося». У нас в окопах все біле і чорне. У нас немає такого знаєш, не все так однозначн… зразу «ляща». Це не про нас. У нас або чорне, або біле. Кажуть, що ми повернемося, а я кажу, ну що ти зробиш? Ліквідуєш там когось умовно, якогось депутата чи прокурора, чи суддю. І що? Сядеш на 15 років? А може і на пожиттєве. А він каже: «Ви не зрозуміли. Це якщо одного, а якщо пару тисяч там, 5-10 тисяч, тоді вже з нами будуть домовлятися. І казати, що чого ви психуєте?...».

Я вас прошу, там вже просто лють. У нас є поліцейська бригада «Лють». Отака вся лють в окопах. Ми її туда ллємо, а ззаду повертаємося, дивимося і ого, нічого собі.

Юрий Романенко: Как в окопах встречают идею, чтобы забрать вот эти кровавые деньги, которые идут с ПДФО солдат в местные общины, а они потом их тратят на разную фигню?

Сергей Алымов: Двома руками «за». На ВПК 100%. Все на ВПК, на залізо. Воювати має залізо, а не люди. Скільки ми будемо? Вони нас закидають м’ясом. Ми не м’ясо. От я звертаюсь. Ми не м’ясо, дайте зрою, дайте міни. Я 40 мін закину і піду штурмувати. Запустіть літак, хай напалмом все спалить нахер і потім підемо воювати. Саме цінне – це людина.

Звертаюся, до Олени Володимирівни Зеленської, може йому передасть, бо вона… Як кажуть, жінко, спаси Україну. Хто такий зараз Зеленський? Черчилль, правда? Ходить, як Черчилль, говорить, як Черчилль, пишуть йому, як Черчиллю, виступає, як Черчилль. Для мене, як для українця, цікавий варіант. Черчилль тай Черчилль. У нього одного наразі є можливість стати в один ряд з нашим паном Тарасом Григоровичем Шевченком. Під його проводом вже знищено 270 тисяч кацапів. Жоден гетьман за всю історію України не зміг стільки.

Треба взяти і ліквідувати ось цю всю нашу стару неньку Україну просто під корінь, під фундамент і заснувати Нову Україну. Новий проект. Обговорити, зробити нову Конституцію, в Конституцію обов’язково занести цифри, там мають бути цифри, що на науку 5, на освіту 5, на медицину 5, на зброю 5, 10 на інфраструктуру, а на себе рідних не більше 10, зарплати не більше 10 середньої. Потолки поставити і все, працювати. Військові за цим будуть слідкувати. Зробити нову економіку податкову. Зараз де найменше? Розвивається Ірландія, де 9% оподаткування. Взяти і зробити просто зараз.

І після того, як у нас буде нова країна, можна йти і відпочивати. І всі ми, українці, ув’яжемся в це, і всі ми це будемо робити. І щоб на цьому марафоні, я не знаю, як ви його дивитеся, в понеділок – прийшли Дацюк та його команда, сіли, та обговорюють проект України. Вівторок – економіка, прийшли і сіли економісти, обговорюють. Третій день – армія, прийшли і поговорили про ВПК. Четвертий – освіта. І от таким макаром, щоб в цьому приймала участь вся країна.

І щоб люди бачили, що щось міняється, бо приїжджаєш додому, я ж кажу, кум без настрою, кума без настрою, однокласники без настрою. «Все пропало. Там не виходить. Корупція». Якийсь треш. Нафіга? Нам того трешу там вистачає. Чи ви дійсно хочете, щоб прийшли? Я розумію, що справедливість – це ріки багряної крові. Не можна взагалі піднімати питання справедливості, бо вона для всіх різна. У Зеленського своя, у мене в окопі своя, у прокурора своя, у водія своя. Нам потрібна ідея права. Пам’ятаєте, я казав минулого разу, ми маємо зробити правила. Ідея права. Де все зводиться в закони і для всіх однаково. Тільки так ми зможемо навести якийсь порядок. Інакше порядок ми не наведем.

І бійтеся людей, які кажуть вам про справедливість. Бійтеся їх, бо ці люди за кров. Нас просто заллє тут. Нам треба право просто зараз. Я би ще далі пішов, залучив би ШІ до правосуддя. Пам’ятаєте, як Феміда виглядає? Закриті очі, терези. У тебе все законодавство в ШІ ChatGPT, а тут у тебе кримінальна справа на… Все. Кнопочку нажав – все життя, всі підприємства, все воно перевернуло, видало звіт, все. І суддя, який у нас тепер має тільки обиратися, ніколи суддів не можна призначати, бо собака ніколи не вкусить руку, яка його годує. Все. Людина затвердила, мільйони справ пішли. Один клік. Залякати не можна, вбити не можна. Ти нічого не можеш з ШІ зробити. Просто нічого.

Це якраз ідея, яку можна запропонувати в усьому світі. Можна? Можна. Як провадити правосуддя? За ніч просто поміняй всі рахунки і ШІ все зробить. І все впровадить, а апеляція, люди – маленька частина. І все буде по честі, все по справедливості. У нас 122 судді Верховного суду і головний бере хабар. Про яке правосуддя ми далі можемо говорити? Взагалі про що ми говоримо?!

Юрий Романенко: Караул устал, как говорил классик, помните?

Сергей Алымов: Це да. Я ж кажу, нам просто все це треба поміняти. Старі судді на відпочинок і катарсис, обов’язковий катарсис. Очищення всі пройдуть.

Юрий Романенко: Катарсис будет.

Сергей Алымов: Так, катарсис буде обов’язково. Ні – далі зустріч з ШІ. Пам’ятаєте, 200 років тому була історія, що «Кольт» прирівняв всіх. Знаєте, що зараз відбулося? Українці придумали перші в світі FPV-дрон зі скидом. Я казав, хай Берлінська запатентує. Років через 5 весь світ буде воювати дронами. Це будуть одночасно мільярди дронів у повітрі. І це наша думка, ми її придумали, хай запатентує, хоча би спробує.

Так от, FPV-дрон – це той самий «кольт», який нас всіх прирівняв. І тепер, хоч ти президент, хоч ти «алігатор», а FPV-дрон прилетить звідки захоче. Кажуть, у кацапів там літає вже на Рубльовці. Скидає гранати. Раз, скинув гранату і немає. І як ти його? Ти його не найдеш, нічого не докажеш. Це нова зброя. FPV-дрон – це новій «кольт», який нас всіх прирівняв. Українці, запрошуємо вас у нове світле майбутнє з FPV-дронами.

Николай Фельдман: На нове світле сафарі.

Юрий Романенко: Да, FPV-дроны будут очень серьезно мотивировать за базар отвечать и не только.

Сергей Алымов: Якщо я FPV-дроном танк зупиняю, то що я броньований Мерседес не розберу. Елементарно.

Юрий Романенко: Да. Верховну Раду можно разобрать.

Сергей Алымов: Та все можна. Не треба ніяких барж з мінометами.

Юрий Романенко: Еще один классик.

Сергей Алымов: Я, як мінометник, досі не можу зрозуміти, як це, з баржи стріляти...

Юрий Романенко: Як гарно розірвуть на цитати. Да, на цитаты весь эфир, так что разгоняйте. Мы нарежем кусочками. У меня на канале будут кусочки и на ТикТоке. Короче, везде. Подписывайтесь, в описании все ссылки на профили в социальных сетях. Не забывайте, что распространение такой информации позволяет радикально улучшить понимание ситуации, а понимание ситуации – это ключ к оздоровлению наше великой нации.

Сергей Алымов: Я хочу звернутися до всіх українців. Будь ласка, зберіться в кулачок, просто зберіться, просто робіть кожен свою роботу і дайте нам надію, що у вас тут все добре, бо ви робите, щоб нам хоч було куди повертатися. Розумієте? Якщо, не дай Бог, буде ось ця історія з розмежуванням лінії, то це буде капець. Якщо воно ось так заглохне, то лінія розмежування не Куп’янськ, Кремінна, Донецьк, Запоріжжя. Лінія розмежування буде в кожному місті, на кожному робочому місці, в кожній родині. У нас все розмежується, коли ми звідти повернемося. Невже ви думаєте, що у вас все так і залишиться? Звідти прийдуть зовсім інші люди. Ви їх не впізнаєте. Просто не впізнаєте тих людей і не будете знати, на що вони здібні.

Тому, будь ласка, нас підтримуйте. Не треба нас лякати, що тут все погано. Нам не треба казати, що всі «гондураси з гватемали». Нас треба всім і владі. Я прошу владу, давайте назад до нас третьою рукою. Давайте з нами разом, як починали. Ну, як так?

Юрий Романенко: Про собак расскажите. В прошлый раз просто был сюжет, когда Сергей Иванович рассказал, как собаки атаковали.

Сергей Алымов: Перед Бахмутом. Село Клиново.

Юрий Романенко: Набежало много русских всяких и начали визжать, что вот вы фантазеры. Мне кажется, что многие не понимают действительность. Как говорил классик, действительность – не бред собачий, она сложнее, она богаче. Во время войны ко многим приходят такие решения. И вагнеровцы это использовали. Кстати, что произошло после того, как вагнеровцы исчезли на фронте сейчас?

Сергей Алымов: Ми з ними билися ще тоді. Я думаю, що все нормально. Ми тільки за.

Юрий Романенко: Вы не грустите.

Сергей Алымов: Я думаю, що ми їх скоро побачимо. Вони один фінт можуть викинути в Білорусі. Можна так уявити.

Юрий Романенко: Про собак.

Сергей Алымов: Про собак – реально були дві собаки. Я спеціально приїхав до двох людей, які сиділи на рації. Кажу: «Я придумав чи ти чув?». Каже: «Чув». Люди це чули в рацію. Ну, як? Я не записую, але я вважаю, чому я тут кричу про зброю новітню, про техніку, що все допомагає тобі вижити і все, що допомагає тобі перемогти, все треба робити. У них була собака. Я ж не кажу, що тисяча собак, одна, дві три. Піхота з собаками. У мене досі те у вухах. Вогонь і все. Це було не раз. Може хтось любить собаку. З дому її привіз і з нею тут бігає.

Юрий Романенко: Ваня идет в бой с Шариком.

Сергей Алымов: Я ніколи нічого і нікому не доказую і вам всім раджу. Ніколи і нічого нікому не доказуйте. Будете спати спокійно, легко на серці, чистий розум. Все у вас буде гаразд. Хочете – вірте, не хочете – не вірте. Все.

Юрий Романенко: Сергей Иванович Алымов с нами был, капитан ВСУ. Человек, который воюет с первых дней. Это был второй эфир у нас с ним. Дай Бог не последний. Как видите, рубит правду-матку так, що гай гуде. Побольше бы у нас таких гостей.

Мы все делаем для этого. На этой неделе должен быть еще один фронтовик очень интересный, поэтому подписывайтесь на нас, подписывайтесь на Сергея Ивановича. Есть в Фейсбуке. Надо будет ссылку поставить, чтобы зашли обязательно, подписались. Что еще? Что нужно от нас? Может помочь чем-то? На дрон нужно собрать или на что?

Сергей Алымов: Ну, дрон ми вже собі купили. Два, бо завжди є один і один запасний. З дронами завжди є питання. Як це відбувається? Це момент. Сьогодні в тебе може бути 30 дронів, а завтра полетіли і в тебе один залишився. А їх завжди або збили, або заглушили. Це ось такі гойдалки, розумієте, з тими дронами. Тому їх мало не буває, як і набоїв. В мене тільки одне – міни. Я хочу допомогти своїй піхоті. Ми ж чуємо, як ми атакуємо, що там по рації відбувається. Треба ті довбані міни прості. І літаки, і все решта, що наговорили, але саме головне це РЕБ. І людське відношення. Ще раз кажу, згадайте, що ви люди, а не бидло і козли тут. Ми там так само. За кожне життя ми б'ємося, боремося і ми переможемо. Слава Україні!

Николай Фельдман: Героям слава! Сергій Іванович, дякуємо дуже за вашу участь, всі ініціативи, які ви будете направляти, ми будемо підтримувати безумовно. Прямо керуйте, говоріть, що треба, ми будемо оголошувати.

Юрий Романенко: Спасибо, что смотрели. Подписывайтесь, ставьте лайки. Подписывайтесь на Патреон, спонсорство, но прежде всего – помогайте ВСУ и всем тем светлым, героическим людям, которые позволяют нам делать то, что мы делаем, и просто жить.

Сергей Алымов: Вірте в нас, а ми віримо у вас. І все буде гаразд. Віршами заговорив.

Николай Фельдман: Дякуємо.