Мексиканская революция 1910-1917 годов и украинские аналогии

На «Хвилі» були різні думки на розвиток нашої вялотекучої (по Ю.Романенко) революції у порівнянні з минулими історичними подіями – французька революція, Іспанія кінця 30-х років минулого сторіччя, Вандея й т.і. Завжди, читаючи ці статті, можна було зауважити, що або одне, або інше не співпадає з нашою ситуацією. Або історичний розвиток не схожий, або сусіди не так впливали, або структура населення й т.і. Імхо, здається знайшов історичний приклад, який найбільш близький до нашого нинішнього становища й має багато аналогічного.

Пропоную увазі карателів й жидобандерівців – Мексиканська революція 1910-1917 рр. —  період в історії Мексики, під час якого в країні йшла громадянська війна, яка була найбільш кривава в історії людства.  Втрати, по різним оцінкам, до 2 млн осіб. При цьому населення Мексики складало 15-20 млн.

Спочатку загально-історичні аналогії Мексіка vs Україна, які спали н думку.

Обидві є старими цивілізаціями (майя\ацтеки-трипільці), мали великий зовнішній різнофакторний вплив на себе на протязі сторіч у середньовіччі (Іспанія-Россія), отримання державності приблизно за сто років до революції (1810 р Мексика – 1919 р Україна, умовно у складі СРСР), схожий класовий склад населення та менталітет (сільськогосподарське, міста України не беру у розрахунок – бо або переселенці або максимум діди з села), схожа економічна ситуація перед початком подій (криза США 1907 року – світова криза 2008 року), наявність великого впливового сусіда (США-РФ). Нарешті, чиї серіали нам подобалися найбільше у 90-х, поки нас ще не зіпсував Голівуд ???

Далі від мене курсивом по тексту вже більш конкретні співпадіння .

На початку 20 ст. в країни Латинської Америки мали чітко виражені особливості. Це була особлива група країн, які формально вважалися самостійними, а насправді були обплутані густим павутинням фінансової та політичної залежності. (Нікого не нагадує ??)

В роки диктатури президента Діаса (Кравчук-Кучма), що прийшов до влади у 1884 р, за рахунок іноземних інвестиції та дешевої рабсили Мексика досягла непоганого розвитку, але потрапила у залежність від США. (Ми теж до 2008-го особливих проблем тіпа не знали).

Після кризи в США 1907-08 рр у Мексиці теж виникла гостра криза. Формально в країні існували громадські свободи, але противників диктатури Діаса (тих, хто відкрито виступав проти режиму) арештовували та часто вбивали «при спробі втечі». (Ну, ми більш цивілізовані, хоча згадуються й Голосіївський ліс, Врадієвка й якісь натяки на якісь спроби у Качанівській в*язниці).

Перший етап революції (листопад 1910 — травень 1911), головною ціллю якого було повалення диктатури Порфіріо Діаса. На цьому етапі революційні сили виступали єдиним фронтом — від ліберальних поміщиків та підприємців до робітників і селян під політичним керівництвом ліберально-демократичних лідерів. Основним привідом до революції стало чергове обрання Діаса президентом на виборах та програш його суперника – ліберала Мадеро. (У нас це був 2004-ї, який можна вважати початком нашої революції, але я буду вважати початком вибори 2010 р й наступні події, які сформували у наших олігархів бажання усунути Януковича. Нарешті, період 2004-2010 можна вважати за один рік у розвитку держави, бо у нас «вялотекуча» революція, про що я згадував на початку).

15 жовтня 1910 р Мадеро публікує у США (куди він втік за тиждень до цього) план «Сан Луїс Потосі». В ньому оголошувалися недійсними вибори президента, депутатів, сенаторів, членів Верховного Суду та оголошувалося про перехід влади до Мадери, як до тимчасового голови держави. Він обіцяв чесні вибори, громадянські свободи, справедливий розподіл землі й стандартний набір ліберальних пряників. Початок повстання оголошено на 20 листопада. Режим Діаса провів чисельні арешти, але повстання все ж почалося, Діас перейшов кордон, заблукав, повернувся в США. Але навіть це не зупинило повстання. Цьому сприяли ще й зовнішні фактори – США, впевнившись у тому, що диктатура впаде незалежно від допомоги чи ні, вирішило допомогти Мадеро, щоб не дати революції розростися. (План Меркель-Путін-Порошенко, мабуть прийнятий у березні 2014-го зі згоди США). Поступово повстання поширилося на більшість штатів, населення надавало активну підтримку революціонерам, диктаторські війська здали Куаутлой, Эрмосильо, Пачука, порт Масатлан, залізничний вузол Торреон та інші.

25 травня 2011 року 83-річний диктатор підписав заяву про відставку й через декілька дній покинув Мексику, втік до Франції, тимчасовим президентом країни став Франсіско Леон де ла Барра. (У нас було ефектніше, Парасюку респект, тимчасовим став Турчинов).

Другий етап (травень 1911 — лютий 1913), коли при владі знаходились ліберальні демократи. В цей період єдність революційних сил було порушено, що полегшило захоплення влади контрреволюціонерами.

7 червня 1911 року Мадеро ввійшов в Мехіко, а 2 жовтня подавляючою більшістю був вибраний президентом. (Тіпа однотуровий) Він прийшов до влади на хвилі революційного підйому, в якому злилися масовий селянський рух, виступи робітничого класу, дрібної буржуазії. (Дивитися розкладку Бєкєшиної по соціальному складу Майдану) Мадеро відігравав у цьому важливу роль, але у подальшому він з спільниками не виконав обіцянок, наданих свого часу народним масам. Уряд Мадеро відмовився повернути селянам відібрані у них землі, у той самий час наполягав на роззброєнні та розпуску партизанських загонів. (Неповернення грошей «сім*ї», люстрація, початок травлі доббатальйнів)

(Далі курсивом вже буду писати не аналогії, а вірогідні наші події).

Новий уряд зіткнувся зі серйозними проблемами — з однієї сторони, в країні залишались багато стороників старого режиму, з іншої, повстанці на півдні країни на чолі зі Еміліано Сапатою які сприйняли політику Мадеро як зраду революції і розпочали повстання проти нього. (Читаємо ФБ Філатова,Семенченко, Мочанова…ще не повстання, але до 28 листопада ще є час). 28 листопада 1911 року Сапата проголосив «план Аяла», який став революційною програмою селянства – експропріація землі крупних власників-латифундистів з компенсацією !! для тих, хто добровільно на це погодиться та без компенсації для тих, хто не погодиться. (можемо обмежитися ригівською промисловістю, частково на користь Коломойского))) Народившись у Морелосі, рух швидко охопив інші штати. (Народившись у Дніпрі рух швидко охопив центральну та Західну Україну). До початку 1912 року рух досяг такого розміру, що для боротьби з ним Мадеро довелося формувати спеціальну армію. (Так куди ж передати доббатальйони ? Аваков в Нацгвардію, Полторак в ВСУ?)

Втративши підтримку народу, Мадеро стикнувся з ворожістю з боку реакційних сил (Оппоблок здасть Порошенко легко), які намагалися реставрувати минулий режим. Їх боротьба проти уряду поступово вилилася в збройне повстання. В грудні 1911 року генерал Рейес (Кернес-Добкін) намагався підняти заколот у штаті Нуєво Леон (Харківська народна республіка), але успіху не мав. У лютому 1912 року, підкуплений латифундистами Паскуаль Ороско(Вілкул-Ахмєтов), очолив антиурядове повстання в Чіуауа.(Одесько-Запоріжська народна республіка) Значну роль у його розгромі зіграв партизанський ватажок Франсіско «Панчо» Вілья (Дмитро Ярош?) Не дивлячись на це він у подальшому був засуджений наче за невиконання наказу та кинутий до в*язниці. Пізніше втік до США. 16 жовтня 1912 року, у Веракрусі,  загорівся контрреволюційний заколот під керівництвом генерала Фелікса Діаса, племінника диктатора. США поспішили підтримати заколотників. Але урядові військ розбили їх. Діас Потрапив до в*язниці. (Тут може бути хто завгодно – у нас вистачає)

Третій етап (лютий 1913 — липень 1914), головню ціллю якого знову став повалення диктатури та відновлення конституційного режиму. Революційні сили знову виступили єдиним фронтом. Але на даному етапі особливо збільшилась роль селянських мас, які все більше виходили з-під контролю поміркованих сил.

На початок 1913 року серед реакційної частини латифундистів та військових народилася змова, метою якої був державний заколот та повернення дореволюційних порядків. За допомогои багатьох офіцерів столичного гарнізону (Бєркут) 9 лютого вони вивели війська на вулиці, захопили цитадель, артсховище, казарми. Керівництво операцією проти заколотників доручили генералу Уерта (Яремі), але той сам таємно приймав участь у заколоті та чекав лише слушного часу. За ініціативи посла США Г.Вільсона (РФ Зурабова) дипкорпус у Мехіко вимагав відставки Мадеро. Мадеро відмовився. Але 18 лютого 1913 року генерал Вікторіано Уерта очолив переворот, в ході якого Мадеро та його заступник Суарес були позбавлені своїх посад і арештовані (пізніше вони були вбиті – дайте почитати Порошенку й Ковальчуку))). На керівних посадах знову з*явилися крайні реакціонери, будь-які прояви опозиції тягнули за собою репресії. 10 жовтня будинок конгресу (Верховної Ради) був оточений військми Уерте, після чого було проголошено розпуск обох палат та депутати були заарештовані. Через два тижні відбулися президентські вибори, але тиск та фальсифікації були такі значні, що довелося за згоди Уерте перенести їх на більш пізній термін. При цьому влада зберігалася за Уерта.

Все це викликало новий нове коло революційних виступів. Проти Уерти виступили єдині сили повстанців на чолі зі селянськими вождями Сапатою (Семенченко) та Франсіско Вільєю (Дмитро Ярошем) та ліберально-помісничими лідерами Венустіано Карансою (Коломойським) та генералом Альваро Обрегоном.(Полторак) Губернатор штату Кауїла (Дніпропетровська обл.) Венустіано Карранса (1859–1920) 26 березня 1913 проголосив «план Гуадалупе», в якому закликав до відновлення конституційного уряду. Режим Уерти був підтриманий Німеччиною (РФ); щоб позбавити Уерту допомоги Німецької імперії, США (тут без змін – США та ЄС) розпочав інтервенцію в Мексику та окупували порт Веракрус.

На півночі повстанням керував Сапата на півдні його очолив Вілья, який перейшов кордон між Мексикою та США. Завдяки популярності Вілья серед селян його загони швидко збільшували чисельність. Велику матеріальну підтримку їм надавав губернатор Каранса. США, незадоволені тим, що після приходу до влади Уерта, їх фінансові інтереси в Мексиці дуже сильно посунули німці (РФ або китайці, що скоро буде одне й те саме), вирішили підтримати Каранса й повстання. Привідом до давно підготованої інтервенції слугував арешт групи моряків американського крейсеру «Дельфін» у мексиканському порту Тампіко (Хто його знає кто з 6-го флоту тоді до Одеси зайде ))) Незважаючи на вибачення місцевої влади 21 квітня в Веракрусі висадився десант морської піхоти США. Хоча війська Уерти пішли з міста, його захисники на протязі декількох днів чинили опір американцям. Їх приклад підняв опір по всій Мексиці, всюди йшли анті американські виступи. Навіть Каранса виступав проти та наполягав на негайному виході американців. Американський уряд дав відбій. 20 травня у Ніагара Фоле (Канада) почалася конференція з врегулювання конфлікту між США та Мексикою. До цього часу революційні війська заняли Торреон, Монтеррей, Сальтільо, Тампіко. Час диктатури Уерти минав. Але селянські ватажки Сапата та Вілья лякали американців. Найбільш пристойною фігурою у таборі революції вони вважали Каррансу. Тому на конференції США домоглися усунення Уерти та передачі влади Каррансі. Але Карранса не бажав отримувати владу від іноземців, тому американцям довелося погодитися, що новий мексиканський уряд буде створений на основі домовленостей між Каррансою та Уерте. Приймаючи цей варіант Карранса розраховував виграти час у сподіванні, що режим Уерти скоро впаде. Це відбулося у липні 1914 року, а 15 серпня революційні сили взяли Мехіко. Через три місяці американці вийшли з Велакрус. Так революція прибрала диктатуру та не дала зробити інтервенцію.

Четвертий, останній етап революції (липень 1914 — лютий 1917), основним змістом якого стала громадянська війна між радикальним, революційним селянством та поміркованими лібералами. Перемога дісталась поміркованому крилу. Проте вирішальна роль у революції широких народних мас вплинула на її результати та подальний розвиток країни. В тексті конституції знайшли відображення їх вимог.

Приєднавшихся до Карранси селян не задовольнила програма, яка не містила ніяких соціальних реформ та не вирішувала земельного питання. Назрівав розрив між Вілья та Каррансою. Так само, як загострювалися відносини між Каррансою та Сапатою, якй діяв окремо та не визнавав влади Карранси.

Через декілька днів після відставки Уерти керівники Визвольної армії Півдня оголосили про повернення до плану Аяла, який був оголошений ще за часів протистояння з Мадеро й оголосили Сапата вождем революційних сил. Рішуча позиція Сапата вплинула й на Вілья, який 22 вересня повідомив Каррансу, що більше не визнає його керівником революційних сил. Карранса намагався використати для зміцнення своєї влади почавшийся 1 жовтня 1914 року у Мехіко конвент (з*їзд) представників революційної армії. Але без представників Сапати та Вілья він був малозначущим. Тоді вирішили перенести конвент на нейтральну територію – у Агуаскальєнтес, де не було військ Карранси. На конвенті йшла запекла боротьба представників землевласників (Карранси) та селян (Сапата та Вілья). Скориставшися цим група представників дрібної буржуазії та інтелігенції (Смопоміч))) висунула нейтральний варіант — домоглася того, що конвент оголосив себе верховною владою та призначив тимчасовим президентом генерала Эулаліо Гутьєрреса. Але Карранса відмовився виконувати це рішення й відкликав свою делегацію. Тоді новий президент призначив Вілья командуючим армії конвента – Північною дивізією.

У другій половині жовтня Карранса, під тиском армії Вілья та Сапати, переніс свою ставку до Орісабу, а потім далі до Кордови. 27 листопада до Мехіко увішли війська Сапати, 3 грудня туди прибув президент Гутьєррес й ряд депутатів конвенту. За підтримки Вілья та Сапати було сформовано уряд Гутьєрреса. Цей уряд також не вирішив проблем народу – не наважуючись відкрито протистояти революційним ватажкам уряд став на шлях прихованого саботажу та шкоди. Селянські ватажки не наважилися взяти владу у свої руки та не наважилися об*єднати селян всієї країни.

Уряд Карранси видав 12 грудня 1914 року декрет у якому обіцяв провести аграрні реформи, реформу виборчого законодавства, судову реформу. Також планувалося провести реформи багатьох законів надрокористування, лісів, політреформу та громадянські права. Невелика частина цих реформ була виконана. Цим Карранса залучив на свою сторону робітників та дрібних землевласників. На початку 1915 року війська Карранси досягли значних успіхів та захопили Пуебло й створили загрозу Мехіко. Уряд Гутьєрреса втік з Мехікой капітулював перед Карранса.

Після втечі Гутьєрреса конвент призначив тимчасовим президентом Роке Гонсалеса Гарсу. Під тиском армії Карранси Північна дивізія 19 січня відійшла з Мехіко, але продовжувала контролювати його передмістя. 11 березня армія Карранси знову залишила Мехіко й туди війшла Північна дивізія. У влади знову був уряд Роке Гонсалеса Гарсу.

Переламом у війні став бій у квітні 1915 року біля Селае. Вілья отримав поразку втративши 6 тисяч бійців полоненими та багато зброї й був вимушений відступати на північ. У цей час Сапата знову залишив Мехіко. Вілья з невеликим загоном прорвався до Чіуауа й продовжува партизанську війну.

Після досягнення переваги уряд Карранси забув обіцянки декрета від 12 грудня 1914 року. Між тим економічна ситуація у державі на шостий рік війни погіршувалася. Найважче було у містах. Наприкінці 1915-початку 1916 по містах пройшла хвиля протестів, робітники створювали «червоні батальйони». У січні 1916 року «червоні» батальйони були розпущені, а влади кинула проти робітників війська. Почалися масові репресії. У цей час США знову зробило спробу отримати контроль над Мексикою.

Користуючись тим, що уряд Мексики не був визнаний іншими світовими країнами 11 серпня 1915 року Карранса, Вілья, Сапата та інші ватажки мексиканських загонів отримали звернення від дерсекретря США та шести латиноамериканських країн з пропозицією створення тимчасового уряду. Вілья й Сапата прийнялм цю пропозицію, але Карранса відмовив, оцінивши це як втручання у внутрішні справи країни. Тому США вимушені були 19 жовтня 1915 року визнати уряд Карранси, але не відмовилося від ідеї збройної інтервенції.

Casus belli до інтервенції слугував напад загону Вілья на прикордонне американське місто Колумбус 9 березня 1916 року. 15 березня 12-тисячна армія генерала Першінга вторглася до Мексики. США розраховували на нейтралітет Карранси, який ворогував з Вілья. Але й на цей раз народ піднявся проти інтервентів. Уряд Каранси, відкинувши внутрішні суперечки, зажадав від США виведення військ – інакше буде надана підтримка Вілья. У цей час США готувалися до вступу у 1-шу Світову війну й вирішили не загострювати ситуацію у себе під боком. В той же час масов підтримка Вілья, як героя спротиву американським інтервентам, примусило уряд Карранси погодитися на перегляд конституції. В період грудня 1916 – січня 1917 року конвент Мексики вніс зміни до конституції. 5 лютого 1917 року він був опублікований, а з 1 травня почав діяти.

Це було завершальним актом революції 1910-1917 років.

У 1919 році був вбиий Сапата, у 1920 році був вбитий Карранса, Вілья отримав від держави велику ділянку землі й припинив партизанку, але за пару років теж був застрелений.

Мексика 1910–1917 років виявила складний характер співвідношення та взаємодії різних чинників та ідей у перебігу революційних подій та реформ й може тільки нагадати нам, що все ще попереду. Всі будуть намагатися нас пижить, а наш справа пижить владу щоб не розслаблялася. Ну, можна ще пропустити 2- та 3-й етапи й зразу перейти до четвертого в кінці. Для цього треба щоб Порошенко оголосив війну США й здався – правда довго доведеться вмовляти їх ввести війська. Ну, шо ще, у  1952 році Голлівуд зняв фільм «Віва, Сапата!», де роль Сапати виконав актор Марлон Брандо. Сподіваюся що нам буде про кого знімати й що наш фільм не буде називатися «Гей, Ляшко !!» Ну, й останнє, звичайно, КРМДБР !!