Ухвалення конституційних змін, в запропонованій Порошенко редакції, призведе до появи нового потужного опозиційного центру. На цей раз в середовищі громадянського суспільства.
На днях, разом з колегами, мав розмову з одним високопосадовцем, який годину нас переконував підтримати президентський проект конституційних змін.
Він говорив про те, що неголосування за конституційні зміни неодмінно призведуть до відміни санкцій ЄС проти Росії. Ніби-то це менше зло, наша вимушена жертва.
1) Як на мене, жодної ознаки такого причинно-наслідкового зв’язку не існує. Так! Пручання Києва ускладнить владі діалог з Парижем та Берліном, важче буде Арсенію Петровичу вибивати кредити, а Петру Олексійовичу доводити наявність реформ в Україні (бо поки він слухняно все виконує, то на відсутність реформ на Заході воліють не помічати).
Але до відміни санкцій це не призведе, бо у протистоянні Захід — Росія існують не лише «втома» від України та економічні інтереси європейських компаній, але і геополітика, і геоекономіка, є позиція США.
2) Україна, у свій час втратила ініціативу і пізно ініціювала новий конституційний процес. Замість порядку денного Нового Суспільного Договору з перезаснуванням державності на основі нових правил гри та нових інституцій, українська влада обрала шлях «відтермінування конституційного питання». І так навідкладалися, що у підсумку під тиском ЄС, США та РФ Київ був вимушений взяти в розробку моделі не нами створені. Нагадаю, що протягом першої половини 2014 року в Москві активно працював спеціальний центр моделювання конституційного процесу в Україні, куди були залучені не лише російські експерти-конституціоналісти, але і деякі українські. У підсумку Порошенку просто спустили «зверху» конструкцію «особливого статусу окремих районів Донецької та Луганської областей»! Так вона потрапила в Мінськ-2.
3) Що є Мінськ-2? Це не міжнародний договір у розумінні міжнародного права. Це — військово-політична угода, точніше — угода про припинення вогню. Можна навіть наполягати, що Мінські угоди — це угода про припинення вогню між воюючими сторонами (між Україною і РФ). А якщо це так, тоді умови угоди мають виконуватися послідовно, за екшин-планом: припинення вогню, відведення озброєнь, відновленя контролю над кордоном, проведення виборів, а вже потім конституційне врегулювання статусу. Тільки в такій послідовності і не інакше! Ця позиція у Києва була до візиту європейців та Нуланд, які в режимі «зовнішнього управління» просто продиктували Банковій свої вимоги і поставили строки виконання. Маємо дефіцит політичної суб’єктності.
4) Навіть, якщо припустити, що нас приперли до стіни, влада не може відмовлятися від політичних маневрів і відтягувати в часі та деформувати у процедурі нав’язане ззовні рішення. Натомість ми бачимо зворотній процес – “ломання через коліно” депутатів в парламенті, тиск, навішування ярликів. Президент опускається до того, що звинувачує незгодну громадськість та інтелектуалів в підігруванні Москві. Порошенку потрібен “одобрямс”, хто проти – той “проект Путіна” і провокатор.
5) Чи був справжній діалог в експертному співтоваристві та у суспільстві в цілому щодо п.18 перехідних положень законопроекту про зміни до Конституції України в частині децентралізації? Була його імітація. Ми обговорювали один текст і одні конструкції, сперечалися навколо термінів “урядник”, “префект” чи “представник”, фантазували про розширення прав органів місцевого самоврядування, а натомість, як свідчать члени Конституційної Комісії, остаточний проект було подано його нібито розробникам за 30 хвилин до того, як Володимир Гройсман “видер” з них схваленя “загалом”! Обговорення на місцях взагалі виглядало як забезпечення “одобрямсу” в ручному режимі.
Чи почув президент Порошенко громадськість, підписантів звернення “ні конституційній реформі в умовах війни”? Навіщо? Ця команда з Банкової ще на Майдані відпрацювала технологію інформаційної дискредитації прихильників непартійного громадського протесту. Ми всі знову чиїсь агенти!
Тому, шановні народні обранці, коли ви будете голосувати в парламенті за конституційні зміни, ви це робите не від мого імені. Не від мого і не від імені всіх тих, хто виступив проти цієї редакції змін до Основного Закону, всіх хто нас підтримав в тилу і на фронтах. Не від нашого імені! Це ваш особистий договорняк з Путіним. Пам’ятайте про це.
