Час «ботанів»: чому не варто слухати Арсенія Петровича

Колись на дротовому радіо була передача «20 хвилин з Володимиром Яворівським». В радіоефірі людина, яка виїхала з села, але не доїхала до столиці протягом 20 хвилин намагалася розказувати селянам як треба вирішувати питання національного масштабу. Але часи міняються – радіоефір «20 хвилин з Володимиром Яворівським», замінили на телеефір «10 хвилин із прем’єр-міністром», де 28 лютого Арсеній Петрович, людина міської культури, розповіла таким самим як він «ботанам» як треба провести земельну реформу, запровадити ринок земель і продати 1 млн га державної землі «по чєсноку» на аукціоні.

Центром політичного життя завжди було місто, а головним містом країни, де формується політика, у всіх її видах, завжди була столиця.

Столиця – це таке особливе місто, куди з’їжджаються люди, які випереджають час і формують смисли життя. Тому, коли від містян, а тим більше людей столиці виходять якісь ініціативи щось удосконалити або впорядкувати, то це нормально. Нормальним є навіть те, що мешканець столиці, який у своєму житті не підгорнув жодного корча картоплі, намагається запропонувати свій варіант земельної реформи.

Але є один нюанс – земельна ініціатива від людини асфальту доречна тоді, коли містянин впорядкував суто міські сфери життя, які насправді потребують міської культури. Наприклад, від містянина залежить чи справедливою буде податкова політика в усій країні, чи буде чесною робота митниць, чи міцною буде національна валюта, чи буде СБУ працювати на націю та державу, чи будуть якісними освіта та медична сфера і ще багато та багато іншого.

І не треба бути великим аналітиком, щоб впевнено сказати прості слова: українська міська культура зі своїми обов’язками не справляється. І це той випадок, коли звалити все на колгоспних рогулів «корінним» мешканцям столиці, сформованих російською радянською культурою і заїхавши до Києва з інших міст СРСР, не вдасться. Рогулі не володіють дефіцитним соціальним ресурсом (гроші, зв’язки, влада) і на відміну від діток пострадянської партійно-господарської номенклатури практично не приймають участі в політичному житті країни.

Активну позицію тут якраз займають освічені і модні столичні дяді і тьоті при грошах і зв’язках. Частина з них основний свій час витрачають на написання статей і проведення роз’яснювальної роботи серед населення. В цих статтях вони висміюють «невидиму руку» ринку, розповідають про постіндустріальну епоху, смерть лібералізму і кончину капіталізму. Проте, як тільки мова між ними заходить про землі сільськогосподарського призначення, всі як один вони виступають за ринок і вільний продаж землі.

Особливо яскраво їхня «ринкова» сутність проявляється у дискусіях про справедливість у медичній сфері. У людей, які сидять в офісах за моніторами у довгих шарфах комерційна модель організація медицини викликає гикавку. При спробі пояснити, що комерційна модель в медицині – це гуманно і справедливо, з’ясовується, що люди не визнають вартість медичної послуги, яку визначає ринок. Ось вартість кави у 30 грн або пляшки півлітрової води у 16 грн вони нормально толерують, вартість квадратного метра житла також нормально сприймають. А ось вартість апендектомії у 10 тис грн. – ніяк.

Хоча, здавалося б, все дуже просто – держава, як інститут, за допомогою податків має зібрати кошти і розмістити їх на казначейських рахунках рівно стільки, щоб їх вистачило для оплати елементарного, невиконання якого нормальну людину примушувало б червоніти від сорому.

Але люди, які виступають за ринок землі вважають, що ринок медичних послуг не може встановити справедливої ціни. І той факт, що держава може встановити тільки два типи «справедливих» цін: або такі як тарифи на газ для населення, або такі як нині в медичній сфері, їх ніяк не лякає. Висміюючи ліберальні утопії, вони вважають, що десь в природі існує справедлива ціна на екстирпацію зуба.

В процесі розмов з людьми у довгих строкатих шарфах часто доводиться пояснювати, що вільне ціноутворення в медичній сфері вирішує ключову проблему медицини – лікар припиняє вважати, що він робить позичку пацієнту і йому всі винні. А якщо вже держава не може повністю заплатити за екстрену медичну допомогу, то вона має хоча б повідомити скільки вона може заплатити. І це викриє все: і моральне обличчя держави, і банановий ВВП як наслідок інституційно-економічної відсталості, і кастрований бюджет як наслідок відрахування коштів не до суспільного «котла», а на офшорні рахунки, і насправді несправедливий розподіл бюджетних коштів. Але освічених містян це не «прошибає», вони вперто вважають, що вони платять податки і їм всі винні. Ось так і живемо – лікарі вважають, що їх недооцінили, а пацієнти – що вони за все заплатили. Проте, коли піднімається питання землі, то всі «ботани» за ринок.

Тому дуже хочеться городянам побажати зайнятись міськими справами. А їх дуже багато. І хвалитися поки нічим. Саме краще, що людям столиці допоки вдалося створити – це концепцію 5/10, яку, окрім її автора, ніхто не знає куди притулити.

Земля – це не просте питання, тому залиште землю селянам. Вони хоча б знають, що бджоли продукують мед не для того, щоб його залити в трилітрові банки і їсти по одній столовій ложці три рази на день, а для того щоб комахи мали що їсти взимку. Тому мед у бджіл не можна відбирати весь, бо вони здохнуть. Поки ви не зрозумієте, що корова не тому дає молоко, що її годують сіном, а тому що її запліднив бик і вона розродилася телям, що і запустило процес лактації, не лізьте в ринок землі. Селяни його формалізують без вас, але на свою користь.

І ще. Можливо для молодого покоління містян це буде новиною, але саме «дєдушкі» сьогоднішніх столичних яппі, прихильників ринку землі, декомерціалізували аграрне виробництво. Для селян така ситуація зберігається і понині. Селяни не можуть вести повноцінну ринкову діяльність і отримувати прибуток у повному об’ємі. «Продразвьорстка» просто змінила форму, тепер її функцію виконують банки та зернотрейдери. Тому якщо у вас немає належних знань, але є хоча б совість, не слухайте Арсенія Петровича. А якщо ви щось зрозуміли, і ви є прихильником вільного ринку, то допоможіть селянам комерціалізувати сільськогосподарське виробництво шляхом ліквідації посередників. Селяни вам будуть дуже вдячні.

Зображення: jjoriki.com