Сергій Дацюк: Прогнози розвитку ситуації в Україні на осінь

Війна це довгостроковий тренд України. Як свідчить в тому числі російська аналітика, війну в найближчий час без додаткових інноваційних кроків завершити Україні не вдасться.

«Мінські угоди» як інновація себе майже вичерпали. Як говорить Президент, саме «Мінські угоди» дозволили Україні морочити голову Росії, а в той же час значно підвищити обороноздатність країни, створивши армію, яка здатна протистояти ворогу у довгостроковій перспективі.

Тому до осені бачиться вибір між трьома моделями війни: 1) Війна на винищення; 2) Війна на виснаження; 3) Війна на розрив. Кожна з цих моделей побудована на певних уявленнях, які варто проговорити.

Модель «Війна на винищення» побудована на модерністських уявлення про те, що територія важливіша за життя людей (ціною людських життів зберегти територію). Україна, а за великим рахунком і Росія також, не бажають війни на винищення, тому що напруження двох обезсилених країн у такій війні на дають жодній з них бажаних переваг при великих затратах ресурсів, перш за все, людських. Війна на винищення повністю руйнує Україну і значно руйнує Росію, перетворюючи геополітичний простір двох країн на пошматований здобуток Європи та Китаю.

Модель «Війна на виснаження» побудована на постмодерністському уявленні про те, що територія важлива і люди важливі (зберегти територію і людей). Причому ці уявлення схожі – як у Росії, так і у України. Гібридна війна Росії наражається на гібридну відповідь України – до взаємного виснаження обох країн: Україна потерпає від затрат на війну в ситуації боргової залежності від світу, а Росія потерпає від світових санкцій. Окрім того, це ще й також означає виснаження світу – доки у світу терпець не ввірветься. Тобто мова йде про те, кому першому набридне – Росії потерпати від санкцій чи світу (державам та корпораціям розвинутих країн Заходу) нести втрати від тих же санкцій для Росії та витрат на допомогу України. Отже це війна на взаємне виснаження Росії та світу, де виснаження України сторонами до уваги майже не береться.

Модель «Війна на розрив» побудована на конструктивістському уявленні про те, що люди важливіші за територію (ціною втрати території зберегти життя людей). Ця модель означає встановлення лінії розмежування між Україною та ДНР-ЛНР, оголошення території окупованою та її жорстку ізоляцію і блокаду. Ця модель в уявленні влади проявилася зовсім недавно, хоча деякі експерти дев’ять місяців поспіль наполягали саме на такій моделі. Ця модель може стати тією самою інновацією, яка може бути наступною після гри в «Мінські угоди».

До осені влада та громада України будуть балансувати між цими трьома моделями. Тобто всі три моделі, як не дивно, зараз однаково можливі для реалізації. Навіть перша модель може бути реалізована не тільки за ініціативи Росії, якщо вона здійснить відкрите вторгнення в Україну і вестиме війну по всьому фронту. Перша модель може бути здійснена шляхом оголошення «громадянського військового стану», оминаючи владні повноваження Парламента та Президента.

Скоріше за все, до осені буде здійснено вибір між цими трьома моделями. Тобто до осені Україна не завершить війну, але визначиться з моделлю її продовження.

Прогнози Парламенту та Уряду

В Коаліційні угоді основні програмні завдання прописані на 2015-ий рік. Дуже зрідка зустрічаються також плани на перший-другий квартал 2016-го року.

Отже мова йде про те, що Коаліційна угода на осінь потребуватиме громадянського аудиту щодо її виконання Парламентом та коаліційним Урядом.

Такий громадянський аудит має бути виконано спільно з самими депутатами, оскільки тут потрібно пройтися по всіх планових пунктах Угоди і чітко вказати рівень виконання-невиконання.

Це означає, що восени дуже імовірним є процес перегляду Коаліційної угоди вкупі зі Звітом про її виконання для української громади.

Це означатиме можливе переформатування Коаліції та переформатування Уряду.

Досвід нинішньої Коаліційної угоди показує, що саме програмно-плановий підхід дозволяє мати чіткі критерії ефективності реформ.

Вочевидь в наступному варіанті Коаліційної угоди такий підхід потрібно розширити – особливо, що стосується Конституційної та Судової реформ.

Прогнози економіки та фінансів

Під час законодавчо невизнаної війни (тобто поза військовим станом де-юре, але у військовому стані де-факто) економіка на фінанси управляються в ручному режимі.

Всі спроби унормувати цей процес не будуть успішними до виникнення визначеності в процесі війни. Тобто Україна не просто розвиває економіку та фінанси, а робить це в умовах війни.

Враховуючи наявність фінансово-економічної війни Росії проти України, виникає необхідність розповсюдити вищеописані моделі війни на фінансово-економічну політику.

Виходячи з прогнозу про появу визначеності до осені моделі війни, яку надалі вестиме Україна, з’явиться можливість сформулювати і більш довгострокову фінансово-економічну політику.

Але це буде можливо лише у тому випадку, якщо наші фінансисти-економісти витратять літо на побудову таких моделей.

Отже мова йде про те, що мають бути аналітично розроблені моделі економіко-фінансової діяльності для кожної з моделей війни, що вище запропоновані.

Коли з’явиться визначеність з моделями війни, одразу має з’явитися визначеність з моделлю відповідної фінансово-економічної політики.

Прогнози медіа-сфери

Влада Україна все ще неефективно супроводжує свої дії в медіа-сфері.

Практика щотижневого публічного спілкування української влади з громадою, яка була започаткована одразу після революційних подій 203-2014-их років, зведена нанівець.

Де щотижневі спілкування Президента з народом, Прем’єр-міністра з народом?

За всіма ознаками незадоволення української громади діяльністю Президента та Уряду зростає, про що свідчать соціологічні опитування.

Реформи це не тільки прийняття законів в Парламенті та рішень в Уряді, це ще й пояснення громаді, що саме зроблено і який це має смисл.

Коли комунікації між владою та громадою нема, навіть найкраще зроблені реформи вважатимуться відсутніми.

Осінь, що нас чекає, буде часом підвищеного запиту на новий Майдан. І на цей раз не фейковий, а справжній.

Отже мова йде про необхідність реформування процесу і формату комунікації влади з громадою.

На цей процес також суттєво впливає і війна.

Україна все ще неефективно веде контрпропаганду в ситуації консциєнтальної та інформаційної війни Росії.

Вибір моделі війни, який має статися до осені, водночас означатиме і вибір моделі контрпропаганди.

Але ці різні моделі контрпропаганди мають бути розроблені.

Саме в медіа-сфері «громадянський військовий стан» може бути найбільш ефективним. Якщо немає законодавчих повноважень призвати до патріотизму деякі ЗМІ, що приховано ведуть російську пропаганду, то це може зробити громадськість шляхом розголосу та громадянської люстрації ЗМІ.

Прогнози та наміри

Як бачимо, прогнози засновані на обставині того тиску, що спричинює на владу процес війни, який через посередництво громади примушує її до реформ.

Причому головний процес, на якому базується прогноз, пов’язаний зі зміною уявлень та аналітико-програмною роботою.

Прогнози живуть в уяві як загальні наміри, до яких спонукають навіть тих, хто таких намірів не має.

Прогнози реалізуються головною настановою нашої психіки та загальним настроєм суспільної комунікації.

Як би там не було, і як би ми не критикували владу щодо ведення війні та реформ, я особисто все ще лишаюсь оптимістом.

Мій оптимізм не в тому, що я віру у владу, а в тому, що я вірю у громаду.

Источник: Блог Сергея Дацюка на УП