Перспективи громадянського консенсусу в Україні

Група “Прогресивний Капіталізм” вважає за необхідне впровадити традицію ширшого та глибшого обговорення смислових текстів у експертному середовищі, та захист смислів від витіснення та заговорення відволікаючими інформприводами, особливо серед мислячої частини громади, що є найбільш шкідливим, оскільки саме вона і здатна сформулювати громадянський консенсус.

Також важлива організація системної протидії умовній партії психолептиків, що зокрема реалізується і під відомим брендом “понодурь” (Прим. Не знаєте що це? Використовуйте Google.)

Отже, Сергій Дацюк почав осмислення системних проблем єднання громади у тексті “Проблеми Громадянського Консенсусу”, з яким варто ознайомитися і краще отримати десять текстів, щодо цієї важливої теми, ніж слідувати за інформаційним спамом.

Рекомендації щодо покращення формату тексту

Незважаючи на надважливе питання створення громадського консенсусу, яке піднімає Сергій Дацюк, у мене, як у модератора групи ПК є зауваження до самого формату тексту.

По-перше, він подається у вигляді дайджесту: згадано і олігархічний консенсус, і громадський, і телебачення, і реальних політиків, плюс офшори винесені, як головна тема – інформаційний “кліповий” вінегрет, в якому взагалі важко виокремити щось головне.

Такий формат безумовно кращий, ніж суто філософський нарратив, який взагалі буде погано зрозумілий широкому колу читачів, проте є серйозна тенденція до дефокусування та слідування за другорядними інформприводами, до яких, насправді, відносяться і офшори в Україні.

По-друге, безоплатне згадування старих політиків, що не змогли відстояти здобутки Революції Гідності, як лідерів громадського консенсусу – це та сама хибна формула, що вже була використана на Майдані.

Найбільшою користю від роботи інтелектуалів було би саме визначення для суспільства набільш ефективних точок тиску громади тим ресурсом, що є, та підтримка цього фокусування за допомогою інформприводів у тому числі, тоді вони би вмонтовувалися в умовний “проект реальних змін”, що збільнувало би сам ресурс – це проста формула.

Що пишуть інші з приводу “консенсусів”?

Хтось посилається на слова Юрія Романенко, що, мовляв, олігархічний консенсус – це єдине, що тримає країну вкупі, і це було актуально у минулому, проте ресурс такого консенсусу вже, очевидно, відпрацьовано – він слабкий і нічого більше не тримає, окрім ГПУ та більшості державних інституцій, блокуючи український прогрес.

Сергій Дацюк, пропонує деофшоризацію, як елемент тиску на владу – це більше схоже на галас ображеного президентською владою, і по-людськи це можна зрозуміти, після історії із Конституантою, проте питання дефошоризації підійде, лише як елемент боротьби за владу для опозиції і не більше – це не є системне питання, а інформпривід.

Володимир Панченко, із цілого інституту Олександра Поля з Дніпропетровську взагалі пропонує олігархічний консенсус 2.0, як інструмент розвитку економіки України – оксюморон! 2.0? Це вже 10:0!

І ніхто не пропонує очевидного – перестати вигадувати.

Один із найвідоміших західних аналітичних центрів світу із штаб-квартирою у Вашингтоні підготував новий доклад “Втрачене Майбутнє”, де чорним по білому написаний план фактичної деолігархізації та розвитку ключових державних інституцій.

З докладу Atlantic Council “Вкрадене Майбутнє”

“Решением является отстранение политиков, которые служили старому режиму до 2014 года; конец иммунитета для политиков; ре-приватизация государственных активов, украденных в прошлом; антимонопольные законы, для разрушенія экономической концентрации активов; замена всех судей и прокуроров на независимых юристов и следователей; внедрение суда присяжных.

Без этих радикальных шагов, реформы, вероятно, будут медленными и неэффективными. Украинская общественность беспокоится и не зря. Через два года после кровавой революции и вторжения России, те же самые «хищники» живут внутри и за пределами страны, в Москве, Лондоне, Нью-Йорке и Вене, наслаждаясь доходами от преступной деятельности.

Реформирование экономической и политической систем Украины является геополитическим приоритетом, потому что экономическая и милитаристская война Путина будет продолжать дестабилизировать ситуацию в регионе.”

Це не просто відоме західне видання, це не західний блогер, якого можна звинуватити у роботі на Кремль, це аналітичний центр, що формує розуміння українських реалій багатьох західних політиків.

Просто задайте собі питання, чому цей доклад не заповнив весь український інформпростір? Чому мовчать всі ці псевдоекономічні видання, що так яскраво писали про обгрунтованість підвищення тарифів?

Очевидно, є ще і закрита частина таких докладів, ключову тезу з яких (Прим. можливо), Сергій Дацюк загадковим для мене чином “порахував” вже у іншому ідеальному тексті “Третя Революційна Ситуація”: “Тобто західні еліти апелюють саме до української громади: змініть свій правлячий клас у той чи інший спосіб.”

Отже, деталізація, відтепер найбільш актуального і дієвого плану реформ від Atlantic Council і є точкою єднання громадянського консенсусу України.

Ті політики, партії, експерти, громадські платформи, співачки Валерії, що ігронують цей план та відволікають від його розвитку та виконання, вигадуючи все нові і нові психолептичні ідеї та культивуючи страхи минулого – це все олігархічний консенсус 2.0, це неформальна співпраця із Новінським, Ложкіним і Кононенко і ко.

Де знаходиться олігархічний консенсус?

Він не у соціальних матрицях, він не у найглибшому ергегорі, навіть не у пам’ятниках Леніну, не у відсутності якоїсь ідеології, навіть не у цих старих фізичних тілах декількох олігархів.

Він у 70%+ економіки із тіньвою моделлю роботи, що верстає всі державні інституції під себе, і її нічого не зупинить. Економіка будує сучасні країни світу, та визначає їх рівень ефективності.

І так буде до тих пір, допоки більша частина олігархічної єкономіки (за виключенням підприємств, що є гарантією нац. безпеки та мусять бути у державній власності) не опиниться у відомих західних ТНК – найбільш ефективних власників, акції яких торгуються на біржах, що майже виключає або значно зменшує корупційні ризики – такі корупційні скандали коштують занадто дорого для великих корпорацій, щоб вони були у них залучені, відповідно, це вимагатиме розвитку державних інститутів, та підвищення ефективності держави, як єдиного можливого шляху перемоги у війні із Россією.

Громадянський консесус – це творча руйнація

Не треба “навішувати” на громадянський консенсус обов’язки, що не відповідають його ресурсу, який наразі належить олігархічному – це ключова омана, що транслюється багатьма експертами.

Йозеф Шумпетер, один із найвідоміших економістів світу, у книзі “Капіталізм, Соціалізм та Демократія”, докладно пояснив принцип творчої руйнації, зокрема і для переходу від монополістичної економіки до конкурентної, де інновації підприємців і є саме тією силою, що здатна забезпечити економічне зростання, руйнуючи старі цінності монополій.

Проте, олігархи-монополісти тільки підсилюють свій у тому числі економічний тиск на громаду, у тому числі через підвищення тарифів.

Хто буде фінансувати громадські партії, люди? Населення, яке не може сплатити за опалення?

“Загін” більшої частини виборців у рабство тарифного банкрутства та субсидій не може бути прийнятним.

Відповідно, у великої частини громади вже є чітке розуміння свого ворога та антиподу – конесунсусу олігархічного, а от цілком очевидна точка тиску зрозуміла далеко не всім, тому і проходять такі емоційні офшорні скандали без відповідної реакції суспільства.

Що залишилося прибрати для природного виникнення громадського консенсусу?

1. Припинити вигадувати і почати діяти. Це консенсус дії.

2. Припинити боятися примари більшовизму – ніхто нічого “ділити” не буде, але це не означає, що можна забути про вкрадене. Це консенсус капіталізму.

3. Припинити відволікатися на другорядне, та сфокусувати увагу суспільства на питанні ресурсу. Контроль єфективного використання ресурсів держави, розвиток державних інститутів і є ключовим громадянським обов’язком. Це консенсус свідомих та зрілих прагматичних громадян.

4. Припинити системну співпрацю із владою олігархів. Це консенсус незаангажованих людей, організацій та партій.

Група “Прогресивний Капіталізм” із поспішкою спостерігає за його формуванням.