Війна на Сході України триває вже два роки. З перших місяців війни найвпливовіші українські олігархи опинилися по два різні боки барикад. Одні заради збереження свого бізнесу вирішили бути «патріотами України», інші — «патріотами самих себе». Але тим не менш, олігархи, які увійшли до першої категорії відіграли дуже велику роль у зупиненні сепаратистських рухів у підконтрольних їм регіонах. Там, де прості політики були безсилі, із ситуацією бездоганно впоралися так звані «олігархи-патріоти». Мова йде звісно ж про Ігоря Коломойського та його команду, в бізнес-інтересах якої було обов’язково забезпечити мир у своїх областях, в першу чергу на Дніпропетровщині, де була сконцентрована найбільша кількість підприємств та заводів Ігоря Валерійовича.
Якщо кандидатури Ріната Ахметова та Сергія Тарути на посаду голів ОДА тодішньому в. о. президента О. Турчинову пропонував Ю. Луценко, то І. Коломойський, за своїми словами попросився сам, пояснюючи своє рішення тим, що «ніхто крім нього краще б не зумів».
Ще 22 лютого 2014 року, коли тодішній Президент Віктор Янукович склав із себе повноваження, своєю втечею в Росію, мер Харкова Геннадій Кернес відкрито підтримував сепаратистів, а у самому місті готувався з’їзд «Партії регіонів», Ігор Коломойський одразу підтримав проукраїнську сторону, заявивши: «На моїй рідній Дніпропетровщині сепаратизм не пройде. Сепаратизм не пройде ні в одному південно-східному регіоні нашої країни. Я хочу, щоб усі політики тверезо подивилися на ситуацію і формували свою позицію, вперш за все враховуючи Конституцію України та кримінально-процесуальний кодекс. Той, хто піде проти єдності України обов’язково програє… Україна ніколи не проводила загарбницькі війни, але й своєї землі ні шматка не віддасть. Пане Кернес, якщо ви почнете грати судьбами мільйонів людей, ви можете дуже серйозно ускладнити свою і так непросту долю».
3 березня під час зустрічі з активістами Майдану Коломойський запропонував: «давайте я побуду губернатором і це якось заспокоїть всіх, особливо під загрозою зовнішньої агресії, яка вже відбулась, під загрозою старих сценаріїв, які Росія починає ще з 1918 року».
Маємо визнати, що якими б не були Коломойський та його команда, заходи, які були ними вжиті були настільки рішучими, що їм вдалося не лише забезпечити мир у регіоні, а й взагалі припинити сепаратистські рухи в їхній області. Хоча, ще на початку березня, сепаратисти декілька разів намагались штурмувати дніпропетровську ОДА. «… Було як мінімум три штурми, довелося вжити невідкладних та досить жорстких заходів. В результаті всім, хто хотіли поїхати в Росію, ми купили квитки в один кінець. А Дніпропетровськ через деякий час перетворився на місто зразкового патріотизму, причому без особливого тиску з нашої сторони» — згадував у 2015 році заступник Коломойського Г. Корбан.
Коли розпочалась АТО на Сході України, командою Коломойського було створено відразу декілька добровольчих батальйонів, які підпорядковувалися МВС, а також 4 батальйони територіальної оборони під керівництвом ЗСУ, крім того у різних ЗМІ неодноразово повідомлялося про зв’язки команди олігарха із «Правим сектором». «Ми взяли військових інженерів…зробили розбивку по двох областях Дніпропетровській та Запорізькій, які межують з зоною АТО і почали роботу зі створення трьох рубежів. Це були основні рубежі для артилерії та важкої техніки, які прикривали Дніпропетровську та Запорізьку області…Також зробили рубежі на території Донецької області в 4-х районах, котрі ми першочергово взяли під контроль, вибивши звідти ДНР… Ми створили в Дніпропетровській області більше 100 блокпостів, оснащених системою відеоспостереження. Сигнал звідти напряму транслювався у командні пункти, які ми побудували за свої кошти, у штабі Південного командування. Можливість отримувати цей відеосигнал були також у СБУ та МВС, тому в Дніпропетровській області за час проведення АТО не було жодного терористичного акту» — згадував той самий Геннадій Корбан.
17 квітня керівництво дніпропетровської облдержадміністрації об’явило винагороду за здачу міліції диверсантів та сепаратистів. Зокрема, вони пропонували більше тисячі доларів за здачу зброї та 10 тисяч за передачу російських найманців. «У нас є пропозиція. За кожен повернений ствол виплачується винагородження: за автомат 1000 доларів США, кулемет – 1500 доларів США, гранатомет – 2000 доларів США» — заявляв Б. Філатов. Того ж дня, коли персональний склад військової частини Маріуполя відбив атаку сепаратистів, Філатов обіцяв, що на винагороду військових буде виділено 500 тисяч гривень. 3 червня Штаб національного захисту Дніпропетровської області, підконтрольний команді Коломойського оголосив винагороду за доставку до міліції Олега Царьова в розмірі 500 тисяч доларів США.
8 червня Коломойський виступив з ініціативою конфісковувати підприємства у бізнесменів та олігархів, які «фінансували і продовжують фінансувати терор у країні». Натомість він запропонував передавати конфісковане майно у спеціальні аукціонні спільноти, де «акціонерами будуть учасники АТО, ветерани та родичі загиблих». Схемою реалізації ідеї мав займатися Геннадій Корбан але українська влада ніяк не відреагувала на дану пропозицію.
У червні 2014 р. Президентом України було обрано Петра Порошенка. Спочатку, стосунки між олігархом та Президентом не здавалися напруженими, але зрозуміло, що певна неприязнь між ними існувала. Перші чутки про можливу відставку Коломойського почали ходити ще у вересні. Але Президент Порошенко запевняв, що відправляти його у відставку не збирається. «Якби я воював з Коломойським, перше рішення, яке я би прийняв – відправив у відставку. Функцію голови Дніпропетровської області він виконує добре. Змінювати його я не збираюся» — казав Петро Олексійович під час презентації своєї «Стратегії – 2020». Втім, більшість авторитетних політологів прогнозували швидку відставку Ігоря Валерійовича з посади голови ОДА. Зокрема, директор Інституту глобальних досліджень В. Карасьов прогнозував, що «як тільки центральна влада зміцниться, його приберуть». Особливо політолог робив акцент на тому, що з посиленням Коломойського перед Україною постала реальна загроза «феодалізації».
28 серпня 2014 року, на фоні різкого загострення війни на Донбасі, після вторгнення туди російських регулярних частин, Коломойський вирішив взяти під контроль ще й Запорізьку область та прилеглі райони Донеччини. «Ми запросили керівництво Запорізької області і включаємо їх у план «Б». Ми технічно взяли на себе забезпечення цієї області, тому що вона слабша і ми бачимо, що вторгнення може бути перш за все по лінії саме Запорізької області» — казав тоді Г. Корбан.
Сама ж стабільність у Запорізькій області дуже потрібна була Коломойському, оскільки він там має чимало підприємств, це й ВАТ «Запоріжжяобленерго», ЗАТ «Запорізький оліяжирокомбінат», ВАТ «Запорізький феросплавний завод», ВАТ «Запорожжянафтопродукт» та інші.
Осіню та взимку 2014 року Коломойський дуже рідко з’являвся на публіці, хоча його прізвище час від часу з’являлося у різних засобах масової інформації, що було пов’язано переважно із конфліктом, який спалахнув між олігархом та Президентом.
Але справжня війна між Коломойським та Порошенком почалася в березні 2015, коли Верховна Рада ухвалила постанову про позбавлення Коломойського контролю над «Укрнафтою» та «Укртранснафтою». Олігарх довго не чекаючи вирішив відвоювати «Укртранснафту» але переможцем знову вийшов Порошенко. 24 березня 2015 року Ігоря Валерійовича було відправлено у відставку, після брутальної сварки із журналістами. Стосовно дій Президента Порошенка щодо Коломойського, мимоволі згадується як мислитель Нікколо Мак’явеллі радив державцеві використовувати вплив місцевих авторитетів, але не давати їм зміцнитися.
Маск жорстко посунув Трампа, — ЗМІ
У ДПЕК підказали, як зрозуміти, що лічильник електроенергії несправний
"Київстар" змінює тарифи для пенсіонерів: що потрібно знати в грудні
Банки не приймають 50 і 100 доларів: українців попередили про можливі труднощі
Після відставки дніпропетровський олігарх майже не з’являвся на публіці і більшу частину часу проводив у Швейцарії. Але у червні, Ігор Валерійович дав інтерв’ю, в якому казав, що відносини із Порошенком в нього нормальні, просто він «цивілізаційно не міг бути його підлеглим», а також сказав, що «хотів йти ще в жовтні але часи були надто неспокійні». Та попри ці слова, сказані олігархом, залишається зрозумілим лише те, що люди такого статусу ніколи не казатимуть які із ким в нього відносини насправді.
Тим не менш, хоча Коломойський і олігарх, а його прізвище фігурувало не в одному скандалі, пов’язаному з корупцією, якби не його команда, важко уявити, що б зараз було у мирному Дніпропетровську. І будь-яка людина, попри всю ненависть до олігархів, визнає це, особливо, якщо враховувати те, що інші олігархи зовсім нічого не зробили для АТО та миру в Україні. Але звісно, ніякий патріотизм не може виправдовувати корупцію, відмивання грошей та інші протиправні дії.
